Позов у господарському процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Позов у господарському процесі

ЗМІСТ

позовна заява

Вступ

Поняття і елементи позову. Форма і зміст позовної заяви

Порядок подання позовної заяви. Відзив на позовну заяву

Відмова в прийнятті і повернення позовної заяви

Об'єднання позовних вимог. Відмова від позову. Зустрічний позов

Забезпечення позову

Висновок

Перелік використаної літератури

ВСТУП

Однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності суб'єктів господарювання. У процесі здійснення господарської діяльності між суб'єктами цієї діяльності виникають, функціонують і припиняються численні господарські відносини. Здійснення господарської діяльності не може проходити без конфліктів, що призводить до суперечностей і відповідно до виникнення господарських спорів, які є предметом розгляду та вирішення господарського суду.

Господарський суд є однією з гілок судової влади, на яку Конституцією України і чинним законодавством покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах. Утворення системи господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної судової влади. В Україні сформовано систему господарських судів, і це зумовило необхідність теоретичного усвідомлення діяльності цих судів та практики реалізації господарського процесуального законодавства.

Здійснюючи судочинство в господарських відносинах, господарські суди як спеціалізована ланка судової системи України покликані не лише розглядати справи у спорах із метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а й сприяти зміцненню законності в господарських правовідносинах. Тому цілком природно, що господарські суди відіграють значну роль у системі інститутів судової влади.

Організація і діяльність господарських судів визначається Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами, а також міждержавними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, навчальна дисципліна «Господарське процесуальне право України» набуває важливого значення в підготовці фахівців за спеціальністю «Правознавство». Сприяти успішному засвоєнню знань із цієї дисципліни покликаний цей посібник. Він є чи не першою спробою проаналізувати чинне господарське процесуальне законодавство і розглянути підходи, що склалися в науковій юридичній літературі з тих чи інших питань.

Поняття і елементи позову. Форма і зміст позовної заяви

Позов у господарському процесі є процесуальним засобом захисту порушеного права. Щоб він виконував цю функцію, його необхідно подати до господарського суду для розгляду в передбаченому законодавством порядку, оскільки господарське судочинство ці питання вирішує тільки в порядку позовного провадження, за винятком справ про банкрутство.

Під правом на позов розуміється не саме порушене суб'єктивне право, а можливість отримання захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній формі і разом із тим у примусовій його реалізації. Право на судовий захист у господарському процесі реалізується через право на позов. Перелік осіб, які мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, надано в ст.ст. 1, 2 ГПК України.

З точки зору матеріального права право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК України).

Позов - це спрямована через суд вимога позивача до відповідача, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі¹. Інші автори під позовом у господарському процесі розуміють вимогу до господарського суду заінтересованої особи про здійснення правосуддя в господарській справі на захист прав та інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою. Позов втілює в собі право заінтересованої особи на порушення справи в господарському суді і судову діяльність на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу суб'єктів права звернення.

Матеріально-правова сторона позову (вимога позивача до відповідача) хоча і виникає ще до порушення провадження у справі, але тільки з порушенням провадження у справі в господарському суді набуває господарсько-процесуального характеру як складова частина позову.

Процесуально-правова сторона позову - це вміщена в ньому вимога до господарського суду про захист права зі спірних правовідносин.

Для того щоб позов мав можливість виконати роль засобу порушення судового провадження, він повинен мати певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. За ними проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду й предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для вирішення суддею питання про прийняття заяви, для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у судовому процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів):

1. Предмет позову. Це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Така вимога повинна мати правовий характер, а також бути підвідомчою суду. Правильне визначення предмету позову має важливе практичне значення, а саме: визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні, підвідомчість цієї справи, проводить класифікацію на окремі категорії справ.

2. Підстава позову. Це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємовідносин, належність сторін до цієї справи та привід до позову. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

3. Зміст позову. Це вид судового захисту, якого потребує позивач від суду. Згідно ст. 6 ЦК України позивач може просити суд винести рішення: про визнання права, про відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; про присудження до виконання обов'язку в натурі; про відшкодування моральної шкоди; про припинення або зміну правовідношення; про стягнення з особи, яка порушила право, заподіяних збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки, штрафу, пені чи іншими засобами, передбаченими законодавством.

