Правове регулювання використання майна сільськогосподарськими підприємствами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая

Полтавський інститут бізнесу

САМОСТІЙНА РОБОТА

з дисципліни

Аграрне право

Тема:

Правове регулювання використання майна сільськогосподарськими підприємствами

Виконала студентка

групи ЮПз-31

Дяченко Л.М.

Перевірила викладач:

Старостіна Л.Л.

2012



План:

1. Аграрні підприємства як суб'єкта майнових прав

2. Характеристика правового режиму майна державного сільськогосподарського підприємства. Об'єкти та зміст майнових прав, сутність, особливості і відмінності права господарського відання і права оперативного управління майном

3. Правовий режим основних, оборотних, натуральних та інших фондів сільськогосподарських підприємств

4. Правовий режим майна підприємств кооперативного типу. Майнові фонди

5. Особливості правового режиму майна підприємств корпоративного типу. Майнові фонди

6. Правове регулювання приватизації майна державних підприємств у системі АПК.

7. Гарантії та захист майнових прав аграрних підприємств

8. Правове регулювання насіннєвої діяльності в Україні. Ринок зерна



1. Аграрні підприємства як суб'єкти майнових прав

Основними виробниками продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження є аграрні підприємства всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. На сьогодні в Україні найпоширеніші аграрні підприємства -- це державні сільськогосподарські підприємства; сільськогосподарські підприємства кооперативного та корпоративного типів; селянські (фермерські) господарства; приватні сільськогосподарські підприємства; приватні підсобні господарства.

Майно сільськогосподарського призначення має такі специфічні ознаки:

- застосовується тільки в сільськогосподарському виробничому процесі;

- його неможливо перепрофілювати для інших видів господарської діяльності в первісному, незмінному вигляді;

- проектується спеціалізованими конструкторськими бюро та проектно-кошторисними відділами;

- випускається спеціалізованими виробниками і становить їхню основну продукцію;

- таке майно підлягає обов'язковій сертифікації чи експертизі;

- застосовується самовідтворювальне майно білогічного походження (ґрунти, культурні рослини та тварини), яке потребує відповідно особливого режиму ідентифікації, державного і біологічного контролю та охорони.

У широкому розумінні поняття «приватне» охоплює усі організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств, що не мають у своєму складі майна державної чи комунальної власності. У вузькому розумінні - це засноване на власності фізичних та юридичних осіб конкретне підприємство.

Таке підприємство здійснює виробництво, переробку власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацію. Таким чином, організаційно-правова форма приватного сільськогосподарського підприємства - це оптимальне поєднання структурних підрозділів, утворених шляхом об'єднання засобів виробництва і людської праці в межах підприємств певного виду для виробництва, переробки і реалізації власновиробленої сільськогосподарської продукції (організаційна форма), встановлене і врегульоване за допомогою відповідного закону і локальних правових норм (правова форма).

Право власності в Конституції України розглядається крізь призму права його суб'єктів. У ст. 13 Основного Закону записано, що всі суб'єкти права власності рівні перед законом. Про право державної та комунальної власності йдеться в ст. 40 Конституції, в якій сказано, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Сільськогосподарське підприємство є суб'єктом майнових прав у цілому як юридична особа. Будь-яке аграрне підприємство виступає як суб'єкт господарювання, створений власником. Правомочність підприємства як суб'єкта майнових прав у господарській і соціальній діяльності визначається його галузевою право- і дієздатністю. Це означає, що підприємство як суб'єкт права, маючи в своєму користуванні й розпорядженні майно, повинно використовувати його виключно на цілі, передбачені статутом господарства, в першу чергу на вироблення сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутків і забезпечення країни продовольством і сировиною для легкої, харчової та інших галузей промисловості. Крім цього, підприємство як самостійний і повновладний суб'єкт речових, майнових прав може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особами (державними, колективними і громадськими організаціями), а також із громадянами, в тому числі з працівниками і державними органами, мати пов'язані з цим права і обов'язки, відповідати за своїми зобов'язаннями, вимагати захисту порушених прав. Оскільки майнові відносини підприємства регулюються не тільки цивільним, а й іншими галузями права, то й правосуб'єктність його як учасника майнових відносин ґрунтується на нормах різних галузей права.

У нормах цивільного права закріплено основні положеня права власності, права державної власності та права повного господарського відання майном, основні завдання підприємства як виробника товарної сільськогосподарської продукції, основи взаємовідносин із радами, з іншими державними органами і громадянами. Норми цього права дають визначення юридичної особи, розкривають зміст і обсяг прав та обов'язків підприємства як юридичної особи в майнових відносинах, конкретизують поняття права державної власності та права повного господарського відання, регулюють взаємовідносини підприємства як юридичної особи з власником, іншими юридичними особами і громадянами, встановлюють порядок і правила участі підприємства в господарсько-майнових відносинах в умовах переходу до ринкової економіки, відповідальність за невиконання зобов'язань, передбачають захист майнових прав радгоспу у відносинах з іншими юридичними особами і громадянами.

