Акти органів судової влади як джерело конституційного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ імені Ярослава МУДРОГО

судовий прецедент конституційне право

Мазур Микола Вікторович

УДК 342.56:340.142(477)

Акти органів судової влади як джерело конституційного права України

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Скрипнюк Олександр Васильович, Академія правових наук України, начальник відділу міжнародних наукових зв'язків, академік Академії правових наук України

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Гринюк Роман Федорович, Донецький національний університет, декан економіко-правового факультету;

кандидат юридичних наук, доцент Барабаш Юрій Григорович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри конституційного права України.

Захист відбудеться “06” листопада 2009 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий “02” жовтня 2009 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. П. Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Глибинна трансформація правової системи України в період незалежності, що не оминула й основ конституційного ладу, виявляється сьогодні у виникненні принципово нових і докорінному перетворенні багатьох існуючих державно-правових і соціальних інститутів і явищ. Це значною мірою обумовлено необхідністю реалізації визначених на конституційному рівні основних пріоритетів розвитку України (побудова правової, демократичної, соціальної держави, забезпечення й усебічне гарантування прав і свобод людини та ін.), що вимагає, серед інших першочергових заходів, утвердження сильної, незалежної та справедливої судової влади. І хоча вирішення цього завдання, очевидно, є ще далеким від завершення, уже сьогодні можна констатувати, що суди здійснюють серйозний вплив на регулювання суспільних відносин. Більше того, досвід діяльності судів у роки незалежності свідчить про те, що цей вплив, по-перше, часто не обмежується суб'єктами конкретних справ, набуваючи загального, нормативного значення, і, по-друге, поширюється на сферу конституційних правовідносин. Це засвідчує певні зміни, яких зазнає останнім часом система джерел конституційного права України через підвищення ролі актів органів судової влади в нормативному регулюванні конституційних правовідносин, і вимагає перегляду традиційних наукових поглядів на юридичну природу названих актів і їх місце в системі джерел конституційного права України.

Слід зазначити, що наукове обговорення питань щодо правотворчого значення окремих судових рішень розпочалося ще в ХІХ столітті. Серед українських і російських учених цієї епохи, котрі приділяли безпосередню увагу названій проблемі, були І. Гессен, Г. Демченко, С. Зарудний, М. Коркунов, С. Муромцев, С. Пахман, А. Романович-Славатинський, Г. Шершеневич та інші. У радянський період питання про визнання судової практики джерелом права розглядали у своїх працях А. Безіна, С. Братусь, А. Венгеров, А. Вишинський, С. Вільнянський, М. Гурвіч, В. Дябло, С. Зівс, М. Ісаєв, К. Комісаров, В. Лазарєв, В. Лєушин, В. Лівшиц, Б. Нікіфоров, М. Орзіх, П. Орловський, М. Строгович, І. Тішкевич, С. Ткачова, Я. Трайнін та інші. Серед сучасних вітчизняних правознавців загальнотеоретичні проблеми судової влади та судового прецеденту, а також питання щодо можливості визнання актів органів судової влади джерелами права України досліджували Ф. Духон, П. Євграфов, В. Кисіль, М. Козюбра, Б. Малишев, В. Паліюк, В. Примак, Я. П'янова, П. Рабінович, А. Селіванов, С. Серьогіна, О. Скакун, В. Тацій, М. Тесленко, В. Тихий, Ю. Тодика, С. Федик, Г. Христова, В. Шаповал, С. Шевчук та інші.

Однак, незважаючи на велику кількість публікацій із зазначеного вище кола проблем, у сучасній науці конституційного права України фактично відсутні комплексні теоретичні дослідження юридичних властивостей актів органів судової влади та їх ролі в системі джерел сучасного конституційного права; багато питань щодо юридичної природи актів Конституційного Суду України (КСУ) до сьогодні не знайшли свого вирішення; майже не вивченими залишаються проблеми, пов'язані з визначенням місця в системі джерел конституційного права України актів судів загальної юрисдикції та прецедентів Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) тощо. Вирішення цих проблем створить передумови для суттєвого підвищення ефективності конституційно-правового регулювання суспільних відносин.

Викладене свідчить про перспективність обраної теми дослідження та її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п.п. 2.1 Пріоритетних напрямків розвитку правової науки на 2005 - 2010 роки, затверджених постановою загальних зборів відділень Академії правових наук України від 18 червня 2004 року № 20/4-2.

Мета й завдання дослідження. Метою роботи є визначення юридичної природи актів органів судової влади, їх ролі та місця в системі джерел конституційного права України.

Відповідно до зазначеної мети було поставлено такі завдання:

з'ясувати сутність і співвідношення понять "джерело права" і "форма права";

визначити особливості та систему джерел конституційного права України;

здійснити порівняльно-правову характеристику судового прецеденту;

з'ясувати, чи існують історичні та соціально-юридичні передумови для визнання актів органів судової влади джерелом конституційного права України;

розробити класифікацію актів КСУ та охарактеризувати їх юридичну природу;

з'ясувати юридичну природу актів судів загальної юрисдикції та визначити їх роль у регулюванні конституційних правовідносин;

встановити особливості функціонування прецедентного права ЄСПЛ;

з'ясувати місце прецедентів ЄСПЛ у системі джерел конституційного права України;

розкрити характер взаємозв'язків актів органів судової влади з іншими джерелами конституційного права України;

сформулювати на основі проведеного дослідження пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства та юридичної практики.

