Врегулювання шлюбних та подібних відносин законом та договором

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Врегулювання шлюбних та подібних відносин законом та договором

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

УДК 347.61/64

Липець Людмила Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор ФУРСА Світлана Ярославівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка Київський інститут міжнародних відносин, професор кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України ДЗЕРА Олександр Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук КАРМАЗА Олександра Олександрівна, Апарат Верховної Ради України, головний консультант Головного юридичного управління.

Захист відбудеться « 23 » вересня 2009 р. о 16 год на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат юридичних наук О.О. Кваша

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Перехід України до ринкових відносин після здобуття незалежності і взятий державою курс на інтеграцію до Європейського Співтовариства посилив міграційні процеси. Відкриття кордонів вплинуло не лише на свободу міжособистісних відносин, суттєво воно відобразилось і на національному сімейному законодавстві.

У більшості випадків сімейним правовідносинам, що виникають сьогодні між українськими громадянами, норми права іноземних країн відповідають більше, ніж пострадянські, що пояснює значну кількість імплементованих норм сімейного права іноземних країн у Сімейний кодекс України. В дореволюційний період сімейне законодавство Київської Русі знаходилося на такому самому етапі розвитку, як і законодавство більшості європейських країн. Але в Україні (як і в усіх пострадянських країнах) післяреволюційний період став новим етапом розвитку сімейних правовідносин. Адже радянське законодавство про шлюб та сім'ю було призване регулювати сімейні відносини лише “радянських громадян”, звиклих до того, що їхні сімейні проблеми вирішуються із втручанням трудового колективу, професійних спілок, правоохоронних органів, а розірвання шлюбу чи укладення його з іноземцем могли призвести до виключення з партії тощо. В цей час у світі, особливо в Європі, сімейне законодавство постійно розвивалось, вдало поєднуючи нові риси сучасності з багатовіковими національними традиціями. В результаті, країни Західної Європи та Північної Америки змогли краще пристосувати сімейне законодавство до умов сьогодення.

Сьогодні важливим завданням українських законотворців є створення такого сімейного законодавства, яке б максимально чітко відображало та врегульовувало усі сімейні питання та суперечки, що виникають на практиці. Вдосконалення чинних норм СК України має відбуватися шляхом вивчення судової практики та створення певної моделі сімейного законодавства, якого потребує сучасне українське суспільство. Окрім того, слід гармонізувати СК України з іншими нормативно-правовими актами України, які безпосередньо чи опосередковано зачіпають сімейні питання, варто також імплементувати окремі норми права іноземних країн відповідної галузі права з їх адаптацією до вимог українського законодавства.

Одним з основних питань у сфері сімейного права є важливість чіткого врегулювання шлюбу та подібних відносин (співмешкання, інституту сепарації та “гостьового шлюбу” як доволі специфічного різновиду шлюбу) законом, а також надання подружжю можливості врегульовувати деякі питання самостійно, без втручання законодавця, тобто договором. Для чіткого врегулювання шлюбних відносин законом необхідно розкрити поняття шлюбних відносин, потребує уточнення класифікація суб'єктів шлюбних правовідносин з огляду на існування нових інститутів, таких як сепарація. Потребують змін та деталізації інститути реєстрації та припинення шлюбу.

Дослідженням сімейних відносин займалося багато юристів-науковців, серед яких І.В. Жилінкова (“Проблеми правового режиму майна членів сім'ї”, 2000), В.К. Антошкіна (“Договірне регулювання відносин подружжя”, 2006), Т.О. Ариванюк (“Правове регулювання відносин власності між подружжям”, 2002), але розглядалися такі відносини лише в контексті майнових, залишилися поза увагою такі важливі неврегульовані СК України питання, як врегулювання договором режиму сепарації, “гостьового шлюбу” тощо. Роботи О.І. Сафончик (“Правове регулювання припинення шлюбу в Україні”, 2004), О.М. Калітенко (“Особисті відносини подружжя та відносини подружжя щодо їх майна”, 2001) висвітлювали лише окремі питання - припинення шлюбу, особисті та майнові відносини подружжя, але остання робота на сьогодні істотно втратила актуальність у зв'язку з прийняттям СК України.

Роботи інших науковців - Л.В. Сапейко (“Правове регулювання аліментних обов'язків батьків та дітей”, 2003), Л.В. Афанасьєвої (“Аліментні правовідносини в Україні”) присвячені аліментним відносинам лише батьків та дітей, а не взаємному утриманню чоловіка та жінки.

Науково-теоретичною базою дисертаційної роботи є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних науковців радянського та сучасного періодів, які досліджували цивільні та шлюбно-сімейні відносини у вітчизняному та міжнародному приватному праві. Істотний вплив на результати цього дисертаційного дослідження здійснили роботи таких вчених, як: Н.А. Алексєєв, Л.В. Афанасьєва, М.В. Антокольська, Л.П. Ануфрієва, М.М. Богуславський, В.І. Бошко, С.Н. Братусь, Е.М. Ворожейкин, В.С. Гопанчук, Є.П. Данилов, О.В. Дзера, Л.П. Драгневич, Н.М. Єршова, І.В. Жилінкова, Н.А. Іванова, О.А. Ігнатенко, А.В. Кидалова, І.Л. Корнєєва, Ю.А. Корольов, О.В. Кохановська, І.М. Кучеренко, С.М. Лепех, І.І. Лукашук, Г.І. Матвєєв, М.С. Маяковський, І.Г. Медведєв, В.Ю. Москалюк, С.А. Муратова, А.М. Нечаєва, М.Т. Оридорога, К.П. Побєдоносцев, Л.М. Пчелинцева, А.М. Рабець, Н.В. Рабінович, З.В. Ромовська, В.А. Рясенцев, Г.М. Свердлов, Н.Ю. Тарсамаєва, Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк, С.Я. Фурса, Є.О. Харитонов, О.О. Хазова, Ю.С. Червоний, Я.М. Шевченко та ін.

