Організаційні та правові основи діяльності органів дізнавання в Прикордонних військах України

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ ПРИКОРДОННИХ ВІЙСЬК УКРАЇНИ імені БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ В ПРИКОРДОННИХ ВІЙСЬКАХ УКРАЇНИ

Спеціальність 20.02.03 Військове право; військові аспекти міжнародного права

Здобувач Ярін В. М.

Хмельницький - 1998

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Динамічні зміни в різних сферах суспільного життя, реформування органів влади і управління, що відбуваються після прийняття Декларації про державний суверенітет України, і проголошення її незалежності та згідно до Конституції України спрямовані на побудову демократичної, соціальної, правової держави, забезпечення прав і свобод людини та визнання пріоритету особи у зваємовідносинах з державою - все це важливі умови сучасного розвитку українського суспільства. В цьому зв'язку відповідальні завдання постають перед правоохоронними органами, бо саме на них законом покладені обов'язки забезпечення політичної та економічної безпеки України, захист прав та інтересів громадян. Суть їх загальних завдань зводиться, перш за все, до вдосконалення своєї організаційної структури, підвищення професіоналізму кадрів, службової дисципліни, оперативності та узгодження взаємодії, запровадження ефективних форм і методів боротьби з порушеннями законів та злочинністю. Вказані завдання відносяться і до командирів військових частин, з'єднань, начальників військових установ Прикордонних військ, які наділені правом проводити розслідування у справах про всі злочини, перелічені в п.3 ст.101 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК).

Тому перед Прикордонними військами постають такі питання, як розширення уявлень та поглиблення знань військовослужбовців про роль права та додержання законності в діяльності усіх підрозділів, приведення у відповідність до положень Конституції України і чинного законодавства регулювання провадження дізнання, оперативно-розшукової діяльності та передбачених Інструкцією про проведення дізнання у Збройних силах України форм і методів здійснення інших процесуальних дій і правозастосовних заходів (адміністративне розслідування (п.3), протокольна форма досудової підготовки матеріалів (п.58) і ін.).

Значення цих вимог для діяльності Прикордонних військ та інших військових формувань і правоохоронних органів зростає в аспекті реалізації таких конституційних принципів, як верховенство права, взаємовідповідальність держави і особи, зміцнення правопорядку та забезпечення гарантій прав і свобод громадян, розвиток правосвідомості і правової культури суспільства, боротьба з правопорушеннями і злочинністю та інших.

Все це вимагає нарощування зусиль в діяльності Прикордонних військ та інших правоохоронних органів, використання досвіду розвинутих країн світу в боротьбі з різними видами правопорушень в межах своїх повноважень і застосування в цих цілях нових наукових методів і технічних засобів. Слід зазначити, що ключовим завданням збереження та розвитку Збройних сил і Прикордонних військ, посилення їх існуючих бойових потенціалів, підвищення професійної підготовки кадрів, рівня життя військовослужбовців і матеріально-технічного забезпечення постійно приділяється увага Верховною Радою України, Президентом, Урядом, а також керівництвом відповідних відомств. Поряд з цим вирішення багатьох питань щодо зміцнення боєздатності, організованності, дотримання вимог закону і військових статутів, підвищення професійної підготовки особового складу, службової дисципліни і боротьби з правопорушеннями покладається на самі військові формування. Із конституційних положень про побудову в Україні правової держави випливає широкий комплекс завдань, які в процесі їх реалізації можуть бути послідовно втілені за своїм призначенням в діяльність Збройних сил і Прикордонних військ України. Одним із завдань, що прямо відносяться до Прикордонних військ, є вдосконалення організації органів дізнання військових частин і інших формувань та процесуально-правових основ їх діяльності при провадженні дізнання у справах про злочини, віднесених до їх компетенції. В цьому відношенні також є актуальним питання щодо правомірності суміщення в особі командира військової частини, з'єднання і начальника військової установи повноважень єдиноначальника та органу дізнання та перспективи реформування даного органу.

Викладене характеризує актуальність, теоретичне і практичне значення даної теми, а також мету, задачі і напрямки її дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Розробка теми передбачена планом науково-дослідної роботи Академії ПВУ і пов'язана з концепціями судово-правової та військової реформ в Україні, розробкою проекту Кримінально-процесуального кодексу України.

Об'єктом дослідження є організація і діяльність органів дізнання в Прикордонних військах України та інших військових формуваннях.

Предмет дослідження складають організаційні та правові основи дізнання в Прикордонних військах України як форми і початкового етапу попереднього розслідування в кримінальних справах про злочини, передбачені п.3 ст.101 КПК України.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення теоретичних положень і нормативних актів, які визначають організаційні і правові основи діяльності органів дізнання у військових частинах і установах Прикордонних військ України та узгодження його результатів з аналізом чинної регламентації процесуальних повноважень осіб, які його здійснюють, а також потребами конкретизації їх функцій при розслідуванні злочинів в сучасних умовах.

