Особливості адміністративного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Види адміністративних проваджень в діяльності органів державного управління, їх характеристика

2. Специфіка адміністративно-процесуальних норм і адміністративно-процесуальних відносин

3. Адміністративна юрисдикція та адміністративна юстиція

4. Відокремлення адміністративного процесу від інших видів юридичної процесуальної діяльності

1. Види адміністративних проваджень в діяльності органів державного управління, їх характеристика

Адміністративний процес являє собою системне утворення із складною і не до кінця дослідженою структурою. Первинним і основним компонентом його структури виступає окремо взяте адміністративне провадження.

Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у рамках конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Однопорядкові групи проваджень утворюють види адміністративних проваджень. Таким чином виділяються: адміністративні провадження за зверненням громадян; провадження у справах про адміністративні правопорушення; провадження з ліквідації нерентабельних підприємств; провадження з наданням громадянам пільг та інші.

Кількість конкретних адміністративних проваджень надзвичайно велика, що зумовлено характером самого державного управління, яке охоплює всі сторони суспільного життя, і різноманітністю управлінських відносин.

Внаслідок цього, повний перелік проваджень практично неможливий. Більш того, практика державно-управлінської діяльності викликає до життя нові їх види. Тільки за останні роки з'явилися провадження по одержанню громадянами субсидій, по ліцензуванню діяльності підприємств, оформленню спеціальних економічних зон, приватизації громадянами житла та інші. Кожне з них має специфічні риси або ознаки. Ці ознаки зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовідносин, що виникають, цілями, що ставляться, тощо. адміністративний процес

Тому на нинішньому етапі розвитку адміністративно-правової науки найважливішою проблемою є класифікація адміністративних проваджень на види та підвиди за найбільш характерними і значущими для юридичної практики ознаками. Першочергове завдання такої класифікації полягає у тому, щоб визначити місце кожного адміністративного провадження в адміністративному процесі і досліджувати його у рамках однопорядкових психологічних груп.

Найбільш доцільний з цього погляду такий розподіл проваджень: нормотворчі; установчі; правозастосовчі.

Для нормотворчих проваджень найбільш характерними є провадження по виданню нормативних актів управління.

Для установчих проваджень найбільш характерними є адміністративні провадження по:

1) створенню, реорганізації і ліквідації організаційних структур у сфері державного управління;

2) комплектуванню організаційних структур у сфері державного управління персоналом.

Правозастосовчі провадження є найбільшою і найскладнішою в структурному відношенні групою адміністративних проваджень.

До них належать:

1.Провадження по застосуванню заходів примусу в державному управлінні:

а) дисциплінарне провадження;

б) провадження по справах про адміністративні правопорушення;

в) провадження по застосуванню заходів матеріального впливу.

2.Провадження по застосуванню заходів заохочення і стимулювання в державному управлінні:

а) провадження в справах про нагородження державними нагородами, відзнаками Президента, грамотами тощо;

б) провадження в справах про присвоєння почесних та інших звань;

в) провадження в справах про преміювання;

г) провадження в справах про зняття стягнення тощо.

3.Провадження по реалізації громадянами своїх прав і обов'язків:

а) провадження по пропозиціях, скаргах, заявах громадян;

б) провадження по одержанню громадянами дипломів, авторських свідоцтв, патентів та ін.;

в) провадження по виконанню громадянами військового обов'язку;

г) провадження по виконанню громадянами обов'язку мати паспорт;

д) провадження по одержанню громадянами житла;

е) провадження по реалізації громадянами права користуватися комунально-побутовими послугами тощо.

4. Провадження по реалізації юридичними особами своїх прав і обов'язків:

а) провадження по легалізації юридичних осіб;

б) провадження по виділенню юридичним особам кредитів;

в) провадження по оформленню і видачі юридичним особам ліцензії;

г) провадження по виділенню юридичним особам земельних ділянок.

5. Провадження по здійсненню контролю і нагляду (контрольно-наглядове провадження) та цілий ряд інших.

Будь-яке провадження по адміністративних справах складається з ряду окремих операцій: наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення документів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій посадових осіб; опублікування акта управління.

Уважне вивчення подібних операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають.

По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має не випадковий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови по справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.

