Виконання договорів про перевезення вантажів
Види перевезень та їх правове регулювання. Правова природа договорів перевезення вантажів, їх зміст та особливості оформлення. Належне виконання договору перевізником. Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу, виконання обов'язків.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.10.2012 |
| Размер файла | 74,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
46
Виконання договорів про перевезення вантажів
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні основи правового регулювання перевезення вантажів
- 1.1 Види перевезень та їх правове регулювання
- 1.2 Правова природа договорів перевезення вантажів
- Розділ 2. Зміст та оформлення договорів про перевезення вантажів
- Розділ 3. Виконання договорів про перевезення вантажів
- Розділ 4. Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
На сьогоднішній день не існує жодної сфери суспільного життя, яка б так чи інакше не була пов'язана з процесом перевезення вантажів. До цього процесу прямо чи опосередковано залучаються відповідні засоби, методи, форми, принципи та правила поведінки, які регламентують ці суспільні відносини. Для того щоб набути визначеного змісту, ці відносини необхідно врегулювати. Одним із основних напрямів врегулювання суспільних відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів, є вплив на них норм права.
В умовах проведення в Україні правової реформи важливого значення набуває проблема подальшого розвитку та вдосконалення правового регулювання суспільних відносин у сфері перевезення вантажів, їх місця у правовій системі держави, від вирішення якої значною мірою залежить розвиток ринкових відносин.
У процесі переходу України до ринкової економіки правове регулювання договору перевезення вантажів значно змінилося. Це пов'язано, передусім, з прийняттям нових нормативно-правових актів. Тому в сучасних умовах питання правового регулювання договору перевезення вантажів належним чином не досліджене. В цьому і виявляється актуальність представленої теми.
Крім того, з метою усвідомлення поняття, юридичної природи та місця договору перевезення вантажів у системі цивільно-правових договорів на сучасному етапі доцільно дослідити історію виникнення та розвитку правового регулювання договорів перевезення.
Питанню правової природи договору перевезення вантажів автомобільним транспортом у науці цивільного права завжди приділялась належна увага. Так, М. Александров-Дольник, С. Алексєєв, А. Биков, Г. Гуревич, В. Єгіазаров, О. Карлов, М. Наапетян, Г. Савичев, В. Смирнов, М. Тарасов, В. Луць, О. Дозорець, В. Вітрянський, М. Брагінський, О. Садіков та ін. присвятили свої наукові праці дослідженню правової природи договору перевезення вантажів. Але в процесі переходу України до ринкової економіки це питання знову набуло актуальності, що пов'язано, перш за все, з прийняттям нових нормативно-правових актів. Визначення класифікації договору перевезення вантажів має сприяти глибшому з'ясуванню його природи та змісту, виявленню властивих йому ознак та особливостей.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: "Договір перевезення вантажів".
Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють питання перевезення вантажів.
Предмет дослідження - договір перевезення вантажів.
Мета дослідження - розглянути правове регулювання перевезення вантажів, а також обов'язки сторін та відповідальність за договором перевезення вантажів.
Згідно з метою дослідження було визначено такі завдання:
1) охарактеризувати види перевезень.
2) дослідити правове регулювання перевезення вантажів;
3) розглянути зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів;
4) охарактеризувати виконання договорів про перевезення вантажів;
5) розглянути відповідальність сторін за договором перевезення вантажу.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота викладена на 43 сторінках друкованого тексту. Список використаних джерел виключає 13 найменувань.
Розділ 1. Теоретичні основи правового регулювання перевезення вантажів
1.1 Види перевезень та їх правове регулювання
Основи договірних відносин закріплені в Конституції України та у законодавчих актах, зокрема у Цивільному та Господарському кодексах України, які набрали чинності 1 січня 2004 р. Так, законодавчо визначено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Також у Цивільному кодексі (ст.627) зазначено на таку важливу умову, як: "сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".
Цивільним та Господарським кодексами України регулюються такі види договорів перевезення, як 1) договори перевезення вантажу;
2) договори перевезення пасажирів;
3) договори фрахтування;
4) угоди транспортних організацій про порядок організації перевезень у прямому змішаному повідомленні;
5) договори про організацію перевезень;
6) договори між транспортними організаціями різних видів транспорту про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажів [4, 46].
Всі ці договори відрізняються за своїми ознаками, правовим значенням, суб'єктним складом, предметом зобов'язань тощо. Але об'єднуючою ознакою для них є те, що вони регулюють правовідносини, які виникають у процесі перевезення. В. Вітрянський вважає, що в сучасних умовах вже не можна говорити тільки про один договір, який сконструйований за моделлю реального договору, відповідно до якого перевізник зобов'язаний доставити ввірений йому вантаж у пункт призначення і видати його одержувачу або іншій уповноваженій на те особі, а вантажовідправник - сплатити провізну плату, а про систему договорів перевезення, до якої відносить всі вище перераховані договори стосовно усіх видів транспорту. Розглянемо ці договори докладніше.
