Кримінально-правова політика України
Поняття, завдання, джерела, типи, принципи кримінально-правової політики, її реалізація через застосування кримінального закону; наукові основи криміналізації та декриміналізації діянь та проблеми вдосконалення чинного кримінального законодавства України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.08.2013 |
| Размер файла | 77,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Кримінально-правова політика здатна суттєво вплинути на досягнення цих цілей. Так, визначаючи рівень, спрямованість, обсяги репресії кримінально-правова політика впливає на процесуальну форму, рівень її демократичності. Безперечно, що нова кримінально-процесуальна політика по своєму змісту кардинально різниться від кримінально-процесуальної політики попереднього періоду, що і знаходить своє віддзеркалення в названих її основних рисах.
Один з основних напрямків розвитку кримінально-процесуальної політики пов'язаний з процесом її гуманізації й практики застосування кримінально-процесуального законодавства. Це, без сумніву, є головним напрямом судово-правової реформи. Саме гуманізація дозволить перейти до якісно нового кримінального процесу, покінчити зі старою системою, яка переважно була каральною, заборонною, виходила з примата інтересів держави над особою. Гуманізація правової системи -- це таке її перетворення, в основу якого поставлена людина з властивими їй особливостями, інтересами й потребами, що розвиваються. Представляється, що в новому кримінально-процесуальному законодавстві принцип гуманізму національного кримінального процесу повинен знайти своє нормативне закріплення.
Важливим напрямком кримінально-процесуальної політики України є демократизація кримінально-процесуального судочинства. Вона є одним з основних напрямів нової кримінально-процесуальної політики. Демократичне кримінально-процесуальне законодавство з'явиться лише тоді, коли всі його складові теж будуть демократичними, коли кожний інститут, кожна норма буде пронизана духом демократизму.
Фундаментом усієї кримінально-процесуальної діяльності повинно стати неухильне дотримання законності. При цьому під законністю в кримінальному процесі слід розуміти точне й неухильне дотримання й виконання кримінально-процесуальних норм. Законність є реалізацією в кримінальному процесі нормативно закріпленої справедливості, що встановлює оптимальний порядок розслідування й вирішення кримінальних справ. Законними і соціально справедливими повинні бути всі кримінально-процесуальні інститути, весь процес розслідування й вирішення кримінальних справ і, звичайно, результат кримінально-процесуальної діяльності.
У другому підрозділі "Кримінально-правова політика і кримінально-виконавча політика" розглядається взаємовплив та взаємообумовленість кримінально-правової та кримінально-виконавчої політик. Кримінально-виконавча політика розуміється дисертантом, як визначення основних напрямків правотворчої діяльності держави і правозастосувальної діяльності відповідних державних органів у сфері реалізації кримінальних покарань. При цьому дисертант виходить з того, що реалізація кримінального покарання завжди є вторинною відносно кримінального закону, який визначає поняття злочину. Тому кримінально-правова політика завжди є первинною відносно кримінально-виконавчої політики. Завданням кримінально-виконавчої політики є, у першу чергу, забезпечення реалізації кримінальної відповідальності й досягнення цілей визначених ст.1 КК України. З цією метою кримінально-виконавча політика визначає власну систему цілей та задач, які підпорядковані тим, що визначені кримінально-правовою політикою. Розвиток кримінально-правової та кримінально-виконавчої політик за останні десятиріччя - з моменту утворення незалежної Української держави, відбувався взаємозалежно, тому що кримінально-правова та кримінально-виконавча політики зв'язані єдністю принципів, на яких вони здійснюються, загальних положень, понятійного апарата. Визначальний вплив кримінально-правової політики на кримінально-виконавчу політику реалізується: через визначення загальних напрямків кримінально-правової репресії; через формування системи та видів кримінального покарання; через закріплення підстав та порядку звільнення від покарання; через практику призначення окремих видів покарання. Кримінально-виконавчу політику не можна розглядати тільки як пасивне відображення кримінально-правової політики. Політика в сфері виконання покарання визначає цілі, принципи, стратегію і напрямки функціонування кримінально-виконавчої системи, основні форми й методи реалізації кримінального покарання. Разом з цим кримінально-виконавча політика у свою чергу здійснює зворотній вплив на формування правової політики держави в сфері боротьби зі злочинністю в цілому і кримінально-правової політики, зокрема.
В дисертації розглянуті фактори, які впливають на формування кримінально-виконавчої політики, зроблені відповідні висновки.
Третій підрозділ "Кримінально-правова і кримінологічна (профілактична) політики". Дисертант погоджується з визначенням кримінологічної політики даним М.О. Джужею, який вважає, що це є “мистецтво управління складною системою заходів запобіжного впливу на злочинність, засноване на глибокому вивченні злочинності та її причин, соціальних можливостей щодо зниження ступеню активності їх прояву, розробці науково-обґрунтованої стратегії й тактики запобіжної діяльності, що визначає основні, некаральні напрями в боротьбі зі злочинністю і розглядається як основоположна частина кримінальної політики, виконує провідну роль у загальнодержавному процесі протидії правопорушенням” Джужа О.М. Науково-практичний інтерес щодо становлення кримінально-виконавчої та кримінологічної політики України. Матеріали І Люблінсько - Українського семінару “Pojкcie interesu w nauce prawa, prawie stanowionym i orzecznictwie sndуw konstytucijnych Polski i Ukrainy”. - Люблін, 7 - 9 квітня 2005. - С.10-14.. Соціальна профілактика злочинів відіграє важливу роль у правовій політиці в сфері боротьби зі злочинністю, оскільки її втілення у життя в значній мірі визначається і залежить від ефективності, дієвості всього комплексу заходів по боротьбі зі злочинністю й узгодженої роботи всіх органів і організацій, їх здійснюючих.
