Размещено на http://www.allbest.ru/

Майнові покарання у основах кримінального законодавства союзу рср та союзних республік 1958 р.

У статті досліджуються питання майнових покарань, передбачених у Основах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. Вивчено їх характерні ознаки та особливості застосування. Особливу увагу звернено на питання їх співвідношення між собою та з іншими видами покарань.

Ключові слова: покарання, штраф, конфіскація майна.

В умовах побудови демократичної, соціальної та правової держави, на перший план виходить обов'язок додаткового вивчення, а деколи й докорінного переосмислення багатьох періодів вітчизняної історії загалом, а також історії права зокрема. Цей процес є двобічно важливим: з однієї сторони, аналізуючи помилки минулого, можна запобігти їх повторенню; з іншої сторони виникає реальна можливість запозичити найбільш позитивний досвід минулого для вирішення проблем, які можуть виникнути у майбутньому. Якщо розглядати ситуацію з позиції історії права, то первинним є вивчення тих нормативно-правових актів, які відіграли центральну роль у вітчизноному державо - та правотворенні. Аналізу одного з найбільш знакових актів у сфера кримінального права, а саме Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. у частині закріплення у ньому кримінальних покарань, й буде присвячене наше дослідження.

Питанням Основ 1958 р. присвячували свої праці багато знаних науковців, проте їх публікації стосувались або загального аналізу цього нормативно-правового акту (наприклад, М. Ковальов, П. Кудрявцев, А. Літиньскі, М. Шнайдер), або ж аналізу кримінальних покарань, закріплених у Основах 1958 р., виключно у їх історичній ретроспективі (З. Тадевосян, А. Курц, Х. Гаджієв). Питанням же системи покарань, передбачених у досліджуваному нормативно-правовому акті, серйозних наукових розробок уже протягом значного часу не здійснювалось.

Усвідомлюючи те, що в межах однієї статті повною мірою дослідити всі спірні питання неможливо, зосередимо нашу увагу на питаннях майнових покарань, передбачених у Основах кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р.

Законом СРСР від 25 грудня 1958 р. було прийнято Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік, які відіграли надзвичайно важливу роль у кодифікації не лише кримінального, а й всього радянського законодавства. [1, с.177] Ще вище значення досліджуваного нормативно-правового акту визначає П. Кудрявцев, який взагалі звертає увагу на їх центральне політичне і державне значення. [2, с.12]

Необхідність у прийнятті цього нормативно-правового акту виникла у зв'язку з тим, що значна частина норм Основних засад кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1924 р., а також інших загальносоюзних законів і

КК союзних республік застаріли і не відображали нових умов і нових потреб розвитку держави. [3, с.6] Загалом Основи кримінального законодавства 1958 р. значною мірою вдосконалювали тогочасне радянське кримінальне право, приводили його у відповідність з суспільно-політичною обстановкою в державі та інтересами захисту суспільства від злочинних посягань. [3, с.21; 4, с.43]

Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. являли собою загальносоюзний кримінальний закон, діючий на всій території СРСР і обов'язковий для всіх союзних республік. [3, с.7]

Ст.21 Основ встановлювала перелік кримінальних покарань. Їх перелік не носив вичерпного характеру; законодавством союзних республік могли встановлюватись й інші види покарань. [5, с.129]

Основи зберігали поділ покарань на основні та додаткові (ст.21 [6, с.33]), дещо змінюючи перелік видів основних покарань, та спеціально обумовлюючи, що законодавством союзних республік у відповідності з загальними принципами Основ могли встановлюватись інші види покарань, крім перерахованих у ст.21. [3, с.16]

Види покарань у ст.21 Основ розташовувались у певній системі, а саме: послідовно перераховувались види покарань від найбільш до найменш тяжкого. [5, с.129; 7, с.102] З аналізу змісту згаданої статті можна дійти до висновку, що законодавець віддавав перевагу покаранням, спрямованим проти особи (наприклад, позбавленню волі, висланню, засланню і т.д.), хоча й майнові покарання мали місце, які, щоправда, відігравали додаткову, допоміжну роль.

Штраф.

Відповідно до ч.1 ст.27 Основ, під штрафом розумілось грошове стягнення, яке накладається судом у випадках і межах, встановлених законом. [6, с.35] Варто погодитись з З. Тадевосяном, що у цьому положенні Основи фактично сприйняли та відтворили приписи попередніх законодавчих актів. [8, с.28]

Штраф міг бути призначений не лише у виді основного (як це стверджує І. Голубов [9, с.21]), а і у виді додаткового покарання.

