Поняття та формування правової культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра теорії та історії держави і права

Реферат

на тему: «Поняття та формування правової культури»

Київ 2007

План

Вступ

1. Дослідження сутності правової культури в сучасних наукових дослідженнях

2. Проблема формування демократичної правової культури в Україні

Висновок

Література

Вступ

правовий культура демократичний

Однією з центральних та найбільш актуальних проблем, дослідженням якої займаються вітчизняні правознавці, виступає питання з'ясування сутності феномену правової культури, визначення її основних параметрів та наробка методичних рекомендацій щодо вивчення зазначеної проблематики. У сучасній правовій науці категорія „правова культура" розглядається у взаємозв'язку та взаємообумовленості з такими поняттями, як: „правова свідомість", „культура нормотворчості", „правовий нігілізм", „професійна правова культура", „правова поведінка", „правова освіта", „правове виховання", „правова держава"; а в більш широкій системі соціально-гуманітарного знання явище правової культури досліджується в якості невід'ємної складової феноменів політичної культури і політичної свідомості суспільства, загальної культури особи та загальної культури суспільства в цілому. Отже, можна стверджувати, що поняття правової культури є одним з інтегральних понять системи суспільних наук.

Правову культуру як специфічний правовий феномен можна розглядати у двох іпостасях: в якості правової культури соціуму та на рівні правової культури особи (індивіда). Таке дослідження явища правової культури ґрунтується на застосуванні функціонально-інституціонального підходу. Так, за визначенням відомого вітчизняного правознавця Ю. Тодики, правову культуру соціуму становить рівень правосвідомості населення, тобто засвоєння ним таких правових феноменів, як цінність прав і свобод особистості, поділ влади, верховенство права, політичний та ідеологічний плюралізм, суверенітет народу та інші цінності демократичного конституціоналізму. «Правова культура соціуму - це відповідна якість правового життя суспільства, рівень його розвитку», - зазначає дослідник [1].

У свою чергу, правова культура особи розглядається як суб'єктивно-психологічна категорія, її аспектами виступають власне суб'єктивно-психологічний та поведінковий. На думку російської дослідниці Є. Аграновської, правова культура особи «характеризується знанням, розумінням, позитивною оцінкою еталонів поведінки, у правах та обов'язках, шанобливим ставленням до вимог правових норм, установкою на здійснення прав і виконання обов'язків у відповідності з законом. Виходячи з цього, правова культура входить до суб'єктивного боку правомірної поведінки» [2]. Суб'єктивно-психологічний підхід до розуміння правової культури базується на розгляді цього феномену в якості складової, різновиду суспільної свідомості, результату та вищого щаблю розвитку правосвідомості.

Правова культура особи виражається та реалізується у трьох її базових вимірах: правових культурних орієнтаціях, конкретній діяльності щодо реалізації цих орієнтацій та результатах їх реалізації. Іншими словами, правова культура особи передбачає засвоєння індивідом знань, умінь і навичок з користування права (первинну правову соціалізацію) та творчу діяльність особи з реалізації права (вторинну правову соціалізацію). До того ж, якщо ми досліджуємо феномен правової культури особи, то маємо аналізувати як звичайний (масовий) рівень правової культури, так і професійний (спеціалізований або спеціальний) рівень її функціонування. Другий рівень функціонування правової культури формується в осіб, які професійно займаються правовою діяльністю, тобто є фахівцями-юристами. Засобами формування та підвищення індивідуальної і колективної правової культури виступають розвиток правової освіти і правового виховання населення, розширення правової інформатизації суспільства, боротьба з правовим нігілізмом, формування правових традицій, активізація досліджень з правознавства, у тому числі - й методичного та методологічного характеру[3].

1. Дослідження сутності правової культури в сучасних наукових дослідженнях

Право, законність, правопорядок, хоча ц мають об'єктивне підгрунтя, в кінцевому підсумку - це витвір людської цивілізації. Вони, з одного боку, є одним з культурних досягнень людства, а з іншого - вимагають для свого використання й вдосконалення певного рівня культури людей. Саме тут ми виходимо на поняття правової культури - складне й неодномірне суспільне явище.

Сам термін правова культура в контексті загального уявлення про культуру слід розуміти як сукупність цінностей, створюваних людством в процесі суспільно-історичної практики.

Який же зміст, структура інтегрованого поняття правової культури? В чому дістає вияв неодномірність самого поняття?

Про правову культуру можна говорити в історичному аспекті та в контексті сучасної суспільної дійсності.

Правова культура в історичному аспекті - це сукупність створюваних в ході історії людства (народів окремих країн) юридичних пам'яток, тобто визнаних у світі епохальних правових актів, законів. Наприклад, в історії українського народу часів Київської Русі - «Руська правда».

