Державне регулювання посередництва в сфері господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОСЕРЕДНИЦТВА В СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

В. Рєзнікова

Ефективність здійснення посередницької діяльності в сфері господарювання досить часто залежить не тільки від здібностей та фінансових можливостей підприємців - посередників, а й від ефективної діяльності органів законодавчої і виконавчої влади всіх рівнів, від належного законодавчого і нормативно-правового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання - посередників.

Цілями державного регулювання ринку посередницьких послуг є:

проведення єдиної та ефективної державної політики в сфері посередницьких послуг;

захист інтересів осіб, що є споживачами посередницьких послуг (замовниками, послугоотримувачами);

створення сприятливих умов для створення та функціонування ринку посередницьких послуг;

забезпечення рівних можливостей для доступу на ринок посередницьких послуг, а також захисту прав учасників цього ринку;

додержання учасниками ринку посередницьких послуг вимог законодавства та нормативних актів;

запобігання монополізації та створення умов учасниками розвитку добросовісної конкуренції на ринку посередницьких послуг;

контроль за прозорістю та відкритістю ринку посередницьких послуг;

сприяння ознайомленню з досвідом правового регулювання та організації ринку посередницьких послуг в Європі та в світі.

Практика правового регулювання посередницької діяльності вказує на необхідність глибокого розуміння і всебічного врахування всього нового, що відбувається сьогодні як в нашій державі, так і за її межами. Це стосується як правових засад здійснення посередницької діяльності в сфері господарювання взагалі, так і діяльності посередників в окремих сферах господарювання (в сфері туризму, страхування, на товарній біржі, на ринку цінних паперів тощо).

Питанню державного регулювання господарської діяльності присвячено праці таких авторів, як: Т.Кравцова, О. Рябченко, А. Бейкун, В. Красовська, С.Н. Ревина, Е.Е. Бекірова та ін. В той же час не є дослідженим питання спеціального державного регулювання посередницької діяльності як специфічного різновиду господарської діяльності.

Метою даної публікації є висвітлення питань саме спеціального державного регулювання посередництва в сфері господарювання, в т.ч. ліцензування окремих видів посередницької діяльності.

Державне регулювання - це система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють органи та суспільні організації, яким законодавством надано повноваження з питань розвитку економіки з метою стабілізації і підтримки пріоритетних напрямів економічної (господарської) діяльності та створення сприятливих умов для розвитку господарського комплексу, тобто це вплив державних органів або посадових осіб за допомогою системи правових заходів на юридичних та фізичних осіб, які мають статус суб'єктів господарювання, щодо вирішення суспільних потреб, проблем господарського життя країни в цілому, задоволення публічних інтересів. Предметом державного регулювання є відносини між державними органами або посадовими особами і суб'єктами господарювання, завдяки яким і через які формуються державно-управлінські впливи. З наведеного визначення державного регулювання вбачається, що тільки на законодавчому рівні державні органи в межах встановлених законом повноважень можуть забезпечити економічну стабільність в Україні. Ці заходи в основному полягають в підвищенні ефективності державного регулювання та державного управління. Із розвитком ринкових відносин змінюється характер державного управління. Зміцнення державності, розвиток господарської (в т.ч. і посередницької) діяльності в Україні неможливе буз створення оптимальної системи державного управління. Функції державного управління показують як, яким способом, у процесі яких взаємозв'язків із суспільством держава їх здійснює. Щодо співвідношення понять "державне регулювання" та "державне управління", слід відмітити, що вони тісно пов'язані між собою, тобто державне регулювання залежить від характеру державного управління і змінюється із розвитком ринкових відносин. Результативність державного регулювання залежить, насамперед, від дієвості державного управління, в основу якого покладено чіткий розподіл повноважень і відповідальності між органами влади і управління.