Об'єктом дослідження є система джерел конституційного права України.

Предмет дослідження становлять акти органів судової влади як джерело конституційного права України.

Методи дослідження. Методологія дослідження базується на комплексному аналізі юридичної природи актів органів судової влади як джерел конституційного права України, поєднаному із застосуванням різноманітних загальнонаукових і спеціальних методів, що сприяло досягненню мети дослідження та вирішенню поставлених завдань. Зокрема, порівняльно-правовий метод було використано при характеристиці місця судового прецеденту в системі джерел англосаксонського та континентального права, а також його ролі в діяльності міжнародних судів. За допомогою історико-правового методу досліджувалося місце актів судових органів в системі джерел вітчизняного права в різні історичні епохи. Формально-догматичний метод застосовано при визначенні змісту та обсягу нормативного регулювання тих аспектів діяльності та компетенції органів судової влади, що впливають на особливості юридичної природи їх актів. Використання структурно-функціонального методу сприяло визначенню місця актів органів судової влади в системі джерел сучасного конституційного права України та встановленню механізму їх взаємодії. Широке використання в роботі знайшли загальнофілософські категорії (сутність і явище, конкретне і абстрактне, форма та зміст тощо) та методи формальної логіки (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в з'ясуванні юридичної природи актів органів судової влади, їх ролі та місця в системі джерел конституційного права України. Результати наукового дослідження знайшли своє втілення у таких основних положеннях, які відбивають його новизну:

вперше:

- в контексті дослідження правової природи судового прецеденту на основі проведеного порівняльно-правового дослідження визначено напрями еволюції сучасної англійської доктрини судового прецеденту, зокрема з'ясовано, що в цій доктрині відбудуться істотні зміни після набрання чинності Актом про конституційну реформу 2005 року. Доводиться, що англійська доктрина судового прецеденту не є ані статичною й незмінною, ані універсальною для всіх країн англосаксонської правової сім'ї;

- на основі аналізу й порівняння юридичних властивостей "класичних" судових прецедентів Англії, нормативно-правових актів і актів КСУ всебічно обґрунтовано позицію про те, що останні є різновидом судових прецедентів, які, хоча і мають низку специфічних рис, обумовлених особливостями конституційного судочинства, можуть застосовуватися не тільки в межах конституційного провадження, але і в інших формах судочинства;

- доведено, що акти судів загальної юрисдикції за певних умов набувають статусу джерела конституційного права України, а в деяких випадках відіграють визначальну роль у розвитку окремих інститутів цієї галузі права;

- на дисертаційному рівні визначено елементи правової природи різних актів судів загальної юрисдикції, що характеризують їх місце в системі джерел конституційного права України;

- здійснено ґрунтовне теоретичне опрацювання проблеми визначення місця прецедентів ЄСПЛ у системі джерел конституційного права України, зокрема визначено основні положення доктрини прецедентного права ЄСПЛ, з'ясовано межі його обов'язковості для КСУ та судів загальної юрисдикції, а також розкрито правила застосування прецедентів ЄСПЛ вітчизняними судами;

удосконалено:

- концептуальні основи теорії джерел конституційного права України. Запропоновано авторське визначення поняття "джерела конституційного права України", під яким розуміються виражені, як правило, в певній установленій або визнаній державою формі конституційно-правові принципи, норми та інші нормативні правові приписи та положення, що характеризуються певним ступенем визначеності, дають можливість суб'єктам права дізнатися про зміст чинного права та за допомогою яких регулюються й охороняються правові відносини, пов'язані з визначенням основ конституційного ладу та правового статусу особистості, забезпеченням прав і свобод людини та громадянина, закріпленням і гарантуванням повновладдя Українського народу, організацією та здійсненням державної влади і місцевого самоврядування. Здійснено авторську класифікацію формально-юридичних джерел конституційного права України, в основі якої лежить розрізнення первинних і вторинних джерел на підставі їхнього значення в механізмі конституційно-правового регулювання суспільних відносин;

- існуючі підходи до класифікації актів КСУ та визначено їх різновиди: підсумкові акти, процедурні (процесуальні) акти, внутрішньоорганізаційні акти, оперативні акти;

набули подальшого розвитку:

- загальнотеоретична концепція джерел права. Зокрема, доведено, що зміст понять "джерело права" у формально-юридичному сенсі та "зовнішня форма права" не збігаються за змістом і обсягом, оскільки перше з них характеризує не лише форму зовнішнього вираження певного правового змісту, але й сам цей зміст;

