Роль та місце адвокатури у системі суб’єктів запобігання злочинам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль та місце адвокатури у системі суб'єктів запобігання злочинам

М.В. Лотоцький

старший викладач кафедри кримінального права

і процесу Івано-Франківського університету

права імені короля Данила Галицького

В статті здійснений аналіз соціально-правової природи адвокатури в Україні та обґрунтована необхідність створення реальних механізмів реалізації завдання по запобіганню злочинам, що поставлено перед суб'єктами так званої загальної профілактики злочинів.

Ключові слова: адвокатура, запобігання злочинам, суб'єкти профілактики злочинам; загально соціальна профілактика злочинів; індивідуальна профілактика злочинів.

Постановка проблеми. Як свідчить статистика, щорічно рівень рецидивної злочинності в Україні у загальній її структурі складає більше 22% [2, с. 25]. При цьому зазначена тенденція намітилась ще з 1991 р. [16, с. 22-23] і набула цих кримінологічних ознак у 2001 р. - з часу прийняття нового Кримінального кодексу (далі - КК) України [1, с. 44]. Все це означає, що держава та суспільні інститути, включаючи адвокатуру, неадекватно реагують на прояви даного виду злочинів, у зв'язку з чим не руйнуються, нейтралізуються, блокуються тощо їх детермінанти.

З огляду цього та з метою розробки і обґрунтування заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії рецидивній злочинності з боку так званих неспеціалізованих суб'єктів профілактики, вибрана тема дослідження є актуальною.

Стан дослідження. Традиційно в науковій літературі вчені дають лише перелік суб'єктів загального запобігання злочинам та ведуть мову про їх правові можливості у цілому, не конкретизуючи завдань, форм, методів тощо їх діяльності. Це у повній мірі відноситься і до адвокатури. Як показало вивчення доктринальних джерел, проблемами визначення суб'єктів профілактики злочинів та їх повноважень досить плідно займаються Л.В. Багрій-Шахматов, В.В. Голіна, І. М. Даньшин, Л.М. Давиденко,

О.М. Джужа, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, [Михайленко], В.О. Гуляков, В. І. Шакун та ін.

Проте наукових публікацій та інших досліджень, присвячених ролі та місцю адвокатури у системі суб'єктів запобігання злочинам, є недостатньою, що й обумовило вибір теми зазначеної роботи. Завданням даної статті є дослідження проблем з якими стикаються адвокати в роботі по запобіганню злочинам, створення належних механізмів запобіжної діяльності у сфері протидії злочинності та внесення змін до нормативно-правових актів.

Виклад основних положень роботи. Завдання по запобіганню злочинам визначено у кримінальному законодавстві (ст. 1 Кримінального кодексу (далі - КК) України), у кримінально-процесуальному праві (ст. ст. 23-23-2 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України) та в ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України. Як показує практика, в основному його вирішенням займаються лише суб'єкти, для яких профілактика злочинів є одним із головних завдань і функцій (органи прокуратури, органи внутрішніх справ, Служба безпеки України та ін.) [5, с. 351-356]. адвокатура злочин кримінальний профілактика

Поряд з цим, інші суб'єкти запобігання злочинності свої можливості у сфері протидії цим суспільно небезпечним явищам використовуються не в повній мірі. Науковці до таких, зокрема, відносять:

- органи державної влади і управління зверху до низу - від Верховної Ради України, Секретаріату Президента України і Кабінету Міністрів України до місцевих ради і райдержадміністрації;

- органи господарської і культурно-виховної діяльності: міністерства і відомства; адміністрація підприємств, організацій і установ; культурно-виховні заклади;

- громадські організації: профспілки, добровільні народні дружини (варти правопорядку); ради профілактики, т. ін.;

- трудові колективи;

- окремі громадяни (шефи, наставники, громадські вихователі, т. ін.) [3, с. 65].