Договір перевезення вантажу - це договір, за яким перевізник зобов'язаний доставити довірений йому відправником вантаж і видати особі, яка має право на його одержання, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (ст.909 ЦК). Укладення такого договору підтверджується складанням і видачею відправнику вантажу транспортної накладної, коносамента або іншого документа на вантаж, передбаченого відповідним транспортним статутом або кодексом. Цей договір є реальним, оскільки зобов'язання перевізника виникають лише до того вантажу, який був зданий вантажовідправником і прийнятий перевізником для його доставки у пункт призначення, та двостороннім договірним зобов'язанням, бо права і обов'язки має і перевізник, і відправник вантажу. Крім цього, угоди між транспортними організаціями про організацію перевезень вантажу являють собою договори, у яких передбачено порядок передачі, прийому вантажу з одного виду транспорту на інший, коли перевезення провадиться різними його видами за єдиним перевізним документом, а також умови здійснення перевезень.
Другим договором цієї системи договорів є договір перевезення пасажирів, за яким перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, у разі наявності багажу, разом з останнім, а пасажир зобов'язується сплатити за переїзд встановлену плату (ст.910). Цей договір є двостороннім, консенсуальним і оплатним.
За договором фрахтування (ст.912) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальнику) за плату усю або частину місткості в одному або кількох транспортних засобах на один чи декілька рейсів для перевезення пасажирів та вантажу. Цей договір є двостороннім, консенсуальним, оплатним і відрізняється від договорів перевезення вантажу та пасажирів предметом зобов'язання. Предметом зобов'язання перевізника є увесь або частина транспортного засобу [4, 47].
Угоди між транспортними організаціями про організацію перевезення вантажу, пасажирів та багажу є договорами, у яких визначаються: порядок передачі, прийому вантажу, пасажирів і багажу з одного транспорту на інший, у разі здійснення перевезення кількома видами транспорту за єдиним документом.
За договором про організацію перевезення вантажу (ст.914) перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а відправник надавати до перевезення вантаж в обумовленому обсязі. У цьому договорі визначають обсяги, строки й інші умови надання транспортних засобів, вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо. Ці договори характеризуються як двосторонні, оплатні й консенсуальні, носять довгостроковий характер і укладаються між перевізником та власником вантажу при необхідності здійснення систематичних його перевезень, при цьому на різних видах транспорту. Це: річний договір - на автомобільному транспорті, довгостроковий договір перевезення вантажу - на морському транспорті, навігаційний договір - на внутрішньому водному транспорті, спеціальний договір - на повітряному транспорті.
Наступним є договір про організацію робіт із забезпечення перевезень вантажу (ст.918). Укладається він між організаціями різних видів транспорту в порядку, визначеному транспортними статутами і кодексами. Предмет зобов'язань, які випливають з цих договорів, - це дії транспортних організацій із забезпечення прийому вантажу, доставленого у місце відправлення, і зданого до перевезення не відправником вантажу, а транспортною організацією іншого виду транспорту; це - перевантаження вантажу з одного виду транспорту на інший; видача вантажу транспортним організаціям для доставки одержувачу [4, 48].
Відмінність договору про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажу від угод, які укладаються між організаціями різних видів транспорту, на думку В. Вітрянського, у тому, що перший договір регулює взаємовідносини, які виникають між транспортними організаціями різних видів транспорту при. перевезеннях вантажу за кількома транспортними документами.
В ЦК України положенням, що регулюють такі складні зобов'язання, як перевезення, законодавець присвятив главу 64 "Перевезення", яка містить 20 статей (перевезення вантажів регулюють лише 15 статей): це статті 908, 909, 912-921, 923-925. У главі 64 ЦК України, на відміну від ЦК УРСР 1963 p., містяться визначення ряду договорів, що регулюють відносини з перевезення вантажів. Крім традиційного договору перевезення вантажу, в даній главі ЦК містяться й інші договори: договір чартеру (фрахтування) (ст.912); перевезення у прямому змішаному сполученні (ст.913); довгостроковий договір (ст.914); перевезення транспортом загального користування (ст.915).
ГК України також регулює перевезення вантажів: відповідні норми містяться в главі 32 "Правове регулювання перевезення вантажів".
10 листопада 1994 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про транспорт", який визначив правові, економічні, організаційні та соціальні засади діяльності транспорту в Україні. Відповідно до ст.6 цього Закону підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів і вантажів із урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транспорту. Отже, відносини, що виникають між підприємствами, установами, громадянами з приводу перевезення вантажів, оформляються, відповідно до цього Закону, як і раніше, договорами. Але раніше основною умовою їх укладання був план, то на сучасному етапі він відсутній.
