Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• 1. Порушення кримінальної справив в кримінальному процесі
• 2. Характеристика процесуального порядку порушення або відмови в порушенні кримінальної справи
• 3. Механізм оскарження порушення або відмови в порушенні кримінальної справи
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• Своєчасне та обґрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Так, початковою стадією кримінального процесу є порушення кримінальної справи. Сутність цієї стадії полягає в тому, що компетентні органи повинні дослідити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для прийняття рішення про порушення або відмовити в порушенні кримінальної справи. При порушенні кримінальної справи по можливості визначається наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.
• Чинним КПК визначено, що слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи. Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).
• Актуальність обраної теми полягає в тому, що стадія порушення кримінальної справи не зупиняється на відповідному процесуальному акті -- постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.
• Теоретико-нормативні аспекти амністії досліджені у працях таких авторів як: Баулін Ю.В., Березок О., Грищук В.К., Дроздов О.М., Егоров В.С., Зайчук О.В., Оніщенко Н.М., Стратонов В.М., Володько М.В., Бажанов М.І., Сташис В.В., Козак О.П., Мат шевський П.С., Навроцький В., Сухарева Н.Д,, Фріс П.Л., Ярошенко А.М. та інші.
• Метою даної роботи є дослідження особливостей порушення кримінальної справи в Україні.
• Для досягнення поставленої мети були вирішенні наступні завдання:
• - вивчення передумов порушення кримінальної справи;
• - дослідження процесу порушення кримінальної справи;
• - визначення шляхи реформування даного процесу.
• Об'єкт дослідження - кримінальний процес. Предметом дослідження порушення кримінальної справи як стадії кримінального процесу.
• Методологічною базою дослідження стали роботи вітчизняних і закордонних фахівців в області кримінального права.
• Інформаційною базою даної роботи є нормативно правові акти у галузі права, підручники та навчальні посібники з кримінального права та аналітичні статті за темою дослідження.
• Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Основна частина роботи викладена на 30 сторінках. Список використаної літератури джерел включає 23 джерела.
• 1. Порушення кримінальної справив в кримінальному процесі
• Порушення кримінальної справи - стадія кримінального процесу. Щодо правового закріплення і суті стадій кримінального процесу взагалі і стадії порушення, зокрема, необхідно відзначити, що КПК ніколи не містив і не містить поняття «Стадія кримінального процесу». Стосовно Кримінально-Процесуального Кодексу (КПК) [2], розподіл на стадії можна визнати умовним. Питання формування, правового закріплення і розвитку «стадій» або «етапів» кримінального процесу це питання, як правило, наукових досліджень і теорії кримінального процесу. Тому саме історія розвитку наукової думки дає розуміння всіх аспектів появи терміну «стадія» як етапу кримінально-процесуальної діяльності.
• Наявність первинного етапу або первинної стадії кримінального процесу відзначали досить часто багато учених, як процесуалісти, так і, увагу яких постійно привертала теоретико-прикладная суть порушення кримінальної справи.
• Це обумовлено тим, що впродовж тривалого періоду часу гостро відчувалося і відчувається відсутність чіткої правової регламентації кримінально-процесуальної діяльності, здійснюваної на первинному етапі кримінального процесу, яка переконливо дозволяла б затверджувати, чи самостійний це етап кримінального процесу або початок попереднього розслідування.
• Але все ж таки кримінальний процес розпочинається з моменту прийняття уповноваженим на це суб'єктом кримінального процесу офіційної заяви або повідомлення про злочин, з'явлення з повинною або безпосереднього виявлення ознак злочину. Заява чи повідомлення про злочини, з'явлення з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, дають початок кримінальному процесу та його першій стадії - стадії порушення кримінальної справи.
• Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.
• Приводи -- це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.
• Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК) [2]. Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.
• Усна форма заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК. Письмова форма заяви повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.
• Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. При необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК) [2].
• КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи (рис. 1).
• Право кожного громадянина - повідомити про злочини компетентним органам. Проте якщо йому стало достовірно відомо, що хтось готує або вчинив злочин, за недонесення про який передбачено кримінальну відповідальність (ст. 187 КК), він зобов'язаний повідомити про такий злочин органам, які мають право порушувати кримінальні справи.
• Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, -- це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в центральних або місцевих газетах, журналах.