У цілому А.П. Закалюк обґрунтовано поділив всі суб'єкти профілактики злочинів на декілька груп:

а) органи та організації, які керують цією діяльністю, організують її, створюють систему управління нею (органи державної влади та управління, органи місцевого самоврядування);

б) органи та організації, стосовно яких запобігання злочинності та злочинних проявів віднесено або має бути віднесено до основних завдань (МВС, СБУ, прокуратура, суд, спеціалізовані громадські організації);

в) органи, установи, організації, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування й запобігання злочинності та злочинним проявам, але їхня діяльність безпосередньо впливає на запобіжні процеси щодо детермінант злочинності та окремих злочинів (заклади освіти, культури, охорони здоров'я, соціальної допомоги, адміністрація підприємств, установ, організацій тощо).

При цьому, як зробив висновок цей вчений і варто з ним погодитись, суб'єктом діяльності щодо запобігання злочинності можуть бути визнані орган, організація, окрема особа, які у цій діяльності виконують хоча б одну з таких функцій: організація, координація, здійснення або безпосередня причетність до її здійснення. Інші, зокрема забезпечуючи, заходи (навчання, видання літератури, підготовка рекомендацій, фінансування тощо) не дають функціональних підстав поширювати на їхніх виконавців термін "суб'єкт" запобігання злочинності та злочинним проявам [3, с. 346].

Проте, як зауважив О.М. Джужа, слід пам'ятати, що "Теорія кримінологічної профілактики має складну функціональну залежність від суміжних наук… Таким чином, сьогодні є можливою і необхідною розробка теорії кримінологічного запобігання злочинам, в якій адекватно відображав би складний науковий механізм міждисциплінарної взаємодії щодо запобігання злочинності" [4, с. 174].

З цього випливає, що класифікація суб'єктів запобігання злочинності може бути здійснена й по інших (не тільки суто кримінологічних) критеріях і підходах.

Разом з тим, безспірним є те, що кримінологічна профілактика спрямована на:

1) запобігання злочинам, що передбачає розробку заходів та прийомів, за допомогою яких вирішуються завдання невідворотності покарання за вчинений злочин, що виражається у:

- всебічному, повному й об'єктивному розкритті, розслідуванні кожного злочину і викритті винного;

- переконанні осіб із низьким рівнем правової і моральної свідомості в невідворотності покарання з метою загально превентивного впливу;

2) безпосереднє, спеціально спрямоване запобігання злочинам, що забезпечується за допомогою:

- отримання інформації про злочини, що готуються;

- своєчасного припинення злочинів, що вчиняються;

- цілеспрямованого впливу попереджувального, виховного характеру;

- виявлення та усунення причин і умов, що сприяли вчиненню конкретного злочину.

Отже, якщо виходити із зазначених вище теоретичних засад запобігання злочинності, то адвокатуру слід віднести до третьої групи суб'єктів профілактики злочинів.

У науковій літературі діяльність адвокатури у цьому напрямку зводиться лише до сприяння виконання статей 23, 23-1, 23-2 КПК України і у захисті законних прав та інтересів громадян і юридичних осіб [4, с. 356], з чим, якщо керуватись нормами чинного законодавства України з питань діяльності адвокатури, погодитись не можна.

Так, серед завдань адвокатури, що закріплені в ст. 1 Закону України від 19 грудня 1992 р. "Про адвокатуру", поряд із вказаними вище, тобто тими, через які реалізуються функції по запобіганню злочинам, зазначено завдання надавати юридичну допомогу фізичним і юридичним особам [14,с.84].

Про багатоформатність функцій адвокатури, що пов'язані з діяльністю по запобіганню злочинам, говориться:

а) у ст. 5 цього ж Закону "Види адвокатської діяльності", а саме: виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства;

б) у ст. 6 "Професійні права адвоката": збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в кримінальних справах; виконувати інші дії, непередбачені законодавством;

в) у ст. 7 "Обов'язки адвоката": використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб;

г) інші норми Закону.

Якщо узагальнити поставлені законодавцем для адвокатів завдання, то запобігання злочинам здійснюється шляхом реалізації заходів:

- загальної профілактики як сукупності соціально-економічних, ідеологічних, культурно-виховних, організаційно управлінських, правових та інших заходів, які, не будучи безпосередньо орієнтованими на протидію злочинності, становлять матеріальну і духову базу для спеціально-кримінологічної профілактики [12, с. 22].