Досягнення вказаної мети конкретизується наступними завданнями дослідження:

1. На підставі літературних джерел з'ясувати витоки і розвиток органів дізнання в особі командира військових формувань і організаційні та правові основи діяльності цих органів в Збройних силах, Прикордонних військах.

2. Проаналізувати стан досліджуваної проблеми в кримінально-процесуальній літературі, військових нормативних актах і на практиці.

3. Визначити поняття дізнання, як форми розслідування кримінальних справ, котра передує попередньому (досудовому) слідству; завдання і повноваження суб'єктів проведення дізнання в ПВУ, повноту та узгодженість урегулювання цих питань в КПК України, Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України та інших відомчих актах.

4. Розглянути: а) основоположні принципи кримінального процесу (конституційні та інші), визначити їх роль і реалізацію в діяльності органів дізнання в ПВУ; б) питання підслідності органів дізнання в ПВУ та повноту їх розв'язання в КПК України і інших нормативних актах; в) підстави і процесуальні дії, пов'язані з порушенням кримінальної справи та особливості регламентації провадження дізнання згідно з ст.104 КПК України та Інструкцією про проведення дізнання у Збройних силах України (п.п.5, 6, 18-20).

5. Проаналізувати: а) функції військового прокурора по здійсненню нагляду за додержанням законів в діяльності органів дізнання в ПВУ; б) на основі узагальнення практики, анкетування дізнавачів військових частин, слідчих і прокурорів встановити ефективність форм і методів керівництва дізнанням, передбачених КПК та Інструкцією про проведення дізнання у Збройних силах України; в) здійснення нагляду за додержанням законів у діяльності органів дізнання Прикордонних військ та інших військових формувань; г) існуючий порядок призначення дізнавачів і їх юридичної підготовки.

6. Визначити напрямки і заходи вдосконалення процесуальної діяльності органів дізнання в Прикордонних військах України та покращення їх матеріально-технічного і науково-методичного забезпечення.

7. Сформулювати з розглядуваних питань практичні рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності діяльності органів дізнання в розслідуванні і профілактиці правопорушень та злочинів в ПВУ.

Методичну основу дослідження складають: принципи та основні категорії діалектично-матеріалістичного пізнання соціальних явищ і процесів, положення філософії і галузевих правових наук, зокрема кримінального права, кримінального процесу і криміналістики, а також історичний, структурно-функціональний, порівняльно-правовий, статистичний і формально-логічний методи.

При написанні дисертації використані: а) дані анкетування 125 дізнавачів Прикордонних військ та Збройних сил України, слідчих і прокурорів військових прокуратур п'яти гарнізонів; б) узагальнення практики проведення дізнання і попереднього слідства в конкретних кримінальних справах та досвід роботи пошукача в органах військової прокуратури слідчим протягом 11 років.

Правову основу дослідження складають: положення Конституції України, Концепції судово-правової реформи, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, концепції (основи державної політики) національної безпеки України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року, міжнародно-правових актів, ратифікованих в установленому порядку Україною, Державно-правова програма боротьби із злочинністю, Закон “Про прокуратуру”, Закон “Про Прикордонні війська України”, чинне кримінально-процесуальне законодавство, інші законодавчі і нормативні акти, які були необхідні для дослідження. Сформульовані в дисертації теоретичні положення і висновки, а також практичні рекомендації ґрунтуються на працях вчених, які працюють в галузі кримінально-процесуального права, військового права і військових аспектів міжнародного права та криміналістики.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань - це перше в Україні монографічне дослідження, виконане з урахуванням положень нової Конституції України, змін і доповнень до законодавства України та відомчих актів, які регулюють діяльність передбачених п.3 ст.101 КПК України органів дізнання в Прикордонних військах та інших військових формуваннях України. У межах визначених завдань по темі в них висвітлено комплекс теоретичних, організаційних і процесуально-правових проблемних питань і шляхи їх вирішення з метою підвищення ефективності процесуальної діяльності цих органів при розслідуванні злочинів. Зокрема, новизну конкретизують наступні положення і висновки даного дослідження:

1. Визначення співвідношення понять органи дізнання і особа, яка проводить дізнання (дізнавач), а також структури органів дізнання, котрі функціонують в зоні діяльності Прикордонних військ України.

2. Обґрунтування висновку про необхідність конкретизації в ст.103 КПК України і інших законодавчих галузевих актах повноважень органів дізнання військових формувань здійснювати оперативно-розшукові заходи з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили.

3. Характеристика нормативного регулювання порядку порушення кримінальної справи органом дізнання в військових формуваннях, його недоліків та шляхів їх усунення.

4. Особливості проведення та закінчення дізнання у військових формуваннях і аналіз причин підвищеної кількості закриття порушених справ.

