Докази в цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

План

Вступ

1. Поняття i види доказiв

2. Доказування

3. Засоби доказування

3.1 Пояснення сторiн третiх осiб та їх представників

3.2 Показання свiдкiв

3.3 Письмовi докази

3.4 Речовi докази

3.5 Висновки експертiв

4. Забезпечення доказiв

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. В умовах становлення в Україні нового законодавства важливе місце займають норми цивільно-процесуального права, які регулюють цивільний судовий процес. Особливе місце на займають докази та засоби доказування, на яких ґрунтується рішення в цивільному процесі.

Виконання завдань цивiльного судочинства залежить вiд встановлення судом у справi об'єктивної iстини та правильного застосування норм матерiального i процесуального права. для цього ч. 2 ст. 160 ЦПК України покладає на головуючого суддю обов'язок спрямовувати судовий розгляд на забезпечення повного, всебiчного та об'єктивного з'ясування обставин справи.

Така дiяльнiсть вiдбувається у процесi судового розгляду справи у результатi здiйснення судом i особами, якi беруть участь у справi, доказування i пiзнання в установленому цивiльному процесуальному порядку. Виходячи з дiалектичного розумiння пiзнання як процесу вiдбиття у свiдомостi людини об'єктивної реальностi, зовнiшнього свiту, природи i суспiльства, пiзнання у цивiльному судочинствi -- процес вiдбиття у свiдомостi суддiв i осiб, якi беруть участь у справi, обставин конкретної справи i доказiв, що їх пiдтверджують та iснують в об'єктивному свiтi. Пiзнання складається з дiалектичної єдностi розумової і процесуальної дiяльностi суду i осiб, якi беруть участь у справi, що вiдбувається в процесi подання, витребування, дослiдження i оцiнки матерiалiв цивiльної справи. Пiзнавальна процесуальна дiяльнiсть складається з чотирьох частин (видiв): доказування фактичних обставин, якi з'ясовуються пiд час розгляду справи; встановлення судом деяких фактичних обставин пiд час розгляду справи шляхом безпосереднього спостерiгання суддями у судовому засiданнi; пiзнання судом спiрних правовiдносин, прав i обов'язкiв сторiн; пiзнання, яке здiйснюеться вищестоящими суддями у процесi перевiрки законностi та обгрунтованостi судового рiшення у цивiльнiй справi.

Об'єктом пiзнання у цивiльному судочинствi є матерiали справи, їх обставини (фактичнi і юридичнi) та докази, на пiдставi яких вони встановлюються; метою пiзнання -- встановлення об'єктивної iстини у справi; засобами пiзнання -- доказування i докази; процесуальною формою пiзнання -- судовий розгляд. А пiзнавальна процесуальна дiяльнiсть (процес пiзнання) є методом встановлення об'єктивної iстини у справi, й фактичного і юридичного складу.

Об'єкт пiзнання формується поступово. При прийняттi судом матерiалiв справи до свого провадження вимальовуються лише загальнi контури, якi в процесi розвитку судочинства розширюються і поглиблюються. Обставини і докази можуть мати суперечливий характер, взаємно виключати і доповнювати одне одного, але важливо, щоб до кожної обставини, що пiдлягає доказуванню, було достатньо необхiдних доказiв для й всебiчного, повного і об'єктивного з'ясування.

Отже, докази i доказування у цивiльному судочинствi є невiд'ємною частиною і процесуальним засобом пiзнання у справi, й правильного вирiшення. Актуальність теми і необхідність її дослідження зумовила вибір теми курсової роботи.

Мета курсової роботи полягає у аналізі деяких аспектів цивільно- процесуального права, а саме доказів та засобів доказування.

Відповідно для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання -

1) розкрити особливості та види доказів;

2) проаналізувати засоби доказування в цивільному процесі.

Об'єктом дослідження курсової роботи є докази та доказування в цивільному процесі.

При написанні курсової роботи були використані Закони України, Цивільно- процесуальний кодекс. Серед вчених проблематика досліджувалася Омельченком М.П., Белоконєв В., Штефаном М.Й., Комаровом В.В.

Предметом дослідження є обґрунтування значення доказів та засобів доказування в цивільному процесі.

Методологія курсової роботи. У процесі дослідження були використані методи порівняння, групування, аналізу та інші.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, п'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на -------сторінках.

1. Поняття i види доказiв

суд процесуальний доказ право

Поняття і основнi ознаки доказiв у цивiльному судочинствi можна визначити зi ст. 57 ЦПК України, за якою доказами у цивiльнiй справi є будь-якi фактичнi данi, що вмiщують iнформацiю про обставини, необхiднi для правильного вирiшення справи; носiї такої iнформацій -- точно визначенi засоби доказування , одержання цiєї iнформацiї судом здiйснюється у порядку, визначеному законом. Отже, вiдповiдно до зазначеної статтi доказами у справах у цивiльному судочинствi будуть одержанi з передбачених законом і допустимих ним засобiв доказування у визначеному порядку будь-якi фактичнi данi, на пiдставi яких суд встановлює наявнiсть чи вiдсутнiсть обставин, що обгрунтовують вимоги i заперечення сторiн та iншi обставини, що мають значення для правильного вирiшення справи. Наявнi у теорiї цивiльного процесу погляди, що доказами у цивiльних справах є тiльки фактичнi данi, вiдокремлюють докази вiд їх процесуальної форми -- засобiв доказування, без яких вони не можуть бути залученi у цивiльний процес. Визнання доказiв фактами об'єктивної дiйсностi (фактичних даних), а також засобiв встановлення цих даних (джерел iнформацi про факти) не повнiстю вiдповiдає ст. 57 ЦПК України. [4]

Докази у цивiльному процесi характеризуються сукупною єднiстю: змiстом, яким є фактичнi данi, що iнформують про обставини, необхiднi для правильного Вирiшення справи; процесуальною формою, у якiй закладена така iнформацiя -- засоби доказування; встановленим процесуальним порядком одержання, дослiдження i оцiнки змiсту i процесуально форми (доказово iнформацiї i засобiв доказування).

