Поняття та сутність Конституції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

З проголошенням незалежності, а згодом і з прийняттям Конституції України у 1996 р. почався науковий процес розв'язання теоретичних проблем конституційного права України. З'явилася потреба дослідити головні інститути цієї галузі права, з'ясувати тенденції їх становлення та розвитку в період розбудови української державності, виявити загальні та особливі риси конституційно-правового регулювання, обумовлені притаманними Україні властивостями: соціальними, економічними, політичними, науковими та національними традиціями.

Теоретичні здобутки українських вчених-конституціоналістів знайшли своє втілення у процесі законотворення, підготовці монографій та підручників, виданих в Україні у 1999-2002 рр. з курсу "Конституційне право України".

Водночас досить помітною стала тенденція певного захоплення теоретичною підготовкою фахівців з конституційного права як науки, у відриві від дослідження його як галузі національного права України, тобто вивчення статей Конституції, законодавчих і нормативно-правових актів без знання яких опанування курсу з конституційного права неможливе.

1. Історія становлення і розвитку Конституції в Україні

До останнього часу вважалося, що термін "конституція" походить від латинського constitutio - установа, установлення, устрій. Між тим, походження самого терміна "constitutio" точно не встановлено. Можливо, він походить від технічного обороту - retpublicum constitute, яким починалися акти римських імператорів.

Поряд з терміном "constitutio" на початкових етапах становлення конституції застосовувалося найменування lex fun-datentaies (основний закон).

У працях учених колишнього Радянського Союзу майже одностайно проводилася думка про те, що конституція властива державам лише у період становлення буржуазного суспільства. Проте більш уважне вивчення історії політичних вчень спростовує цей висновок.

Зокрема, у працях Платона і Аристотеля міститься багато елементів змісту конституції. Це, наприклад, стосується питань належності загади певним верствам населення, механізму її здійснення; форм державного устрою; форі правління. Аристотель, узагальнивши досвід більшості міст Стародавньої Греції, на цій основі по суті підготував нормативний акт. багато в чому подібний до чинних конституцій.

Елементи конституційності можна також знайти в настановах та указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерел права.

Нарешті, в деяких феодальних державах можна знайти окремі елементи майбутніх конституцій, які містилися у хартіях, що являли собою компроміс між королівською владою і мешканцями вільних міст, що виявилося у закріпленні у відповідних актах повноважень цих міст.

Прикладом таких хартій були так зване магдебурзьке право, яке протягом ХНІ - XVIII ст. поширювалося на Південну Європу, зокрема й на Україну, і любекське право, яке використовували країни Північної Європи. Мешканці вільних міст здобували це право від князів, гетьманів .В Україні протягом XVI - XV ст. магдебурзьке право здобули такі місце як Володимир-Волинський, Санок, Львів, Дубно, Кременець, Вінниця, Житомир, Бердичів, Звенигородка, Овруч, Стародуб, Чернігів, Полтава, Гадяч, Глухів, Лубни, Ніжин та Козелець. Києву магдебурзьке право було надано у 1497 р., і воно проіснувало до 1835 р., в якому Микола І скасував його.

Відповідно до магдебурзького права міста звільнялися від управління феодалів. Воно закріплювало права та обов'язки основних верств мешканців міст (купців, міщан, ремісників), встановлювало порядок виборів і функції органів місцевого самоврядування, суду, купецьких об'єднань і цехів.

Ідея створення конституції виникла в Англії у ХПІ ст. Важливим етапом у передісторії становлення конституції як основного закону держави стали конституційні акти, які було прийнято в Англії у XVII ст.: Хабеас Корпус (акт 1679 р.) та Білль про права 1688 р., а також конституційні акти, прийняті у період англійської буржуазної революції (1640 - 1658), зокрема "Форма правління Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать. Знаряддя управління" (1653 р.). У цих актах встановлювалися основи побудови вищих органів держави, їх компетенція, принципи виборчого права та основи законодавства про релігію.[5.с.184]

Проте, незважаючи на зазначені елементи конституціоналізму, ні феодальний, ні рабовласницький лад не знали конституції як кодифікованого основного закону держави. Становлення і розквіт конституціоналізму належить до кінця XVIII - початку XIX ст., що безпосередньо пов'язано з періодом становлення буржуазних держав і законодавчим закріпленням основних принципів буржуазної демократії і законності (представницька форма правління, громадянські права особи тощо). Поява конституцій у цей період пов'язана з тим, що інтереси буржуазії, яка прийшла до влади, були поєднані з вимогами знищення віджилих феодальних відносин, які гальмували суспільний розвиток, і в той же час поставили на порядок денний питання про особливу правову форму закріплення завоювань буржуазії. Такою і була конституція - основний закон держави. Оцінюючи перші конституції, слід відзначити їх прогресивний порівняно з феодальним законодавством характер, оскільки вони закріпили принципи. Історія становлення і розвитку Конституції в Україні

До останнього часу вважалося, що термін "конституція" походить від латинського constitutio - установа, установлення, устрій. Між тим, походження самого терміна "constitutio" точно не встановлено. Можливо, він походить від технічного обороту - retpublicum constitute, яким починалися акти римських імператорів.

Поряд з терміном "constitutio" на початкових етапах становлення конституції застосовувалося найменування lex fun-datentaies (основний закон).

У працях учених колишнього Радянського Союзу майже одностайно проводилася думка про те, що конституція властива державам лише у період становлення буржуазного суспільства. Проте більш уважне вивчення історії політичних вчень спростовує цей висновок.