Зроблені в роботі висновки базуються на результатах досліджень, проведених зарубіжними вченими, такими як: А. Білінскі (Bilinsky А.), Д. Бредлі (D. Bradley), Л. Вейтсман (L. Weitzman), М. Веніг (M. Wenig), М. Глендон (M. Glendon), П. Каспрік (Kaspryk P.), Г.Д. Краус (H.D. Krause), Марі-Л. Ревіллард (Marie-L. Revillard) та ін.

Отже, актуальність цієї роботи зумовлена тим, що в ній досліджується правове регулювання сімейних відносин з дореволюційних часів до сьогодення, порівнюється українське сімейне законодавство із зарубіжним. Досліджується регулювання шлюбних відносин від моменту, коли дві сторонні особи стають нареченими та мають намір укласти шлюб, до моменту припинення шлюбу та відносини взаємного утримання подружжя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планами наукових досліджень відділу проблем цивільного, підприємницького і трудового права Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України “Еволюція цивільного законодавства України: проблеми теорії і практики” РК0105V000797 (2006-2007рр.) та “Суб'єкти цивільного права України” РК0106U012117 (2007-2008рр.).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виробленні комплексних теоретичних підходів до врегулювання законом та договором майнових та особистих немайнових правовідносин між подружжям, фактичним подружжям, колишнім подружжям та нареченими, а також у формуванні на цій основі пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання шлюбних відносин і рекомендацій для органів суду, РАЦС та законодавця.

Для досягнення поставленої мети автором визначені такі основні завдання дисертаційного дослідження:

дослідити історію розвитку правового регулювання укладення й розірвання шлюбу та проаналізувати історичний розвиток шлюбних відносин;

визначити поняття шлюбу, шлюбних відносин та коло суб'єктів шлюбних відносин;

дослідити правову природу інститутів визнання шлюбу недійсним та неукладеним;

проаналізувати поняття і зміст правового статусу подружжя, правового статусу фактичного подружжя у рамках правового регулювання альтернативних форм організації сімейних відносин у країнах загального й континентального права;

дослідити та зробити аналіз правової природи режиму окремого проживання подружжя;

проаналізувати значення договору подружжя як засобу індивідуального правового регулювання; з'ясувати місце договорів подружжя у загальній системі договорів;

визначити поняття, зміст, істотні умови, порядок укладення та виконання, наслідки порушення договорів подружжя щодо майнових та/або особистих немайнових прав подружжя та утримання;

виявити загальні тенденції правового регулювання шлюбних відносин, припинення шлюбу та можливості укладання подружжям договорів у сфері майнових та особистих немайнових відносин у законодавстві інших країн для дослідження досягнень в названій сфері і, відповідно, запропонувати шляхи вдосконалення законодавства України у цій галузі;

сформулювати наукові висновки і практичні рекомендації з удосконалення правового регулювання шлюбних відносин, а також надати пропозиції щодо вдосконалення окремих нормативно-правових приписів у частині, яка стосується досліджуваної проблеми.

Об'єктом дослідження є шлюбні та подібні відносини, які регулюються законом і договором, зокрема: фактичне співмешкання двох осіб, укладання шлюбу, різного роду договірні відносини між подружжям, припинення шлюбу та взаємне утримання подружжя.

Предметом дослідження є вітчизняні наукові погляди, ідеї, концепції щодо правової природи шлюбу, його реєстрації та припинення, питань взаємного утримання подружжя та виконання різного роду договорів, укладених подружжям; нормативно-правові акти у сфері правового регулювання шлюбних та подібних відносин, договірних відносин між подружжям, нормативно-правові акти України та зарубіжних країн у сфері сімейного права, а також судова практика та практика державних органів РАЦС.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження були застосовані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання соціально-правових явищ і досягнення науки сімейного права та чинного законодавства.

Зокрема, в дисертаційній роботі використовуються такі методи: історико-правовий, за допомогою якого було досліджено становлення та розвиток інституту шлюбу, законодавства та різного роду договорів, які укладаються подружжям; порівняльно-правовий, який застосовувався при порівнянні та аналізі сімейного законодавства України та зарубіжних країн, а також при порівнянні концепцій, теорій і правових доктрин у цілому; формально-юридичний, який допоміг дослідити чинні правові норми у сфері шлюбно-сімейних відносин; філософський (діалектичний), який використовувався при дослідженні сутності понять правового статусу подружжя, системи правового регулювання майнових та особистих немайнових відносин подружжя, режиму роздільного проживання подружжя, реєстрації та припинення шлюбу, а також різного роду подружніх договорів; логіко-граматичний, який застосовувався при тлумаченні певних положень та поглядів; аналітичний, що застосовувався при обґрунтуванні, доведенні, спростуванні певних теоретичних положень; системно-структурний, який дозволив визначити місце кожного договору подружжя в загальній системі зазначених договорів, систематизувати усі етапи подружніх відносин - від реєстрації шлюбу до його припинення, а також зобов'язання взаємного утримання подружжя та виявити специфіку кожної з названих стадій.

У роботі також були використані методи моделювання, зокрема при аналізі законодавства, соціологічні та статистичні методи.

Нормативною основою дослідження стала Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, сімейні та цивільні кодекси іноземних держав, міжнародні конвенції та інші нормативно-правові акти.