На відміну від КК 1927 р., відповідно до якого штраф як основна міра покарання міг призначатись лише у межах, встановлених окремими статтями

Особливої частини КК, а як додаткове покарання на розсуд суду, ст.27 Основ встановлювала правило, згідно якого і в якості основного, і в якості додаткового покарання штраф міг призначатись лише у випадках і межах, встановлених законом. Таким чином, суд не міг призначати штраф у виді додаткової міри покарання на власний розсуд. [5, с.150; 10, с.73]

Основи кримінального законодавства не встановлювали мінімальної та максимальної суми штрафу, яку суд міг призначити у якості основного або додаткового покарання. Вирішення цього питання було віднесено до відання законодавства союзних республік. [5, с.150; 11, с.43] Основи також не містили постанов про злочини, при вчиненні яких суд міг призначити у виді основного або додаткового покарання штраф, оскільки й це питання мало бути врегульоване у КК союзних республік. [5, с.151]

Основи не містили приписів відносно заміни штрафу іншими видами покарань у випадку ухилення від його сплати. [5, с.151] У них містилась лише заборона замінювати штраф позбавленням волі і позбавлення волі штрафом [6, с.35], що можна було вважати "доброю традицією і приписом закону, який уже витримав випробування часом”. [8, с.29] На цей факт звертали особливу увагу й А. Гєрцензон та А. Літиньскі. [4, с.50; 1, с.188] За вірним твердженням І. Гальпєріна та Ю. Мєльнікової, це правило потрібно вважати таким, що стосується і штрафу як додаткового покарання. [11, с.43]

Відносно інших покарань, то, на думку М. Ковальова, Є. Фролова та М. Єфімова, вони могли слугувати заміною штрафу у разі ухилення засудженого від його сплати. Оскільки союзне законодавство того часу з зазначеного приводу не містило жодних вказівок, то до введення в дію КК 1960 р. щодо правил заміни штрафу іншими видами покарань продовжували діяти приписи КК 1927 р. [5, с.151]

Для сплати штрафу з засудженого могло бути стягнено належне йому особисто майно вартістю у межах суми штрафу. При цьому не вилучались предмети, які не підлягали конфіскації. [5, с.151]

Призначаючи штраф у якості основного або додаткового покарання, суд зобов'язаний був враховувати як тяжкість вчиненого злочину, так і майнове становище засудженого: розмір заробітку, наявність утриманців, наявність і характер домашнього господарства та ін. [6, с.35; 4, с.50; 1, с.188]

У випадку, якщо при стягненні штрафу виявлялось, що засуджений був не в стані сплати згадане покарання, то його сплату могло бути відстрочено або розстрочено на строк до шести місяців. Призначати розстрочку або розстрочку чи ні, мав вирішувати суд, який постановив обвинувальний вирок. [5, с.151]

З серйозних недоліків досліджуваного нормативно-правового акту можна назвати відсутність правової регламентації ситуації, коли засудженого до штрафу до моменту повного виконання зазначеного покарання було визнано непрацездатним. [12, с.12]

Конфіскація майна.

Відповідно до ч.1 ст.30 Основ, конфіскація майна полягала у примусовому безкоштовному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є особистою власністю засудженого. [6, с.35]

З цитованого вище положення, як вірно зазначає Л. Орловська, можна зробити висновок, що конфісковане майно зверталось виключно у власність держави і не могло бути присуджене на користь будь-якої організації або особи, а конфіскація не зверталась на користь інших осіб, в тому числі й членів сім'ї засудженого, які володіли сумісно з засудженим якимось майном на праві сумісної власності. [13, с.276]

Варто особливо відмітити, що згаданий нормативно-правовий акт вперше закріплював положення щодо можливості скерування стягнення виключно на майно, яке є особистою власністю засудженого. [14, с.47]

Відповідно до ст.21 Основ, згаданий вид покарання міг застосовуватись лише у ролі додаткового покарання.

Важливим можна вважати припис, який дозволяв застосовувати конфіскацію лише у випадках, спеціально передбачених у законі [3, с.16], не даючи судові можливості на власний розсуд вирішувати питання застосування останньої. [4, с.50]

Сфера дії конфіскації майна була обмеженою [15, с. 20], оскільки остання могла призначатись лише за державні та тяжкі корисливі злочини. [6, с.35; 4, с.50; 1, с.188]

На відміну від штрафу, який міг стягуватись лише у грошовій формі, конфіскація являла собою безоплатне вилучення майна винного. [5, с.154]

Не допускалась заміна конфіскації майна будь-яким іншим видом покарання. Також не допускалась заміна конфіскації сплатою вартості майна, яке підлягало конфіскації або заміна його іншим, навіть рівноцінним, майном. [5, с.154-155]

Відповідно до ст.38 Основ конфіскація майна не могла застосовуватись при умовному засуджені, що допускалось раніше чинними Основними засадами кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік.

Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягали конфіскації, та інші питання, передбачені у ст.30 Основ, мали вирішуватись у відповідності до приписів, які містились у чинних кодексах союзних республік. [6, с.35]

Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік передбачали, відповідно до ч.1 ст.30, два види конфіскації майна:

1) повну та 2) часткову. [6, с.35; 1, с.188]

Повна конфіскація майна полягала у безоплатному вилученні всього майна, належного винному, за винятком предметів, які не підлягали конфіскації. [5, с.156]

Часткова конфіскація передбачала безоплатне відчуження частини майна засудженого. Частина майна, яка підлягала конфіскації, мала бути точно визначеною у вироку; при цьому мало бути наведено вичерпний перелік предметів, які підлягали конфіскації, або чітко визначена частина майна, яка підлягала конфіскації (наприклад, третина, половина і т.д.). [5, с.157]

Підсумовуючи викладене вище, можна констатувати, що Основи кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 р. у частині майнових покарань зробили значний поступальний крок, закріпивши велику частину нових і надзвичайно прогресивних для свого часу положень, які з часом стали традиційними для вітчизняного законодавства.

майнове покарання радянський союз

Література

1. Lityсski A. O Podstawach ustawodawstwa karnego ZSRR z 1958 r. oraz o Kodeksie karnym RSFRR z 1960 r. // Miscellanea Historico-Iuridica. - Bialystok: Uniwersytet w Bialymstoku. 2009. - Tom VII. - s.175 - 193.

2. Кудрявцев П.И. Важный этап в развитии советского законодательства и в укреплении социалистической законности. // Советское государство и право. - 1959. - № 2. - с.12 - 19.

3. Шнейдер М.А. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик: лекция для студентов ВЮЗИ. - М.: Всесоюзный юридический заочный институт, 1959. - 34 с.

4. Герцензон А. Об Основах уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1959. - 96 с.

5. Ковалев М.И., Фролов Е.А., Ефимов М.А. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик. Практический комментарий. - Свердловск: Свердловский юридический институт имени А.Я. Вышинского, 1960. - 282 с.

6. Основы уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик 1958 г. / Уголовное законодательство Союза ССР и союзных республик: в двух томах. - Т.1. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1963. - 656 с.

7. Болдырев В.А. О кодификации республиканского уголовного и уголовно-процесуального законодательства. // Советское государство и право. - 1958. - № 7. - с.90 - 104.

8. Тадевосян З.А. Штраф как мера наказания. - Ереван: Издательство АН Армянской ССР, 1978. - 98 с.

9. Голубов И.И. Конфискация имущества как вид уголовного наказания. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. - М.: Юридический институт МВД России, 1999. - 181 с.

10. Курц А.В. Штраф как вид уголовного наказания по законодательству России и зарубежных стран. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. - Йошкар-Ола: Марийский государственный университет, 2001. - 203 с.

11. Гальперин И.М., Мельникова Ю.Б. Дополнительные наказания. - М.: Юридическая литература, 1981. - 120 с.

12. Гаджиев Х.И. Штраф как вид наказания по советскому уголовному праву. / Автореф. дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. - М.: Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова, 1983. - 16 с.

13. Орловская Л.Г. История становления конфискации имущества как вида наказания в уголовном законодательстве Беларуси. // Проблемы укрепления законности и правопорядка: наука, практика, тенденции: сборник научных трудов. - Выпуск 2. - Минск: Научно-практический центр проблем укрепления законности и правопорядка Генеральной прокуратуры Республики Беларусь, 2009. - с.274-282.

14. Шаблинская Д.В. Конфискация имущества в уголовном праве: совершенствование законодательства и практики применения. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. - Минск: Академия Министерства внутренних дел Республики Беларусь, 2010. - 197 с.

15. Пропостин А.А. Конфискация имущества как мера борьбы с преступностью: прошлое, настоящее, будущее. / Дисс. на соиск. учен. степени канд. юрид. наук. - Томск: Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования "Томский государственный университет”, 2010. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru