Зміст процедури дослідження доказів у цивільному судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ ПРОЦЕДУРИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКАЗІВ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Т. Кучер

Елементи процедур доказування та доведення завжди цікавили наукову доктрину, оскільки саме завдяки якісному використанню особами, які беруть участь у справі, нормативно закріплених правил і вірного формування своєї правової позиції можна досягти мети звернення до органів правосуддя. Особливо слід виділити таких вчених як, А. В. Агутін, А. О. Александров, В. І. Басков, С. В. Корнакова, В.В. Комаров, Ю. К. Орлов, І. Л. Петрухін, І. Г. Суботіна, Т.В. Цюра, С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, М. Й. Штефан. Проте, і досі залишаються спірними питання змістовного навантаження складових елементів при здійсненні доказових процесів, в тому числі і при дослідженні доказів. Як невирішену частину загальної проблеми можна визначити розгляд досліджуваного механізму наряду з його змістовними компонентами, що надасть можливість сягнути основ такої процедури.

Мета дослідження полягає у проведенні комплексного аналізу теоретичного змісту процесу дослідження доказів як одного з важливих елементів процесу доведення під час здійснення цивільного судочинства України та сформулювати на цій підставі власне визначення такої процедури і запропонувати конкретні висновки по розглядуваним питанням.

Наряду з цим проведення будь-якого аналізу неможливе без формування уяви про первинну матерію такого явища, його поняття. В семантичному значенні слова "дослідження" його зміст полягає у науковому процесі вироблення нових знань, один з видів пізнавальної діяльності, який характеризується об'єктивністю, відтворенням, доказаністю, точністю та має два рівні - емпіричний й теоретичний. По своїй суті у процесі розгляду справи завжди виникає необхідність відтворювати певні обставини, що обґрунтовують правові позиції осіб, які беруть учать у справі, завдяки яким всі учасники процесу не тільки дізнаються про певні явища, події, ситуації, що мали чи мають місце у дійсності, а й отримують нові знання на підставі одержаної та проаналізованої інформації. Саме такий процес у науковій філософії та логіці називається пізнанням. Між тим, застосування такої гносеологічної категорії не обмежується лише природничими науками, а є невід'ємним у будь- якому процесі, що пов'язаний з людською свідомістю, його мисленнєвою діяльністю. Отже, виступаючи ключовими елементами в процесі дослідження мислення та свідомість і зумовлюють віднесення такої процесуальної діяльності саме до процесу доведення. Як вірно відмічає С.Я. Фурса, останнім слід вважати розумову діяльність осіб, які беруть участь у справі, орієнтована на досягнення позитивного результату у захисті власних прав та інтересів у суді, яка виражається у юридично грамотному обґрунтуванні позиції у справі [5, с. 392]. Наряду з цим такі логічні категорії, як мислення, свідомість та пізнання є невіддільними від суб'єкта, що їх містить. Мисленням вважається активний процес діяльності людського мозку, свідомість в свою чергу є процесом ідеального відображення дійсності, реалізація яких здійснюється через ступені пізнання [2, с. 17]. Іншими словами, без здійснення відповідної ментальної діяльності особами, що беруть участь у справі не під силу досягти ні судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, ні завдань цивільного судочинства щодо вирішення цивільних справ. Стаття 60 ЦПК України покладає на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі зобов'язання щодо доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та обмежує коло таких обставин лише тими, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у суб'єктів доказування виникає спір. Проте, зовсім не вірно вести мову лише про діяльність зазначеної групи осіб, адже в процесі розкриття та вивчення зібраних доказів обов'язкову участь бере суд, який в силу імперативних вказівок статті 177 ЦПК України саме і встановлює порядок з'ясування тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються, а відповідно головуючий, як суб'єкт, що уособлює в собі державний орган правосуддя при розгляді справ в суді першої інстанції зобов'язаний забезпечити додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи (ч.2 статті 160 ЦПК України). Проте, навіть з урахуванням суду, як обов'язкового суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин коло осіб, що прямо пов'язані з ходом дослідження доказів є свідки, що не є сторонами у справі та експерти, в разі роз'яснень та доповнень висновку. Аргументами на користь такого твердження, насамперед будуть виступати дві характеризуючи ознаки: 1) притаманність лише людині абстрактного мислення; 2) процесуальним статусом та завданням участі у справі. По-перше, ні у кого не виникає сумнівів, що свідком при здійсненні цивільного судочинства може бути лише людина. Саме остання, як розумна істота володіє можливістю активного відтворення у свідомості об'єктивної реальності, що полягає у безпосередньому, опосередкованому та узагальненому пізнанні суб'єктом істотних зв'язків і відносин між предметами і явищами, у творчому створенні нових ідей, у прогнозуванні подій та дій [4, с. 858-859] Власне, такий процес мисленнєвої діяльності можливий в результаті взаємодії механізмів пізнання - чуттєвого та логічного. Чуттєвий включає в себе такі елементи як відчуття - ідеальні образи окремих властивостей, рис, ознак об'єктів за допомогою органів чуття людини; сприйняття - цілісне відображення у свідомості людини предметів, явищ і подій у результаті безпосереднього впливу об'єктів реального світу на її органи чуття; уявлення - чуттєвий образ об'єкта, який сприймався раніше, чуттєве пригадування явища, які в певний момент не діють на органи чуття людини, але діяли колись [4, с.475 - 476]. В свою чергу логічний складається з поняття, судження - та умовиводу [4, с. 477-478].