Правова політика в сфері боротьби зі злочинністю спирається на досягнення сучасної соціальної політики, яка на перше місце висуває задачу запобігання злочинності, як найперспективніший напрямок у вирішенні проблеми зменшення рівня злочинності та досягнення позитивних зрушень в її динаміці.
Взаємодія кримінально-правової та кримінологічної (профілактичної) політик проявляються, у першу чергу, в тому, що кримінально-правова політика встановлює межі реалізації кримінологічної (профілактичної) політики. По-друге, кримінально-правова політика визначає інтенсивність профілактичної діяльності. По-третє, кримінально-правова політика визначає і деякі види профілактичної політики. По-четверте, кримінально-правова політика (особливо через правозастосувальну практику) визначає основні напрямки профілактичної політики у країні в цілому, у регіонах та на конкретних об'єктах.
Розділ IІІ "Реалізація кримінально-правової політики" складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу теоретичних і практичних питань, пов'язаних з аналізом реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону та ефективності цієї діяльності.
Перший підрозділ "Реалізація кримінально-правової політики через застосування кримінального закону". Зазначається, що застосування є однією із стадій реалізації кримінального закону, яку утворюють форми, що пов'язані з відповідними кримінально-процесуальними стадіями: розслідуванням справи, вирішенням питання про звільнення від кримінальної відповідальності або застосування інституту обмеження дії кримінального закону, розглядом справи судом, призначенням покарання, звільненням від нього, виконанням покарання чи дією його наслідків.
Застосування норм кримінального закону не є обов'язковою стадією. Воно має місце в тих випадках, коли кримінально-правова заборона порушується, коли, не дивлячись на загрозу покарання, вчиняється злочин. Застосування - складний процес, що виражається в підведенні під абстрактну норму кримінального законодавства конкретного факту (суспільно небезпечної поведінки людини) в постановлені у зв'язку з цим відповідного рішення, вирішенням питань, пов'язаних із застосуванням покарання та наслідками притягнення до кримінальної відповідальності. Важливий вплив на застосування кримінально-правової політики здійснює ряд чинників соціального, економічного, психологічного характеру.
Застосування норм кримінального закону являє собою форму реалізації кримінальної відповідальності. Воно тісно пов'язано з кримінально-правовими відносинами і є правовою підставою виникнення й реалізації кримінальної відповідальності. Саме в процесі застосування кримінального-правових норм розкривається соціальна сутність кримінально-правового відношення, через яке і здійснюється зв'язок правозастосувальної діяльності з кримінальною відповідальністю. Формами реалізації кримінальної відповідальності (в порядку поширеності застосування) є: винесення судом обвинувального вироку з призначенням винному покарання з одночасним застосуванням інституту звільнення від покарання; винесення судом обвинувального вироку з призначенням винному реального покарання; винесення обвинувального вироку без призначення покарання й звільненням від покарання на підставі ст. 74 ч. 4 КК у зв'язку із утратою особою, яка вчинила злочин, суспільної небезпеки або у зв'язку із зміною обстановки, що привело до втрати діянням суспільно небезпечного характеру.
У другому підрозділі аналізуються "Види застосування кримінального закону". Залежно від стадії кримінально-процесуальної діяльності застосування може здійснюватись при: кваліфікації злочину; звільненні від кримінальної відповідальності або застосуванні інституту обмеження сфери дії кримінального закону; призначенні покарання або звільненні від покарання; виконанні покарання, звільненні від покарання або від його відбування; застосуванні примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх; застосуванні примусових заходів медичного характеру; погашенні та знятті судимості.
В процесі застосування, в першу, чергу здійснюється аналіз співвідношення вчиненого конкретного суспільно небезпечного діяння з гіпотезою, яка визначає умови застосування норми та диспозицією, яка визначає заборонений вид поведінки. Тобто здійснюється кваліфікація злочину, яка являє собою кримінально-правову оцінку вчиненого діяння на підставі встановлення тотожності його ознак з ознаками відповідного складу злочину, визначеного відповідною нормою Особливої частини КК України, та правове закріплення цього у встановленій законом формі. Цей процес здійснюється як у ході роботи суду, так і при проведенні досудового розслідування кримінальних справ, і знаходить свій вираз в оцінці вчиненого злочину в процесуальних документах: в постанові про притягнення в якості обвинуваченого, в обвинувальному висновку, у вироку і т.п. Кваліфікація злочину є відправною точкою всього процесу застосування. Одночасно кваліфікація є однією зі стадій або одним з етапів правозастосування в цілому. Процес кваліфікації злочину - це процес рішення певної задачі, пов'язаний з оцінкою суспільно небезпечного діяння як злочинного і вибором норми, що передбачає дане діяння, який підкоряється ряду визначених правил.
Другий вид - застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності, який визначає припинення існування кримінально-правових правовідносин. Звільнення від кримінальної відповідальності є актом гуманності держави, який постановляється судом і полягає у відмові від кримінального переслідування особи, яка вчинила злочин, притягнення її до кримінальної відповідальності, від накладання на неї обов'язку дати відповідь за свою поведінку і вжиття примусових заходів (покарання), адекватних ступеню суспільної небезпечності вчиненого порушення. Дисертантом проаналізовано застосування встановлених законом видів звільнення від кримінальної відповідальності.