Зокрема, у працях Платона і Аристотеля міститься багато елементів змісту конституції. Це, наприклад, стосується питань належності загади певним верствам населення, механізму її здійснення; форм державного устрою; форі правління. Аристотель, узагальнивши досвід більшості міст Стародавньої Греції, на цій основі по суті підготував нормативний акт. багато в чому подібний до чинних конституцій.

Елементи конституційності можна також знайти в настановах та указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерел права.

Нарешті, в деяких феодальних державах можна знайти окремі елементи майбутніх конституцій, які містилися у хартіях, що являли собою компроміс між королівською владою і мешканцями вільних міст, що виявилося у закріпленні у відповідних актах повноважень цих міст.

Прикладом таких хартій були так зване магдебурзьке право, яке протягом ХНІ - XVIII ст. поширювалося на Південну Європу. В Україні протягом XVI - XV ст. магдебурзьке право здобули такі міста як Володимир-Волинський, Санок, Львів, Дубно, Кременець, Вінниця, Житомир, Бердичів, Звенигородка, Овруч, Стародуб, Чернігів, Полтава, Гадяч, Глухів, Лубни, Ніжин та Козелець. Києву магдебурзьке право було надано у 1497 р., і воно проіснувало до 1835 р., в якому Микола І скасував його.

Відповідно до магдебурзького права міста звільнялися від управління феодалів. Воно закріплювало права та обов'язки основних верств мешканців міст (купців, міщан, ремісників), встановлювало порядок виборів і функції органів місцевого самоврядування, суду, купецьких об'єднань і цехів.

Ідея створення конституції виникла в Англії. Важливим етапом у передісторії становлення конституції як основного закону держави стали конституційні акти, які було прийнято в Англії у XVII ст.: Хабеас Корпус (акт 1679 р.) та Білль про права 1688 р., а також конституційні акти, прийняті у період англійської буржуазної революції (1640 - 1658), зокрема "Форма правління Англії, Шотландії, Ірландії та володіннями, які їм належать. Знаряддя управління" (1653 р.). У цих актах встановлювалися основи побудови вищих органів держави, їх компетенція, принципи виборчого права та основи законодавства про релігію.[5.с.184]

Проте, незважаючи на зазначені елементи конституціоналізму, ні феодальний, ні рабовласницький лад не знали конституції як кодифікованого основного закону держави. Становлення і розквіт конституціоналізму належить до кінця XVIII - початку XIX ст., що безпосередньо пов'язано з періодом становлення буржуазних держав і законодавчим закріпленням основних принципів буржуазної демократії і законності (представницька форма правління, громадянські права особи тощо). Поява конституцій у цей період пов'язана з тим, що інтереси буржуазії, яка прийшла до влади, були поєднані з вимогами знищення віджилих феодальних відносин, які гальмували суспільний розвиток, і в той же час поставили на порядок денний питання про особливу правову форму закріплення завоювань буржуазії. Такою і була конституція - основний закон держави.

Оцінюючи перші конституції, слід відзначити їх прогресивний порівняно з феодальним законодавством характер, оскільки вони закріпили принципи народного суверенітету, поділу державної влади, демократичні свободи громадян, законності, республіканської форми правління - принципи, які обґрунтовували представники теорії природного права Г. Гроцій, Т. Гобс, Дж. Локк, а також французькі енциклопедисти XVIII ст. Вольтер, III.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро та інші. На основі їхніх праць було створено основні теорії прав людини, згідно з якими кожна людина має право бути вільною, брати участь у громадському і державному житті.

Ідеї представників теорії природного права та енциклопедистів дістали своє матеріальне закріплення у Декларації прав людини і громадянина, яка була прийнята Установчими зборами Франції 4 серпня 1789 р. У ст. 2 Декларації, зокрема, було зазначено: "Метою будь-якої спілки є збереження природних і невід'ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір гнобленню".

"Найпершим станом, який набувається людиною від природи і який оцінюється ним більше за всі блага, що можуть випасти на його долю, - зазначав енциклопедист Жокур, - є стан свободи. Він не може обміняти її ні на що інше, ні продати, ні загубити, оскільки за природою всі люди народжуються вільними, тобто не підпорядковані владі будь-якого пана, і ніхто не має права власності над ним.

Маючи свободу всі люди за законами самої природи володіють правом робити все, що здається їм найкращим, на свій розсуд, вирішувати, що їм робити, і розпоряджатися своїм майном, якщо все це не суперечить законам правління, яким вони підпорядковані".

Підсумовуючи ці положення, Жокур обґрунтовує об'єктивну необхідність появи конституції, як закону, завданням якого є захист людини. Зокрема, він зазначав: "У стані природи, звичайно, люди народжуються вільними, але вони не можуть такими залишатися; суспільство спонукає їх нищити цю вільність і вони не можуть здобути її знову інакше, як за допомогою закону".

Обґрунтовуючи природні права людини як основу конституції, представники теорії природного права і французькі енциклопедисти в той час визнавали основним з цих прав - право кожного володіти особистою власністю. При цьому, на жаль, виникала нерозв'язна суперечність: з одного боку, проголошувалася рівність усіх людей, а з другого - закріплювалося право на приватну власність, що неминуче призводило до фактичної нерівності людей.

Вважається, що першою конституцією у світі була Конституція США, яку було прийнято у 1787 р. і створення якої пов'язують з «батьками»-засновниками СТА.