Державна регуляторна політики в сфері господарської діяльності - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами та іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання й усунення перешкод для розвитку господарської діяльності в межах, у порядку та у спосіб, визначених Конституцією України і законами України. Державне регулювання господарської діяльності є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та способом, встановленим Конституцією та законами України. Державне регулювання як елемент державного впливу на підприємництво реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих відповідним державним органам. Така діяльність здійснюється за допомогою системи правових засобів регулятивного, нормативно-організаційного впливу на суб'єктів господарювання. Своєрідністю такого регулювання є те, що воно має цілеспрямований, організований, результативний характер. Державне регулювання посередницької діяльності є діяльністю держави в особі її органів, спрямованою на забезпечення публічних інтересів шляхом використання засобів взаємодії у регулюванні посередницьких правовідносин. Підставою державного регулювання посередництва є необхідність забезпечення реалізації й охорони публічних (державних і суспільних) інтересів, а також державного контролю над процесом підготовки регуляторних актів і відстеження діючих державних регулювань як в органах виконавчої влади, так і в інших органах державної влади. Державне регулювання посередницької діяльності - це шляхи впливу держави на процес господарювання суб'єктів посередницьких правовідносин за допомогою правових норм. Державне регулювання посередницької діяльності в сфері господарювання - це також здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за посередницькою діяльністю у сфері господарювання та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Для досягнення зазначених результатів держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання.

Основними засобами регулюючого впливу держави на посередницьку діяльність є: 1) засоби тарифного регулювання, - до них належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов'язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення посередницької діяльності, особливо в сфері зовнішньоекономічного господарювання; 2) засоби нетарифного регулювання, яким охоплюється комплекс таких засобів, як ліцензування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, встановлення індикативних цін тощо.

Основними важелями правового регулювання, що використовуються державою у сфері господарювання, є: 1) дозвіл - надання суб'єктам господарювання права здійснювати певні особисті активні дії; 2) заборона - покладення на учасників господарювання обов'язку утримуватися від здійснення певних дій, визначених правовими нормами; позитивне стимулювання - покладання на суб'єктів господарської діяльності обов'язку до активної поведінки.

Для визначення оптимального рівня правових засобів щодо правового регулювання господарських відносин законодавець, по-перше, обирає правові стимули та обмеження, які придатні для регулювання існуючих суспільних відносин в сфері господарювання; по-друге, спрямовує їх вплив на дії суб'єктів господарювання з метою їх перетворення на правомірну, соціально та економічно корисну поведінку; по-третє, не поширює регулюючий вплив господарсько-правових стимулів та обмежень на суспільні відносини, які знаходяться поза сферою дії господарського права. Оптимальна міра ефективності правових стимулів - максимально можлива в певних умовах реалізація правомірно правомірних інтересів найбільшої кількості суб'єктів господарювання. Оптимальна міра дієвості правових обмежень - максимально можливе утримання господарюючих суб'єктів від протиправних дій. В сучасній системі господарського права України склався доволі стійкий обмежуючий тип правового регулювання господарських відносин.

Як правові засоби у цьому типі правового регулювання переважають на сьогодні обов'язки, заборони та державний примус. Шляхи перебудови правового регулювання посередництва в сфері господарювання, як і господарських відносин в цілому, мають бути спрямовані на правові стимули, на функцію розвитку сфери господарювання, оскільки ця функція може забезпечити поступовий розвиток економіки країни.

Правовий режим провадження посередницької діяльності - це правова форма, що характеризує процес правового регулювання посередницької діяльності в сфері господарювання і є комплексом правових засобів, якими забезпечується порядок динаміки посередницьких правовідносин у часі й просторі та визначаються напрями цього регулювання. Зміст ліцензійного режиму провадження певних видів посередницької діяльності полягає в тому, що: суб'єкти господарювання зобов'язані одержати ліцензію для здійснення окремих видів посередницької діяльності; тільки з моменту одержання такої ліцензії вони мають право здійснювати певний вид посередницької діяльності; конкретний перелік видів такої діяльності визначається ліцензією; на суб'єкта господарювання - посередника покладається обов'язок дотримуватися ліцензійних умов, а також виконувати інші обов'язки, переважно публічно-правового характеру. Основу правового режиму ліцензування складає дозвільний тип правового регулювання, який можна визначити як умовний тому, що: по-перше, правомочності можуть бути надані за умови, що суб'єкт (ліцензіат) має відповідну правоздатність; по-друге, ліцензіат зобов'язаний дотримуватися численних ліцензійних вимог та умов. Правовий режим ліцензування характеризується диспозитивністю правоволодіння, імперативністю право реалізації, поєднання цих методів при припинення діяльності у межах спеціального правового статусу суб'єкта ліцензійної діяльності.

