Системність принципів кримінального провадження як визначальний фактор їх ефективного регуляторного впливу на кримінально-процесуальні відносини

Размещено на http://www.allbest.ru

Системність принципів кримінального провадження як визначальний фактор їх ефективного регуляторного впливу на кримінально-процесуальні відносини

Постановка проблеми. Специфіка регуляторного впливу принципів кримінального провадження на кримінально-процесуальні відносини проявляється у тому, що функціональне призначення кожного окремого принципу залежить не тільки від його змісту, а й від властивостей та змісту всіх інших принципів, які об'єднані в одну систему. Поняття «система принципів кримінального процесу» вперше з'явилося в юридичній літературі досить давно. Радянські вчені-процесуалісти, починаючи з 50-х років ХХ століття, вказували на необхідність розгляду проблем, пов'язаних із системністю принципів кримінального судочинства. Однак до сьогодні серед науковців не існує чітких, однозначних та загальновизнаних відповідей на запитання: що собою повинна являти система принципів кримінального процесу; яка логіка її побудови та класифікація елементів системи; які елементи входять в структуру системи принципів кримінального процесу та на якій підставі вони включаються до неї; яким є характер внутрішніх та зовнішніх взаємозв'язків системи?

Плюралізм існуючих наукових позицій, на нашу думку, зумовлений перш за все суб'єктивним характером побудови системи принципів кримінального провадження як правового явища, незважаючи на те, що в основі будь-якої системної конструкції знаходиться об'єктивний зміст. В кримінально-процесуальній теорії робляться спроби дати характеристику переліку принципів кримінально-процесуального права, однак при цьому нерідко не береться до уваги необхідність їх об'єктивної класифікації, врахування взаємодії принципів між собою, їх зв'язку з іншими правовими явищами. Також поза увагою залишається той факт, що принципи кримінального провадження утворюють систему не у вигляді набору елементів, а через зв'язок між цими елементами.

Аналіз останніх публікацій. Характеризуючи літературні джерела, в яких було започатковане розв'язання зазначених проблем, не можна не відзначити значний доробок радянських науковців у розвитку теоретичних уявлень про систему принципів кримінального процесу. В результаті ґрунтовних наукових розробок М. С. Алексєєва, П. М. Давидова, Т. М. Добровольської, П. С. Елькінд, О. М. Ларіна, В. З. Лукашевича, Я. О. Мотовіловкера, В. П. Нажимова, М. С. Строговича, В. Т. Томіна, Г. І. Чангулі, М. О. Чельцова, М. Л. Якуба стало очевидним, що система принципів кримінального процесу є не просто абстрактною категорією, а реальною складовою механізму регуляторного впливу на суспільні відносини, які складаються у сфері кримінального судочинства. При цьому переважна більшість питань, які були предметом наукового пошуку, спрямованого на побудову системи принципів кримінального процесу, обґрунтування системних зв'язків між окремими принципами, їх класифікацію, мали дискусійний характер, причому дискусійність була в повній мірі успадкована вітчизняною кримінально-процесуальною наукою від радянської. Вагомий внесок в розвиток наукових ідей щодо побудови системи принципів кримінального процесу України зробили Ю. П. Аленін, Ю. М. Грошевий, Л. М. Лобойко В. Т. Маляренко, М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. М. Тертишник, Л. Д. Удалова, В. П. Шибіко. Актуальність та проблемність питань, яким були присвячені праці зазначених науковців, донині зростають на фоні нагальної необхідності реформування системи кримінального судочинства, що потребує нових вихідних положень та світоглядних позицій.

Мета дослідження. Зрозуміло, системний підхід у вивченні принципів кримінального провадження не є самоціллю в цьому дослідженні. Він необхідний для того, щоб найбільш повно і точно описати процеси, які відбуваються під час реалізації принципів. В практичному плані системний аналіз дасть змогу виявити властивості системи принципів кримінального провадження, визначити вплив на систему окремого принципу в залежності від його змісту, розробити пропозиції щодо законодавчого закріплення змісту принципу таким чином, щоб могла оптимально функціонувати вся система. Дослідження саме системи принципів кримінального провадження як особливого правового утворення дасть можливість отримати цілісне уявлення про механізм реалізації кожного з її структурних елементів і системи в цілому під час регулювання кримінально-процесуальних відносин.