Автором також, використана та досліджена судова практика, зокрема, справи судів першої інстанції: Голосіївського районного суду м. Києва, Солом'янського районного суду м. Києва, Шевченківського районного суду м. Києва, Богородчанського районного суду Івано-Франківської області, Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Крюківського районного суду м. Кременчуга; Апеляційного суду м. Києва, а також опубліковані рішення судів іноземних держав, а саме: рішення судді Кфар-Саби Коен суду у сімейних справах в Ізраїлі, Верховного суду Данії, Конституційного Суду Угорщини. У дисертації використані матеріали 11-ти справ, які розглядалися судами з 2004 року після набрання чинності СК України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем шлюбних та подібних відносин, урегульованих законом та договором. На основі комплексного аналізу наукової доктрини, нормативно-правових актів шлюбно-сімейного законодавства України та зарубіжних країн, а також судової практики сформульовано теоретичні висновки й практичні рекомендації, що відрізняються науковою новизною і конкретизуються в таких положеннях, які виносяться на захист дисертації. Так, вперше:

- запропоновано визначення поняття “шлюбні відносини” як широкого соціально-правового терміна, який включає відносини між жінкою та чоловіком, які перебувають як у зареєстрованому шлюбі (подружні відносини), так й у фактичних шлюбних відносинах, що починаються з моменту реєстрації шлюбу або з першого дня спільного проживання (у разі фактичних шлюбних відносин) і тривають, як правило, довічно, а у разі припинення шлюбу або співмешкання - до припинення майнових та особистих немайнових відносин колишнього подружжя або співмешканців;

- запропоновано класифікацію учасників сімейних відносин, а також осіб, які набувають сімейних прав і обов'язків за ступенем їх належності до сім'ї. Перша група: члени сім'ї та родичі; друга група: особи, які набудуть статус членів сім'ї після вчинення юридично вагомих дій і їх визнання державою в особі її компетентних органів, зокрема, наречені, усиновлювачі та усиновителі; третя група: органи державної влади і місцевого самоврядування, уповноважені на реєстрацію визнання та вплив на сімейні відносини;

- запропоновано розширити перелік нотаріальних дій, передбачених ст. 34 Закону України “Про нотаріат”, такими повноваженнями: 1) посвідчення договору про спільне проживання чи фактичні шлюбні відносини, що дозволить зафіксувати початок їх виникнення та у разі необхідності захистити права таких осіб у суді; 2) посвідчення угоди про партнерство (запропоновано визнати угоду про партнерство цивільно-правовим правочином, метою якої є врегулювання майнових та немайнових відносин партнерів); 3) посвідчення договору про співмешкання з можливістю перетворення його у шлюбний договір за взаємною згодою сторін (ввести до глави 10 СК України “Шлюбний договір” та підрозділу 1 ЦК України “Договірні зобов'язання” пряму норму про дозвіл особам, які проживають разом, укласти названий договір);

- пропонується розрізняти поняття “припинення шлюбних відносин” та “призупинення шлюбних відносин”, перший термін визначати як відсутність будь-яких шлюбних відносин на момент їх розгляду (розірваний шлюб, фактичне припинення відносин), а другий - пов'язувати з тимчасовим роздільним проживанням, що зумовлено суб'єктивними (встановлений судом відповідний режим, таким було волевиявлення подружжя) чи об'єктивними факторами (безвісна відсутність тощо);

- сформульовано поняття “фактичні шлюбні відносини” - це особисті немайнові відносини, а також відносини щодо спільно набутого майна та взаємного утримання між жінкою та чоловіком, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі між собою та в будь-якому іншому шлюбі;

- розкрито зміст закріпленого в ч. 6 ст. 57 СК України терміна “фактичне припинення шлюбних відносин” в усіх можливих його правових аспектах як альтернативний спосіб поведінки подружжя щодо встановленого і зафіксованого режиму окремого проживання, зокрема, народження дітей у цей проміжок часу, сплати аліментів на утримання одного із подружжя та дітей, а не тільки щодо набутого в цей період майна;

- запропоновано ввести до інституту взаємного утримання подружжя новий вид аліментів: реабілітаційні аліменти, призначенням яких є компенсація не отриманої або перерваної освіти того з подружжя, який займався веденням домашнього господарства та/або вихованням дітей або доглядом за хворими родичами з боку іншого з подружжя. Строк виплати таких аліментів має чітко обмежуватися проміжком навчального процесу;

- визначено поняття сепарації: це встановлений рішенням суду, органом РАЦС або на підставі договору нотаріусом режим окремого проживання подружжя у разі небажання подружжя мати подружні стосунки та вести спільно господарство, незалежно від того, чи проживає таке подружжя в одному або в різних помешканнях, а також у разі неможливості подружжя з об'єктивних причин проживати разом, і до того ж, за відсутності змоги часто та регулярно бачитися, внаслідок чого окреме проживання стає тривалим;

- визначено поняття “гостьовий шлюб”: це встановлений рішенням суду або органом РАЦС режим окремого проживання подружжя за заявою або позовом подружжя чи одного з них у разі неможливості чоловіка та/або дружини проживати спільно, але за умови частих та регулярних побачень;

- запропоновано вилучити з повноважень суду функцію встановлення режиму сепарації (роздільного проживання) у випадку згоди обох з подружжя та відсутності неповнолітніх дітей та передати її до органів РАЦС, а за наявності дітей - до повноважень нотаріусів;

Дістали подальшого розвитку такі положення:

- визначення поняття “шлюб”: це добровільний і рівноправний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органах РАЦС або консулами України, який укладається довічно, але з правом подружжя розірвати його в будь-який момент, окрім випадків, установлених законодавством. Шлюб символізує виникнення нової сім'ї і породжує в подружжя певний обсяг взаємних прав і обов'язків, встановлених СК України, іншими нормативно-правовими актами, а також шлюбним договором;