Приводи для порушення кримінальної справи			- заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян
			- повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним
			- явка з повинною
			- повідомлення, опубліковані в пресі
			- безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94)

• Рис. 1. Характеристика приводів для порушення кримінальної справи
• Керівники та посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали їм відомі у ході їх діяльності.
• Явка з повинною -- це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно-трудової установи [14].
• У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому докладно від першої особи викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, яка склала протокол (ст. 96 КПК) [2].
• Відповідно до закону не можна вважати явкою з повинною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.
• За загальним правилом явка з повинною є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.
• Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1--4 ч. 1 ст. 94 КПК [2], виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання -- при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор -- при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий -- при розслідуванні справи, суддя -- при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) -- при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).
• Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК [2] підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу -- попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК) [2].
• На рис. 2. зображено перелік органів (за умови їх діяльності в межах компетенції), що мають право порушити кримінальну справу.
• Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Він також здійснює нагляд за законністю й обґрунтованістю порушення кримінальної справи слідчими та органами дізнання.
• Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя (ч. 5 ст. 10 Закону про адвокатуру), а щодо народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника й заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати -- лише Генеральним прокурором України (ч. 4 ст. 27 Закону про статус народного депутата України, ч. З ст. 20 Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ч. 2 ст. 37 Закону про Рахункову палату). порушення кримінальний справа оскарження
• Військовий прокурор порушує кримінальні справи про злочини, підсудні військовим судам.

Виключне право порушення кримінальної справи			Прокурор (має право на порушення будь-якої справи)
			Слідчий
			Орган дізнання
			Суддя
			Суд

• Рис. 2. Перелік органів, які мають право порушувати кримінальної справи
• Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст. 112 КПК) [2]. При цьому слідчі прокуратури можуть порушити будь-яку кримінальну справу, бо вони вправі розслідувати всякий злочин, але слідчі військової прокуратури порушують тільки кримінальні справи про злочини, підсудні військовим судам.
• Випадки та перелік органів, яким надано додаткове право порушувати кримінальну справу (табл. 1),
• Таблиця 1 Особливі випадки порушення кримінальної справи

№ п/п	Орган, який порушує кримінальну справу	Зміст справи
1	Податкова міліція	про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також справи про приховування валютної виручки
2	Органи безпеки	про злочини, віднесені законом до їх відання (ч. 2 ст. 112 КПК)
3	Командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ	про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також робітниками і службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи
4	Митні органи	про контрабанду
5	Начальники виправ-но-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв	про злочини проти встановленого порядку несення служби, а також про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ.
6	Органи державного пожежного нагляду	про пожежі й порушення протипожежних правил.
7	Органи прикордонної охорони	про порушення державного кордону.

• Органи дізнання вправі порушити кримінальну справу у межах їх компетенції, визначеної ст. 101 КПК [2]. При цьому міліція в принципі може порушити справу про будь-який злочин. Каштани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, також вправі порушити справу про будь-який злочин, вчинений членами екіпажу і пасажирами під час перебування корабля в такому плаванні [12].
• Суддя порушує кримінальні справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК) про злочини, обставини яких органи дізнання встановлюють у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425, 430 КПК), або коли виявляє ознаки злочину при розгляді справи про адміністративне правопорушення (наприклад, про дрібне хуліганство).
• Суд або суддя при розгляді ним справи одноособово вправі порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) чи щодо нової особи (ст. 278 КПК), якщо в ході судового розгляду кримінальної справи будуть встановлені підстави для цього або ж при розгляді цивільної справи встановить ознаки злочину [14].
• Проте існують обставини, що виключають порушення кримінальної справи. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у випадках, передбачених рис. 3.
• Якщо відсутній склад та подія злочину, або особа не досягал 11-річного віку і ці обставини виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках відсутності складу та події злочину, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках не досягнення особою 11-річного віку -- обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.
• Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
• У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 КПК [2].
• У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 КПК [2].