5. Узагальнення результатів анкетування дізнавачів, слідчих та військових прокурорів з питань сучасного стану та заходів щодо підвищення ефективності діяльності органів дізнання в Прикордонних військах України.

6. Обґрунтування висновків про несумісність поєднання в особі командира військової частини, з'єднання і начальника військової установи відповідно посадово-службових функцій єдиноначальника і кримінально-процесуальних повноважень органу дізнання та необхідність їх розмежування.

7. Обґрунтування необхідності оновлення правової бази та покращення науково-методичного і матеріально-технічного забезпечення органів дізнання ПВУ.

8. Визначення та обґрунтування організаційних і практичних заходів вдосконалення діяльності органів дізнання в Прикордонних військах України.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що висвітлені автором положення, висновки та пропозиції можуть бути враховані при підготовці проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України, новації чинних законів та інших нормативних актів про Збройні сили і Прикордонні війська України, а також в подальших дослідженнях напрямків оптимізації діяльності органів дізнання в структурах військових формувань. Крім того, вони можуть бути використані при розробці навчальних програм, посібників та викладанні у військових вузах курсів “Кримінальний процес України”, “Основи держави та права” і відповідних профілюючих спецкурсів. Матеріали дисертації можуть бути також реалізовані при розробці довідника для органів дізнання ПВУ з питань організаційних і правових основ їх діяльності: порядку порушення кримінальної справи і початкового етапу її розслідування, тактики проведення окремих слідчих дій та процесуального оформлення їх результатів, застосування криміналістичних технічних засобів і ін.

Висновки та пропозиції за результатами дослідження направлені до юридичних служб Державного комітету у справах охорони державного кордону і Міністерства оборони України для ознайомлення і використання при реалізації заходів військової реформи та розробці нової Інструкції про проведення дізнання в підвідомчих військових формуваннях.

Особистий внесок здобувача. стаття “Органи дізнання у Прикордонних військах України” написана у співавторстві з Ю. В. Кокодієм, особистим внеском здобувача є основні положення та висновки даної праці.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідались на науково-методичних конференціях викладачів Академії Прикордонних військ України, засіданнях кафедр теорії та історії держави і права, кримінального права і процесу, лекціях та практичних заняттях за програмою командирської підготовки (1997-1998р.). Крім того, положення дисертації використовуються при викладанні курсу “Основи держави та права” в Академії прикордонних військ України.

Публікації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертаційного дослідження опубліковані в трьох статтях двох випусків Збірника наукових праць Академії Прикордонних військ України (1998р.), главі ХІ “Производство по уголовным делам органов военной юстиции и дознания” підручника “Основы государства и права” (1998г).

Структура дисертації. Робота складається: із вступу; двох розділів, які відповідно поділяються на ряд підрозділів; висновків; списку використаних джерел (119 найменувань) та 11 додатків. Загальний обсяг тексту дисертації становить 184 сторінки, додатків - 26 сторінок.

військовий прикордонний прокурор дізнання

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені предмет, мета та завдання дослідження, методологічні засади його проведення, наукова новизна та практична значимість, форми їх апробації, а також положень і висновків, що виносяться на захист.

Розділ перший - “Структура органів дізнання в Прикордонних військах України та їх функції” - складається з трьох підрозділів:

У підрозділі 1.1. - “Поняття органів дізнання і нормативна регламентація їх діяльності” розглядаються проблемні питання, що стосуються визначення змісту, поняття та значення даного процесуального інституту у військових формуваннях. Даний вид органів дізнання має специфічне призначення в структурі різних родів військ чи військових формувань, оскільки командир військової частини, з'єднання, начальник військової установи, поряд із своїми посадово-службовими повноваженнями, визначеними військовими статутами та відомчими актами, наділений процесуальними функціями розслідування злочинів, передбачених в п.3 ст.101 КПК України. Аналізуючи законодавчі та відомчі акти автор приходить до висновку, що всі органи дізнання в особі командирів військових частин, з'єднань і начальників військових установ Збройних сил, Прикордонних військ та інших військових формувань України, враховуючи їх організаційну специфіку та завдання, слід розглядати як військово-відомчі функціональні правоохоронні підрозділи, які згідно з п.3 ст.101 та ст.104 КПК наділені процесуальними повноваженнями провадження дізнання в кримінальних справах у межах своєї компетенції, коли це пов'язано з виконанням їх основних службових обов'язків. Основним обов'язком командирів військових частин і начальників є командування і управління підпорядкованими їм структурами. Згідно до ст.35 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних сил України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за постійну бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, моральний і психологічний стан особового складу, додержання засад соціальної справедливості, за внутрішній порядок, стан і збереження зброї, бойової та іншої техніки, боєприпасів, пального і матеріальних засобів, за стан протипожежного захисту, всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу). Стаття 44 цього ж Статуту, на командира, крім вказаних вище обов'язків, покладає також керівництво правовим вихованням підлеглих військовослужбовців, а у випадку скоєння ними злочинів порушувати кримінальну справу та проводити дізнання. В частині 2 п.1 Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України зазначено, що надання командиру військової частини прав органу дізнання є одним із засобів зміцнення військової дисципліни, виховання військовослужбовців у дусі точного виконання законів, наказів командирів і начальників.

