Психологія особистості правопорушника

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Психологія особистості правопорушника

Зміст

1. Характеристика емоцій та почуттів, їх вплив на професійну діяльність працівників ОВС 3

2. Психологія особистості правопорушника 8

Література 12

1. Характеристика емоцій та почуттів, їх вплив на професійну діяльність працівників ОВС

Емоціями ми називаємо переживання людини, супроводжувані почуттями приємного і неприємного, задоволення і невдоволення, а також їх різноманітними відтінками й сполученнями. Задоволення й невдоволення - це найпростіші емоції. Більш складні їхні варіанти представлені такими почуттями, як радість, сум, смуток, страх, гнів.

Від відчуттів емоції відрізняються тим, що відчуття ніякими специфічними суб'єктивними переживаннями типу чи задоволення невдоволення, приємного чи неприємного звичайно, не супроводжуються. Вони дають людині об'єктивну інформацію про те, що відбувається в ньому і поза ним. Емоції ж виражають собою суб'єктивні стани людини, зв'язані з його потребами й мотивами.

Практично, однак, відокремити емоції від відчуттів нелегко, тому що вони в єдиному переживанні людини зливаються. Наприклад, сприйняття творів мистецтва в образах завжди супроводжується тими чи іншими емоційними переживаннями, що виражають відношення людини до того, що він бачить і почуває. Цікава, удала думка, творча діяльність супроводжуються емоціями. Різного роду спогаду також зв'язані з образами і несуть у собі не тільки інформацію, але і почуття. Найпростіші смакові відчуття, такі, як кисле, солодке, гірке й солоне, також настільки злиті з емоціями, що без них не зустрічаються в житті.

В емоціях відображаються фізичний і психологічний стани людини і його організму. Здорова людина, у якої задоволені всі основні життєві потреби, почуває задоволеність; хворий, а також людина, потреби якої хронічно не задовольняються, виражає незадоволеність. Удало виконана дія, добре зроблена справа породжують приємні емоції, а невдачі супроводжуються неприємними емоційними переживаннями. Який би психічний чи органічний процес, який би поведінковий акт ми ні розглядали -- усюди і скрізь можна знайти їхній тісний зв'язок з емоціями. Отже, емоції -- необхідний атрибут будь-яких проявів життя.

Почуття -- це складні з'єднання різноманітних настроїв і афектів, зв'язані в даної людини з різними, особистісно істотними подіями в її житті, з людьми і предметами, з видами діяльності.

Іноді слово "почуття" вживають у більш широкому значенні, використовуючи його як синонім поняття "емоція". Але в більш строгому, науковому змісті це слово позначає ті комплекси специфічних емоцій, що викликають у людини значимі для неї люди, події й предмети навколишньої дійсності, а також види її занять. Це і є ті емоції, якими звичайно супроводжуються образи, представлення й думки людей про те, що їх оточує і що з ними відбувається.

Сукупність настроїв, афектів, почуттів і пристрастей людини утворить її емоційне життя і таку індивідуальну якість, як емоційність. Цю якість можна визначати як схильність людини емоційно реагувати на різні, що торкаються її обставини життя, як здатність переживати різні по силі і якості емоції від настроїв до пристрастей. Під емоційністю розуміється також сила впливу емоцій на мислення й поводження.

Міркуючи про почуття людини, ми уже відзначали, що вони можуть бути примітивними й високими. Що ж таке високе почуття? Це такі емоції, що у своїй основі спираються на прийняту людиною вищу мораль, на моральні норми й цінності поводження. Шляхетність почуттів визначається не самим характером цих почуттів, а цілями і кінцевими результатами тих учинків, що людина робить під впливом цих почуттів. Якщо людина, випадково зробивши для іншого щось гарне, почуває через це радість, то таке почуття можна назвати шляхетним. Якщо в нього, навпроти, виникає жаль із приводу того, що комусь від її дій стало краще, чи, приміром, почуття заздрості від того, що комусь добре, то такі емоції шляхетними не назвеш.