Дисертантом обґрунтовується позиція про виникнення у національному кримінальному законодавстві нового правового інституту - обмеження сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність, який включає норми ст.ст. 385 ч. 2 КК “Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків”; 396 ч. 2 КК “Приховування злочину”. Указані норми КК України, визначаючи межі кримінальної відповідальності, суттєво обмежують сферу власного застосування. У дисертації здійснюється порівняльний аналіз норм, які утворюють інститут обмеження сфери дії закону про кримінальну відповідальність, визначаються його видові особливості.
Наступним видом є застосування покарання, тобто прийняття рішення про застосування санкції, визначеної конкретною нормою Особливої частини КК. Даний вид дає можливість визначити вектор кримінально-правової політики - його спрямованість на посилення або послаблення репресії. На підставі аналізу статистичних даних дисертант зазначає наявність значних коливань у практиці призначення покарання, які відбувались у період 1991-2004 рр., і були викликані як непослідовністю вітчизняної кримінально-правової політики, так і загостренням соціальних протиріч та економічними негараздами.
Дисертантом на базі аналізу статистичних показників робиться висновок про основні вектори, які сьогодні характеризують даний вид застосування. Перший - максимально широке застосування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання. Другий - посилення покарання за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів. При цьому, незважаючи на суттєве розширення у КК 2001 р. системи покарань, суди залишаються прибічниками, так би мовити, традиційних видів, відомих ще старому законодавству. На надзвичайно низькому рівні залишається застосування новітніх видів покарання - обмеження волі, арешту, громадських робіт.
Застосування кримінального закону можливе і в процесі його реалізації, для зміни його характеру або припинення застосування, що утворює самостійний вид. Кажучи інакше, застосування кримінального закону може бути засобом зміни характеру його реалізації або її припинення. Ці зміни пов'язані з можливостями або звільнення від покарання, або зміни характеру покарання (його виду або умов застосування), або його дострокового припинення. Необхідно підкреслити, що кримінально-правова політика в цьому питанні в останні роки спрямована на надзвичайно широке застосування інститутів звільнення, заміну призначеного покарання більш м'яким, а також його дострокове припинення.
Наступний вид - застосування примусових заходів виховного характеру відносно неповнолітніх. Аналіз правозастосувальної практики останніх років свідчить про збереження тенденції на звуження сфери застосування заходів виховного характеру до неповнолітніх, передбачених ст. ст. 97 та 105 КК. Виходячи з цього слід прийти до висновку про необхідність корегування кримінально-правової політики, спрямування її на розширення (звичайно, в межах розумного), застосування заходів виховного характеру відносно неповнолітніх. Вбачається що у зв'язку з цим доцільно внести зміни у чинне законодавство, передбачивши можливість застосування цих заходів не тільки до неповнолітніх, що вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, а і до тих, хто вперше вчинив злочини середньої тяжкості.
Останнім видом застосування залежно від етапу є погашення та зняття судимості. Інститут судимості, не може розглядатись інакше, як анахронізм, який не відповідає реаліям демократичного суспільства. Цей інститут здійснює фактичну селекцію громадян, яка грубо порушує принцип рівності громадян перед законом та судом, закріплений ст. 24 Конституції України. Ця селекція має суттєве правове значення, яке приводить до того, що особа часто карається не за вчинене діяння, а за своє минуле, що не може бути визнано таким, що відповідає принципам кримінальної відповідальності. Однак до моменту ліквідації цього інституту застосування норм, які його визначають, повинно розглядатись як один із видів застосування.
За суб'єктом застосування кримінально-правових норм слід розрізняти його застосування, а) судом, б) прокурором, в) слідчим і г) органом дізнання. Даний розподіл акцентує увагу на тому, які конкретно державні органи й посадовці мають повноваження по застосуванню кримінального закону.
За видом процесуальних актів застосування, воно поділяється на таке, що реалізується, а) у вироках (звинувачувальних, а також виправдувальних по кримінально-правових підставах -- ст. 327 КПК), б) ухвалах і постановах кримінально-правового характеру (як судів, так і органів розслідування).
Залежно від точності дотримання приписів кримінально-правових норм розрізняються а) правильне і б) неправильне застосування кримінального закону.
Третій підрозділ “Ефективність кримінально-правової політики”. Дисертант розуміє ефективність як досягнення найбільшого із запланованих, при формулюванні кримінального закону, наслідків. Проблема ефективності кримінально-правової політики є актуальною, перш за все, з позицій соціального управління. Правова держава передбачає домінування права в державі як регулятора суспільної поведінки, провідну форму державного управління, при якій всі правові інститути являють собою інструменти, за допомогою яких забезпечується нормальне функціонування суспільного організму. Кримінально-правова політика, як елемент правової політики держави в цілому, є базою для прийняття управлінських рішень у сфері охорони найважливіших для суспільства відносин благ та інтересів. Вирішення її задач свідчить про високий рівень ефективності. Чим більшим є рівень вирішення задач, тим вищим є й ефективність кримінально-правової політики.