Суттєве значення в питанні правового регулювання договору перевезення вантажів мають Правила перевезення вантажів в Україні (далі - Правила), затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 p., які визначають права, обов'язки та відповідальність власників транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів. Ці Правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні.
В. Вітрянський вважає, що договірне регулювання перевезень вантажу сьогодні не вичерпується реальним договором його перевезення і починається із подачі транспортних засобів під завантаження і пред'явлення вантажу до перевезення. Уже на цій стадії виникають зобов'язальні правовідносини між відправником останнього і перевізником. Підставою виникнення цих зобов'язань при систематичних перевезеннях і довгострокових відносинах сторін є договори про організацію перевезень, в інших випадках - консенсуальні договори перевезення (договір фрахтування на повітряному транспорті). За їх відсутності джерелом зобов'язань стосовно подачі транспортних засобів і їх використання слугують договори, що укладаються шляхом прийняття перевізником заявки відправника вантажу. Наступна стадія перевізного процесу - транспортування вантажу - охоплюється реальним договором його перевезення, виконання якого (при видачі вантажу одержувачеві у місцях загального користування) є підставою для припинення відносин з перевезення вантажу.
Разом з тим зазначена послідовність зобов'язань і підстав, що їх породжують, характерна лише для елементарної організації перевізного процесу. У реальному майновому обороті використовуються більш складні схеми правовідносин, які опосередковують перевезення вантажу. Зокрема, нерідко його відправники укладають з автотранспортними організаціями або з товарними (експедиційними) конторами інших видів транспорту договори централізованого перевезення вантажу на станції, у порти, аеропорти. У таких випадках між транспортними організаціями укладаються договори про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажу (наприклад, договір на централізоване завезення (вивезення) вантажу на станції залізниць, у порти, аеропорти). При його перевезеннях за єдиним транспортним документом між транспортними організаціями різних видів транспорту укладаються угоди про порядок організації перевезень вантажу в прямому змішаному повідомленні [10, 28].
Названі договори мають пряме відношення до перевезення вантажу, оскільки усі вони покликані регулювати правовідносини, що складаються між учасниками перевізного процесу: відправником вантажу, перевізником, іншими транспортними організаціями, вантажоодержувачем.
Відносини перевезення вантажів регулюються системою договорів, які слугують підставою виникнення відповідних цивільно-правових зобов'язань перевезення вантажів.
Усі названі договори можуть розглядатися як окремі види договору перевезення, які виділяються за різними класифікаційними ознаками. У цій системі договорів, котрі опосередковують перевезення вантажів, договір перевезення останнього розуміється як традиційно реальний договір, змістом якого є доставка перевізником довіреного йому відправником вантажу в пункт призначення і видача його особі, яка має право на одержання останнього (одержувачеві).
У чому ж полягає відмінність договорів перевезення вантажу різними видами транспорту, адже за визначенням названого договору суть його одна - перевезення вантажу і сплата за це відповідної плати. Відмінність у тому, що саме транспорт є основним засобом здійснення договору перевезення, а кожен транспорт має притаманні лише йому ознаки, які суттєво впливають на виконання договору перевезення вантажу, і котрі відповідно повинні бути зазначені в його умовах, тобто у визначенні названого договору для кожного транспорту окремо.
Як визначити особливості кожного окремого виду транспорту і їх вплив на умови договору перевезення вантажу?
Договір перевезення вантажу залізничним транспортом визначений у Статуті залізниць України (п.22) як договір залізничного перевезення вантажу, за яким залізниця зобов'язується доставити довірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення у зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Цим визначенням законодавець передбачив дуже важливу умову договору - термін виконання, який зазначено у договорі. І. Булгакова запропонувала визначити договір залізничного перевезення вантажу як особливий багатосторонній господарський договір, де сторонами виступають вантажовідправник, перевізник та вантажоодержувач, кожен з яких несуть певні обов'язки [4, 48].
Враховуючи законодавче визначення та науково обгрунтовані аргументи І. Булгакової, договір залізничного перевезення вантажу можна вважати таким, який має достатньо відмінностей від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту і який посідає певне місце у системі зазначених договорів.