- доведено, що поряд з державною реєстрацією шлюбу необхідно допустити реєстрацію шлюбних відносин іншими способами, зокрема, в Церкві. Втілення цієї пропозиції можливе шляхом імплементації в СК України норм Цивільного кодексу Латвійської Республіки, як однієї з країн, де реєстрація шлюбу можлива, як у цивільній формі, так і в церковній, а саме: ст. 53 Цивільного кодексу Латвійської Республіки: “Укладання шлюбу відбувається завідувачем відділу записів цивільного стану чи духовними особами конфесій, вказаних у ст. 51, за умови виконання правил укладання шлюбу” та ст. 58 Цивільного кодексу Латвійської Республіки: “Про кожен укладений шлюб духовні особи повинні в чотирнадцятиденний строк направити необхідні для реєстру укладання шлюбу відомості в той відділ записів цивільного стану, на території якого відбулось укладення шлюбу. За невиконання цього обов'язку духовна особа може понести адміністративну відповідальність”.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, узагальнення та висновки можуть бути враховані в процесі законотворчої діяльності, спрямованої на подальший розвиток сімейного законодавства. Вони можуть бути використані при подальшому науковому розробленні цієї теми, підготовці навчальних посібників, курсів лекцій з сімейного права, розробленні спецкурсів з сімейного права і порівняльного правознавства, проведенні практичних занять. Висновки та пропозиції, викладені в дисертаційному дослідженні, можуть бути використані в практичній роботі органів юстиції, органів суду, нотаріату, РАЦС при вирішенні спорів у конкретних справах.

Апробація результатів дисертації здійснювалася шляхом оприлюднення та обговорення на таких наукових конференціях та круглому столі: Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (Київ, 2005); науково-практичній конференції “Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании” (Одеса, 2005); ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (Острог, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції “Современное законодательство: теория и практика (к 100-летию Государственной Думы России)” ( Москва, 2005); на круглому столі “Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу України” (Київ, 2007).

Публікації. Основні ідеї та результати дисертаційної роботи опубліковано у восьми статтях, чотири з яких - у виданнях, включених до затвердженого ВАК України переліку наукових фахових видань, а також у тезах п'яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації зумовлена логікою й об'єктом дослідження і складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, які містять в собі 13 підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 222 сторінки друкованого тексту, у тому числі список використаних джерел на 24 сторінках, що охоплює 240 найменувань, 2 додатки на двох сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі розкривається сутність та обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт і предмет, мета й основні завдання дисертаційного дослідження, характеризується методологічна основа, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, їх апробація.

Розділ 1 “Шлюб та суб'єкти шлюбних правовідносин: сучасний стан, проблеми та перспективи” складається з чотирьох підрозділів і містить дослідження поняття шлюбу та шлюбних відносин, виведено класифікацію суб'єктів шлюбних правовідносин, досліджено проблематику реєстрації шлюбу, а також досліджено та проаналізовано тріаду шлюбних правовідносин: майнові та особисті немайнові права подружжя та права і обов'язки по взаємному утриманню.

У підрозділі 1.1 “Поняття шлюбу та шлюбних відносин: моральні засади суспільства та законодавство” сформульовано поняття шлюбу, шлюбних відносин та фактичних шлюбних відносин. Окрім того, вперше запропоновано класифікацію учасників сімейних відносин, а також осіб, які набувають сімейних прав і обов'язків. Перша група: члени сім'ї та родичі, друга група: особи, які набудуть статус членів сімї після вчинення юридично вагомих дій і їх визнання державою в особі її компетентних органів, зокрема, наречені, усиновлювачі та усиновителі; третя група: органи державної влади і місцевого самоврядування, уповноважені на реєстрацію визнання та вплив на сімейні відносини.

Автором аргументовано необхідність узгодження положення ст. 21 СК України та Консульського статуту з внесенням відповідних змін і доповнень до ст. 21 СК України та запропоновано викласти цю норму так: “Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та, згідно з Консульським статутом, консулами України”.

У підрозділі 1.2 “Класифікація суб'єктів шлюбних правовідносин” визначено нову широку класифікацію суб'єктів шлюбних правовідносин.

Аналіз законодавчих актів України та зарубіжних країн, медичної наукової літератури, а також судового рішення про визнання недійсним договору дарування емансипованою особою (неповнолітньою особою, яка уклала шлюб) надав можливість запропонувати гіпотезу щодо специфічної психіки неповнолітніх осіб, яку необхідно враховувати для скасування законодавчої норми про наділення особи повною цивільною дієздатністю у разі вступу у шлюб.

Окрім того, дисертанткою доведена нагальна потреба в розширенні функцій паспортної служби Міністерства внутрішніх справ України: видавати неповнолітнім особам віком від 14 до 16 років “Паспорт неповнолітнього громадянина України”. Цей документ дозволить уникнути низки проблем: надасть можливість працівникам РАЦС ідентифікувати особу, що одружується; надасть змогу нотаріусам ідентифікувати особу, що укладає угоди в інтересах сім'ї (за цими вимогами дисертантка наполягає на обмеженні цивільної дієздатності неповнолітніх і укладанні усіх цивільних правочинів лише за згодою батьків (усиновителів, опікунів)); полегшить процедуру видачі паспорта при досягненні особою шістнадцяти років, оскільки, для отримання паспорта особа повинна буде надати лише фотокартки та “Паспорт неповнолітнього громадянина України”, відомості з якого мають бути перенесені до паспорту.

У підрозділі 1.3 “Реєстрація шлюбу та перспективи введення деяких новел до Сімейного кодексу України” автором розкривається суть проблематики реєстрації шлюбу, запропоновано низку новел до СК України.

Авторкою доведено, що поряд з державною реєстрацією шлюбу необхідно допустити реєстрацію шлюбних відносин іншими способами, зокрема, в Церкві. Втілення цієї пропозиції можливе шляхом імплементації в СК України норм Цивільних кодексів Іспанії та Латвійської Республіки, а саме: 1) ст. 49 Цивільного кодексу Іспанії: “Кожен іспанець має право укласти шлюб в Іспанії або за її межами: а) перед суддею чи посадовою особою, вказаною цим Кодексом; б) в релігійній формі, передбаченій законом”; 2) ст. 63 Цивільного кодексу Іспанії: “Реєстрація релігійних шлюбів, укладених в Іспанії, відбувається шляхом простого надання судді, який веде Державний реєстр виданого Церквою свідоцтва про шлюб, в якому мають бути відображені усі обставини, яких вимагає закон для Державного реєстру”; 3) ст. 53 Цивільного кодексу Латвійської Республіки: “Укладання шлюбу відбувається завідувачем відділу записів цивільного стану чи духовними особами конфесій, вказаних у ст. 51, за умови виконання правил укладання шлюбу”; 4) ст. 58 Цивільного кодексу Латвійської Республіки: “Про кожен укладений шлюб духовні особи повинні в чотирнадцятиденний строк направити необхідні для реєстру укладання шлюбу відомості в той відділ записів цивільного стану, на території якого відбулось укладення шлюбу. За невиконання цього обов'язку духовна особа може понести адміністративну відповідальність”.