Відносини власності завжди мають об'єктом речі, матеріальні предмети. Ці положення повною мірою стосуються й характеристики об'єкта майнових відносин підприємств, за якими майно закріплено з правом повного господарського відання. Суспільні відносини, об'єктом яких є предмети матеріального світу, розуміються як відносини між людьми, юридичними особами щодо речей, предметів у зв'язку зі здійсненням права володіння, користування і розпорядження ними.

До об'єктів права власності належать основні засоби виробництва у сільському господарстві, транспорт, а також інше майно, необхідне для здійснення статутних завдань підприємства. Майно сільськогосподарського підприємства складається з основних фондів і обігових засобів, а також інших цінностей, вартість яких відповідно відображається в самостійному балансі підприємства.

Перелік об'єктів майнових прав підприємства спрямований на забезпечення майновими засобами виконання завдань сільськогосподарської діяльності. Це пов'язано з використанням землі для виробництва сільськогосподарської продукції, інших видів діяльності, не забороненої законодавством. У законодавчих актах немає переліку майна, яке належало б виключно до об'єктів майна сільськогосподарських підприємств.

Проте, виходячи зі статутних цілей і завдань підприємства, можна говорити про його основний перелік. До нього відносять будівлі та споруди, зокрема ферми, комори, гаражі, майстерні, електричні мережі, трактори, комбайни, устаткування, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження, меліоративні та іригаційні споруди, вироблену продукцію, грошові кошти, акції та інші цінні папери, інше майно, закріплене за підприємством або ж придбане ним на законних підставах.

Основним критерієм поділу майнових прав підприємства на відповідні майнові об'єкти є правова оцінка джерел формування майна. Такими джерелами можуть бути:

-- грошові кошти і матеріальні внески засновників;

-- доходи, одержані від реалізації продукції, робіт, послуг, а також від інших видів господарської діяльності;

-- доходи від цінних паперів;

-- кредити банків та інших кредиторів;

-- капітальні вкладення й дотації з бюджетів;

-- безкоштовні чи благодійні внески організацій, підприємств і громадян;

-- інші джерела, не заборонені законодавчими актами.

Для сільськогосподарських підприємств джерелами формування майна є також посіви та посадки сільськогосподарських культур і насаджень, розведення продуктивної і робочої худоби, птиці бджолосімей; зведення у встановленому порядку виробничих, житлових, культурно-побутових та інших будівель і споруд; використання наявних на земельних ділянках загальнопоширених корисних копалин, лісових угідь і водних об'єктів

Законодавче закріплення джерел формування майна підприємства є однією з форм розширення господарської самостійності аграрних підприємств. Тепер вони самі вирішують питання про ті чи інші види майна, що їх підприємство може придбати з правом повного господарського відання. Причому, виходячи з міркувань розвитку підприємництва, підприємство може вступати в майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами та разом із ними набувати окремі майнові об'єкти. Законодавчо закріплено, що майно може належати за правом спільної (часткової або сумісної) власності юридичним особам і громадянам.

Це правило стосується і права повного господарського відання в разі, якщо підприємство набуває певне майно спільно з іншими державними підприємствами. Дане майно може належати декільком державним підприємствам за правом спільного (часткового або сумісного) повного господарського відання. На таких правових засадах окремий будинок чи інші споруди можуть бути на балансі двох чи трьох підприємств, організацій. На базі об'єднання майна різних форм власності (змішана форма власності) можуть створюватись і функціонувати спільні підприємства з участю державних і недержавних підприємств.

Як суб'єкт права підприємство має право в межах, передбачених законодавчтвом і своїм статутом, продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям і установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безкоштовно в тимчасове користування чи позичати належні йому будови, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу, якщо інше не передбачено законодавчими актами і Статутом.

Підприємство має право, якщо інше не передбачено його статутом, здавати в оренду громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть бути в їх власності чи користуванні. Воно може передавати громадянам окремі матеріальні цінності й безкоштовно. Майно може передаватись громадянам, по-перше, -- з дозволу власника, а по-друге -- у випадках, не заборонених законодавством.