Ефективність кримінально-правової політики, в першу чергу, базується на ефективності кримінально-правового закону і залежить від ефективності окремих кримінально-правових норм та інститутів, дії всього комплексу кримінально-правового регулювання. Ефективність кримінально-правової політики являє собою її внутрішню властивість. Проте зводити ефективність політики до простої суми ефективності окремих норм і інститутів є помилковим, хоча базою, із зрозумілих причин, виступає ефективність конкретної кримінально-правової норми. Якщо кримінально-правова норма має на меті передусім запобігання конкретних проступків людей і ця мета повністю, або в значній мірі, досягається за допомогою самого факту публікації даної норми, то кримінальна політика реалізується, в першу чергу, через дотримання кримінального закону в цілому. В такому випадку незастосування закону свідчить про високий рівень її ефективності. У протилежному випадку часте застосування кримінального закону не може розглядатись як показник високого рівня її ефективності оскільки вона не досягла бажаного наслідку - не впливає належним чином на членів суспільства. Однак, така система оцінок не завжди є правильною - незастосування кримінально-правової норми не у всякому випадку повинно оцінюватись як високий рівень її ефективності, оскільки це може залежати від високого рівня латентності конкретного виду злочинів, від низького рівня виконавчої дисципліни посадовців, покликаних її застосовувати та т. ін.
Ефективність кримінально-правової політики повинна визначатись на підставі тих конкретних цілей, які зафіксовані при її розробці та прийнятті. Ефективність кримінально-правової політики як крупної системи може бути визначена на підставі аналізу суспільно-історичної практики, як загальна тенденція розвитку. При цьому неефективність окремих напрямків і більш дрібних елементів може в цілому не відображатись на ефективності системи в цілому.
Ефективність кримінально-правової політики визначається рівнем досягнення поставлених перед нею задач, адекватністю між запланованим та досягнутим. Вона також може бути визначена на підставі фіксації досягнення максимального (найбільшого) можливого результату. Визначення ефективності кримінально-правової політики повинно базуватись на оціночних критеріях досягнення визначених цілей. У зв'язку із цим це повинно здійснюватись на рівневій основі: макрорівні (в масштабах усієї країни); мікрорівні (у масштабах відповідної територіальної одиниці).
Неефективною слід визнавати таку кримінально-правову політику, дія якої у питанні наближення до запланованої мети дорівнює нулю. Необхідно вести мову не тільки про ефективність кримінально-правової політики, але і про її неефективність або навіть антиефективність.
Ефективність кримінально-правової політики залежить від всієї сукупності об'єктивних та суб'єктивних умов, у яких вона реалізується.
Розділ ІV “Спеціальні питанні розвитку кримінально-правової політики через вдосконалення кримінально-правових норм і інститутів” містить в собі два підрозділи, в яких розглядаються як теоретичні питання, пов'язані із розробкою доктрини кримінально-правової політики, так і можливі конкретні кроки у сфері її реалізації.
У першому підрозділі “Основні напрямки криміналізації та декриміналізації діянь” розглядаються принципи здійснення цієї діяльності. При цьому дається визначення криміналізації й декриміналізації, які на думку дисертанта являють собою процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання на державному рівні необхідності, можливості й доцільності кримінально-правової боротьби з ними й, у випадку позитивної відповіді на ці питання, закріплення їх у законі як злочинів і відповідно процес виявлення діянь, передбачених КК, які втратили суспільну небезпеку, фіксацію на державному рівні необхідності відмови від подальшого визнання їх як злочинів та відсутність необхідності та доцільності продовження кримінально-правової боротьби з ними і, в наслідок цього, виведення їх з кола злочинів.
Формулюються поняття об'єкту криміналізації (сукупність визначених кримінальним законом діянь, які утворюють злочини відповідно до чинного Кримінального кодексу); її обсягу (який визначається як віднесенням на законодавчому рівні конкретної поведінки до категорії суспільно небезпечної, так і розширенням переліку діянь, які підпадають під категорію суспільно небезпечних); та інтенсивності (під якою розуміється сила державного примусу, яка застосовується до порушників кримінально-правової заборони) принципи їх здійснення.
Дисертантом аналізуються негативні сторони цих процесів, які пов'язані як із криміналізаційною надмірністю (перенасиченістю законодавства кримінально-правовими заборонами, необхідність в яких вже відпала або навіть не існувала зовсім), так і з криміналізаційною нестачею (незахищеністю певних суспільних відносин кримінально-правовими засобами на фоні реально заподіюваної їм шкоди).
Узагальнені підстави криміналізації, до яких дисертант відносить: юридико-кримінологічні, соціально-економічні та соціально-психологічні. Виходячи з цього, розглядаються основні моделі криміналізації, аналізується їх зміст.
У заключному другому підрозділі “ Питання розвитку норм і інститутів Загальної частини Кримінального кодексу України” аналізуються основні, з точки зору дисертанта, прогалини в частині правового регулювання інститутів Загальної частини КК. Всі розглянуті дисертантом пропозиції щодо змін у чинному Кримінальному законі випливають з основних положень української кримінально-правової політики, розглянутих у попередніх розділах, і мають на меті досягнення співвідношення між чинним кримінальним законом та принципами кримінально-правової політики.
Викладені конкретні пропозиції відносно необхідності доповнення КК України преамбулою, яка має містити роз'яснення основних термінів, що використовуються в Кодексі. При цьому звертається увага на необхідність уніфікації понять, що визначають явища та процеси, які перебувають у сфері дії КК. Одночасно вноситься пропозиція відносно закріплення в преамбулі основних принципів кримінально-правової політики та кримінального законодавства України.
Дисертантом аналізуються проблеми кримінальної відповідальності, які пов'язані із змістом цього інституту, моментами її початку та закінчення. Аналізуються проблеми невідповідності визначеної у ст.2 КК підстави кримінальної відповідальності фактичним характеристикам ряду діянь, за які відповідно до чинного КК настає кримінальна відповідальність (готування до злочину, замах на вчинення злочину, підбурювання та пособництво). З урахуванням здійсненого аналізу вноситься пропозиція, щодо зміни ч.1 ст. 2 КК і визначення в якості підстави кримінальної відповідальності винне вчинення особою діяння, передбаченого нормами Загальної та Особливої частин КК України.