Усі елементи позову знаходяться між собою в тісному зв'язку. Юридичні факти, які підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають у той же час юридичну природу матеріально-правової вимоги, яка складає предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога зумовлює процесуальну форму захисту - зміст позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Частина 2 статті 54 ГПК України встановлює, що позовна заява має містити:

* найменування господарського суду, до якого подається заява;

* найменування сторін; їх поштові адреси, найменування й номери рахунків сторін у банківських установах. ГПК України передбачає обов'язкову вимогу про повне найменування сторін, оскільки в п. 2 ч. 1 ст. 63 Кодексу передбачено, що суддя повертає позовну заяву, якщо в ній не зазначене повне найменування сторін. Якщо позов подається до кількох відповідачів, слід вказувати повне найменування та поштову адресу кожного з них;

* документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

* зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суму договору (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів);

* зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів,

- зміст позовних вимог щодо кожного з них;

* виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов. Обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги,

- це юридичні факти, що призвели до виникнення спірних правовідносин (наприклад, невиконання умов договору). В позовній заяві перераховуються докази, які підтверджують ці юридичні факти з викладенням їх суті. Розрахунок стягуваної або оспорюваної суми надається із зазначенням застосованих методів, платіжних і товарно-розпорядчих документів із розрахунком за періодами і підписується посадовими особами, які його склали. Законодавство, на підставі якого подається позов, вказується у вигляді посилання на конкретні положення відповідних нормативних актів;

* відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України;

* перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Чинним Господарським процесуальним кодексом передбачено, що в позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Наприклад, про третіх осіб, чиї права можуть бути обмежені результатами розгляду справи. У позовній заяві може бути вказане клопотання про розстрочку, відстрочку, звільнення від сплати державного мита, відновлення строку позовної давності тощо.

Порядок подання позовної заяви. Відзив на позовну заяву

Позовна заява подається до господарського суду. Але для окремих категорій спорів, що визначені ч.ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, необхідним є дотримання правил досудового врегулювання спорів. Окрім цієї вимоги слід також враховувати і правила щодо підвідомчості та підсудності господарських спорів, згідно розділу III ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 ГПК України позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача в разі залучення до участі в справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують:

* вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору, у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, - відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони й розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачеві, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

* відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

* сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

* сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

* обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акта недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Для правильного оформлення позову необхідно чітко визначити ціну позову, яка визначається за правилами ч. 1 ст. 55 ГПК України:

* у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться в безспірному (безакцентному) порядку;

* у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

* у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог;

* у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та в гривнях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також зазначені в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - їх суми визначаються суддею.

Ціну позову вказує позивач. Якщо в позовній заяві неправильно зазначена сума позову, то вона визначається суддею.

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

* господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

* позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі, - копію відзиву.

Відзив на позовну заяву відноситься до тих процесуальних засобів, за допомогою яких відповідач у справі має можливість захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Право відповідача надати відзив на позов є свого роду реалізацією в господарському судочинстві принципів змагальності і процесуальної рівності, закріплених у Конституції України, Законі України «Про судоустрій України» та в Господарському процесуальному кодексі України. Відзив на позовну заяву відноситься до спеціальних засобів, які можуть бути використані тільки відповідачем.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником і мас містити:

* найменування позивача й номер справи;

* мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги;

* перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Відзив на позовну заяву відіграє важливу роль у господарському процесі, оскільки містить мотивовані пояснення відповідача, якими повністю або частково визнаються, відхиляються або спростовуються позовні вимоги, і це дає можливість:

* судді при підготовці справи до розгляду детально ознайомитися із запереченнями відповідача проти позову та визначитися з порядком ведення судового засідання;

* позивачу ознайомитися із запереченнями відповідача проти позову та визначитися, чи є доцільним надалі підтримувати позовні вимоги, чи є необхідність зміни підстави або предмета позову, зменшення розміру позовних вимог тощо.