За певних умов майнові відносини можуть складатись між підприємствам і його трудовим колективом. Це специфічна форма таких відносин. Як відомо, трудовий колектив не є юридичною особою, а тому за загальними правилами самостійно не може вступати в майнові відносини, мати певні права і нести відповідальність. Але законодавчі акти передбачають винятки. Перший - коли у випадках, передбачених статутом, частина чистого прибутку може передаватись у власність трудового колективу. Другий - колектив державного підприємства має право вимагати передачі підприємства в оренду або ж перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, у разі прийняття рішення державним органом, уповноваженим управляти державним майном, або ж якщо державне підприємство буде визнане неплатоспроможним (банкрутом) за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди кредиторів. При задоволенні вимог трудового колективу він проводить організаційні заходи щодо створення нового підприємства, яке буде функціонувати на праві колективної власності. Третій випадок - коли за часткового викупу майна підприємства його колектив набуває права співвласника, а підприємство -- статус спільного власника. У цьому разі змінюється структура органів управління підприємством та їх компетенція по управлінню майном.

Підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються самостійно чи на договірній основі. Державні ціни і тарифи застосовується лише у випадках, передбачених законодавчими актами, наприклад, у разі реалізації окремих видів продукції державі на виконання державного замовлення.

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва і капітального будівництва через систему прямих угод (контрактів) або ж через товарні біржі та інші посередницькі організації. Матеріальними ресурсами централізовано воно забезпечується в обсягах і номенклатурі, потрібних для виконання державного замовлення.

Розподіл одержаних доходів та порядок їх використання встановлюється власником або ж уповноваженим органом відповідно до статуту підприємства. Державний вплив на вибір напрямів і обсягів використання прибутків здійснюється через податки, податкові пільги, а також економічні санкції. Трудовий колектив самостійно розпоряджається лише тією частиною прибутку, яка у випадках, передбачених статутом, передається в його власність. Порядок розподілу і використання її вирішується радою чи зборами (конференцією) колективу підприємства.

Правовий режим майна підприємства визначається правилами, якими регулюються його майнові відносини з працівниками і, насамперед, із питань оплати праці та розподілу між ними частини прибутку. В умовах розширення господарських прав підприємства і трудового колективу підприємство самостійно встановлює фонд оплати праці без обмеження його зростання з боку державних органів.

У сучасний період складаються майнові відносини також у процесі зовнішньоекономічних зв'язків підприємства. Його права і з цих питань значно розширені. Такі відносини здійснюються згідно із спеціальними законодавчими актами, зокрема Законом "Про зовнішньоекономічну діяльність", прийнятим Верховною Радою України 16 квітня 1991 р. (ост. ред.. 7.08.2011 р.). Одними з основних принципів майнових відносин підприємства є: принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, принцип юридичної рівності й недискримінації всіх учасників зовнішньоекономічних зв'язків та принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при вивезенні товарів.

Для правового режиму майна підприємства важливе значення мають такі вимоги Закону, як виключне право власності суб'єктів такої діяльності на всі одержані ними результати діяльності та забезпечення рівного захисту всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Одним із засобів захисту майнових прав підприємства є правило, за яким валютна виручка зараховується на його валютний балансовий рахунок і використовується ним самостійно.

2. Характеристика правового режиму майна державного сільськогосподарського підприємства. Об'єкти та зміст майнових прав, сутність, особливості і відмінності права господарського відання і права оперативного управління майном

Залежно від правових засад володіння майном визначається його правовий режим.

Під правовим режимом майна державного сільськогосподарського підприємства розуміється сукупність правових норм, якими забезпечується поєднання права державної власності з правом повного господарського відання підприємства закріпленим за ним державним майном; установлені правовими засобами порядок і умови придбання (присвоєння) майна; права та обов'язки підприємства як юридичної особи, його органів управління і трудового колективу щодо використання майна і розпорядження ним у процесі виробництва і соціальної діяльності; майнові відносини з іншими юридичними особами і громадянами, а також встановлені правовими засобами порядок і умови гарантування права державної власності та майнових прав ДСГП, захисту права державної власності і майнових прав та інтересів підприємства, його трудового колективу і працівників.

Таким чином, правовий режим майна державних та комунальних суб'єктів господарювання - це встановлені нормативними актами правила, можливості, межі «панування» над належним їм майном. Певні можливості щодо цих суб'єктів господарської діяльності надає право господарського відання та право оперативного управління.

Ці правомочності відрізняються від права власності тим, що власник згідно з законодавством на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він вправі діяти щодо нього будь-яким чином, але так, щоб це не суперечило закону. Власник може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, передавати його безоплатно чи за плату у володіння та користування іншим особам. Конституція України містить застереження з цього приводу: використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Результати господарського використання свого майна (виготовлена продукція, одержаний прибуток) належить власнику цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором (наприклад, договором оренди).

Управління ж державним та комунальним майном здійснюють уповноважені державні і комунальні органи, які вирішують питання створення відповідних підприємств, визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, контролюють ефективність використання та збереження довіреного їм державного й комунального майна відповідно до законодавства. Майно, яке є державною чи комунальною власністю і закріплене за відповідними підприємствами, належить їм на праві повного господарського відання чи оперативного управління (казенні підприємства).

