Размещено на http://www.allbest.ru/

• Правові основи використання криміналістичної техніки
• Вступ
• 1. Правові основи використання криміналістичної техніки
• 2. Поняття і предмет криміналістичної тактики
• 3. Поняття криміналістичної характеристики
• Висновки
• Використана література

Вступ

Із розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що міри кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинам, до того ж у багатьох країнах світу, зокрема й в Україні, цим заходам надають пріоритетне значення. Уперше проблему запобігання злочинам підняв один із засновників кримінології - італієць Ч. Беккарія у своїй книзі "Про злочини і покарання", що вийшла у світ 1764 р.

Основним напрямком у діяльності суспільства на всіх етапах його історичного розвитку в боротьбі зі злочинністю має бути профілактика злочинів. Ця проблема вже багато років привертає увагу як урядів держав, так і громадськість. Високий рівень злочинності робить проблему профілактики злободенною та актуальною в усьому суспільстві (в широких колах учених-правознавців, філософів, кримінологів і практичних працівників правоохоронних органів та, насамперед, працівників органів внутрішніх справ).

Якщо кримінальне покарання впливає на злочинність через дію на особу злочинця, то запобіжні заходи спрямовані на усунення чи нейтралізацію причин і умов злочинності. Тож запобіжна діяльність за змістом, масштабами заходів і кількістю суб'єктів, що беруть у ній участь, є ширшою та багатшою, ніж практика застосування кримінального покарання.

1. Правові основи використання криміналістичної техніки

Застосування техніко-криміналістичних засобів і прийомів у боротьбі зі злочинністю визнається правомірним, якщо воно прямо передбачено законом (або іншими нормативними актами), або рекомендовано законом, або не суперечить закону за своєю сутністю. Загальні правові основи використання технічних засобів визначаються ст. 2 КПК, яка регламентує завдання кримінального судочинства. У ст. 22 КПК визначається, що прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Для виконання таких завдань необхідно використовувати всі передбачені законом засоби, у тому числі технічні.

У кримінально-процесуальному законодавстві відсутня спеціальна норма, за якою б визначались правові основи застосування криміналістичної техніки. У статтях 79, 85, 85¹, 85², 191, 194, 195 КПК визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. У ст. 87¹ КПК передбачено процедуру фіксування судового процесу технічними засобами. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.

Статті 75 і 76 КПК регламентують порядок призначення експертизи і, зокрема, вказують, що експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Для того щоб використання науково-технічних засобів при розслідуванні злочинів сприяло підвищенню ефективності праці слідчого, необхідно широко використовувати допомогу спеціалістів (ст. 128¹ КПК). Названі статті кримінально-процесуального законодавства є передумовами застосування спеціальних знань і технічних засобів у кримінальному судочинстві.

У літературі висловлювалася думка про необхідність перерахування в законі всіх науково-технічних засобів, прийомів і методів, що можуть бути використані при розслідуванні та розкритті злочинів. Це стосується насамперед нових науково-технічних засобів роботи з доказами, технічних засобів та прийомів, що можуть бути використані під час проведення слідчих дій. Однак у законі неможливо передбачити всі прийоми і засоби роботи з доказами через їх постійне удосконалення і відновлення. Залежно від особливостей конкретної обстановки місця події або специфіки проведення інших слідчих дій та враховуючи раціональність використання, слідчий на власний розсуд обирає відповідні технічні засоби і прийоми. Таким чином, мова може йти про ситуаційну зумовленість застосування науково-технічних засобів, технічних прийомів і методів.

Поповнення арсеналу науково-технічних засобів, що застосовуються у боротьбі зі злочинністю при здійсненні кримінально-процесуальної процедури, ставить питання про необхідність перевірки їх науковості, заборону використання антинаукових прийомів та таких, що не відповідають принципу демократичності кримінального судочинства.

При використанні технічних засобів необхідно процесуально оформити:

1) факт застосування технічних засобів і прийомів;

2) матеріали, які отримані в результаті їх застосування.

Використання криміналістичної техніки доцільно відображати в протоколі за такою схемою: де, коли, у зв'язку з чим, щодо яких об'єктів, ким, для чого і що застосовано, що і як саме виявлено або отримано в результаті застосування технічних засобів. У протоколі обов'язково зазначається, що перед застосуванням технічних засобів про це були сповіщені особи, які беруть участь у проведенні слідчої дії [5.с543].

Існують певні вимоги, що забезпечують доказове значення результатів застосування науково-технічних засобів. При оформленні матеріалів, які отримані у результаті застосування криміналістичної техніки, необхідно:

1) показати зв'язок між виявленими технічними засобами, фактами та проведеною слідчою дією;

2) додатки повинні бути засвідчені підписами учасників слідчої дії;

3) додатки повинні мати технічні засоби захисту від фальсифікації об'єктів;

4) додатки до протоколу повинні містити стислі пояснювальні написи.