Відповідно до ст. 61 ГПК України питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Відмова в прийнятті і повернення позовної заяви

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею. Відповідно до ч. 2 ст. 62, ч. 2 ст. 63 та ч. 1 ст. 64 ГПК України суддя приймає рішення щодо порушення провадження в справі, або відмови в прийнятті позовної заяви, або її повернення в п'ятиденний строк.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає підстави відмови у прийнятті позовної заяви, які встановлені ч. 1 ст. 62 ГПК України:

* заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

* у проваджені господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів із такого спору;

* позов подано до підприємства або організації, які ліквідовані.

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів із дня надходження позовної заяви. До ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права судді на відмову в прийнятті позовної заяви за тим мотивом, що позов поданий до підприємства або організації, які згідно з чинним законодавством не можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обставини виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не підлягає.

У разі надходження заяв про визнання недійсними різного роду листів, інформацій, роз'яснень тощо, які надсилаються державними чи іншими органами на адресу підпорядкованих їм структур тощо з приводу конкретних ситуацій, господарський суд повинен відмовити в їх прийнятті з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі надходження заяв про визнання недійсними виконавчих написів нотаріусів господарський суд повинен відмовити в їх прийнятті з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі надходження заяв про визнання недійсними актів ревізій, документальних перевірок, дій службових осіб, вчинених у процесі чи за результатами перевірок, суд повинен відмовити в їх прийнятті з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

У разі неподання свідоцтва (дубліката свідоцтва) про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності -- фізичної особи підприємцем - позивачем у справі господарський суд повинен відмовити в прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

Господарські суди повинні відмовляти в прийнятті до розгляду скарг стягувача чи боржника на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день першого звернення до господарського суду.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, у випадках, передбачених ч. 1 ст. 63 ГПК України, а саме:

* якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

* у позовній заяві не зазначене повне найменування сторін, їхня поштова адреса;

* у позовній заяві не вказані обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми. Відповідно до ч. 2 ст. 57 ГПК України до заяви про визнання акта недійсним додається копія оспорюваного акта або засвідчений витяг із нього. Невиконання вказаної вимоги тягне за собою повернення господарським судом позовної заяви згідно з п. З ч. 1 ст. 63 ГПК України;

* не подано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі. Якщо державне мито сплачено у встановленому порядку й розмірі за позивача іншою особою, господарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджету і, отже, немає підстав для повернення позовної заяви за мотивом сплати державного мита неналежною особою. Якщо стороною не подано доказів, що свідчать про звільнення його від сплати державного мита, заява до розгляду не приймається, і господарський суд із посиланням на її. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов'язаний повернути її заявникові без розгляду. На цих же підставах повертаються позовні заяви з платіжним дорученням на перерахування державного мита не до державного бюджету України;

* порушено правила поєднання вимог або об'єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. У разі об'єднання вимог, пов'язаних із віндикацією та з визнанням угод недійсними, позовна заява підлягає поверненню заявникові без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України;

* не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

* не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України;

* до винесення ухвали про порушення провадження в справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору. Відповідно до цього пункту господарський суд повертає позовну заяву, у тому числі заяву прокурора, якщо клопотання про ЇЇ повернення надійшло до винесення ухвали про порушення провадження в справі. Таким чином, якщо клопотання прокурора про повернення його позовної заяви надійшло до господарського суду після винесення ухвали про порушення провадження в справі, спір підлягає вирішенню по суті. У тих випадках, коли прокурор, який подав позов, та позивач, в інтересах якого подано позов, відмовляються від позову, господарський суд має вирішувати спір залежно від підстав відмови від позову. Якщо позивач, в інтересах якого прокурором подано позов, не згоден з відмовою прокурора від позову, спір підлягає вирішенню по суті. Коли від позову відмовляється тільки позивач, в інтересах якого прокурором подано позов, а не прокурор, справа також підлягає вирішенню по суті;

* не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Якщо в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди не зазначені обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, господарський суд на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо в позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на ст. 63 ГПК України. У цьому випадку суддя в процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів із дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення. Тобто після усунення обставин, що зумовили повернення позовної заяви, позивач має право звернутися з цим позовом до господарського суду в загальному порядку. Якщо позивач після усунення зазначених обставин звертається з позовом до господарського суду, перебіг строку позовної давності обчислюється від дня виникнення права на позов, згідно зі ст. 76 ЦПК України.