Відомо, що цей Основний Закон було підготовлено на підставі таких конституційних актів штатів цієї держави: Декларації прав Віргінії (1776). Білля про права Пенсільванії (1776), Акта щодо віротерпимості Конектікут (1784), Конституції Массачусетсу (1780), Конституції Північної Кареліни (1776), Білля про права Нью-Гемпширу (1766), Конституції Меріленду (і776). Відповідні конституційні норми були також прийняті в штатах Нью-Йорк. Південна Кароліна, Нью-Джерсі, Джорджія (1776-1780).

Ось чому проект Конституції США був розроблений установчими зборами штатів, а потім ратифікований конституційними конвентами штатів.

Як відомо, перша спроба створення конституції в Європі належить гетьманові України в еміграції Пилипу Орлику (1710-17421 Він є автором Пактів і Конституції прав і вольностей Запорізького війська, тексти яких було оголошено 5 квітня 1710 р. на урочистих зборах з приводу обрання його гетьманом.

16 статей Конституції передбачали встановлення національного суверенітету і визначення кордонів Української держави, забезпечення демократичних прав людини, визнання непорушності складових чинників правового суспільства, а саме - єдності і взаємодії законодавчої (виборна Генеральна рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку, бо "самодержавіє Гетьманському уряду непрелично") та судової влади, яка підзвітна і контрольована. Цим були вироблені незнані ще в Європі демократичні засади суспільного життя .Конституція Пилипа Орлика має дві частини: декларативну та власне суспільний договір (16 пунктів). У преамбулі до Конституції зазначається, що вона складена, щоб запобігти монархічним самодержавним замахам гетьманів У ряді статей йдеться про встановлення парламентської республіки, в якій має постати загальне виборче право, виборність усіх цивільних і військових посад і принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Які ж джерела лежать в основі цього конституційного акта. лід взяти до уваги, що суспільно-політична думка Європи того часу вже мала теорію парламентаризму. К теоретиком був Дж. Локк. Можна лише припустити, що Пилип Орлик, навчаючись у Києво-Могилянському коледжі, був знайомий з його творами. До того ж місто Бендери, де перебував І. Мазепа і Карл XII після 1708 р., було своєрідним Вавилоном мов і націй того часу Мабуть, там була належна література. Отже, наявність козацького парламенту обмежувала гетьманську владу на користь старшинської аристократії. Конституція на той час була маніфестом державної волі українського народу.

На жаль, положення цієї Конституції не набрали чинності але формально вона діяла на Правобережній Україні до 1714 р.

Офіційно першими конституціями у світі були також конституція США (1787 р.), а також конституції Франції і Польщі (1791). Основні закони цих держав визначили багато рис, які характеризують конституції світу і донині.

Розквіт конституціоналізму настав у XVIII ст. У 1831 р. була прийнята конституція Бельгії, в 1848 р. - конституції Німеччини, Швейцарії, Італії, Голландії та Данії. У другій половині XIX ст. прийнято конституції у ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Чилі), у Новій Зеландії та Канаді.

В історії нашої Вітчизни доля Конституції відображає загальну долю її народу. Будучи до 1917 р. у складі Росії, Україна разом з нею пройшла нелегкий і трагічний шлях становлення конституційного ладу. Як у Росії, так і в Україні до 1917-1918 рр. так і не був прийнятий закон, який мав назву "конституція".

Перші спроби створення конституції у Росії належать декабристам П.І. Пестелю і М.М. Муравйову.

П.І. Пестель - автор "Руської правди". Основні положення проекту конституції були такі: знищення кріпосного права, станового ладу; впровадження унітарної республіки, як форми державного устрою; визнання рівності всіх громадян перед законом; закріплення громадянських свобод; відсутність виборчих цензів; конфіскація великих латифундій; наділення селян землею.

Конституція М.М. Муравйова - це проект державного устрою Росії, розроблений у 1821-1825 рр. поміркованою частиною декабристів. Проект передбачав: впровадження за формою правління конституційної монархії; федерації областей; проголошення громадянської рівноправності; свободи слова, друку; звільнення селян при збереженні помісного землеволодіння.

На жаль, для простого народу конституція уявлялася як щось -активне, бажане, але чуже, яке не можна застосувати у побуті, далеке з нереальне. Так, на Сенатській площі у Петербурзі у 1825 р. солдати бунтівних полки; які не розуміли, що таке конституція, кричали: "Хай живе Костянтин" (за законом про престолонаслідування він повинен був зайняти престол замість Миколи І) та його дружина Конституція!".

В Росії з середини XIX ст., особливо в період царювання Олександра II - царя-реформатора, реально почався процес становлення конституційного ладу. І хоч така форма парламентаризму, як Державна дума, з'явилася після революції 1905-1906 рр., вже у 60-х рр. минулого століття було закладено три великі блоки реальних конституційних рядків. Це, по-перше, правове закріплення волі селян; по-друге, автономне муніципальне самоврядування (земство) і по-третє, демократична судова система.

Серйозна конструктивна праця з підготовки конституції вилилася наприкінці царювання Олександра II у перший конституційний проект - Конституцію Моріс-Мелікова. Імператор своєю владою мав намір дарувати країні виборний парламент, який обмежував його ж владу. Проте екстремісти бомбою обірвали життя царя за три дні до підписання маніфесту про запровадження конституційного ладу у Росії, що призвело до наступу реакції. На її тлі пробив собі шлях марксизм з головною доктриною не конституції, а диктатури пролетаріату. Проте, окремі конституційні положення, закріплені у маніфестах 1905 р. і 23 квітня 1906 р., були одягнені у форму Конституції під назвою "Основні Закони", автором яких був С.Ю. Вітте.