2. Поняття і предмет криміналістичної тактики

У період зародження криміналістики як самостійної галузі знань тактика розглядалась як частина поліцейської (кримінальної) техніки. У працях вчених Австро-Угорщини і Німеччини Г. Гросса, А. Вейнгарта, Г. Шнейкерта, В. Штібера та інших відображено перші уявлення про криміналістичну тактику. Зокрема, А. Вейнгарт вказував, що у боротьбі зі злочинністю, як і на війні, насамперед необхідні енергійна діяльність, прояв особистої ініціативи та швидкість. Розпочинаючи розслідування з можливою поспішністю, не слід діяти не обмірковано та навмання [8.с.54].

Термін "тактика" означає теорію і практику підготовки та ведення бою. У більш загальному розумінні -- це система засобів, спрямованих на досягнення певної мети через боротьбу, зіткнення інтересів та подолання опору. Розслідування злочинів звичайно здійснюється у ситуації конфлікту інтересів, протидії зацікавлених осіб. Термін "тактика" у криміналістиці має деякі елементи умовності, оскільки вона не рівноцінна воєнній тактиці та її не слід зводити тільки до тих способів, застосування яких призводить до усунення конфліктних взаємозв'язків та протидії.

Погляди на зміст і сутність тактики неодноразово зазнавали змін у теорії криміналістики. В історії науки існує чимало термінів, що визначали її поняття: кримінальна тактика, слідча тактика, криміналістична тактика. Змінювалась не тільки назва тактики, а й її зміст. Процес становлення і розвитку тактики йшов від вивчення особи злочинця та засобів вчинення злочинів, розробки ефективних методів їх розкриття до дослідження прийомів провадження окремих слідчих (судових) дій [4.с.214].

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

У структурному відношенні в тактиці виділяються два розділи: перший містить так звані загальні положення (вчення про криміналістичну версію, планування розслідування, взаємодію слідчого з органами дізнання, залучення громадськості до розслідування злочинів); другий включає положення щодо тактики провадження окремих слідчих дій. Таке розуміння тактики та її структури має найбільш загальний характер і є загальновизнаним. Проте воно звужує сферу застосування та межі криміналістичної тактики, характеризуючи її тільки щодо окремих слідчих дій.

У теоретичному аспекті судова тактика залишається до цього часу недостатньо дослідженою. Проблеми застосування судом даних криміналістики знайшли своє відображення у концепції Л. Ю. Ароцкера (1965), який писав, що визначення черговості встановлення фактів у справі, послідовність провадження судових дій, побудова судового слідства відповідно до характеру кримінальної справи (категорії злочину) -- всі ці положення криміналістичної тактики мають бути відомі суду [8.с.324].

Судова реформа в Україні ставить на меті звільнити суд від виконання функції обвинувачення. Суд повинен вислухати доводи сторін, що змагаються (державного обвинувачення та захисту), про доведеність обвинувачення, перевірити наявні у справі докази. Конституція України як принципи судочинства оголошує рівність усіх учасників процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свободу в поданні суду своїх доказів. З урахуванням цього конституційного положення якісно змінюється й тактика провадження таких судових дій, як допит, очна ставка, пред'явлення для впізнання, огляд місця події та ін. У зв'язку з цим можна говорити про тактику суду (судді), тактику державного обвинувачення і тактику професійного захисту.

Дискусійними залишаються питання про тактику опе-ративно-розшукових заходів і тактику розшуку. Процес становлення теорії оперативно-розшукової діяльності як самостійної галузі багато в чому схожий з історією розвитку криміналістики: спочатку елементи цієї теорії та практичні рекомендації з проведення оперативно-розшукових заходів розроблялися у розділі кримінальної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Розшукова діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний характер та здійснюється спеціальними засобами. Тактика провадження оперативно-розшукових заходів повинна посісти відповідне місце не тільки у теорії оперативно-розшукової діяльності, а й у криміналістиці. Це пов'язано з тим, що хоч природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності різна, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам [6.с.214].

Необгрунтовано забутою є тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення та приховування злочинів, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії зацікавлених осіб, створення інсценувань та фальсифікацій.

У злочинців у процесі злочинної діяльності виробляються своєрідні вміння та навички, звички та схильності, тобто "злочинний почерк". Схильність до вчинення злочинів певним способом є передумовою кримінальної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності -- ключ до виявлення винуватих. Сучасна криміналістична теорія не має достатньої кількості досліджень в галузі тактики злочинної діяльності та не виділяє її у своїй структурі. Разом з тим особливості кримінальної тактики необхідно враховувати судово-слідчим працівникам під час провадження процесуальних дій, виявлення слідів злочину, встановлення свідомо неправдивих показань.