З урахуванням статті 179 ЦПК України процес дослідження доказів під час судового розгляду справи включає в себе виявлення та аналіз фактів, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. При цьому для встановлення у судовому засіданні таких фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Хоча процес аналізу зібраних даних і називається дослідження доказів фактично така процедура зводиться до вивчення засобів доказування. Однак, як лексично так і змістовно дослідженням є не просто зачитування зібраних матеріалів та описуваних у них подій, а процедура їх вивчення, можливість зясування їх автентичності, тобто цілий комплекс заходів по всебічному аналізу наявних у справі доказових матеріалів. Це процес вироблення нових знань, один з видів пізнавальної діяльності, який характеризується об'єктивністю, від- творюваністю, доказуванністю, точністю та має два рівні - емпіричний і теоретичний [3]. При цьому якщо розглядати окремо показання свідків, як засіб доказування то такий визначається однаково як для сторонніх осіб так і для осіб, які беруть участь у справі, але були допитані в якості свідків. Наряду з цим безпосередньою метою такого дослідження засобів доказування буде відшукування даних, що можуть підтвердити чи спростувати вимоги сторін та третіх осіб. Такий цілісний механізм дозволяє одночасно виконувати декілька задач, насамперед, виявляти дотримання правил належності доказів та допустимості засобів доказування, можливість застосування автоматичних підстав для відмови у позові (застосування позовної давності судом відповідно до статті 267 ЦК України здійснюється судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення), а також попередньо представити, які обставини підтверджені, а які не знайшли такого завдяки зібраним засобам доказування.

В юридичній доктрині під процесом дослідження доказів Фурса С.Я. визначає процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі, яка спрямована на перевірку та встановлення належності та допустимості доказів, які подані сторонами на підтвердження їх вимог та заперечень, їх достатності та достовірності [5, с. 393]. Іншими словами у даному визначенні основним критерієм виступають правила, що висуваються при оцінці доказів (належність, допустимість, достовірність та достатність). Комаров В.В. та Радченко П.І. під такою процедурою розуміє безпосереднє сприйняття, вивчення доказів, яке проводиться у судовому засіданні з дотриманням принципів усності та безпосередності, яке здійснюється за участю сторін та інших суб'єктів доказової діяльності, у ході якого здійснюється їх перевірка, зіставлення одного доказу з іншим, усуваються протиріччя тощо [1, с. 481-482]. Як бачимо з наведених визначень, ключовою дією при здійсненні дослідження є перевірка зібраних засобів доказування на наявність в них доказів, оскільки за ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Встановлення же таких даних здійснюється на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Наприклад, доказом за стадії дослідження показань свідків відповідно до статтей 57, 63, 180-183 ЦПК України будуть відомості, про відомі йому обставини, які мають значення для справи, джерело обізнаності яких встановлено, вони є виявленими у встановленому ЦПК України порядку шляхом застосування способів дослідження показань свідків. Проте, основну увагу в процесі їх дослідження для сприйняття даних, отриманих на підставі показань свідків в якості доказу слід приділити відмежуванню розповіді про реальні обставини, що були отримані в результаті їх сприйняття органами почуттів від викладу обставин через свідомість людини. Застосування останнього показника в процесі викладення певних дій чи подій унеможливлює визнання таких відомостей доказами в юридичному значенні, оскільки їх реальність та відповідність дійсності є спотвореною особистісним усвідомленням її володільця такої інформації, інтелектуальними властивостями. Отже, основним завданням при дослідженні такого виду доказів є вірогідність повідомлення відомих особі обставин, а не викладення власного їх сприйняття через застосування пізнавальних якостей індивіда: відчуття, сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення, уява.

Отже, процес дослідження доказів можна визначити як комплекс дій суду та осіб, які беруть участь у справі із ознайомлення, вивчення та перевірки засобів доказування задля пізнання їх змісту та форми, достовірності та достатності відносно підтвердження або спростуван-ня вимог чи заперечень осіб, які беруть участь у справі, або набуття іншого значення для вирішення справи.

доказ цивільний судочинство

Література

1. Комаров, В.В., Радченко, П.І. // Курс цивільного процесу: підручник [Текст] // В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін..; за ред. В.В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - 1352 с.

2. Конверський, А. Є. Логіка : підручн. для студ. юрид. фак-тів [Текст] / А. Є. Конверський. - К. : Центр учбової літератури, 2008. - 304 с.

3. Современный толковый словарь изд. "Большая Советская Энциклопедия" [Електронний ресурс] // Ре- жим доступу: http://www.classes.ru/all-russian/russian-dictionary-encycl- term-23154.htm.

4. Філософія: підручник [Текст] / за ред. О.П. Сидоренка. - К.: Знання, 2008. - 891 с. - (Вища освіта XXI століття).

5. Цивільний процес України: академічний курс [Текст] : [підручн. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.] / [Фурса С. Я., Фурса Є. І., Гетманцев О. В. та ін.] ; за ред. С. Я. Фурси. - К. : Видавець Фурса С. Я. : КНТ, 2009. - 848 с. - (Серія "Процесуальні науки").

Размещено на Allbest.ru