- індивідуальної профілактики як сукупності заходів впливу на конкретну особу [9, с. 163].

При цьому, як і всі інші суб'єкти запобігання злочинам, адвокатура цю діяльність реалізує на трьох рівнях [10, с. 78-82] шляхом:

1) вирішення важливих соціальних, економічних та інших проблем життя суспільства, посилення виховної та ідеологічної роботи в державі, удосконалення суспільних відносин.

Так, у сьогоденні адвокатура залучена безпосередньо та опосередковано до обговорення різноманітних проектів КПК, Конституції України [13] та інших нормативно-правових актів з питань протидії злочинності;

2) впливу на конкретні соціальні групи, в яких складаються конфліктні ситуації, намічаються негативні явища.

Зокрема, це проявляється у наданні правової допомоги для засуджених, яких адміністрація установ виконання покарань притягає до різних видів юридичної відповідальності (ст. 8, 107, ін. КВК України);

3) проведення індивідуальної виховної роботи з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним і засудженим у ході проведення дізнання, досудового слідства, судового розгляду кримінальної справи та під час відбування призначеного судом покарання.

При цьому, як це витікає зі змісту ст. 9 Закону України "Про адвокатуру", адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з яких громадянин або юридична особа зверталась до адвоката, суть консультації, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

Таким чином, слід визнати, що запобігання злочинності як різновид суспільної діяльності адвокатури належить до таких важливих напрямів останньої, як соціальний контроль та соціальна профілактика, під якою вчені розуміють цілеспрямовану діяльність щодо запобігання порушенням будь-яких суспільних норм, усунення причин, що породжують ці порушення [7, с. 20].

Виходячи з цього, під запобіганням злочинності, що здійснює адвокатура України, потрібно розуміти один із видів її соціальної діяльності, функціональний зміст якої полягає у перешкоджанні дії детермінант злочинності та її проявів, передусім причин і умов останніх через їх обмеження та нейтралізацію та, за наявності можливостей, - усунення їхньої дії як на особу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і засудженого, так і на інших осіб і суспільство в цілому.

Відповідно до Закону України "Про адвокатуру" (ст. 5) до підвидів у межах видів адвокатської діяльності у сфері запобігання злочинам можна віднести наступні:

- консультації та роз'яснення з юридичних питань у кримінальному судочинстві, зокрема щодо правових наслідків вчинення злочину повторно (ст. 32 КК) та при рецидиві злочинів (ст. 34 КК), а також з питань виконання та відбування кримінального покарання, а саме: про умови звільнення від відбування покарання відповідно до вимог ст. ст. 152-154 КВК України; порядок встановлення адміністративного нагляду (ст. ст. 158-159 КВК); т. ін.; що дає можливість здійснювати індивідуальне запобігання злочинам;

- здійснення представництва в судах та інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами, що створює необхідні умови для виявлення детермінант злочинності (ст. ст. 23-23-1 КПК) та віктимологічної поведінки потерпілого від злочину [11, с. 105-123];

- надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям, що дозволяє розробляти обґрунтовані заходи по усуненню причин і умов вчиненого злочину;

- здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності, яка дозволяє проводити як загальносоціальне, так і індивідуальне запобігання злочинам;

- виконання обов'язків відповідно до кримінально-процесуального законодавства України у процесі дізнання та попереднього слідства (ст. ст. 48, 52 КПК України);

- здійснення інших видів юридичної допомоги, передбачені законодавством (зокрема, надання правової допомоги для засуджених (ст. ст. 8, 107, ін. КВК України)).

Для створення належних механізмів запобіжної діяльності адвокатів у сфері протидії злочинності варто здійснити наступні заходи:

1. Для гармонізації норм Закону України "Про адвокатуру" доповнити ст. 6 "Професійні права адвоката" правом на заняття діяльністю по запобіганню злочинам як засудженими, так й іншими особами, що логічно витікає зі змісту ст. 5 цього Закону "Види адвокатської діяльності" ст. 59 Конституції України щодо права громадян на правову допомогу [8] ст. ст. 1, 50 КК, ст. ст. 23-23-2 КПК та ст. 1 КВК України та теоретичних засад кримінологічної профілактики, мова про які велась у цій роботі.