- характеристика елементів юридичної природи актів КСУ як джерел конституційного права України (з'ясовано сутність поняття "правова позиція КСУ", визначено юридичну силу, особливості різних видів актів КСУ та межі їх дії).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані: у науково-дослідницькій сфері - при подальшій роботі над концепцією джерел конституційного права України; у правотворчій сфері - при підготовці нових і внесенні змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів; у сфері правореалізації - під час відправлення правосуддя в межах конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, кримінального судочинства; у навчальному процесі - при підготовці підручників, навчальних посібників з навчальних курсів "Конституційне право України", "Теорія держави та права" тощо, при викладанні відповідних навчальних дисциплін.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорювалася на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Окремі положення дисертації доповідались на науково-практичних конференціях, семінарах і засіданнях круглих столів, у тому числі на: Міжнародній науковій конференції "Ідея права і держава (четверті Новгородцевські читання)" (Україна, м. Луганськ, 26 - 27 квітня 2006 року); Міжнародній школі-практикумі молодих вчених та спеціалістів з юриспруденції "Вплив міжнародного права на національне законодавство" (Росія, м. Москва, 24 - 26 травня 2007 року); Міжнародній науковій конференції "Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності" (м. Київ; 26 жовтня 2007 року).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в тринадцяти статтях, тезах доповідей і матеріалах науково-практичних конференцій, сім з яких вийшли у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.

Структура роботи. Мета і завдання дослідження визначили структуру роботи і послідовність викладу матеріалу. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які в цілому містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 233 сторінки, у тому числі список використаних джерел (431 найменування) на 56 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, наукову новизну, об'єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано положення, які визначають новизну роботи, розкрито практичне значення отриманих результатів, означено їх апробацію та публікації, а також структуру дисертації.

Розділ перший "Загальна характеристика джерел конституційного права" складається з трьох підрозділів і висновку до розділу.

У підрозділі 1.1. "Загальнотеоретичні проблеми дослідження поняття "джерело права" аналізуються погляди вітчизняних і закордонних правознавців на питання щодо визначення поняття "джерело права". Дисертант дійшов висновку, що в юридичній літературі сутність цього поняття визначається переважно з позицій загальнофілософського та юридичного підходів. У межах першого підходу під джерелом права розуміються фактори об'єктивного й суб'єктивного характеру, що безпосередньо чи опосередковано впливають на його формування та зміст. Інший підхід передбачає дослідження способів буття позитивного права, що виступають інструментом пізнання змісту чинних правових приписів. У такому сенсі під джерелами права слід розуміти виражені, як правило, в певних установлених або визнаних державою формах принципи і норми права, а також інші нормативні правові приписи і положення, що характеризуються певним ступенем визначеності, дають можливість суб'єктам права дізнатися про зміст чинного права та за допомогою яких регулюються й охороняються суспільні відносини (формально-юридичні джерела права).

Доводиться, що зміст понять "формально-юридичне джерело права" та "зовнішня форма права" є схожим, але не тотожним і при виборі між цими термінами перевагу слід віддавати першому (якщо тільки мова не йде про конкретні проблеми правотворчості, наприклад, про вдосконалення форми деяких нормативно-правових актів), оскільки воно краще розкриває сутність права як соціального регулятора. По-перше, це пояснюється тим, що надання нормам права певної зовнішньої форми не є кінцевим проявом їх буття, а навпаки з цього моменту, якщо говорити образно, починається їх "життя". Норми права, виражені ззовні у певній офіційній формі стають джерелом, з якого суб'єкти права дізнаються про зміст чинного права. По-друге, категорія "форма", як категорія філософська, завжди протиставляється змісту, оскільки кожне явище можна охарактеризувати з позицій змісту й форми. З огляду на це, поняття "джерело права" є дещо ширшим за обсягом ніж "форма права", адже об'єднує в собі і формальні, і змістовні ознаки, що дозволяє йому повніше відображувати сутність явища, яке ним позначається.

З'ясовуючи сутність джерел права дисертант дійшов висновку, що вони: а) завжди містять чинні правові принципи, норми чи інші нормативні правові приписи; б) як правило, мають наперед визначену державою або визнану нею офіційну форму (наприклад, форму певного правового акта); в) характеризуються єдністю формальних і змістовних ознак; г) характеризуються певним ступенем визначеності; д) є джерелом інформації про зміст чинного права; е) виступають самостійно чи в поєднанні з іншими джерелами права регуляторами суспільних відносин, створюючи юридичні підстави для реалізації права, у тому числі для вирішення конкретних юридичних справ в процесі правозастосування.

У підрозділі 1.2. "Джерела конституційного права України: поняття й види" з'ясовуються фактори, що визначають особливі риси, притаманні лише джерелам конституційного права. Обґрунтовується теза, що ці риси обумовлюються місцем і роллю конституційного права в системі права України, специфікою предмета правового регулювання цієї галузі права та об'єктів конституційних правовідносин.

Своєрідність предмета правового регулювання конституційного права, яка полягає в тому, що конституційно-правові норми здійснюють регулятивний вплив на всі сфери суспільного життя (політичну, економічну, соціальну, духовну тощо), зумовлює особливу природу джерел конституційного права України, які можуть одночасно розглядатися і як джерела інших галузей права.

Дисертант, проаналізувавши існуючі позиції правознавців щодо класифікації джерел конституційного права, обґрунтовує теоретичну й практичну необхідність розрізняти первинні й вторинні джерела конституційного права в залежності від їх значення в системі чинного права та можливостей регулятивного впливу на суспільні відносини.