Здійснюючи право повного господарського відання, державне чи комунальне підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном, може чинити відносно нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства.

Таким чином, можна сказати: якщо власник вправі володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном у повному обсязі, то державне чи комунальне підприємство стосовно майна, що належить йому на праві повного господарського відання, має значно менші правомочності.

Прикладом цього є заборона підприємствам, що перебувають у державній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам (ч. 5 ст. 75 ГК України).

Право повного господарського відання відрізняється від права власності ще й тим, що власник майна ліквідує чи реорганізовує підприємство за своїм рішенням, державне ж підприємство -- за рішенням органу, уповноваженого створювати такі підприємства, а також за рішенням судових органів. Тобто у власника є таке право, а в суб'єкта, що володіє майном на праві повного господарського відання, його немає. Крім того, відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах у порядку, що визначається Фондом державного майна України). Одержані в результаті відчуження кошти направляються виключно на інвестиції.

Законодавство України передбачає ще одне майнове право, похідне від права власності. Це право оперативного управління.

Терміни «право оперативного управління», «право повного господарського відання» запозичені українським законодавством із союзного.

Згідно з ч. 3 ст. 76 ГК України майно, що є в державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління. Здійснюючи це право, казенне підприємство володіє й користується зазначеним майном. Розпоряджатися ж майном, що належить до основних фондів, воно вправі лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються в його статусі. Казенне підприємство, як і державна установа, відповідає за своїми зобов'язаннями коштами та іншим майном , що є в його розпорядженні крім основних фондів. При недостатності в нього таких коштів майна відповідальність несе власник, тобто держава.

Особливістю правового режиму майна державного аграрного підприємства є й те, що в разі прийняття органом, уповноваженим управляти відповідним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємств трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства: оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності. Таке ж право належить йому й у разі визнання державного підприємства банкрутом (за умови прийняття на себе боргів банкрута і згоди на це кредиторів).

Прибуток, що залишається в державного аграрного підприємства після виплати податків та інших платежів до бюджету (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

Під визначення правового режиму державної і комунальної власності підпадають і основні засади передачі об'єктів права державної власності в комунальну власність і, навпаки, передбачені Законом України від 3 березня 1998 року «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності.

Така передача здійснюється безоплатно щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів; нерухомого майна (будівлі, споруди, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва); іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств; акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності в майні господарських товариств.

Під передачею цілісних майнових комплексів підприємств розуміють передачу всіх активів і пасивів підприємств, їх лімітів, фондів, планів фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва -- ще й з проектно-кошторисною документацією.

Об'єкти житлового фонду та соціально-культурного призначення передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, в тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів.

До складу комісії входять представники органів, уповноважених управляти державним майном, виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі.

У разі передачі об'єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об'єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності в майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об'єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.

Передача об'єктів з державної в комунальну власність здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів -- щодо підприємств, нерухомого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі в майні господарських товариств; органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій за погодженням з Міністерством економіки, Міністерством фінансів та Фондом державного майна - щодо окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого).

Передача об'єктів з державної в комунальну власність територіальних громад, сіл, селищ, міст здійснюється за наявності згоди відповідних рад, якщо інше не передбачене законом, а в спільну власність територіальних громад зазначених населених пунктів - за наявності згоди районних і обласних рад, якщо інше не передбачене законом.

З комунальної в державну власність передача об'єктів здійснюється за рішенням сільських, селищних, міських рад -- щодо об'єктів права комунальної власності відповідних територіальних громад, а щодо об'єктів права спільної власності цих громад, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, -- за рішенням останніх.

Як уже зазначено, передачу об'єктів здійснює комісія, яка утворюється виконавчим комітетом відповідної сільської, селищної, міської ради -- в разі передачі об'єктів у комунальну власність територіальних громад цих населених пунктів; відповідною районною, обласною радою або уповноваженим нею органом -- при передачі об'єктів у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст; органом, уповноваженим управляти державним майном, -- у разі передачі об'єктів у державну власність.

Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. З дати підпису виникає право власності набувача.

Відповідно до Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» Кабінетом Міністрів постановою від 21 вересня 1998 року затверджено «Положення про порядок передачі об'єктів права державної власності», яке визначило порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно.

Передача об'єктів права державної власності здійснюється:- щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів - за рішенням Кабінету Міністрів;- щодо нерухомого майна (будівель, споруд, у тому числі об'єктів незавершеного будівництва, а також нежитлових приміщень після виділення їх в окрему облікову одиницю); іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств (крім нерухомого) -- за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Міністерства економіки, Міністерства фінансів і Фондом державного майна;

- щодо державного майна, яке не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, -- за рішенням засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Міністерством економіки, Міністерством фінансів і Фондом державного майна;

- щодо цілісних майнових комплексів підприємств, установ, організацій, їх підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію - за рішенням органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна.

