Фінансово-правові відносини

Размещено на http://www.allbest.ru/

9

Фінансово-правові відносини

Вступ

Рух коштів регулюється комплексом правових галузей, що входять у систему права. Природно, кожна галузь визначає свій аспект, відмежовуючи групу однорідних правових відносин, до яких застосовується специфічний галузевий метод регулювання. Фінансове право, беручи участь у цьому згідно зі своїм предметом і методом, не виключає формування стійких зв'язків з іншими галузями, що стосуються у тому чи іншому сенсі публічних грошових фондів. Явище, яке вимагає всебічного правового регулювання, припускає сполучення двох суперечливих процесів. З одного боку, необхідно розкласти його на складові, що повинні бути у сфері уваги окремих галузей права, які регулюють певні відносини своїми специфічними методами. З іншого -- важливо співставити, з'єднати окремі режими правового регулювання у єдиний процес, визначити і узгодити межі стику окремих галузей права.

Фінансове право -- сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій.

Фінансове право виникло на межі державного та адміністративного права. Воно регулює певну сферу державного управління, пов'язану з розподілом і перерозподілом національного доходу країни. У цих відносинах проявляється організаційна роль органів державної влади й місцевого самоврядування, тому за характером вони є владно-майновими,, Це є головною ознакою, яка відрізняє фінансово-правові відносини від інших відносин грошового характеру. Наприклад, відносини державних ощадкас і громадян, які здають грошові вклади на зберігання, мають цивільно-правовий характер.

Ще однією ознакою, яка відрізняє фінансове право від інших галузей, є метод правового регулювання. У фінансовому праві використовується владний метод впливу держави на суб'єктів фінансово-правових відносин. Причому, на відміну від державно-правових та адміністративно-правових відносин, суб'єкти яких мають певні рамки для вибору форми поведінки, у фінансово-правових відносинах вони мають діяти суворо в межах правових норм. Фінансово-правові відносини будуються на принципі нерівності сторін.

Предмет регулювання фінансового права складають відносини, що виникають у процесі становлення: бюджетної системи України, порядку розподілу доходів і видатків між її ланками; порядку готування, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; визначення системи оподаткування, видів і розмірів податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету.

Предмет регулювання фінансового права становлять: бюджетна система України, порядок розподілу доходів і видатків між її ланками; порядок готування, прийняття й виконання Державного бюджету України та місцевих бюджетів; система оподаткування, види, розміри і строки сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету; засади створення фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; порядок державного фінансування та кредитування, утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.

Фінансово-правові відносини, структура та особливості

Регулювання відносин, пов'язаних з рухом публічних грошових фондів, припускає певний фінансово-правовий аспект даного процесу. Він визначається низкою обставин[1]: 1) фінансово-правові відносини спрямовані на мобілізацію публічних грошових фондів; 2) зібрані кошти спрямовуються на забезпечення функцій і завдань держави, органів місцевого самоврядування; 3) визначають умови виникнення, зміни і припинення грошових відносин; 4) забезпечують функції державних органів у сфері фінансової діяльності.

Виходячи з цього, складно погодитися з позицією Д.Вінницького про існування і регулювання державних доходів комплексними правовими галузями й інститутами[2]. Дійсно, відносини з утворення публічних коштів не є однорідною групою. Цього і не може бути. По-перше, правова природа публічних коштів, їхніх джерел різна. Навряд чи між податками і, наприклад, адміністративними штрафами, доходами від випуску і обігу державних цінних паперів, можна ставити знак рівності. Так, вони не однорідні, але у рамках видових, інституціональних режимів і проявів єдині як публічні відносини. По-друге, навряд чи можна беззаперечно погодитись з участю цивільно-правових інститутів (доходи від використання державного майна, дивіденди по акціях господарських товариств, що належать державі) [2, 73], у формуванні державних доходів. Напевно, у даному разі точніше може йтися про певні факти, явища (про які мова йшла вище), що породжують різні типи регулювання. І у даному випадку ми не запозичаємо, не переносимо цивільно-правові інститути (як сукупність правових норм) у фінансове право, а виділяємо для фінансово-правового регулювання те у явищі (одержання доходів, дивідендів від використання державного майна тощо), що входить у сферу фінансового права, має публічно-правову природу і пов'язано з рухом публічних грошових фондів.

Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Необхідно, природно, враховувати, що інститути названого права припускають цілісне регулювання тільки у рамках галузі і мають спеціалізований характер стосовно однорідної групи правових норм. Галузь фінансового права містить комплекс норм, що складають предмет вказаного права і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує вужчі цілі.

У цій ситуації викликає подив позиція Ю. Бєлошапка, який розглядає фінансове право як «міжгалузевий правовий інститут, тобто сукупність фінансово-правових норм, закріплених у чинному законодавстві і регулюючих однорідні фінансово-економічні відносини»[5]. Шкода, що глобальна дискусія про місце фінансового права у системі права 40-х -- 70-х pp. XX ст. [6] залишилася їм непоміченою. Не зупиняючись на аналізі цієї тези через її неспроможність, хотілося б звернути увагу на два моменти. По-перше, якщо виходити з однорідності фінансових відносин, то постає питання, яким чином вони складають міжгалузевий правовий інститут, що поєднує норми декількох галузей права. Адже сукупність норм, які до нього входять, представлятиме різнотипні правові галузі і йтися про однорідність сформованої таким чином системи, природно, неможливо. І, по-друге, Ю. Бєлошапко розглядає податкове право як фінансово-правовий інститут. Отже, постає питання про місце інституту в інституті. Природно, можна мати на увазі існування різних видів правових інститутів (складних, генеральних, базових тощо), але у такій редакції автор суперечить сам собі, характеризуючи, фактично, інститут податкового права у системі фінансово-правової галузі.

Забезпечення єдності фінансово-правових аспектів регулювання подібних відносин виключає виділення у межах фінансового права нових галузей, серед яких часто називають банківське, податкове право тощо. Дійсно, банківська діяльність є предметом фінансово-правового регулювання, однак, до цього необхідно підходити дуже виважено, оскільки названа діяльність як явище породжує, насамперед, цивільно-правове регулювання даних процесів і, звісно, значну частину банківського права й складають цивільно-правові норми. У систему ж фінансового права ввійдуть норми публічного характеру, що регулюють банківську діяльність. Однак і з ними, мабуть, не все абсолютно однозначно, оскільки не можна не брати до уваги адміністративно-правовий аспект регулювання статусу Національного банку України в рамках адміністративно-правового інституту керування фінансами. Тому, ведучи мову про склад фінансового права, необхідно виділяти сукупність норм, що охоплюють публічне регулювання відносин, пов'язаних з рухом державних коштів при здійсненні вказаної діяльності.

Фінансові правовідносини - це суспільні відносини, що виникають при залученні, розподілі, використанні фондів грошових коштів і урегульовані нормами фінансового права.

Ознаки фінансових правовідносин як різновиду правовідносин:

-- виникають відповідно до нормам права, які вказують умови їх виникнення і визначають учасників;

-- носять вольовий характер;

-- характерний зв'язок сторін у формі юридичних прав і обов'язків.

Причому, завжди присутні дві сторони: одна має суб'єктивне право (уповноважена) інша - несе відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана).
Особливі риси фінансових правовідносин, обумовлені специфікою предмету і методу фінансово-правового регулювання:

-- виникають в процесі фінансової діяльності держави;

-- одним із суб'єктів повинен бути відповідний уповноважений державний орган;

-- виникають з приводу грошей.

Ці відмінні риси надають фінансовим правовідносинам характер державно-владних майнових правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Структура фінансових правовідносин:

- Суб'єкт

- Об'єкт

- Зміст

Суб'єкти фінансових правовідносин - це особи, які беруть участь у конкретних правовідносинах і є носіями фінансових обов'язків і прав. Вони поділяються на групи:

а) суспільно-територіальні утворення;

б) колективні суб'єкти;

в) індивідуальні суб'єкти.