Ліцензуванню підлягають ті види посередницької діяльності, у стимулюванні розвитку яких зацікавлена держава (посередництво у працевлаштуванні за кордоном, митне посередництво, туристичне посередництво та ін.). Воно здійснюється з метою попередження можливих правопорушень, об'єктивно протиправних діянь і запобігання суспільно небезпечних дій через причини об'єктивного характеру. Ліцензій є важливим засобом управлінського впливу, індивідуальним регулятором суспільно значимої поведінки суб'єктів господарювання у сфері посередницької діяльності. Ліцензування посередницької діяльності - це діяльність уповноважених державою органів щодо надання у встановленому порядку суб'єктам господарювання дозволу на здійснення за певних умов, передбачених законодавчими актами, видів посередницької діяльності. Основними причинами та цілями ліцензування окремих видів посередницької діяльності є: державний облік суб'єктів, які здійснюють певний вид посередницької діяльності, захист інтересів громадян і безпеки держави, інтересів суспільства в цілому, забезпечення державного контролю за здійсненням такої діяльності. Термін "ліцензія" в контексті ліцензування окремих видів посередницької діяльності означає документ дозвільного характеру державного зразка, що видається уповноваженим державою органом та засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду посередницької діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Система ліцензування посередницької діяльності в Україні перебуває в стадії становлення. Закладаються її законодавчі основи, нормативна база, продовжується формування системи органів, що здійснюють ліцензування окремих видів посередницької діяльності. Чинний Закон України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", хоча і створив правову базу для ліцензування, проте не позбавлений деяких правових прогалин, що стримують розвиток ліцензування окремих видів посередницької діяльності. Одним з найбільш дискусійних питань в науці господарського права щодо видів діяльності, що ліцензуються, є визначення критеріїв, відповідно до яких той чи інший вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню [1, 119-120].

Зараз в Україні критерії для віднесення того чи іншого виду діяльності до числа таких, що ліцензуються, не визначені на законодавчому рівні. Це є однією з істотних прогалин Закону України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", оскільки не визначені ті параметри діяльності, що мають бути визначальними при доповненні або зміні переліку видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, під час дії закону. Це означає, що цей перелік може бути підданий зміна довільно, за ініціативою та волевиявленням відповідного органу державної влади, без реального урахування необхідності захисту публічних інтересів, в силу конкретної заінтересованості того або іншого міністерства або відомства в одержанні права надавати ліцензії. Внесення до переліку, встановленого у ст.9 Закону України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", нових видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також вилучення з цього переліку конкретного виду діяльності повинні здійснюватися при дотриманні правових критеріїв, зазначених у законі. У Закону України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" при визначенні видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, слід виходити з двох юридичних критеріїв, якими повинні керуватися органи державної влади при визначенні видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Одним критерієм є потенційна шкідливість здійснення діяльності, що ліцензується. Другий критерій означає врахування можливості альтернативи ліцензуванню у вигляді інших засобів регулювання економіки.