На основі викладеного автором пропонується доповнити СК України такими положеннями: “Шлюб може бути укладений у відділі РАЦС або духовною особою”, а також “реєстрація шлюбу здійснюється завідувачем відділу РАЦСу або духовними особами, за умови дотримання умов укладання шлюбу”.

У підрозділі 1.4 “Тріада шлюбних правовідносин: особисті немайнові та майнові права подружжя, а також права та обов'язки по взаємному утриманню” автор досліджує усі складові шлюбних відносин: розкриває суть особистих немайнових відносин подружжя, зачіпаючи питання гендерної нерівності на законодавчому рівні. Автор вводить та розкриває суть нового для українського законодавства терміна “нетрадиційне майно”, обґрунтовуючи його доцільність, а також досліджує підстави для аліментного утримання одного з подружжя, види аліментів та пропонує низку новел для системи сімейного права України.

Автором доведено необхідність створення в судовій системі України сімейних судів, до компетенції яких має бути віднесений розгляд усіх спорів у сфері сімейного права.

В СК України відсутня диспозитивна норма щодо обов'язку зберігати подружню вірність, внаслідок чого автором запропоновано доповнити главу 6 СК України “Особисті немайнові права та обов'язки подружжя” такою нормою: “Дружина, чоловік зобов'язані зберігати подружню вірність одне одному”.

Сімейне законодавство має захищати право на спільне майно того з подружжя, хто допомагав іншому робити кар'єру та отримувати постійний дохід. Це можливо зробити шляхом введення до системи сімейного права України терміна “нетрадиційне майно”.

Задля розкриття названої вище дефініції дисертанткою здійснено аналіз нового в українському праві терміна “нетрадиційне майно” та визначено, що воно включає: ступінь спеціаліста (що відповідає в українській правовій системі диплому про вищу освіту); ділову репутацію фірми, включаючи її фірмову назву, товарний знак; ділові зв'язки; пенсію за віком, призначену одному з подружжя; пенсію за добровільним пенсійним страхування; накопичені кошти фондом добровільного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Шлях європейської інтеграції підштовхнув Україну до перегляду та змін в законодавстві, що торкаються проблем гендерної нерівності. Найбільше гендерна нерівність простежується в дискримінації чоловіків у здійсненні їхнього права на батьківство, що в свою чергу перетворює право жінки на материнство на обов'язок материнства. Насамперед це вбачається в КЗпП, який передбачає низку пільг матерям, але на батька вони розповсюджуються лише у разі, якщо він виховує дитину без матері. Саме тому дисертанткою запропоновано надати чоловікам право на відпустку на період після виписки дружини/матері та дитини з пологового будинку.

Задля закріплення гендерного паритету в українському законодавстві варто змінити ст. 54 СК України та викласти її у такій редакції: “Дружина, чоловік зобов'язані розподілити обов'язки в сім'ї у такий спосіб, щоб нікого з подружжя не ставити в невигідне або принизливе становище порівняно з іншим”.

Потребує змін норма щодо наділення неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб віком до 23 років, які навчаються, правом отримувати аліменти від іншого з подружжя, зважаючи на той факт, що ці особи вже визначені законодавцем як аліментоотримувачі своїх батьків.

Вітчизняне законодавство потребує низки змін тих норм, що стосуються взаємного утримання подружжя, зокрема: викласти п. 1 ч. 2 ст. 76 СК України у такій редакції: “Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною (зокрема тимчасово непрацездатною, за умови тривалості непрацездатності не менш ніж один місяць) до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу”.

Окрім того, дисертанткою аргументована необхідність імплементації деяких норм законодавства Німеччини до СК України як однієї з країн, де розмір аліментів відповідає принципу справедливості, а при визначенні розміру аліментів ураховується рівень життя подружжя до розлучення, а саме: § 1576 Цивільного Укладення Німеччини: “Подружжя після розлучення має право вимагати у іншого з подружжя виплати аліментів на той строк, упродовж якого він не може займатися діяльністю з поважних причин і відмова в аліментах виглядала б явно несправедливою. Поважні причини не беруться до уваги лише тоді, коли вони призвели до розлучення” та §1578 Цивільного Укладення Німеччини: “Розмір аліментів визначається відповідно до умов життя подружжя...розмір аліментів визначається, враховуючи спільні життєві потреби”.

Розділ 2 “Поняття види та особливості припинення шлюбу” складається з чотирьох підрозділів, у яких досліджуються проблемні питання, які виникають при визнанні шлюбу недійсним, неукладеним та його розірванні.

У підрозділі 2.1 “Визнання шлюбу недійсним та неукладеним” автор розкриває суть питання визнання шлюбу недійсним та доводить недоцільність розподілу обов'язків названого процесу між органами РАЦС та судом.

Проведено аналіз інституту визнання шлюбу недійсним на предмет того, що законодавцем не визначено уповноваженого органу на збір необхідних матеріалів на підтвердження факту недійсності шлюбу, крім суду, а також відсутня процедура змагальності сторін у процесі визнання шлюбу недійсним в органах РАЦС (ст. 39 СК України), на підставі чого можна дійти висновку, що правом самостійно визнавати шлюб недійсним відділ РАЦС не повинен наділятися, оскільки це є неприпустимим з огляду на істотні правові наслідки визнання шлюбу недійсним.