У підрозділі 1.3 "Акти органів судової влади в системі джерел конституційного права: порівняльно-правовий аспект" досліджується значення судового прецеденту в системі джерел права англосаксонської та романо-германської правових сімей.

У дисертації визначено основні положення англійської доктрини судового прецеденту (дія принципу stare decisis; правила розрізнення ratio decidendi та obiter dictum; правила застосування судових прецедентів судами різного рівня), а також питання її еволюції на сучасному етапі. З'ясовано, що англійська доктрина судового прецеденту не є універсальною для всієї англосаксонської правової сім'ї. Правова природа судових прецедентів у системі джерел конституційного права різних держав, які належать до названої правової сім'ї, є неоднаковою. Разом із тим, загальною для країн англосаксонської правової сім'ї є тенденція до поступового зменшення на сучасному етапі значення креативних прецедентів (що створюють нові конституційно-правові норми) в системі джерел конституційного права й, навпаки, до зростання значення нормативно-правових актів і деклараторних прецедентів, які тлумачать і деталізують їх положення. Це дозволяє вдало поєднати переваги регулювання суспільних відносин за допомогою законів і прецедентів.

На відміну від цього, у романо-германській правовій сім'ї судовий прецедент не став загальновизнаним джерелом права, хоча завжди відігравав певну роль у системі джерел права. У ХХ столітті значення окремих судових актів в системі джерел континентального права значно зросло внаслідок створення органів конституційної юрисдикції та міжнародних судових органів (зокрема, Суду Європейських Співтовариств, ЄСПЛ).

Аналогічним є становище актів органів судової влади в системі джерел права на українських землях, де судова практика завжди мала відоме значення. Активне обговорення правотворчого значення судових актів почалося в другій половині ХІХ століття й продовжується до сьогодні. Однак про суттєвий вплив актів органів судової влади на розвиток вітчизняного конституційного права стало можливим говорити лише після проголошення незалежності України.

Другий розділ "Акти судових органів України як джерело конституційного права" складається з двох підрозділів і висновку до розділу.

У підрозділі 2.1. "Поняття, види та юридична природа актів Конституційного Суду України" з урахуванням місця КСУ в системі органів державної влади досліджуються специфічні правові властивості його актів, що характеризують їх як джерела конституційного права України.

Дисертант доопрацював існуючі підходи до класифікації актів КСУ та запропонував виділяти наступні їх види: 1) акти, прийняті за результатами розгляду судових справ (підсумкові акти); 2) процедурні (процесуальні) акти; 3) внутрішньоорганізаційні акти (нормативні та індивідуальні); 4) оперативні акти (акти про затвердження, зміну або скасування внутрішньоорганізаційних актів, акти про внесення редакційних змін до підсумкових актів тощо).

Характерною особливістю підсумкових актів КСУ є наявність правових позицій - прецедентних норм права, які містять правові приписи щодо правильного розуміння змісту конституційних і законодавчих норм, а також правові принципи та інші положення, сформульовані КСУ на підставі тлумачення Конституції та законів України й покладені в основу вирішення того чи іншого питання в межах конституційного провадження.

Рішення КСУ щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є обов'язковими для виконання на всій території України, а їх дія розрахована на неперсоніфікованого адресата і поширюється на невизначену кількість випадків. Правові позиції КСУ містяться як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах рішення. Відповідно, обов'язковими є обидві названі частини рішення. За своєю юридичною силою рішення КСУ щодо офіційного тлумачення розташовуються одразу за актами, що роз'яснюються, в такій послідовності: тлумачення положень Конституції - за Конституцією, тлумачення законів - слідом за законами.

В актах конституційного контролю також містяться правові позиції, але структурно вони розташовуються лише в мотивувальній частині, що, однак, не позбавляє їх ознак нормативності: як засвідчує практика КСУ, наявність казуального тлумачення тієї чи іншої норми Конституції чи закону України анулює практичну необхідність в наданні абстрактного тлумачення цієї ж норми. Нормативна природа цих рішень визначається також і тим, що в їх резолютивній частині розміщуються приписи, які скасовують неконституційні нормативно-правові акти чи їх частини. За юридичною силою рішення КСУ щодо конституційності законів та інших правових актів займають місце одразу після Конституції України.

На підставі викладеного, дисертант указує на правотворчу природу підсумкових актів КСУ, що дозволяє називати їх джерелами конституційного права України. За своїми видовими ознаками вони відносяться до судових прецедентів, хоча й мають певну специфіку, обумовлену особливостями конституційного судочинства.