Тенденції розвитку криміналістичної тактики потребують розширення меж її дослідження. За своїм змістом криміналістична тактика повинна мати трирівневу структуру:

1) загальні положення (поняття і предмет криміналістичної тактики, її принципи, елементи планування і організація розслідування, вчення про криміналістичну версію та ін.);

2) підгалузі (слідча тактика, судова тактика, тактика розшукової діяльності, тактика злочинної діяльності);

3) окремі наукові теорії (теорія прийняття тактичних рішень, теорія слідчої ситуації, теорія систематизації тактичних прийомів та ін.).

Оскільки тактика є частиною криміналістичної науки, вона не може не включати до себе деяких її положень.

Це можуть бути окремі криміналістичні теорії або їх структурні підрозділи. Окремі наукові теорії у криміналістичній тактиці мають різний ступінь сформованості, тому вона є відкритою системою, яка характеризується появою нових теорій.

Структурність криміналістичної тактики можна простежити на її елементному складі, який передбачає виділення тих "часток", на яких ґрунтується тактика:

1) тактичний прийом як спосіб здійснення процесуальної дії, спрямований на досягнення її мети;

2) тактична рекомендація -- науково обґрунтована та перевірена практикою порада щодо вибору і застосування засобів, прийомів та форм поведінки;

3) система (підсистема) тактичних прийомів -- упорядкована сукупність взаємопов'язаних та взаємозумовлених прийомів, що мають цільову спрямованість у процесі її реалізації (іноді систему тактичних прийомів іменують тактичною комбінацією);

4) тактика слідчої (судової, оперативно-розшукової) дії, яка охоплює весь типовий тактичний комплекс можливого її здійснення, реалізації;

5) система слідчих або інших дій (тактична операція), яка спрямована на виконання завдання розслідування у відповідній слідчій ситуації.

Криміналістична тактика тісно пов'язана з іншими розділами криміналістики -- криміналістичною технікою та методикою розслідування окремих видів злочинів. Тактика провадження тих або інших процесуальних дій змінюється залежно від характеру задіяних засобів та прийомів криміналістичної техніки. Використання технічних засобів передбачає їх тактичне обґрунтування та доцільність. Взаємозв'язок криміналістичної тактики і методики розслідування окремих видів злочинів визначається тим, що рекомендації тактики реалізуються тільки через методику розслідування з урахуванням специфічних рис конкретного виду злочину.

Тактика в широкому розумінні слова -- це розділ науки криміналістики, що акумулює в систему засоби і методи збирання, дослідження і використання доказів для розслідування і попередження злочинів. Проте єдиного визначення тактики не існує.

Теорія і практика управління військами при веденні бою утворюють воєнну науку, яка називається тактикою. Розслідування -- діяльність державних органів, що управляється, але це не "ведення бою" зі злочинцем. Разом з тим досудове (розд. другий КПК) і судове (рсзд. третій КПК) слідство нагадує своєрідне правове "поле бою" сторін, що доказують. З одного боку, дізнавач, слідчий, прокурор і суд, а з другого -- підозрюваний, обвинувачуваний, захисник, потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач, які у змагальному процесі процесуальними засобами вирішують завдання кримінального судочинства. Це не "бій", а правоохоронна діяльність, яка включає до себе взаємодію між її суб'єктами і двосторонній обмін інформацією в установленому законом порядку. На кожний керівний вплив суб'єктів державних органів, об'єкт, що управляється, відповідає порцією інформації і так в інформаційному обміні відбувається поступовий рух сторін від незнання до знання і пізнання фактів протиправної події, тобто розкриттю і розслідуванню злочинів.

У російській літературі тактику визначають як систему "наукових положень і розроблювальних на їх основі рекомендацій щодо організації і планування попереднього розслідування і судового слідства, визначення поведінки осіб, які проводять судове дослідження, та прийомів провадження окремих процесуальних (слідчих і судових) дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів, на встановлення обставин, що сприяють вчиненню і прихованню злочинів" (Р. С Бєлкін, 1995); у білоруській літературі тактика -- "...найбільш раціональна і ефективна організація розслідування, включаючи прийоми по збиранню, дослідженню і використанню доказів" (М. І. Порубов, 1995).

У сучасній українській навчальній літературі розділяється визначення тактики за P. C. Бєлкіним. Однак запропоновано два визначення: розгорнуте і коротке. Наведемо їх. Тактика -- "...система наукових положень і рекомендацій організації і планування попереднього судового слідства, розроблювальних на основі встановлення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів проведення слідчих і судових дій, спрямованих на збирання, дослідження доказів і встановлення обставин, що сприяють вчиненню злочину" (В. Ю. Шепітько, 1998, 2004) і більш коротке визначення: "тактика -- це система наукових положень (принципів)

і заснованих на них найбільш раціональних прийомів збирання, дослідження і вико-ристання доказів у процесі розслідування і попередження злочинів" (В. П. Бахін, 1978).