Змiст доказiв -- це сукупнiсть фактичних даних про обставини, що обтрунтовують вимоги i заперечення сторiн та iншi обставини, що мають значения для правильного вирiшення справи. Обставинами є юридичнi факти -- дiї (бездiяльнiсть) або подii. Фактичнi данi як доказова iнформацiя можуть мати безпосередню i опосередковану форму -- прямого або побiчного доказу.

Процесуальна форма доказiв: засоби доказування є джерелами iнформацii про фактичнi данi. Встановлено п'ять процесуальних форм одержання фактичних даних: пояснения сторiн, третiх осiб, їхнiх представникiв допитаних як свiдкiв, показания свiдкiв, письмовi докази, речовi докази, висновки експертiв. Але в процесуально-правовому становищi сторiн перебувають заявники та заiнтересованi особи у справах, що виникають з наказного і окремого провадження, а також iншi особи, якi беруть участь у справi. Вони подають докази, дають письмовi й уснi пояснения суду, у яких вмiщується iнформацiя про фактичнi данi, одержанi у результатi особистого спостереження або вiд iнших осiб, що мають значення для правильного вирiшення справи. Тому пояснення таких осiб є засобом доказування. [8]

Вiдповiдно до ч. 2 ст. 65 ЦПК України судами можуть бути прийнятi як докази документи, одержанi за допомогою електронно-обчислювалъної технiки. Суд також дослiджує як речовi докази поданi звуко- i вiдеозаписи [10]

Одержання i дослiдження доказово iнформацiї засобiв доказування (змiсту і процесуальної форми доказiв) має здiйснюватися в установленому законом процесуальному порядку, який є процесуальною гарантiєю всебiчного, повного і об'єктивного пiзнання дiйсних обставин справи, прав i обов'язкiв сторiн. Тому порушення процесуального порядку одержання i дослiдження доказiв знецiнює їх, веде до втрати ними властивостей i значення доказiв.

Для виявлення особливостей окремих доказiв вони класифiкуються за видами. За характером зв'язку фактичних даних (змiсту доказiв) з фактами, що пiдлягають встановленню (з фактами, що пiдлягають доказуванню), докази подiляються на прямi і побiчнi. Прямi докази бiльш вагомi для пiзнання, оскiльки вони дають можливiсть зробити однозначний висновок про наявнiсть чи вiдсутнiсть фактiв, що пiдлягають доказуванню. Побiчнi -- характеризуються численнiстю зв'язкiв із фактами, що пiдлягають встановленню, тому в процесi пiзнання дають можливiсть зробити декiлька вiрогiдних висновкiв про них. Отже, у доказовiй дiяльностi, у процесi пiзнання iстини вони спричинюють труднощi.

За процесом формування даних про факти (характерами створення доказiв) докази класифiкуються також за двома видами -- первиннi і похiднi. Первиннi (першоджерела, безпосереднi) формуються пiд безпосереднiм впливом фактiв, якi пiдлягають встановленню (безпосереднiх фактiв), вiд носiя iнформацi (джерела доказiв). Похiднi (опосередкованi) -- вiдтворюють (копiюють) данi, одержанi вiд інших джерел, тобто формуються пiд впливом опосередкованих джерел. [11]

Значення цiєї класифiкацiї у тому, що вона розкриває процес формування доказiв і цим сприяє правильному веденю їх дослiдження i оцiнцi в процесi судового розгляду цивільної справи.

Отже, носiями даних про факти є особи і речi (предмети), якi можуть вiдтворити закрiплену i збережену в них iнформацiю про вiдомi обставини, що мають значення для справи. У особистих доказах носiєм iнформацiї про факти завжди є людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значения для справи, зберегти їх у пам'ятi і вiдтворити (давати пояснення, показання -- статтi 62, 63 ЦПК України). Особистi докази мають суб'єктивний характер, тому в пiзнавальнiй дiяльностi слiд враховувати психологiю особи, наявнiсть матерiальної-правової заiнтересованостi у справi та особливих стосункiв зi сторонами.

2. Доказування

Вирішення цивільної справи та прийняття віповідного обгрунтованого рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Bci ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, « всебічне i повне з'ясування вcix обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин».[11, с.276]

Доказування в цивільному npoцeci включає дві невід'ємні складові. 3 одного боку, це діяльність суду та oci6, які беруть участь у cпpaвi, врегульована процесуальним законодавством (процесуальна форма), з іншого-- пізнавальна (розумова) діяльність, що відповідає законам логіки. Тому доказуванням є діяльністъ, яка врегульована цивільним процесуальним законодавством i спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав i обов 'язків cтopiн шляхом зазначення про докази, їx збирання, подання, дослідження та оцінки.[6]

Подаючи докази, сторони реалізовують своє право на доказування i одночасно виконують обов'язок доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести тi обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог i заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на тpeтix oci6, органи та oci6, яким надано право захищати права, свободи та iнтepecи інших oci6, або державні чи суспільні інтереси. Тобто, процесуальним законом встановлено як право на участь у доказуванні, так i обов'язок iз доказування. Це не колізія у законі, а закріплення положення, за яким суб'єкт доказування шляхом реалізації своїх прав щодо доказування доводить обставини своїx вимог чи заперечень. I якщо він не братиме участі у процeci доказування, то може настати негативний наслідок у вигляді відмови у задоволенні позову (позивачеві) чи, навпаки, -- задоволення пред'явлених позовних вимог для відповідача.

Суд безпосередньо не бере участі у збopi доказового матеріалу. У випадку, коли є труднощі щодо витребування доказів для стopiн та інших oci6, які беруть участь у cпpaвi, суд за їx клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.[8]

Доказова діяльність здійснюється у певній послідовності. В тeopiї цивільного процесуального права не має cпільностi поглядів щодо кількості cтaдiй такої діяльності. Зазвичай, виділяють такі етапи доказування:

* формування предмету доказування, в тому числі посилання

на фактичних обставини справи;

* 36ip та подання доказів;

* дослідження доказів;

* оцінка доказів.[10]

Предметом доказування є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення суду. Отже, предметом доказування є: всі обставини, які обґрунтовують вимоги позивача (підстава позову);

* обставини, які обґрунтовують заперечення відповідача (підстава заперечення);

* інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Правильне встановлення предмета доказування сприяє визначеності подальшого процесу доказування щодо виявлення, збору, дослідження та оцінки доказів, встановлення дійсних обставин справи та ухвалення законного та обгрунтованого рішення.

Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказування:

* загальновідомі факти;

* преюдиційні факти;

* факти, що презюмуються;

* визнані факти. [8]

Загальновідомі факти -- це факти, які відомі широкому колу осіб, у тому числі і суду. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності інформації про них на певній території. Сторона, яка використовує загальновідомий факт, повинна про це зазначити. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту (об'єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту). Окрім об'єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб'єктивні межі: він повинен бути відомий не тільки певним особам, а й усьому складові суду, який розглядає справу. Саме суд вирішує, чи є факт загальновідомим і таким, що не підлягає доказуванню, про що постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню.[8]

Преюдиційність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їхні правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені рішенням суду факти та правовідносини. Обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у; яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення мають преюдиційне значення тільки щодо двох питань: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.[11]

Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (презюмовані факти). Правовими презумпціями є закріплені законодавством припущення про наявність або відсутність юридичних фактів. Суть презюмованого факту полягає у тому, що сторона, на користь якої встановлено таку правову норму (презумпцію), не зобов'язана доводити відповідну обставину. Наприклад, «особа, якій завдано шкоду малолітньою особою, не повинна доводити, що шкода має бути відшкодована батьками, усиновителями, опікунами чи закладом, який здійснював нагляд за такою особою. Однак останні, у свою чергу, можуть доводити наявність обставини, які стануть підставою для звільнення їх від відповідальності».[10, с.168]

Визнані факти -- це обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Суд також може вважати визнаний стороною факт встановле¬ним і звільнити від його доказування. Від визнання факту слід відрізняти визнання позову, що призводить до припинення провадження у справі.[7]

В окремих випадках сторона чи третя особа може відмовитися від визнання обставин. Відмова від їх визнання в попередньому судовому засіданні приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною.

Збирання доказів здійснюється сторонами та іншими особами, які беруть участі у справі, самостійно, шляхом витребування доказів, а також за судовим дорученням. Суддя не може збирати докази, а лише вказати на їх відсутність.Подання доказів проводиться сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, шляхом їх передачі до суду.[6]

Законом встановлено строк подання доказів. Відповідно до ст. 131 ЦПК сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази, подані з порушенням встановленого законом чи судом строку, можуть прийматися тільки якщо сторона доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

У випадках, коли особи, які беруть участь у справі, мають складнощі зі збором доказів, суд зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів зазначається: який доказ вимагається; підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої сторони; обставини, які може підтвердити цей доказ. Витребувані судом докази направляються до суду безпосередньо, однак суд може уповноважити відповідну особу, яка бере участь у справі, на одержання такого доказу та представлення його до суду. За невиконання вказівки суду про подання доказів винна особа може бути притягнута до відповідальності.[4]

Дослідження доказів -- це безпосереднє сприйняття та вивчення доказів. Воно провадиться в судовому засіданні з додержанням принципів усності та безпосередності у процесі судового розгляду справи. Дослідження здійснюється за допомогою передбачених законом засобів (п. 2 ст. 57 ЦПК). Значення цього етапу доказування полягає у тому, що рішення суду може грунтуватися тільки на тих доказах, які ним досліджувались.[4]

Оцінка доказів -- це визначення належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Оцінку доказів провадять тільки ті учасники цивільного процесу, які визнаються суб'єктами доказування. Оцінка осіб, які беруть участь у справі, є рекомендуючою, а оцінка суду -- владною. Рекомендуюча оцінка доказів виявляється в процесуальних діях -- поясненнях, доводах, міркуваннях і запереченнях осіб, які беруть участь у справі, і сприяє суду всебічно, повно, об'єктивно оцінити всі обставини справи в їх сукупності.

Судовій оцінці можуть підлягати лише ті докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні), з урахуванням належності фактичних даних і допустимості засобів доказування. Оцінка доказів судом є підставою для прийняття ним відповідного за змістом акта застосування права, який має обов'язковий, владний характер, втілений в мотивувальній частині рішення суду, -- це завершальна оцінка суду.[11]

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) належності доказів, закріплене в ст. 58 ЦПК. Із усіх поданих доказів суд повинен відбирати для подальшого дослідження і обгрунтування мотивів рішення тільки ті, які мають зв'язок з фактами, що необхідно встановити. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Головуючий спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи все, що не має істотного значення для її вирішення.

Питання належності доказів вирішуються судом при порушенні справи, на стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і чи зазначені докази, що підтверджують позов .[10]

Судовою практикою, що склалася, належність доказів зазвичай визначається судом під час розгляду справи у судовому засіданні. Визнавши доказ таким, що не стосується справи, суд просто залишає його без дослідження, тим самим звільняє себе від наступної його оцінки та виключає можливість посилання на нього у судовому рішенні.

За загальним правилом, будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише допустимими засобами доказування, тобто встановленими в законі (ст. 59 ЦПК) відповідно до правила (принципу) їх допустимості. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами до казування, не можуть підтверджуватися іншими. Суд не вправі за своїм переконанням приймати доказ, який законом не допускається, і навпаки, відкидати як недопустимий доказ, можливість використання якого закон не забороняє.[4]

Гарантією принципу допустимості засобів доказування є його законодавче забезпечення. Наприклад, ст. 51 ЦПК містить положення про "те, які особи не підлягають допиту як свідки. Тобто, якщо буде порушене це правило, то отримані фактичні дані у справі не матимуть сили доказу.

Достовірність -- це показник доброякісності джерела доказів, а також процесу їх формування. Після встановлення до¬стовірності доказів суд визначає їх достатність, тобто вирішує питання про те, чи є можливість на основі зібраних по конкретній справі доказів зробити висновок про наявність фактів, які належать до предмета доказування. Достатність -- це така кількість доказів, яка дозволяє вирішити справу, зробити певний висновок і ухвалити рішення. Достатність стосується завершального етапу доказування. Висновок про достатність -- підсумок процесуального вивчення, аналізу і кваліфікації доказів, що проводиться суб'єктами доказування, в ході судового розгляду, підсумок, що завершує всю доказову діяльність.