Оцінюючи цей закон, П.А. Столипін відзначав: "За волею монарха Вітчизна наша повинна перетворитися на державу правову, щоб обов'язки і права підданих визначалися писаним законом, а не волею окремих осіб". При цьому він попереджав: "Навіть бажані заходи, але такі, які проводяться шляхом сумнівної законності, є повернення до минулого. Наш історичний гріх: неповага до ідеї права, до непорушності закону. Не зустрічаючи протидії, такі заходи мають тенденцію повторюватися"1.

На жаль, вбивство П.А. Столипіна, а потім Жовтневий переворот 1917 р. перешкодили подальшому розвиткові конституційного ладу у Росії та в Україні. [3.с. 162]

Побудова конституційного ладу в Україні почалася у 1917 р. Вже І Універсал Української Центральної Ради "До Українського народу на Україні й поза Україною", прийнятий 10 червня 1917 р., проголосив Україну вільною, закріпив демократичну виборчу систему.

Період відродження національної української держави (1917-1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести III Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917 р.

Великого значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні мав IV Універсал від 9 січня 1918 р., який проголосив Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Нарешті, 28 квітня 1918 р. Українська Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР), яка складалася з 7 розділів і 83 статей. Одночасно 29 квітня 1918 р. було прийнято Закон про тимчасовий державний устрій України.

Безумовно, серед цих конституційно-правових актів чільне місце посідає

Конституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України. Конституція проголошувала Україну суверенною, самостійною і ні від кого не залежною державою. Відзначалося, що вся влада в УНР належить народові України, а за формою правління УНР є парламентською республікою, верховним органом влади якої є Всенародні збори.

За формою державного устрою УНР була унітарною державою з широким місцевим самоврядуванням, територіальна організація влади якої будувалася на основі принципу децентралізації.

Взаємовідносини людини з Українською державою будувалися відповідно до принципів ліберальної (європейської) концепції прав людини.

У Конституції визначалося, що організація державної влади базується на засадах принципу розподілу влади.

Органом законодавчої влади проголошувалися Всенародні збори, які формували інші гілки влади.

Вища виконавча влада належала Раді Народних Міністрів, а вищим органом судової влади був Генеральний суд УНР.

На жаль, ліквідація Української Центральної Ради, встановлення влади гетьмана її. Скоропадського призвели до того, що положення першої Конституції України 1918 р. не були реалізовані.

Незважаючи на те, що керівництво УНР у 1918 р. переїхало до Житомира, робота над відповідними конституційними актами тривала.

Зокрема, 13 листопада 1918 р. був прийнятий Тимчасовий основний закон про державну самостійність колишньої Австро-Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою.

За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони: "Про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 р. та "Про верховне управління Державою на випадок смерті, тяжкої хвороби і перебування поза межами Держави ясновельможного пана Гетьмана всієї України" від 1 серпня 1918 р. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні, зберігаючи її унітарний державний устрій. Главою Української держави проголошувався Гетьман України, виключно якому належала "влада управління". Гетьман України затверджував закони, призначав голову уряду (Отамана Ради Міністрів), затверджував склад уряду, .призначав на посаду та звільняв членів уряду, був "Верховним воєводою Української Армії і Флоту" тощо.

Незважаючи на те, що "гетьманська конституція" фактично закріплювала режим особистої влади Гетьмана України, вона містила н деяк; демократичні положення, які, зокрема, передбачали недоторканність особи, недоторканність житла, право на вільне обрання місця проживання, недоторканність власності, певні політичні свободи.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, спрямовані "проти інтересів трудящих класів", поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах.

Верховна влада в державі згідно з Декларацією мала належати Директорії, її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України (своєрідний передпарламент України), який прийняв 28 січня 1919 р. Універсал (Резолюцію про владу), що відігравав роль "малої конституції" соборної УНР. Універсал з точки зору утвердження демократичних конституційних засад Української держави був істотним кроком уперед порівняно з "гетьманською конституцією", хоч він і не відтворював повністю принципи Конституції УНР від 29 квітня 1918 р. Зокрема, не до кінця було проведено в життя принцип поділу влади (законодавча і виконавча влада фактично належала Директорії), місцеве самоврядування підмінялося контролем "Трудових Рад", принцип народного суверенітету підмінявся декларуванням належності влади "трудовому народові України" тощо.

У 1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект Основного державного Закону УНР, який складався з 15 розділів і 345 статей.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920 р.) було прийнято ще два конституційні акти: Закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в Українській Народній Республіці" та Закон "Про Державну Народну Раду Української Народної Республіки". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією. Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад.

Нереалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та; професором О. Ейхельманом, перший з яких передбачав унітарний устрій Української держави, а другий - федеративний.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 р., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. У конституції законодавче закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократичних державах принцип розподілу влади.

Проголошуючи диктатуру пролетаріату перші радянські конституції України фактично закріплювали нерівність людей. Всі вони фактично текстуально відтворювали структуру і норми Конституцій СРСР того періоду.

Нарешті, у конституціях містилося багато норм не правового, а ідеологічного і політичного змісту, через що зарубіжні вчені називали їх не конституціями, а "політичними деклараціями".