Зіставлення наведених визначень, показує, що тактика -- це: а) самостійна частина науки криміналістики; б) система наукових положень; в) сукупність прийомів і рекомендацій для формування відносин між учасниками процесу; г) організація планування досудового і судового слідства; ґ) збирання, дослідження і використання доказів; д) розслідуваннл і попередження злочинів.

З огляду на те, що кожна дефініція повинна відрізнятися стислістю і включати до себе лише істотні ознаки предмета чи явища, надаємо читачеві можливість обрати головні ознаки і сконструювати власне визначення приблизно так.

Тактика -- це розділ науки криміналістики, який являє собою систему принципів і розроблених на їх основі тактичних прийомів збирання і дослідження доказів на досудовому і судовому слідстві для розслідування і попередження злочинів.

Система і завдання криміналістичної тактики. Система (структура) в науці -- сполучення, поєднання, сукупність якісно визначених елементів, між якими існують закономірні зв'язки або взаємозалежності

Тактика як теоретичний напрямок розробляє: 1) загальні принципи діяльності; 2) вчення про версії, планування і управління досудовим і судовим слідством; 3) вчення про засоби виявлення і одержання інформації із джерел; 4) вчення про закономірності формування тактики психології стосунків учасників процесу і вибору лінії їх поведінки; 5) тактику проведення окремих слідчих і судових дій; 6) вчення про наукову організацію праці слідчих і суддів.

Практичний напрямок розробок криміналістичної тактики включає: а) узагальнення слідчої і судової практики; б) розроблення нових тактичних прийомів і засобів діяльності слідчого в ситуаціях нових економічних відносин, практичних рекомендацій інструментального одержання інформації при проведенні окремих слідчих дій; в) використання тактичних рішень і тактичних операцій; г) застосування нових досягнень природничих і технічних наук для наочного представлення доказів у кримінальному процесі.

Зв'язок криміналістичної тактики з іншими науками. Розслідування злочину являє собою складну діяльність уповноважених державою осіб, що застосовують свої знання і вміння цілеспрямовано діяти в слідчих ситуаціях, маневрувати силами і засобами, що є в їхньому розпорядженні; нарешті, тактика -- це інтелектуальна прогностична діяльність, яка вимагає широких знань з інших наук, насамперед філософії, логіки, психології, інформатики, теорії спілкування, наукової організації праці тощо. Родинні зв'язки тактики спостерігаються насамперед із правовими науками -- кримінальним і кримінально-процесуальним правом.

Кримінальне і кримінально-процесуальне право мають методологічне значення для криміналістики в цілому і її розділу -- тактики зокрема. Слідство завжди проводиться для розслідування конкретного визначеного кримінальним законом злочину, а слідча діяльність здійснюється передбаченими кримінально-процесуальним законом засобам.

Криміналістична тактика і логіка. Зв'язок логіки з тактикою очевидний, оскільки судово-слідча діяльність у більшості випадків є вербальною. Закони логіки слугують основою спілкування і побудови різних умовиводів, конструювання слідчих версій, прогнозування очікуваних подій, дозволяють правильно оцінювати юридичні факти і події.

Загальна і судова психологія. Значну частину інформації на досудовому і судовому слідстві одержують від людей шляхом спілкування, яке так чи інакше пов'язане з психічними функціями людини, котрі вивчає загальна і судова психологія. Тому психологія слугує живильним середовищем для розроблення тактичних засобів діяльності слідчого в конфліктних ситуаціях на досудовому і судовому слідстві. Судова психологія формує професійну особу слідчого і судді як суб'єктів специфічного пізнання. Так, А. Р. Ратинов думав, що слідчий повинен володіти особливими інтелектуальними якостями, зокрема "наявним запасом знань", "бути гранично інакшим для інших", володіти ораторським мистецтвом, різноманітними прийомами спілкування, а саме вміти: зосереджуватися на об'єкті дослідження; раціонально розподіляти час і зберігати працездатність, ясність мислення; не падати духом при невдачі; керувати своїми емоціями і почуттями; бути прикладом для тих, чию поведінку він оцінює.

Криміналістична тактика і оперативно-розшукова діяльність. Тактичні прийоми і оперативно-розшукові заходи мають багато спільного в плані збирання доказової інформації. Застосування тактичних прийомів породжує джерело доказів, а оперативно-розшуковий прийом, як і вся оперативно-розшукова діяльність, створює лише орієнтуючу інформацію, яка може слугувати джерелом доказів, якщо її одержано відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Зараз теорія оперативно-розшукової діяльності виділилася із криміналістики і стала самостійною галуззю наукового знання.