Характеризуючи дію підсумкових актів КСУ, дисертант доходить висновку, що чинна редакція Закону України "Про Конституційний Суд України" неадекватно відображає дію в часі рішень КСУ як актів, що мають нормативний характер. На підставі цього запропоновано внести до названого закону зміни, якими передбачити: 1) загальну заборону зворотної дії рішень і висновків КСУ, у тому числі рішень щодо офіційного тлумачення, крім випадків, коли це має наслідком скасування чи пом'якшення відповідальності особи; 2) повноваження КСУ надавати своїм рішенням зворотну дію у випадках, коли інтереси захисту прав людини виправдовують порушення принципу правової певності, головною вимогою якого є стабільність правових відносин. Відповідні зміни необхідно також внести до процесуального законодавства України в частині, що стосується підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Рішення КСУ мають постійну дію, тобто вони не втрачають чинність через скасування правового акта, визнаного повністю або частково неконституційним, чи з прийняттям замість нього нового акта, що обумовлено нормативним характером правових позицій, які містяться в мотивувальній частині рішення. Враховуючи це, доцільно на законодавчому рівні запровадити механізм перегляду правових позицій і рішень КСУ, який забезпечить ефективні можливості для еволюції його практики відповідно до розвитку суспільних відносин, правової науки та стандартів у галузі прав людини, а також для виправлення помилкових рішень КСУ.

Окрім підсумкових актів органу конституційної юрисдикції, прецедентний характер мають також деякі його ухали про відмову у відкритті конституційного провадження. Дисертант вважає доцільним поширення практики прийняття КСУ "відмовних" ухвал з позитивним змістом, які містять, з одного боку, формальну відмову у відкритті конституційного провадження, а з іншого - вказівку на необхідність застосовувати в даному випадку правову позицію КСУ, сформульовану в раніше розглянутій справі. Значення джерел конституційного права України мають і деякі відмовні ухвали з негативним змістом, зокрема, ті ухвали, в яких містяться правові позиції КСУ щодо правил підвідомчості та допустимості справ, що розглядаються.

Джерелами конституційного права України є деякі внутрішньоорганізаційні акти КСУ (Регламент КСУ, Положення про Секретаріат КСУ, Положення про постійні комісії КСУ тощо), які є підзаконними відомчими нормативно-правовими актами, а також оперативні акти нормативно-допоміжного значення (рішення КСУ, які затверджують нормативні внутрішньоорганізаційні актів, скасовують їх чи вносять до них зміни).

Підрозділ 2.2. "Акти судів загальної юрисдикції в системі джерел конституційного права України" присвячено дослідженню можливостей впливу практики судів загальної юрисдикції на формування конституційного права України. При цьому наголошується, що поняття "судова практика" в широкому сенсі включає: а) будь-яку діяльність судових органів щодо розгляду та вирішення конкретних справ; б) соціально-правовий досвід, накопичений у результаті цієї діяльності. Отже, використовувати в науковому обігу вислів на кшталт "судова практика - джерело права" можна лише суто умовно, маючи на увазі "судову практику" у вузькому значенні, тобто не весь, а тільки певний соціально-правовий досвід, накопичений у результаті діяльності судів. Обґрунтовано недоцільність вживання в науковому обігу термінів "правоположення", "прецедент тлумачення", "конкретизація права" в якості понять, що позначають самостійні правові явища чи окремі види юридичної діяльності.

Дослідження положень чинного законодавства України дозволило прийти до висновку, що воно містить норми, які непрямо вказують на те, що окремі акти ВСУ можуть набувати прецедентного значення, стаючи зразками для вирішення аналогічних справ у майбутньому.

На основі аналізу досвіду діяльності судів загальної юрисдикції в останні роки, а також особливостей правової природи їх актів, зроблено висновок, що статус джерела конституційного права можуть набувати, як правило, тільки акти ВСУ, ВАСУ та ВГСУ (постанови пленумів цих судів, рішення в конкретних справах), які містять правові позиції, що стосуються предмета правового регулювання конституційного права (справи щодо виборів і референдуму, захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, визначення компетенції вищих органів державної влади тощо). Як виняток можна розглядати випадки, коли внаслідок широкого й одноманітного застосування певної правової позиції судами всіх рівнів формується "усталена судова практика" з того чи іншого питання.

У дисертації детально аргументується теза, що прийняті в конкретних справах рішення вищих судових органів України, які містять правові позиції, сформульовані в результаті тлумачення правових норм, подолання колізії юридичних норм і заповнення прогалин в праві, можуть мати лише силу переконливого прецеденту, але попри це в деяких випадках відіграють визначальну роль у розвитку окремих конституційно-правових інститутів (наприклад, виборчого права).

Ґрунтуючись на аналізі правової природи роз'яснень Пленуму ВСУ, що видаються у формі постанов, дисертант зазначає, що їх не можна розглядати як виключно інтерпретаційні акти, оскільки в них узагальнюється не тільки практика тлумачення норм права, але й практика заповнення прогалин і подолання колізій у законодавстві. Вони мають усі формальні ознаки нормативно-правового акту, а їх загальнообов'язковість забезпечується інститутом перегляду судових рішень. Враховуючи велике значення, яке мають роз'яснення Пленуму ВСУ, а так само й пленумів вищих спеціалізованих судів, запропоновано чітко визначити їх нормативну природу на законодавчому рівні.

Джерелами конституційного права можуть також бути рішення судів загальної юрисдикції, у тому числі судів першої інстанції, що набрали чинність і містять правові приписи, якими скасовуються незаконні (неконституційні) нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Крім того, до джерел конституційного права України необхідно віднести регламент ВСУ, а також акти ВСУ, якими затверджується, скасовується регламент або вносяться до нього зміни.