По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за ступенем урегульованості адміністративно-процесуальними нормами.

По-четверте, здійснення тієї або іншої операції у тому або іншому провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і виступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.

2. Специфіка адміністративно-процесуальних норм і адміністративно-процесуальних відносин

Найважливішими ознаками, які дозволяють розглядати адміністративний процес як ціле і самостійне правове явище, треба вважати наявність специфічних адміністративно-процесуальних норм і відносин. Ця специфіка проявляється, насамперед, у з'ясуванні їх співвідношення з матеріальними адміністративно-правовими нормами і відносинами.

Адміністративно-процесуальні правовідносини складають органічну частину системи правових відносин і володіють такими основними рисами.

1.Адміністративно-процесуальне відношення є юридичним зв'язком між конкретними суб'єктами, що володіють певними процесуальними правами й обов'язками. Воно може виникнути мінімум між двома суб'єктами, виявляючись у даному випадку як передбачений правовою нормою юридичний взаємозв'язок між ними. Адміністративно-процесуальне правовідношення не може існувати у вигляді загальнорегулятивного.

2. Адміністративно-процесуальне правовідношення передбачає визначеність взаємної поведінки його суб'єктів, що приписується відповідними правовими нормами. При цьому ступінь визначеності взаємної поведінки суб'єктів залежить від змісту того чи іншого виду адміністративно-процесуальних правовідносин, зумовленого характером тієї сфери державного життя, у межах якої воно виникає. Більшою визначеністю характеризується процесуальний статус суб'єктів юрисдикційних проваджень, що складаються з приводу вирішення спорів.

3.Адміністративно-процесуальні правовідносини завжди виникають на основі правових норм. Процесуальні публічні відносини можуть існувати тільки як правові відносини.

4.Реалізація будь-якого адміністративно-процесуального правовідношення, як і всякого правового відношення взагалі, забезпечується заходами державного впливу.

Однак ці ознаки ще не розкривають специфіки адміністративно-процесуальних правовідносин. Розкривають їх особливості - такі властивості.

Перша властивість полягає в тому, що адміністративно-процесуальні правовідносини виникають у сфері управління, регульованої нормами адміністративного права та суміжних публічних галузей права. Отже, адміністративно-процесуальні правовідносини відносяться до управлінських правовідносин.

Друга властивість відрізняє названі відносини як процесуальні і дає можливість провести грань між матеріальними і процесуальними адміністративно-правовими відносинами. Вона полягає в тому, що вони відносяться до процесуальних відносин, тобто до таких, котрі виникають при вирішенні індивідуально-конкретних справ у сфері державного, комунального та непублічного управління.

Адміністративно-процесуальні правовідносини, маючи загальний з матеріальними адміністративно-правовими відносинами управлінський характер, відрізняються від них рядом ознак, зокрема: 1) особливостями виникнення, 2) способом регулювання, 3) призначенням, 4) колом суб'єктів.

По-перше, роль юридичного факту при виникненні адміністративно-процесуального правовідношення виконує складений фактичний склад: юридичні факти, на основі яких може виникнути матеріальне основне правовідношення, та переконаність заявника (скаржника) про правомірність своїх вимог.

По-друге, адміністративно-процесуальні правовідносини відрізняються від матеріальних адміністративно-правових відносин особливостями регулювання, що зумовлені специфікою юридичних норм, які регулюють відповідні групи адміністративно-правових відносин. Якщо матеріальні норми адміністративного права регулюють «статичні» відносини, то процесуальні адміністративно-правові норми регулюють відносини «динамічні», для яких особливе значення мають дії їхніх суб'єктів.

Дії суб'єктів адміністративно-процесуальних правовідносин, здійснювані в передбаченої законом послідовності, зумовлюють стадійність розвитку правовідносин. Існування стадій адміністративно-процесуального правовідношення також є обставиною, яка відрізняє цей вид правовідносин від матеріальних.

Адміністративно-процесуальні правовідносини відрізняються від матеріальних адміністративно-правових відносин своїм призначенням. Завдання адміністративно-процесуальних правовідносин, так само як і взагалі будь-яких процесуальних правовідносин, полягає в забезпеченні реалізації розпоряджень насамперед матеріальної правової норми. Звідси випливає, що адміністративно-процесуальне правовідношення в повній відповідності з диспозицією адміністративно-процесуальної норми виступає як засіб здійснення відповідного матеріального правовідносини.