2. Для реалізації доктринальних положень про роль і місце адвокатури у системі суб'єктів запобігання злочинам доповнити ст. 5 проекту Закону України "Про профілактику злочинів" [6, с. 182-193] таким суб'єктом запобігання злочинам, як адвокатура, що логічно витікає з її правової природи, зокрема зі ст. 1 Закону "Адвокатура України та її завдання".

3. У такому ж контексті видозмінити норми КПК України, що пов'язані з діяльністю адвокатів, а саме:

1. Доповнити ст. 23 КПК "Виявлення причин і умов, які сприяли злочину" частиною другою такого змісту: "Для забезпечення права на захист підозрюваних, обвинувачених і підсудних їх захисник вправі виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину".

2. Доповнити ч. 2 ст. 48 КПК "Обов'язки і права захисника" п. 14 такого змісту: "Виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, для забезпечення права особи на кваліфікований захист".

4. Доповнити ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" реченням такого змісту: "До таких обставин, зокрема відносяться клопотання, що пов'язані з виявленими захисником причинами і умовами, які сприяли вчиненню злочинів, в порядку ст. 23 КПК України" [15, с. 348-357].

Висновок. Розглянувши питання про участь адвокатури, поряд з іншими суб'єктами, у профілактиці запобігання злочинам вважаємо, що в законодавстві слід більш детально конкретизувати правові норми участі адвокатури і адвоката зокрема в цьому процесі. Як найбільш перспективними вважаємо дослідження в профілактиці запобігання злочинам адвокатами по окремих видах злочинів та віктимологічні дослідження в адвокатській діяльності.

Список використаних джерел (посилань)

1. Аналіз роботи суддів загальної юрисдикції в 2002 р. за даними судової статистики //Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 3 (37). - С. 41-49.

2. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008 р. //Вісник Верховного Суду України. - 2009. - № 5 (105). - С. 19-34.

3. Джужа О.М., Моісеєв Є. М., Василевич В.В. Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001. - 368 с.

4. Джужа О.М. Запобігання злочинам, пов'язаним із сексуальним насильством: Монографія. - К.: Атіка, 2009. - 240 с.

5. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: У 3 кн. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2007. - Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. - 424 с.

6. Закон України від 12.05.1998 р. "Про профілактику злочинів: Проект // Кримінологія: Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини): Навчальний посібник / Джужа О.М., Моісеєв Є. М., Василевич В.В. - К.: Атіка, 2001. - 368 с.

7. Игошев К.Е., Шмаров И.В. Социальные аспекты предупреждения преступности. - М.: Юрид. лит., 1980. - 176 с.

8. Конституція України. - Х.: Весна, 2007. - 48 с.

9. Криминология: Учебник /Под ред.. В.Д. Малкова. - М.: ЗАО Юстицинформ, 2004. - 528 с.

10. Криминология /Под ред. В.Н. Кудрявцева, В.Е. Эминова. - М.: Юристь, 1995. - 630 с.

11. Кримінологічна віктимологія: Навчальний посібник /Моісеєв Є. М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін..; за заг. ред.. О.М. Джужи. - К.: Атіка, 2006. - 352 с.

12. Медицький І. Б. Запобігання злочинності: Навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів. - Івано-Франківськ: Вид. Віктов Дяків, 2008. - 220 с.

13. Народна Конституція: Обговорюємо проект Конституції Президента України. - К.: Громадська організація "Фонд Спадщина", 2009. - 96 с.

14. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. із змінами, внесеними згідно із Законом від 01.10.2008 //Відомості Верховної Ради України. - 2009. - № 13. - С. 161.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" //Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (4-те вид., змін. і доп). - К.: Видавничий Дім "Скіф", 2009. - 536 с.

16. Розгляд судами загальної юрисдикції справ різних категорій протягом 1990-2000 рр. // Вісник Верховного Суду України. - 2002. - № 1 (29). - С. 12-26.

Размещено на Allbest.ru