Випадки не порушення та закриття кримінальної справи			- за відсутністю події злочину
			- за відсутністю в діянні складу злочину;
			- внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;
			- щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
			- за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК
			- за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 КПК);
			- щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
			- щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
			- щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;
			- якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора

• Рис. 3. Перелік випадків, при яких кримінальна справи не порушується,
• Якщо в ході дізнання, досудового чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97КПК, поряд з обставинами, зазначеними вище, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення [16].
• Кримінальна справа щодо померлого підлягає порушенню тільки в тих випадках, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими обставинами.
• Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є нескасовані вирок, ухвала чи постанова суду, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи по тому ж факту, бо ці рішення мають загальнообов'язкову силу (ст. 403, 25, 114 КПК) [2].
• Виняток передбачено законом тільки для суду. В стадії судового розгляду він має право порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) або щодо нової особи (ст. 278 КПК), незважаючи на наявність згаданих нескасованих постанов органу дізнання, слідчого, прокурора, бо суд внаслідок принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України) не зв'язаний висновками і позицією цих органів і повинен перевірити їх правильність та обґрунтованість.

2. Характеристика процесуального порядку порушення або відмови в порушенні кримінальної справи

При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 КПК, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Справи, зазначені в частині 1 статті 27 КПК, порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 КПК, -- прокурором [2].

Після порушення справи дотримується схема , наведена на рис. 4.

ПОРУШЕННЯ СПРАВИ
прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання
слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання
суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 КПК, призначає до розгляду

Рис. 4. Схема дій після порушення кримінальної справи

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати заяви й повідомлення про вчинені або шдготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його [2].

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмети чи документи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК) [2].

Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку й оперативним шляхом.

Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушення справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК) [2].

Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, направляє її для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження.

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК) [2].

Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) [2].

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК) [2].

У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора -- вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до місцевого суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99, ст. 236КПК). Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя:

1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу;

2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу.

Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99 і КПК), а прокурор -- принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК) [14].

Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).

Механізм порушення кримінальної справи, як бачимо, виписаний в КПК досить суттєво, проте сьогодні одним з самих уразливих з погляду дотримання прав і свобод людини залишається досудове слідство. В рамках цього процесу людина обмежується в своїх правах: може піддатися затриманню, обшуку, обмеженню в свободі пересування і ін. Проблема знову-таки в тому, що система кримінального переслідування до сучасних реалій не підходить абсолютно - вона успадкована від Радянського Союзу і кардинальних змін вона з тих пір не зазнала. Насправді, інституту порушення кримінальної справи вже немає ні в одній європейській країні [21].

Поки судова система в Україні не опинилася поза всяким контролем, інститут порушення кримінальної справи був ефективний. Але на сьогодні ведення слідчих дій по багатьом резонансним справам паралізовано, оскільки ухвала про збудження кримінальної справи виявляється предметом оскарження в суді. Ні для кого не секрет, що таким чином впливові особи добиваються судового рішення про відміну порушення кримінальної справи.

Але це глибоко протиприродно. Право на кримінальне переслідування є публічною функцією держави, тобто, суспільство пред'являє вимога до держави кримінально переслідувати злочинця. Концепція кримінальної юстиції виходить з того, що право кримінального переслідування є абсолютним, держава зобов'язана забезпечити можливість провести комплекс необхідних слідчих дій для встановлення істини. А суддя ухвалює рішення, яке забороняє це робити. Чому, на якій підставі? У суду немає повноважень від держави на проведення подібних дій.

У Конституції є норма - юрисдикція розповсюджується на всі правові відносини. Виходячи з цього, Верховний Суд помилково уклав, що ухвала про порушення кримінальної справи як одна з форм, регулюючих праві відносини, також може бути оскаржене. Але ж факт порушення кримінальної справи ніяких прав людини не обмежує. А оскаржити можна тільки дії або бездіяльності, які порушують права і інтереси людини.

