Інститут опіки та піклування. Правозахисні органи України

Поняття опіки та піклування. Порядок та підстави призначення опікуна та піклувальника над дитиною, перелік органів, які мають повноваження їх призначати. Діяльність органів прокуратури, її статус в Україні. Адвокатські об'єднання, органи внутрішніх справ.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.10.2012
Размер файла 44,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут опіки та піклування. Правозахисні органи України

Зміст

  • 1. Поняття опіки та піклування і порядок призначення опікуна та піклувальника
  • 2. Правозахисні органи України
  • Використана література

1. Поняття опіки та піклування і порядок призначення опікуна та піклувальника

Як зазначається в літературі, поняття "опіка та піклування" не є однозначним. Під ним розуміють правовий інститут, тобто сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, пов'язані зі встановленням, здійсненням і припиненням певних функцій. Опікою та піклуванням вважають систему способів, спрямованих на забезпечення діяльності органів опіки та піклування, опікунів і піклувальників по вихованню малолітніх і неповнолітніх дітей, а також по захисту прав і законних інтересів недієздатних і обмежених у дієздатності повнолітніх осіб. Нарешті, в опіці та піклуванні вбачають правовідносини між опікуном, піклувальником і підопічними, а також між органами опіки та піклування й опікунами, піклувальниками.

Інститут опіки та піклування має комплексний характер. Його норми, як випливає зі змісту статей 55 і 58-60 ЦК та ст.243 СК, регулюють відносини, пов'язані з вихованням дітей, які внаслідок смерті, позбавлення батьківських прав, хвороби їх батьків або з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також із захистом особистих немайнових і майнових прав цих дітей. Ці норми мають в основному сімейно-правовий характер.

Водночас, норми цього інституту регулюють відносини, спрямовані на доповнення недостатньої або відсутньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Вони передбачають представництво опікунів, піклувальників, охорону майнових прав неповнолітніх та повнолітніх осіб і тому є цивільно-правовими. Цивільно-правовий характер мають і норми, що регулюють відносини, які виникають у зв'язку зі встановленням передбаченої ст.44 ЦК опіки над майном фізичної особи, яка визнана судом безвісно відсутньою, фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, а також зі встановленням згідно зі ст.74 ЦК опіки над майном підопічної особи, що знаходиться в іншій місцевості, тобто не у місці її проживання. Цивільно-правовими треба визнати й норми, що регулюють відносини, пов'язані зі встановленням піклування над особами, цивільна дієздатність яких обмежена, та опіки над особами, визнаними судом недієздатними. Нарешті, інститут опіки та піклування охоплює адміністративно-правові норми, що регулюють відносини між органами опіки та піклування, з одного боку, й опікунами, піклувальниками - з другого. Тому норми СК про опіку та піклування треба розглядати разом з нормами ЦК, які передбачають існування цього інституту.

Відповідно до ст.243 СК опіка, піклування встановлюються над дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років. Опіка, піклування встановлюються органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК (ч. З ст.243 СК).

Встановлення опіки над дітьми, які не досягли 14 років, і піклування над дітьми у віці від 14 до 18 років пояснюється різним обсягом їх цивільної дієздатності. Так, відповідно до ст.31 ЦК фізична особа, яка не досягла 14 років, має часткову цивільну дієздатність (точнішим було б твердження, що малолітня особа, як правило, є недієздатною). Вона може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини (інші правочини, за винятком тих, що передбачені ст.68 ЦК, від імені та в інтересах підопічного вчиняє опікун, причому правочини, зазначені у ст.71 ЦК, він може вчиняти лише з дозволу органу опіки та піклування) і здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Малолітня особа не несе відповідальності за заподіяну нею шкоду. Ця шкода, відшкодовується її батьками (усиновлювачами), опікуном або іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за нею. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, зобов'язаного здійснювати нагляд за нею, а також під час перебування у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, ці заклади мають відшкодовувати шкоду, якщо не доведуть, що її було заподіяно не з їх вини (частини 1-3 ст.1178 ЦК).