Якщо об'єкти права державної власності передаються від одного підприємства іншому, що належить до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, така передача здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

Органи, до сфери управління яких передано об'єкт державної власності, зобов'язані повідомити про таку передачу органи державної статистики та державної податкової служби, фінансові органи, а стосовно об'єктів, передача яких проводилась на підставі рішень Кабінету Міністрів, -- також і Міністерство економіки і своїм наказом закріпити нерухоме й інше окреме індивідуально визначене майно за відповідним підприємством (організацією) на праві повного господарського відання (оперативного управління). Зазначеною постановою Кабінету Міністрів затверджено також Порядок подання та розгляду пропозицій щодо передачі об'єктів з комунальної в державну власність та утворення і роботи комісій з питань передачі об'єктів у державну власність.

3. Правовий режим основних, оборотних, натуральних та інших фондів сільськогосподарських підприємств

За цільовим призначенням і правовим режимом майно, що використовується в процесі сільськогосподарського виробництва, поділяється на основні фонди і оборотні кошти, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти), вартість яких відбивається на самостійному балансі підприємства. Залежно від цільового призначення розрізняються основні виробничі фонди і фонди невиробничого (соціального) призначення. На такі ж різновиди поділяються й оборотні кошти. Правовий режим майна залежить як від форм власності, так і від призначення майна у виробництві або використання в невиробничій (соціальній) сфері.

Основні виробничі фонди - це засоби праці, тобто товарно-матеріальні цінності, що використовуються в процесі праці протягом декількох виробничих циклів, зберігаючи при цьому натуральну форму. Вони поступово, частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію.До основних виробничих фондів відносять земельні ділянки, капітальні витрати на покращання земель, споруди, передавальні пристрої, верстати, машини, обладнання, транспортні засоби, робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження і деякі інші матеріальні цінності. До оборотних виробничих фондів відносять предмети праці, які повністю споживаються в кожному виробничому циклі, змінюючи чи втрачаючи при цьому натурально-речову форму, і повністю переносять свою вартість на вироблену продукцію (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо).Не належать до основних фондів і обліковуються як засоби в обороті: предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості; знаряддя лову (трали, неводи, сіті тощо) незалежно від строку служби; бензомоторні пилки, сучкорізи, сплавний трос, сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісових доріг; спеціальні інструменти і спеціальні пристосування (для серійного і масового виробництва певних виробів або для виконання індивідуального замовлення) незалежно від вартості; тимчасові (нетитульні) споруди, пристосування і пристрої, затрати на зведення яких включаються до собівартості будівельно-монтажних робіт; молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини; багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадковий матеріал, тощо.

Основні невиробничі фонди становлять житлові будинки, санаторії, пансіонати, лікарняні установи та інші об'єкти соціально-культурного і оздоровчого призначення.

Належні підприємству на праві власності чи закріплені за ним на праві повного господарського відання або орендовані основні і оборотні кошти, виражені в грошовій формі, створюють його статутний фонд. У складі виробничих коштів (власних і позичкових) вирізняють виробничі запаси і незавершене виробництво, товарну частину виробленої продукції, що підлягає реалізації за договорами. Готова продукція разом із грошовими коштами створює так звані фонди обігу. Вироблена підприємством продукція, необхідна для внутрішнього споживання у процесі виробництва, не є готовою продукцією через те, що не реалізується споживачам. Вона може бути віднесена до незавершеного виробництва чи виробничих запасів.

Чим же різняться правові режими окремих видів майна підприємства? Якщо стосовно основних і оборотних фондів підприємство використовує в основному свої правомочності володіння і користування, то відносно готової продукції воно використовує правомочність розпорядження. Варто зазначити, що в умовах переходу до ринку різниця у правовому режимі окремих видів майна, що належить підприємству, стає менш виразною, ніж це було. За жорсткої централізованої планової економіки. Наприклад, основні виробничі фонди вже не є тим недоторканним об'єктом, стосовно якого державне підприємство не мало правомочностей розпорядження, за винятком реалізації непотрібного для підприємства майна (яке не використовувалось). І то за умови, що вищий орган або орган матеріально-технічного постачання відмовиться від його розподілу. На ці фонди не поширювалися правила про стягнення заборгованості з майна боржника.

Згідно з ГК України підприємство, якщо інше не передбачено законодавством або статутом, вправі продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям, установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу. Головне ж призначення основних виробничих фондів, як уже зазначалося, - це використання їх у сфері виробництва. Тому вони, як правило, закріплюються за внутрішніми структурними підрозділами підприємства. Останні й використовують їх для виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг відповідно до виробничих і фінансових планів, які складаються на підставі укладених господарських договорів.