Поводження людини значною мірою залежить від його емоцій, причому різні емоції по-різному впливають на поводження. Є так називані стенічні емоції, що підвищують активність усіх процесів в організмі, і астенічні емоції, що їх гальмують. Стенічними, як правило, бувають позитивні емоції: задоволеність (задоволення), радість, щастя, а астенічними -- негативні: невдоволення, горе, сум.

Настрій створює визначений тонус організму, тобто його загальний настрой (звідси назва "настрій") на діяльність. Продуктивність і якість праці людини в гарному, оптимістичному, настрої завжди вища, ніж людини, налаштованої песимістично. Людина, настроєна оптимістично, завжди й зовні привабливіша для навколишніх, чим та, у якої постійно поганий настрій. З усміхненою по-доброму людиною навколишні з великим бажанням вступають у спілкування, чим із людиною, у якої недобра особа.

Афекти грають у житті людей іншу роль. Вони здатні моментально мобілізувати енергію і ресурси організму для рішення раптово виниклої задачі чи подолання зненацька перешкоди, яка з'явилася. У цьому складається основна життєва роль афектів. У відповідному емоційному стані людина іноді робить таке, на що він звичайно, не здатний. Мати, рятуючи дитини, не почуває болю, не думає про небезпеку для власного життя. Вона -- у стані афекту. У такий момент витрачається маса енергії, причому дуже неекономно, і тому для продовження нормальної діяльності організму обов'язково потрібний відпочинок. Афекти часто грають і негативну роль, роблять поводження людини безконтрольним і навіть небезпечним для навколишніх.

Ще більш значна, чим у настроїв і афектів, життєва роль почуттів. Вони характеризують людину як особистість, досить стійкі і володіють самостійною мотивуючою силою. Почуттями визначається відношення людини до навколишнього світу, вони ж стають моральними регуляторами вчинків і взаємин людей. Почуття людини, на жаль, можуть бути і низинними, наприклад, почуття заздрості, злості, ненависті. В особливий клас виділяються естетичні почуття, що визначають відношення людини до світу прекрасного. Багатство й розмаїтість людських почуттів -- гарний індикатор рівня її психологічного розвитку.

Пристрасті й стреси на відміну від настроїв, афектів і почуттів грають у житті в основному негативну роль. Сильна пристрасть придушує інші почуття, потреби й інтереси людини, робить її односторонньою обмеженою у своїх устремліннях, а стрес узагалі руйнуючи діє на психологію і поводження, на стан здоров'я.

Емоційні переживання особистості розрізняються не тільки за предметом, яким вони викликані, але по своїй силі, стійкості. І тут ми маємо широкий спектр, починаючи від ледь помітного легкого переживання до бурхливих емоційних спалахів. "Бажаю вам гарного настрою", "Який у вас настрій?", "Зіпсувався настрій", "Піднявся настрій" -- подібні вираження ми чуємо й вимовляємо на кожнім кроці. І це не випадково. Настрій -- це емоційний стан, що протягом визначеного часу офарблює все психічне життя людини. Це як би емоційне тло, емоційний лейтмотив його життя й діяльності. Активна людина завжди знаходиться під якимсь емоційним знаком: це може бути легкий чи смуток тиха радість, спрага діяльності, переживання спокою, стан чекання чогось приємного чи занепокоєння і т.д.

Від чого залежить настрій? Часом самій людині настрій здається непоясненим. "Сам не зрозумію, чому раптом настрій зіпсувався", "Сьогодні прямо пекти хочеться -- із чого б це?", Але насправді настрій завжди чимось викликаний, має внутрішні чи зовнішні причини.

Почнемо хоча б із фізичного стану людини. Саме він породжує той загальний настрій, що називають самопочуттям. Іноді погане самопочуття, чи як ще говорять, знижений життєвий тонус, може сигналізувати про якісь порушення в організмі, про хворобу, що починається. Так що до свого самопочуття варто відноситися уважно. Часом, щоправда, ця увага може бути занадто пильною і переходити в помисливість, коли людина постійно шукає в собі ознаки якихось хвороб.

Джерелом настрою є і різні великі й дрібні життєві факти. При цьому часом навіть дрібні факти, на які, здавалося б, і уваги звертати не вартує, усе-таки можуть зіпсувати настрій: забув у будинку потрібну книгу, не встиг на найближчий автобус, спіткнувся і ледве не упав. "Одне до одному, -- з досадою думає людина, -- ні, мені сьогодні рішуче не везе!"

