Размещено на http://www.allbest.ru/

Природоохоронне право. Міжнародно-правова охорона довкілля

Правовий режим використання й охорони природно-заповідного фонду.

Поняття природно-заповідного фонду. Правові форми та види використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Управління в галузі організації, охорони і використання природно-заповідного фонду.

Правовий режим окремих територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Для забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, реалізації Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні у Міністерстві діє Головне управління національних природних парків і заповідної справи. Положення про Головне управління затверджує Кабінет Міністрів України.

Природно-заповідний фонд (ПЗФ) - це ділянки суші і водного простору, природні комплекси й об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу довкілля.

Безсистемний техногенний вплив, призвівши до значного руйнування довкілля, чималою мірою позначився на генофонді природи України. На сьогодні збереглося близько 30% природної рослинності, яка перебуває на різних стадіях трансформації. Особливу тривогу викликає стан справ зі збереженням генофонду рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин і рослин.

Залежно від форм створення території та об'єкти ПЗФ поділяються на: природно створені (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища) та штучно створені (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Залежно від екологічної і наукової, історико-культурної цінності заказники, пам'ятки природи та штучні об'єкти можуть бути загальнодержавного або місцевого значення.

Залежно від мети і необхідного режиму охорони, походження, інших особливостей природних комплексів та об'єктів:

· заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні та карстово-спелеологічні;

· пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.

Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним

природним паркам, є власністю українського народу, згідно зі ст.4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до 16.06.92, не підлягають приватизації.

Види використання територій та обґєктів природно-заповідного фонду:

· у природоохоронних цілях;

· у науково-дослідних цілях;

· в оздоровчих та інших цілях;

· в освітньо-виховних цілях;

· при заготівлі деревини, сінокосінні, випасанні худоби, заготівлі живиці, використанні орних земель, збору ягід, грибів, плодів, насіння, лікарських трав, технічної сировини;

Основні проблеми розвитку заповідної справи в Україні зумовлені перш за все недосконалістю системи управління у цій сфері, низьким рівнем фінансування, матеріально-технічного забезпечення, недостатнім розвитком спеціальних наукових досліджень, слабкою правовою відповідальністю за порушення режиму заповідних територій та об'єктів. За сучасних умов переходу на переважно ринкові відносини господарювання, зміни форм власності на землю становище ще більше ускладнюється.

Державне управління територіями та об'єктами ПЗФ здійснюється органами загальної, галузевої (спеціальної) і міжгалузевої компетенції. Загальну компетенцію виконує, по-перше, Президент України, який визначає порядок створення територій та об'єктів ПЗФ. Здійснює заходи щодо вдосконалення їх мережі і за погодженням із компетентними органами приймає рішення про створення чи оголошення територій, об'єктів ПЗФ та їх охоронних зон загальнодержавного значення. Обласні, міст Києва, Севастополя міські ради приймають рішення про організацію територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення та здійснюють контроль за додержанням їх правових режимів. Певні повноваження в цій галузі виконує КМУ.

Спеціально уповноваженим органом є Мінекоресурісів України та спеціальний його підрозділ - Головне управління національних природних парків і заповідної справи Мінекоресурсів України.

Значну роль у здійсненні управлінських функцій відіграє НАН України, наукові та науково-дослідні установи. Ці органи мають право подавати клопотання про створення (оголошення) територій та об'єктів ПЗФ з науковим обгрунтуванням необхідності такого створення (оголошення); проводити науково-дослідні роботи.

Управління природними заповідниками, біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, а також ботанічними садами, дендрологічними парками і зоологічними парками загальнодержавного значення здійснюється їх спеціальними адміністраціями.

природоохоронне право заповідний фонд

До складу спеціальної адміністрації по управлінню територіями та об'єктами природно-заповідного фонду входять відповідні наукові підрозділи, служби охорони, господарського та іншого обслуговування.

Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами та організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти.

