Методологічний шлях від декларації професійності суддів до їх інтелектуальної незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методологічний шлях від декларації професійності суддів до їх інтелектуальної незалежності

Ігор Самсін

Парламентарії, судді, науковці і юристи-практики, які є учасниками судової реформи, прагнули одного і того самого: позбавити судову систему стереотипів, що негативно впливали на її авторитет у суспільстві.

Судова, як і будь-яка система органів державної влади, це передусім люди, які її утворюють. Прописані в новому Законі України «Про судоустрій і статус суддів» механізми реалізації судової влади, інакше кажучи, відправлення судочинства, не мають реального змісту без належної кваліфікації носіїв судової влади, адже правосудність, тобто законність і обґрунтованість судового рішення основний критерій ефективності юстиції.

Цікаво, що у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи про порушення права на справедливий суд, хоча і не називає прямо низьку кваліфікацію судді причиною порушення такого права, але в багатьох випадках опосередковано вказує на це. У зазначеному контексті особливий інтерес викликає відома справа «Рябих проти Росії» (до речі, спір у національній інстанції стосувався справедливої індексації вкладів громадян в Ощадбанку, які «розтанули» в 1991-1992 роках), де Євросуд констатував порушення права на справедливий суд у зв'язку із п'ятиразовим скасуванням рішення суду першої інстанції вищестоящим судом, що стало причиною правової невизначеності протягом значного періоду часу.

Очевидно, що до цього негативного явища призвело не що інше, як багаторазові помилки у застосуванні процесуального чи матеріального законодавства (принаймні за офіційною версією). Враховуючи викладене, особлива увага у вдосконаленні судової системи має приділятись освіті та кваліфікації суддів.

З прийняттям у липні минулого року нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» нарешті було запроваджено і законодавчо оформлено інститут спеціальної підготовки професійних суддів.

Міжнародні експерти, які вивчали положення Концепції удосконалення судового устрою, ще у 2006 році вказували на необхідність створення окремого незалежного навчально-тренувального закладу, що забезпечував би первинну спеціальну підготовку кандидатів у професійні судді, виконання програм періодичного підвищення кваліфікації суддів, а також створив умови для постійного і безперервного процесу їх самоосвіти.

На сьогодні впевнено можна стверджувати: таку рекомендацію Україна повністю виконала, принаймні висловила на законодавчому рівні свій намір щодо її виконання. Так би мовити, відбулась декларація професійності суддів як одного з пріоритетів реформування судової системи та визнання цієї ознаки невід'ємним атрибутом ефективного судочинства.

З огляду на це необхідно звернути увагу на підхід, закріплений у багатьох документах Ради Європи, зокрема у протоколі Лісабонської конференції 1995 року, відповідно до змісту якого необхідність розширення і вдосконалення методів навчання нерозривно пов'язується із повагою і сприянням інтелектуальній незалежності суддів.

Справді, працюючи над моделлю національної суддівської освіти як окремого напряму підготовки в межах юридичної освіти, необхідно, на нашу думку, орієнтуватись на те, щоб отримані знання та навички забезпечили таку «інтелектуальну незалежність» суддів.

Що мається на увазі під незвичним поняттям «інтелектуальна незалежність судді»? Здавалося б, у судді є законодавство і у прийнятті процесуальних рішень він повинен керуватись винятково ним. Тобто інтелектуально суддя залежний від волі законодавця, навіть якщо із тим чи іншим нормативним приписом не погоджується.

Це так. Але водночас у судді є підпорядкування значно вищого рівня підпорядкування принципу верховенства права, в основі якого лежить загальнолюдське розуміння соціальної справедливості. Тому якщо закон не відповідає критерію справедливості, він не може виступати засобом вирішення соціального конфлікту. В такому випадку суддя має шукати правові інтелектуальні способи обґрунтування власного рішення, наприклад: звертаючись до практики Європейського суду з прав людини, аналізуючи правові позиції Верховного Суду України і касаційних судів, досліджуючи рішення Конституційного Суду України, ознайомлюючись із положеннями доктрини тощо. Іншими словами, інтелект судді не повинен бути заангажований певними рамками і стереотипами, які існують у національній правовій системі та обмежують можливості реалізації принципу верховенства права.

Йдеться про можливість судді тлумачити принцип верховенства права, виходячи із особливостей спору, переданого на його вирішення. Це так звана «інституціоналізація верховенства права», яка є можливою через розуміння і забезпечення природних прав людини, чому сприяє відповідна модель організації державної влади, заснована на демократичному конституційному порядку [1].

Вважаємо, адекватним розумінням «інтелектуальної незалежності судді» є таке розуміння, що розглядає цю іманентну ознаку як здатність судді за допомогою власних інтелектуальних спроможностей знайти і обґрунтувати логічно правосудне рішення за наслідками розгляду спору, що відповідає принципу верховенства права.

Це означає: по-перше, суддя повинен вміти критично оцінювати правові позиції, які обґрунтовуються сторонами, і розглядати справу не за нав'язаним сценарієм, а в ключі власного бачення; по-друге, думка колег для судді є, звичайно, цінною і важливою, але не визначальною, оскільки він має свої аргументи, побудовані на вмінні інтерпретувати закон; по-третє, зміст рішення у справі відповідає законам формальної логіки, повинен бути зрозумілим і однаково сприйматись усіма, хто ознайомлюється із його текстом.

Для того, щоб змінити стереотипи мислення суддів, а це є вкрай необхідним для досягнення прийнятних стандартів ефективності судочинства і передбачуваності застосування закону та єдності судової практики, потрібно запровадити нову методику навчання.