Вимагає уточнення ряд нормативних позицій, пов'язаних з інститутом зворотної дії кримінального закону в часі. При цьому вбачається необхідним більш чітко сформулювати поняття “пом'якшення кримінальної відповідальності”, яке використовується ч. 1 ст. 5 КК і закріплення її таким чином, щоб під дію вказаної норми підпадало будь-яке покращення правового становища особи, що відбулось внаслідок прийняття нового кримінального закону.
Покладення в основу класифікації злочинів строку позбавлення волі передбаченого санкцією норми Особливої частини КК є абсолютно виправданою, і дало можливість більш чітко структуризувати чинне кримінальне законодавство. Однак жорстка прив'язка класифікації виключно до розміру санкції кримінально-правової норми фактично відкинула оцінку ступеня суспільної небезпечності особи, що вчинила злочин, унеможливила врахування конкретних обставин учинення злочину. Це, в кінцевому, не відповідає реаліям оцінки тяжкості конкретного злочину, і висуває потребу в зміні нормативного регулювання. Виходом із цього становища була б нормативна ув'язка класифікації з вироком суду, яка базувалась би на принципах визначених ст. 12 КК.
Вноситься пропозиція щодо внесення змін до ст. 17 КК, які б визначали обов'язок припинення кримінального переслідування особи, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, оскільки чинна редакція не містить такого імперативу.
Дисертантом обґрунтовуються й вносяться пропозиції відносно визнання суб'єктом злочину поруч із фізичною також і юридичної особи.
Аналіз інституту суб'єкта злочину свідчить про невідповідну скерованість кримінально-правової політики на розширення сфери кримінально-правової відповідальності неповнолітніх, яке фактично привело до порушення принципу суб'єктивного ставлення за провину, до ситуації, коли до кримінальної відповідальності притягаються особи, які не усвідомлюють фактичних характеристик учиненого діяння. Виходом з цього положення вбачається скасування кримінальної відповідальності неповнолітніх за такі склади злочинів, характеристики яких не охоплюються їх, свідомістю внаслідок вікових особливостей.
Дисертантом обґрунтовується доцільність нормативного врегулювання питання верхньої вікової межі кримінальної відповідальності.
В сфері нормативного регулювання суб'єктивної сторони складу злочину вбачається доцільним нормативно визначити ситуацію вчинення злочинів із двома формами вини, які знайшли своє фактичне закріплення в статтях Особливої частини КК.
Обґрунтовується необхідність корегування норм КК, які регулюють інститут співучасті у злочині. Напрямками кримінально-правової політики у цьому питанні повинні стати: 1. приведення у відповідність ознак видів співучасників, усунення ситуації, коли ті ж самі характеристики визначають різні види злочинної поведінки (ситуація подвійних стандартів); 2. внесення коректив до ст. 28 КК із метою приведення у відповідність нормативного регулювання існуючим теоретичним концепціям, а також ліквідації протиріч у питаннях визначення ознак тих самих форм співучасті у злочині. З цією метою пропонується нормативно закріпити таку форму співучасті, як вчинення злочину групою осіб без попередньої домовленості (змови) із розподілом ролей; більш широко ( на рівні конкретних видів діяльності) нормативно визначити ознаки організованої групи та злочинної організації.
Аналіз інституту множинності свідчить про необхідність внесення відповідних коректив у визначення повторності злочинів. При цьому пропонується залишити визначення повторності при вчиненні виключно тотожних та однорідних злочинів, виключивши ч.3 ст. 32, яка передбачає можливість визнання повторністю вчинення різнорідних злочинів.
В контексті подальшого вдосконалення інституту обставин, що виключають злочинність діяння, обґрунтовується точка зору щодо доцільності доповнення існуючого переліку обставин новими - здійснення власного права, виконання професійних функцій та згода потерпілого.
Достатньо повна регламентація у чинному законодавстві інституту звільнення від кримінальної відповідальності тим не менш не уникла ряду недоліків. Дисертантом висловлена позиція, щодо необхідності ліквідації існуючої колізії у питанні застосування помилування між КК України (ст.44) та нормами Положення "Про порядок застосування помилування", затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. При цьому існуючі суперечності повинні бути вирішені на користь КК України, норми якого в цьому питанні відповідають Конституції України (п.27 ст.106).
Обґрунтовується позиція щодо необхідності виключення з чинного КК України норм, що регламентують інститут судимості, як такий, що суперечить чинній Конституції України.
Потребує нормативного уточнення поняття шкоди заподіяної злочином, як критерію кваліфікації діяння, уніфікація існуючих понять, приведення їх до єдиних показників.
Забезпечення прав громадян вимагає дотримання конституційного порядку їх обмеження, який можливий виключно через суд. Одним із видів обмеження є притягнення до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі. При цьому режим відбування покарання, який фактично визначає рівень обмежень, обирається не судом, а комісією Державного департаменту України з питань виконання покарань на підставі Інструкції. Це суперечить вказаним конституційним принципам і вимагає доповнення КК нормою, яка би визначала режим відбування покарання відповідно до вчинених злочинів і категорій засуджених, який повинен обиратись судом при постановлені обвинувального вироку.
Висновки
1. Кримінально-правова політика це самостійний напрямок внутрішньої правової політики України, який, на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики).
2. Напрями кримінально-правової політики визначаються на підставі групування об'єктів злочинних посягань, які, у свою чергу, визначаються за рівнем значимості суспільних відносин, благ та інтересів, прийнятих під кримінально-правову охорону.
