Поняття та види правоохоронної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru

14

Размещено на http://www.allbest.ru

Тема 1

Поняття та види правоохоронної діяльності

План

1. Місце правоохоронних органів у правоохоронній діяльності

2. Структура правоохоронної діяльності

3. Статус прокуратури України та її функції

4. Статус міліції

5. Служба безпеки України та її обов'язки

1. Місце правоохоронних органів у правоохоронній діяльності

Одне з центральних місць у різноманітній та багатоплановій діяльності держави займає виконання завдань із захисту прав і свобод людини, охорони прав та законних інтересів державних і недержавних організацій, боротьби зі злочинами та іншими правопорушеннями. Цей різновид державної діяльності в юридичному аспекті отримав найменування "правоохоронна діяльність", а заклади, що її здійснюють, - "правоохоронні органи".

Правоохоронна діяльність - це державна правомірна діяльність,яка здійснюється з метою охорони прав, відновлення порушеного права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів дії у строгій відповідальності із законом та при неухильному додержанні установлених процедур для цієї діяльності.

Правоохоронний орган - це державний орган, основним предметом діяльності якого є законодавчо-визначені функції, статус з охорони права, відновлення порушеного права, організація виконання покарання, захисту державної безпеки, підтримки правопорядку та забезпечення стану законності. Дані поняття ще перебувають у стадії становлення і навколо них серед фахівців тривають активні дискусії. Неоднозначне розуміння цих правових категорій зумовлене, головним чином, відсутністю чіткого визначення поняття "правоохоронні органи" та "правоохоронна діяльність" у законодавстві України.

Складна система правоохоронної діяльності реалізується у різних видах правозастосовних дій: правовстановлювальних, правозабезпечувальних, правопримушувальних і правовідновлювальних. Зазначені види правоохоронних дій уповноважені здійснювати, органи прокуратури, органи досудового слідства й дізнання, органи юстиції. Правовстановлюючі та правопримушувальні дії можуть здійснювати органи служби безпеки, податкової міліції та митні органи.

2. Структура правоохоронної діяльності

Структурно до системи правоохоронної діяльності входять:

· діяльність органів із забезпечення правосуддя;

· діяльність органів прокуратури;

· діяльність з виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

· діяльність із захисту державної безпеки, державного кордону та охорони громадського порядку.

В Україні за чинним законодавством можлива тільки державна правоохоронна діяльність. Недержавна правоохоронна діяльність не передбачена, хоч участь громадян в охороні правопорядку та державного кордону є досить розвиненою та регламентованою.

Основними суб'єктами правоохоронної діяльності є правоохоронні органи.

Згідно зі Законом України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»(ст. 2), до них належать:

· органи прокуратури;

· органи внутрішніх справ;

· органи служби безпеки;

· органи охорони державного кордону;

· органи й установи виконання покарань;

· митні органи;

· органи державної податкової служби;

· органи державної контрольно-ревізійної служби;

· органи рибної охорони;

· органи державної лісової охорони;

· інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

3. Статус прокуратури України та її функції

Прокуратура - єдина централізована система державних органів, які від імені держави здійснюють нагляд за точним виконанням та єдиним застосуванням законів через своєчасне виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо їх усунення та притягнення винних до відповідальності.

Прокуратура України становить єдину систему, котру очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Строк повноважень Генерального прокурора України становить 5 років. До системи органів прокуратури входять: Генеральна прокуратура, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура ВМС України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладаються такі функції:

· Підтримання державного обвинувачення в суді. При цьому прокурор не здійснює нагляду за діяльністю суду, а є рівноправним учасником судового процесу, який разом з іншими суб'єктами процесу бере участь у дослідженні доказів. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор обґрунтовує перед судом свою думку про застосування до підсудного кримінального закону та міри покарання. Якщо у ході судового слідства прокурор дійде висновку, що підсудний не винний у вчиненні злочину, він повинен відмовитись від звинувачувальної промови.

· Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави. Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан (або з інших поважних причин) самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів.

· Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. до органів, котрі можуть виконувати оперативно-розшукову діяльність, належать оперативні підрозділи МВС України СБУ, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони, органів державної податкової служби, органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань, розвідувального органу Міністерства оборони України. Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки; начальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження дізнання та командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ; митні органи й інші державні органи, повний перелік яких наведено у ст. 101 Кримінально-процесуального кодексу України.

· Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також: при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Отже, прокуратура повинна здійснювати нагляд за дотриманням законів у ізоляторах тимчасового утримання, слідчих ізоляторах, в'язницях, виправно-трудових і виховно-трудових колоніях, психіатричних лікарнях із суворим і посиленим наглядом.

Функції органів прокуратури України:

· здійснюють повноваження на підставі дотримання Конституції України та чинних законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

· захищають у межах своєї компетенції права та свободи громадян на засадах і керівництві перед законом незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану й інших ознак;

· вживають заходи, спрямовані на усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

· діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи стосовно її зміцнення.

Прокурорами та слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Особи, котрі не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування до року.

Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів. Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової та педагогічної діяльності.

правоохоронний орган прокуратура міліція

4. Статус міліції

Органи внутрішніх справ - один з елементів системи правоохоронних органів України. Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, є Міністерство внутрішніх справ України, статус якого детально врегульовано «Положенням про Міністерство внутрішніх справ України» (затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1338/2000).

Основне місце у системі органів внутрішніх справ належить міліції - державному озброєному органу виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Міліція - єдина система органів, що входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з таких підрозділів міліції: кримінальної, місцевої транспортної, судової, спеціальної, міліції громадської безпеки; державної автомобільної інспекції; міліції охорони.

Згідно зі ст. 2 Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», основними завданнями міліції є:

· забезпечувати особисту безпеку громадян, захищати їх права і свободи, законні інтереси;

· запобігати правопорушенням, припиняти їх;

· охороняти та забезпечувати громадський порядок;

· виявляти та розкривати злочини, розшуковувати осіб, які їх вчинили;

· забезпечувати безпеку дорожнього руху;

· захищати власність від злочинних посягань;

· виконувати кримінальні покарання і адміністративні стягнення;

· брати участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяти у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Діяльність міліції є гласною і грунтується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями і населенням. Міліція виконує завдання неупереджено, у точній відповідності до закону.

Працівник міліції на території України незалежно від посади, місця перебування і часу зобов'язаний вживати заходів для: попередження і припинення правопорушень, надання допомоги особам, котрі її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення.

Основні обов'язки міліції, передбачені ст. 10 Закону України «Про міліцію».

При прийнятті на службу може бути встановлено іспитовий термін до одного року. Працівникам міліції забороняється займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, бути членами політичних партій, інших громадських об'єднань, що мають політичну мету.

5. Служба безпеки України та її обов'язки

Служба безпеки України (СБУ) - державний правоохоронний орган спеціального призначення. СБУ підпорядкована Президентові України і підконтрольна Верховній Раді. Постійний контроль за діяльністю СБУ здійснює комітет Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. Голова СБУ щорічно подає Верховній Раді України та Президенту України звіт про діяльність СБУ. Відповідно до Указу Президента України від 22 жовтня 1999 р. № 1172/98 «Про контроль за діяльністю Служби безпеки України» введено інститут Уповноваженого Президента України з питань контролю за діяльністю СБУ. Вищий нагляд за дотриманням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України й уповноважені ним прокурори.

Діяльність СБУ, врегульована Законом України від 25 березня 1992 р. «Про службу безпеки України», ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності СБУ дотримується принципів поєднання єдиноначальності, колегіальності, власності, конспірації.

Служба безпеки України має такі завдання:

- захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці;

- попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління й економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

До системи СБУ належить Центральне управління СБУ, підпорядковані йому регіональні органи, Служба безпеки Автономної Республіки Крим, органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади. Керівництво всією діяльністю СБУ, її Центральним управлінням здійснює Голова СБУ. Голова СБУ призначається Верховною Радою України за поданням Президента України.

Голова СБУ має заступників, які за його поданням призначаються Президентом України.

Для вирішення покладених завдань СБУ може встановлювати контакти з органами безпеки іноземних держав і взаємодіяти з ними на підставі норм міжнародного права, відповідних договорів та угод.

Відповідно до основних завдань СБУ зобов'язана:

· проводити розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність;

· здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ тощо;

· виявляти, припиняти та розкривати злочини, розслідування яких віднесене до компетенції СБУ, проводити дізнання і слідство у цих справах, розшукувати осіб, які переховуються у зв'язку із вчиненням зазначених злочинів;

· забезпечувати захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України;

· забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України і посадових осіб.