Особа у віці від 14 до 18 років відповідно до ст.32 ЦК має неповну цивільну дієздатність, обсяг якої, однак, набагато ширший за обсяг цивільної дієздатності малолітньої особи. Так, неповнолітня особа може не тільки вчиняти дрібні побутові правочини, а й самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом чи їх установчими документами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) і розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (коштами на рахунку). Інші правочини ця особа може вчиняти за згодою її батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Водночас піклувальник не може давати згоду на вчинення правочинів, передбачених ст.70 ЦК (між підопічним та своєю дружиною, своїм чоловіком або своїми близькими родичами, крім передачі майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі договору позички). Згоду на вчинення правочинів, які передбачають відмову особи, над якою встановлено піклування, від її майнових прав, він може давати лише з дозволу органу опіки та піклування (ст.71 ЦК).

Як вже зазначалося, згідно з ч. З ст.243 СК у випадках, передбачених ЦК, опіка встановлюється судом. А відповідно до ст.60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, і піклування над такою особою у разі обмеження її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою і піклування над неповнолітньою особами, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

опіка піклування правозахисний орган

Справи розглядаються судом у порядку окремого провадження з обов'язковою участю представника органу опіки та піклування, думка якого враховується при призначенні опікуна, піклувальника.

Перелік органів, які можуть встановлювати опіку та піклування, наведено у пунктах 1.3 і 1.4 Правил опіки та піклування. У тих випадках, коли опіка, піклування не встановлюється судом, згідно з п.1.3 Правил опіки та піклування вона встановлюється районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, а також виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських і селищних рад. Ведення справ, пов'язаних з опікою та піклуванням, покладається на відповідні відділи районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад. Ведення зазначених справ у виконкомах районних (міських) рад здійснюють: щодо неповнолітніх - відділи освіти; щодо осіб, визнаних судом недієздатними або обмежених ним у дієздатності, - відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я, - органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки, піклування, деякі організаційні та контрольні функції. У сільській місцевості й у селищах справами опіки та піклування переймаються виконавчі комітети селищних і сільських рад (п.1.4 Правил опіки та піклування).

Інститут опіки та піклування, як вже зазначалося, спрямований на доповнення недостатньої або відсутньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Водночас його завданням є охорона особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних, турбота про створення їм належних побутових умов, здійснення догляду за ними і забезпечення їх лікування. Тому при призначенні особи опікуном або піклувальником дитини відповідно до ч.2 ст.244 СК орган опіки та піклування повинен враховувати її особисті якості, здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Причому для цього потрібна її письмова заява (ст.63 ЦК).

У п.3.1 Правил опіки та піклування, де закріплені аналогічні положення, зазначено, що переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками однієї й тієї самої дитини, надається її родичам незалежно від місця їх проживання, а також особам, у сім'ї яких проживає дитина на момент, коли виникають підстави для встановлення над нею опіки або піклування. Крім того, підкреслено, що бажання дитини щодо призначення їй опікуна або піклувальника має враховуватись при досягненні нею десяти років.

Згідно з ч. З ст.244 СК не може бути опікуном, піклувальником дитини особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Не мають права бути опікунами, піклувальниками особи, які перебувають на обліку чи лікуються у психоневрологічних або наркологічних закладах, особи, з вини яких тоді, коли вони були опікунами або піклувальниками, опіка чи піклування були припинені, особи, засуджені за вчинення тяжкого злочину.

Відповідно до ч.5 ст.63 ЦК фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. Це може мати місце, наприклад, тоді, коли у особи, над якою встановлено опіку або піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості. У такому разі опіка над цим майном встановлюється органом опіки та піклування за місцезнаходженням майна (ч.1 ст.74 ЦК). Особі, призначеній опікуном або піклувальником, видається посвідчення (п.3.1 Правил опіки та піклування).

Рішення про встановлення опіки, піклування приймається на підставі передбачених Правилами опіки та піклування документів. Зокрема, для цього потрібні акт обстеження умов життя майбутнього опікуна або піклувальника; акт обстеження умов життя особи, яка має потребу в опіці чи піклуванні, та опис її майна; копія Свідоцтва про народження цієї особи; довідки про стан її здоров'я та здоров'я майбутнього опікуна або піклувальника.