3. Механізм оскарження порушення або відмови в порушенні кримінальної справи

Відповідно до статті 2367 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК) ухвалу органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи або за фактом скоєння злочину може бути оскаржено до місцевого суду по місцю розташування органу або роботи посадової особи, що винесла ухвалу, з дотриманням правил підсудності. Порядок розгляду судом скарги на ухвалу про порушення кримінальної справи передбачений статтею 2368 КПК [2].

Проте, не дивлячись на наявні процесуальні норми з даного питання, при оскарженні ухвали про порушення кримінальної справи виникає цілий ряд питань, відповіді на яких не встановлені нормами чинного кримінально-процесуального законодавства. Тому вважаю за необхідне розглянути можливі проблемні ситуації, які можуть виникнути і у особи, що має намір оскаржити ухвалу про порушення кримінальної справи, і у органів, порушуючи кримінальну справу і що проводять досудове слідство.

Термін розгляду скарги на ухвалу про порушення кримінальної справи, встановлений КПК, складає 5 днів з моменту її заявлення до місцевого суду. Проте часто дана скарга розглядається судами впродовж декількох місяців. В даному випадку виникає питання: як діяти органам досудового слідства, коли при розгляді скарги проведення слідчих дій не зупинене, адже загальний термін для розслідування кримінальної справи складає 2 місяці. Звичайно, цей термін може бути продовжений в порядку, передбаченому статтею 120 КПК [2], але це можливо лише у виняткових випадках.

Цілком імовірно, що може виникнути ситуація, коли особа, щодо якої порушена кримінальна справа, подала до суду скаргу на ухвалу про порушення кримінальної справи, а місцевий суд впродовж двох місяців не зміг її розглянути, оскільки засідання весь час відкладалося по тих або інших причинах (нез'явлення прокурора, не надані до суду всі матеріали дослідчої перевірки і ін.).

А зараз уявимо, що поки суд розглядав скаргу на ухвалу правоохоронних органів, слідчий закінчив виробництво досудового слідства і направив кримінальну справу прокуророві із звинувачувальним висновком відповідно до статті 225 КПК. Протягом п'яти днів прокурором був затверджений звинувачувальний висновок, і дана справа направлена до суду для розгляду по суті [2].

Суддею, який здійснюватиме розгляд вказаної кримінальної справи, було призначено попереднє судове засідання. Тоді ж суддя, що розглядає скаргу на ухвалу про порушення кримінальної справи, задовольняє вказану скаргу і виносить ухвалу про відмову в порушенні кримінальної справи. Виникає цілком закономірне питання, яким чином слід діяти судді, який вже призначив до розгляду кримінальну справу, а також який процесуальний статус слідчих дій, вже проведених у даній кримінальній справі.

На жаль, в даний час чинним законодавством не встановлений чіткий алгоритм дій в даній ситуації. Однозначно, що справа не може бути розглянуте по суті в судовому порядку, адже діє ухвала місцевого суду про відмову в порушенні кримінальної справи. Тому відповідно до пункту 11 частин 1 статті 6 КПК справа підлягає закриттю [2].

Щоб запобігти виникненню подібної ситуації, вважаю, слід встановити певний термін для оскарження даної ухвали особами, інтересів яких воно стосується (наприклад, 10 днів з моменту, коли особі була вручена копія ухвали про порушення кримінальної справи). Це прискорить процес розгляду скарги і винесення відповідної ухвали. Крім того, це зробить неможливим умисне затягування процесу досудового слідства будь-яким його учасником, адже може виникнути ситуація, коли особа оскаржує ухвалу про порушення кримінальної справи лише з формальних міркувань. Причини для цього можуть бути різні: приховати докази у даній справі, вплинути на когось з учасників кримінального процесу або спробувати сховатися від органів досудового слідства.

Ще однією проблемою при розгляді скарги може стати ситуація, коли кримінальна справа порушена одночасно відносно декількох осіб, що діяли за попередньою змовою між собою і що є співвиконавцями. При цьому щодо кожного із співвиконавців є аналогічні приводи і підстави, передбачені статтею 94 КПК. На перший погляд, не виникає ніяких труднощів при оскарженні вказаної ухвали про порушення кримінальної справи, проте можлива ситуація, коли лише один із співучасників оскаржує ухвалу про порушення кримінальної справи в судовому порядку, інші ж не поводяться з відповідними скаргами.