Системний підхід - це загальнонауковий метод дослідження, в основі якого лежить теорія систем, яка є предметом вивчення міждисциплінарної науки. В літературі з теорії систем можна зустріти близько сотні визначень поняття «система», і при цьому будь-яке з них при ближчому розгляді виявляється неповним. У таких випадках необхідно брати до уваги конкретні галузі його використання. Якщо говорити про системність у праві, то систему можна визначити як певну сукупність об'єктів, які пов'язані між собою певним чином і які завдяки такому взаємозв'язку утворюють нове ціле, неідентичне сумі компонентів [1, 13-23; 2, 12-20].

При об'єднанні принципів в одну систему виникає якісно нове утворення, в якому його складові елементи, перебуваючи в постійній взаємодії, передають один одному частину своїх властивостей, створюючи взаємообумовлену цілісну основу для нормального регулювання всіх процесуальних правовідносин. Однак це не означає поглинення принципів один одним. Кожен з принципів має свій власний зміст, який відрізняється від інших. В цьому плані О. М. Ларін та Ю. І. Стецовський слушно говорять про те, що об'єднання принципів кримінального процесу в одну систему не означає того, що зміст одного принципу повністю зводиться до змісту іншого. Якісна визначеність кожного з об'єднаних принципів - одна з умов їх системності [3, 42].

Об'єкти можуть бути об'єднані в одну систему за наявності таких умов: взаємопов'язаність загальною для всіх цілю та відсутність внутрішніх суперечностей як в середині самих елементів, так і між самим елементами [4, 33]. При цьому як окремо взятий принцип, так і вся система в цілому повинна бути спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства. Якщо в ході реалізації вимог, що випливають зі змісту того чи іншого принципу, ціль кримінального судочинства не буде досягнута, то така реалізація має негативний характер. Тільки система принципів може гарантувати досягнення завдань кримінального судочинства. Саме в цьому полягає її властивість, яка не притаманна жодному окремо взятому принципу.

З урахуванням сказаного, спираючись на основні положення теорії систем, можна сформулювати таке визначення: система принципів кримінального провадження - це інтегрована, структурно упорядкована сукупність взаємопов'язаних та взаємообумовлених принципів, кожен з яких характеризується змістовою визначеністю, відносною самостійністю та автономністю функціонування, а також можливістю взаємодії один з одним в середині системи та з іншими правовими явищами поза системою з метою забезпечення найбільш оптимального досягнення завдань кримінального судочинства.

Питання про значимість кожного принципу як елементу системи має важливе значення для формування цілісного уявлення про останню. Бачення системи правових принципів як сукупності нерівнозначних положень склалося історично в ході розвитку основних філософсько-правових вчень. Так, традиційною для позитивізму є оцінка принципу законності у якості основного як для матеріального, так і для процесуального права. В рамках ліберально-юридичної теорії права пріоритетна роль віддається принципу рівності. Прибічники теорії природного права виводять на перший план принцип справедливості.

Спроби побудувати систему, яка б складалася з головних (верховних, визначальних, провідних) та другорядних (допоміжних, підлеглих) принципів, мали місце і в кримінально-процесуальній науці. На нашу думку, подібні спроби виділити той чи інший принцип або групу принципів як головних, домінуючих або визначальних у порівнянні з іншими елементами системи не мають під собою достатнього теоретичного підґрунтя - процесуальне положення, яке має ціннісну вагу нижчу за інші, не може входити в систему рівновеликих положень.

Так, дійсно, відмінності між принципами кримінального провадження є. Такі відмінності можуть відображати специфіку нормативного закріплення того чи іншого принципу, часу його виникнення, особливостей формулювання тощо. Однак такі відмінності жодним чином не впливають на якісні характеристики принципів кримінального провадження, їх значимість в загальній системі. Жоден з принципів не об'єднує інші принципи навколо себе, жоден з принципів не є відображенням або втіленням іншого, домінуючого принципу. При іншому підході «підлеглі» принципи були б поглинуті «панівними» принципами, змістовно розчинилися б у них. Саме тому не існує жодної шкали, за допомогою якої можна було б поділити принципи на головні і другорядні, більш або менш важливі.