Встановлення опіки та піклування над дитиною або встановлення опіки над недієздатною особою може бути підставою для набуття громадянства України. Так, ст.12 Закону України "Про громадянство" (в редакції Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України") передбачає, що дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і над якою встановлено опіку чи піклування громадянами України або особами, одна з яких є громадянином України, а друга - іноземцем, стає громадянином України з моменту постановлення рішення про встановлення над нею опіки чи піклування. А згідно зі ст.13 цього Закону іноземець або особа без громадянства, яка проживає в Україні на законних підставах і визнана судом недієздатною, над якою встановлено опіку громадянином України, стає громадянином нашої держави з моменту набрання чинності відповідним рішенням суду.

Відповідно до ст.245 СК якщо дитина постійно проживає у дитячому закладі або закладі охорони здоров'я, функції опікуна та піклувальника щодо неї покладаються на адміністрацію цих закладів. Аналогічне положення щодо фізичних осіб, які перебувають у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення і над якими не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, закріплене у ст.66 ЦК й у п.3.6 Правил опіки та піклування.

2. Правозахисні органи України

Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені України здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення і притягнення винних до відповідальності.

Діяльність органів прокуратури спрямована на утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань на:

закріплені Конституцією України незалежність держави, суспільний і державний лад, політичну та економічну систему, права національних груп і територіальних утворень;

гарантовані Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи людини і громадянина;

основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування.

На органи прокуратури України покладено такі функції:

підтримання державного обвинувачення в суді;

представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Слідчі прокуратури провадять попереднє слідство у справах про діяння, що містять ознаки злочину, віднесені законом до їхньої підслідності, а також в інших справах, переданих їм прокурором.

Статус прокуратури в Україні визначається статтями 121-123 Конституції України та Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. У цьому Законі визначаються загальні положення щодо прокуратури; система, структура та організація діяльності органів прокуратури; прокурорський нагляд як особлива форма правоохоронної діяльності; порядок здійснення загального нагляду, нагляду за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу із злочинністю, участі прокурора в розгляді справ у судах, нагляду за додержанням законів у місцях ужиття заходів примусового характеру; статус кадрів органів прокуратури та інші питання організації та діяльності органів прокуратури.

У ст.59 Конституції України вказується, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги під час вирішення справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод і репрезентувати законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму й конфіденційності.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менш як два роки, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, Служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяльність, може відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори тощо, які діють відповідно до закону і статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право адвокатської діяльності.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їхньої діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Органи внутрішніх справ є одним із елементів системи правоохоронних органів України, їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського - порядку на всій території державу. Вона знаходить свій вираз у функціях зазначених органів.

Під функціями органів внутрішніх справ необхідно розуміти напрямки їхньої діяльності у процесі вирішення поставлених перед ними завдань. Вони поділяються на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва.

До основних функцій органів внутрішніх справ відносять такі:

гарантування особистої безпеки громадян, за - хист їхніх прав, свобод і законних інтересів;

забезпечення охорони громадського порядку;

попередження, припинення Злочинів та інших ї правопорушень;

своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів та розшук осіб, що їх скоїли;

забезпечення дорожнього руху;

захист власності від злочинних посягань;

виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

гарантування пожежної безпеки;

участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам і сприяння в Межах компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні Покладених на них законом обов'язків. Функції забезпечення мають внутрішній характер і спрямовані на забезпечення ефективної діяльності органів внутрішніх справ. До них відносять матеріально-технічне постачання, фінансове забезпечення, забезпечення здорових умов праці співробітників зазначених органів тощо. Функції загального керівництва мають на меті забезпечення ефективності в управлінні органами системи МВС України в процесі забезпечення громадського порядку та боротьби зі злочинністю в державі.