· СБУ, її органи і працівники мають право:

· проводити гласні та негласні оперативно-розшукові заходи;

· в інтересах розвідки, контррозвідки й оперативно-розшуко-вої діяльності створювати інформаційні системи та вести оперативний облік;

· подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки України;

· виключно при безпосередньому припиненні злочинів, переслідуванні осіб, котрі підозрюються у їх вчиненні, заходити в житлові та інші приміщення, на території та земельні ділянки, оглядати їх з наступним повідомленням прокурора впродовж 24 год.

Серед суб'єктів правоохоронної діяльності особливе місце займають органи, які здійснюють спеціальну правоохоронну діяльність. Такі органи мають особливий статус, визначений законодавчо. Так, у Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» до підрозділів, які можуть здійснювати такі дії належать підрозділи:

• МВС України

• Служби безпеки України

• Державної прикордонної служби України

• управління державної охорони

• органів державної податкової служби

• органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань

• розвідувального органу Міністерства оборони України

Спеціальною правоохоронною діяльністю є діяльність спеціальних служб (оперативних підрозділів), що здійснюється в інтересах безпеки суспільства та держави, забезпечення кримінального судочинства в межах, визначених національним законодавством.

Потреба у визначенні правоохоронної діяльності виникла внаслідок того, що в Конституції України проголошено: Україна є "соціальна, правова" держава, серед органів якої дедалі більше виникають паралельні, зовні ідентичні функції та завдання з контролю, захисту й охорони прав людини, інтересів громадянського суспільства й самої держави (ст. 1). Вона взяла на себе обов'язок охороняти людину й суспільство від негативних проявів, соціальних відхилень, але правоохоронними органами порушуються честь і гідність, недоторканність і безпека здоров'я.

Сутність правоохорони полягає в тому, що вона є способом діяльності вповноваженого органу, якого позбавлено права діяти інакше ніж на основі закону або виходити за межі наданих повноважень, але у процесі правоохоронної діяльності може бути використано не лише офіційні (офіційна інформація) та правомірні (правомірним шляхом встановлені факти тощо) засоби впливу на юридичну або фізичну особу, а іноді й заборонені і неправомірні методи.

Це пов'язане з тим, що правоохоронні органи в особах деяких працівників перевищують свої посадові повноваження, не дотримуються законів, самі їх порушують, недобросовісно виконуючи свої обов'язки. Майже кожній людині в нашій країні доводилося зіткнутися з несправедливістю відношення правоохоронних органів до громадян. Це пов'язано з тим, що деякі закони пишуться не для захисту простих громадян, а для захисту чиновників, депутатів(хоч по суті вони такі самі громадяни, як і всі). Використовуючи закони, які написані для всіх громадян без винятку (ст.24 Конституції України) вносяться такі поправки (наприклад для депутатів, суддів…), що вони мають більші повноваження, що стосується рівності перед законом. Прикладом цього є: Наказ від 13.11.2006р. № 1111 «Про затвердження Інструкції з діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції МВС України» ст. 22.11пункт 4: «Якщо народний депутат, суддя чи працівник прокуратури керує транспортним засобом у стані сп'яніння, йому пропонується припинити керування. Огляд на визначення стану сп'яніння згаданих осіб у медичних закладах проводиться тільки в разі їх згоди.

Хіба можливе застосування цього указу до звичайного громадянина? Де ж рівність перед законом?

Висновок

1. На мою думку, щоб підвищити ефективність правоохоронної діяльності - потрібно вдосконалювати систему виховної і соціально-психологічної роботи з особовим складом правоохоронних органів. Необхідно збільшити прозорість у їх діяльності.

2. Я вважаю - хто б ти не був: робочий заводу, шахтар, учитель, вихователь, прокурор, суддя, депутат тощо - закону повинні підкорятися всі, без винятку.

3. Закони, накази, розпорядження та ін. нормативні акти повинні писатися так, щоб вони не визивали протиріччя між собою, не були протиріччям Конституції України. Але на цей час в нашій країні це відсутнє, бо відповідальність за порушення закону несуть всі по-різному (це залежить від того-хто яку посаду займає) і діє принцип «прав той, у кого більше прав».

4. Тому для розв'язання цих проблем закони потрібно писати кодифіковано. Якщо Міністерства взаємодіють між собою - то і закони треба приводити у стадію кодифікації законодавства.

5. В Україні для здійснення реформ правоохоронних органів необхідне встановлення дієвого демократичного цивільного контролю над їх діяльністю.

Размещено на Allbest.ru