Третій розділ "Прецеденти Європейського суду з прав людини як джерело конституційного права України" починається з підрозділу 3.1. "Теоретичні проблеми прецедентного права Європейського суду з прав людини", в якому підкреслюється, що ЄСПЛ послідовно дотримується принципів прецедентного права, постійно посилаючись на свої попередні рішення, прецеденти Європейської комісії з прав людини або "усталене прецедентне право".

В основі доктрини прецедентного права ЄСПЛ знаходиться принцип, відповідно до якого ЄСПЛ дотримується попередніх прецедентів послідовно, але не завжди: він не вважає їх абсолютно обов'язковими та може відмовитись від застосування прецедентів шляхом їх анулювання або відокремлення від них. При анулюванні прецеденту ЄСПЛ з метою підвищення стандартів у галузі прав людини змінює свій підхід до певного питання під час розгляду нової справи, що має наслідком не скасування старого рішення, а лише припинення його нормативної дії. При відокремленні від прецеденту ЄСПЛ не змінює та не скасовує існуючого прецеденту, але через істотну відмінність фактів постановляє рішення, що відрізняється від нього.

Особливістю прецедентного права ЄСПЛ, що відрізняє його від англійських судових прецедентів і наближає до практики конституційних судів країн континентальної Європи, є те, що ЄСПЛ надає великого значення й нерідко посилається не лише на ratio decidendi попередніх рішень, але й на викладені в них загальні правові принципи, які в англійській доктрині прецеденту вважалися б попутно сказаним (obiter dictum). В узагальненому виді прецедентні норми права, сформульовані в прецедентах ЄСПЛ, пропонується називати "правовими позиціями".

У підрозділі 3.2. "Рішення Європейського суду з прав людини в системі джерел конституційного права України" дисертант зазначає, що чинне законодавство прямо визнає практику ЄСПЛ джерелом права України, а враховуючи те, що питання забезпечення прав і свобод людини входять до предмету регулювання конституційного права, то її слід розглядати, перш за все, як джерело саме цієї галузі права.

Прецеденти ЄСПЛ мають похідний від Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод характер, хоча й істотно розширюють і доповнюють її нормативний зміст. Зважаючи на це, в системі джерел вітчизняного конституційного права прецеденти ЄСПЛ за юридичною силою логічно розмістити одразу після міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

При визначенні меж впливу прецедентів ЄСПЛ на практику КСУ потрібно виходити з особливої правової природи останнього як єдиного органу конституційної юрисдикції, тому вони мають для КСУ не обов'язковий, а переконливий характер. Крім того, на прикладі аналізу декількох справ, вирішених ЄСПЛ і КСУ, доводиться, що останній, розглядаючи виключно питання права, не завжди може зробити загальний висновок щодо неконституційності певного закону, покладаючи в основу своєї аргументації прецедент ЄСПЛ, який бере до уваги факти конкретної справи.

Для судів загальної юрисдикції прецеденти ЄСПЛ мають обов'язковий характер, але вітчизняний суд може відмовитися від їхнього застосування у випадку, якщо: 1) національне законодавство встановлює вищі стандарти прав і свобод людини, ніж відповідний прецедент ЄСПЛ; 2) є потреба відокремитися від прецеденту ЄСПЛ через розумну відмінність у фактах справ.

На даний момент вітчизняні суди все частіше звертаються до прецедентів ЄСПЛ, але й до сьогодні це є скоріше поодинокі випадки, ніж загальна практика. Дисертант наполягає на доцільності широкого впровадження стандартів ЄСПЛ у практику судів загальної юрисдикції та, де це можливо, у практику КСУ, що обумовлено потребами захисту конституційних прав і свобод людини та необхідністю сумлінного виконання Україною зобов'язань, що витікають із норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення результатів проведеного дослідження і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в з'ясуванні ролі і місця актів органів судової влади в системі джерел конституційного права України.

За результатами проведеного дослідження розроблені такі основні наукові положення та висновки:

1) зростання значення актів органів судової влади в системі джерел вітчизняного конституційного права має відповідні історичні передумови, виступаючи закономірним наслідком соціально-правових процесів, що відбуваються сьогодні в Україні, та відповідає тенденції зближення правових систем світу за їх основними ознаками;

2) сьогодні статус джерела конституційного права України мають прецеденти ЄСПЛ; підсумкові акти КСУ; деякі "відмовні" ухвали КСУ з позитивним і негативним змістом; окремі акти ВСУ, ВАСУ та ВГСУ (постанови пленумів цих судів, рішення в конкретних справах), що містять правові позиції з питань, які входять до предмету правового регулювання конституційного права, а також усталена судова практика з цих питань; чинні рішення судів загальної юрисдикції будь-якої інстанції, містять правові приписи, якими скасовуються незаконні (неконституційні) нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, та стосуються предмета конституційно-правового регулювання; нормативні внутрішньоорганізаційні та оперативні акти нормативно-допоміжного значення КСУ та ВСУ;