Система органів внутрішніх справ формується відповідно до зазначених напрямків їхньої діяльності. Вона має такі групи структурних підрозділів:

галузеві служби (підрозділи), що реалізують основні функції зазначених органів: міліція, слідчі апарати, виправно-трудові установи, пожежна охорона, внутрішні війська;

функціональні служби (підрозділи), що виконують забезпечувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарчі, медичні служби;

загального керівництва: керівники служб (підрозділів), штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра.

Формами діяльності органів системи МВС України (з урахуванням їхнього функціонального призначення) є: профілактична, оперативно-розшукова, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах) та організаційно-правова діяльність.

Певні особливості в управлінні й функціонуванні має система органів внутрішніх справ на транспорті, побудована з урахуванням специфіки забезпечення охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю на залізничному, повітряному, морському й річковому транспорті.

На українських залізничних магістралях (Північно-Західній, Південній, Придністровській, Одеській, Донецькій і Львівській залізницях) діють управління внутрішніх справ, централізовано підпорядковані МВС України, на великих залізничних станціях-7 лінійні відділи УМВС, на інших об'єктах залізниці - відділення і пункти міліції. Система органів внутрішніх справ на залізничному транспорті підпорядковується Управлінню внутрішніх справ на транспорті МВС України (УВСТ МВС України), на чолі з начальником управління, який призначається на посаду наказом Міністра внутрішніх справ України.

У великих аеропортах, морських і річкових портах функціонують відділи внутрішніх справ, підпорядковані територіальним УМВС областей, міст.

До складу органів внутрішніх справ на транспорті входять усі основні галузеві служби, крім державтоінспекції, паспортної, пожежної, деяких інших підрозділів.

На окремих промислових підприємствах, в установах та організаціях, діяльність яких пов'язана з особливим режимом роботи (оборонний характер, особливо значна технічна небезпека виробництва і ряд інших) створюються відділи внутрішніх справ для роботи на закритих об'єктах.

Компетенція, завдання і функції органів внутрішніх справ, взаємовідносини між ними та окремими службами надають системі органів МВС України необхідної цілісності, чіткого підпорядкування та самостійності окремих елементів, що дозволяє ефективно діяти на основі єдиних правових норм.

Система органів внутрішніх справ проявляє себе, як будь-яка інша соціальна система, як об'єкт, що управляє та управляється, тобто фактично виступає об'єктом і суб'єктом управління.

З урахуванням нинішнього адміністративно-територіального устрою України, соціально-економічних і політичних обставин, криміногенної ситуації в країні та функціонального призначення органів внутрішніх справ, сучасна система органів МВС України складається з двох підсистем: центральних і місцевих органів внутрішніх справ. До центральних органів належить Міністерство внутрішніх справ України. Місцевими органами є Головні управління, Управління внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районах у містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ.;

Органи внутрішніх справ являють собою систему, що характеризується суворим дотриманням принципу централізованого управління відповідними елементами (підсистемами) та встановленням між ними субординаційних зв'язків. Місцеві органи внутрішніх справ безпосередньо підпорядковуються вищим за ієрархією органам внутрішніх справ. Правові акти, що приймаються останніми, є обов'язковими для місцевих органів внутрішніх справ.

Всю систему органів внутрішніх справ очолює Міністерство внутрішніх справ України - центральний орган державної виконавчої влади.

Міністерство реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, організує й координує діяльність органів внутрішніх справ із боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку і гарантування громадської безпеки.

Основними завданнями МВС України є: організація та координація діяльності органів внутрішніх справ із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і гарантування громадської безпеки;

участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття й розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють учиненню правопорушень; гарантування відповідно до законодавства України безпеки працівників суду і правоохоронних органів, їхніх близьких родичів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

визначення основних напрямів удосконалення ч роботи органів внутрішніх справ, подання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

забезпечення виконання кримінальних покарань, участь у соціальній реабілітації засуджених;

організація роботи, пов'язаної з гарантуванням безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки;

забезпечення законності в діяльності працівників і військовослужбовців системи.

МВС України очолює Міністр, призначуваний відповідно до Конституції України; він уходить до складу Кабінету Міністрів України.