Об'єднання позовних вимог. Відмова від позову. Зустрічний позов

Відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Прагнення позивачів об'єднати вимоги обумовлено переважно такими причинами:

* об'єднання сприяє економії процесуальних коштів і часу;

* спірні вимоги розглядаються одночасно одним і тим же судом;

* оперативність провадження стосовно вирішення спору й зменшення судових витрат;

* правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог.

При об'єднанні позовних вимог необхідно звертати увагу на те, що вони мають бути пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. В іншому випадку позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Пов'язаними між собою підставою виникнення є ті вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Не впливають на об'єднання позовних вимог ті обставини, що зміст об'єднуваних вимог за характером різний - одних про визнання, других про присудження.

Зв'язок однорідних вимог, які можуть бути об'єднані, обумовлюється особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин. Коли вимоги випливають з різних правовідносин, урегульованих різними галузями права, і спрямовані на досягнення різної мети, особливо коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, тоді об'єднання видається недоцільним.

Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Таким чином, право на об'єднання кількох позовних вимог мають як позивач, так і суддя, але останній ще додатково має право на об'єднання кількох справ. Якщо позивач порушив правила поєднання вимог, або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін, чи може суттєво ускладнити вирішення спору, суддя має право згідно з п. 5 ч. 1 от. 63 ГПК України повернути позовну заяву.

Підприємство, установа, організація вправі звернутися до господарського суду з заявою про визнання недійсним рішення державної податкової інспекції або об'єднати цю вимогу з позовом про повернення стягнутої суми.

Суперечить ст. 58 ГПК України об'єднання вимог про розірвання чи зміну умов договору та відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договірних зобов'язань. Однак ст. 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднати в одній позовній заяві вимоги про визнання угоди недійсною з вимогою повернути одержане за цією угодою й натурі або про відшкодування в грошовій формі.

Упродовж розгляду судом позовної заяви позивач має право змінити предмет, підставу та зміст позову. Відмова позивача від позову, зменшення або збільшення розміру позовних вимог та визнання позову відповідачем викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що додаються до справи.

До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз'яснює позивачеві процесуальні наслідки його дії, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову господарський суд просить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Поряд із визнанням позовних вимог відповідач у разі необхідності має правову можливість захищатися дещо активніше. Правила такого захисту викладені у ст. 50 ГПК України.

Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача в справі самостійна позовна вимога для спільного її вигляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову принадиться за загальними правилами подання позовів.

При прийнятті зустрічного позову до розгляду зберігає самостійне значення і підлягають вирішенню господарським судом спільно в одному процесі. Стаття 58 ГПК України не виключає право позивача об'єднані її в позовній заяві вимогу про визнання угоди недійсною. У цьому випадку відповідач має право подати зустрічний позов про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього.

Як добросовісний, так і недобросовісний набувач майна, яке повертається власникові, вправі вимагати від останнього відшкодування зроблених необхідних витрат на майно, з того часу, з якого власникові належать доходи від майна. До поняття «необхідні витрати» слід віднести тільки ті, що необхідні для забезпечення нормального стану і збереження майна з урахуванням його зношуваності. Отже інші витрати, тобто такі, що не є «необхідними», відшкодуванню не підлягають. Згадане право власника майна може бути реалізоване ним, зокрема, шляхом подання зустрічного позову.

У випадках, коли в процесі вирішення спору про витребування майна з чужого незаконного володіння виявляється, що право власності позивача ґрунтується на угоді, яка може бути визнана недійсною лише за позовами осіб, зазначених у статтях 55-57 ЦК України, господарський суд не повинен у цьому ж процесі за відсутності зустрічного позову відповідача давати правову оцінку угоди і визнавати ЇЇ недійсною, оскільки це можливо виключно за позовом заінтересованої особи.