В контексті сучасної суспільної дійсності є підстави розрізняти три її ієрархічних рівні (види):

v правова культура суспільства в цілому;

v правова культура окремих суспільних організованих систем і підсистем;

v правова культура окремих осіб (громадян, службових осіб, спеціалістів). [4]

Варто зазначити, що більшість вітчизняних дослідників, вивчаючи феномен правової культури, окрему увагу приділяють антиподу цього соціально-правового явища - з'ясуванню сутності правового нігілізму та визначенню шляхів його подолання. Це пояснюється тим, що пострадянські суспільства (у тому числі - й українське) характеризуються низьким рівнем правової культури населення та, відповідно, зростанням правового нігілізму на всіх щаблях функціонування суспільства. Витоки правового нігілізму містяться у деформованій правосвідомості - посттоталітарного суспільства, а також в особливостях перебігу трансформаційних процесів в Україні.

За визначенням вітчизняного дослідника О. Волошенюка, сутністю правового нігілізму виступає «втрата правом своєї цінності в очах окремого індивіду, певної соціальної групи або всього суспільства». Вчений вказує на такі фактори, що обумовлюють природу правового нігілізму:

- в ідеологічній сфері - це незнання, фрагментарність знання або викривлення правової інформації;

- у психологічній царині - викривлення потреб й інтересів особи та суспільства в цілому, зіткнення потреб та можливостей їх задоволення, деформація ціннісних орієнтацій індивіда;

- у поведінковому аспекті - викривлення мотивів та установок особи, брак у неї вольових якостей.

Механізм подолання правового нігілізму та підвищення рівня правової культури суспільства може складатися з трьох комплексних блоків заходів:

- комплекс соціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

- комплекс загально соціальних заходів, спрямованих на поліпшення об'єктивних умов життя суспільства, на формування нового соціального середовища;

- комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення[5].

Отже, одним з найбільш поширених у вітчизняній правовій науці підходів до вивчення сутності правової культури виступає підхід, який спирається на розгляд антиномії «правова культура - правовий нігілізм».

Правова культура, таким чином, являє собою комплексний соціоправовий феномен, який визначає якісний стан правового життя соціуму на кожному етапі його розвитку та обумовлюється специфікою функціонування політико-правової системи тієї чи іншої держави, характеристиками національного політичного режиму та правовими традиціями суспільства. Усі зазначені характеристики правової культури мають бути враховані у процесі підготовки методичних досліджень з цієї тематики [6].

2. Проблема формування демократичної правової культури в Україні

Розвиток державності України, необхідність удосконалення ії інститутів, осмислення та переосмислення національних інтересів, цілей, завдань, закономірно ставить проблему формування високої правової та політичної культури, пошуку світоглядних орієнтирів діяльності держави та суспільних структур.

В сучасній Україні триває процес переосмислення правових цінностей та формування правової культури демократичного суспільства з акцентом на тенденції гуманізації права, формуються демократичні правові форми соціального співжиття.

В той же час, від колишнього СРСР Україна успадкувала недостатній для проведення таких масштабних трансформацій рівень правової культури. За сучасних умов формування громадянського суспільства і правової держави в нашій країні поширюється гуманістичний підхід до права. Основна увага приділяється фундаментальним, основним принципам прав людини, загальнодемократичним правовим засадам суспільного і державного розвитку, приватному праву, незалежному правосуддю та ін. Відповідно до цього підходу в ідеалі всі соціальні верстви населення, а також владні структури повинні діяти і досягати своєї мети в рамках правового закону, однією з важливих умов створення і функціонування якого є правова, зокрема юридична, культура. Як зазначається в сучасній науковій літературі, категорія «юридична культура» розуміється як похідна від категорії «правова культура», і її зміст обмежується лише знаннями, досвідом, навичками тощо, у сфері законотворчої діяльності, знанням чинних законодавчих актів, вмінням правильно їх тлумачити і застосовувати у практичній діяльності та ін. Як відомо, в умовах колишнього політичного режиму цінності правової культури, насамперед, ідеї соціальної свободи, соціальної справедливості, пріоритетності прав людини перед правами держави, свободи інформації, гласності судового процесу, тощо, впродовж багатьох десятиріч фактично підмінювались цінностями «юридичної культури» під якою, як зазначає доктор юридичних наук В. Селиванов «у даному випадку розуміється продукт функціонування бюрократичного, адміністративного апарату, спрямованого на обґрунтування і захист інтересів, насамперед, представників державної влади, на підвищення ефективності суспільного виробництва, забуваючи при цьому, про пересічну людину» [7].

На жаль, правова культура продовжує визначатися не стільки морально етичними та правовими принципами суспільного розвитку, скільки політичними, прагматичними прагненнями забезпечити існуючий владний режим.

Рівень юридичної культури в суспільстві оцінюється якістю функціонуючих в ньому юридичних процедур, юридичних механізмів, станом і якістю організації державної влади, рівнем законності тощо. Він обумовлений передусім соціально-економічним і політичним режимом суспільства.