Міністр має заступників, яких за його поданням призначає Кабінет Міністрів України, розподіляє обов'язки між заступниками Міністра та визначає повноваження структурних підрозділів Міністерства.

Міністр внутрішніх справ України несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників Міністра, керівників підрозділів Міністерства.

Для погодженого вирішення питань, що належать до повноважень МВС України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, а також інших керівних працівників органів внутрішніх справ.

Члени колегії Міністерства затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Рішення колегії проводяться в життя найчастіше наказами Міністра.

Для розгляду наукових рекомендацій і пропозицій щодо основних напрямків діяльності органів внутрішніх справ, обговорення найважливіших програм і вирішення інших питань при МВС України можуть створюватися відповідні ради й комісії з включенням до їхнього складу провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків.

Система місцевих органів внутрішніх справ має такі структурні елементи: управління (головні управління) внутрішніх справ МВС України в Криму, в областях, містах, відділи (управління) внутрішніх справ у районах (районах у містах) і лінійні відділи (управління) внутрішніх справ.

Всі ланки системи органів внутрішніх справ України функціонують у тісній взаємодії як між собою, так і з іншими державними органами, організаціями та населенням країни, що є гарантією їхньої ефективної діяльності під час виконання покладених на них завдань з охорони громадського порядку та боротьбі зі злочинністю в країні.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція - єдина система органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України.

Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти МВС України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку.

Центральне місце в системі правових актів, що регулюють діяльність міліції, посідає Закон України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 р. Закон складається з 6 розділів: Розділ 1. Загальні положення. Розділ 2. Обов'язки і права міліції.

Розділ 3. Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї.

Розділ 4. Служба в міліції.

Розділ 5. Правовий і соціальний захист. Відповідальність працівників міліції.

Розділ 6. Контроль і нагляд за діяльністю міліції.

Згідно з чинним законодавством основними завданнями міліції є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона й забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; убезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах її компетенції державним органам, підприємствам, установам та організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Отже, міліція виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Відповідно до завдань і функцій міліція складається з таких підрозділів: кримінальна міліція; міліція громадської безпеки; транспортна міліція; державна автомобільна інспекція; міліція охорони; спеціальна міліція.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення чи постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватися спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура і штатна чисельність міліції визначаються в порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України.

У своїй діяльності міліція підпорядковується МВС України.

Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.

Взаємовідносини у сфері діяльності міліції МВС України та відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями поліції будуються на підставі міждержавних чи міжурядових угод, а також угод між МВС України та цими органами і організаціями.

Особовий склад міліції формується з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни, здатні за своїми особистими, діловими й моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. З прийняттям на службу може бути встановлено іспитовий строк до одного року.

Працівники міліції приносять присягу, текст якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Не можуть бути прийняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувалися за вчинення злочину.

Порядок та умови проходження служби в міліції.

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який Забезпечує державну безпеку України. Завданнями Служби безпеки України є:

захист державного суверенітету,

конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб; попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру та безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління та економіки, інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Служба безпеки України підпорядкована Президентові України та підконтрольна Верховній Раді України.

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності й відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності й колегіальності, гласності й конспірації.

Діяльність Служби безпеки України відбувається на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках із метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені в порядку і межах, визначених Конституцією та законами України.

До правоохоронних органів належать також інші органи державної виконавчої влади, що на них законом покладено здійснення однієї чи декількох із таких правоохоронних функцій:

охорона державної безпеки, громадського порядку, майна фізичних та юридичних осіб;

контроль за станом дотримання нормативних актів в окремих сферах суспільного життя;

виявлення фактів учинення злочинів і адміністративних правопорушень та інформування про них державних органів, уповноважених порушувати кримінальні справи, вести дізнання та попереднє розслідування щодо злочинів, а також виносити рішення про застосування заходів адміністративного стягнення;

припинення злочинів та. адміністративних правопорушень, затримання за наявності підстав осіб, що їх учинили;

розгляд матеріалів про адміністративні правопорушення, винесення рішення про застосування;

до Осіб винних у вчиненні їх, адміністративного стягнення і виконання рішень про накладення адміністративних стягнень.