На відміну від основних оборотні фонди не закріплюються за виробничими підрозділами. Реалізація продукції здійснюється переважно підприємством. В умовах переходу до ринку найдоцільнішим є передача цих функцій спеціалізованим підрозділам.

До спеціальних фондів союзним законом про державне підприємство (об'єднання) 1987 року були віднесені фонд розвитку виробництва, науки і техніки; фонд соціального розвитку і фонд заохочення (фонд економічного стимулювання); ремонтний фонд та ін. У нормативних актах і літературі останнього часу застосовуються терміни «фонд накопичення» і «фонд споживання». Поділ майна на згадані фонди має за мету регулювання процесу спрямування коштів підприємства на ці основні напрямки витрат.

До фонду накопичення на рівні підприємства відносять частину створеної вартості, яка йде на розширення виробництва. Сюди направляються відрахування від чистого прибутку, як правило, на збільшення основних і оборотних фондів, створення і поповнення резервного фонду тощо.

Декрет Кабінету Міністрів від 10 травня 1993 року (ост. ред. 1.01.2004 р.) «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій» встановив, що державні підприємства після сплати обов'язкових платежів проводять відрахування від прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні, на технічне переобладнання виробництва, освоєння нових технологій, здійснення природоохоронних заходів і нового будівництва за нормативами, встановленими органами, які виконують функції з управління майном, що перебуває в державній власності, в розмірах не менш як 30 відсотків і не більш як 80 відсотків суми прибутку.

Фонд споживання - це частина вартості, створеної на рівні підприємства, яка використовується для задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників.

Сільськогосподарське підприємство здійснює оперативний і бухгалтерський облік майна і наслідків своєї діяльності. Порядок ведення бухгалтерського обліку визначається законом України від 16 липня 1999 року (ост. ред. 14.01.2012 р.) «Про бухгалтерський облік і звітність в Україні».

Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх підприємств і гарантують та захищають інтереси користувачів.

Головне завдання бухгалтерського обліку полягає в тому, щоб забезпечити контроль за виконанням зобов'язань, наявністю і рухом майна, використанням матеріальних і фінансових ресурсів; своєчасне запобігання негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявлення і мобілізацію внутрішньогосподарських резервів; формування повної, достовірної інформації про господарські процеси і результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва та управління, а також для її використання інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, фінансовими, податковими, статистичними і банківськими установами та іншими зацікавленими органами і організаціями.

При проведенні бухгалтерського обліку підприємства повинні забезпечити повноту відображення за звітний період усіх господарських операцій і результатів інвентаризації майна. Записи в реєстрах бухгалтерського обліку провадяться на підставі первинних Документів, що фіксують здійснення господарських операцій.

Інвентаризація майна забезпечує достовірність бухгалтерського обліку. її проведення є обов'язковим при передачі майна державного підприємства в оренду або при його приватизації, при перетворенні підприємства в акціонерне товариство, а також у деяких інших випадках, передбачених законодавством.

Як уже зазначалось, одним із основних джерел формування майна підприємства є прибуток (доход), одержаний від реалізації продукції та від інших видів господарської діяльності. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу і витрат на її виробництво та реалізацію.

До джерел формування майна підприємства належать і капітальні вкладення, тобто витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-розвідувальні, геологорозвідувальні та бурові роботи, на відведення земельних ділянок і переселення, на підготовку кадрів для підприємства, що будується, та ін. Всі капітальні вкладення відбиваються в балансі за фактичними витратами для забудовника.

Таким чином оцінюються в балансі і фінансові вкладення (придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів, фонди інших підприємств тощо) на території України та за її межами.

4. Правовий режим майна підприємств кооперативного типу. Майнові фонди

Кооператив виступає власником матеріально-фінансових ресурсів (засобів виробництва, обміну, предметів споживання). Вони становлять економічну основу його діяльності.

Майно, що придбане за рахунок внесків громадян, тобто за рахунок їхньої приватної власності, належить на праві власності кооперативу як юридичній особі. Тому власність кооперативу (об'єднання) як юридичної особи слід розглядати як приватну власність. Отже, суб'єктом права власності в цьому разі виступає не громадянин, не пайовик, за рахунок майна якого сформована власність кооперативу, а кооператив в цілому, який у товарно-грошових, майнових відносинах виступає від свого імені як юридична особа.

Виступаючи єдиним власником належного кооперативу майна, він самостійно відповідає за зобов'язаннями всім належним йому майном. Але він не несе відповідальності за зобов'язання своїх членів, а члени кооперативу не Несуть відповідальності за його борги, якщо інше не передбачено законодавством або статутом кооперативу. Отже, суб'єктами права власності в системі сільськогосподарської кооперації є сільськогосподарські кооперативи (виробничі, обслуговуючі) та кооперативні об'єднання. Це випливає із положень статей 20, 26 Закону України від 17 липня 1997 року (ост. ред.. 18.12.11 р.) «Про сільськогосподарську кооперацію».