З урахуванням сказаного видається цілком штучним поширений в юридичній літературі поділ принципів кримінального процесу на конституційні та спеціальні (інші). Подібний поділ є не чим іншим, як спробою надати особливого, вищого статусу принципам, зміст яких закріплений в Основному Законі держави. Безперечно, Г. І. Чангулі правий, коли, відстоюючи необхідність такого поділу, наголошує, що конституційні норми відомі значно ширшому колу людей, аніж норми кримінально-процесуальних кодексів, і тому саме конституційні принципи дають змогу громадянам краще знати завдання органів правосуддя, права та обов'язки учасників кримінального судочинства [5, 18]. Однак, при цьому не слід забувати, що одні принципи мають загальнодержавне значення (наприклад для визначення правового статусу громадян), внаслідок чого їх необхідно закріпити саме у Конституції, а інші є настільки специфічними для кримінального провадження (наприклад повнота, всебічність та об'єктивність дослідження обставин справи), що їм достатньо закріплення у кримінально-про це су аль ному за - конодавстві.

До того ж, як слушно відзначає О. М. Ларін, на місце та спосіб вираження принципів у текстах нормативно-правових актів (чи то Конституції, чи то КПК) може впливати цілий ряд об'єктивних та суб'єктивних факторів: характер нормативно-правового акта, правові традиції в державі, рівень теоретичної розробки відповідної юридичної проблеми, рівень законодавчої техніки, домінування серед учасників законотворчої роботи певної наукової концепції або підходу тощо [6, 22]. Однак все вищесказане жодним чином не впливає на значимість кожного принципу, незалежно від форми та місця його законодавчого закріплення. Останнє є лише формальною, зовнішньою ознакою, яка не може слугувати основою для наукової класифікації. Ми повністю поділяємо точку зору Ю. М. Грошевого, який вважає розглядувану класифікацію формальною, «оскільки такий їх поділ штучно виокремлює конституційні принципи як головні, основні, а інші - другорядні. Принципи тому і є найбільш узагальненими нормами, що вони однаковою мірою важливі, незалежно від правового вираження та діапазону їх дії, тісно пов'язані між собою та мають однакову юридичну силу» [7, 53].

Розвиваючи тезу про рівнозначність принципів кримінального провадження приходимо до висновку про те, що останні, будучи закріпленими у вигляді правових приписів найвищого ступеня узагальненості, в силу своєї рівнозначності повинні мати однаковий державний захист від порушень. Відтак закріплення принципів кримінального провадження у галузевому (кримінально-процесуальному) законодавстві жодним чином не применшує їх значення, оскільки це не впливає на зміст як окремих принципів, так і їх системи в цілому.

Щодо взаємозв'язків між елементами системи принципів кримінального провадження, то їх природа відрізняється від інших видів зв'язку (наприклад причинно-наслідкового), а тому слід вести мову про наявність особливого системного зв'язку, який формує структуру самої системи. Системний зв'язок - це комплексне поняття, яке зумовлене існуванням декількох структур, за допомогою яких можна описати особливості будь- якої системи, в тому числі і системи принципів кримінального провадження. До таких структур належать: статична, динамічна, кінематична, функціональна та генетична [8, 28-37]. Стосовно системи принципів кримінального провадження вказані структури будуть відображати таке: 1) статична структура - геометрична побудова системи принципів; 2) динамічна структура - взаємодія між принципами в середині системи; 3) кінематична структура - реалізація системи принципів; 4) функціональна структура - взаємодія системи принципів із середовищем її функціонування; 5) генетична структура - розвиток системи принципів кримінального провадження.

Через призму вказаних структур ми і будемо давати характеристику системним зв'язкам принципів кримінального провадження. При цьому слід враховувати цілком слушне зауваження Ю. М. Грошевого про те, що всі питання структури системи повинні розглядатися у їх нерозривному зв'язку з самим об'єктом, оскільки у відриві від змісту принципів структура отримує самостійне значення і не здатна в повній мірі охарактеризувати зміст всієї системи [9, 25].

Статична структура (геометрична побудова системи). Розглядаючи питання про структуру системи принципів кримінального процесу (вочевидь мова йшла саме про статичну структуру), Т. М. Добровольська зазначила: «Система принципів кримінального процесу не є сукупністю положень різної значущості, розташованих у вигляді вищих і нижчих ступенів. Оскільки кожний із принципів об'єктивно виражає таку сторону сутності нашого процесу, без якої стає неможливим досягнення його завдань, практичне співвідношення цих принципів один з одним і зв'язок їх із завданнями кримінального судочинства виражають лише визнання системи цих принципів єдиним ланцюгом органічно взаємопов'язаних і однаково значимих положень, що стоять в одному ряду» [4, 38]. Підтримуючи авторку у визначенні органічного взаємозв'язку між принципами, все ж складно погодитись із запропонованою «лінійною» моделлю взаємозв'язку між окремим принципами, які представлені у вигляді ланок одного ланцюга. На нашу думку, статична структура може бути описана у вигляді більш складної геометричної структури, яка складається з вуз- лів-принципів, що безпосередньо пов'язані один з одним.