У криміналістичній тактиці при викладі її теоретичних основ використовується поняття "загальні положення". Однак правильніше оперувати терміном "принципи".

Принцип -- це начало, основа, основне вихідне положення якоїсь теорії, вчення, науки тощо. Криміналістична тактика -- це розділ науки криміналістики, який має самостійну теорію, побудовану на власних принципах з двома рівнями (ступенями) спільності.

Перший рівень спільності займає конституційно-філософські принципи, такі як воля, рівність, недоторканість особи, житла та кримінальні і кримінально-процесуальні принципи, що є методологічними для криміналістики взагалі.

На другому рівні розташовані власне принципи криміналістичної тактики, які безпосередньо регулюють прийоми планування та організації досудового і судового слідства, вибору лінії поведінки осіб. До них належать: законність, гуманність. етичність, плановість, економічність, невідкладність, технізація, взаємодія.

Законність означає, що вся діяльність учасників процесу відбувається в кримінально-процесуальній формі, будь-який відступ від неї веде до беззаконня, порушення прав учасників процесу. Одержанні незаконними засобами і методами джерела інформації втрачають доказову функцію, а особи, що застосували незаконні засоби, такі як насильство, погроза, підлягають відповідальності.

Гуманізму принцип діяльності осіб, що здійснюють досудову і судове слідство, проявляється в гуманному ставленні до учасників процесу, створенні умов для прояву природних прав людини мати і висловлювати свої думки, висловлювати почуття та емоції. Однак гуманне ставлення не означає вседозволеність і всетерпіння, поведінка учасників процесу обмежується кримінально-процесуальним законом.

Етичність -- це сукупність правил поведінки учасників процесу між собою і головним чином дізнавача, слідчого, судді з підслідним (підозрюваним, обвинувачуваним, підсудним), свідками, потерпілими, фахівцями, що виявляються у формах звертання, зовнішній поведінці при виконанні слідчих дій.

Плановість і економічність. Будь-яка діяльність слідчого, дізнавача, судді повинна носити плановий характер, бути попередньо спланованою. Планування відповідальних слідчих і судових дій, таких як груповий обшук, затримання небезпечного злочинця, допит обвинувачуваного, який опирається, слід визнати обов'язковим елементом підготовки. Принцип "економної тактики" передбачає таке планування слідчих дій або оперативних заходів, щоб при мінімальних витратах сил і засобів можна було одержати необхідний результат.

Невідкладність, або оперативність, означає своєчасність і невідкладність проведення дій, спрямованих на збирання доказової інформації і нейтралізацію фактів, що впливають на її втрату. Від невідкладності слід відрізнити раптовість, тобто визначення найбільш сприятливого моменту для проведення слідчої дії або оперативного заходу. Раптовість -- це несподіванка для учасників кримінального процесу.

Науковість як принцип означає використання тактичних засобів і прийомів, заснованих на досягненнях науки і техніки. Не допускається використання прийомів і технічних засобів, що заподіюють шкоду здоров'ю людини і знищують речове джерело доказів.

Технізація являє собою активне використання технічних засобів у провадженні слідчих дій щодо збирання, дослідження, представлення, оцінки і використання доказів. Технічні засоби забезпечують "трансформацію" досягнень науково-технічної революції в практику боротьби зі злочинністю.

Взаємодія -- узгодження діяльності відповідних підрозділів і осіб, що здійснюють правоохоронну діяльність, для ефективності розслідування в цілому і проведення окремих слідчих дій, організаційних і оперативних зокрема.

3. Поняття криміналістичної характеристики

технічний криміналістичний злочинність слідчий

Криміналістична характеристика -- поняття порівняно нове, недостатньо розроблене. Разом з тим криміналістична характеристика, за визнанням більшості учених-криміналістів (Р.С. Бєлкін, А.Н. Васильєв, І.Ф. Герасимов, В.Г. Танасевич та ін.), є основою конструювання ефективних методик розслідування. У літературі зустрічаються, принаймні, три підходи до конструювання визначення криміналістичної характеристики.

Прихильники першого підходу формулюють поняття характеристики простим переліком ознак і властивостей злочину, однак простий перелік ознак -- не кращий спосіб конструювання дефініцій. Такі визначення, як правило, громіздкі і погано сприймаються.

Прихильники другого підходу визначення поняття криміналістичної характеристики формулюють не переліком ознак і властивостей, а через підкреслення їх інформаційної значущості. Такі визначення більш лаконічні. Наприклад, І.Ф. Герасимов визначав криміналістичну характеристику як сукупність відомостей про такі загальні, типові ознаки, обставини та інші характерні риси певного виду (групи) злочинних діянь, що мають важливе організаційне і тактичне значення для розкриття цього виду (групи) злочинів.