Члени кооперативу, передаючи в його власність частку майна у вигляді паю, стають суб'єктами майнових прав. Майнові відносини на засадах членства в кооперативі здійснюються за правилами зобов'язального права, з якого випливає, що член кооперативу має право вимагати частку (пай) у майні кооперативу в разі виходу з нього, а кооператив зобов'язаний компенсувати йому цю частку грішми або ж надати на розмір паю частину майна в натурі. Після того як частку конкретного майна буде передано членові кооперативу, він стає її власником або власником конкретної суми грошей.

Об'єктами права власності кооперативу, відповідно до ГК України і ст. 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», є будівлі, споруди, грошові та майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації й іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Об'єднання (спілки) сільськогосподарських кооперативів (ст. 26 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію») є власниками майна, добровільно переданого їм членами об'єднання, а також набутого внаслідок своєї діяльності та на інших підставах, не заборонених законом. До складу об'єктів права власності об'єднання не може належати майно членів об'єднання. Власністю об'єднання є майно створених ним підприємств, які не мають права вийти зі складу об'єднання без його згоди.

Джерелами утворення власності кооперативу є доходи від виробничо-господарської діяльності. Закон встановив для кооперативів (об'єднань) сприятливі умови для такої діяльності -- вони самостійно визначають напрямки господарської діяльності.

Майно кооперативу, до якого у вартісному виразі входять основні і обігові фонди, в період його створення становить статутний фонд кооперативу. Статутний фонд кооперативу в процесі його діяльності може збільшуватися або зменшуватися залежно від розширення або скорочення напрямків діяльності.

Особливістю правового режиму майна кооперативів (об'єднань) є те, що в ньому визначається пайовий фонд, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайові внески - це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, що їх вносять громадяни та юридичні особи для створення, діяльності кооперативів (об'єднань). Розміри паю встановлюють загальні збори членів -- засновників кооперативу. Характерною рисою правового режиму пайового фонду є те, що на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються відсотки з доходів у розмірах, які визначаються загальними зборами в порядку, який закріплений статутом кооперативу.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» майно кооперативу поділяється на пайовий і неподільний фонди. До неподільного фонду зараховується у вартісному виразі частина майна, що не розподіляється між членами кооперативу і використовується на загальнокооперативні цілі. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та майна кооперативу. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються.

Особливістю неподільного фонду кооперативу є те, що в разі ліквідації кооперативу майно цього фонду за рішенням загальних зборів членів кооперативу розподіляється між членами кооперативу. Порядок формування та розміри неподільного фонду встановлюються статутом.

Резервні фонди створюються для забезпечення відновлення фізично зношених основних фондів, для поповнення обігових фондів, забезпечення коштів на розвиток виробництва.

Змістом права кооперативної власності є правомочність кооперативу по володінню, користуванню і розпорядженню майном у межах, встановлених законом.

Право володіння - це фактичне утримання майна у сфері господарювання кооперативу. Право користування - можливість отримувати від майна його корисні споживчі якості. Право розпорядження - можливість визначати юридичну та фактичну долю майна (продати, передати в тимчасове користування та ін.).

5. Особливості правового режиму майна підприємств корпоративного типу. Майнові фонди

Приватні аграрні підприємства зі статусом юридичної особи корпоративного типу -- це засновані на підставі установчого договору і на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фізичних та юридичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення статутної діяльності з виробництва, переробки, реалізації аграрної продукції і сировини з метою отримання прибутку.

Товариства створюються і функціонують на основі Закону України «Про господарські товариства» №1576-ХІІ від 19.09.1991 року (ост. ред. 18.12.11 р.).

Згідно зі ст. 1 цього закону всі вони є юридичними особами одноосібними власниками майна, переданого їм учасниками, а також майна, отриманого в результаті господарської діяльності і на інших, передбачених законом підставах.

Тому суб'єктом права власності підприємств корпоративного типу виступають господарські товариства як юридичні особи (а не їх засновники чи учасники). Учасники набувають лише зобов'язального права вимагати виплати частини доходу, яка їм належить, а також претендувати на частину майна, що залишилась після ліквідації товариства.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» та ГК України об'єктом права власності підприємства корпоративного типу є: грошові та майнові внески його членів, що передані йому у власність; виготовлена продукція; доходи, одержані від господарської діяльності; майно, що набуте на законних підставах. Вкладами учасників та засновників цього підприємства можуть бути будинки, споруди, обладнання, інші матеріальні цінності (цінні папери, гроші, тощо). Вказані вище закони надають право учасникам цих товариств вносити як вклад майнові права (право користування землею, спорудами та ін.). У цьому разі право власності на майно товариству не передається, а виникає лише право користування чужою річчю. Вкладом також можуть бути об'єкти інтелектуальної власності. Розмір вкладу учасника оцінюється виходячи із загальноприйнятої плати за користування таким майном.