Динамічна структура (взаємодія між принципами). Якщо систему утворюють рівнозначні елементи (у нашому випадку різні за змістом, але рівні за юридичним значенням принципи кримінального провадження), то взаємодія між ними об'єктивно не може включати в себе ієрархічні зв'язки, оскільки останні б зводили нанівець вказану рівнозначність. Саме тому не видається послідовним висновок про те, що за юридичною силою спосіб зв'язку принципів у системі може бути як горизонтальним, так і вертикальним (ієрархічним).

Як абсолютно правильно відзначає Ю. М. Гро- шевий, системі права в цілому можуть бути притаманні зв'язки генетичні, структурні (зв'язки побудови), субординаційні, координаційні (взаємозв'язок). Щодо системи принципів, то найбільш характерними для неї є зв'язки координації (взаємодії). Відносини доповнюваності принципів, притаманні цій сфері правового регулювання, забезпечують у цілому несуперечливість системи [9, 52].

Оскільки принцип є не чим іншим, як сукупністю певної інформації, при характеристиці зв'язків між принципами в літературі був запропонований термін «інформаційна множина». Взаємодія між принципами в системі має характер багатостороннього обміну інформацією. Саме тому можна вважати, що зв'язок між ними здійснюється за допомогою різнонаправлених інформаційних потоків. Найбільш важливою характеристикою інформаційного потоку є його щільність, яка визначається кількістю інформації, що передається від одного принципу до іншого під час реалізації певних кримінально-процесуальних норм. Саме така щільність суб'єктивно сприймається правозастосовниками або окремими дослідниками як показник «важливості» принципу, на підставі чого і виникають ідеї про підпорядкованість одних принципів іншим.

Сказане вище, однак, не означає, що системі принципів кримінального провадження взагалі не властива ієрархічність, адже остання є невід'ємною ознакою будь-якої системи. Про це буде сказано нижче.

Кінематична структура (реалізація системи). Своєрідним простором для реалізації системи принципів кримінального судочинства є сукупність правовідносин, які виникають у зв'язку з початком кримінального провадження, досудо- вим слідством, судовим розглядом та вирішенням кримінальних справ. При цьому реалізація будь- якого з принципів у конкретній правозастосовній ситуації може мати як позитивний, так і негативний характер. Якщо мало місце правильне застосування норм кримінально-про це суального пра - ва, які відображають зміст певного принципу, то можна вести мову про його позитивну реалізацію. Якщо вимоги принципу були порушені, то це призводить до його негативної реалізації. Однак, на противагу досить поширеній у літературі думці про те, що порушення одного принципу тягне за собою порушення інших і, як наслідок, руйнування всієї їх системи, ми вважаємо, що при негативній реалізації того чи іншого принципу всі системні процеси відбуваються у тому ж порядку, що й у випадку позитивної реалізації, з тією різницею, що при цьому не досягаються завдання кримінального судочинства. Більш того, ми вважаємо, що ні окремо взятий принцип, ні їх система не можуть порушуватися або не порушуватися. Мова може йти про порушення у ході правозастосування нормативних приписів, які відображають зміст того чи іншого принципу, що призводить до негативної реалізації всієї системи принципів кримінального провадження. При цьому, як вже зазначалося, специфічні системні зв'язки між її структурними елементами не порушуються.

Функціональна структура (взаємодія системи принципів із середовищем її функціонування). Говорячи про середовище функціонування системи принципів кримінального провадження, ми маємо на увазі системи вищого порядку (надсистеми) та системи нижчого порядку (підсистеми). Саме у взаємодії з ними проявляється ієрархічна структурованість системи принципів кримінального провадження як невід'ємна ознака будь- якої системи. Іншими словами, ієрархічність є ознакою функціональної, але аж ніяк не динамічної структури принципів кримінального провадження.