Організація, створення й оголошення територій та об'єктів ПЗФ включає в себе такі три етапи:

1. Підготовка і подання клопотання про створення (оголошення) територій та об'єктів ПЗФ. Подається спеціально уповноваженими органами, науковими установами, громадськими об'єднаннями, юридичними або фізичними особами.

2. Попередній розгляд клопотань. Схвалення клопотання. Погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих до заповідання. Розроблення проектів територій та об'єктів ПЗФ. Проведення екологічної експертизи проектів.

3. Прийняття рішень про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення належить до компетенції Президента України.

Рішення про створення біосферних заповідників приймається з додержанням вимог міжнародних договорів та міжнародних програм, учасником яких є Україна.

Рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва та інші території і об'єкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов'язання. Мережу територій та об'єктів ПЗФ передбачається розширяти, щоб у кожній фізико-географічній провінції був щонайменше один природний, біосферний заповідник або національний природний чи регіональний ландшафтний парк, де охорона природних комплексів і збереження екологічної рівноваги поєднуватимуться з організованими формами підготовки кадрів, екологічного виховання, екологічного туризму, регламентованого відпочинку на природі. Розвиток мережі ПЗФ передбачається забезпечити в поєднанні з оптимізацією структури інших територій, що особливо охороняються і мають екологічні, захисні функції.

Головними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

Біосферні заповідники створюються на базі природних заповідників, національних природних парків з включенням до їх складу територій і об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників. Вони мають статус юридичних осіб і мають загальнодержавне значення.

У межах території біосферних заповідників можуть виділятися зони регульованого заповідного режиму, до складу яких включаються регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища з додержанням вимог щодо їх охорони.

Регіональні ландшафтні парки - це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Метою є збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Зонування території може проводитись за відповідними зонами національних природних парків. Регіональних ландшафтних парків налічується п'ять.

Заказники - це природні території (акваторії), створені з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Заказники охороняють лише окремі компоненти природного комплексу (видів тваринного світу, видів рослинного світу, лісових масивів, водних, геологічних об'єктів).

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Заказників налічується 1936 загальною площею 829,7 тис. га. Заказники можуть бути загальнодержавного та місцевого значення.

Заповідні урочища - це лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Заповідні урочища є тільки об'єктами загальнодержавного значення.

Заповідних урочищ налічується 737 загальною площею 83,4 тис. га.

Зоологічні парки - це території, створені з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Національні природні парки є природоохоронними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.

Зоологічні парки є культурно-освітніми установами загальнодержавного та місцевого значення. Загальнодержавного значення є природоохоронними культурно-освітніми та науково-дослідними установами, яких налічується шість.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Зоологічні парки можуть організовувати пересувні експозиції тварин, мати у своєму складі підсобні господарства, які створюються для забезпечення тварин кормами.

Памґятки природи - це окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва - це найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Памґятками природи оголошують з метою збереження у природному стані окремі унікальні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення.

Оголошення пам'яток природи провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

Пам'яток природи налічується 2850 загальною площею лише 17,5 тис. га. Пам'ятки природи можуть бути загальнодержавного та місцевого значення.

Природні заповідники - це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розроблення наукових засад охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Охоронні зони - це зони, призначені для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання та відтворення їх природних комплексів.

Правовий режим охоронних зон визначається положеннями, які затверджуються уповноваженими органами, що прийняли рішення про їх виділення.

Список використаної літератури

1. Закону України "Про природно-заповідний фонд України" вiд 16.06.1992 № 2456-XII (ВВР), 1992, N 34, ст.502

2. Указ ПУ "Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду в Україні" від 08.09.93.

3. Указ ПУ "Про біосферні заповідники в Україні" від 26.11.93.

4. Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21.09.2000.

5. Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. - 2-е вид., перероб. та доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 352 с.

6. Кілічава Т.М. Екологічне право: Навч. посіб. для дистан. навчання. - К.: Університет Україна, 2006. - 303с.

Размещено на Allbest.ru