Нарешті, прихильники третього підходу переносять акцент на опис механізму злочинного діяння, типових відображуваних у відображуючих і об'єктів, взаємодіють у процесі вчинення злочину [5.с.43].

Найбільш досконалим видається інформаційний підхід при конструюванні визначення криміналістичної характеристики. Такий підхід означає, що:

а) криміналістична характеристика -- це сукупність інформації, яка певним чином субординована у систему, що являє собою абстраговану узагальнену інформаційну модель конкретної події;

б) опису підлягають не всі, а тільки типові ознаки, тобто загальні для даного виду (групи) злочинів. Тому поняття криміналістичної характеристики є видовим, типізованим:

в) ознаки описують на якісному рівні, характеризуючи співвідношення їх кількісних сторін. Тому в інформаційній моделі описані ознаки повинні мати ймовірносно-статистичні показники, що відображають взаємозв'язок між елементами криміналістичної характеристики. З урахуванням названих елементів інформаційного підходу можна запропонувати наступне визначення.

Криміналістична характеристика -- це інформаційна модель, що являє собою якісно-кількісну систему опису типових ознак конкретного виду (групи) злочинів.

Криміналістична характеристика -- це система відомостей про певні види злочинів, ознаки суб'єкта злочину (особи злочинця), його мотиви, предмет посягання, обстановку, злочинні способи, які мають значення для виявлення і розкриття таких діянь криміналістичними засобами, прийомами та методами.

Для розуміння сутності криміналістичної характеристики необхідно виходити з того, що в ній відображаються особливості певного виду злочинів, які мають значення для їх виявлення і розкриття. Такі особливості називають криміналістично значущими.

Для розробки наукових рекомендацій щодо виявлення і розкриття злочинів, всебічного, повного і об'єктивного дослідження пов'язаних з ними обставин необхідне не тільки узагальнення оперативно-розшукового і слідчого досвіду, практики судового розгляду (слідчо-судової практики), а й глибоке комплексне дослідження самих злочинів певного виду, фактологічних та статистичних даних про них. З цією метою з середини 60-х pp. у процесі наукових кримінологічних і криміналістичних досліджень злочинності, окремих видів злочинів почали застосовуватися соціологічні методи. Поряд з вивченням кримінальних справ за спеціально розробленими програмами вченими-криміналіста-ми, кримінологами, процесуалістами, психологами проводилися опитування суб'єктів кримінального процесу, а також осіб, засуджених за вчинення злочинів. Таким розробкам сприяли розвиток криміналістичних методів дослідження, міжнаукові зв'язки дисциплін кримінально-правової галузі.

Це закономірно привело до необхідності розробки галузевих видів юридичних характеристик відповідних видів злочинів: кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінологічної та криміналістичної. Практичне використання криміналістичної характеристики окремих видів злочинів потребує комплексного підходу, пов'язаного із залученням даних інших видів характеристик злочинів.

Структурну основу цієї системи становлять кримінально-правова та кримінально-процесуальна характеристики: система елементів складу злочину і обставин, що підлягають доказуванню, визначають тією чи іншою мірою структуру кримінологічної та криміналістичної характеристик злочину. Залежно від особливостей того чи іншого виду злочинів структура елементів кримінально-правової характеристики конкретизується включенням відповідних факультативних елементів, наприклад, предмет безпосереднього злочинного посягання, особа потерпілого [8.с.60].

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою. Такі дані є основою для побудови систем типових версій, що використовуються при вирішенні конкретних слідчих завдань, висуненні робочих версій. У криміналістиці вживались заходи щодо розробки систем визначення характерних особливостей особи, яка вчинила злочин, на підставі аналізу типових слідів, особливостей обстановки в аналогічних випадках [6.с.210].

У загальнотеоретичному плані можна говорити про криміналістичну характеристику злочинів як про систему, що містить сукупність криміналістично значущих ознак. Такий висновок базується на аналізі вже розроблених криміналістичних характеристик злочинів окремих видів, їх науковому узагальненні, що становить основу для розвитку загального вчення про криміналістичну характеристику злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики злочинів розкривається у рекомендаціях із встановлення і застосування криміналістично значущих множинностей ознак злочинів різного ступеня спільності, які характеризують:

а) найширші множинності злочинів (наприклад, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти власності тощо);

б) групи злочинів (наприклад, вбивства, розкрадання тощо);

в) види злочинів (наприклад, вбивства (при виявленні трупа), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем тощо);

г) різновиди злочинів (наприклад, вбивство (коли особа потерпілого не встановлена), розкрадання при виготовленні того чи іншого виду продукції на підприємствах (ковбасної, консервної, молочної тощо).