Наведені положення та аналіз практики вказують на те, що проведення дізнання не є основним видом діяльності командирів військових частин, з'єднань і начальників військових установ. Як форма попереднього розслідування кримінальних справ цей вид дізнання проводиться лише у випадках виявлення у підпорядкованих командиру (начальнику) військових частинах, з'єднаннях і установах правопорушень з ознаками злочинів, які загально визначені у п.3 ст.101 КПК. Особливістю такого дізнання є і те, що воно проводиться за постановою командирів військових частин чи начальників установ, в тих самих процесуальних формах, що і попереднє слідство, призначеними ними дізнавачами, які не мають належної юридичної підготовки для цього виду процесуальної діяльності, і відрізняється від останнього суб'єктами і строками. Після проведення дізнання кримінальна справа згідно з ст.104 і 108 КПК, при відсутності підстав для її закриття, передається слідчому. На підставі аналізу літератури, нормативних актів і узагальнення практики в дисертації поняття дізнання в Прикордонних військах та інших військових формуваннях визначається як процесуальна форма початкового етапу розслідування злочинів, які вчинили військовослужбовці або військовозобов'язані під час проходження ними зборів, обставин їх загибелі, а також справ про злочини, що вчинили робітники і службовці, у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, яке проводить офіцер-дізнавач за постановою командира частини, з'єднання або начальника військової установи, в порядку, передбаченому КПК України.

Виходячи з цього визначення, автор обґрунтовує положення, що під органом дізнання слід розуміти командирів військових частин, з'єднань або начальників військових установ, які згідно з посадовим становищем наділені повноваженнями в межах своєї компетенції здійснювати кримінально-процесуальну діяльність, спрямовану на розкриття злочинів, встановлення винних та попередження злочинів, визначених у п.3 ст.101 КПК України.

На думку автора, поряд з органами прикордонної охорони, які згідно з п.7 ст.101 КПК проводять дізнання у справах про порушення державного кордону України, та іншими правоохоронними органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність відповідно до чинного законодавства, (п.6, 7 ст.6 Закону України “Про Прикордонні війська України”), органи дізнання в особі командира військової частини, з'єднання, начальника військової установи, (п.3 ст.101 КПК) в сукупності своїй утворюють в структурі Прикордонних військ самостійну предметно-функціональну систему органів дізнання в зонах їх діяльності.

В підрозділі також дається коротка історія розвитку органів дізнання в особі командирів (начальників).

У підрозділі 1.2 “Завдання і повноваження органів дізнання в Прикордонних військах України” дається характеристика змісту галузевих предметних понять “кримінальне судочинство” і “кримінальний процес”, на основі якої показано, що ці поняття в законодавстві і юридичній літературі застосовуються як синоніми у смисловому значенні урегульованої нормами кримінально-процесуального права діяльності органів дізнання, слідчого, прокурора і суду по порушенню і розслідуванню кримінальних справ, судовому їх розгляду та по вирішенню суддею питань, пов'язаних з виконанням вироку. Дисертант вважає, що кримінально-процесуальна діяльність вказаних органів в кожній кримінальній справі має пошуково-пізнавальну спрямованість на розслідування обставин злочину, викриття винних і забезпечення правильного застосування до них вимог закону. Така діяльність відбувається на всіх стадіях кримінального судочинства згідно з визначеними в КПК його завданнями, порядком і правилами дій та взаємодії уповноважених органів між собою, а також з громадянами, посадовими особами установ, підприємств чи організацій, які залучаються до участі в ньому.

У цьому зв'язку аналізуються викладені у працях ряду вчених (П. С. Елькинд, Т. Г. Морщакова, І. Л. Петрухин і ін.) теоретичні положення про мету і завдання кримінального судочинства, на основі яких сформульовано висновок, що ці важливі науково-практичні категорії тісно пов'язані між собою, але їх зміст, зв'язок і предметне значення в теорії кримінально-процесуального права та в чинному законодавстві чітко не визначені. На думку дисертанта загальну мету кримінального процесу напевне можна розглядати як викриття осіб, які вчинили злочин, доказування їх винуватості, що є невід'ємною властивістю всієї кримінально-процесуальної діяльності на всіх його стадіях, і застосування до них закону та справедливого покарання у встановленому КПК України порядку порушення і розслідування кримінальних с прав уповноваженими на це органами, розгляду та вирішення їх судом. В такому розумінні загальна мета кримінального судочинства, враховуючи його складну структуру і зміст, має багатоаспектний характер і її конкретизація відносно процедур провадження в кримінальних справах в цілому, або окремих стадій чи процесуальних дій перетворюється у певні комплекси завдань, які, будучи закріплені в КПК, визначають функції і напрямки практичної діяльності уповноважених органів (посадових осіб) по порушенню, розслідуванню, розгляду і вирішенню справ про злочини.