Зважаючи на те, що судова оцінка має важливе значення для розгляду справи, законом встановлені певні правила (принципи) її здійснення. До них згідно зі ст. 212 ЦПК можна віднести такі:

* докази оцінюються судом кожен окремо і всі у сукупності;

* докази оцінюються за внутрішнім переконанням суддів;

* внутрішнє переконання повинно грунтуватись на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів;

* при оцінці доказів судді повинні керуватися законом;

* ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, тобто докази мають оцінюватися за їх властивостями, і жоден з доказів не має переваги перед іншим.[4]

3. Засоби доказування

3.1 Пояснення сторiн третiх осiб та їх представникiв

Сторони, третi особи й iнші особи, якi беруть участь у справi, мають право давати суду усні і письмові пояснення , реалізація якого гарантується передбаченими цивільним процесуальним порядком і формою їх здійснення , правом на одержання від суду повідомлення про час i місце судового засідання , а також встановленням безумовної підстави для скасування судового рiшення, якщо справу було розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі [7]

Пояснення сторін, третіх осіб, їхнiх представників, допитаних як свідків, про відомі їм обставини, що мають значения для справи, є джерелом інформації, засобом доказування . Включення до змісту пояснень сторін і третiх осіб доводів, міркувань та заперечень, якщо вони не пов'язанi з уточнениям, роэширенням, поглибленням вiдомих сторонам обставин у справi, суперечить положениям статей 27, 57 ЦПК України. Наприклад, особи, якi беруть участь у справi, можуть висловити свою думку про можливiсть розгляду справи за вiдсутностi свiдкiв або експертiв, якi не з'явилися у судове засiдання . [4]

Така думка не входить до складу пояснень сторiн і третiх осiб про вiдомi обставини у справi.

Пояснення сторiн у процесi доказування можуть надати найбiльш повнi 1 точнi вiдомостi про обставини справи, оскiльки вони є суб'єктами спiрних правовiдносин, що розглядаються судом. З цих причин їх пояснення не завжди можуть мати об'єктивний характер. Не можна бути свiдком у своїй справi.

Об'єктивнiсть пояснення сторiн і третiх осiб забезпечується покладенням на них обов'язку сумлiнно користуватися належними правами, проте процесуальнi санкцiї за невиконання обов'язку дати об'єктивнi пояснення не передбаченi. Але сторони, третi особи та їх представники за їх згодою можуть бути допитанi як свiдки про вiдомi їм обставини, що мають значення для справи. [11]

Пояснення сторiн i третiх осiб можуть бути зробленi в уснiй і письмовiй формi. Письмове пояснення позивача спочатку втiлюється у змiст позовної заяви. Пояснення по сутi заявлених вимог позивач i вiдповiдач дають суддi в уснiй формi в попередньому судовому засiданнi при пiдготовцi справи до судового розгляду. Якщо у справi заявлено кiлька вимог, суд може зобов'язати сторону та iнших осiб, якi беруть участь у справi, дати пояснення окремо щодо кожної з них. [7]

При особистiй участi у судовому засiданнi пояснення сторiн та iнших осіб, якi беруть участь у справi, заслуховуються безпосередньо судом, який розглядає справу, в уснiй формi, а письмовi -- оголошуються. Оголошуються i їх пояснення, якi були зафiксованi у протоколi судового засiдання, одержаного вiд iншого суду в порядку виконання доручення щодо збирання доказiв. Для повного і правильного пiзнання пояснень сторiн і третiх осiб, процесуальний закон надає їм, iншим особам, якi беруть участь у справi, ставити запитання одне одному. [7]

ЦПК України вiдоме визнання фактiв (обставин) і визнання позову . Визнання факту можливе однiєю й другою стороною, визнання позову -- лише вiдповiдачем. Оскiльки позов складається з предмета, пiдстав i змiсту, а визнання можливе повне чи часткове, то кожний з елементiв позову може бути об'єктом визнання. Процесуальним наслiдком визнаного у цивiльному процесi однiєю із сторiн факту встановленим, є набуття фактом безспiрного характеру i звiльнення друго сторони вiд його доказування. При цьому не виключається доказова дiяльнiсть, спрямована на встановлення інших фактiв пiдстав вимоги і заперечення сторiн у справi.

Визнання стороною у цивiльному процесi факту не є для суду обов'язковим. Вiн може не вважати визнаний факт встановленим або прийняти вiдмову сторони вiд визнання у попередньому засiданнi обставини, якщо буде встановлено, що визнання не вiдповiдає дiйсним обставинам справи, порушує чиї-небудь права й законнi iнтереси, эроблено пiд впливом обману, насилля, погрози, помилки або з метою приховання iстини. У такому випадку сторона має продовжити доказову дiяльнiсть на пiдтвердження цього факту. [8]

Визнання факту може бути без застереження (просте) та iз застереженням (квалiфiковане), але завжди є безумовним.

Пояснення сторiн і третiх осiб пiдлягають перевiрцi і оцiнцi поряд з iншими доказами у справi, одержаними вiд iнших осiб та iнших засобiв доказування.

3.2 Показання свiдкiв

Свiдок -- особа, якiй вiдомi будь-якi обставини, що стосуються справи для виконання функцiй свiдка необхiдно, щоб особа була здатна за своїм фiзичним і психiчним розвитком (станом) правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати про них правильнi показання. Отже, показання свiдкiв як засоби доказування -- це повiдомлення про вiдомi обставини, що входять до предмета доказування, тобто про юридичнi факти складу вимог і заперечень сторiн та iншi обставини, що мають значення для справи, якi повiдомляються (показуються) суду в установленому законом процесуальному порядку i формi. А можливiсть свiдчення про факти, що ма- юты значения для справи, е пiдставою для визнання iх належними до справи 1 виклику свiдкiв у судове засiдання.