Припустимо, що судом була задоволена скарга одного із співучасників, скасована ухвала про порушення кримінальної справи і винесена ухвала про відмову в порушенні кримінальної справи також лише щодо цього співучасника. Виникає ситуація, коли за аналогічні по своїй кримінальній значущості дії одна з осіб не притягуватиметься до кримінальної відповідальності, а інші -- будуть. Дану проблему, на мою думку, можна вирішити за допомогою такого способу усунення пропусків в законодавстві, як «аналогія закону». Зокрема, відповідно до частини 2 статті 365 КПК, якщо розгляд апеляції дає підстави до ухвалення рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не поступили, апеляційний суд зобов'язаний ухвалити таке рішення. Враховуючи викладене, суддя може відмінити ухвалу про порушення кримінальної справи і винести ухвалу про відмову в порушенні кримінальної справи щодо всіх співучасників, включаючи тих, хто не оскаржив дану ухвалу в судовому порядку.

Слід також приділити увагу безпосередньо процесу розгляду скарги судом, адже порядок розгляду скарги на ухвалу про порушення кримінальної справи недостатньо чітко регламентований чинним карно-процесуальним законодавством.

Так, статтею 2368 КПК передбачене право судді, відкриваючи виробництво у справі, зупинити проведення слідчих дій. Ухвала про відкриття виробництва і припинення слідчих дій знаходить законну силу з моменту його винесення і підлягає негайного виконання. Проте слідчому, що здійснює розслідування справи, вказану ухвалу може бути прислано лише через декілька днів, тоді ж виникає питання щодо юридичної сили слідчих дій, проведених в період між ухваленням ухвали суддею і моментом, коли з даною ухвалою був ознайомлений слідчий.

Слід також приділити увагу судовій практиці, що склалася в період 2006--2009 років, коли законодавцем були внесені зміни в УПК і встановлена можливість оскарження в суді ухвали про порушення кримінальної справи.

Аналіз практики Верховного Суду України (ВСУ), що склалася у вказаний період, показав, що найчастіше підставою для відміни ухвали місцевого суду і напряму справи на новий розгляд судами апеляційної і касаційної інстанцій є те, що при розгляді скарги місцеві суди оцінюють докази і вирішують питання, які вирішуються судом лише під час розгляду справи по суті, що прямо заборонене положеннями статті 2368 КПК.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до карно-процесуального законодавства суд інстанції не наділений повноваженнями щодо вирішення скарги по суті, відміни ухвали про порушення кримінальної справи і винесення ухвали про відмову в його порушенні, оскільки це є компетенцією лише місцевого суду.

Повертаючись безпосередньо до процесу розгляду скарги, основним обов'язком місцевого суду є встановлення наявності приводів і підстав на момент порушення кримінальної справи. На перший погляд, це задоволено просте і конкретно визначене завдання. Та варто лише пригадати положення частини 2 статті 94 КПК [2], відповідно до якої підстави для порушення кримінальної справи є наявність достатніх даних, вказуючи на наявність ознак злочину.

На думку авторів «Науково-практичного коментаря до Карно-процесуального кодексу України» під загальною редакцією Маляренко В.Т. і Гончаренко В.Г., достатніми даними, вказуючи на наявність таких ознак, вважається фактичне існування доказів, підтверджуючих реальність конкретної події злочину (час, місце, спосіб і інші обставини скоєння злочину).

Необхідно також погодитися з авторами коментаря в тому, що у кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення кримінальної справи вирішується особою, що здійснює дізнання, слідчим або прокурором на своє внутрішнє переконання з урахуванням сукупності відомостей, що містяться в початкових матеріалах. Тобто в даному випадку на одній з найважливіших стадій кримінального процесу визначальне місце займає суб'єктивний чинник. Це істотно впливає на подальше розслідування кримінальної справи і перспективу напряму його до суду із звинувачувальним висновком для розгляду по суті.

Повністю виключити вплив суб'єктивного чинника на стадії порушення кримінальної справи неможливо. Проте максимально мінімізувати даний чинник, думаю, цілком можливо.