3) визнання актів органів судової влади джерелом конституційного права України не означає применшення ролі нормативно-правових актів у механізмі регулювання суспільних відносин; навпаки, судова практика КСУ, судів загальної юрисдикції та ЄСПЛ доповнює законодавче регулювання й виступає інструментом забезпечення поступовості й послідовності розвитку конституційних правовідносин, долаючи неповноту, прогальність і колізійність окремих конституційних і законодавчих норм та іноді коригуючи положення нормативно-правових актів відповідно до вимог Конституції України та Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

У результаті проведеного дослідження було також сформульовано деякі пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства та юридичної практики: 1) запропоновано вирішити виявлені в Конституції України, Законі № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" і Регламенті КСУ неузгодженості термінологічного апарату, що стосуються видів актів КСУ; 2) запропоновано шляхи врегулювання питання щодо зворотної дії актів КСУ; 3) запропоновано на законодавчому рівні запровадити механізм перегляду правових позицій і рішень КСУ; 4) висловлено думку про доцільність поширення практики прийняття "відмовних" ухвал КСУ з позитивним змістом; 5) запропоновано на законодавчому рівні визначити нормативну природу та юридичну силу постанов Пленумів ВСУ та вищих спеціалізованих судів, що містять їх роз'яснення; 6) висловлено думку про доцільність поширення практики застосування українськими судами прецедентів ЄСПЛ, використовуючи переважно казуїстично-сенсуальний спосіб посилання на них у тексті судового рішення.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Мазур М. В. Судовий прецедент як джерело права України: проблеми теорії та практики / М. В. Мазур // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. - 2003. - № 4. - С. 5-20.

Мазур М. В. Право судів на нормотворчість як ознака правової держави / М. В. Мазур // Ідея правової держави: історія і сучасність : спеціальний випуск Вісника Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України у 5-ти ч. - Ч. 5. - 2004. - С. 190-195.

Мазур М. В. Дискусія про правотворчі повноваження судів у дореволюційній українській і російській літературі / М. В. Мазур // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 3. - С. 52-60.

Мазур М. В. Прецеденти Європейського суду з прав людини в системі джерел конституційного права України / М. В. Мазур // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 39. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. - С. 226-232.

Мазур М. В. Еволюція доктрини судового прецеденту в сучасній Англії / М. В. Мазур // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - № 7-8. - С. 122-128.

Мазур М. В. Застосування прецедентів Європейського суду з прав людини у сфері кримінальної юстиції / М. В. Мазур // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка. - 2008. - Спец. вип. № 6. - Ч. 2. - С. 23-30.

Мазур М. В. Наукове обговорення проблем судової правотворчості в радянський період / М. В. Мазур // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2009. - № 2. - С. 111-117.

Мазур М. В. Конституційна реформа та проблеми судової влади в Україні / М. В. Мазур // Конституційна реформа: експертний аналіз / Друге доповнене видання. - Харків : Фоліо, 2004. - С. 85-92.

Мазур Н. В. Роль судебной практики в правовом регулировании общественных отношений (постановка проблемы) / Н. В. Мазур // Материалы Международной научной конференции "Татищевские чтения: актуальные проблемы науки и практики". Правовые отношения и ответственность. - Ч. 1. - Тольятти : Волжский университет им. В.Н. Татищева, 2004. - С. 128-133.

Мазур Н. В. Применение европейских стандартов прав человека в национальном судопроизводстве : [материалы выступления и обсуждения] / Н. В. Мазур // Правова реформа у масовій свідомості мешканців Луганського регіону : матеріали круглого столу "Захист прав людини в Луганському регіоні: шлях до європейських стандартів" (15 грудня 2005 р.) і науково-практичної конференції "Правова реформа у масовій свідомості мешканців Луганського регіону" (16 лютого 2006 р.) - Луганськ : РВВ ЛДУВС, 2006. - С. 6-19.

Мазур Н. В. Влияние прецедентов Европейского суда по правам человека на практику Конституционных судов России и Украины / Н. В. Мазур // Влияние международного права на национальное законодательство (Материалы заседания Международной школы-практикума молодых ученых-юристов. Москва. 24-26 мая 2007 г.) / отв. ред. Т.Я. Хабриева, Ю.А. Тихомиров. - М. : Юриспруденция, 2007. - С. 95-100.

Мазур М. В. Про співвідношення понять "джерело права" та "форма права" / М. В. Мазур // Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності : матеріали міжнар. наук. конф. (26 жовт. 2007 р., м. Київ) / за ред. О. В. Скрипнюка. - Х. : Право, 2008. - С. 263-265.

Мазур Н. В. Влияние судебной практики на развитие избирательного права в Украине / Н. В. Мазур // Вестник Тверского государственного университета. - 2008. - № 10. - С. 177-185.

АНОТАЦІЯ

Мазур М. В. Акти органів судової влади як джерело конституційного права України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 - конституційне право; муніципальне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2009.