Завдання кримінального судочинства визначені в ст.2 КПК України і, оскільки воно має ряд стадій і окремих інститутів, ці загальні задачі деталізуються в нормах відповідних розділів КПК та інших галузевих нормативних актах у вигляді спеціальних задач окремих стадій і процесуальних дій, а також повноважень і функцій органів, які здійснюють кримінально-процесуальну діяльність. Наприклад, для стадії порушення кримінальної справи основними завданнями є швидке встановлення наявності злочину, викриття злочинця, закріплення даних, що вказують на ознаки злочину, а для стадії попереднього слідства, а також дізнання, - з'ясування обставин події злочину, встановлення винних, збирання, процесуальне закріплення і попередня (досудова) перевірка і оцінка доказів тощо.

В підрозділі висвітлюється завдання органів дізнання Прикордонних військ і ступінь їх урегульованості в кримінально-процесуальному законодавстві, Тимчасових статутах Збройних сил України і Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України, звертається увага на необхідність їх уточнення або конкретизації. Це положення обґрунтовується тим, що неповне чи нечітке визначення завдань органів дізнання, зокрема, у Прикордонних військах, ускладнює правильне розуміння їх ролі і саму організацію процесу дізнання.

Згідно до чинного КПК (ст.103-104) і Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України (п.8, 18 і ін.) в сфері завдань органів дізнання основним є розкриття злочину і встановлення особи, яка його вчинила. Розглядаючи суть цього завдання, дисертант на основі порівняльного аналізу положень законодавчих, літературних джерел (Р.С. Бєлкін, Ф.Ю. Бердичевський, А.М. Васильев, О.І. Гаврилов, І.Ф. Герасимов, І.М. Лузгін, С.П. Мітрічев та ін.) в дисертації показав, що воно потребує спеціального поглибленого дослідження, оскільки в теорії кримінально-процесуального права і криміналістики до цього часу немає загальновизнаного визначення поняття “розкриття злочину”. Виходячи з того, що в кримінально-процесуальному праві і криміналістиці повинно бути єдине, ясне за своїм змістом і призначенням визначення поняття розкриття злочину, дисертант заперечує Р.С. Бєлкіну з приводу штучного розмежування цього в криміналістичному і процесуальному аспектах і підтримує позицію О.М. Васильєва, С.П. Мітрічева, А.І. Гаврилова і ін. авторів, які пов'язують це поняття в процесуальному і криміналістичному значенні з початковим етапом провадження в кримінальних справах і визначають його зміст як процесуальну діяльність органів дізнання і слідчого, спрямовану на встановлення фактичних даних про злочин і осіб, які його вчинили в такому обсязі, котрий достатній для пред'явлення у встановленому КПК порядку обвинувачення (ст.132-140). Поряд з цим висвітлюються й інші питання, пов'язані з розкриттям злочинів, як поняттям і процесуально-криміналістичним завданням органів дізнання і слідчого, а також пропозиції, наприклад, про необхідність конкретизації в Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України переліку обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі (п.9), положень про керівництво дізнанням і нагляд за виконанням законів у їх діяльності (п.11 - 13 і ін.).

Завершується підрозділ аналізом регламентації в КПК України і відомчих актах повноважень командира частини (начальника установи), як органу дізнання, обов'язків і прав призначених ними дізнавачів та висновками про те, що викладені вони надто стисло і неповно; деякі з них (наприклад, про поєднання в особі командира (начальника) повноважень єдиноначальника і функцій органу дізнання та керівництва проведенням дізнання та ін.) не узгоджуються з положеннями Конституції України і міжнародних актів, зокрема, такими, як Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (прийнятий резолюцією 34/169 Генеральною Асамблеєю ООН від 17.ХІІ.1979 р.), Кодекс поведінки стосовно військово-політичних аспектів безпеки (прийнятий нарадою по безпеці і співробітництву в Європі (НБСЄ) від 1.01.1995 р.) та ін.