У цьому зможе допомогти наука криміналістика, адже відомо, що існує методика розслідування будь-якого виду злочину. Відповідно до вказаної методики необхідно конкретизувати критерій «достатності даних» для конкретного виду злочину, а саме:

-- визначити, який саме інформацією за фактом здійснення кожного виду злочину повинна володіти особа, що здійснює дослідчу перевірку;

-- встановити, за допомогою яких доказів повинна бути закріплена дана інформація.

При цьому слід також керуватися предметом доведення, який визначений статтями 64 і 433 КПК [2], оскільки розслідування кримінальної справи надалі здійснюватиметься саме в цьому напрямі.

Враховуючи вищевикладене, стане можливою розробка переліку інформації, необхідної для порушення кримінальної справи, і те, в якому вигляді вона існуватиме.

Саме тому, вважаю, суди досить часто порушують норми статті 2368 КПК і удаються до оцінки доказів і рішення питання винності підозрюваного або звинуваченого в здійсненні даного злочину.

Таким чином, в даний час ситуація з оскарженням ухвали про порушення кримінальної справи в судовому порядку відповідає правовим реаліям сучасної України -- маємо інструмент, але відсутній чіткий і злагоджений механізм його використання і застосування.

Ми розглянули оскарження ухвали про порушення кримінальної справи, іншою стороною є оскарження ухвали про відмову в порушенні кримінальної справи в суді.

Коли ми згадуємо таке поняття як "злочин", то відразу представляємо певну життєву ситуацію, аналізуючи її як з фактичної, так і з юридичної точки зору. Таким чином, виникає злочинець, певна злочинна дія і, у багатьох випадках постраждалі від даного злочину.

Закон надає певні можливості для захисту порушених прав особи, не є виключенням і кримінально-процесуальне законодавство, адже з скоєнням конкретного злочину можуть порушуватися законні права і свободи конкретних осіб, слідством чого може бути заподіяний ним збиток.

Інструментом при відшкодуванні шкоди заподіяного злочином є ст.28 КПК, де наголошується, що особа, яка понесла збиток від злочину в праві при виробництві в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченому цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Така процедура захисту цивільного права набагато вигідніша, оскільки виникає додатковий ресурс - посадова особа правоохоронного органу, наділена певними повноваженнями. Так набагато легко отримати необхідні докази, встановити певні факти і інше. Тому захист цивільного права в такій ситуації стає доступнішим.

Але, що може перешкодити особі, що потерпіла від злочину, звернутися до суду з цивільним позовом в кримінальній справі і скористатися цим додатковим ресурсом?

На сьогоднішній день практика свідчить, що перешкодою в пред'явленні цивільного позову в кримінальній справі може стати відмова в порушенні кримінальної справи. Звичайно за наявності підстав можна звернутися до суду просто з цивільним позовом, але згідно ч.1 ст.30 Цивільного процесуального кодексу України "кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень".

У ст.4 КПК України визначено, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину. Відмова в порушенні кримінальної справи може бути мотивований на підставі ст.6 КПК України [2]. Наприклад, у разі відсутності злочину, відсутності у дії особи складу злочину.

Саме шоста стаття і позбавляє права поводитися з цивільним позовом в порядку кримінального судочинства. Але на практиці нерідко трапляється і так, що є, ніби то, і діяння, і склад злочину, а в порушенні кримінальної справи відмовляють саме по мотивах їх відсутності.

Які ж причини цього? Ними можуть бути небажання слідчого розглядати проблемну справу, адже він повинен звітувати перед керівництвом і показником його успішної роботи буде не кількість порушених справ, а кількість розкритих. Проблемним може бути, наприклад, справа з малою кількістю доказів, які можуть вказувати на винність тієї або іншої особи. І якщо вже слідчому важко довести факт злочину, причетність до злочину певної особи, то яким чином діяти потерпілим? Як доказати в суді, що наше право порушене, порушене унаслідок дій саме цієї особи, і забезпечити свої вимоги доказами?