На сьогодні господарським законодавством не вироблені відповідно й критерії віднесення видів посередницької діяльності до таких, що потребують ліцензування, що призводять до різноманітних суперечок між державними органами та суб'єктами підприємництва в процесі ліцензування посередницької діяльності. Аналіз чинних нормативних актів господарського законодавства і юридичної літератури надає можливість віднести до ліцензованих ті види посередницької діяльності, які мають такі ознаки: небезпечність діяльності для необмеженого кола осіб, які безпосередньо не беруть участі в її здійсненні; надзвичайна прибутковість діяльності, у зв'язку з чим щодо неї здійснюється оподаткування за підвищеними ставками, і це потребує особливого контролю та нагляду з боку державних органів; діяльність пов'язана із задоволенням невід'ємних потреб населення, діяльність пов'язана з використанням вичерпних природних ресурсів або ресурсів, які мають стратегічне значення для держави; діяльність, до якої залучається необмежене коло учасників, і пов'язана вона зі значними витратами ресурсів.

В літературі мають місце спроби провести поділ ліцензування на ведення діяльності і здійснення дії (у тому числі й угоди) [3, 29]. З точки хору ліцензування посередництва цей поділ означає здійснення окремо ліцензування ведення посередницької діяльності та здійснення ліцензування окремих посередницьких дій (юридичних та/або фактичних). Г.В.Мельничук виділяє як ознаку об'єкта ліцензування - визначеність виду діяльності, що означає кількаразове (повторне) здійснення конкретних юридичних і фактичних дій.

Ця ознака, на думку вченого, є конститутивною для ліцензування. При цьому не має значення, чи здійснюється діяльність, що належить до такої, яка ліцензується, з метою задоволення власних потреб або як підприємницької діяльності [2, 25]. В той же час, висловлений науковий підхід видається необґрунтованим та позбавленим ознак практичної доцільності. Вид посередницької діяльності, що підлягає ліцензуванню - це вид посередницької діяльності, для здійснення якого на території України необхідне одержання ліцензії відповідно до закону. Види посередницької діяльності, що підлягають ліцензуванню можна умовно поділити на три групи.

До першої групи належать ті види посередницької діяльності, що прямо зазначені в ст.9 Закону України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", а саме - посередницька діяльність митного брокера і митного перевізника, посередництво у працевлаштуванні за кордоном, посередницька діяльність туристичного оператора та туристичного агента й ін.

До другої групи - види посередницької діяльності, що підлягають ліцензуванню й також зазначені в ст.9 Закону України від 1.06.2000р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", однак вони не визначені як посередницькі, але можуть носити посередницький характер за певних умов. До них, зокрема, можна віднести: посередницьку діяльність в процесі оптової та роздрібної торгівлі ветеринарними медикаментами і препаратами; торговельне посередництво при оптовій та роздрібній торгівлі лікарськими засобами; посередництво в торгівлі піротехнічними засобами; посередництво в оптовій та роздрібній торгівлі пестицидами й агрохімікатами; посередництво в торгівлі насінням та ін.

До третьої групи - види посередницької діяльності, що підлягають ліцензування відповідно до інших спеціальних законів.

Це посередництво в сфері фінансових послуг, зовнішньоекономічної діяльності, освіти, електроенергетики, інтелектуальної власності, а також посередництво в торгівлі спиртом, алкогольними напоями та тютюновими виробами. Процедура ліцензування посередницької діяльності - це процедура публічного посвідчення компетентним органом ліцензування прав суб'єкта господарювання - посередника, який є здобувачем ліцензії, здійснювати конкретний вид посередницької діяльності. Ця процедура, за загальним правилом, відповідно до Закону України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" має дозвільний характер. Учасниками процедури ліцензування є суб'єкт господарювання (спочатку як здобувач ліцензії, а потім як ліцензіат), а також орган ліцензування. Ця процедура складається з таких послідовних обов'язкових стадій: звернення суб'єкта господарювання з заявою про видачу ліцензії; розгляд заяви і прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі; видача ліцензії. Правова сутність процедури ліцензування певних видів посередницької діяльності полягає в посвідчені компетентним органом ліцензування права суб'єкта господарювання, що є спочатку здобувачем ліцензії, а потім ліцензіатом, здійснювати конкретних вид посередницької діяльності. Контроль за провадженням суб'єктами господарювання ліцензованої посередницької діяльності здійснюється шляхом проведення планових і позапланових перевірок.

Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов провадження того чи іншого виду посередницької діяльності провадяться не частіше одного разу на рік. Позапланові перевірки здійснюють органи ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування лише на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення ліцензіатом ліцензійних умов з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов. На сьогоднішній день питання відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування суб'єктів господарювання - посередників вирішується дуже суперечливо, і, перш за все тому, що в Законі України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" регулювання такої відповідальності здійснено лише в загальних рисах, без необхідної конкретизації.

Окремої уваги потребують питання визначення напрямків вдосконалення державного регулювання посередницької діяльності в Україні. Так, сьогодні постає питання, чи всі важелі державного регулювання економіки задіяні повною мірою та ефективно використовуються для становлення та розвитку посередницької діяльності, а також для сталого соціально-економічного розвитку країни в цілому. На жаль, сьогодні не є можливим дати на це питання стверджувальну відповідь. Пріоритетними напрямками вдосконалення державного регулювання господарської діяльності в сучасних умовах є: розвиток малого та середнього бізнесу, гарантування недоторканості майна, вдосконалення податкової системи та законодавчої бази. Законодавча база України (нормативно-правове регулювання як підприємництва загалом, так і посередництва зокрема) є недостатньою правовою основою для зміцнення економічної безпеки. Правові засади та механізми забезпечення економічної безпеки підприємництва не передбачені у жодному з державних, регіональних чи місцевих стратегічних програмних документів. Забезпечення сприятливої для розвитку посередництва у сфері господарювання нормативно-правової бази є основною функцією держави в умовах ринкової економіки.

Недосконалість законодавства є основною перепоною України виходу на світовий ринок товарів і послуг, а також розвитку малого та середнього бізнесу. Недосконалість нормативно-правової бази з питань регулювання посередництва в сфері господарювання, недостатність, а, в переважній більшості випадків, і відсутність відповідних правових норм щодо посередництва як виду господарської діяльності, посередницького договору тощо, зумовлюють з огляду на сферу дії посередництва (господарський оборот) зростання ролі звичаїв ділового обороту як ненормативного джерела господарського права, що може справляти безпосередній вплив на регулювання відносин посередництва, на укладення посередницьких договорів тощо. Оскільки розвиток та поступове вдосконалення господарського законодавства обумовлені тими якісно новими процесами, які відбуваються у політичному і правовому життя Україні, і знаходять свій прояв у демократизації всіх сфер суспільного життя, а також приведення законодавчої бази у відповідність зі стандартами, визнаними на міжнародному рівні.

У ч.1 ст.7 ЦКУ закріплене нормативне визначення звичаю як правила поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Однак нормативного визначення поняття звичаю ділового обороту чинне законодавство не містить, обмежуючись лише формулюванням загального визначення звичаю. В той же час, у правовій доктрині звичай ділового обороту тлумачиться як одноманітне усталене правило поведінки в підприємницькій діяльності. Існує також інша позиція щодо тлумачення даного терміну як правила поведінки, яке не встановлене актами цивільного та/або господарського законодавства, але є усталеним у сфері ділового обороту. Врахування звичаїв ділового обороту має місце при тлумачення таких оціночних понять, як: "розумний строк", "вимоги, що звичайно ставляться", "звичайна ціна" та ін. Традиційно найпоширенішими звичаями ділового обороту є звичаї в торговельному посередництві, в сфері фінансів, в т.ч. в розрахункових операціях, торговельному мореплавстві тощо. На сучасному етапі в регулюванні господарсько-правових відносин посередництва звичаї ділового обороту переважають у зв'язку з відсутністю належного нормативно-правового врегулювання зазначених відносин (відсутні не лише спеціальні правила здійснення посередницької діяльності, але й нормативне визначення понять посередництва, посередницької діяльності, посередницького правовідношення, посередницького договору, посередника тощо).