Учасники правовідносин мають бути наділені такою юридичною властивістю, як правосуб'єктність, тобто спроможністю бути носієм прав та обов'язків, здійснювати їх та відповідати за їх реалізацію. Правосуб'єктність включає:

-- правоздатність - здатність бути носієм прав та обов'язків;

-- дієздатність - здатність самостійно реалізовувати права та обов'язки.
Слід розрізняти суб'єкт фінансового права - тобто особу, яка має правосуб'єктність, та суб'єкт фінансових правовідносин -тобто реальний учасник цих правовідносин.

Під об'єктом фінансових правовідносин слід розуміти те, на що направлена поведінка учасників фінансових правовідносин. Об'єктом є гроші або грошові зобов'язання у зв'язку з утворенням і використанням грошових фондів.

Права і обов'язки фінансових правовідносин утворюють зміст фінансових правовідносин.

Суб'єктивне право - це передбачена нормами права міра можливої поведінки учасника правовідносин.

Суб'єктивний обов'язок - це передбачена нормами права міра належної поведінки.

У процесі регулювання суспільних відносин можуть скластися два типи зв'язку між суб'єктивними юридичними правами та обов'язками:

-- правовідносини "пасивного типу" - певним учасникам надаються права на позитивні дії, а на всіх інших покладаються пасивні обов'язки утримуватися від певних дій;

-- правовідносини "активного типу" - на певних учасників покладаються активні юридичні обов'язки - здійснення позитивних дій, а зміст суб'єктивного права полягає в можливості вимагати цієї поведінки від зобов'язаної особи.

Класифікація фінансових правовідносин:

1) за матеріальним змістом:

-- бюджетні;

-- податкові;

-- в галузі страхування;

-- в галузі кредиту;

-- з приводу регулювання грошового обігу;

-- в галузі розрахунків;

-- з приводу валютного законодавства.

2) в залежності від характеру фінансово-правових норм, що лежать в основі фінансових правовідносин:

-- матеріальні - виникають на основі матеріальних норм фінансового права і виражають правовий статус суб'єктів, що беруть участь у фінансовій діяльності;

-- процесуальні - в них виражається юридична форма, в якій відбувається отримання державою у своє розпорядження фінансових ресурсів, їх розподіл і використання.

Основою виникнення, зміни і припинення фінансових правовідносин є юридичний факт. Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення юридичних правовідносин. До юридичних фактів, як і в інших галузях права, відносять:

-- дії (правомірні або неправомірні) - вольова поведінка (правопорушення, угоди);

-- події - це явища, що не залежать від волі людей, але тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення фінансових правовідносин.

Правомірні дії як вольова поведінка, передбачена фінансово-правовою нормою, поділяються на:

-- юридичні акти - правомірну дію учасника фінансових правовідносин, спрямовану на отримання правового результату;

-- юридичні вчинки - правомірну дію, що зумовлює правові наслідки, пов'язані з фактом вольової дії, яка не залежить від бажання суб'єкта відносин. фінансовий право державний самоврядування

Неправомірні дії являють собою поведінку, що не відповідає приписам фінансово-правових; норм.

У сфері впливу держави на відносини, що виникають в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу країни та утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, виникають, змінюються і припиняються фінансові правовідносини. Учасники цих відносин виступають як конкретні носії прав і обов'язків, що встановлені фінансово-правовими нормами і забезпечені примусовою силою держави.

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основі функції.

вказують на коло осіб на яких розповсюджується дія фінансово-правової норми;

закріплюють конкретну поведінку юридичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і використання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися;

є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків.

В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансово-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів кошті, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою. Фінансові відносини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є поведінка суб'єктів, а юридичним - суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-правовими нормами.

Суб'єктивні права - це належна уповноваженій, особі для задоволення її інтересів міра дозволеної поведінки, забезпечена юридичними обов'язками другої сторони відносин.

Юридичний обов'язок - це приписана зобов'язаному суб'єкту і забезпечена можливість державного примусу міра необхідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт.

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учасниками фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових правовідносин - це фонди коштів, які формуються. розподіляються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Фінансові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості.

По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності держави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер.

По-друге, однією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена право привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи держави, бо вона виступає в інтересах держави.