Якщо вже так трапилося, що є злочин, але в порушенні кримінальної справи відмовлено, у потерпілих є певна "зброя" для захисту своїх прав. Стаття 99-1 КПК України визначає, що ухвала слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржене відповідному прокуророві, а якщо така ухвала винесена прокурором - вищестоящому прокуророві.

Скарга подається особою, інтереси якої торкнулися винесеною ухвалою, або представником цієї особи впродовж семи днів з дня отримання копії ухвали (обов'язково треба мати відмітку на ній про день отримання). Вказана стаття дає також право безпосереднього оскарження до суду, для чого необхідно подати до суду скаргу на ухвалу в той же термін - сім днів, вона повинна бути розглянута судом не пізніше за десять днів з дня її надходження (ст.ст. 236-1, 236-2 КПК України) [2].

На практиці, доводиться оскаржити незаконну ухвалу і прокуророві, і до суду, оскільки термін закінчуватиметься і там, і там. Тим паче, що в 99 випадків з 100, з прокуратури у відповідь на свою вистраждану, мотивовану і обгрунтовану скаргу ви отримаєте за підписом заступника прокурора пол-листочка і однією строчкою тексту: "ваша скарга розглянута, підстав для її задоволення немає". А чому немає підстав - вам доведеться здогадуватися самостійно. Дещо образливо, що іноді отримуєш такі відповіді, достовірно знаючи, що навіть кримінальну справу прокуратура не витребувала для, хоч би формального, вивчення поставленої в скарзі проблеми.

А ось в суді - зовсім інша справа. Суддя витребує справу, у разі потреби заслуховує пояснення особи, яка направила скаргу, яке має право взяти участь в її розгляді і висловити свої доводи. Заслуховувати обґрунтовану думку прокурора, якщо воно є. І гласність процесу, і рівність сторін, і змагальність в процесі - все присутньої. За наслідками розгляду такої скарги суддя, залежно від обставин, може відмінити ухвалу про відмову в порушенні кримінальної справи і направити справу прокуророві для відновлення слідства або дізнання, для вирішення питання про порушення кримінальної справи. Або ж навпаки залишити скаргу без задоволення, але на таке рішення може бути подана апеляційна скарга.

Відміняючи ухвалу про закриття справи, і направляючи справу прокуророві для відновлення досудового слідства або дізнання, суддя указує, які обставини слід з'ясувати.

Отже практика свідчить про те, що ухвала про відмову в порушенні кримінальної справи краще оскаржити не по лінії прокуратури, а відразу звертатися до суду.

Щодо змісту скарги, то тут доцільна наявність по можливості більшій деталізації: необхідно викласти фактичну сторону події із самого початку, розкрити наявність в події ознак злочину, показати рух даної справи, звернути увагу на наявність певних доказів, на відомості про можливі докази, які не були перевірені, на порушення карно-процесуального права.

Як видно з практики в більшості випадків суд направляє справа прокуророві для відновлення досудового слідства або дізнання.

Висновки

 

В процесі дослідження зроблені наступні висновки. Порушення кримінальної справи здійснюється в певному порядку. Останній детально регламентований КПК України, у зв'язку з чим іменується процесуальним. Надалі під процесуальним порядком порушення кримінальної справи розумітимемо передбачений КПК режим встановлення ознак злочину і ухвалення компетентними органами або посадовими особами рішення про формування спеціального документального фонду, що іменується кримінальною справою, з метою створення правових підстав і виробничих умов для все стороннього, повного і об'єктивного розслідування обставин злочину у формі дізнання або досудового слідства.

Суть цього порядку зводиться до необхідності дотримання органами дізнання, слідчим, прокурором і судом відповідних режиму законності технологічних правил. У своїй єдності вони встановлюють особливу технологічну дисципліну процесу порушення кримінальної справи. Її дотримання органами і особами, ведучими процес, суворо обов'язково. Тільки у такому разі можлива трансформація дослідчого кримінального процесу в слідчий. Недотримання названих технологічних правил несе негативні наслідки як для вказаних органів і посадових осіб, так і для інших суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності і навіть для кримінального процесу в цілому.