Але найчастішим і істотним джерелом настрою, та й більш сильних емоційних станів, є наша діяльність. Успіх, позитивна оцінка підвищують настрій. Невдача, недооцінка або негативна оцінка -- знижують. Є тут і зворотний вплив: у доброму, веселому настрої будь-яка робота спорится. Це, до речі сказати, давно помітили психологи, що працюють у промисловості. І життєві спостереження і спеціальні дослідження показали, що гарний настрій -- могутній фактор підвищення продуктивності праці. З'ясувалося також, що на настрій може впливати і фарбування приміщення, і чіткий ритм трудового процесу, але, напевно, саме головне -- взаємини між людьми в трудовому колективі.

Інші люди -- узагалі могутнє джерело нашого настрою. Чи не случалося вам весь день перебувати в прекрасному настрої від того, що зустріли симпатичну людину, почули добре слово, викликали добру посмішку в товариша. Буває і навпаки. Прав був англійський мислитель Джон Локк, коли ще сотні років тому писав: "Ніхто ... не може жити в суспільстві під гнітом постійної неприхильності і дурної думки своїх близьких і тих, із ким спілкуєшся. Це тягар занадто важкий для людського терпіння, і з непримиренних протиріч повинний складатися той, хто може знаходити задоволення в суспільстві і все-таки бути не чуттєвим до презирства й неприхильності своїх товаришів".

Отже, інші люди, їхнє відношення до нас, їхня увага і турбота, слова й учинки, навіть погляд і посмішка формують наш настрій. Інші люди... Але адже кожний з нас -- "інший" стосовно своїм близьких, знайомих і незнайомих. Може бути, перш ніж ставити їм у провину свій зіпсований настрій, варто придивитися до свого власного поводження: чи не псуємо ми (мимоволі!) настрою іншому? І у відповідь одержуємо... теж зіпсований настрій. Але уже свій.

2. Психологія особистості правопорушника

психологія правопорушник злочинний юридичний

Слово “особистість” визначається, як “людина,... носій яких-небудь властивостей...” чи “сукупність властивостей, властивій даній людині, що складають його індивідуальність...”, “окрема людина в суспільстві, індивідуум...” Говорячи про особистість, найчастіше мають на увазі просто окрему людину.

Слово “злочинець” означає того, “хто вчинив карний злочин”(у єдиному значенні) чи “людина, що робить чи учинила злочин”. Синонімами цього слова є “кримінальник”(розм.); правопорушник (юрид.);

І так, “особистість злочинця” можна представити, як “сукупність властивостей, властивій, здійснюючій людині, що зробила злочин, що складають її індивідуальність”.

У кримінологічній літературі традиційно виділяється особлива категорія осіб, що зробила злочини під впливом ситуації, випадково.

Особистість формується в процесі діяльності. Отже, особистість злочинця -- це особистість людини, що скоїла не окреме правопорушення, а систему злочинних дій, тобто злочинну діяльність.

Систематично діяти зло і спілкуватися зі злими людьми, проводити роки за колючим дротом, де зібране в одному місці зло вариться у власному соку, де сильний цинічно знущається зі слабкого, а нормальна людська мова заміняється "феней" ("блатним" жаргоном) і матірщиною -- це і є шлях перетворення звичайного правопорушника в злодія -- "блатаря".

Вивчення й облік психологічних особливостей особистості дозволяє установити відмінності злочинців від не злочинців, виявити фактори, що впливають на здійснення злочинів. Такий аналіз необхідно здійснювати не тільки в масштабах країни, республіки, чи краї області, але й у містах і районах, окремих ділянках оперативного обслуговування, по окремих справах. Його результати допоможуть визначити найбільш важливі напрямки попереджувальної роботи.