Колеги з Російської Федерації в контексті проблеми суддівської освіти поставили питання щодо формування стандарту юридичної освіти «третього покоління», який має засновуватись на професійному підході. Однак для якісної підготовки суддівських кадрів спеціальна підготовка має будуватися за аналогією з ординатурою в сфері медицини [2].

Вбачається, бажаного результату можна досягти за допомогою запровадження спеціального курсу в рамках спеціальної підготовки суддів, присвяченого методології тлумачення актів законодавства. Це має бути судоустрій та судочинство лекційний курс, до складу якого слід включити також і практичні заняття.

Передусім необхідно вказати, що методологія тлумачення нормативно-правових актів не визнає будь-якого суддівського розсуду, суддя завжди підпорядкований принципу верховенства права. І тоді, коли він жорстко не зв'язаний конкретними правовими нормами, суддя не має права на власний розсуд, а повинен максимально прагнути усвідомити, якого рішення від нього вимагає принцип верховенства права у конкретній ситуації. Це стосується і тих випадків, коли закон надає суду (судді) певного права для посилання на власний життєвий досвід або коли в ньому вживаються оціночні поняття.

Методологія тлумачення покликана відповісти на запитання: як зрозуміти закон і правильно його застосовувати, а в кінцевому підсумку обґрунтувати рішення, що відповідає принципу верховенства права?

Проблема тлумачення правових актів не є новою для юридичної практики. В історії європейської культури «мистецтво тлумачення текстів та інших проявів думки» посідало чільне місце. Назва дисципліни про вміння тлумачення герменевтика походить від гр. hermeneia, що в перекладі означає тлумачення, пояснення [3, 17-22].

«Нині ця (герменевтика) унікальна, універсальна та специфічна методологія гуманітарних наук як мистецтво інтерпретування суспільних явищ спроможна надати новий імпульс розвитку наукової думки для розв'язання сучасних нагальних проблем, саме з її допомогою відбувається унікальне продуктивне інтерпретаційне співвіднесення суб'єкта з об'єктом пізнання» [4].

Як наука юридична герменевтика дає можливість встановлювати певні правила щодо тлумачення правових норм, суб'єктів тлумачення, можливості використання в правозастосовній практиці власне тлумачень норм права, вимагаючи при цьому спеціальних правових знань, правильного розуміння правових сутностей, категорій та інститутів.

Особливість герменевтики права випливає з багатозначності слів, що складають текстуальну форму правової норми, багатоманітності значень норми залежно від розташування у правовому акті. Одвічною ж дилемою тлумачення є уникнення буквального тлумачення актів законодавства з тим, щоб позбавити норми права здорового глузду, і водночас заборона заміни волі законодавця волею особи, яка здійснює тлумачення. Класичний приклад прояву цієї дилеми втілено у резолюції акта про помилування «Казнить нельзя помиловать», оскільки відсутність розділового знаку призвела до неможливості однозначного її трактування, прямого роздвоєння вказівки та можливої повної втрати смислового значення. Дію смислу влучно охарактеризував П. Рікер: «... дія смислу, у відповідності з яким будь-який вираз, що має змінне значення, означає одну річ, в той же час і іншу річ, не перестаючи означати першу» [5].

Сучасне законодавство України різних галузей відзначається ускладненою структурою, наявністю колізій між окремими положеннями загального та спеціального характеру, некоректним вживанням термінів загальноюридичного значення, стилістиколінгвістичними недоліками.

Зазначений перелік проблем чинного законодавства значно скоротився б (принаймні в правозастосовному аспекті), якби існувала системно опрацьована і науково обґрунтована методологія тлумачення нормативно-правових актів, побудована з урахуванням особливостей, які обумовлені специфікою певної відповідної галузі законодавства.

В усьому світі для правозастосовної діяльності судів узагальнена та однорідна практика вирішення спорів має не менше значення, ніж саме законодавство, що застосовується судами.

Структурно спеціально-навчальний курс з методології тлумачення актів законодавства повинен складатись із двох частин. У першій частині, присвяченій загальнотеоретичним проблемам, викладатимуться основні механізми тлумачення законодавства з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та кращого світового досвіду Німеччини, США, Франції. Друга частина матиме спеціальний характер і розкриватиме особливості тлумачення актів законодавства окремих галузей.Важливо розуміти, що у прагненні якісних змін судової системи потрібно розпочинати зі зміни підходу до її кадрового забезпечення і професійного рівня. Виключно у такий спосіб, на наш погляд, можна відродити повагу до судової влади у суспільстві через довіру до кожного її представника.

Отож шлях від законодавчої декларації професійності суддів до справжньої їх інтелектуальної незалежності мусить розпочинатись із пізнання та засвоєння носіями судової влади методології тлумачення актів законодавства.

судовий реформа право

Список використаних джерел

1. Головатий С. Верховенство права: у 3 кн. [Текст] / Головатий С. Кн. 3. К.: Фенікс, 2006. 1746 с.

2. Концепция развития судебной системы и системы добровольного и принудительного исполнения решений Конституционного Суда РФ, судов общей юрисдикции, арбитражных, третейских судов и Европейского суда по правам человека: сб. науч. ст. [Текст]. Краснодар СПб: Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2007. 787 с.

3. Богачов А.Л. Передісторія філософської герменевтики: наукові записки / Богачов А.Л. К.: Стилос, 2000. Том 18: Філософія та релігієзнавство. 89 с.

4. Гадамер Х. Истина и метод: Основы философской герменевтики / Гадамер Х. // Конфликт интерпретаций; пер. с нем. М.: Прогресс, 1988. 704 с.

5. Рикер П. Двойственный смысл как герменевтическая и семантическая проблема / Рикер П. М.: Медиум, Академия-Центр, 1995. 415 с.

Размещено на Allbest.ru