Існують загальні правила порушення кримінальної справи, які, на відміну від спеціальних правил, є єдиними для всіх органів і посадових осіб, правомочних ухвалювати такого роду рішення в дослідчому кримінальному процесі. Одне з з найвагоміших таких правил - ухвалити рішення про порушення кримінальної справи, так само як і відмовити в ухваленні такого рішення може тільки належний суб'єкт. Про це слід завжди пам'ятати, оскільки до прийому, реєстрації, перевірки і дозволу заяв, повідомлень, іншій інформації про злочин має відношення велика кількість атестованих працівників органів внутрішніх справ, служби безпеці, митної служби, прикордонних військ, органів державної охорони, податкової міліції і інших органів дізнання, проте лише деякі з них мають право ухвалювати рішення про порушення кримінальної справи.

Про це слід завжди пам'ятати, оскільки на практиці є випадки, коли до ухвалення названих рішень допускаються стажисти, практиканти, помічники слідчого, інші особи, що не посідають посади, що дають їм право приймати рішення про порушення кримінальної справи або про відмову в цьому. Відповідно до частини ІІ ст. 97 УПК ухвалювати такі рішення компетентні прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя, що одноособово діє, або суд, що колегіально діє. Це вичерпний, хоча і не дуже чіткий, перелік органів і посадових осіб, яким належить виняткове право порушувати кримінальні справи або ухвалювати рішення про відмову в цьому. Вносячи до нього необхідні уточнення, вкажемо, що до належних суб'єктів даного виду діяльності відносяться всі посадові особи органів прокуратури, які відповідно до ст. 55 Закону «Про прокуратуру» вважаються прокурорами; слідчі всіх відомств, що мають в своїй структурі слідчі апарати (МВС, Служби безпеці, прокуратури); судді територіальних і спеціальних судів (окрім суддів Конституційного суду України, в чиї функції не входить вчинення правосуддя по кримінальних справах). І це зрозуміло. Але особливого уточнення потребує перелік тих посадових осіб, які знаходяться на службі у відповідних органах дізнання. Система цих органів загальновідома. Функціональне призначення кожного органу, що входить в названу систему, визначене Законом (ст. 101 КПК). Не визначений в законі лише перелік тих посадових осіб, які мають право здійснювати дізнання, а значить, і ухвалювати рішення про збудження кримінальної справи або про відмову в цьому. Такі оперативні працівники названих органів іменуються особами, що проводять дізнання. Виділяються вони для цієї діяльності в кожному з відомств в особливому правовому порядку.

Список використаної літератури

1. Конституція України // http://zakon.rada.gov.ua.

2. Кримінальний Кодекс України // http://zakon.rada.gov.ua.

3. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина: Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006. - 568 c.

4. Грошевий Ю., Дідоренко Е., Розовський Б. Кримінально-процесуальні аспекти оперативно-розшукової діяльності // Право України. - 2003. - № 1. - С. 73-78.

5. Дроздов О.М. Особливості здійснення захисту при наданні міжнародної правової допомоги по кримінальним справам // Право обвинуваченого на кваліфікований захист та його забезпечення:Матеріали міжнар. наук.-практ. семінару, 1-2 груд. 2005 р.; м. Харків / Редкол.: В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. - Х.: К.: ЦНТ «Гопак». - С. 153.

6. Загальна теорія держави і права. За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х., 2002. - с. 316.

7. Зайчук О.В., Оніщенко Н. М. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006.

8. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средств и методов борьбы с ней (данные эмпирических исследований). - К., 2004. - 218 с.

9. Костін М.І. Вдосконалення нормативно-правової регламентації слідчих дій - перспективний напрям у захисті особистих і публічних інтересів в ході протидії організованій злочинній діяльності // Науково-практичний журнал “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”. - 2007. - № 15. - С. 111-121.

10. Костін М. Співвідношення понять “охорона” і “захист” публічних та особистих інтересів у кримінальному процесі України // Право України. - 2007. - № 11. - С. 118-121.

11. Кримінальне право України: Довідково-бібліографічний посібник/ Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека; Ред. О. І. Плотнікова. - Дніпропетровськ, 2003. - 207 с.