Як і будь-яка система, криміналістична характеристика складається з взаємопов'язаних складових частин -- елементів. У літературі по-різному визначаються види таких елементів та їх кількість: від прямого слідування системі елементів складу злочину до переліку криміналістично значущих елементів, які не завжди структурно узгоджуються з системою кримінально-правової характеристики певного виду злочину [7.с.241].

Криміналістичний аспект характеристики злочинів підпорядкований завданням доказування з кримінальної справи. Саме тому структура криміналістичної характеристики будується на підставі системи обставин, які входять до предмета доказування (ст. 64 КПК), і елементів складу злочину, передбачених відповідними статтями КК.

Проте криміналістична характеристика злочинів ширша за їх кримінально-правову та кримінально-процесуальну характеристики, оскільки містить не лише систему обставин, які мають кримінально-правове значення, а й ряд інших чинників. Отже, конкретизація кримінально-правової характеристики здійснюється за рахунок виділення елементів (наприклад, механізму, способу, обстановки злочину тощо), які мають вирішальне значення для розкриття злочину. При цьому деякі суміжні елементи можуть бути наповнені змістом інших характеристик. Так, елемент "суб'єкт злочину" може містити компоненти, пов'язані з такими чинниками, як психологічні, що впливають на формування та здійснення злочинної мети. Виходячи з цього, криміналістична характеристика злочинів може розглядатися як система, що складається з елементів, котрі містять окремі підсистеми -- компоненти:

а) особа злочинця, яка характеризується фізичними, соціально-демографічними даними; категорії посадових матеріально відповідальних осіб та інших осіб, які можуть бути причетними до злочину; чинники, що мали вплив на формування та здійснення злочинної мети, створення злочинної групи, розподіл ролей між співучасниками тощо;

б) способи готування до злочину (пошук відповідних знарядь злочину, заходи щодо створення лишку сировини, готової продукції, резерву грошових коштів та ін.); способи вчинення злочину (ненасильницькі дії, заходи щодо заволодіння майном, його вилучення, збуту, реалізації); способи приховування злочину (маскування злочинних дій);

в) особа потерпілого (демографічні дані, відомості про спосіб життя, риси характеру, звички, зв'язки і стосунки, ознаки віктимності тощо);

г) предмет посягання: грошові кошти, цінні папери, матеріальні цінності у вигляді сировини, палива, матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів з урахуванням їх споживчої цінності, які можуть належати до різних джерел посягання (підзвітні цінності, невраховані цінності, створені при їх виробництві за рахунок лишку, який надійшов зі сторони (сторонні цінності), від співучасників, майно, приховане від оподаткування);

ґ) обстановка вчинення злочину: місце як частина матеріального середовища, що включає, окрім приміщення та ділянки місцевості, сукупність різних предметів. До обстановки належать також чинники регулятивного характеру, що визначають порядок діяльності, фактори поведінки людей у побуті й трудовій діяльності;

д) наслідки у вигляді будь-яких змін, викликаних злочином, виражені у фізичній матеріальній шкоді, відображеній у матеріальній обстановці злочину (характерні сліди пошкоджень, викликані злочинними діями, їх локалізація і взаємозв'язок), та моральній шкоді, заподіяній злочином.

Криміналістична характеристика як накопичувач і джерело відомостей про певні види злочинів, виконуючи інформаційну функцію, являє собою єдину інформаційну систему. Використання такої системи можливе шляхом одержання та аналізу відомостей щодо окремих елементів і встановлення зв'язків між ними. У цьому розумінні всі елементи системи теоретично рівнозначні, тому поділяти їх на основні та другорядні недоцільно. У той же час використання такої інформаційної системи вимагає в кожному конкретному випадку визначення ключового елемента, через який можна здійснити "вхід" до системи з метою одержання необхідної інформації. Визначення ключового елемента для конкретного випадку залежить від слідчої ситуації, що склалася на даному етапі розслідування, від того, які вихідні дані має слідчий і які з них необхідно встановити. Аналіз кримінальних справ щодо злочинів різних категорій показує, що значна частина їх вчиняється способами, ознаки яких не завжди очевидні. Тому їх виявлення і пояснення вимагають насамперед знання і використання систематизованого опису злочинних способів.

Великого значення набувають рекомендації, побудовані на аналізі закономірних зв'язків, які складаються між елементами криміналістичної характеристики. У дослідженні таких зв'язків міститься перш за все практичне призначення криміналістичної характеристики злочинів. Принципові можливості використання у розслідуванні закономірних зв'язків між елементами криміналістичної характеристики полягають у тому, що за наявності відомостей щодо одних типових обставин передбачається існування інших. Це важливо не тільки для розслідування злочину на початковому його етапі, пов'язаному із встановленням особи, яка вчинила злочин (вбивство, крадіжку тощо), а й для ситуації, коли на початку розслідування, наприклад, у справах про економічні злочини, особа, причетна до злочину, відома, але не відомі способи його вчинення [9.с.351].