Було б помилково обмежувати «реалізуючі» можливості і межі адміністративно-процесуальних правовідносин тільки потребами здійснення матеріальних адміністративно-правових відносин. Ці межі трохи ширше і торкаються інтересів ряду інших галузей права. Подібно до того, як адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію матеріальних норм адміністративного, фінансового, трудового, земельного та ряду інших галузей права, так і адміністративно-процесуальні правовідносини зв'язані з реалізацією матеріальних правовідносин галузей права.

В адміністративно-процесуальних правовідносинах складність структури також виражається в наявності декількох суб'єктів, роль яких у даному правовідношенні неоднакова. У зв'язку з цим можна виділити основне процесуальне відношення і відносини, що виникають у зв'язку з основним і є, так би мовити, побіжними. Наприклад, при здійсненні громадянином адміністративного правопорушення виникає процесуальне відношення між ним і адміністративною комісією. Це відношення, проходячи ряд стадій і виступаючи у якості основного, магістрального, породжує попутно ряд інших процесуальних зв'язків. Вони складаються при реалізації адміністративною комісією повноваження про виклик на своє засідання свідків, а також представників державних органів і громадських організацій. Правовідносини між комісією і названими суб'єктами можуть бути віднесені до категорії «побіжних», допоміжні, сприяючі реалізації основного правовідношення між адміністративною комісією І правопорушником.

Адміністративно-процесуальні правовідносини відрізняються від матеріальних адміністративних правовідносин і колом суб'єктів. Учасниками цього виду відносин є всі суб'єкти матеріальних адміністративно-правових відносин і, крім того, деякі суб'єкти, що у матеріальних адміністративно-правових відносинах за загальним правилом не беруть участь,--- наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Вища рада юстиції, прокурор.

Отже, адміністративно-процесуальні правовіносини варто розглядати як такі регульовані правом суспільні відносини, що складаються з приводу вирішення індивідуально-конкретних справ у сфері функціонування ланок адміністративного устрою.

Специфіка процесуальних норм полягає у тому, що:

1. Вони відрізняються від матеріальних норм своїм призначенням. Матеріальні норми регулюють права і обов'язки суб'єктів і відповідають на запитання «що робити?». Процесуальні норми регулюють порядок, процедуру реалізації цих прав і обов'язків. Вони відповідають на запитання «як, яким чином робити?».

2. Процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони виникають й існують лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм, за наявності потреби установити обов'язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб правила розгляду адміністративних справ.

3. Адміністративно-процесуальні норми є засобами реалізації далеко не всіх матеріальних норм.

Потреба в адміністративно-процесуальних нормах виникає лише тоді, коли потрібна спеціальна процедура для вирішення конкретного управлінського питання.

У таких випадках йдеться про матеріальні норми адміністративного права, реалізація яких здійснюється через застосування.

Найбільш характерними у цьому розумінні є норми, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення.

Разом з тим, і для норм, які реалізуються через виконання і використання, можуть передбачатися відповідальні процесуальні правила.

4.Конкретна адміністративно-процесуальна норма завжди є засобом реалізації кількох матеріальних норм, але забезпечує цю реалізацію тільки частково.

5. Адміністративно-процесуальні норми забезпечують реалізацію матеріальних норм не тільки адміністративного права. Цю функцію виконують і щодо інших правових галузей.

Як юридичне явище адміністративний процес характеризується тим, що під час його здійснення виникають адміністративно-процесуальні відносини. Виникають вони в сфері державного управління під впливом відповідних процесуальних норм.

Від матеріальних адміністративно-правових відносин процесуальні адміністративно-правові відносини відрізняють такі обставини:

1. Особливості виникнення.

Для того, щоб виникли матеріальні відносини, потрібні три обставини: а) норма права; б) правосуб'єктність; в) юридичний факт.

Для виникнення адміністративно-процесуальних відносин необхідно вже чотири обставини: а) матеріальна норма; б)процесуальна норма; в) правосуб'єктність; г) юридичний факт.

2. Особливості предмета регулювання.