Варто звернути увагу на те, що застосування звичаю з метою задоволення потреб практики господарювання, заповнення прогалин нормативно правового врегулювання посередництва в сфері господарювання, передбачене у судовій практиці. Так, суддя може, спираючись на положення, закріплене у ст.7 ЦКУ, використовувати звичай при вирішенні конкретного господарського спору, у випадку наявності прогалин у господарському праві. Разом з тим існують певні проблеми з реалізацією цього положення на практиці. Така ситуація обумовлена, по-перше, тим, що, застосування звичаїв ділового обороту для регулювання посередницьких відносин в сфері господарювання потребує високої правової та загальної культури всіх учасників відповідних відносин; по-друге, необхідним є приведення норм господарського процесу у відповідність до положень матеріального права, яке містить посилання на можливість застосування звичаїв, зокрема, звичаїв ділового обороту; по-третє, закріплення можливості застосування звичаю на законодавчому рівні відбулося порівняно нещодавно і потрібен час для засвоєння цього положення з метою його застосування на практиці. Існування звичаїв ділового обороту об'єктивно зумовлене як динамічним розвитком у суспільстві товарно-грошових відносин загалом, так і стрімким розвитком відносин посередництва в сфері господарювання зокрема, помітним відставанням законодавчої бази в цьому аспекті від реальних потреб практики господарювання, а подекуди і неможливістю врегулювання на законодавчому рівні всіх можливих шляхів поведінки учасників приватноправових відносин. За таких умов звичаю ділового обороту належить провідна роль у заповненні існуючих прогалин у законодавстві. Разом з тим загальні правові засади щодо інституту посередництва, як видається, мають бути встановленими саме на законодавчому рівні (наприклад, в рамках окремої глави ГКУ).

Саме законодавство та контроль є основними сторонами державного регулювання посередництва у сфері господарювання. Закони та правила мають винятково важливе значення для нормального функціонування вітчизняної сфери господарювання. Але необхідно підкреслити, що закони по своїй суті ефективними є лише тоді, коли вони виконуються. А для цього потрібен контроль.

Зауважмо, що здійснення державою комплексних заходів щодо забезпечення належного контролю за господарською діяльністю посередників на різноманітних ринках (товарному, фінансовому ринках, ринку праці), а також запобігання зловживанням і правопорушенням у цій сфері - покладено в основу державного регулювання вітчизняної сфери господарювання. Державна політики стосовно ефективного регулювання господарської діяльності професійних посередників в сфері господарювання повинна базуватися на таких засадах: 1) соціальна підтримка курсу ринкових реформ; 2) забезпечення соціальної стабільності в суспільстві; 3) відновлення довіри населення до держави як гаранта його добробуту тощо. Загалом, контроль (франц. controle - перевірка, від старофранцузького contre-role- список, що має дублікат для перевірки) - це перевірка виконання законів, рішень тощо. Є однією з найважливіших функцій державного управління. За об'єктами, суб'єктами і сферами поділяється на державний, відомчий, надвідомчий, виробничий та інші види контролю.

В сучасних умовах одним з напрямів вдосконалення державного контролю за господарською діяльністю посередників у сфері господарювання є розвиток інституту саморегулювання діяльності посередників на відповідних ринках (на ринку нерухомості, на страховому ринку, на ринку цінних паперів тощо). У зв'язку з цим розвиток саморегулівних організацій посередників в Україні необхідно спрямувати в першу чергу на забезпечення додаткового контролю за діяльністю своїх членів. Основною підставою для надання об'єднанням професійним посередникам статусу саморегулівних організацій, відповідно до чинного законодавства, повинна бути здатність забезпечити ефективний контроль за діяльністю своїх членів. Діяльність саморегулівних організацій посередників у відповідних сферах (туризму, реклами, зовнішньоекономічної діяльності, страхування тощо) повинна здійснюватися у тісному співробітництві та під загальним наглядом відповідного державного органу (наприклад, на ринку цінних паперів - Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку). Разом з тим законодавче закріплення функціонування однієї саморегулівної організації з кожного виду професійної посередницької діяльності (митного посередництва, рієлторської та/або девелоперської діяльності, діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном тощо) буде дещо обмежувати встановлене чинним законодавством право підприємств на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову та інші види діяльності, а також суперечити самому поняття саморегулівних організацій в частині добровільного створення таких об'єднань.