Підрозділ 1.3 - “Кримінально-процесуальні принципи розслідування злочинів і їх реалізація в діяльності органів дізнання” один із найбільших за обсягом. В ньому визначається загальна система принципів кримінального процесу та аналізується нормативне закріплення в чинному законодавстві, у відомчих актах тих із них, які мають діяти при проведенні дізнання органами військових формувань. Оскільки в юридичній науці немає єдиного, загальноприйнятого визначення поняття принципів кримінального процесу, дисертант аналізуючи точку зору процесуалістів ( Г.М. Агєєв, Т.М. Добровольська, Ю.М. Грошевий, М.М. Міхєєнко, М.С. Строгович, І.В. Тирічев і ін) приходить до висновку про те, що зміст цього поняття складають закріплені в Конституції України і чинному кримінально-процесуальному законодавстві основні вихідні положення, які характеризують побудову кримінального судочинства, його спрямованість і завдання, а також зміст стадій і окремих інститутів, порушення яких тягне за собою скасування вироку суду та інших рішень уповноважених осіб по справі. З позицій такого підходу в підрозділі висвітлюються два різновиди принципів кримінального процесу:

а) конституційні принципи. До них дисертант відносить: недоторканість особи (ст.29); верховенство права і законності (ст.8); правовий порядок (ст.19); недоторканість житла (ст.30); охорону особистого життя громадян, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст.31, 32); принцип невинуватості (ст.62); здійснення правосуддя у кримінальних справах тільки судом (ст.124); незалежність і недоторканість суддів і підкорення їх лише закону (ст.126, 129); рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання обвинувачення у суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду (ст.129) національна мова судочинства і ін.;

б) інші принципи: публічність, забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їх законних інтересів, установлення об'єктивної істини (всебічне, повне і об'єктивне дослідження обставин справи), усність процесу.

В підзрозділі при висвітленні перелічених принципів наводиться з порівняльним аналізом викладання їх суті і значення відповідно у нормах Конституції України та міжнародних правових актів, таких як, Загальна декларація прав людини (1948р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1996р.), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979р.), Конвенція проти катувань та інших жорстоких нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання (1984р.) та інших , які закріплюють сучасні демократичні і гуманні вимоги до кримінального судочинства; відображення їх суті і механізмів реалізації в чинному кримінально-процесуальному законодавстві України, а також в Тимчасовому статуті внутрішньої служби Збройних сил України, Тимчасовому дисциплінарному статуті Збройних сил України та Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України і інших відомчих актах.

Виходячи з викладеного в цьому підрозділі сформульовано ряд висновків і пропозицій про те, що:

а) порівняльний аналіз приписів Конституції України і норм діючого кримінально-процесуального законодавства має актуальне значення для вдосконалення визначених ним форм кримінально-процесуальної діяльності всіх правоохоронних органів, на яких покладені функції розкриття, розслідування і профілактики злочинів, розгляду і правильного вирішення кримінальних справ судом;

б) положення Конституції України і вказаних вище міжнародних правових актів про права громадян і гарантії захисту їх інтересів повністю не реалізовані в кримінально-процесуальному законодавстві. Неузгодженність з ними чинного КПК і інших законів, які регулюють кримінально-процесуальну і оперативно-розшукову діяльність при провадженні в кримінальних справах, негативно впливає на її результати і не сприяє посиленню боротьби зі злочинами та зміцненню законності;

в) оскільки визначальним у правознавстві загальним правилом є субординаційне співвідношення галузевих законів і інших нормативних актів з приписами Конституції (це правило закріплено в ч.1 ст.8 Конституції України), дисертант вважає його вирішальним як у законодавчій, так і в правозастосовній практиці. В цьому зв'язку, на думку автора, до прийняття нового кримінально-процесуального кодексу України необхідні невідкладні зміни і доповнення до чинного КПК відносно неврегульованих в ньому конституційних принципів, а також норм, що стосуються проведення дізнання у військових формуваннях (ст.97, 101, 103, 104 і ін.) Поряд з цим необхідна суттєва новація Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України особливо з питань поєднання в особі командира військової частини, з'єднання, начальника військової установи повноважень командування і управління особовим їх складом, з одного боку, та з іншого - процесуальних функцій органу дізнання і керівництва дізнанням у кримінальних справах, призначеними ними дізнавачами, а також покладених на них повноважень проведення оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили (ст.103 КПК) та інших положень, які не відповідають викладеним принципам кримінального процесу. У підрозділі також звертається увага на необхідність в цьому зв'язку внесення уточнень в статтю 44 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних сил України та інші відомчі акти.

Другий розділ “Організаційно-правові форми провадження дізнання в Прикордонних військах України” розглядає питання підслідності органів дізнання військових формувань, порядок порушення кримінальних справ, види слідчих дій, спрямованих на їх розкриття і встановлення винуватих осіб та тактичні особливості їх провадження; умови закінчення дізнання, а також здійснення нагляду за виконанням законів в діяльності органів дізнання, питання кадрового забезпечення та напрямки і заходи щодо покращення діяльності органів дізнання.