Розглянуті закономірні зв'язки можуть бути однозначними і багатозначними (ймовірними). У першому випадку складається такий зв'язок, коли за наявності одних обставин можна з певною долею категоричності вважати існуючими обставини, що належать до іншого елемента характеристики. У другому випадку закономірні зв'язки мають ймовірний характер, встановлюють більший або менший ступінь вірогідності, що визначається на підставі даних статистичного обліку типових ознак масиву вивчених кримінальних справ відповідного виду злочину (певного регіону, періоду). Криміналістичне дослідження закономірних зв'язків обставин, які характеризують злочини певного виду, вимагає застосування спеціально розроблених програм з метою отримання статистичних даних про взаємозв'язки таких обставин. У деяких випадках простежується закономірний зв'язок між особами, які можуть бути причетними до даного виду злочину, і способом його вчинення і приховування, застосування певних знарядь злочину (рис. 34). Такий зв'язок має вірогідний характер і може бути підставою для побудови системи типових версій, що використовуються з урахуванням фактичних даних у справі, яка розслідується, для висунення та перевірки робочих слідчих версій.

Кожний з елементів системи пов'язаний з іншими прямо та опосередковано, що значною мірою визначає характер зв'язків між ними. Залежно від рівня та обсягу слідчого завдання аналіз таких зв'язків може охоплювати різну кількість елементів. У будь-якому випадку можна простежити прямий зв'язок між елементами "особа злочинця" і "спосіб злочину", який виявляється у тому, що лише особи з певними характерологічними даними або ті, що займають певну посаду, можуть використовувати певний злочинний спосіб. У той же час на даний зв'язок впливають побічні обставини, що стосуються предмета злочинного посягання та обстановки злочину.

Висновки

У статтях 79, 85, 85¹, 85², 191, 194, 195 КПК визначаються окремі прийоми і засоби фіксації речових доказів, місця події та умови проведення інших слідчих дій. У ст. 87¹ КПК передбачено процедуру фіксування судового процесу технічними засобами. Ці норми надають можливість у необхідних випадках використовувати ті або інші технічні засоби.

Криміналістична тактика є відносно самостійною частиною науки криміналістики. Це система наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, прийомів провадження слідчих і судових дій, спрямованих на збирання і дослідження доказів та встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочину.

Кримінально-правова характеристика описує правовий характер діяння, вказує, чи містить воно прикметні ознаки складу злочину, яка міра суспільної небезпечності вчиненого, які заподіяні збитки, яке встановлене покарання за вчинене та інші ознаки.

Криміналістична характеристика -- це інформаційна модель, що являє собою якісно-кількісну систему опису типових ознак конкретного виду (групи) злочинів.

Сутність криміналістичної характеристики полягає в тому, що вона розглядається як система, що містить ознаки і дані про закономірні зв'язки слідів, які виражені відповідним ступенем вірогідності, встановленої на підставі узагальнення даних матеріалів кримінальних справ, та апробованих слідчою практикою.

Використана література

1. Криминология: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е.Эминова. 2-е изд. - М.: Юристь, 1999. С.678.

2. Криминология: Учебник / Под ред В.Г. Лихолоба - К:- Донецк, 1997. С. 398.

3. Криминология: Учебник / Беляэв Н.А. и др. Под ред. В.В. Орехова - Санк-Петербург: Университет, 1992. С. 216

4. Криминология. - М: МГУ, 1994. С.415.

5. Криміналістика. За редакцією академіка П.Д. Біленчука. Київ, "Атіка", 1998р.

6. Кузьмічков В.С. прокопенко Г.І. Криміналістика: Навч. Посіб . -К.: Юрінком Інтер, 2001. - 368 с.

7. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій. П.Д. Біленчук. - К.: МАУП, 2001. - 216 с.

8. Исиченко А.П. Оперативно-розыскная криминология: Учеб. пособие. - М.: ИНФРА - М, 2001. - C. 69.

9. Литвак О.М. Загальнотеоретичні підвалини соціально-кримінологічного запобігання злочинності // Право України. - 2001. - № 5. - С. 97-102.

10. Криминология: Учебник/Под ред. В.Н. Кудрявцева и В.Е.Эминова. 2-е изд. - М.: Юристь, 1999. С.678.

11. Криминологи:Учебник / Под ред В.Г. Лихолоба - К:- Донецк, 1997. С. 398.

12. Криминология: Учебник / Беляэв Н.А. и др. Под ред. В.В. Орехова - Санк-Петербург: Университет, 1992. С. 216

13. Криминология. - М: МГУ, 1994. С.415.

14. Криміналістика. За редакцією академіка П.Д. Біленчука. Київ, "Атіка", 1998р.

Размещено на Allbest.ru