Відповідно до ст.133 Кодексу торговельного мореплавства України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язуються перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання останнього особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). Але, на думку О. Клепікової, Т. Короткого, О. Шемякіна, договір морського перевезення вантажів необхідно розмежувати з договором фрахтування на підставі таких критеріїв: предмет (договір перевезення - послуги - перевезення вантажу, а договір фрахтування - морське судно та послуги екіпажу), мета (договір перевезення - перевезення вантажу, договір фрахтування - будь-які цілі торговельного мореплавства), сторони (відповідно відправник та перевізник, фрахтівник та фрахтувальник). Договір перевезення вантажу вони вважають реальним, а договір фрахтування - консенсуальним, і відповідальність за пошкодження або загибель судна покладено за договором перевезення на судновласника, а за договором фрахтування - на фрахтувальника. Виходячи з цього О. Клепікова пропонує викласти визначення договору морського перевезення вантажу як "угоду, за якою перевізник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення до порту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату" [6, 22]. Але деякі науковці (В. Демиденко, О. Балобанов, В. Прус, А. Жудро, Ю. Джавад) дотримуються зазначеного у законодавстві України визначення договору морського перевезення вантажу і вважають, що не має значення розмежування договорів морського перевезення вантажу та фрахтування, оскільки вони спрямовані на його транспортування.
Виходячи з цього, можна зробити наступний висновок: договір морського перевезення вантажу має певні особливості, встановлені у законодавстві України, які визначають його як договір морського перевезення вантажу та як договір фрахтування разом.
Навігаційний договір перевезення вантажу та буксирування плотів і суден внутрішнім водним транспортом визначено у Статуті внутрішнього водного транспорту (п.60) як такий, що укладається між пароплавствами Міністерства річного флоту і органами управління річного флоту з вантажовідправниками і власниками плотів і суден на перевезення вантажів i буксирування плотів і суден [7, 545].
На думку Г. Самійленка, цей договір має багато спільного з договором морського перевезення вантажу, а відмінністю між ними є "різні техніко-навігаційні та економічні умови" [8, 222]. Оскільки у своїх працях він не навів визначення самого договору перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом, то важко встановити, в чому саме полягають ці відмінності.
Але, аналізуючи законодавче визначення даного договору, можна вести мову про те, що договір перевезення вантажу внутрішнім водним транспортом відрізняється від інших договорів перевезення останнього іншими видами транспорту предметом, який полягає не тільки у його перевезенні, а й у буксируванні плотів і суден; суб'єктним складом (пароплавство з одного боку та вантажовідправники і власники плотів та суден - з іншого); метою, яка полягає не тільки у перевезенні вантажу, а й у буксируванні плотів і суден тощо. Отже, і цей договір має свої, притаманні лише йому, особливості, і тому посідає певне місце у системі договорів перевезення вантажу.
Визначення договору перевезення вантажу автомобільним транспортом закріплено у ст.45 Статуту автомобільного транспорту, який не враховує такої особливості як момент виникнення цього договору. Деякі науковці вважають, що легальне визначення поняття у названій статті Статуту безспірно характеризує договір перевезення вантажу автомобільним транспортом як реальну угоду. Багато науковців вважають цей договір, поряд із договором чартеру на морському і повітряному транспорті, консенсуальною угодою, тобто такою, що виникає з моменту досягнення сторонами угоди з перевезення, а не з того моменту, коли відправник передав вантаж перевізникові. Тобто, необхідно зауважити, що існують певні особливості, які відрізняють договір перевезення вантажу автомобільним транспортом від договорів перевезення вантажу іншими видами транспорту.
Для перевезень вантажу повітряним транспортом важливе значення мають строки перевезення, оскільки мінімальні строки - це одна з найсуттєвіших переваг користування таким транспортом. Специфіка повітряних перевезень має одну характерну рису - надзвичайна швидкість перевезення таким транспортом порівняно із іншими видами транспорту. На цьому грунті виник попит на повітряні перевезення вантажу. Слушною є думка Г. Савічева, який запропонував доповнити визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом вказівкою про строк доставки [13, 223]. Водночас, визначення строків договору перевезення вантажу повітряним транспортом повинно бути істотною умовою цього договору, оскільки досягнення згоди між сторонами з приводу строку його виконання має важливе значення для укладення останнього. Саме строки виконання договору, вважаю, є тією істотною умовою, яка впливає на виконання останнього, сприяє встановленню рівноправності його сторін і гарантує належне виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом. Порушення строку доставки вантажу, який є основним строком виконання договору перевізником, тягне невигідні цивільно-правові наслідки.
Місце виконання також має винятково важливе значення для належного виконання договору повітряного перевезення вантажу. Тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу, такий договір може бути укладений. Специфіка повітряних перевезень полягає у тому, що вони здійснюються тільки по повітряним лініям, які знаходяться на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких є аеропорти, місце знаходження котрих може мати суттєве значення для відправника вантажу. Тому місце виконання названого договору визначається відправником і погоджується із перевізником, який має право визначити його самостійно, оскільки повітряні перевезення здійснюються за визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту призначення.