По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення. Зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом.

Припинення фінансових правовідносин відбувається також у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пенсію.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, розподіляти і використовувати кошти, які є частиною національного доходу країни.

3.У фінансовій діяльності беруть участь усі без винятку державні підприємства, установи, органи державної влади, підприємства усіх форм власності і видів діяльності. Фінансова політика держави розробляється і реалізується органами управління державними фінансами.

В країнах з розвиненою ринковою економікою більша частина фінансових відносин перебуває поза прямим управлінням з боку держави. Держава здійснює вплив на цю сферу суспільних відносин лише через податкову політику, регулювання фінансового ринку, тобто відбувається не управління фінансами з боку держави, а вплив через фінанси - реалізація фінансової політики.

В сферу державного управління входять лише державні фінанси. Управління цими фінансами здійснюється вищим органом законодавчої влади шляхом прийняття фінансового законодавства, затвердження граничного розміру державного боргу.

Державні органи законодавчої влади і державні органи виконавчої влади загальної компетенції управляють фінансовою діяльністю поряд із здійсненням інших функцій у відповідних територіальних масштабах: України в цілому, Автономної Республіки Крим, відповідної адміністративно-територіальної одиниці. В їх компетенцію входить вирішення загальних фінансових питань, що забезпечують економічний і соціальний розвиток, формування збалансованого ринкового господарства на відповідній території.

Великими повноваженнями в галузі керівництва фінансовою діяльністю в державі наділений Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади.

Конституція України у ст. 116 відносить до повноважень Кабінету Міністрів в галузі керівництва фінансовою діяльністю наступне:

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

розробку проекту Закону про Державний бюджет України;

забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Організація оперативного управління фінансами здійснюється через спеціалізовані державні органи виконавчої влади, через її фінансовий апарат.

Органи виконавчої влади в Україні в залежності від міри їх участі у фінансовій діяльності можна поділити на дві групи:

органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво фінансами у зв'язку з виконанням своїх основних функцій та завдань;

органи виконавчої влади, для яких сама фінансова діяльність є основною.

Головними завданнями Міністерства фінансів України в галузі управління фінансами держави є: вироблення основних напрямів державної фінансової політики; складання та забезпечення виконання Державного бюджету України; створення державних фінансових резервів.

Висновок

Отже, фінансові правовідносини - це врегульовані фінансово-правовими нормами суспільні відносини, учасники яких виступають як носії юридичних прав та обов'язків у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів держави.

Фінансово-правові відносини можуть виникати між: державою в цілому та її адміністративно-територіальними утвореннями (Автономною Республікою Крим, областями, районами, містами, районами в містах, селищами і селами); центральними та місцевими органами виконавчої влади й місцевого самоврядування; державними фінансовими органами і підприємствами, установами та організаціями; державними фінансовими органами та населенням.

Використана література

1. Финансовое право: Учеб. / Под ред. О.Н. Горбуновой. -- М., 2000. -- С. 35.

2. Винницкий Д.В. Предмет российского налогового права // Журнал российского права. - 2002. - № 10. - С. 73.

3. Белошапко Ю.Н. Правонарушение и ответственность в финансовом и налоговом праве Российской Федерации // Правоведение. -- 2001. -- № 5. -- С. 58.

4. Финансовое право Российской Федерации: Учеб. / Отв. ред. М.В. Карасева. -- М., 2002. - С. 39-42.

5. Правоведение. -- 2001. -- № 5. -- С. 58. .

6. Ровинский Е.А. Предмет советского финансового права // Сов. гос. и право. -- 1940. -- № 3. -- С. 29--48; X а л ф и н а P.O. К вопросу о предмете и системе советского финансового права / Вопросы советского административного и финансового права. -- М., 1952. -- С. 182--214;

7. Иванов Б.Н. О системе советского финансового права / Труды ВЮЗИ. -- Том. IX. Вопросы советского финансового права. -- М., 1967. -- С. 34--67; Ермакова Т.С. О системе советского финансового права // Правоведение. -- 1975. -- № 2. - С. 72-79.

Размещено на Allbest.ru