3. Зміст кримінально-правової політики визначається тими задачами, які стоять перед цим елементом правової політики у сфері боротьби зі злочинністю. Кримінально-правова політика є генеральним напрямком діяльності держави по боротьбі зі злочинністю специфічними кримінально-правовими засобами.
4. Предмет кримінально-правової політики утворюють: основні принципи кримінально-правового впливу на злочинність; криміналізація та декриміналізація діянь; визначення характеру караності суспільно небезпечних діянь (пеналізація) і умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання, зниження покарання нижче межі, передбаченої нормою кримінального закону або заміни тяжких його видів менш тяжкими (депеналізація); визначення альтернативних покаранню заходів кримінально-правового характеру (замінюючих заходів), а також заходів, які застосовуються разом із покаранням (підкріплюючих заходів); тлумачення кримінального законодавства; діяльність правоохоронних органів по застосуванню норм і інститутів кримінального закону, з'ясування їх ефективності; визначення шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових заходів на правосвідомість населення (правове виховання).
5. Виділяються наступні рівні кримінально-правової політики України: доктринальний, програмний, законодавчий, науковий, правовиконавчий та правозастосувальний.
6. У якості суб'єктів кримінально-правової політики виступають: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Конституційний Суд України; Верховний Суд України.
7. Учасниками кримінально-правової політики є: суди загальної юрисдикції; правоохоронні органи (прокуратура, МВС, СБУ, органи податкової міліції, органи Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.); громадяни (у випадках притягнення їх до кримінальної відповідальності за порушення норм КК).
8. Завдання кримінально-правової політики реалізуються у наступних сферах: визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання; визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації); визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація й депеналізація); запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція) та у сфері взаємодії з іншими елементами (складовими) правової політики у сфері боротьби зі злочинністю.
9. Джерелами кримінально-правової політики є Конституція України, Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та міжнародні договори, ратифіковані Україною.
10. За своїм типом кримінально-правова політика України наближається до демократичного типу.
11. В основі кримінально-правової політики України лежить система принципів, яка має на меті забезпечення побудови та реалізації кримінально-правової політики демократичного типу.
12. Реалізація кримінально-правової політики через застосування кримінального закону являє собою один з основних видів її реалізації, і здійснює найбільший вплив на суспільну правосвідомість, формування оцінки суспільством кримінально-правової політики, вироблення вимог до її формування.
13. Ефективність застосування кримінально-правової політики визначається досягненням найбільшого із запланованих, при формуванні кримінального закону, наслідків.
14. Процеси криміналізації і декриміналізації являють собою серцевину кримінально-правової політики, через які, у першу чергу, проявляються основні принципи, цілі, напрямки кримінально-правової політики України.
15. Основними показниками криміналізації виступають об'єкт, обсяг та інтенсивність криміналізації, які визначаються трьома групами підстав: юридико-кримінологічними, соціально-економічними та соціально-психологічними.
16. Чинний Кримінальний кодекс України, є якісно вищим, порівняно з тими, що йому передували, побудований на сформованій за період 1991 - 2001 рр. концепції національної кримінально-правової політики і розроблений відповідно до нових завдань правової політики України у сфері боротьби зі злочинністю, які визначились у цей період.
Незважаючи на загальну високу оцінку КК 2001 р., він не позбавлений вад, які визначають необхідність внесення до нього змін та доповнень, що перебувають у руслі кримінально-правової політики України.
Важливим доповненням до дисертації є 6 додатків, які містять узагальнення проведених дисертантом кримінологічних досліджень; пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України та перелік опублікованих автором праць із проблем кримінально-правової політики.
СПИСОК ПРАЦЬ ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографії
1. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Монографія. - К.: АТІКА, 2005. - 332 c.
2. Фріс П.Л. Нарис історії кримінально-правової політики України. Монографія. - К.: АТІКА, 2005. - 124 с.
Наукові статті у фахових виданнях
Фріс П.Л. Організована злочинність - загроза державності України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету. Випуск ІІІ. - Івано-Франківськ, 1999. - С. 96 - 102.
Фріс П.Л. Постзлочинна поведінка як об'єкт правового регулювання та її врахування в правозастосувальні та профілактичній діяльності // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск IV. - Івано-Франківськ, 2000. - С. 105-119.
Басай В.Д., Фріс П.Л. Деякі питання діяльності правоохоронних органів в екстремальних умовах // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск VІІ - Івано-Франківськ, 2001. - С. 154-165.
Фріс П.Л. Деякі питання оптимізації забезпечення права на захист в кримінальному процесі // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України.. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск VІІІ- Івано-Франківськ, 2001. - С. 165-172.
Фріс П.Л. До питання про зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск ІХ- Івано-Франківськ, 2002. - С. 124-129.
Фріс П.Л. Актуальні питання вдосконалення Загальної частини чинного Кримінального кодексу України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). - Випуск Х. - Івано-Франківськ, 2002 - С. 127-142.
Фріс П.Л. Розвиток ідей кримінально-правової політики в працях українських вчених криміналістів XVIII-початку ХХ сторіччя. (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту) - Випуск ХІІ - Івано-Франківськ, 2002. - С. 167-176.
Фріс П.Л. Кримінальна політика в Україні в період творення незалежної Української держави (1917-1922 рр.) - (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Випуск ХIV - Івано-Франківськ, 2004. - С. 227-232.
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика і питання криміналізації та декриміналізації діянь. (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Випуск ХV. - Івано-Франківськ, 2004 - С. 164-169.