Досягнення згоди між сторонами з приводу місця виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом має важливе значення, оскільки це є необхідною умовою здійснення перевезення вантажу і належного виконання договору.
Враховуючи викладене вище можна дати таке визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом і викласти ст.60 Повітряного кодексу України наступним чином: "За договором повітряного перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до аеропорту призначення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату" [10, 29].
Враховуючи таку відмінність між договорами перевезення вантажу на різних видах транспорту, доцільно вести мову про цілу систему названих договорів, у яку включити договори перевезення вантажу на залізничному, автомобільному, морському, внутрішньоводному і повітряному транспорті.
Отже, аналіз розвитку правового регулювання договорів перевезення свідчить, що еволюція правового регулювання договору перевезення вантажів почалася ще наприкінці XIX ст. Саме тоді договір перевезення вантажів почав розглядатися як самостійний цивільно-правовий договір. Але лише в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1961 р. заявилася окрема глава, присвячена договору перевезення. Сьогодні ж ми маємо нову систему нормативно-правових актів, що регулюють тією чи іншою мірою договори перевезення вантажів. Але аналіз цих нормативно-правових актів свідчить, що окремі їх норми або дублюють одна одну, або частково регулюють це питання, або суперечать одна одній чи є неточними. Деякі умови перевезень нормами права взагалі не врегульовані. Все це вимагає подальшого вдосконалення системи правового регулювання договорів перевезення вантажів.
1.2 Правова природа договорів перевезення вантажів
Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками (критеріями) залежно від цілей, які при цьому ставляться. Найбільш поширеною в цивільному праві є класифікація договорів за такими підставами: розподіл обов'язків між сторонами; наявність зустрічного задоволення; момент виникнення договору [11, 24].
Для дослідження правової природи договорів перевезення вантажів їх необхідно розглянути саме з позиції такої класифікації.
У законодавстві України поділ договорів на односторонні та двосторонні знайшов своє відображення в Цивільному кодексі (далі - ЦК) України. Статтею 626 ЦК встановлено, що договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Іншими словами, в односторонньому договорі відсутній зустрічний обов'язок сторони. Питанню зустрічного виконання зобов'язань присвячена ст.538 ЦК України.
Відповідно до положень ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору зумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Отже, зустрічним називається зобов'язання, в якому кожен із учасників є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами й обов'язками.
Таким чином, договори перевезення вантажів є двосторонніми, оскільки в них міститься нерозривний зв'язок двох зобов'язань, кожна із сторін договору має права та несе обов'язки. При цьому двосторонніми договорами є не лише договір перевезення конкретного вантажу, а й довгостроковий (річний) договір, оскільки кожна із сторін цих договорів є кредитором і боржником одночасно, тобто одночасно наділені правами й обов'язками. Так, за договором перевезення вантажів перевізник зобов'язується доставити вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, та отримати встановлену за перевезення плату, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату та отримати послугу перевезення вантажу.
Залежно від наявності зустрічного задоволення договори в цивільному праві поділяються на відплатні та безвідплатні. Поняття "відплатні договори" та "безвідплатні договори" вживаються у ЦК України (статті 12, 626). Однак, незважаючи на їх використання в тексті нормативно-правового акта, в ЦК не дається визначення відплатних та безвідплатних договорів. В ЦК України встановлюється презумпція відплатності договору. Відповідно до п.5 ст.626 ЦК України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору [11, 25].
Що стосується договорів перевезення вантажів, то відповідно до ст.909 ЦК України відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Крім цього, ст.916 ЦК України регламентує порядок внесення провізної плати за перевезення, тобто виконання перевізником обов'язку з переміщення вантажу передбачає визначену зустрічну дію з боку вантажовідправника (внести провізну плату). Таким чином, договори перевезення конкретного вантажу належать до відплатних договорів. Що стосується довгострокових (річних) договорів, то виконання обов'язку з передачі вантажу його власником передбачає зустрічну дію перевізника: у встановлені строки приймати цей вантаж. Але ці зустрічні дії взаємно не компенсуються Отже, довгострокові (річні) договори не можна вважати відплатними, а слід віднести до безвідплатних.
За критерієм особливостей змісту зустрічного майнового надання в теорії цивільного права існує поділ відплатних договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні) [11, 26].
Оскільки договори перевезення конкретних вантажів є відплатними, для повного визначення природи цих договорів вважаємо за доцільне розглянути їх з точки зору поділу на мінові та ризикові. Ризикові договірні зобов'язання мають переважно тривалий (пролонгований), регулярний і особливо ризиковий характер, зумовлений, в основному, ознакою алеаторності. За визначенням О. Іоффе, алеаторними називаються договори, які як оплатні конструюються так, щоб обсяг зустрічного задоволення від однієї сторони залишався невідомим, поки не настане обставина, що може його остаточно визначити.