На підставі аналізу теоретичних основ побудови конституцій та історії становлення і розвитку конституційного ладу у світі і в Україні можна зробити деякі висновки.

Зміст конституції можна розглядати з двох позицій: по-перше, з формально юридичних, а, по-друге, з позиції соціально-класових, властивих марксизму-ленінізму.

З правових позицій, конституція майже в усіх країнах розглядається як Основний Закон держави, який закріплює правовий статус особи, що випливає з природних прав людини, взаємовідносини влади з людиною, а також належність державної влади та механізм її реалізації.

Так, Г. Єлінек у 1908 р. розумів під конституцією "сукупність правоположень, які визначають вищі органи держави, порядок покликання їх до відправлення їх функцій, їх взаємовідносини і компетенцію, а також принципи становища індивіда щодо державної влади".

Німецький державознавець Т. Маунц дає таке визначення Конституції: "Конституція - сукупність правил про керівництво держаною, про формування і коло завдань вищих державних органів, про основні державні установу; і про становище громадянина у державі".

Що стосується соціально-класового аналізу конституції, то він має безумовно політичний, а не юридичний аспект, хоч і нехтувати висновками цього аналізу повністю не можна. Аналіз цей зводиться до такого:

будь-яка конституція виражає волю пануючого класу:

на зміст і форму конституції безпосередньо впливають підсумки класової боротьби:

будь-яка конституція відображає дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі;

конституція встановлюється пануючим класом після завоювання ним державної влади.

Узагальнююче формулювання суті конституції, виходячи з цих положень соціально-класового аналізу, дав В.І. Ленін у статті "Як соціалісти-революціонери підводять підсумки революції і як революція підвела підсумки соціалістам-революціонерам" (1907). "Сутність конституції, - писав він, - у тому, що основні закони держави взагалі і закони, які стосуються виборчого права в представницькі установи, їхньої компетенції і подальшому виражають дійсне співвідношення сил у класовій боротьбі". Якщо відкинути терміни "класи", "класова боротьба", то можна визнати, що викладені положення мають право на життя і можуть враховуватися у процесі конституційного будівництва в Україні. Історія становлення конституцій має певні періоди.

Перше покоління конституцій належить до періоду перших буржуазних революцій в Англії і Франції (XVII ст.) ї пов'язано із закріпленням ідей представників природного і права та французьких енциклопедистів (Ж.-Ж. Руссо та ін.). ї Саме в цей період признаються конституції США, Франції. Польщі, причому конституція Польщі 1795 р. вважається! найбільш демократичною.

Зміст цих конституцій запозичується іншими державами: американська - для основних законів латиноамериканських країн, французька - для конституцій європейських країн, а англійська - для Канади. Австралії та Південно-Африканського Союзу. В Азії перші конституції було прийнято у Японії, Китаї та Ірані.

Друге покоління конституцій належить до періоду закінчення першої світово:' війни. Характерним для нього була демократизація суспільно-політичного життя в ряді країн, зокрема в Німеччині, Веймарська конституція якої і досі вважається найдемократичнішою у світі.

На жаль, цей період був неоднозначним, поряд з демократизацією державно-політичних режимів, по-перше, спостерігалося прагнення до диктатури (Німеччина, Італія, Іспанія), що безпосередньо відображалося на змісті конституцій, і, по-друге, прийняття конституцій радянського зразка (Росія у 1918 р., Україна у 1919 р., Угорщина у 1919 р., Монголія у і 940 р. тощо), а згодом - конституцій СРСР та союзних і автономних республік. [2.с.81-82]

Третє покоління конституцій належить до періоду від закінчення другої світової війни і до середини 50-60-х рр. Характерним для цього періоду є те. що, по-перше, одразу по закінченні війни відбувся розвал колоніальної системи, що закономірно зумовило прийняття конституцій практично всіма країнами світу, і, по-друге, в період 1946-1948 рр. в країнах Західної Європи були прийняті демократичні за своїм змістом конституції (Франція, Італія та ін.), проте, закладені в них положення не були реалізовані, що призвело у 50-х рр. до прийняття конституцій на підставі ліберальної моделі (Конституція Франції 1958 р.), і, нарешті, по-третє, прийняття в колишніх державах з тоталітарним режимом (ФРН, Іспанія, Португалія, Японія) на підставі ліберальної моделі демократичних конституцій (60-70-ті рр. минулого століття). Четверте покоління конституцій характерно до періоду кінця 80-х рр. XX ст., коли перестали існувати майже у всіх країнах соціалістичної орієнтації марксистсько-ленінська ідеологія, а звідси, пішла в минуле соціалістична модель поділу конституцій на зміну якій прийшла західна (ліберальна) модель Основного Закону.

2. Поняття конституції України, та її значення для розбудови держави

У вітчизняному правознавстві під конституцією прийнято розуміти основний закон держави, який відображає волю народу і в його інтересах закріплює найбільш важливі засади суспільного ладу і державної організації країни. Як головний закон конституція являє собою єдиний законодавчий акт. що встановлює принципи організації і функціонування представницьких органів держави, основні права і свободи людини і громадянина, територіальний устрій, форму правління, місцеве самоврядування romo. У цьому розумінні конституція як особливий законодавчий акт у правовій систол держави з'явилася в зв'язку з приходом до влади буржуазії. Поява конституцій - це результат тривалої і тяжкої боротьби між феодалізмом і абсолютизмом, з одного боку, і буржуазією, селянами та робітниками - з другого. У цілому ж конституції завершили створення такого механізму державної влади який давав змогу управляти суспільними відносинами від імені народу, але в інтересах насамперед буржуазії. Водночас у перших конституціях були закріплені права і свободи громадян, які тепер є досить демократичними. Першою в світі Конституцією була Конституція США 1787 р. а на європейському континенті - Конституції Франції і Польщі, прийняті їх парламентами 1791 р.