Фріс П.Л. Питання застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у світлі дотримання прав особи // Вісник Луганської Академії внутрішніх справ. Спеціальний випуск. Ч.1. -2001.- С. 26-30.
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України в період козацької держави Богдана Хмельницького. Науковий вісник Юридичної академії МВС - №3 - 2004 - С. 102-107.
Фріс П. І знов про відповідальність за організовану злочинну діяльність // Право України. - № 1 -1995.- С. 39-42.
Фріс П.Л. Питання кримінально-правової політики у сфері боротьби з організованою злочинністю // Право України. - №12 - 2004- С. 101-105
Фріс П.Л. Питання подальшого вдосконалення кримінального законодавства України // Наше право. - №1 - 2003. - С.13-20.
Фріс П.Л. Обмеження дії кримінального закону як інститут Українського кримінального права // Наше право. - №2 - 2003, - С.41-45
Фріс П.Л. До питання про підставу кримінальної відповідальності // Наше право.-№1 - 2003 - С. 71-76.
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України в XVII ст. // Наше право.-№1.-2004 - С. 60-64.
Фріс П.Л. Завдання кримінально-правової політики // Наше право. - №2 (ч.1). - 2004- С. 81-87.
Фріс П.Л. Реалізація кримінально-правової політики через кваліфікацію злочинів // Наше право - №3. - 2004.- С.77-82.
Фріс П.Л. До питання про типологізацію кримінально-правової політики // Наше право. - 2004, № 4 - С. 54-59.
Фріс П. Л. Інтереси кримінально-правової політики // Наше право -2005, №1 - С. 52-59.
Фріс П.Л., Малєєв А.Ю. Питання реформування кримінально-процесуального законодавства України та забезпечення рівності учасників кримінального процесу // Адвокат. - №1 - 2002 - С. 11-17.
Фріс П.Л., Малєєв А.Ю. Кримінально-правова політика в сфері боротьби з торгівлею людьми // Адвокат. - №9 - 2005 - С. 9-14.
Фріс П.Питання кваліфікації злочинів за ознакою їх вчинення в складі організованої злочинної групи // Малий і середній бізнес. - №1-2 - 2000 - С. 69-75.
Підручники та навчальні посібники
Фріс П. Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: АТІКА, 2004. - 485 с.
Фріс П. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: ЦНЛ. - 2004. - 362 с.
Басай В., Фріс П. Кримінальне право України (загальна частина). Збірник завдань. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Плай, 1998. - 111 с.
Басай В., Фріс П., Фріс І. Короткий словник кримінально-правових термінів. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Плай, 1999 - 112 с.
Басай В.Д., Фріс П.Л. Кримінальне право України Загальна частина. В схемах та визначеннях. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - 248 с.
Фріс П.Л. Поняття, джерела, предмет, завдання, система та принципи кримінального права України. (Лекція). - Івано-Франківськ: Сімик - 2002. -36 с.
Фріс П.Л. Кримінальний закон. Лекція. -Івано-Франківськ, Сімик. - 2002. - 35 с.
Фріс П.Л. Поняття та ознаки злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 36 с.
Фріс П.Л. Кримінальна відповідальність та склад злочину Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 32 с.
Фріс П.Л. Об'єкт злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 20 с.
Фріс П.Л. Об'єктивна сторона злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 36 с.
Фріс П.Л. Суб'єкт злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик-2002. - 40с.
Фріс П.Л. Суб'єктивна сторона злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 51 с.
Фріс П. Л. Стадії вчинення злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 44 с.
Фріс П.Л. Співучасть у злочині. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. -64 с.
Фріс П.Л. Множинність злочинів. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002.- 31 с.
Фріс П.Л. Обставини, що виключають злочинність діяння. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 44 с.
Фріс П.Л. Звільнення від кримінальної відповідальності. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 46 с.
Фріс П.Л. Поняття покарання. Мета, система та види покарання Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 38 с.
Фріс П.Л. Призначення покарання. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 35 с.
Фріс П.Л. Звільнення від покарання. Лекція.- Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 36 с.
Фріс П.Л. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 60 с.
Фріс П.Л., Мельник П. В. Кримінальне право України. Тестові завдання. Навчально-методичний посібник. Івано-Франківськ: Сімик, 2003. - 102 с.
Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Збірник завдань для проведення семінарських та практичних занять. - Івано-Франківськ: Сімик, 2004. - 131 с.
Інші публікації:
Фріс П.Л. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск І. - Івано-Франківськ -Коломия, 1997. - С. 127-139.
Фріс П.Л. Діяльність організованої злочинності в сфері незаконного обороту пам'яток культури та мистецтва // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск ІІ. - Івано-Франківськ, 1998. - С. 154-162.
Фрис П.Л. Некоторые вопросы уголовно-правового обеспечения борьбы с организованной преступностью // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации. Сборник научных материалов международной научно-практической конференции, посвященной 125-летию Белгородского государственного университета. Часть ІІІ, Уголовно-правовые, криминологические и криминалистические проблемы борьбы с преступностью на современном этапе. - Белгород, 2002. - С. 325-331.
Фріс П.Л. Реформа кримінально-процесуального законодавства в контексті забезпечення прав особи // Нові Цивільний і Кримінальний кодекси - важливий етап кодифікації законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. Івано-Франківськ 3-4-жовтня 2002 р. - С. 29-36.
Фріс П.Л. Забезпечення рівності сторін в кримінально-процесуальному законодавстві // Національний університет Острозька академія. - Наукові записки. Серія „Право”. Вип.4 - С. 309-316.