Договір визнається міновим, якщо кожна із сторін зобов'язується дати або зробити будь-що і те, що вона повинна дати або зробити, розглядається як еквівалент того, що їй дають або що для неї роблять. До мінових (комутативних) належать договори, яким притаманна збалансованість зустрічних дій учасників зобов'язання, що виявляється в наявності визначеного надання на користь кредитора, вчинення якого не зумовлено настанням у майбутньому умови, покликаної остаточно його визначити.
В основу поділу договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеаторні) покладений критерій невизначеності, випадковості кінцевого результату, які полягають в тому, що кінцевий результат договору не залежить від волі сторін, тобто сторони власними силами не можуть повністю визначити настання кінцевого результату. Крім того, як правило, в ризикових договорах, якщо виграє одна сторона, то програє інша сторона. Результат договору перевезення вантажів автомобільним транспортом повністю визначається волею та діями сторін договору. Ризиками ненастання результатів договору перевезення вантажів автомобільним транспортом є форс-мажорні обставини, характерні для всіх договорів. Крім того, договір перевезення вантажів є вигідним для обох сторін договору: як для перевізни-ка, так і для вантажовідправника (вантажоодержувача). Таким чином, договори перевезення вантажів слід віднести до мінових (комутативних) договорів.
Залежно від моменту виникнення прав та обов'язків договори поділяються на реальні та консенсуальні. Реальним є договір, який вважається укладеним не з моменту досягнення сторонами згоди, а з моменту здійснення певної дії. Консенсуальний - це договір, для утворення якого достатньо згоди сторін. Консенсуальними вважаються договори, що вступають в силу з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними - договори, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі згоди здійснена передача стороною контрагенту певного майна [11, 27].
Розподіл договорів на реальні та консенсуальні знайшов своє відображення в ЦК України. Відповідно до ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
ЦК України встановлює загальне правило, згідно з яким договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди, тобто за загальним правилом всі договори є консенсуальними.
Виходячи з законодавчого визначення договору перевезення вантажу, багато дослідників робили висновок, що він був сконструйований за моделлю реального договору. Щодо реального характеру договору перевезення вантажу, зокрема, висловлювалися М. Ходунов, О. Маковський, М. Александров-Дольник та Г. Тулеугалієв, О. Карлов та ін.
Савичев Г., допускаючи, що договір перевезення може бути у формі як реального, так і консенсуального договору, зазначав, що поділ договору перевезення на договір перевезення "даного" вантажу і на договір про укладання "майбутніх конкретних договорів" є штучним. Ці види слід віднести до договорів перевезення, але в першому випадку це - реальні договори, а в другому - консенсуальні. Отже, договір перевезення в одних випадках є реальним, а в інших - консенсуальним.
Отже, цивільно-правова доктрина визнає, що договори перевезення вантажів є реальними, і лише деякі автори визнають, що вони можуть бути як реальними, так і консенсуальними [11, 27].
Виходячи з визначення договору перевезення вантажу, що міститься в ст.909 ЦК України, не можна зробити однозначний висновок про реальний характер договору, беручи до уваги точку зору деяких науковців про те, що зобов'язання перевізника виникають лише щодо вантажу, який зданий вантажовідправником і прийнятий перевізником для його доставки в пункт призначення (довірений перевізнику вантаж). Цей аргумент не можна вважати обґрунтованим. Дійсно, перевезти можна тільки "довірений" вантаж, а не довірений, не переданий перевізникові вантаж перевезений бути не може, тобто обов'язок перевізника доставити довірений вантаж у пункт призначення, зрозуміло, може бути виконаний лише після прийняття вантажу перевізником. Але, як вже зазначалося, ЦК України встановлює загальне правило, згідно з яким договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди (консенсуальні договори). Якщо ж відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Тобто реальними є договори лише у тому разі, якщо про це буде зазначено в цивільному законодавстві. Але в жодному нормативно-правовому акті України не зазначено, що саме передача майна або вчинення іншої дії необхідні для укладення договору перевезення вантажів.
У статті 909 ЦК України та ст.45 CAT УРСР законодавець дав визначення договору перевезення вантажу, однак не згадав про обов'язок перевізника прийняти вантаж від вантажовідправника, залишивши за межами обов'язки сторін щодо подачі транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення. І це не випадково, оскільки, права й обов'язки учасників договору можуть виникати як в момент прийняття вантажу для перевезення, так і в момент досягнення згоди про майбутнє перевезення, для виконання якого і повинні бути зроблені дії з приймання вантажу. У першому випадку, на нашу думку, договір буде реальним, а в другому - консенсуальним.