Зв'язок зустрічного позову з первісним може бути зумовлений різними причинами і відповідно мати різний зміст:

* відповідач протиставляє вимогам позивача однорідну вимогу, строк якої настав, пред'являючи її для заліку первісної вимоги;

* задоволення зустрічного позову виключає повністю чи частково задоволення первісного позову;

* закон припускає й інші випадки взаємного зв'язку між первісним і зустрічним позовами, якщо їх спільний розгляд призведе до більш швидкого й правильного вирішення спору.

Забезпечення позову

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Заходи, які вживаються судом до забезпечення позову, мають певне значення. Вони здійснюються з метою забезпечення виконання рішення господарського суду, але тільки в разі необхідності, оскільки безпідставне вжиття таких заходів може призвести до порушення прав і інтересів відповідача і заподіяти йому матеріальну шкоду.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження в справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Законодавство не встановлює переліку господарських спорів або обставин, за яких вживаються заходи до забезпечення позову. Тому господарський суд у кожному конкретному випадку приймає відповідне рішення з цього приводу на основі всебічного аналізу всіх обставин справи.

* Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу.

Якщо заходів забезпечення позову не було вжито до прийняття рішення зі спору, то господарський суд, згідно з ч. 2 ст. 121 ГПК України, має право одночасно з вирішенням питання про відстрочку, розстрочку або зміну способу й порядку виконання рішення вжити заходів до забезпечення його виконання, про що зазначається в цій ухвалі. У разі незгоди сторони чи прокурора, який брав участь у процесі, з такими діями господарського суду, вони вправі звернутись із заявою про перевірку винесеної ухвали в повному обсязі або з протестом.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГПК України позов забезпечується:

* накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві. У разі накладання арешту на підставі винесеної ухвали видається наказ, який надсилається для виконання відповідним уповноваженим особам. При накладенні арешту відповідач позбавляється права розпоряджатися майном або грошовими коштами. Накладення арешту на майно може мати місце не тільки у випадках, коли це майно є предметом спору. У тих випадках, коли арешт накладається на майно, що є предметом спору, господарський суд в ухвалі обов'язково має вказати на його індивідуальні ознаки, які відрізняють саме це майно від іншого подібного. Накладаючи арешт на грошові кошти відповідача, суд має виходити із суми позовних вимог і можливих судових витрат;

* забороною відповідачеві вчиняти певні дії. Застосовується у випадках, коли невжиття таких заходів може призвести до псування цього майна, погіршення його якості або неможливості його використання за функціональним призначенням у подальшому;

* забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмету спору. Застосовується у випадках, коли спірне майно знаходиться в таких осіб на підставах, передбачених орендою, майновим наймом

тощо. У разі безпідставного утримання спірного майна або користування ним, як правило, на це майно накладається арешт замість заборони вчиняти певні дії;

* зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку. Може мати місце лише при частково виконаному або взагалі невиконаному стягненні.

Про забезпечення позову виноситься ухвала, яка може бути оскаржена в порядку, визначеному ГПК України.

Згідно зі ст.ст. 6(5, 67 ГПК України господарський»суд має право за власною ініціативою вжити підходів щодо забезпечення позову в разі, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. До цих заходів належить і накладання арешту на майно або грошові кошти відповідача. При цьому відповідач позбавляється права розпоряджатися коштами та знімати їх на свій розсуд.

Клопотання про забезпечення позову може бути подано також третіми особами із самостійними вимогами щодо предмету спору, оскільки ці особи користуються правами позивача в процесі. При цьому слід мати на увазі, що перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у ст. 66 ГПК України, є вичерпним.

Умовою застосування заходів щодо забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. А тому найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду відповідно до п. 10 ст. 65 ГПК України.

Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подане вдруге, якщо змінилися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, у задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатися до господарського суду.