Необхідність прийняття конституцій була зумовлена і тим, що в державі значно розширився комплекс суспільних відносин, які підлягали правовому регулюванню. Кількість нормативних актів постійно зростала У цій ситуації перші конституції були як «орієнтир» у праві, «маяк» правової системи; без них неможливо було забезпечити виконання законів великою кількістю людей, які не знали і не могли знати всіх законів держави. І вихід тут був знайдений у тому, що в досить зрозумілий, доступний і всім відомий закон були зібрані основні правила і принципи суспільного життя і доведені до загального відома. Крім того, прийняття конституцій було зумовлено й тим, що держави досить часто хотіли заручитися союзниками (наприклад. у торгівлі) і продемонструвати перед ними найвигідніші сторони своєї внутрішньої і зовнішньої політики. Тому конституції були своєрідною «візитною карткою» держави, її «паспортом».

Таким чином, конституції з'явились у зв'язку з необхідністю проголошення і гарантування прав і свобод особи, для забезпечення правових засад буржуазного правопорядку, закріплення позицій держав у міжнародних відносинах.

Термін «конституція» має матеріальне і формальне значення. У матеріальному значенні конституція являє собою писаний акт. який встановлює засади суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, засади організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку, столицю, основні права і свободи людини і громадянина тощо.

У формальному значенні конституція - це закон, який має найвищу юридичну силу порівняно з іншими законами. Конституція - це закон законів. Вона не може бути змінена звичайним законом, і внесення змін до неї зумовлює внесення змін до тих законів і підзаконних актів, що діяли ,на той час.

Від існуючих у державі численних законів конституція відрізняється тим, що вона є головним джерелом конституційного права, в якому в систематизованій формі закріплені найважливіші правові норми держави » який підноситься над усіма іншими законами через значення норм, правил, що в ній містяться, і особливих гарантій їх реалізації. На відміну від інших галузевих законів конституція регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин, які охоплюються терміном «державний устрій».

Конституція України - це єдиний нормативно-правовий акт, який має особливий юридичний характер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, територіального устрою держави.

Соціально-політична сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення політичні інтереси різних соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів суспільства.

Конституція України регулює досить широке коло суспільно-політичних відносин. Об'єктом такого регулювання є: засади народовладдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний і національний суверенітет; основні права і свободи, обов'язки людини і громадянина (саме в цьому блоці наочно виявляється значення Конституції. її демократичний або недемократичний характер); державні символи України; засади взаємодії державних та недержавних інституцій; територіальний устрій України; засади взаємовідносин центральних і місцевих органів України. Автономної Республіки Крим; зовнішньополітичні аспекти діяльності України; форми безпосередньої демократії - вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, засади взаємовідносин і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його орган і з; статус і основи діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в державі.

Важливе значення має форма конституції, на яку безпосередньо впливає її зміст. Форма конституції - це спосіб організації закріпленого в ній нормативного матеріалу. Конституція має внутрішню і зовнішню форми, тобто систему і структуру. Система конституції - це зумовлена змістом об'єкта конституційного регулювання організація норм, яка створюється законодавцем з урахуванням вимог національних традицій і законодавчої техніки Вона виражає послідовність розміщення преамбули, розділів, статей у тексті конституції. Система дає уявлення про організаційну побудову конституції України, забезпечує внутрішню зумовленість її розділів, статей.

Структура конституції - це логічний зв'язок різних інститутів незалежно від місця розміщення норм у тексті конституції. Так, норми, як: складають один інститут, можуть бути розміщені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має значення, складає той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важливим є реальний взаємозв'язок і супідрядність норм, які складають зміст конкретних конституційних інститутів.

Прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

Преамбула - вступна, частина Конституції. Вона не має заголовка. В ній містяться найбільш принципові положення, ідейні мотиви, в яких зазначена головна мета прийняття Конституції. У загальному змісті Конституції преамбула займає чільне місце як основа для тлумачення всієї системи державно-політичного ладу України. Вона складається з дев'яти абзаців і охоплює три великі, логічно пов'язані частини, які утворюють єдине ціле. По-перше, вона констатує порядок здійснення установчої влади народу. По-друге, акцентує на юридичну підставу самого виникнення України як незалежної держави. По-третє, преамбула визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди Україні розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. Преамбула Конституції України вирізняється не лише змістом, а й стилем викладу - вона більш патетична порівняно зі статтями Основного Закону, несе вагоме емоційне навантаження. У зв'язку з важливим значенням вирішення принципових питань функціонування держави і суспільства першим у Конституції йде розділ «Загальні засади», який закріплює засади конституційного ладу. Далі розміщені, такі розділи: «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», «Вибори. Референдум», «Верховна Рада України»,-«Президент України», «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», «Прокуратура», «Правосуддя», «Територіальний устрій України», «Автономна Республіка Крим», «Місцеве самоврядування». «Конституційний Суд України», «Внесення змін до Конституції України», «Прикінцеві положення». «Перехідні положення».