У підрозділі 2.1 “Підслідність органів дізнання і процесуальне розмежування їх функцій”, на підставі аналізу діючого кримінально-процесуального законодавства та літературних джерел визначається процесуальне поняття підслідності і ведення кримінальних справ, підслідних органам дізнання в Прикордонних військах та їх нормативно-правове розмежування з категоріями справ, розслідування яких віднесено до компетенції інших органів дізнання, зокрема органів прикордонної охорони і ін. На основі дослідження цих питань в підрозділі показано, що за винятком справ, віднесених КПК відповідно до компетенції органів безпеки і органів прикордонної охорони у справах про порушення державного кордону органам дізнання в особі командирів військових частин, з'єднань та начальників військових установ і призначених ними дізнавачів за територіальною і предметною ознаками підслідні справи: а) про загально-кримінальні злочини; б) про військові злочини (ст. 232-252, п. “г” і “д” ст.253, ст.254-263 КК України). Такі злочини можуть бути вчинені як одним військовослужбовцем, так і групою; військовослужбовцем (військовослужбовцями) в складі груп із цивільних осіб (у тому числі робітників і службовців військових формувань). Якщо співучасником злочину, поряд з цивільними особами є військовослужбовці, кримінальна справа стосовно всіх осіб, після її порушення на початковому етапі здебільшого розслідується органами дізнання в особі відповідних командирів і начальників, а в подальшому - слідчим військової прокуратури. Ст.112 КПК України визначає в ч.ч. 1 і 2 предметну (родову) підслідність кримінальних справ кожному з органів попереднього слідства, а в ч.ч.3 і 4 - також підслідність за зв'язком справ про окремі види злочинів. Згідно до цієї статті, слідчі прокуратури мають право проводити слідство в справах про будь-які злочини. Справи про вбивство та посадові злочини віднесені до їх безпосередньої компетенції. Слідчі органів внутрішніх справ і органів державної безпеки розслідують переважно кримінальні справи, які порушуються у зв'язку із здійсненням цими органами функцій по охороні громадського правопорядку або державної безпеки.

Таким чином органам дізнання в особі відповідних командирів військових частин та начальників установ, в межах строків, визначених ст.108 КПК, підслідні лише справи про всі злочини, перелічені в статтях 101 і 112 (крім злочинів, розслідування котрих є компетенцією органів безпеки) та ст.27 (у випадках, передбачених цією статтею), а також в справах, вказаних в ст.425 КПК України, відносно яких в цій статті передбачено провадження в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів.

Згідно з ч.1 ст.112 КПК і ст.ст. 6 і 7 Закону “Про Прикордонні війська України” визначається предметна підслідність органів прикордонної охорони і Служби безпеки в справах про порушення державного кордону (ст.75 КК) та здійснення в межах наданої їм компетенції оперативно-розшукової діяльності. У підрозділі більш детально дається характеристика різновидів справ, підслідних тільки органам дізнання військових формувань, аналізуються нормативна регламентація і практика провадження у справах про злочини, визначені, зокрема, в ст.425 КПК, у протокольній формі досудової підготовки матеріалів, висловлені відносно неї в літературі погляди (Г.К. Кожевніков, Г.М. Омельяненко і ін.). Завершується розгляд цих питань обґрунтуванням положення про недосконалість протокольної форми досудового провадження в кримінальних справах і підтримкою точки зору Г. М. Омельяненко і тих авторів, які вважають що ця форма процесуальної діяльності органів дізнання (порядок її визначений в ст.426 КПК і відтворений в п.58 Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України), не відповідає принципам кримінального процесу та вимогам Конституції України про забезпечення захисту прав громадян і тому має бути скасована.

У підрозділі 2.2 “Особливості порушення кримінальної справи та провадження дізнання”, аналізуються статті КПК України, які визначають загальний порядок порушення кримінальних справ та проведення в них дізнання (ст.97-99 і 104-109), як при наявності ознак злочину, що не є тяжким так і про тяжкі злочини вказані в ст.7/1 КК України та звертається увага на те, що вказані статті викладені нечітко.

Поряд з цим висвітлюються положення Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України, з цих же питань (п.п.6 - 10, 18 - 20) та інші. На основі аналізу констатується , що дана Інструкція за змістом в повній мірі не відповідає своєму призначенню, оскільки не враховує відсутність юридичної підготовки осіб, на яких покладаються повноваження проведення дізнання, не роз'яснює значення спеціальних термінів, які застосовуються в текстових конструкціях вказаних вище статей КПК (наприклад, оперативно-розшукові заходи, невідкладні слідчі дії, нетяжкі злочини і ін.), не конкретизує посилань нормативних приписів окремих статей КПК (наприклад, в п.8 на ч.1 ст.22, ст.23, в п.10 на ч.1 ст.66 і т.п.).