Як вище зазначалося, про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу. У разі коли на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, накладається арешт, на підставі винесеної ухвали має бути виданий наказ, який надсилається для виконання державному виконавцю за місцем знаходження майна або установі банку, який здійснює касово-розрахункове обслуговування відповідача.

У випадках застосування таких заходів, як заборона вчиняти певні дії або зупинення стягнення на підставі виконавчого або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку, наказ не видається, а відповідна ухвала господарського суду надсилається сторонам, особам, яким заборонено вчиняти певні дії, або установі банку, у якій знаходиться виконавчий документ.

Обираючи, який саме спосіб забезпечення позову слід застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен виходити з такого:

* у позовному провадженні при накладенні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене;

* за позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути накладений лише на індивідуально визначене майно;

* у провадженні в справах про банкрутство арешт може бути накладений на все належне боржникові майно або грошові суми.

За позовами про витребування майна в ухвалі про накладення арешту на майно боржника та виданому на її підставі наказі господарський суд повинен чітко охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет відрізняється від подібних.

Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, які забороняють боржникам користуватися їхнім майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування такого заходу щодо забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його в будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Таке правило має застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі ст. 67 ГПК України забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжитих заходів до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів щодо забезпечення позову.

У випадках коли відповідач або особи, яким господарський суд заборонив вчиняти дії, що стосуються предмета спору, порушили цю заборону, до них може бути застосована відповідальність, передбачена ст. 83 ГПК України.

Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі. Ухвала надсилається сторонам, установам банку, державним виконавцям та інтим особам, які виконують ухвалу про забезпечення позову. В тих випадках, коли забезпечення позову скасовується при прийнятті рішення, про що зазначається в рішенні, вищезгаданим особам направляється копія такого рішення.

ВИСНОВОК

При виконанні контрольної роботи я дізнався що, господарський суд є однією з гілок судової влади, на яку Конституцією України і чинним законодавством покладено здійснення правосуддя в господарських відносинах. Утворення системи господарських судів відображає процес становлення в Україні незалежної судової влади. В Україні сформовано систему господарських судів, і це зумовило необхідність теоретичного усвідомлення діяльності цих судів та практики реалізації господарського процесуального законодавства. Здійснюючи судочинство в господарських відносинах, господарські суди як спеціалізована ланка судової системи України покликані не лише розглядати справи у спорах із метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а й сприяти зміцненню законності в господарських правовідносинах. Тому цілком природно, що господарські суди відіграють значну роль у системі інститутів судової влади.

Перелік використаної літератури

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. - 2001. -№ 36. - Ст. 188.

2. Про деякі приписи чинного законодавства, що регулює підприємницьку діяльність громадян. Інформаційний лист ВАСУ від 23.10.2000 р. № 01-8/556 // Вісник господарського судочинства. -- 2001. -№ 1. -С. 56-59.

3. Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам. Роз'яснення Президії ВГСУ від 22.05.2002 р. № 04-5/570 // Юридичний вісник України. - 2002. - № ЗО (інформаційно-правовий банк). - С. 24-26.

4. Про деякі питання розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій. Роз'яснення Президії ВГСУ від 31.05.2002 р. № 05-4/ 608 // Юридичний вісник України. - 2002. - № ЗО (інформаційно-правовий банк). - С. 26-30.

5. Арбитражньїй процесе: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна й В.Ф. Тараненко. - М.: Юрид. лит., 1996. - С. 87-99.

6. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб'єктів господарювання в арбітражних судах України. - К.: Оріяни, 2001. -С. 122-139.

7. Васильєв С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. - Харьков: Зспада, 2002. - С. 144-158.

8. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Укл. В.Е. Беляневич. - К.: Юстініан, 2002. -С. 319-359.

9. Кройтор В.А. Претензии й иски в практике разрешения хозяйствен-ньіх споров. Науч.-практ. пособие. - Харьков: Зспада, 2001. -С. 218-341.

10. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. - Харків: Консум, 2001. - С. 119-128.

11. Осетинський А. Додержання законності при вирішенні господарських спорів // Право України. - 1999. - № 4. - С. 11-15.

Размещено на Allbest