Автором дисертаційного дослідження проведено аналогію між інститутом визнання шлюбу неукладеним та інститутом визнання неукладеним цивільно-правового правочину, які повністю збіглися, внаслідок чого зроблено висновок, що виокремлення інституту визнання шлюбу неукладеним у системі сімейного права суперечить загальним принципам цивілістики, а отже є зайвим і його повністю може включити в себе інститут визнання шлюбу недійсним.

Дисертанткою запропоновані такі підстави припинення шлюбу: визнання шлюбу недійсним, розірвання, смерть одного з подружжя або оголошення померлим, а також припинення шлюбу для особи, яка не знала і не могла знати про підстави визнання шлюбу недійсним.

Імперативна норма щодо обов'язковості визнання судом шлюбу, укладеного за відсутності нареченої і/або наречених, недійсним має бути замінена диспозитивною шляхом зміни обов'язку на право суду визнавати такий шлюб недійсним з урахуванням усіх обставин справи (вагітність дружини, народження дитини у цьому шлюбі тощо). Необхідно доповнити ст. 41 СК України - “шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду” - нормою: “Шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований у відсутності нареченої і/або нареченого”.

У підрозділі 2.3 “Розірвання шлюбу” проведено дослідження історії розвитку та становлення інституту розірвання шлюбу від дохристиянських часів до сьогодення, розроблено детальну схему процесу розлучення через суд і через РАЦС та запропоновано класифікацію підстав припинення шлюбу: визнання шлюбу недійсним, розірвання, смерть одного з подружжя або оголошення судом померлим. Окрім того, дисертантка розкриває суть інституту розірвання шлюбу, досліджує проблемні питання, які виникають при розірванні шлюбу, та визначає заходи щодо зниження чисельності розлучень.

Допускаючи регламентацію в законодавстві фактичних шлюбних відносин, необхідно було б послідовно врегулювати відповідними нормами аналогічні приклади сімейного життя чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу. Тобто положення ст. 46 СК України мали б бути адекватно відображені й у ст. 74 СК України, наприклад, коли жінка або чоловік приховали факт перебування в іншому зареєстрованому шлюбі, то при розподілі майна суд має враховувати винну поведінку такої особи і ділити майно на користь тієї особи, яка не знала про існування моральних перепон для спільного проживання.

З метою попередження розірвання шлюбу в період так званого “пристосування характерів”, або “дуалізації”, дослідивши законодавство Австралії, Великій Британії тощо, автором запропоновано ввести в національне законодавство як додатковий засіб збереження сім'ї норму про неможливість розірвання шлюбу в перший рік подружнього життя.

Розділ 3 “Договірні засади врегулювання шлюбних та подібних відносин” складається з чотирьох підрозділів і присвячений договорам, які укладаються подружжям: шлюбному договору та договору в режимі сепарації. Окрім цього, в розділі, визначено новий термін - “гостьовий шлюб”, режим якого також може бути врегульовано договором. Досліджено й поняття партнерства та співмешкання двох осіб, які не є подружжям, і запропоновано відповідні договори для такої групи осіб.

У підрозділі 3.1.“Етапи формування шлюбного договору” досліджується історія становлення інституту шлюбного договору у світі, а також від часів Київської Русі до сьогодення.

Досліджено історію розвитку інституту шлюбного договору від найстаровинніших - Кетубехсу (Kaetubahs), якому понад дві тисячі років, та “шетарів” - шлюбних договорів караїмів до сучасного інституту шлюбного договору та здійснено аналіз його застосування у зарубіжних країнах, що свідчить про необхідність його пропаганди в Україні з метою широкого застосування для конкретизації відносин подружжя.

У підрозділі 3.2 “Шлюбний договір як договірна основа шлюбних відносин” надано характеристику сучасного інституту шлюбного договору та пропозиції з удосконалення глави 10 СК України “Шлюбний договір”.

Невиконання умов шлюбного договору - це достатня підстава для його розірвання, якщо інший із подружжя вважатиме у цій ситуації свої права порушеними. На думку автора, у разі невиконання умов шлюбного договору може застосовуватися й режим роздільного проживання, який стимулюватиме подружжя до належного виконання взятих на себе обов'язків. До того з подружжя, хто невиконуватиме або неналежно виконуватиме встановлені у шлюбному договорі обов'язки, можуть бути передбачені штрафні санкції (на кшталт аліментів), які будуть здатні компенсувати правопорушення. Ці заходи впливу, на думку дисертанта, мають бути комплексними, застосовуватися у логічній послідовності і не потребувати примусового виконання.

Запропоновано законодавче визначення поняття “негідна поведінка подружжя”: “Негідною поведінкою є порушення одним або обома з подружжя загальноприйнятих засад, на яких будується сім'я, та/або невиконання зобов'язань, встановлених шлюбним договором”.

Шлюбний договір може передбачати й умови особистих відносин подружжя. Цей договір має містити ті умови, які кожна подружня пара визначить для себе індивідуально, але за умови, що гарантовані Конституцією України права людини не порушуватимуться. Договором можна врегульовувати стосунки подружжя між собою та з іншими особами: у випадку різних релігійних сповідань подружжя - в якій релігії виховуватимуться діти подружжя, обов'язок проходити медичний огляд, межі відносин з родичами та друзями, умови про примирення, про звільнення приміщення у випадку розлучення тощо.

У підрозділі 3.3 “Врегулювання договором режиму сепарації ("гостьового шлюбу")” доведено доцільність існування інституту сепарації, а також необхідність розгалуження двох видів сепарації: “небажання подружжя спільно проживати” та “неможливість подружжя спільно проживати”.