До напрямків удосконалення державного контролю за діяльністю посередників в сфері господарювання також варто віднести: визначення повноважень держави в цілому та їх розподіл між державними органами виконавчої влади; незалежність органів виконавчої влади з регулювання; незалежність органів виконавчої влади з регулювання різних ринку (товарного, фінансового ринків, ринку праці) від політичного тиску та незаконного втручання окремих зацікавлених груп; послідовність регулювання та координація діяльності окремих органів виконавчої влади; відповідність працівників органів виконавчої влади з регулювання сегменту відповідного ринку (товарного, фінансового ринків, ринку праці) високим професійним стандартам. Визначення повноважень держави має бути реалізовано через оптимальний розподіл функцій між конкретними органами державної виконавчої влади; наділення таких органів чітко визначеними засобами виконання своїх повноважень; налагодження взаємодії між органами виконавчої влади; визначення єдиного координуючого органу держави на кожному з відповідних ринків; застосування механізму відповідальності перед державою як посадових осіб органів виконавчої влади, так і учасників відповідного ринку. Бажаним є докладне визначення на законодавчому рівні умов, при котрих настає господарсько-правова відповідальність за здійснення недобросовісних дій та/або бездіяльність професійних посередників в сфері господарювання, а також розробка комплексної системи заходів відповідальності за такі порушення й її відображення у тексті Господарського кодексу України. Із аналізу господарсько-правових форм здійснення захисту прав учасників підприємницької діяльності, що користуються послугами професійних посередників у сфері господарювання, котрі в окремих випадках вимагають додаткового захисту з боку держави, вбачається, що професійний посередник в господарському обороті має нести підвищену відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань. На останок слід резюмувати, що в сучасних умовах дуже важливо, щоб одночасно з прийняттям законодавчих актів з питань вдосконалення державного регулювання, в т.ч. і контролю за господарською діяльністю посередників в сфері господарювання вносились зміни до нормативно-правових документів у суміжних галузях, що значно підвищило б ефективність як застосування цих актів, так і в цілому регулювання посередництва.

ВИСНОВОК

посередницький послуга державний контроль

Найбільш ефективним є поєднання державного контролю за господарською діяльністю професійних посередників із контролем саморегулівних організацій посередників, самих посередників за добросовісним здійсненням ними посередницької діяльності, дотриманням економічної конкуренції в сфері господарювання тощо. Державно-правовий вплив на посередницьку діяльність має бути спрямованим не тільки на додержання публічних інтересів, а й на створення сприятливих умов для розвитку приватної ініціативи шляхом інституціонального розвитку ринкових механізмів та подолання можливого негативного впливу у процесі формування нової системи господарювання. Державне регулювання посередницької діяльності в сфері господарювання - це діяльність державних органів, що здійснюється за допомогою використання засобів впливу на посередницькі відносини, визначених законодавством, з метою забезпечення рівного підпорядкування всіх учасників посередницьких відносин правовому господарському порядку та рівного захисту державою всіх суб'єктів посередництва.

На даний час державне регулювання посередницької діяльності в сфері господарювання виражається, зокрема, у наступних заходах:

1) державній реєстрації окремих категорій професійних посередників у сфері господарювання (йдеться, наприклад, про ведення державних реєстрів митних посередників (митних брокерів, митних перевізників, ліцензійних митних складів), страхових посередників тощо);

2) ліцензуванні окремих видів посередницької діяльності (наприклад, туристичного посередництва, - господарської діяльності туристичних операторів та агентів; посередництва з працевлаштування на роботу за кордоном тощо);

3) застосуванні підвищених ставок податків (зокрема, для торговельно-посередницької діяльності);

4) підвищеному контролі за господарською діяльністю посередників (наприклад, господарських організацій - посередників у торгівлі ювелірними виробами з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння тощо).