Процесуальна правосуб'єктнiсть свiдка не залежить вiд наявностi у нього дiєздатностi. Ними можуть бути малолiтнi і неповнолiтнi, якщо не можна обiйтися без притягнення їх до участi в процесi у справi, але обов'язково враховується рiвень їх розвитку i здатнiсть правильно сприймати реальну дiйснiсть. Проте застосування показань свiдкiв не безмежне. Не можуть бути свiдками: недiєздатнi фiзичнi особи; особи, якi перебувають на облiку чи на лiкуваннi у психiатричному лiкувальному закладi i нездатнi через свої фiзичнi або психiчнi вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; особи, якi за законом зобов'язанi зберiгати у таємницi вiдомостi, що були довiренi їм у зв'язку з їхнiм службовим чи професiйним становищем, -- про такi вiдомостi; священнослужителi -- про вiдомостi, одержанi ними на сповiдi вiруючих; професiйнi суддi, народнi засiдателi та присяжнi -- про обставини обговорення у нарадчiй кiмнатi питань, що виникли пiд час ухвалення рiшення чи вироку; особи, якi мають дипломатичний iмунiтет, без їх згоди, а представники дипломатичних представництв -- без згоди дипломатичного представника . [11]

Крiм того, фiзична особа має право вiдмовитися давати показання щодо себе, членів сiм'ї чи близьких родичiв (чоловiк, дружина, батько, мати, вiтчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дiд, баба, внук, внука, усиновлювач чи усиновлений, опiкун чи пiклувальник, особа, над якою встановлено опiку чи пiклування, член сiм'ї або близький родич цих осiб), повiдомивши про причини вiдмови. [10]

Допустимiсть показань свiдкiв обмежується цивiльним кодексом України для пiдтвердження певних угод та iнших дiй, що мають юридичне значения. Не можна пiдтверджувати показаниями свiдкiв: уступку вимоги і переведення боргу, замiну кредитора або боржника у зобов'язаннi, що трунтують ся на угодi, виконанiй у письмовiй формi, договiр ренти та iншi договори урегульованi статтями 710, 745, 793, 811, 828, 981, 1031 цього Кодексу. [5]

Притягнення свiдка до участi в процесi у сттравi можливе за iнiцiативою сторiн, інших осiб, якi беруть участь у справi.

Особи, якi заявляють про виклик свiдка, повиннi зазначити його прiзвище, iм'я, по батьковi, мiсце проживания та обставини, що вiн може ствердити. Участь свiдка у судовому засiданні і давання правдивих показань -- обов'язок, який забезпечується встановленою вiдповiдальнiстю. [5]

На об'єктивнiсть і повноту показаня свiдкiв про вiдомi їм обставини можуть впливати iнші iснуючi неправовi зв'язки мiж свiдками і сторонами -- товариськi, родиннi, громадськi, моральнi та психологiчнi фактори, якi при дослiдженнi і оцiнцi показаня свiдкiв судом пiдлягають урахуванню. У зв'язку з цим у ЦПК України передбачено обов'язок перед допитом свiдка встановити його особу, вiк, рiд занять, вiдношення до даних справи і стосунки зi сторонами та iншими особами, якi беруть участь у справi, а лише потiм попередити його про кримiнальну вiдповідальнiсть за статтями 384, 385 КК України за дачу неправдивих показань i за вiдмову давати показання та привести його до присяги пiд розписку. Але вiдповiдно до ст. 63 Конституції України особа не несе вiдповiдальностi за вiдмову давати по казання щодо себе, членiв сiм'ї чи близыких родичiв, коло яких визначається законом. [4]

Повнота і об'єктивнiсть показаня свiдкiв забезпечується також безпосередньою і усною формою допиту в судовому засіданнi у тому самому складi суддiв, який ухвалює рiшення. Свідок дає показання у формі вільної оповіді, яка конкретизується і доповнюється, про все, що йому вiдомо у справi, а допущені неточностi усуваються відповiдями на запитання, якi можуть їм ставити сторони, іншi особи, які беруть участь у справi, а також у порядку повторного допиту. Деякий відступ вiд принципу безпосередності має мiсце при допитi свідка iншим судом за місцем його проживання чи перебування, за його iніціативою або на прохання сторони чи iнших осіб, якi беруть участь у справi. [4]

Допит неповнолітніх свiдків має iстотнi особливості, якi визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологiчним станом, який викликається процесуалыною формою судового засідання. Свідки, якi не досягли 16 рокiв, не попереджаються про кримiнальну вiдповiдальності. допит всiх малолітнiх i неповнолітніх свідків обов'язково проводиться в присутностi педагога або близьких для свідка осіб (батькiв, усиновлювачів, опiкунiв, піклувальників), якщо вони не заінтересовані у справі. У виняткових випадках, коли де необхiдно для встановлення iстини, на час допиту осiб, якi не досягли повноліття. Уз залу судового засiдання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справi. Пiсля повернення дії особи до залу судового засідання їй суд повідомляє про показання неповнолітнього свідка і надає можливості поставити йому запитання. З дозволу суду запитання неповнолiтньому свідку можуты ставити всі особи, якi беруть ‚“участь у справі. Висловлена в юридичній літературi пропозиція про заборону використання показаня неповнолітніх у цивільному судочинстві з моральних мiркувань, заслуговує на увагу, але інколи при вiдсутностi інших засобів доказування показання їх є необхідними для встановлення істини у справі та правильного їх вирiшення. [11] Для можливого використання показаны свідків у справі встановлені дві умови: правильнiсть сприйняття обставин, що мають значення для справи і давання про них правильних показань. Сприйняття може відбуватися у безпосереднiй або опосередкованiй формi. Особисте сприймання свідком дій (бездіяльностi) чи подій може вiдтворюватися по-різному пiд впливом об'єктивних умов -- вiдстань, видимiсть, стан погоди і часу, суб'єктивних умов -- гострота зору, притуплення слуху тощо. [10] Сприйняття фактiв передбачає і їх збереження в пам'ятi, на повноту і чiткiсть яких можуть впливати вiковi явища та давнiсть. Вiдтворення свiдком фактiв може характеризуватися неправильнiстю, неповнотою і нечiткiстю, суперечностями і небажанням iнформувати про них суд. Але разом з показаннями свiдкiв, iншими показаннями, наявнi суперечностi мають бути усунутi судом, про що зазначається в обгрунтуваннi висновкiв судового рiшення. На достовiрнiсть показань свiдкiв впливають взаємовiдносини мiж сторонами й iншими особами, якi беруть участь у справi, але вiдхилити їх показання про обставини у справi як докази можна лише за наявностi даних, що свiдчать про їх невiдповiднiсть дiйсностi.