Історично відомі суспільства з різними політичними (державними) режимами, кожному з яких відповідають риси конкретної правової культури, рівень її розвитку. Так правова культура авторитарної держави зводиться головним чином до її політичних ознак, до підміни її суті та змісту змістом юридичної культури, яка характеризується відчуженістю громадян від державної влади, законотворчого процесу, юридичним нігілізмом, апатією до проблем публічного характеру, показною одностайністю у прийнятті політичних рішень тощо. І навпаки, становлення громадянського суспільства передбачає в якості його елемента високий рівень саме правової свідомості громадян, їх причетності до справ держави, свідомі солідарні акції, тобто, розумінні правової культури як фактору, що впливає на підвищення авторитету законодавчого регулювання, правосуддя, дотримання гарантій прав та свобод людини.

Україна в процесі переходу від тоталітаризму до демократії переживає якісну зміну державно-правових інститутів, політичного режиму, зразків соціальної поведінки, політичних і правових цінностей, орієнтацій.

В умовах цього перехідного стану проблема функціонування державного режиму набуває надзвичайної гостроти. Це пояснюється насамперед тим, що для перехідного періоду притаманні нерозвиненість політичних інститутів, відсутність усталених, правових і політичних норм, неприборканість політичних пристрастей, втрата соціальними групами ідейно-політичних орієнтацій, тощо.

У зв'язку з цим проблема наукового дослідження процесу взаємовпливу встановленого механізму функціонування державного режиму перехідного типу, та формування демократичної правової культури, привертає до себе увагу вчених.

Сучасна правова культура у пострадянських країнах є неоднорідною; становлення демократичних правових цінностей відбувається поступово, неодночасно в різних регіонах України, враховуючи особливості становлення правової системи і механізму правового регулювання, соціально-політичного і економічного процесів. Крім того специфіка державного режиму що складається в Україні, як і будь якої іншої країни, полягає в тому, що для його аналізу необхідно зіставлення конституційних та інших правових норм з реальною політико-правовою практикою, проголошених цілей з дійсною державною політикою, тому в науковій літературі минулого столітті з'являється термія «уявний конституціоналізм» (М. Вебер), який як явище притаманне для державного (політичного) режиму посттоталітарної, пострадянської країни, характеризує деяку декларативність конституційних принципів і норм щодо демократії, свободи, верховенства права. Дуже цікаве питання про взаємовплив демократизації політичного (державного) режиму в Україні і функціонування демократичної правової культури, яке не може бути вирішене однозначно. У вітчизняних наукових дослідженнях, існує точка зору про те, що формування демократичної правової культури є умовою демократизації державного режиму в Україні, водночас, позитивні зміни щодо формування ознак демократичних методів і способів здійснення державної влади, в свою чергу, є потужним чинником формування демократичних правових цінностей, поваги до права і закону. Підкреслимо у зв'язку з цим, що розробка і прийняття нового законодавства України, підготовка майбутніх правників на основі лише вивчення ними чинного законодавства та існуючого юридичного процесу, без відповідного правового виховання на основі загальнолюдських соціальних і правових цінностей, здатні сформувати лише чиновне мислення, чиновну правосвідомість.

Висновок

На превеликій жаль, сучасне поняття правової культури продовжує розглядатися, як справедливо відмічається в науковій літературі, головним чином у статичному плані, обмежуватись розумінням її змісту як володінням тільки певним рівнем юридичних знань щодо права, умінням тлумачити чинне законодавство і застосовувати його у практичній юридичній діяльності, тощо.

За нових історичних умов сучасне праворозуміння, розуміння складної природи правової культури, певною мірою допомагає осмислити шляхи та форми змін в українському суспільстві. Усвідомлення природи і змісту правової культури, її розмежування із особливостями юридичної культури, набуває важливого значення в світлі докорінних соціально-економічних перетворень, що здійснюються в Україні, в основу яких має бути покладена не «державоцентрична» модель (що успадкована від колишнього СРСР і продовжує домінувати), а «людиноцентрична». Не перераховуючи далі основні проблеми, національні і глобальні, які ще має вирішити людство у XXI столітті, наголошуємо, що всі вони не можуть бути вирішеними без підвищення рівня правової культури.

Література

1. Тодыка Ю.Н. Конституционные основы формирования политической культуры. - Харьков: Райдер, 2001. - 160 с. - С. 22.

2. Аграновская Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. - М.: Наука, 1988. - 145 с. - С. 18.

3. Шемшученко Ю.С. Правова культура // Юридична енциклопедія /Голова редколегії Ю.С. Шемшученко. - К.: Видавництво „Українська енциклопедія" імені М.П. Бажана, 2003 - Т.5 - 733с. - С. 37.

4. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2004. - 304 с. - С. 292.

5. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.01/МВС України, Університет внутрішніх справ - Харків, 2000. - 18 с. - С. 9.

6. Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. - 712с. - С.61.

7. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України. - К., 2002. - 723 с.

Размещено на Allbest.ru