Запропоновано встановити два види режиму сепарації: 1) безстроковий (з правом подання позову до суду або заяви до РАЦС про припинення режиму сепарації); 2) строковий: на чітко вказаний календарний строк; до вчинення певних дій з боку одного з подружжя; до настання певного юридичного факту.

Доведена необхідність конкретизації в СК України умов призупинення шлюбних відносин з найважливіших питань такої сім'ї щодо прав та обов'язків, які в осіб залишатимуться під час роздільного проживання, а також підстав застосування судом режиму окремого проживання та можливості його реалізації без порушення прав одного з подружжя (наявність житла, виховання та побачення з дітьми, а також інші 10 умов, сформульовані в роботі).

У підрозділі 3.4 “Врегулювання договором відносин партнерства” доведена юридична необхідність введення в систему сімейного права інституту партнерства.

Виділено та систематизовано особливості й передумови створення законодавства зарубіжних країн, де легалізовано одностатеві шлюби та/або одностатеве партнерство, на основі яких запропоновано ввести інститут партнерства в систему національного цивільного права з метою створення чітких законодавчих приписів для врегулювання усіх проблем, що виникають серед одностатевих пар. Запропоновано визнати угоду про партнерство цивільно-правовим правочином у сфері цивільного права, метою якої є врегулювання майнових та особистих немайнових відносин партнерів, на кшталт шлюбного договору;

Запропоновано визнати угоду про партнерство цивільно-правовим правочином, метою якої є врегулювання майнових та немайнових відносин партнерів, та покласти обов'язок посвідчення угоди про партнерство на нотаріусів України з низкою додаткових обов'язків, а саме: 1) посвідчення волевиявлення сторін на укладання угоди про партнерство; 2) засвідчення факту укладання угоди про партнерство; 3) регламентація основних умов спільного проживання, набуття права власності на майно тощо; 4) видача договору про партнерство у двох екземплярах - кожній зі сторін.

Автором пропонується імплементувати норми ст.1 Данського акта про зареєстроване партнерство від 26 травня 1989 р. - “дві особи можуть зареєструвати партнерство” - до ЦК України від 10 січня 2002 р. № 2947 - III.

Висновки

У дисертації наведено теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у виробленні комплексних теоретичних підходів до врегулювання законом та договором майнових та особистих немайнових правовідносин між подружжям, фактичним подружжям, колишнім подружжям та нареченими, а також формування на цій основі пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання шлюбних відносин і рекомендацій для органів суду, РАЦС та законодавця. До найбільш суттєвих висновків слід віднести:

1. Розроблений перелік обставин, за наявності яких (одного або декількох) українським судам слід застосовувати норму про розподіл “нетрадиційного майна” до подружжя, що розлучається, з метою уникнення зловживань одним із подружжя. Зокрема: а) якщо подружжя прожило разом не менш ніж 20 років; б) якщо один із подружжя отримав освіту чи зробив кар'єру під час подружнього життя, тоді як інший з подружжя займався домашнім господарством та/або вихованням дітей; в) якщо протягом усього подружнього життя, подружжя не наймало побутових підрядників (няні, кухарки, домогосподарки тощо), а побутом займався дійсно один із подружжя, або на безоплатній основі - батьки чи інші родичі того з подружжя, який претендує на половину “нетрадиційного майна”; г) якщо отримувати освіту, відкривати власний бізнес, робити кар'єру абощо одному з подружжю допомагали батьки (інші родичі) подружжя, який претендує на половину “нетрадиційного майна”; ґ) якщо один з подружжя покинув навчання в навчальному закладі на вимогу іншого з подружжя, або з метою догляду за спільними дітьми (дитиною), або дитиною (дітьми) іншого з подружжя, або за батьками (іншими родичами), які потребують спеціального догляду; д) якщо один з подружжя закінчив навчання, але не влаштовувався на роботу з причин, зазначених у пункті ґ); е) якщо один з подружжя влаштувався на роботу, але відмовився від певної посади з причин, зазначених в пункті ґ); є) якщо весь або майже весь період подружнього життя один із подружжя працював на низькооплачуваній роботі з причин, зазначених в пункті ґ), хоч освіта і рівень кваліфікації дозволяли йому мати іншу роботу; ж) інші обставини, що підтверджують вагому допомогу кар'єрного росту одного з подружжя іншому.

2. Обґрунтовано необхідність внесення змін до п. 4 ст. 39 СК України, виклавши його в такій редакції: “Орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб на підставі рішення суду” та імплементувати цю норму до глави 11 СК України.

3. Запропоновано встановити фіксований перелік 10-ти питань, які обов'язково мають розглядатися подружжям у сепараційній угоді: 1) хто з подружжя залишається жити в подружньому домі, а хто залишає його; 2) з котрим із подружжя залишаються проживати діти, а також умови побачень з дітьми того з подружжя, з ким вони не залишаються. За бажанням, подружжя може конкретизувати цей пункт договору такими питаннями: з ким діти проводитимуть свята, з ким - вільний час; хто з подружжя відводитиме дітей до школи, садочка, а також хто їх звідти зустрічатиме; хто з подружжя братиме “лікарняний” по догляду за дитиною у разі її хвороби; 3) хто з подружжя нестиме додаткові та/або непередбачені видатки, пов'язані з дитиною (лікування, навчання, гуртки, спортивні секції тощо); 4) якщо режим сепарації встановлено в різних країнах - чи можуть діти виїхати з одним з подружжя до іншої країни; 5) чи повинен той з подружжя, хто залишив будинок, сплачувати комунальні платежі або орендну плату за будинок, де живе інший з подружжя; 6) хто з подружжя та в якій частині має сплачувати борги та кредит, оформлені подружжям у шлюбі; 7) чи має право той з подружжя, який залишив будинок, безперешкодно входити до будинку і чи вправі він мати ключі від будинку, де проживає інший з подружжя. Останні два пункти можна об'єднати в одне питання - режим користування житлом; 8) термін дії (на весь термін, доки існує режим сепарації, на певний термін) та умови розірвання сепараційної угоди; 9) мета встановлення режиму сепарації (на думку юристів, відповідь на таке питання є необхідною при розірванні шлюбу); 10) чи має той з подружжя, хто не проживає з дітьми, сплачувати аліменти на дітей; 11) який строк встановлює для себе подружжя на примирення з початку дії режиму сепарації; 12) чи є спадкоємцем подружжя у стані сепарації.