Вибіркові психологічні дослідження, статистичні дані свідчать про те, що:

-серед злочинців значно більше чоловіків, чим жінок;

-вікова характеристика злочинців дозволяє робити висновки про криміногенну активність і особливості злочинного поводження представників різних вікових груп. Психологією давно встановлено, що особи молодіжного віку частіше роблять злочини агресивного, імпульсивного характеру. Протиправне ж поводження осіб старших віків менш імпульсивно, більш обдумано, у тому числі і з погляду можливих наслідків такого поводження. Нарешті, вік багато в чому визначає потреби, життєві цілі людей, коло їхніх інтересів, спосіб життя, що не може не позначатися на протиправних діях. Найбільше часто роблять злочини особи у віці 18-40 років (до 70-75 %). У цій групі найбільша кримінальна активність характерна для вікової групи 25-29 років, потім випливають 18-24-, 14-17-літні, і, потім, 30-40 літні. Тенденція росту, що спостерігається, злочинності неповнолітніх, вимагає не тільки моральної, але і спеціальної правової підготовки. Необхідно також пам'ятати, що багато хто з цієї категорії правопорушників мають психічні аномалії (як спадкоємні (психопатія, слабоумство у формі дебільності й ін.), так і що носять придбаний характер (алкоголізм, наркоманія, травми центральної нервової системи й ін.). Злочини, чинені неповнолітніми й особами до 24 років найчастіше відбуваються крадіжки, хуліганські дії, грабежі, зґвалтування й викрадення автотранспорту;

- родиний стан і особливе виховання впливає на формування особистісних якостей. Такі відхилення від загальноприйнятих норм, як: фактичні шлюбні відносини батьків, неповні родини, роздільні бюджети батьків, низький рівень культурних відносин у родині, наявність у ній стереотипів правопорушуючого поводження, одна дитина в родині чи навпаки багато дітей чи дітдомівске виховання, повинні викликати особливу увагу;

-коефіцієнт злочинності серед не вдало складеного шлюбу майже в два рази вище, ніж серед що складалися (хоча це порозумівається і тим, що значну частку злочинців складають молоді люди, які не встигли обзавестися родиною;

-особливу увагу необхідно звертати на трудову діяльність до здійснення злочину (тут характерна часта зміна місця роботи й навчання, великі перерви й ін.);

-рівень утворення злочинців, як правило нижче, ніж у законослухняних громадян;

-сучасне положення, виражене в істотному матеріальному розшаруванні суспільства, виділяє особистість злочинця по майновому положенню, тобто по доходах.

-серед характеристик особистості злочинців особливої уваги заслуговують такі, як характер і тривалість злочинної діяльності. Переважну частину злочинців складають: убивці, злодії, хулігани, розбійники, грабіжники, шахраї, ґвалтівники і ті, хто наніс потерпілим тілесні ушкодження. Важливо відзначити наявність спеціального рецидиву, тобто повторного здійснення тих же чи подібних злочинів серед хуліганів, шахраїв і осіб, що робили раніше крадіжки.

а) особливе відношення до закону. Не можна сказати, що особи, що роблять злочини, погано їх знають. Навпроти, переважна більшість із них мають навіть більші правові знання, чим законослухняні громадяни. Але в них відсутнє поважне відношення до права, не сформована потреба виконувати його розпорядженням. Це відноситься не тільки до злочинців-рецидивістів.

Психологія (генетика і криминолого-генетичне дослідження) може бути прогресивною й гуманістичною, коли вона етична. Не можна розглядати людину як деяку абстрактну схему, холоднокровно розкладаючи його якості “по поличках” (здатний - не здатний, розумний - не розумний, схильний - не схильний), “присуджуючи” його до тієї чи іншої ролі в житті і часом, лишаючи її, тим самим, яких-небудь перспектив.

Завершуючи свої міркування щодо поняття особистості злочинця і, відповідаючи при цьому на питання, що поставлений на початку параграфа, думаю, що особистість злочинця -- це сукупність психологічних і моральних характеристик, у тій чи інший мірі типово властивим людям, винним у злочинній діяльності визначеного типу.

Що стосується особистості інших правопорушників, то їх можна називати "особами, що зробили злочин", оскільки вони не мають статистично достовірні особистісні особливості.

Література

1. Юридична психологія Я.Ю. Кондратьєва. К., 2000

2. Юридична психологія. Альбом схем з коментаріями. К., 2000

3. Кримінальна психологія., Юрінком, 2001

Размещено на Allbest.ru