Проблема оцінки ефективності державного управління по запобіганню злочинів терористичної спрямованості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

З навчальної дисципліни: “Основи національної і воєнної безпеки держави”

Тема: “Проблема оцінки ефективності державного управління по запобіганню злочинів терористичної спрямованості”.

Зміст

Вступ

1. Сучасний тероризм та методи боротьби з ним

2. Тероризм в Україні

3. Протидія терористичним загрозам в Україні

4. Боротьба з тероризмом в Україні

Висновок

Список використаної літератури

ВСТУП

“Терор - це вбивство,пролиття крові….

Форми терору незліченні і різноманітні як незліченні і різноманітні в своїх проявах гніт і знущання…

Терор - це смертна кара скрізь, в усьому, в усіх закутках".

І. Штейнберг

"Купувати мир у ворога, значить постачати його засобами для нової війни".

Ж.Ж. Руссо.

Дедалі більше сучасних дослідників обстоюють тезу про потребу пошуку не універсального (“описового”) визначення міжнародного тероризму, а виокремлення та пеналізацію окремих його складових.

На такому підході наполягає і один із засновників російської школи терології С. Ефіров. Він виходить з тої тези, що міжнародний тероризм, як до речі і корупція, не є складом злочину, а соціальним і політичним явищем, що виявляє себе у конкретних деліктах (захоплення заручників, угони літаків, підпали тощо), норми відповідальності за здійснення яких встановлено в національному законодавстві та чинному міжнародному праві. Відмінністю ж цих злочинів від загальнокримінальних є політична мотивація скоєння деліктів. При цьому, на думку С. Ефірова із огляду на глибоку трансформацію сучасної міжнародної системи, “політизація” тероризму вже не є його обов'язковою складовою. Адже сучасний міжнародний тероризм в'являє себе не тільки в сфері безпосереднього (політичний тероризм), а й у царині тероризму кримінальних організацій, що не ставлять перед собою політичної мети, та у своєрідній “проміжній” сфері, де політичне, кримінальне, економічне уособлене в одному цілому.

Навіть у новому проекті Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства, розробленому та прийнятому у першому читанні Комісією міжнародного права ООН у 1995 році, зберігся односторонній підхід до визначення міжнародного тероризму. Це скоєння, організація, сприяння здійсненню, фінансуванню чи заохоченню агентами або представниками однієї держави актів проти іншої держави або потурання з їхнього боку здійсненню таких актів, які спрямовані проти осіб або власності і які за своїм характером мають за мету провокування жаху у державних діячів, груп осіб або у населення взагалі.(Стаття 24).

Слід зазначити, що за всю історію існування тероризму - соціального феномену, значно змінився його зміст та форми прояву, хоча сутність залишилась тією ж - використання крайнього насильства чи погрози насильством для досягнення певних політичних, релігійних чи інших публічних цілей, при наявності основного конструктивного елементу - мотиву злочинного терористичного діяння - устрашіння державної влади, суспільства чи його частини.

Зважаючи на визначення, яке приведене в Законі України “Про боротьбу з тероризмом”

Довідково:

Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України;

· все ж таки вважаю найбільш вдалим нормативним визначенням тероризму поданим ст. 1 та 2 Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом:

· правопорушення, що підпадає під дію Конвенції про боротьбу із незаконним захопленням повітряних суден, підписаної в Гаазі 16 грудня 1970 року;

· правопорушення, що підпадає під дію Конвенції про боротьбу із незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, підписаної в Монреалі 23 вересня 1971 року;

· серйозне правопорушення шляхом посягання на життя, фізичну недоторканість або свободу осіб, що мають міжнародний захист, включаючи дипломатичних агентів;

· правопорушення шляхом викрадення, захоплення заложників або серйозного незаконного затримання;

· правопорушення шляхом застосування бомби, гранати, ракети, автоматичної вогнепальної зброї або листів чи пакетів із закладкою вибухового пристрою, якщо таке застосування створює небезпеку для осіб;

· замах на вчинення будь-якого з вищенаведених правопорушень або участь як спільника особи, що вчиняє або намагається вчинити таке правопорушення.

· інше серйозне правопорушення із застосуванням насильства проти життя, фізичної недоторканості або свободи особи, або серйозне правопорушення проти власності, якщо таке діяння створило колективну небезпеку для осіб.

Перший в історії випадок свідомого та систематичного використання терористичної практики було зафіксовано на Близькому Сході у І ст. н.е., коли групи сікаріїв фізично знищували представників єврейської знаті, які співробітничали з римською адміністрацією. Тоді ж з'явилася секта мусульман-ісмаїлітів під проводом Хасана-ібн-аль-Сабаха, який перетворив тероризм на головний засіб боротьби із політичною опозицією.

Розвиток тероризму - це наслідок активного розшарування населення, його ідеологічного розмежування, оформлення політичних рухів, об'єднань партій, які сповідували різні політичні погляди та вели боротьбу за владу.

Вже в кінці ХІХ ст. здавалося, що ніхто не застрахований від терористичного нападу. В 1894 році італійський анархіст вбив французького президента Саді Карно. В 1897 р. анархісти смертельно поранили імператрицю Єлизавету Австрійську та вбили іспанського прем'єр-міністра Антоніо Кановаса. В 1900 р. жертвою терориста став король Італії Умберто І. А в 1901 р. був вбитий президент США Уільям Маккінлі.