Умови договору автомобільного перевезення суттєво відрізняються від умов договору перевезення, наприклад, залізницею, повітряним, морським, річковим транспортом. Так, на автомобільному транспорті, не може здійснюватися перевезення без надання транспортних засобів під навантаження, тобто до цього часу між сторонами має бути домовленість про характер вантажу, потрібні транспортні засоби та інші умови, тобто договір вже має бути укладений. У ситуаціях, коли між сторонами не укладений довгостроковий договір, спочатку, до вручення вантажу перевізникові, на стороні останнього виникають обов'язки з подачі транспортного засобу під завантаження. Зазначені обов'язки перевізника в таких випадках не можуть бути виключені із змісту договору, і відповідні дії перевізника входять до складу предмета договору перевезення,
Отже, договір перевезення конкретного вантажу та довгостроковий договір є двосторонніми договорами. Договори перевезення конкретного вантажу є відплатними договорами, довгострокові ж договори слід віднести до безвідплатних, оскільки зустрічні дії суб'єктів таких договорів взаємно не компенсуються. Договори перевезення конкретного вантажу слід віднести до мінових (комутативних) договорів. Договір перевезення конкретного вантажу автомобільним транспортом є консенсуальним, а договір перевезення конкретного вантажу, що укладений на підставі довгострокового договору, є реальним. Довгострокові договори є консенсуальними.
Розділ 2. Зміст та оформлення договорів про перевезення вантажів
У ЦК України (ст.909) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов'язками. Отже, договір про перевезення - оплатний і двосторонній.
Підприємства повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові або навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - пред'являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. В річному договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, а також визначаються раціональні маршрути і схеми вантажопотоків.
Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими (ст.128 Кодексу торговельного мореплавства України), на річковому - навігаційними (ст.60 Статуту внутрішнього водного транспорту).
За ст.914 ЦК України укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник і власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів - передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень.
Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподарства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за діючими на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення.
Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.
Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного вантажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. В разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.
Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).
Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна (ст.67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним - товарно-транспортна накладна (ст.47 Статуту автомобільного транспорту), морським - коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного мореплавства).
Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень (п.1 ст.134 і ст.136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір називається рейсовим чартером, або цертепартією, він є консенсуальним договором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспорту, є товаророзпорядчим документом.
Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.
Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.
Розділ 3. Виконання договорів про перевезення вантажів
За договором про перевезення вантажу транспортна організація - перевізник повинна доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевізником обумовлене додержанням ним ряду умов, що випливають безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідні для нормального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів. Перевізник повинен подавати під навантаження справні вагони й контейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі потреби - промиті та продезинфіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, засобами якого здійснюється завантаження, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправник.
Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу у технічному й комерційному відношеннях. Вагон чи контейнер може бути технічно справним, однак непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерційному відношенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до навантаження призначено продовольчі товари, що сприймають цей запах. Під придатністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення цього вантажу спід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо поданий під навантаження вагон або контейнер за своїм технічним станом або у комерційному відношенні не забезпечить збереженість вантажу при перевезенні, вантажовідправник повинен відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад [6, 21].
При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до початку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та схоронність вантажу (ст.143 Кодексу торговельного мореплавства). Такі самі обов'язки перевізника передбачено правилами, що діють на річковому та автомобільному транспорті.
У поняття придатності рухомого складу включається і вимога щодо належного опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони та цистерни пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала, та пломбами відправника, коли транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування перекриває доступ до вантажу під час його перевезення.
Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення ідо видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушення перевізником цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження вантажу. Забезпечення цілості і схоронності вантажу включає також і додержання особливих правил перевезення, що стосуються певних видів вантажів. Так, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує додержання відповідних температур. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій.
Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок по доставці вантажу до пункту призначення та видачі його одержувачеві. Строки доставки встановлюють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк доставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його у договорі. При перевезеннях у прямому змішаному сполученні строки доставки вантажів встановлюють за сукупністю строків доставки їх залізничним та іншими видами транспорту і обчислюють на основі діючих на цих видах транспорту правил обчислення строків доставки (ст.171 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст.118 Статуту автомобільного транспорту).
Існує кілька частин строків доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконання необхідних дій по відправленню вантажу; б) час на транспортування, тобто перебування вантажу в дорозі; в) строк на видачу вантажу одержувачеві. Строк доставки залежить і від швидкості (вантажної чи великої), якою відправлено вантаж. Вантаж вважається доставленим у строк, визначений законом чи договором, якщо на станції призначення його розвантажено засобами залізниці чи вагон (контейнер) з вантажем подано під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження внаслідок зайнятості фронту розвантаження або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим у строк, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого строку доставки. На автомобільному транспорті дуже важливою є фіксація у товарно-транспортних накладних часу прибуття й вибуття автомобілів під навантаження або розвантаження. Відповідно до ст.53 Статуту автомобільного транспорту час прибуття автомобіля під навантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм дорожнього листа в пункті навантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної у пункті розвантаження. На морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом чи договором, а в разі їх відсутності вантаж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст.160 Кодексу торговельного мореплавства) [6, 22].