Законодавець, враховуючи певні особливості акціонерного товариства, окремо врегулював питання щодо об'єктів його права власності. Об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також майно, набуте згідно із законодавством. Акціонерним товариством відповідно до ст. 24 Закону України «Про господарські товариства» є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну кількість акцій рівної номінальної вартості. Акції, що їх випускає відкрите акціонерне товариство, розповсюджуються шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, акції ж закритого акціонерного товариства розподіляються тільки між засновниками.

Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, якщо інше не передбачено законодавством України або статутом товариства. Іноземні громадяни, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками і учасниками акціонерного товариства нарівні з юридичними особами і громадянами України, якщо це не буде суперечити законодавству України.

Акціонерне товариство визнається власником майна, яке засновники та учасники згідно з установчим договором передають йому при заснуванні. Таке майно називається вкладами засновників і учасників. Вклади -- це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому вираженні визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Види вкладів, порядок їх оцінки визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством.

Крім вкладів, товариство виступає власником іншого майна (сільськогосподарської продукції, доходів від продажу облігацій, інших цінних паперів, пожертвувань та ін.).

Правовими підставами виникнення права власності господарських товариств є установчі договори. Відповідно до них утворюється статутний фонд товариства. В акціонерному товаристві засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором, інші акціонери -- на умовах договору купівлі-продажу акцій.

Майно товариства виникає не тільки внаслідок об'єднання майна засновників і учасників, а й у результаті господарської та іншої діяльності, яка не заборонена чинним законодавством.

Однією із підстав виникнення права власності, згідно ГК України, є перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства за спільним рішенням трудового колективу та уповноваженого на те державного органу шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Особливості перетворення державних сільськогосподарських підприємств на акціонерні товариства в процесі приватизації визначені Законом України від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та від 19 лютого 1997 року «Про приватизацію державного майна».

Майно, що перебуває у власності акціонерного товариства, поділяється на фонди: статутний, резервний (страховий), сплати дивідендів. Можуть бути інші фонди, якщо це передбачено установчими документами товариства або законодавством.

Так, відповідно до статей 24,52 Закону України «Про господарські товариства» для акціонерних товариств та для товариств з обмеженою відповідальністю мінімальний розмір статутного фонду становить фіксовану суму. Розмір резервного фонду встановлюється установчими документами, але згідно зі ст. 14 Закону України «Про господарські товариства» він не може бути меншим 25 відсотків статутного фонду. Формується резервний фонд за рахунок щорічних відрахувань, але не менше 5 відсотків суми чистого прибутку і використовується тільки для покриття непередбачених витрат і збитків.

Статутний фонд формується при створенні товариства. Його учасники зобов'язані вносити вклади в порядку і розмірах, способами і в терміни, які передбачені установчими документами. Статутний капітал акціонерного товариства на етапі передоплати має бути оплачений на певну суму, що визначається загальними зборами. Статутний фонд складається з часток учасників товариства, і відповідно до того, який відсоток цього фонду вони становлять, розподіляються прибутки і збитки між ними.

Право на отримання частки прибутку (дивідендів), що пропорційна частці кожного із учасників, мають особи, які є учасниками товариства на початок терміну виплати дивідендів (ст. 10 Закону України «Про господарські товариства»). Такі частки можуть у встановленому законом і установчими документами порядку передаватися іншим учасникам товариства, третім особам, самому товариству.

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (або її частину) одному, кільком учасникам товариства або третім особам, якщо інше не передбачено установчими документами. Учасники товариства мають переважне право придбання частки учасника, який її відступив, що пропорційна їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі. Передача частки (або її частини) третім особам можлива тільки після повного внесення вкладу учасником, який її відступає.

Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

При виході з товариства учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді, а також належна йому частка прибутку, одержаного товариством у поточному році до моменту виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі. Майно, передане учасником товариству тільки користування, повертається в натуральній формі без винагороди. у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю права та обов'язки щодо цієї частки учасників переходять до спадкоємців у зв'язку зі смертю, а також до правонаступників юридичних осіб у разі реорганізації. При відмові спадкоємця або правонаступника вступити до товариства або відмови товариства прийняти до нього спадкоємця або правонаступника йому видається у грошовій або натуральній формі частка в майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника, відповідно до ст. 55 Закону України «Про господарські товариства». В цьому разі розмір статутного фонду товариства підлягає зменшенню.