Размещено на http://www.allbest.ru/

28

• МОТИВ І МЕТА ЗЛОЧИНУ
• ВСТУП

Злочин і злочинність - явище громадського життя людей, продукт історичного розвитку суспільства. Суспільне життя неможливе без його регулювання суспільно-громадськими нормами, без постійного контролю громадської поведінки. Ні одне суспільство не може існувати, не регулюючи взаємовідносини між своїми членами, не спрямовуючи їх поведінки.

Головною ж особливістю суспільного життя є його постійна і всебічна регламентація певними суспільними нормами, ця властивість суспільного життя людей - є вічна і незмінна його умова.

Оскільки соціальні норми спрямовані на охорону інтересів суспільства, то суспільство примушує своїх членів до їх виконання, а до їх порушників застосовує примусові заходи (засудження, громадський осуд, покарання).

Отже, не було, не має і не буде суспільства без соціальних норм і примусу до їх дотримання, не було і не буде суспільства без правових норм і державного примусу до їх дотримання.

Поняття злочину визначається його суспільною природою, походженням, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визнання.

Кожен злочин - це єдність об'єктивного і суб'єктивного. Суб'єктивне в злочині - це ті ознаки, описані в законі, які характеризують діяння з внутрішнього боку, які вміщують внутрішній зміст злочину.

Сукупність всіх суб'єктивних ознак складає суб'єктивну сторону складу злочину. Ознаки суб'єктивної сторони складу злочину -- це внутрішній зміст об'єктивних ознак злочину чи інше - об'єктивні ознаки злочину є зовнішнім проявом внутрішніх, суб'єктивних його ознак, властивостей.

Єдність об'єктивного і суб'єктивного настільки взаємозалежна, що вчинки викривають думки, наміри, а про наміри, думки судять по вчинку. Як писав Г. Гегель, - що людина робить, такою вона і є; людина не що інше як низка її вчинків.

1. ПОНЯТТЯ І ВИДИ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ОЗНАК СУБЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі іншійого інститути так чи інакше обертаються навколо нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих сторін тощо.

Відповідно до ч.1 ст.11 КК України злочином визнається суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Даною статтею визначено два види злочинного діяння:

1) злочинна дія - це суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом;

2) злочинна бездіяльність - це суспільно небезпечна пасивна поведінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов'язана була вчинити за вимогою закону.

Для того, щоб конкретне діяння було визначено злочином, воно повинно містити комплекс відповідних ознак, які відрізняють його від інших діянь. КК України чітко називає ознаки, які притаманні поняттю „злочин".

Характерними ознаками злочину є:

1)суспільна небезпечність. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

2) протиправність.Означає, що злочином єлише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під протиправністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

3) винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

4) караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке кримінальним законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Злочини різняться між собою за внутрішньою і за зовнішньою ознаками. У Загальній частині КК України в основу поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії:

1) характер і ступінь суспільної небезпечності злочинного діяння;

2) вид покарання (позбавлення волі)і розмір його санкцій, передбачених законом.

За цими критеріями злочини поділяються на чотири категорії (ст.12 КК України):

1)злочини невеликої тяжкості - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш двох років, або інше, більш м'яке покарання;

2)злочини середньої тяжкості - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш п'яти років;

3)тяжкі злочини - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш десяти років;

4)особливо тяжкі злочини - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі [8 .c. 90].

У кожній науці завжди є щось особливе, що єсерцевиною цієї науки. В кримінальному праві - це склад злочину. Але це поняття є науковою дефініцією, абстракцією і немає нормативного характеру.

Як же співвідносяться поняття „злочин" та „склад злочину"?

„Злочин" - це поняття явища, яке визначається, передусім, з позиції соціально-політичних і кримінально-правових, а „склад злочину" - це вчення про це явище виключно з кримінально-правових позицій. Таким чином співвідношення понять „злочин" і „склад злочину" це співвідношення явища та вчення про це явище.

Значення складу злочину полягає в тому, що він дає можливість єдиного підходу до розуміння змісту злочину, його конструкції, єдиного застосування кримінального закону.

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Кожному конкретному складу злочину притаманні певні елементи: об'єкт злочину і об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом і на що посягає злочин. Ст.1 КК України містить перелік об'єктів, які перебувають під кримінально-правовою охороною: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій Україні, мир і безпека людства [8.c.90].

Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теорії кримінального права вищезазначені ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні. злочин кримінальна відповідальність

До обов'язкових ознак належать діяння у формі дії або бездіяльності. Ці ознаки вказуються в диспозиції норми Особливої частини КК України або випливають з її змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину.

До факультативних ознак належать час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину. Ці ознаки для одних складів злочину є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної правової норми або її частини, для інших - необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції правової норми і не впливають на кваліфікацію злочину [9.c.141].

Об'єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об'єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, яка вчинила злочин, при цьому усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним.

У КК України приписи щодо суб'єкта злочину об'єднані в розділі „Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)" і в якому використано два види суб'єкта злочину: загальний і спеціальний, а також дано визначення кожного з цих видів і зазначено ознаки, які характерні для кожного із них.

Згідно ст. 18 КК України суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1) фізична особа - тобто суб'єктом злочину може бути тільки людина. Юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочину;

2)осудна особа - тобто здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину;

3)особа, яка досягає до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку. У ч.1 ст.22 КК України прямо зазначено, що „кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення, злочину виповнилося 16 років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений в ч,2 ст.22 КК України (умисні вбивства, бандитизм, зґвалтування, крадіжка, розбій, грабіж тощо) відповідальність настає з 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічну діяльність особи до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчинюється, і до його наслідків [7.c.142].

Суб'єктивна сторона має обов'язкові та факультативні ознаки.

До обов'язкових ознак суб'єктивної сторони відноситься вина. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значної мірою її зміст. Згідно ст.23 КК України вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражених у формі умислу або необережності.

Стаття 24 КК України поділяє умисел на два види:

1) прямий умисел -- це коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання;

2) непрямий умисел - це коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Стаття 25 КК України поділяє необережність на два види:

1) злочинну самовпевненість - це коли особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення;

2) злочинну недбалість - це коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Без наявності обов'язкових ознак взагалі немає складу злочину в діях людини і тому її не можна притягувати до відповідальності.

До факультативних ознак суб'єктивної сторони відносять мотив та мету злочину.

Мотив вчинення злочину - це внутрішнє спонукання особи до вчинення злочину. Мотив вказує на те, чим керувалась особа, вчиняючи злочин.

Мета вчинення злочину - це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Факультативні ознаки суб'єктивної сторони враховується при кваліфікації злочину лише тоді, коли вони вказані у диспозиції відповідної норми кримінального права.

2. МОТИВ І МЕТА

Вина, будучи обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину, не вичерпує й змісту. Важливу роль у характеристиці суб'єктивної сторони грають також мотив і мета злочину.

Мотив -- це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета -- це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив і мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інтереси людини. Однак, коли йдеться про мотив і мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Мотив злочину -- це спонукання до вчинення злочину, а мета -- уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, яка за знаки для винного настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте є для нього бажаною. 3 огляду на це мотив дозволяє визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета -- заради чого, до якого результату спрямована й суспільне небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотиви і мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб'єктивна сторона містить у собі не всі мотиви і мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або ступінь суспільної небезпечності особи винного.

Мотив і мета є самостійними психологічними ознаками суб'єктивної сторони, але вони взаємозалежні, взаємопов'язані між собою і лише у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив і корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Мотиви можуть носити різний характер низькі (наприклад, користь, помста, хуліганський), такі, що не мають низького характеру (наприклад, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині та ін). Мета також може бути різною, наприклад, мета незаконного збагачення, мета приховати. Інший злочин, мета насильницької зміни конституційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.

На відміну від вини мотив і мета в структурі суб'єктивної сторони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характеристиці суб'єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб'єктивної сторони конкретних злочинів мотив і мета можуть виконувати роль 1) обов'язкових, 2) кваліфікуючих (особливо кваліфікуючих) ознак або 3) ознак, що пом'якшують чи обтяжують покарання.

Обов`язковими ознаками мотив і мета виступають у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння. Так, у диспозиції ст 364 КК прямо зазначені корисливі мотиви або інші особисті інтереси як обов'язкові ознаки суб'єктивної сторони зловживання владою або службовим становищем. Уст 185 КК закон прямо не називає корисливий мотив і корисливу мету, але саме діяння -- крадіжка, визначена як таємне викрадення чужого майна, внутрішньо вимагає їх як обов'язкові.