Матеріальні норми регулюють статичні відносини, а процесуальні -динамічні. Виникнувши, такі відносини не залишаються нерухомими, а розвиваються, проходять цілий ряд стадій. Наприклад, порушення справи, розслідування справи, виконання постанови тощо.

3. Структура.

Для процесуальних адміністративно-правових відносин характерна більш складна структура, ніж для матеріальних. Адміністративно-правові відносини у своєму розвитку породжують цілий ряд процесуальних зв'язків. Так, під час скоєння адміністративної провини виникають процесуальні відносини між громадянином (правопорушником) і органом, що розглядає справу.

У процесі розгляду справи і розвитку цих правовідносин виникають процесуальні зв'язки, викликані необхідністю збирання доказів (опитування свідків, вивчення документів, залучення перекладачів, експертів та ін.). Таким чином, поряд з основним, головним адміністративно-процесуальним відношенням, завжди виникають супутні процесуальні правовідносини, що регулюються процесуальними нормами.

3. Адміністративна юрисдикція та адміністративна юстиція

Насамперед необхідно розмежувати такі інститути адміністративного права, як адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція.

Слід зазначити, що раніше юрисдикція частіше за все ототожнювалася із судочинством, правосуддям; з підвідомчістю, підсудністю вирішення справ.

Якщо згадати, що під юстицією завжди розуміли правосуддя (інше значення -- справедливість), то стає очевидною певна спорідненість термінів «юстиція» і «юрисдикція». Проте, на відміну від терміна «юстиція», термін «юрисдикція» модернізувався і сьогодні охоплює всю сукупність правомочностей відповідних державних органів вирішувати правові спори і справи про правопорушення. Необхідно відмітити, що крім суду, є велика кількість органів, які мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Для з'ясування співвідношення понять «адміністративна юрисдикція» і «адміністративна юстиція» видається за необхідне чітко визначити, що всі органи, які розглядають адміністративно-правові спори та справи про адміністративні правопорушення, є адміністративно-юрисдикційними, але тільки суд, що здійснює правосуддя по адміністративних справах, є органом адміністративної юстиції. Отже, поняття адміністративної юрисдикції більш широке, ніж поняття адмі­ністративної юстиції. Останнє являє собою вищу, найбільш розвинену форму здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності.

Відносно ж практичного відношення першого інституту до другого, то вкажемо, що ще в 1970 р. радянські вчені звернули увагу на те, що, розглядаючи діяльність судів по забезпеченню законності в сфері адміністративної юрисдикції, ми маємо справу зі своєрідним проявом адміністративної юстиції.

Для теоретичного порівняння адміністративної юстиції і адміністративної юрисдикції з'ясуємо, які типи адміністративно-правових відносин регулюються цими інститутами.

Головною відмінністю правовідносин, що регулюються інститутами, які порівнюються, є правове становище в них суб'єктів -- органів державного управління і громадян. У випадку адміністративної юрисдикції орган управління є активним суб'єктом (суб'єктом адміністративної юрисдикції), від волі якого у більшості випадків залежить існування подібних правових відносин. Правові відносини у сфері адміністративної юстиції виникають за ініціативою громадянина, якщо він вважає, що його право порушується саме органом управління чи посадовою особою. Отже, метою адміністративної юрисдикції є притягнення до адміністративної відповідальності правопорушника, а метою адміністративної юстиції -- розгляд спорів за заявою громадянина між органом публічної влади і цим громадянином.

При порівнянні адміністративної юрисдикції і адміністративної юстиції як суміжних видів діяльності, спрямованих на вирішення адміністративно-правових справ, у юридичній літературі слушно вказується на те, що перший вид діяльності не є аналогією або складовою частиною другого, як і навпаки. На нашу думку, вказувати взагалі на однопорядковість цих явищ або просто не бачити між ними різниш є великою помилкою з точки зору врахування принципу розподілу державної влади.