Фріс П.Л. Аналіз соціальної ситуації регіону органами внутрішніх справ як передумова оптимізації боротьби зі злочинністю // Актуальні проблеми профілактики правопорушень підрозділами міліції громадської безпеки. (Матеріали науково-практичної конференції). - МВС України, НАВС України, Прикарпатська філія НАВС України. - Івано-Франківськ, 2003. - С. 128-133.
Фріс П.Л. Питання подальшого вдосконалення кримінального законодавства України // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності. Матеріали науково-практичного семінару кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Додаток до збірника „Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України”. (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Івано-Франківськ, 2002. - С. 3-13.
Фріс П.Л. Джерела кримінально-правової політики // Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності. Матеріали науково-практичного семінару кафедри кримінального права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Додаток до збірника „Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України”. (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Івано-Франківськ, 2004. - С. 11-15.
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України: поняття та завдання. Наукові записки. Серія “Право” Вип. 5. Нац. ун-т. “Острозька Академія”, Академія правових наук. 2004. - С. 338-344.
Фріс П.Л. До питання про періодизацію кримінально-правової політики України // Актуальні питання реформування правової системи України. Збірник наукових статей за матеріалами І Міжвузівської науково-практичної конференції. - Луцьк, 2004. - С. 174-177.
Фріс П.Л. Категорія інтересу у кримінально-правовій політиці. І-й Люблинсько-Київський семінар “Поняття інтересу в правовій науці, державному праві та діяльності конституційних судів Польщі та України”. - Люблін, 2005 - С. 15-20
Фріс П.Л. Кримінально-правова та кримінологічна (профілактична) політики (питання співвідношення та взаємодії). Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” НУОА, 28-29 квітня 2005 р. - С.354-355.
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика і деякі питання криміналізації та декриміналізації діянь. Матеріали VI-ї Регіональної міжвузівської конференції "Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні (м. Ів. Франківськ, 22 квітня 2005 р.). - Івано-Франківськ, 2005. - С. 162-167.
Фріс П.Л. Інтеграційні процеси та кримінальна політика // Матеріали міжнародного наукового семінару. Київ, 23-24 вересня 2005 р. - С. 45.
Фріс П.Л. Міжнародна кримінально-правова політика (поняття та основні завдання) // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи”. Івано-Франківськ 30 вересня-1 жовтня 2005 р. - С. 103-105.
Басай В.Д., Фріс П.Л. Організована злочинність і контрабанда // Наше право.- №1 - 2002. - С.5-9.
АНОТАЦІЯ
Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Національна академія внутрішніх справ України. - Київ. - 2005.
В дисертації викладені наукові основи кримінально-правової політики , як складової частини і системоутворюючого елементу загальної політики Української держави у сфері боротьби зі злочинністю.
Аналізуються поняття, зміст, джерела, типи та принципи кримінально-правової політики її місце серед інших складових політики у сфері боротьби зі злочинністю. Проаналізовано історія формування кримінально-правової політики на різних етапах національного державотворення. Висвітлюється взаємозв'язок та взаємовплив кримінально-правової політики з іншими елементами політики у сфері боротьби зі злочинністю - кримінально-процесуальною, кримінально-виконавчою та кримінологічною (профілактичною) політикою. Викладені питання реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального права, проаналізовані проблеми її ефективності. Розглянуті основні напрямки криміналізації та декриміналізації діянь та проблемні питання, які пов'язані з розвитком норм і інститутів Загальної частини кримінального кодексу України.
Ключові слова: політика у сфері боротьби зі злочинністю, кримінально-правова політика, криміналізація, декриміналізація, пеналізація, депеналізація.
АННОТАЦИЯ
Фрис П.Л. Уголовно-правовая политика Украины. - Рукопись
Диссертация на соискание научной степени доктора юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право. Национальная академия внутренних дел Украины. - Киев. - 2005.
В диссертации изложены научные основы уголовно-правовой политики, как составной части и системообразующего элемента общей политики Украинского государства в сфере борьбы с преступностью.
Подобные документы
Сутність та принципи кримінально-правової політики, процес її розробки та реалізації в незалежній Україні. Реформування кримінального законодавства та системи кримінальної юстиції. Визначення кола злочинних діянь і оптимальних заходів впливу на винного.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 29.12.2013Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.
курсовая работа [33,5 K], добавлен 12.08.2016Поняття і значення кримінального закону. Загальні принципи чинності кримінального закону у просторі. Видача та передача злочинця. Поняття кримінально-процесуального закону. Дія кримінально-процесуального законодавства в просторі, часі та за колом осіб.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 09.12.2010Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013Школи кримінального права та основні теоретичні напрямки. Розвиток вітчизняної кримінально-правової науки. Ідея застосування "заходів безпеки". Стан розвитку кримінально-правової науки України. Взаємозв’язок Загальної та Особливої частин КК України.
реферат [22,2 K], добавлен 20.10.2011Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.
курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007Соціально-правова обумовленість криміналізації діяння (дії чи бездіяльності) вбивства через необережність. Кримінально-правова характеристика складу злочину. Покарання за вбивство через необережність відповідно до кримінального законодавства України.
курсовая работа [57,8 K], добавлен 24.10.2014З’ясування системи історичних пам’яток, які містили норми кримінально-правового та військово-кримінального характеру впродовж розвитку кримінального права в Україні. Джерела кримінального права, що існували під час дії Кримінального кодексу УРСР 1960 р.
статья [20,2 K], добавлен 17.08.2017Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу. Характеристика принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві України. Забезпечення прав людини.
реферат [39,0 K], добавлен 07.08.2007