Важливе значення для конституції мають її мова і стиль. До мови конституції обов'язковими є вимоги: точність, ясність викладення норм, недопустимість різного тлумачення конституційних приписів, однозначність у розумінні термінів, наявність чітких понять, недопустимість застосування синонімів. Стиль конституції має бути строго документальним. Чинна Конституція України в деяких положеннях не зовсім відповідає цим вимогам.

Важливе значення має класифікація конституцій, яка хоч і є умовною, але дає можливість орієнтуватися в їх багатоманітності, допомагає краще їх відрізнити, зіставляти одну з іншою, розуміти особливості їх змісту і структури.

Класифікація допомагає точніше зрозуміти природу і особливості конституцій, глибше вникнути в їх зміст. Конституції можна класифікувати за різними ознаками.

За часом дії - постійні і тимчасові. Тимчасові звичайно приймаються на встановлений строк або до настання якоїсь певної події. Постійні характеризуються встановленням необмеженого строку їх дії, що однак не гарантує їх довічності, а лише вказує на цілі законодавця на момент їх прийняття.

За політичним режимом - демократичні і авторитарні. Перші гарантують здійснення основних прав і свобод, періодичність виборів органів влади, вільне створення і діяльність політичних партій та ін. Авторитарні конституції (особливо тоталітарні) забороняють діяльність політичних партій, закріплюють монопольну ідеологію та ін.

За формою правління - залежно від порядку заміщення посади (поста глави держави), поділяють на монархічні і республіканські.

За формою політично-територіального устрою - унітарні і федеративні.

За способом прийняття - народні і даровані. Народними вважаються конституції, які приймаються парламентами або установчими зборами, чи виборцями шляхом голосування на всенародному референдумі. Даровані (октройовані) конституції характеризуються одностороннім актом глави держави (монарха) по наданню народові конституції. Монархи дарували конституції, як правило, не в силу доброї волі, а тому, що боялися втратити трон у результаті народних виступів. Прикладом є Конституція Японії 1889 р.

За порядком зміни (формальними ознаками) - жорсткі, м'які, змішані. Жорсткі конституції мають на меті забезпечити стабільність державного ладу, яка в свою чергу допомагає зміцненню їх авторитету і відповідно стабільності конституційного ладу. Є різні способи забезпечення жорсткості конституцій (прийняття кваліфікованою більшістю, затвердження референдумом та ін.). Для м'яких конституцій характерна їх зміна шляхом прийняття в порядку як для звичайного закону. Найчастіше м'які конституції - це неписані або змішані. Змішаних конституцій в світі дуже мало. Наприклад, Конституція Республіки Мальта Одна частина конституційних норм таких конституцій може бути змінена кваліфікованою більшістю, а друга - простою більшістю.

За зовнішньою формою - писані, неписані, змішано Писані конституції являють собою кодифіковані акти, в яких усі питання конституційного характеру врегульовані в єдиному документі. Неписані конституції характеризуються тим, що питання конституційного характеру знаходять своє закріплення не в одному, а в кількох нормативних актах, а також урегульовані конституційними звичаями тощо. Конституції змішаного типу частково є писаними, а частково включають в себе парламентські закони, судові прецеденти, звичаї, доктринальні тлумачення.

За відповідністю реальним відносинам у суспільстві реальні, фіктивні (формальні) та фактичні. Реальною визнається конституція, яка відповідає реальним відносинам у суспільстві і врегульовує їх своїми нормами, тобто є фактичною. Фіктивними або ж формальними вважаються такі конституції, які містять у собі такі конституційні положення, які не отримують реалізації на практиці. Фактична ж конституція - це самі суспільні відносини, тобто те, то реально існує. Наприклад, Конституційний Суд України не був створений до прийняття чинної Конституції, незважаючи на те, що відповідні зміни були внесені до Конституції ще в 1991 р. Тому згідно з юридичною конституцією він існував а фактично - його не було.

3. Сутність конституції

Роль, функції, принципи та юридичні властивості Конституції України

Роль конституції в суспільстві проявляється в її функціях, під якими слід розуміти суспільне призначення конституції та способи реалізації її норм. Питання про функції конституції є спірними. Різні вчені виділяють різну їх кількість. У зв'язку з тим, що конституція на відміну від інших законів являє собою унікальний документ універсального характеру, вважаємо, що для конституції характерні такі основні функції.

Політична функція. Конституція України закріплює засади конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя, визначає напрями розвитку суспільства. Вона визнає і закріплює політичну багатоманітність, багатопартійність. Надаючи різним політичним силам рівні можливості в отриманні державної влади, Конституція водночас забороняє дії, спрямовані на насильницьку зміну засад конституційного ладу, створення військових формувань.

Юридична функція. Конституція України є Основним Законом держави, базою системи національного права. Вона встановлює основоположні правові приписи, які є визначальними для інших галузей права. Оскільки норми Конституції мають найвищу юридичну силу, то вона забезпечує впорядкованість і необхідне правове регулювання суспільних відносин з допомогою взаємозв'язаних і внутрішньо супідпорядкованих нормативних актів держави.

Установча функція. Конституція встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування та ін.

Ідеологічна функція. Ця функція виявляється в тому, що в Конституції України містяться важливі ідеї політичної еліти. Як головний закон держави і суспільства Конституція закріплює основоположні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і самоврядних інституцій, громадян і посадових осіб, орієнтує їх на виконання законів, шанування закріплених у них цінностей.