У підрозділ 2.3 - “Нагляд за виконанням законів в діяльності органів дізнання” висвітлені правові основи діяльності прокуратури, завдання вищого нагляду за додержанням законів, основні її функції по здійсненню нагляду за діяльністю органів дізнання Збройних сил, Прикордонних військ та інших військових формувань, які визначені відповідно в ст.227КПК, Законі України “Про прокуратуру” (ст.3-5, 8, 12, 19, 20, 29-30), Законі “Про Прикордонні війська України” (ст.5, 7, 13) та в Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України. На основі аналізу вказаних законів та статей 121-123 Конституції України дисертант обґрунтовує висновок про те, що в чинних законодавчих актах регулювання повноважень військових прокурорів та форм здійснення ними функцій нагляду за додержанням законів при проведенні дізнання у Збройних силах і Прикордонних військах має надто загальний характер. В цьому зв'язку звертається увага на те, що раніше, до прийняття законів України про прокуратуру, Збройні сили, Прикордонні війська та інші військові формування, структура, завдання, повноваження та напрямки діяльності військових прокуратур регламентувались спеціальним Положенням про військову прокуратуру, яке було в останній редакції затверджене Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 серпня 1981 року. Виходячи з цього та літературних джерел ставиться питання про доцільність доповнення чинного Закону “Про прокуратуру” окремим розділом “Організація, повноваження і напрямки діяльності військової прокуратури” або прийняття міжвідомчого узгодженого положення з зазначених питань.

У підрозділі 2.4 - “Питання кадрового забезпечення органів дізнання Прикордонних військ і напрямки покращення їх діяльності” дисертант підводить підсумок діяльності органів дізнання в Прикордонних військах, інших військових формуваннях та пропонує їх удосконалення шляхом виведення дізнання з-під влади командирів, надання дізнавачам процесуальної самостійності з підпорядкуванням військовому прокурору. В іншому варіанті удосконалення органів дізнання може бути досягнуто за рахунок перетворення їх в військову міліцію або поліцію, яка б мала чітко окреслені повноваження та компетенцію. Таким чином, зважаючи на актуальність проблеми, що стосується реформування органів дізнання в військових формуваннях, автором дисертаційного дослідження пропонується поетапна реорганізація органів дізнання.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У загальних висновках автор підкреслює, що:

правопорушення мають місце у всіх арміях світу, для чого в них передбачені спеціальні структури - органи дізнання, які здійснюють боротьбу з цими правопорушеннями;

даються визначення понять “дізнання” і “орган дізнання” у Збройних силах, Прикордонних військах та інших військових формуваннях;

дізнання у Прикордонних військах та інших військових формуваннях - специфічна форма попереднього (досудового) слідства;

стаття 103 КПК та п.п. 2, 8 Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України передбачають проведення органами дізнання військових формувань оперативно-розшукової діяльності, а в ст.5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” командири військових частин, з'єднань та начальники військових установ, як суб'єкти цієї діяльності не вказані. В цьому зв'язку в ст.103 КПК і в п.п. 2, 8 Інструкції повинні бути внесені конкретні уточнення;

відповідні норми КПК і Інструкції про проведення дізнання у Збройних силах України потребують узгодження з нормативними приписами Конституції України, які стосуються прав і свобод громадян, а також гарантій їх забезпечення;

службова та процесуальна залежність дізнавача від командира військової частини, як органу дізнання, не сприяє об'єктивному і всебічному розслідуванню кримінальної справи;

дізнавачі повинні бути виведені з підлеглості командиру військової частини, а останній - позбавлений функції органу дізнання;

подальше вдосконалення діяльності органів дізнання повинно здійснюватись поетапно, з кінцевою метою їх реорганізації у військову міліцію (поліцію);

у відомчому порядку повинно бути вирішено питання про матеріально-технічне забезпечення органів дізнання (література, науково-технічні засоби, фотоапарати, слідчі портфелі і т.п.);

в тексті дисертації сформульовані і інші висновки та пропозиції з питань, що розглядаються у відповідних підрозділах.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ю. В. Кокодій, В. М. Ярін. Органи дізнання у Прикордонних військах України // Збірник наукових праць № 6, ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во АПВУ, 1998. - С. 146-150.

2. В. М. Ярин. Факторы, влияющие на рост правонарушений в Пограничных войсках Украины // Збірник наукових праць № 6, ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во АПВУ, 1998. - С. 209-214.

3. В. М. Ярин. Задачи и функции органов дознания в Пограничных войсках Украины // Збірник наукових праць № 7, ч. ІІ. - Хмельницький: Вид-во АПВУ, 1998. - С. 189-193.

4. Ю. В. Кокодей, Ю. И. Литвин, В. М. Ярин и др. Основы государства и права: Учебник.// Глава 11. Производство по уголовным делам органов военной юстиции и дознания. - Хмельницкий: Из-во АПВУ. - 1998. - С. 220-240.

Размещено на Allbest.ru