Поняття «адміністративної юрисдикції» пов'язується з певного роду або виду виконавчо-розпорядчої діяльності держави, в процесі якої дійсно розв'язується (вирішується) спір про право, і, хоча ці дії не обов'язково пов'язані з покаранням, все ж «наявність системи органів каральної адміністративної юрисдикції є іншою стороною цього виду діяльності». Адміністративна юстиція -- це насамперед форма правосуддя, за допомогою якої «розглядаються і вирішуються питання і спори управління». Звідси ми бачимо, що за наявності споріднених рис зазначені вище види діяльності аж ніяк не можуть бути зведені до чогось єдиного.

Таким чином, адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні коріння, різняться за ознаками владної природи (судової і виконавчої) цих видів діяльності і характеру правовідносин, які виникають під час діяльності їх суб'єктів.

Адміністративно-юрисдикційна діяльність ґрунтується на певних принципах, які дозволяють відобразити специфіку об'єднання в ній рис виконавчо-розпорядчої діяльності та правосуддя по адміністративних справах. Такими принципами є: законність, професіоналізм, захист інтересів держави і особи, об'єктивна істина, змагальність, офіційність, економічність та ін.

Таким чином, адміністративна юрисдикція полягає в розгляді адміністративно-правових спорів, справ про адміністративні правопорушення у встановленій законом адміністративно-процесуальній формі спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), які наділені правом розглядати спори та накладати адміністративні стягнення, а також правом вирішення спорів, що виникають по скаргах громадян.

Адміністративна юстиція-- це встановлений законом порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, та органами державного управління (посадовими особами), --з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створюваними для вирішення правових спорів судами. Тобто адміністративна юстиція представлена адміністративними судами.

4. Відокремлення адміністративного процесу від інших видів юридичної процесуальної діяльності

Адміністративний процес відрізняється від інших видів юридичної процесуальної діяльності і, насамперед, від кримінального та цивільного процесу. У відмінностях, що існують між ними, найбільш чітко виявляється специфіка адміністративного процесу.

Ці відмінності полягають у тому, що:

а) по-перше, адміністративний процес реалізується у державному управлінні, кримінальний і цивільний - при виконанні правосуддя. Адміністративний процес є частиною виконавчо-розпорядчої діяльності, оскільки являє собою врегульовані процесуальними нормами управлінські відносини, він є юридичним вираженням діяльності;

б) по-друге, адміністративний процес не обмежується юрисдикційною діяльністю, тобто діяльністю щодо розгляду суперечок і застосування примусових заходів, а включає і діяльність по реалізації регулятивних норм, діяльність, так би мовити, позитивного, організуючого характеру. Це пояснюється специфікою управління як діяльності в основному творчої, в якій метод примусу є повністю юрисдикційним, цивільний - переважно юрисдикційним. Отже правоохоронна функція в адміністративному процесі займає підпорядковане місце, а в кримінальному і цивільному - головне;

в) по-третє, адміністративний процес відрізняється переліком і розташуванням проваджень. Провадження в адміністративному процесі розташовані паралельно. Це пояснюється великою кількістю і різноманітністю справ, які вирішуються оперативно і, в основному, органами першої інстанції.

Для кримінального і цивільного процесу характерно розташування проваджень за інстанціями, тобто «за просуванням» справи в суді першої інстанції; касаційне провадження; наглядове провадження;

г) по-четверте, адміністративний процес реалізується іншими суб'єктами, ніж кримінальний і цивільний. Це органи і посадові особи виконавчо-розпорядчої системи держави. Причому всі вони виконують крім адміністративно-процесуальних й інші функції. Кримінальний і цивільний процеси здійснюються обмеженим колом органів (суди, органи попереднього розслідування), які спеціально створені з цією метою.

Список використаної літератури

1. Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін. / За ред. Ю. П. Битяка. - Харків: Право, 2001. - 528с.

2. Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. -- К.: Юрінком Інтер, 1998. -- 224с.

3. Педько Ю Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція: деякі теоретичні та практичні питання співвідношення // Право України. -- 2001. -- № 10. -- С. 72-75.

4. Селіванов А.О. Адміністративний процес в Україні: реальність і перспективи розвитку правових доктрин. -- К.: Видавничий Дім «ІнЮре», 2000. - С.68

5. Бородін І. Про сутність адміністративної юстиції. // Право України. -- 2000. -- № 2. -- С. 15-17.

6. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. / В.К. Колпаков, О.В. Кузьменко. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 544с.

Размещено на Allbest.ru