Відмітною рисою цих органів є те, що поряд із правоохоронними вони виконують також суто управлінські функції.

Згідно з Законом України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р. до таких органів віднесено митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, рибоохорони, державної лісової охорони, працівників Антимонопольного комітету України, а також інші органи, які беруть безпосередню участь у здійсненні правоохоронних функцій. До правоохоронних органів можуть також бути віднесені Управління державної охорони України, державна виконавча служба, органи виконання кримінальних покарань, державна контрольно-ревізійна служба, державні інспекції (санітарно-епідеміологічна служба, державна екологічна інспекція, головна державна інспекція з нагляду за ядерною та радіаційною безпекою, органи захисту прав споживачів, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю тощо) та деякі інші.

Митні органи України становлять систему органів управління митною справою (митну систему), куди входять Державний митний комітет України, територіальні митні управління, митниці та інші митні установи України. Посадовим особам митних органів України присвоюються спеціальні звання, що встановлюються законами України.

Прикордонні війська України є державним правоохоронним органом, що має забезпечувати недоторканність державного кордону України на суходолі, морі, річках, озерах та інших водоймах України, а також охороняти виключну (морську) економічну зону України, Правову основу діяльності Прикордонних військ України становить Закон України "Про прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р.

Державна податкова служба - орган державної виконавчої влади, який здійснює управління у сфері обчислення та сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (окрім міст Києва та Севастополя), районах у містах. У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби проти податкових. правопорушень - податкова міліція. До компетенції органів державної податкової служби у правоохоронній сфері віднесено:

здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, перевіряння фактів приховування та заниження сум податків, інших платежів "застосування до підприємств, установ, організацій і громадян фінансових санкцій;

подання до судів та арбітражних судів позовів стосовно підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в дохід держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про: стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами; за рахунок їхнього майна;

запобігання злочинам та іншим правопорушенням, що їх законом віднесено до компетенції податкової міліції;

припинення адміністративних правопорушень і злочинів у сфері оподаткування;, розкриття і розслідування податкових злочинів;

за дорученням спеціальних підрозділів із боротьби проти організованої злочинності - перевіряння своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів;

передавання відповідним правоохоронним органам матеріалів за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність якщо їх розслідування не належить до компетенції податкової міліції;

здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень.

Антимонопольний комітет України є державним органом, покликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців і споживачів від його порушень.

У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований Кабінету Міністрів України.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених, із яких призначаються перший заступник та два заступники Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення.

Органи захисту прав споживачів - система органів державної виконавчої влади, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної виконавчої влади та суб'єктами господарювання - підприємствами (їх об'єднаннями), установами, організаціями незалежно від форм власності, громадянами-підприємцями та іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів. До цієї системи входять Державний комітет України у справах захисту прав споживачів, його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Повноваження органів захисту прав споживачів регламентуються Законом України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р.

Окрему групу правоохоронних органів складають спеціалізовані підрозділи галузевих органів державної виконавчої влади (міністерств і державних комітетів), що на них покладено здійснення правоохоронних функцій в окремій галузі народного господарства. До них належать: Державна інспекція рибоохорони Головрибводу Державного комітету рибного господарства, Державна лісова охорона системи Державного комітету України з деревообробної промисловості, Державна екологічна інспекція Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України, Державна архітектурно-будівельна інспекція у складі Держкоммістобудування та деякі інші.

Попри різницю у сферах народного господарства, в яких вони діють, правоохоронні функції цих органів значною мірою збігаються. Вони здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства, встановлених норм і правил у своїй сфері; виявляють правопорушення і злочини, припиняють їх, затримують правопорушників, інформують про них компетентні правоохоронні органи; застосовують примусові заходи впливу щодо правопорушників (складання протоколів і розгляд справ про адміністративні правопорушення, накладення адміністративних стягнень, призупинення діяльності тощо); подають позови про відшкодування збитків і втрат, заподіяних через порушення законодавства.

Використана література

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Голос України. - 1996. - 13 липня.