Гуманістична функція Конституції України проявляється в тому, що в ній закріплені права і свободи особи як складова частина правової системи держави, проголошуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародних договорів України, ратифікованих парламентом, проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Організаційна функція Конституції полягає в тому, що вона стимулює подальший розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою розвитку прогресивних політико-правових процесів.

Стабілізуюча функція виявляється в тому, що Конституція виступає стабілізуючим чинником соціально-економічних процесів, визначає стратегію розвитку політико-правової системи держави і суспільства.

Консолідуюча функція Конституції полягає в тому, що будь-яка конституція є результатом суспільної злагоди, оскільки закріплює загальні соціальні інтереси основної більшості населення.

Обмежувальна функція Конституції полягає в тому, що конституційні норми створюють основу і визначають межі-діяльності державних органів, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами державної влади.

Зовнішньополітична функція проявляється в тому, що інші держави і народи за змістом Конституції можуть робити висновки про рівень демократизму держави. Конституція - своєрідний «паспорт» держави, її конституційного устрою.

Надзвичайно важливі засади державного будівництва відображені у принципах Конституції, які є визначальними засадами, головними ідеями, що закріплюють закономірності розвитку економічної, політичної та соціальної систем суспільства, правовий статус людини і громадянина і які повинні братися до уваги при створенні поточного галузевого законодавства.

Конституційні принципи визначають сутність конституції, її зміст, а також основи всіх галузей національного права. Принципи мають нормативний характер, вони є обов'язковими для виконання.

Основними принципами Конституції України є: народовладдя; державного суверенітету; пріоритету прав і свобод людини і громадянина; унітаризму; поділу влади; соціальної, демократичної, правової держави; верховенства права, політичного і економічного плюралізму; законності; свободи особи і її розвитку; рівноправності усіх громадян незалежно від національності та інших чинників; оптимальне поєднання форм прямої та представницької демократії.

Під юридичними властивостями Конституції розуміють такі її ознаки, що характеризують Конституцію як Основний Закон держави та суспільства. Серед юридичних властивостей Конституції України найбільш важливими є такі.

Нормативність. Як Основний Закон держави Конституція України обов'язкова до виконання всіма суб'єктами права і є актом постійної і прямої дії.

Установчий характер. У Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

Програмний характер. Конституція визначає перспективи розвитку держави і суспільства, тенденції та напрями їх розвитку, основні цілі соціального прогресу, містить основні принципи здійснення влади, є орієнтиром розвитку всієї правової системи держави.

Найвища юридична сила (юридичне верховенство). Усі закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції України. Акт, який не відповідає Конституції, є неконституційним і або скасовується, або приводиться у відповідність до неї. Якщо є потреба інакше, ніж за Конституцією, врегулювати суспільні відносини, слід спочатку змінити чи доповнити Конституцію.

Особлива юридична природа. Конституція має свій особливий предмет правового регулювання, унормовує найважливіші суспільні відносини, а саме: основи правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, виборчу систему, референдуми, систему і принципи діяльності органів державної влади, їх компетенцію тощо.

Підвищена стабільність. Нестабільність Конституції зумовлює необхідність внесення значних змін та доповнень до чинного законодавства, скасування багатьох актів і прийняття нових, що не завжди є доцільним. Конституція - Основний Закон, і вона повинна бути стабільною.

Підвищений ступінь охорони з боку держави. Суть цієї дуже важливої особливості Конституції полягає в тому, що Конституція містить у собі норми, за допомогою яких забезпечується непорушність Основного Закону. В Україні функціонує Конституційний Суд України, який забезпечує відповідність Конституції України інших правових актів, насамперед законів.

Здатність до стимулювання суспільних відносин. Конституція України містить положення, які стимулюють відповідних суб'єктів права до прийняття необхідних нормативних актів, реалізації владних повноважень.

Конституція є основою розвитку галузевого законодавства, яке розвивається відповідно до конституційних положень.

Особливий порядок прийняття і зміни Конституції. На відміну від проектів звичайних законів проект Конституції, як правило, оприлюднюється і обговорюється зацікавленими суб'єктами, насамперед громадянами України. Приймати і змінювати Конституцію України мають право Верховна Рада України, а також народ України через всеукраїнський референдум. Парламент України приймає зміни та доповнення до Конституції не менш як двома третинами від конституційного складу (ст. 155, 156 Конституції України).

Легітимність. Легітимність Конституції полягає в тому, що вона приймається законно обраним парламентом або всеукраїнським референдумом, тобто шляхом виявлення волі народу. Забезпечується широка участь громадян в розробці і обговоренні проекту Конституції.

Підсумковий характер Конституції. Конституція є вираженням ступеня суспільного розвитку, якого досягла держава, юридичним відображенням об'єктивного ходу історичного розвитку суспільства і держави, правовою формою суспільного прогресу, рівня правової культури .

У Конституції враховані тенденції і закономірності суспільного розвитку, можливі соціальні наслідки тих чи інших конституційних настанов, містяться основоположні гарантії реалізації конституційних норм. Реальність Конституції проявляється насамперед у тому, як її приписну відповідають існуючій практиці.

Правонаступництво. Конституція зумовлює безперервність процесу історичного розвитку Української держави. У преамбулі Конституції України зазначено, що ця Конституція приймається з урахуванням багатовікової історії українського державотворення і на основі здійсненого українською]! нацією, усім українським народом права на самовизначення.

Всі вищезазначені юридичні особливості Конституції України свідчать про те, що це - специфічний нормативний акт у національній правовій системі, який є основою право-творення і державотворення в Україні.