4. З метою збереження інституту шлюбу та пропаганди серед сучасної молоді його необхідності сформовано перелік переваг подружніх пар над парами, чиї відносини не пройшли державну реєстрацію з огляду на національне законодавство: право на отримання окремої кімнати в гуртожитку, яке має лише подружня пара; лише близькі родичі, зокрема, подружжя мають право навідувати особу, яка перебуває в медичній установі в особливо тяжкому стані; лише подружжю надається право на подружнє побачення під час відбування іншим з подружжя покарання у виправних закладах; при отриманні особою житла за соціальним забезпеченням площа житла вираховується залежно від кількості членів сім'ї; при переведенні особи на роботу в інший населений пункт за місцем роботи виділяються кошти на переїзд другого з подружжя; лише другий з подружжя має право на спадкування майна померлого подружжя; лише один із подружжя має право на усиновлення дитини другого з подружжя; спрощена процедура отримання візи для виїзду за кордон для подружжя, порівняно з отриманням візи для двох окремих людей (трапляються випадки, коли посольство видає візу лише одному з пари); спрощена процедура отримання громадянства у шлюбі з іноземним елементом, якщо один з подружжя є громадянином тієї країни, громадянство якої бажає отримати другий з подружжя, порівняно з отриманням громадянства самотньою людиною.

5. Аргументована доцільність вилучення з глави 11 СК України “Припинення шлюбу” норми ст. 119 “Встановлення режиму окремого проживання подружжя” та ст. 120 “Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя” та перенесення їх до окремої глави - “Встановлення режиму окремого проживання подружжя та режиму “гостьового шлюбу”.

6. Запропоновано викласти ч. 5 ст. 84 СК України у такій редакції: “Аліменти, присуджені дружині під час вагітності, можуть сплачуватись як під час вагітності, так і після припинення вагітності, народження дитини, народження мертвої дитини”.

7. Запропоновано викласти ст. 115 СК України у такій редакції: “Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану, за заявою колишньої дружини або чоловіка протягом одного місяця з дня отримання рішення суду. Якщо подружжя через поважні причини не може з'явитися до органів реєстрації актів цивільного стану у встановлений строк, його може бути продовжено, але не більш ніж на один рік”;

8. Запропоновано викласти ст. 110 СК України у такій редакції: “Позов про розірвання шлюбу не може бути пред'явлений протягом року після реєстрації шлюбу, а також протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину щодо другого з подружжя, дитини або щодо інших осіб”.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Липець Л.В. Правове регулювання аліментних зобов'язань подружжя в зарубіжних країнах / Л.В. Липець // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - 2006. - Вип. 31. - С. 453-457.

2. Липець Л.В. Проблеми гендерної нерівності в контексті особистих немайнових прав подружжя / Л.В. Липець // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 6. - С. 105-110.

3. Липець Л.В. Нова класифікація суб'єктів шлюбних правовідносин / Л В. Липець // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 7-8. - C. 116-121.

4. Липець Л.В. Особисті немайнові відносини подружжя, як можливий об'єкт шлюбного договору / Л.В. Липець // Право України. - 2009. - № 1. - С. 130-140.

5. Липець Л.В. Чи потрібно визнати в Україні церкву, як альтернативу органів РАЦСу для укладення шлюбів? / Л.В. Липець // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 3 (17). - С. 22-26.

6. Липець Л.В. Нетрадиційне майно - частина спільного майна подружжя / Л.В. Липець // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. - № 6 (20). - С. 25-30.

7. Липець Л.В. Чи потрібно легалізувати в Україні одностатеве партнерство? / Л.В. Липець // Юриспруденція: теорія і практика. - 2007. - № 1 (27). - С. 33-40.

8. Липець Л.В. Проблеми укладання шлюбів неповнолітніми / Л.В. Липець // Нотаріат Адвокатура Суд. - 2008. - № 8 (46). - С. 1.

9. Липець Л.В. Особливості реалізації іноземними громадянами сімейних прав в Україні / Л.В. Липець // Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників : тези Міжнар. наук.-практ. конф. студентів та аспірантів - К. : КНУ імені Тараса Шевченка, 2005. - С. 21-28.

10. Липець Л.В. Деякі аспекти сімейних правовідносин в міжнародному приватному праві / Л.В. Липець // Современные проблемы и пути их решения в науке, транспорте, производстве и образовании : тезисы науч.-практ. конф. - Одесса, 2005. - С. 34-37.

11. Липець Л.В. Історія розвитку інституту шлюбного контракту в Україні і в світі / Л.В. Липець // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні : тези IV Всеукр. наук.-практ. конф. - Острог : Нац. ун-т “Острозька Академія”, правничий ф-т, 2005. - С. 34-35.

12. Липец Л.В. Особенности регистрации брака гражданами Российской Федерации на территории Украины / Л.В. Липец // Современное законодательство: теория и практика (к 100-летию Государственной Думы России) : тезисы Междунар. наук.-практ. конф. - Москва : РАЮН, 2005. - С. 417-419.

13. Липець Л.В. Нетрадиційне майно як об'єкт спільної власності подружжя / Л.В. Липець // Наукові засади та практика застосування нового сімейного кодексу України : матеріали круглого столу. - К. : Акад. правових наук України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2007. - С. 89-94.

Анотація

регулювання суб'єкт шлюбна відносина шлюб

Липець Л.В. Врегулювання шлюбних та подібних відносин законом та договором. - Рукопис.