2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України": Прийнятий 16 квітня 1997 р. // Там само. - 1997. - 20 травня.

3. Правові джерела України // Бюл. законодавства і юрид. практики України. - 1994. - № 1. - 192 с.

4. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К., 1998. - Т.2. - С.536-541.

5. Сімейне право України Підручник За редакцією члена-кореспондента АПрН України, професора, заслуженого юриста України Ю.С. Червонного Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів вищих навчальних закладів Київ - Видавництво "Істина" 2004

6. Підручник "Правознавство". - Київ: Юрінком Інтер, 2003 р.

7. Юридичний словник-довідник. - Femina. Київ, 2005 р.

8. Луцький І.М. Цивільне право, К., 2002. - 245 с.

9. Шемигущенко Ю.С. Договір у цивільному і трудовому праві., К., 2003. - 367с

10. Бірюков І.А. Цивільне право України. К., 2001. - 361 с.

11. В. Ігнатенко Окремі види договору зберігання майна Вісник акад. прав. Наук України №1 2001 с.122-130

12. Цивільний кодекс України. Наук. Практ. Коментар. За ред. Харитонова Є.О.К., 2003. - 460 с.

13. Цивільне право України за ред. Д.В. Боброва., Л., 2002. - 293 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Теоретичні аспекти дослідження опіки та піклування. Основні підстави звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх обов'язків. Процедура припинення опіки. Сутність інститутів опіки та їх законодавче забезпечення. Проблеми та шляхи їх вирішення.

    курсовая работа [62,0 K], добавлен 19.05.2014

  • Поняття опіки та піклування над дитиною, порядок їх встановлення. Установи і місця тимчасового влаштування неповнолітніх. Право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів для вирішення колективних трудових спорів.

    контрольная работа [23,0 K], добавлен 25.05.2016

  • Поняття опіки і піклування, здатність своїми діями набувати цивільних прав та приймати на себе обов'язки. Органи, які вирішують питання про призначення опіки та піклування. Права і обов'язки опікунів та піклувальників, розпоряджання майном підопічних.

    реферат [20,1 K], добавлен 29.05.2010

  • Встановлення опіки та піклування над дітьми. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування. Права та обов’язки опікунів та піклувальників. Припинення опіки та піклування над дітьми. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов’язків.

    контрольная работа [18,0 K], добавлен 14.05.2011

  • Особи, які можуть бути усиновлені та усиновлювачами. Поняття і значення опіки та піклування у сімейному праві. Умови усиновлення та порядок його здійснення. Права та обов’язки суб’єктів правовідносин з опіки та піклування. Поняття патронату над дітьми.

    курсовая работа [78,4 K], добавлен 17.02.2015

  • Призначення та функції органів внутрішніх справ (ОВС) як складової частини центральних органів виконавчої влади. Особливості системи та структури ОВС. Права та повноваження Міністерства внутрішніх справ. Діяльність міліції та органів досудового слідства.

    курсовая работа [55,9 K], добавлен 12.05.2014

  • Історія становлення, поняття та завдання правоохоронних органів України. Структура, правозастосовні та правоохоронні функції органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції, безпеки, митної та державної податкової служб. Види правоохоронної діяльності.

    курсовая работа [92,8 K], добавлен 05.05.2015

  • Поняття, завдання та функції органів внутрішніх справ, їх загальна характеристика, головні права та обов'язки, значення в суспільстві. Система і структура ОВС. Повноваження міністра внутрішніх справ, діяльність міліції та органів досудового слідства.

    курсовая работа [34,4 K], добавлен 13.09.2010

  • Проблеми впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ поліцейського піклування щодо неповнолітніх осіб, зміст та порядкові застосування правового заходу. Використання психологічних прийомів для збереження психоемоційного здоров’я підлітка.

    статья [20,7 K], добавлен 14.08.2017

  • Поняття системи правоохоронних органів. Місце правоохоронних органів у механізмі держави. Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів - прокуратура; органи внутрішніх справ України; Державна податкова служба України.

    курсовая работа [26,7 K], добавлен 24.05.2005

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.