Якщо законодавець передбачає конкретний мотив або мету як обов'язкову ознаку складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей злочин. Так, якщо при здійсненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, передбачений у ст 296 КК, відсутній. Не може бути шахрайства (ст 190) без корисливих мотиву і мети.

Оскільки певні мотиви і мета впливають на ступінь тяжкості злочину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збільшують) суспільну небезпечність певного складу. Так, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч 1 ст 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті Іншій людині незалежно від мотивів і мети. Однак, якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хуліганських мотивів або з помсти за виконання потерпілим свого службового або громадського обов'язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим), передбаченим у відповідних пунктах ч 2 ст 115 КК.

Особливо кваліфікованими складами, наприклад, є насильницьке донорство за наявності мети продажу незаконно вилученої крові (ч З ст 144), погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, з метою помсти за їх службову чи громадську діяльність (ч 3 ст 350).

Разом з тим певні мотиви і мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних складів злочинів, тому законодавець відносить їх до так званих привілейованих, тобто з пом'якшуючими обставинами Наприклад, вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст 118 КК) належить до вбивств при пом'якшуючих обставинах, тому що його мотивом є захист від суспільне небезпечного посягання

Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви і мета ні як обов'язкові, ні як кваліфікуючі ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають і можуть впливати лише на призначення покарання як пом'якшуючі або як обтяжуючі його. Відповідно до ч 2 ст 66 КК мотиви, що не носять низького характеру, можуть враховуватися судом як такі, що пом'якшують покарання, наприклад, неправильно зрозумілі. Інтереси служби, жалість, захист від суспільне небезпечного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату відповідно до п З ч 1 ст 67 є обставиною, що обтяжує покарання

2.1 СКОЄННЯ З НЕОБЕРЕЖНОСТІ

Закон розрізняє два види умислу прямий і непрямий

Прямий умисел -- це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні насадки і бажала їх настання (ч 2 ст 24 КК)

Непрямий умисел -- це такий умисеч, при якому особа усвідом-люваїа суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч 3 ст 24 КК)

Необережність поряд з умислом -- це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці і безпеку виробництва, окремих службових злочинів. Не можна недооцінювати небезпеку необережних злочинів. Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків заподіюється необережними злочинами, котрі до того ж нерідко залишаються безкарними. Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових і професійних обов'язків в окремих випадках призводять до катастрофічних за своїми масштабами і тяжкістю наслідків. Прикладом тому є аварія на Чорнобильській АЕС

У ч 1 ст 25 КК зазначені два види необережності злочинна самовпевненість (самонадіяність) та злочинна недбалість.

Згідно зч 2 ст 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення

За ч 3 ст 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'язку з настанням суспільне небезпечних наслідків (наприклад, статті 119, 286, 367). Ці норми сконструйовані за ознаками матеріального складу злочину. Із наведених вище визначень злочинної самовпевненості і злочинної недбалості випливає, що законодавець у ст 25 якраз і сформулював ставлення особи до наслідків свого діяння, тобто дав щ визначення відповідно до матеріальних складів злочинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст 250), правила міжнародних польотів (ст 334). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності) [7.c.248].

Злочинна самовпевненість (самонадіяність), як і інші види вини, характеризується двома ознаками -- інтелектуальною і вольовою.

Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії, бездіяльності). В теорії кримінального права з цього питання висловлені різні думки. Одні автори вважають, що особа при злочинній самовпевненості усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненості у суб'єкта відсутнє усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного діяння, що Інтелектуальна ознака самовпевненості -- це не позитивне усвідомлення суспільної небезпечності діяння, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Остання думка видається більш обґрунтованою. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільне небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку запобігти можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Наприклад, майстер виробничої дільниці направляє на роботу робітника, що прибув до нього, не провівши з ним відповідного інструктажу з правил техніки безпеки. При цьому він просить інших досв дчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі майстер, розуміючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рішення обставинами, котрі, на його думку, не спричинять наслідків. Орієнтуючись на вжиті заходи, він не оцінює своє діяння як суспільне небезпечне, цілком свідомо, з певною часткою впевненості, виключає таку оцінку. Разом з тим, як вже було зазначено, діючи самовпевнено, особа усвідомлює фактичну сторону діяння, відповідну об'єктивним ознакам складу злочину, встановленого законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. У наведеному прикладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки безпеки і це може призвести до суспільно небезпечних наслідків [9.c.302].

Передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб'єкта, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і й суспільне небезпечний характер. Певну складність становить питання про характер передбачення наслідків. На думку одних юристів, передбачення при самовпевненості носить абстрактний характер. Другі говорять про абстрактний характер самого передбачення. Треті вважають, що при злочинній самовпевненості має місце передбачення абстрактної можливості настання наслідків. Останнє твердження видається більш вдалим. Діючи (не діючи) злочинне самовпевнено, суб'єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі то призводять до суспільне небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшому напруженні своїх психічних можливостей

Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільне небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на цілком реальні, певні обставини, котрі за своїми властивостями, зв'язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це й власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), чи інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що момент вчинення діяння були відсутні, а їх прояв не є закономірним, виключає самовпевненість.

Незважаючи на впевненість суб'єкта у ненастанні наслідків, розрахунок його виявляється невірним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв'язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільно небезпечних наслідків.

У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає відмежування самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що і за Інтелектуальними, і за вольовими ознаками ці види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі -- реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що й діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов може спричинити суспільне небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Розрахунок особи -- конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин, здатних відвернути настання наслідків. Однак, як було зазначено вище, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, невірним. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає будь-якого розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках, діючи з непрямим умислом, особа може навіть сподіватися на ненастання наслідків, проте така надія у неї є невиразною за характером, пасивною за змістом, це надія на «навмання», на випадковість, а не на конкретні обставини. Так, суб'єкт, який штовхає у воду людиину, котра не вміє плавати, з човна, який перебуває на середині. Широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія кримінального права і судова практика розглядають такі випадки як вчинені з непрямим умислом.

2.2 УМИСНЕНИЙ ЗЛОЧИН

Відмінність непрямого умислу від прямого. Багато хто схильний бачити відмінність між прямим і непрямим умислом тільки у вольовій ознаці -- при прямому умислі особа бажає настання суспільне небезпечного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому -- воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настання. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не можна обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільне небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тільки можливість (ймовірність) настання таких наслідків.

Особливості умислу в злочинах з формальним складом. Відомо, що злочини з формальним складом визнаються закінченими з моменту вчинення діяння і не потребують настання і встановлення яких-небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством -- ст.. 129, погроза знищення майна -- ст.. 195, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину -- ст.. 383 КК та ін). Структура цих складів злочинів така, що наслідки тут лежать за межами необхідних ознак об'єктивної сторони, а відтак, і складу злочину. Вже тому суб'єкт не може бажати їх настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Інтелектуальна ознака умислу в цих випадках включає лише усвідомлення суспільне небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не виникає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретної дії чи бездіяльності. Таким чином, злочини з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом [7.c.248].

У літературі існує точка зору, відповідно до якої в злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до діяння, а й до його суспільне небезпечних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складами злочину. Більш того, висновки про можливість непрямого умислу в злочинах з формальним складом не відповідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включають. До складу їх наслідки і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, вольова ознака умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб'єкта до суспільне небезпечної дії чи бездіяльності. Вона проявляється не тільки в усвідомленні об'єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непрямий умисел тут виключається, тому що свідоме допущення стосується виключно наслідків суспільне небезпечної дії чи бездіяльності які у злочинах з формальним складом лежать за межами її об'єктивної сторони.

Інші види умислу. В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризуються додатковими розпізнавальними ознаками часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін.

За часом виникнення і формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте КК відомі злочини, суб'єктивна сторона і характер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст.. 116 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) або ст.. 123 (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання) [10.c.148].

При заздалегідь обдуманому умислі мотив і мета вчинити злочин і його безпосередня реалізація виокремленні між собою певним проміжком часу, протягом якого винний розробляє план вчинення злочину, обмірковує його деталі, обирає спосіб, час і місце вчинення. Подібні обставини звичайно свідчать про підвищену антисоціальність суб'єкта. Тому, незважаючи на те що час виникнення умислу в більшості умисних злочинів не має значення, його необхідно враховувати при призначенні покарання. Тим більше, що при заздалегідь обдуманому умислі часто вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, розбійні напади, бандитизм, викрадення майна в особливо великих розмірах, контрабанда, вимагання та інш.

Важливою рисою умислу, що виник раптово, є його швидкоплинність, тобто раптова поява, поєднана з негайною реалізацією зовні. Злочин тут вчиняється особою відразу з виникненням умислу. Частіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпілого, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом'якшує покарання (п. 7 ст. 66 КК). В окремих випадках, як уже зазначалося, наявність умислу, що виник раптово, визначає утворення складів злочинів з пом'якшуючими обставинами (статті 116 і 123 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпілої, що ініціюють (провокують) умисел і лежать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із заздалегідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обґрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покарання (п 7 ч 2 ст 115 КК). А вбивство з ревнощів або вбивство із жалощів до тяжко хворого, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздалегідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важкими переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний аналіз усіх обставин виникнення і формування умислу. Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований).

Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб'єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, особа бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлення про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допускає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуальновизначених наслідків. Так, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження.

Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визначеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб'єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками.

Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні враховуватися при призначенні покарання

3. ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ОСОБИ ЯКА ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН (СУБЄКТА ЗЛОЧИНУ)

Відповідно до ст 23 КК вина може бути виражена тільки у формі умислу або необережності. При цьому одні злочини можуть бути тільки умисними (крадіжка -- ст 185), другі -- тільки необережними (службова недбалість -- ст 367), треті -- як умисними, так і необережними (вбивство -- статті 115, 119).

Проте наука кримінального права на підставі аналізу деяких статей Особливої частини КК розробила поняття змішаної форми вини (Іноді її називають складною, або подвійною, формою вини).

Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того ж злочину.

При змішаній формі вини щодо одних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий) щодо Інших -- необережність (злочинна самовпевненість чи злочинна недбалість).

Питання про змішану форму вини виникає в тих складах злочину, в яких об'єктивна сторона за своїм характером є складною. Оскільки зміст вини визначається психічним ставленням особи не тільки до об'єкта, а й до об'єктивної сторони конкретного злочину, то вина повинна відображати складний характер об'єктивних ознак конкретного складу злочину.

Можна виділити дві групи злочинів зі змішаною формою вини. Перша -- це злочини, в яких діяння, що становить собою порушення яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільне небезпечних наслідків, причинне пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином. До таких злочинів належать, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або Інші тяжкі наслідки (ч 2 ст 271), порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо такі діяння спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження (ч 2 ст 286), порушення чинних на транспорті правил, що убезпечують рух, якщо це спричинило загибель людей або Інші тяжкі наслідки (ст 291), незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин, що спричинило загибель людей чи Інші тяжкі наслідки (ч 2 ст 269), та ін. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків виражається тільки в необережності злочинній самовпевненості або злочинній недбалості. Тому, коли винний порушує правила умисно, і має місце змішана форма вини щодо діяння -- умисел, а щодо наслідків -- необережність.

У другій групі злочинів складність об'єктивної сторони полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різних наслідки перший (найближчий) є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, другий (віддалений) -- кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов'язкового наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслідку -- тільки в необережності (злочинної самовпевненості або злочинної недбалості). До таких злочинів належать, наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч 2 ст 194), умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч 2 ст 121), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, якщо ці дії спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч 3 ст 278) та ін. Так, якщо проаналізувати суб'єктивну сторону умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч 2 ст 121), то щодо діяння (наприклад, удару ножем) і заподіяння тяжкого тілесного ушкодження у винного може бути тільки умисел (прямий чи непрямий), а щодо другого наслідку -- смерті потерпілого -- лише необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість).

При наявності змішаної форми вини слід вирішити питання про те, яким у цілому є злочин, вчинений винним, -- умисним або необережним. Це має важливе практичне значення. Наприклад, відповідно до статей 14 і 15 КК тільки в умисних злочинах можливі готування і замах, відповідно до ст 26 обов'язковою ознакою співучасті є умисна участь в умисних злочинах. Під рецидивом як найбільш небезпечним видом множинності розуміється вчинення нового. Умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст 34). Тому при змішаній формі вини необхідно визначити, до яких злочинів -- умисних чи необережних -- слід віднести вчинений злочин. Вирішення цього питання залежить від того, яка об'єктивна ознака конкретного складу злочину є найважливішою для визнання діяння злочином і оцінки ступеня його суспільної небезпечності.

У першій групі злочинів зі змішаною формою вини, в яких діяння саме по собі не є злочином, а стає ним тільки за умови, що воно спричинило тяжкі наслідки, вирішальне значення має необережне ставлення до цих наслідків. Саме воно і визначає віднесення цих злочинів у цілому до необережних.