3.3 Письмовi докази

Ними є виконанi на предметi будь-яким способом письмовi знаки, об'єднанi у вiдповiдну систему i структуру, у яких вираженi думки (iдеї), що вмiщують iнформацiю (повiдомлення) про обставини, якi мають значення для справи. Вони можуть знайти втiлення в рiзних документах, актах, листуваннях службового або особистого характеру. Необхiдно, щоб вмiщенi в них данi про фактичнi обставини виходили вiд осiб, якi їх склали.

Письмовими доказами є будь-якi документи, акти, довiдки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що мiстять вiдомостi про обставини, якi мають значения для справи. [4]

Вони класифiкуються залежно вiд суб'єктiв, якi склали письмовi докази, на офiцiйнi i неофiцiйнi. Офiцiйнi -- це документи, акти, службове листування державних i громадських органiв. Можуть бути спростованими i нес простованими. Неспростованi звiльненi вiд доказування (факти, встановленi судовим рiшенням, що набрало законної сили). Документи видаються компетентними органами у межах їх повноваженя, у встановленому порядку i формi. [8]

Неофiцiйнi письмовi докази походять вiд громадян. За змістом письмовi докази подiляються на розпорядчi (рiзного роду документи -- договори, заповiти, накладнi тощо) і довiдково iнформацiйні (довiдки, посвiдчення, листування службового і особистого характеру).

За формою виконання письмовi докази подiляються на простi і нотарiально посвiдченi, що має значення для вирiшення питання про допустимiсть засобiв доказування у цивільно-правових угодах. Стаття 208 ЦК України закрiплює і просту письмову форму для певних правочинiв, спiр про факт вчинення яких може доводитися письмовими та іншими доказами, але рiшення суду не може грунтуватися на свiдченнях свiдкiв.

Згідно з ЦК україни тiльки нотарiально посвiдченi договори можуть бути засобами доказування наявностi цивiльних правовiдносин мiж сторонами: дарування нерухомої речi, ренти, а також інших договорiв . Виняток складає правило ч. 2 ст. 220, за яким, якщо сторони домовилися щодо усiх iстотних умов договору, що пiдтверджується письмовими доказами, і вiдбулося повне або часткове виконання договору, але одна зi сторiн ухилилася вiд його нотарiального посвiдчення, суд може визнати такий договiр дiйсним на пiдставi iнших доказiв. Отже, при визначенні допустимостi засобiв доказування суд пов'язаний нормами цивiльного права, якi для певних угод встановлюють просту або нотарiальну форму, а в деяких випадках передбачають наявнiсть документiв певно форми або певного змiсту (факт нестачi вантажу -- комерцiйний акт, страхування -- страховий полiс, вiдправлення вантажу -- накладна, квитанція тощо).

Письмовi докази подаються сторонами й iншими особами, якi беруть участь у справi, а також за їх клопотанням перед судом витребовуються вiд органiзацiй і громадян в оригiналi i копіях. При поданнi копiй письмових доказiв суд може за необхідності вимагати подання оригiналу. Якщо подання письмових доказiв до суду утруднено у зв'язку з їх численнiстю або тим, що лише частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на мiсцi, про що складається протокол. [4]

Для залучення судом належних до справи письмових доказiв, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування вiд інших осiб, має зазначити у заявi: який письмовий доказ вимагається, пiдстави, за яких вона вважає, що письмовий доказ має iнша особа, i обставини, якi може пiдтвердити цей доказ. Письмовi докази, що їх вимагає суд чи суддя, надсилаються безпосередньо до суду. Сторона або iнша заiнтересована особа може також бути уповноважена судом або суддею на одержання письмового доказу i представлення його суду.

Одержання судом письмових доказiв забезпечується встановленою законом вiдповiдальнiстю, яка настає за неповiдомлення суду про неможливiсть подання (iз зазначенням причин) у строк письмового доказу, а також у разi неповажностi причин вiдмови вiд подання письмового доказу. Притягнення винних осiб до вiдповiдальностi не звiльняє зобов'язану особу вiд подання письмового доказу, що вимагається судом.

Дослiдження письмових доказiв i протоколiв їх огляду для пiзнання наявних у них даних про обставини справи здiйснюються шляхом перевiрки дiйсностi письмового доказу зовнiшнього i внутрiшньо у безпосереднiй і уснiй процесуальнiй формi. Вони оголошуються у судовому засiданнi та пред'являються для ознайомлення особам, якi беруть участь у справi, а в необхiдних випадках -- також експертам і свiдкам. Особи, якi беруть участь у справi, можуть давати пояснення з приводу цих доказiв або протоколiв. Коли письмовий доказ важко прочитати, а отже, і зрозумiти його змiст, судом може бути призначати експертиза. Як показання свiдкiв можуть бути використані свiдчення тих осiб, якi склали письмовий доказ.

Особа, яка подала письмовий документ, що викликає сумнiв у його достовiреностi або є фальшивим, може просити суд виключити його з числа доказiв розглядати справу на підставi iнших доказiв. [11]

Специфiчнi особливостi мае використання даних з особистого листування і особистих телефонних розмов, телеграфних iншої кореспонденції як доказiв у цивiльному процесi. Їх таємниця охороняється законом, тому вони можуть бути оголошенi і дослiдженi у вiдкритому судовому засiданнi лише за згодою осiб, мiж якими відбувалися листування і повiдомлення. У противному разi таке листування і телеграфнi повiдомлення оголошуються та дослiджуються у закритому судовому засiданнi.

Характернiсть особистого листування полягає в тому, що необхiднi обставини у справi викладенi у формi листа, який написано певною особою, у певному мiсцi, в певний час. Тому копiя, вирiзки, фотокопiя особистих листiв без оригiналу не мають правового значения. [4]

Оскiльки особисте листування -- це письмовий доказ, на нього повнiстю поширюються правила про допустимiсть засобiв доказування.