Під державно-правовим впливом на посередницьку діяльність слід розуміти діяльність органів державної влади, спеціалізованих установ та організацій, некомерційний самоврядних організацій посередників, органів місцевого самоврядування, посадових осіб вказаних органів, наділених певною компетенцією стосовно суб'єктів посередництва (включаючи застосування санкцій), яка базується на чинному законодавстві. Саморегулювання в сфері посередництва повинно обмежуватися лише визначеними законом засобами державного регулювання посередницької діяльності, що забезпечують оптимальне поєднання саморегулювання та державного регулювання посередницької діяльності при формуванні правового господарського порядку в системі посередництва.

Основними теоретичними й практично-прикладними проблемами, що виникають в процесі та з приводу державного регулювання посередництва є наступні: 1) необхідність забезпечення оптимального рівня між державним впливом на економічні процеси та ринковою саморегуляцією в сфері посередництва; 2) відсутність законодавчо-вироблених критеріїв віднесення окремих видів посередницької діяльності до переліку таких, що потребують ліцензування; 3) питання відповідальності за порушення законодавства у сфері ліцензування суб'єктів господарювання - посередників вирішується дуже суперечливо, і, перш за все тому, що в Законі України від 1.06.2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" регулювання такої відповідальності здійснено лише в загальних рисах, без необхідної конкретизації; 4) надзвичайно гостро стоїть питання визначення напрямків вдосконалення державного регулювання посередницької діяльності; 5) недосконалість нормативно-правової бази з питань регулювання посередництва в сфері господарювання, недостатність, а, в переважній більшості випадків, і відсутність відповідних правових норм щодо посередництва як виду господарської діяльності, посередницького договору тощо, зумовлюють з огляду на сферу дії посередництва (господарський оборот) зростання ролі звичаїв ділового обороту як ненормативного джерела господарського права, що може справляти безпосередній вплив на регулювання відносин посередництва, на укладення посередницьких договорів тощо; 5) тривають наукові дискусії щодо доцільності запровадження в науковий оборот терміну "управлінські (адміністративно-господарські) послуги", дослідження змісту, так званих, управлінських (виконавських, публічних) послуг в сфері посередництва; 6) законодавцем не визначено чітких критеріїв віднесення відповідних видів посередницької підприємницької діяльності до таких, що мають дозвільних характер і потребують проходження відповідних дозвільних процедур, а це також призводить до суперечок і неузгодженості між органами виконавчої влади і суб'єктами господарювання - посередниками (у зв'язку з цим назріла гостра потреба прийняття відповідного законодавчого акта, який чітко врегулював би зазначені питання); 7) потребує розвитку інститут саморегулювання діяльності посередників на відповідних ринках (на ринку нерухомості, на страховому ринку, на ринку цінних паперів тощо); 8) із аналізу господарсько-правових форм здійснення захисту прав учасників підприємницької діяльності, що користуються послугами професійних посередників у сфері господарювання, котрі в окремих випадках вимагають додаткового захисту з боку держави, вбачається, що професійний посередник в господарському обороті має нести підвищену відповідальність за невиконання та/або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бекірова Е.Е. Критерії визначення видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню / Е.Е. Бекірова // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: науковий часопис. - 2004. №4 (12). - С.119-124.

2. Мельничук Г.В. Лицензирование предпринимательской деятельности / Г.В. Мельничук. - Санкт-Петербург: Информационный центр "Кадис", 2003. - 126 с.

3. Трофименко И.Н. Некоторые проблемы лицензирования / И.Н. Трофименко // Юридический мир. - 1998. - №8. - С. 29.

Размещено на Allbest.ru