Система принципів кримінального провадження функціонує не ізольовано від інших систем. В першу чергу вона пов'язана із системою світоглядних позицій, ідеологічних поглядів, які панують в суспільстві та державі в конкретний історичний період їх розвитку. Вказана система має вищий порядок щодо системи принципів кримінального провадження. Відповідно, якісні зміни у системі вищого порядку (світоглядні позиції, ідеологія) невідворотно призводять до змін у підсистемі нижчого порядку (принципи кримінального провадження).

Водночас, в ієрархічних взаємовідносинах з нормами та інститутами кримінально-процесуального права сукупність принципів кримінального провадження має характер системи вищого рівня. Таким чином, за влучним висловом В. Т. Томіна, кожен рівень ієрархії наділений властивістю «дволикого Януса». Одне «обличчя», яке направлене в бік загальних умов кримінального судочинства, має характер автономного цілого (системи), а «обличчя», направлене до світоглядної системи, проявляє властивості залежного елемента [10, 150].

В структурі кримінально-процесуального законодавства можна виділити нормативні положення загального плану, які характеризують окремі стадії кримінального процесу. На відміну від них, принципи кримінального провадження є правовими ідеями, на яких побудований весь кримінальний процес. Тоді чи може бути принципом те положення, яке не відповідає зазначеному критерію? Цілком правильну відповідь на це запитання дають М. М. Михеєнко, В. Т. Нор та В. П. Шибіко, які зазначають: «Мабуть, найважливіші характерні особливості, притаманні окремим стадіям процесу, доцільніше буде назвати загальними або основними умовами, положеннями, рисами, а не принципами, щоб не знецінювати суті та значення останніх» [11, 36].

Загальні умови або вимоги являють собою правові положення, які відображають зміст принципів кримінального провадження через окремі стадії та інститути кримінального судочинства. Тобто ці положення є складовими частинами кримінально-процесуальних принципів. Таким чином, сукупність загальних положень (умов) окремих стадій кримінального процесу функціонує у вигляді системи нижчого порядку (підсистеми), яка перебуває в ієрархічній підлеглості стосовно загальної системи принципів кримінального провадження.

Система принципів кримінального провадження здійснює регуляторний та охоронний вплив і на інші кримінально-процесуальні норми, що підлягають застосуванню. Регуляторний вплив полягає у тому, що при формуванні процесуального рішення посадова особа, яка здійснює кримінальне судочинство, обирає із всієї сукупності норм, закріплених чинним кримінально- процесуальним законодавством, ті, які необхідні для позитивного вирішення конкретної ситуації відповідно до вимог, що випливають із системи принципів кримінального провадження. Охоронний вплив системи принципів кримінального провадження проявляється у тому, що при виявленні невідповідності раніше прийнятого рішення вимогам, що випливають із системи принципів, воно має бути скасоване і кримінальне провадження повинно бути продовжене із реалізації тих правових норм, які було порушено.

Генетична структура (розвиток системи принципів кримінального провадження). З позицій діалектичного підходу є очевидним, що система принципів кримінального провадження не може залишатися незмінною: вона виникає, функціонує та розвивається. Цю обставину обов'язково слід враховувати при її конструюванні.

Система принципів кримінального провадження здатна адаптуватися до нових умов функціонування, за необхідності змінюючи свою структуру Її генезис можна представити як двоякий процес. З одного боку, певні ідеї в міру розвитку держави отримають правове закріплення у вигляді норм-принципів. З іншого боку, в процесі аналізу судово-слідчої практики законодавець виділяє загальні, найбільш важливі правила кримінального провадження і надає їм юридичного значення у вигляді норм-принципів. Водночас поряд із здатністю розвиватися та адаптуватися до нових умов системі принципів кримінального провадження властива певна стабільність, під якою слід розуміти здатність залишатися незмінною під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.

Отже, узагальнивши сказане вище, як висновки можна сформулювати якісні ознаки (властивості) системи принципів кримінального провадження, які визначають ефективність її регуляторного впливу на кримінально-процесуальні відносини: 1) принципи - це не випадковий набір основних положень, а їх сукупність, об'єктивно зумовлена соціально-економічними і політичними закономірностями розвитку суспільства і держави; 2) в систему принципів включаються лише ті первинні норми найвищого ступеня узагальненості, які не можуть бути виведені з інших положень; 3) кожен принцип має свій зміст та місце в системі; 4) принципи повинні бути взаємопов'язаними та взаємообумовленими.

кримінальне провадження регуляторний вплив

Размещено на www.allbest.