У другій групі злочинів, де щодо діяння і найближчого (обов'язкового) наслідку передбачається умисел (прямий чи непрямий), а щодо віддаленого -- необережність, злочин у цілому визнається умисним, тому що саме умисне ставлення до діяння і найближчого наслідку визначає спрямованість злочину, його суспільну небезпечність.

Значення змішаної форми вини полягає в тому, що вона дає можливість 1) конкретизувати ступінь суспільної небезпечності злочину, 2) визначити правильну кваліфікацію, 3) відмежувати близькі за об'єктивними ознаками склади злочинів. Так, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких настала смерть, кваліфікуватиметься як умисне вбивство (ст 115), якщо щодо тілесного ушкодження і смерті був умисел, якщо ж і щодо тілесного ушкодження, і смерті була необережність, то особа відповідатиме за необережне вбивство (ст 119). Лише за наявності умислу щодо тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті -- необережності матиме місце склад злочину, передбачений ч 2 ст 121 -- умисні тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть.

Емоції - психічні стани і процеси в людині, у яких реалізуються її ситуативні переживання, пов'язані з вчиненням нею злочину. Емоції можуть бути обов'язковою ознакою складу злочину (наприклад, ст. 116,123 КК України).

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу України може наставати кримінальна відповідальність. В Україні немає колективної кримінальної відповідальності. Суб'єктом злочину не може бути юридична особа, а лише фізична особа (громадянин України, іноземець, особа без громадянства), осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомити свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК України).

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК України, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи, за рішенням суду, можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2 ст. 19 КК України).

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до встановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи, за рішенням суду, можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. З ст. 19 КК України).

За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років (ч. 1 ст. 22 КК України). В окремих випадках, визначених в частині другій ст. 22 КК України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося чотирнадцять років.

ВИСНОВКИ

Суб'єктивна сторона складу злочину має велике практичне значення. Кримінальна відповідальність можлива і настає лише при наявності в діянні встановлених законом суб'єктивних ознак - свідомості, інтелекту, волі. Ці ознаки суб'єктивної сторони злочину мають вирішальне значення для:

1) правильної оцінки суспільної небезпечності діяння;

2) відмежування злочинної вини від невинно заподіяної шкоди;

3) виключення об'єктивної осудності;

4) кваліфікації злочинів;

5) призначення покарання.

Отже, вина особи -- це не тільки обов'язкова суб'єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як такого. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об'єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують п свідомість і воля. Саме вони -- основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку

Види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні враховуватися при призначенні покарання.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бажанов М. И. Уголовное право Украины. Общая часть. Конспект лекций.-Днепропетровск, 1992.- 168 с.

2. Волков Б. С. Проблема воли и уголовная ответственность.- Изд-во Казанского университета, 1965.- 136 с.

3. Волков Б. С. Мотивы преступлений.-- Изд-во Казанского университета, 1982.- 152 с.

4. Волков Б. С. Мотив и квалификация преступлений.-Казань, Изд-во Каз. ГУ, 1968.- 166 с.

5. ДагелъП. С. Проблемы вины в советском уголовном праве.- Изд-во ДВГУ, 1968.- 187 с.

6. Дагель П. С., Котов Д. П. Субъективная сторона преступления и ее установление.- Воронеж, 1974.-- 243 с.

7. Дагель П. С. Неосторожность. Уголовно-правовые и криминологические проблемы.-М., 1977.- 143 с.

8. Зелинский А. Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении.-Харьков, 1986.- 168 с.

9. Злобин Г. А., Никифоров Б. С. Умысел и его формы.-М., 1972.-262 с.

10. Коржанский Н. Я. Очерки теории уголовного права- Волгоград, 1992-92 с.

11. Коржанский Н. И. Квалификация преступлений при ошибке в объекте и предмете посягательства // Сов. юстиция, 1974.-№ 5.-С. 22-23.

12. Коржанский Н. И. Спорные вопросы учения о вине.-- Труды ВСШ МВД СССР 1974, вып. 9.- С. 64.- 80.

13. Коржансъкий М. И. Нариси уголовного права.- Київ, 1999, с. 85-104.

14. Коржансъкий М. И. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій.-Київ, 1996.- 336 с.

15. Коржансъкий М. /f. Словник кримінально-правових термінів.- Київ, 2000.- 200 с.

16. Коржансъкий М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України.- К.: Атіка, Академія, Ельга-Н.-2001.-656 с.

17. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник.- Київ, 1997.-512 с

Размещено на Allbest.ru