Особисте листування належить переважно до того перiоду взаємовiдносин сторiн, коли можливiсть виникнення мiж ними конфлiкту виключалася, тому ново може вмiщувати необхiдну, а то й єдину iнформацiю про їх дiйснiсть. Iнформацiя, викладена в особистому листуваннi, може оспорюватися шляхом спростування достовiрностi або ствердженням про п недостатнiсть. Спростування достовiрностi можливе шляхом встановлення пiдробки листа, доказування невiдповiдностi iнформацiї або суперечливостi дiйсним обставинам справи або доказування, що лист був написаний з певною метою. При оголошеннi в судовому засiданнi особистого листування необхiдно виключати тi частини, в яких йдеться про обставини, що стосуються iнтимного життя сторiн i не мають значення для справи. Принцип таємницi особистого листування не виключає можливостi використання в судочинствi у цивiльних справах однiєю стороною листування другої сторони, що було адресовано iншим особам, якi не беруть участi у справi і якi надали його в розпорядження заiнтересованої особи. Порушенням цього принципу (таємницi листування) буде використання протиправно вилученого в iнших осiб листування, у якому можуть бути викладенi необхiднi факти для вирiшення справи. Отже, встановлений ЦПК Украни порядок i межi використання особистого листування у цивiльному судочинствi, пiдпорядкованi принципу охорони особистого життя громадянина.

3.4 Речовi докази

Речовими доказами є предмети матерiального свiту, що мiстять iнформацiю про обставини, якi мають значення для справи. Вони сприймаються вiзуальним шляхом або їх змiст може бути пiзнаним за допомогою експертизи. Похiднi (опосередкованi, копії) речовi докази використовуються в обмежених випадках як копії, злiпки, вiдбитки зовнiшнiх, поверхневих властивостей первинних речових доказiв, що можуть бути вiдтворенi шляхом вiдбиткiв пальцiв, взуття, протектора автомобiльних покришок тощо. Отже, у речових доказах поєднуються, як правило, процесуальна форма i джерело вiдомостей про факти. Так, ч. 2 ст. 65 ЦПК України вiдносить до речових доказiв магнiтнi, троннi та iншi носiї iнформацii, що мiстять аудiовiзуальну iнформацiю про обставини, що мають значення для справи.

Речовi докази у судовiй практицi у цивiльних справах використовуються обмежено i в основному є предметами спору. Де -- докази у справах, у яких оспорюється якiсть їх виготовлення за договором пiдряду, у справах про вiдшкодування завдано шкоди псуванням майна тощо. Їх мiсцезнаходження матиме доказове значення при розглядi віндикацiйних позовiв.

У багатьох випадках не допускається можливiсть використання речових доказiв без фiксації їх зовнiшнiх ознак у письмових доказах. Наприклад, у комерцiйному акті, що складається органiзацiєю залiзничного транспорту для пiдтвердження псування вантажу зазначаються вiдомостi про пломби, пошкодження яких також фiксується в актi як у письмовому доказi.

Подання та витребування речових доказiв і вирiшення питання про вiдповiдальнiсть за їх неподання провадиться у порядку, встановленому статтями 131, 137 ЦПК Украiни. Способами забезпечення судом доказiв є допит свiдкiв, призначення експертизи, витребування та огляд доказiв. Зберiгаються речовi докази у справi або за окремим описом здаються до камери схову речових доказiв. Речi, що не можуть бути доставленi до суду, зберiгаються за мiсцем їх знаходження вони мають бути докладно описанi i опечатанi, а в разi потреби -- сфотографованi. Суд вживає заходiв для забезпечення зберiгання речових доказiв у незмiнному станi. Передбачений порядок не застосовується, якщо речовими доказами є продукти та речi, що швидко псуються. Вони негайно оглядаються судом з повiдомленням про призначений огляд осіб, якi беруть участь у справi. для огляду речових доказів може бути залучено свiдкiв, перекладачiв, експертiв, спецiалiстiв, а також здiйснено фотографування і вiдеозапис. Пiсля огляду вони повертаються особам, вiд яких були одержанi.

Дослiджуються речовi докази у судовому засiданнi шляхом особистого огляду судом, а також пред'явлення для ознайомлення особам, якi беруть участь у справi, а у необхiдних випадках -- також експертам, спецiалiстам і свiдкам. Залучення свiдкiв до участi в оглядi речових доказiв викликано необхiднiстю встановлення належностi їх до справи і достовiрностi пiдтверджуючих ними обставин. Але, якщо для встановлення змiсту речового доказу необхiдні спецiальнi знання (неякiсне виготовлення, псування тощо), суд може залучити до їх огляду експерта. Особи, яким пред'явленi для ознайомлення речовi докази, можуть звернути увагу суду на ті чи iншi обставини, пов'язанi з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засiдання.[4]

Огляд речових доказiв, якi не можуть бути доставленi до суду, провадиться за мiсцем їх знаходження судом, що розглядає справу, або iншим судом у порядку виконання доручення щодо збирання доказiв (ст. 132 ЦПК України). Про проведения огляду повiдомляються особи, якi беруть участь у справi, а в необхiдних випадках -- свiдки, спецiалiсти 1 експерти. Про наслiдки проведения огляду на мiсцi i про змiст процесуальних дiй, що виконувалися, складається протокол, який пiдписується усiма особами, якi беруть участь в оглядi. до протоколу додаються разом з описом усi вкладенi або завiренi пiд час огляду плани, креслення, знiмки тощо. [11]

Об'єктивнiсть протоколу забезпечується правом осiб, якi беруть участь в оглядi на мiсцi, робити сны зауваження щодо протоколу огляду. У судовому засiданнi при оголошеннi протоколу огляду речових доказiв на мiсцi особи, якi беруть участь у справi, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколiв.