Нарешті, у пункті призначення перевізник повинен видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі.
Видача вантажу одержувачеві - завершальний процес перевезення. Перевізник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня.
Разом з тим одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення. Одержувач повинен повністю розвантажити вагони, цистерни та контейнери. Після розвантаження вагони та контейнери мають бути очищені всередині і ззовні. Очищення і промивання, а в разі потреби дезінфекція вагонів після перевезення тварин, птиці, сирих продуктів та вантажів, які швидко псуються, здійснюються засобами залізниці за рахунок одержувача.
При видачі вантажу в пункті призначення перевізник та одержувач повинні додержуватися правил, чинних на певному виді транспорту. Відповідно до ст.66 Статуту автомобільного транспорту перевізник при здачі вантажу одержувачеві зобов'язаний перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу в разі:
прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або у справному кузові, але з пошкодженими пломбами чи з пломбами попутної вантажної автостанції;
прибуття вантажу, який швидко псується, з порушенням строків доставки або встановленого правилами перевезення температурного режиму;
прибуття вантажу, навантаженого автотранспортним підприємством, і видачі його зі складу вантажної автостанції тощо.
В усіх інших випадках тарні та штучні вантажі видаються автотранспортним підприємством з перевіркою ваги і стану вантажу тільки у пошкоджених місцях. При їх виявленні, а також за інших обставин, які можуть впливати на стан вантажу, перевізник повинен провести перевірку вантажу в пошкоджених місцях за товарно-транспортною накладною з розкриттям пошкоджених місць.
Подобные документы
Цивільно-правова характеристика договорів перевезення, їх класифікація. Договір про перевезення як підстава виникнення зобов'язальних відносин. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів. Основні види договорів перевезення.
курсовая работа [76,1 K], добавлен 25.11.2014Поняття та правова природа договору перевезення вантажів. Обов'язки сторін за договором перевезення вантажів відповідно до цивільного законодавства України. Межі відповідальності перевізника та підстави звільнення перевізника від відповідальності.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 09.01.2014Характеристика договору перевезення вантажів згідно транспортного законодавства. Порівняльний аналіз договору перевезення вантажів згідно Цивільного та Господарського кодексів України. Обов'язки сторін за договором та відповідальність за їх невиконання.
реферат [50,7 K], добавлен 03.01.2011Загальні правила перевезення. Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти. Зміст, порядок укладання та оформлення договорів про перевезення. Особливості договору морського перевезення; автомобільним, залізничним, повітряним транспортом.
реферат [43,0 K], добавлен 26.05.2008Поняття договору перевезення вантажу та його різновиди. Документи, які необхідні для його оформлення. Загальна характеристика повітряних перевезень. Міжнародні організації регулювання повітряного транспорту. Зобов'язання сторін за договором перевезення.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 06.11.2013Суть перевезення та основи транспортного законодавства України. Визначення сторін та істотних умов договору на перевезення вантажу залізничним транспортом. Права і обов'язки сторін угоди, порядок оформлення накладних і комплекту перевізних документів.
курсовая работа [47,1 K], добавлен 16.08.2010Загальне уявлення про міжнародні перевезення. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Повноваження на укладання та алгоритм підготовки узгодження. Особливості оформлення транспортних перевезень. Найвідоміші міжнародні договори та конвенції.
курсовая работа [178,9 K], добавлен 02.04.2016Загальна характеристика договорів будівельного підряду: правова природа, сторони, особливості укладання. Поняття про проектно-кошторисну документацію. Виконання договору та прийняття робіт за договором будівельного підряду, відповідальність сторін.
курсовая работа [45,3 K], добавлен 20.09.2012Правове регулювання договору перевезення різними видами транспорту. Права і обов'язки перевізника та відправника за договором. Шляхи та способи вдосконалення організації транспортних перевезення. Зарубіжний досвід міжнародних транспортних перевезень.
курсовая работа [73,7 K], добавлен 23.10.2014Поняття та види автотранспортних перевезень. Особливості організації та легітимації перевезень в Україні. Ліцензування та сертифікація автоперевезень. Договір перевезень вантажів автомобільним транспортом: проблеми та тенденції правового регулювання.
дипломная работа [188,2 K], добавлен 26.08.2010