Дисертацію присвячено дослідженню особливостей юридичної природи актів органів судової влади, що визначають їх місце та роль у системі джерел сучасного конституційного права України. У дисертації проаналізовано основні положення концепції джерел конституційного права, здійснено їх класифікацію; проведено порівняльно-правове дослідження судового прецеденту в країнах англосаксонської та романо-германської правових сімей; з'ясовано правову природу актів Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції та визначено їх місце в правовій системі України.

На підставі проведеного дослідження зроблено загальний висновок про зростання протягом останніх років значення актів органів судової влади в системі джерел вітчизняного конституційного права; сформульовано інші умовиводи та надано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України та юридичної практики.

Ключові слова: джерело конституційного права, акт органу судової влади, судовий прецедент, судова практика, правова позиція, Європейський суд з прав людини, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції.

АННОТАЦИЯ

Мазур Н. В. Акты органов судебной власти как источник конституционного права Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. Харьков, 2009.

Целью работы является определение юридической природы актов органов судебной власти, их роли и места в системе источников конституционного права Украины.

В результате проведенного исследования на основе анализа сущности и юридических свойств источников конституционного права Украины диссертант сформулировал авторское определение этого понятия, под которым следует понимать выраженные в определенной установленной или признанной государством форме конституционно правовые принципы, нормы и другие правовые предписания нормативного характера, которые дают возможность субъектам права узнать о содержании действующего права и с помощью которых регулируются и охраняются правовые отношения, связанные с определением основ конституционного строя и правового статуса личности, обеспечением прав и свобод человека и гражданина, закреплением и гарантированием полновластия Украинского народа, организацией и осуществлением государственной власти и местного самоуправления.

Диссертант пришел к выводу, что рост значения актов органов судебной власти в системе источников отечественного конституционного права имеет соответствующие исторические предпосылки, выступая закономерным результатом социально-правовых процессов, которые происходят сегодня в Украине, и отвечает тенденции сближения правовых систем мира по их основным признакам.

На данный момент статус источника конституционного права Украины имеют: прецедентное право Европейского суда по правам человека; итоговые акты Конституционного Суда Украины; некоторые "отказные" постановления Конституционного Суда Украины с позитивным и негативным содержанием; отдельные акты Верховного Суда Украины, Высшего административного суда Украины и Высшего хозяйственного суда Украины (постановления пленумов этих судов, решения по конкретным делам), которые содержат правовые позиции по вопросам, относящимся к предмету правового регулирования конституционного права, а также устоявшаяся судебная практика по этим вопросам; вступившие в силу решения судов общей юрисдикции любой инстанции, которые содержат правовые предписания, отменяющие незаконные (неконституционные) нормативно-правовые акты органов государственной власти и органов местного самоуправления, и касаются предмета конституционно-правовой регулирования; нормативные внутриорганизационные и нормативно-вспомогательные акты Конституционного Суда Украины и Верховного Суда Украины.

Диссертант подчеркивает, что признание актов органов судебной власти источником конституционного права Украины не означает приуменьшения роли нормативно-правовых актов в механизме регуляции общественных отношений; напротив, судебная практика Конституционного Суда Украины, судов общей юрисдикции и Европейского суда по правам человека дополняет законодательное регулирование и выступает инструментом обеспечения последовательного развития конституционных правоотношений, преодолевая неполноту, пробельность и коллизионность отдельных конституционных и законодательных норм, а также иногда корректируя положение нормативно-правовых актов в соответствии с требованиями Конституции Украины и Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Ключевые слова: источник конституционного права, акт органа судебной власти, судебный прецедент, судебная практика, правовая позиция, Европейский суд по правам человека, Конституционный Суд Украины, суды общей юрисдикции.

SUMMARY

Mazur M. V. Judicial Acts as the Sources of Constitutional Law of Ukraine. - Manuscript.

The dissertation on getting a candidate of science degree in law on specialty 12.00.02 - Constitutional Law; Municipal Law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav the Mudry. Kharkiv, 2009.

The dissertation is devoted to the research on peculiarities of the legal nature of judicial acts, which identify the place and role of these documents in the system of sources of Constitutional law of Ukraine.

The main points of the conception of Constitutional law sources have been analyzed; the classification of these sources has been made; the legal comparative analysis of the judicial precedent in common law and civil law countries has been conducted; the legal nature of decisions of the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine and courts of general jurisdiction has been clarified, and the place of these decisions in Ukrainian legal system has been identified.

The results of the research lead to the conclusion that the significance of judicial acts in the system of the sources of national Constitutional law has increased recently; other statements and recommendations aimed at improving Ukrainian legislation and legal practice have been developed.

Keywords: a source of constitutional law, a judicial act, judicial practice, a precedent, a legal position, the European Court of Human Rights, the Constitutional Court of Ukraine.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідальний за випуск доктор юридичних наук, доцент О. М. Атоян

Підписано до друку 28.08.2009.

Папір офсетний. Друк RISO. Гарнітура Times New Roman.

Ум. друк. арк. 0,9. Наклад 100 прим. Зам. № 37

Редакційно-видавничий відділ

Луганського державного університету

внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.

Друкарня РВВ ЛДУВС імені Е.О. Дідоренка

91493, Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Генерала Дідоренка, 4

1. Размещено на www.allbest.ru