Оцiнка речових доказiв провадиться за правилами ст. 212 ЦПК України. Повернення речових доказiв особам, вiд яких воин були одержанi, i передання особам, за якими суд визнав право на речi, провадиться пiсля набрання рiшенням у справi законної сили. Якщо речовими доказами були предмети, якi за законом не можуть бути у володiннi громадян, вони передаються вiдповiдним державним установам або органiзацiям. В окремих випадках речовi докази пiсля огляду та дослiдження їх судом можуть бути до закiнчення справи повернутi особам, вiд яких вони були одержанi, якщо останнi. про це просять і якщо задоволення такого клопотання можливе без шкоди для розгляду справи. Вiдтворення звукозапису, демонстрацiя вiдеозапису i їх дослiдження здiйснюється у порядку, передбаченому ст. 188 ЦПК України. [4]

3.5 Висновки експертiв

Експертом є особа, якiй доручено провести дослiдження матерiальних об'єктiв, явищ і процесiв, що мiстять iнформацiю про обставини справи і дати висновок з питань, що виникають пiд час розгляду справи і стосуються спецiальних знань. Експертами є особи, якi мають спецiальнi знання в галузi науки, мистецтва, технiки або ремесла і залучаються судом до участi в цивiльному процесi з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи. Вони повиннi мати не лише спецiальнi знания, а й бути спецiалiстами високої квалiфiкацiї, авторитетами у конкретнiй галузi науки, технiки, мистецтва, ремесла.

Експертиза -- це дослiдження на вимогу суду поданих ним об'єктiв, яке провадиться експертами, якi мають спецiальнi знання, на науковiй основi з метою одержання даних про факти, що мають значення для правильного вирiшення справи. Здiйснюється воно у визначеному процесуальному порядку з додержанням встановлених процесуальним законом правил. Це спосiб дослiдження, виявлення і пiзнання фактичних обставин, тобто науковий, дослiдницький шлях до висновкiв про фактичнi обставини у справi, наявнiсть (вiдсутнiсть) яких фiксується у висновках експертiв. Отже, висновок експерта -- докладний опис проведених експертом дослiджень, зроблених у результатi цих висновкiв та обгрунтованi вiдповiдi на питания, поставленi судом. [1]

Питания про необхiднiсть застосування спецiальних знань для одержання даних про факти, необхiдних для вирiшення справи, і обов'язкове призначення експертизи вирiшує суд на заяву осiб, якi беруть участь у справi. Спецiальними знаннями, необхiдними для призначення експертизи у цивiльному процесi, вважаються такi, що не належать до правових знань, загальновiдомих узагальнень, якi випливають з досвiду людей, тобто такими, якими володiє лише вузьке коло фахiвцiв. За змiстом спецiальнi знания рiзноманiтнi, тому в цивiльному процесi застосовуються рiзнi види експертиз: медична, економiчна, екологiчна, бухгалтерська, технiчна, кримiналiстична, графiчна, бiологiчна тощо.

Експертизу може бути призначено судом за заявою осiб, якi беруть участь у справi, і на вимогу закону. Суд повинен інiцiювати призначення судово-психiатричної експертизи для встановлення психiчного стану фiзичної особи у справах про визнання її недiєздатною. Призначення експертизи є обов'язковим за клопотанням обох сторiн або однiєї зi сторiн, якщо у справi необхiдно встановити: характер i ступiнь ушкодження здоров'я; психiчний стан особи; вiк особи, якщо про це немає вiдповiдних документiв i неможливо їх одержати. [4]

На заяву осiб, якi беруть участь у справi, суд може покласти проведення експертизи у вiдповiднiй судово-експертнiй установi i доручити її конкретному експерту. [1]

Проведения експертизи може бути доручено як фахiвцям вiдповiдних установ, так i iншим фахiвцям, будь-якiй особi, яка володiе необхiдними знаннями для надання висновку. Експертами може бути призначено кiлька осiб. Вiдповiдно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову експертизу в кримiнальних i цивiльних справах» вiд 30 травня 1997 р. судова експертиза у цивiльних справах здiйснюється державними спецiалiзованими установами та вiдомчими службами, до яких належать науково-дослiднi та iншi установи судових експертиз Мiнiстерства юстицiї Украни, Мiнiстерства внутрiшнiх справ, Мiнiстерства оборони України, Служби безпеки України, а також на пiдприємницьких засадах на пiдставi дозволу (лiцензiї) або за разовими договорами громадянами, за наявностi у них свiдоцтва про присвоення квалiфiкацii судового експерта за вiдповiдною спецiальнiстю, виданого Мiнiстерством юстицiї України або Мiнiстерством охорони здоров'я України вiдповiдно до їх повноважень. Керiвник спецiалiзованої експертної установи, на яку покладено здiйснення експертизи, має право доручити проведення експертизи одному або кiльком експертам, створювати комiсiї експертiв, якщо судом не визначено конкретних експертiв. За наявностi домовленостi сторiн про залучення експертами певних осiб, суд має призначити таких осiб. Особи, якi беруть участь у справi, мають право сформулювати i подати до суду питання для експертизи, але їх кiлькiсть і змiст остаточно визначається судом, який може вiдхилити питання осiб, якi беруть участь у справi, мотивуючи це у своїй ухвалi. [11]

Призначення експертизи можливе у стадії провадження у справi до судового розгляду. В ухвалi про призначення експертизи зазначасться: пiдстави та строк проведения експертизи; з яких питань потрiбнi висновки експертiв, Iм'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведения експертизи; об'єкти, якi мають бути дослiдженi; перелiк матерiалiв, що передаються для дослiдження, а також попередження про вiдповiдальнiсть експерта за завiдомо неправдивий висновок та за вiдмову без поважних причин вiд виконання покладених на нього обов'язкiв. При призначеннi експертизи експертам кiлькох установ, в ухвалi зазначається найменування провiдної установи. Провiдною визнається експертна установа, якщо проведення експертизи доручається експертнiй установi та особi, яка не є працiвником цієї установи. Для забезпечення об'єктивностi 1 безсторонностi функцiї експерта експертизу не можуть виконувати особи, якi е членами сiм'ї або близькими родичами сторiн, iнших осiб, якi беруть участь у справi; якщо вони особисто, прямо чи побiчно заiнтересованi в наслiдках справи; якi знаходяться або знаходилися ранiше у службовiй або iншiй залежностi вiд сторiн, iнших осiб, якi беруть участь у справi, тощо. [1]