В Росії в 1902-1907 рр есерівськими та іншими терористами було здійснено близько 5.5 тис. терористичних актів (вбивства міністрів, депутатів Державної думи, жандармів, працівників поліції та прокуратури). [3]

Тероризм став головною проблемою політиків. Коли в 1900 р. зустрічалися керівники найбільш індустріально розвинених держав, то більшість з них ставили першим на порядку денному питання про тероризм. На цьому ж наполягав президент Клінтон під час зустрічі великої сімки, після того як в червні 1996 р. стався напад на американську військову базу в Дахрані, в Саудівській Аравії.

Якщо згадати це все, то сучасний підйом тероризму видається не таким вже й загрозливим, хоча кількість жертв зростає: за даними Держдепартаменту США в 1994 р. їх було 165, а в 1995 - 314. [4]. Але ці цифри майже ні про що не свідчать, так як не враховують специфіки зареєстрованих випадків, а також випадків, що залишилися без уваги.

В ХХ ст. мотиви, стратегія та зброя терористів стали дещо іншими. Міжнародний тероризм був складовою політики супердержав та їх сателітів, інструментом ідеологічної експансії, ї,зрештою, дестабілізатором системи міжнародної безпеки. При цьому країни-конкуренти завжди виховувалися у дусі розподілу сили на “справедливу” та “несправедливу”, що у свою чергу обумовлювало “подвійний стандарт” у політичній, юридичній та оперативній оцінці актів міжнародного тероризму.

Терористичні організації в цей період часто виконували замовлення державних спецслужб. За даними часопису “U.S. News and World Report”, які були оприлюднені у листопаді 1977 року, за період з 1961 по 1976 роки ЦРУ США було причетне до майже 900 великих таємних операцій проти окремих “небажаних” для США іноземних державних, громадських діячів та урядів.

Активна інтернаціоналізація тероризму розпочалася у 60-70-ті роки двадцятого століття. Їй сприяли:

По-перше, процеси інтернаціоналізації капіталу, структурна перебудова економічних систем, країн що розвиваються, зміна їх місця в системі капіталістичного господарювання як наслідок процесу деколонізації, що і призвело до вивільнення нагромадженого потенціалу соціальної енергії у країнах світової периферії з подальшим утворенням національно-визвольних рухів, у тому числі терористичного спрямування.

По-друге, глобалізація політичної та економічної діяльності транснаціональних компаній (ТНК), що в окремих випадках сприяла організації терористичних груп, які, окрім іншого, спеціалізувалися на обслуговуванні інтересів монополій (наприклад, протягом 70-80-тих років в Анголі рух УНІТА здійснював таємні торговельні операції з алмазами за дорученням південноафриканської ТНК “De Bierce”).

По-третє, нерівномірність розвитку держав світу, яка обумовлювала поділ країн на “сильних” та “слабких”, а з цим - зростання ролі націоналізму та релігійного фундаменталізму у міжнародному житті.

По-четверте, криза ідеї суспільства ”масового споживання”, наслідки якої сприяли формуванню у країнах Західної Європи у 70-ті роки “покоління розгніваних”, представники якого були головною рушійною силою терористичних угрупувань у Західній Європі.

1. СУЧАСНИЙ ТЕРОРИЗМ ТА МЕТОДИ БОРОТЬБИ З НИМ

Розглянувши витоки тероризму слід перейти до розгляду особливостей сучасного тероризму, тому що не маючи повної картини та розуміння проблеми в цілому неможливо розглядати її в окремій галузі чи країн.

Сучасний тероризм -- багатомірне і багатоаспектне явище, яке останнім часом настільки масштабно еволюціонує, що дати йому однозначну характеристику навіть для фахівця дуже непросто.

Є вже понад 100 визначень, проте ні наука, ні практика не може поки що запропонувати універсальну дефініцію. Більшість визначень, на мій погляд, вже не відповідають динамічним змінам, що відбуваються у філософії міжнародного тероризму.

Не вдаючись до всебічного аналізу питання, виділю тільки одну, але дуже примітну тенденцію. Фахівці з проблем тероризму до його характерної (обов'язкової) риси завжди відносили наявність політичного моменту. Сьогодні ж деякі експерти роблять акцент на тому, що лише до початку 90-х років ХХ століття тероризм був насамперед політичним - терористи ставили перед собою конкретні політичні цілі й, в основному, були готові до припинення своїх акцій в обмін на поступки влади. При цьому часто політична мотивація дій терористів, особливо тих, хто виступав під прапором національно-визвольних рухів, викликала в багатьох співчуття.

Це було характерно для розділеного “холодною” війною світу. Однак (що важливо для розуміння трансформації сучасного тероризму) сила, виплекана тоді політичною доцільністю боротьби зі “світовим імперіалізмом” або “імперією зла”, раптово перетворилася на смертельну небезпеку для всіх, не виключаючи своїх вчорашніх прихильників і захисників. Приміром, можна вважати знаковим той факт, що в оприлюдненому Держдепартаментом США наприкінці 1997 року списку 30 радикальних організацій, що підпадають під чинність закону про боротьбу з тероризмом, “Аль-Кайда” була відсутня.

Слід наголосити, що за умов біполярного світу завдання втрат одній із сторін, навіть за допомогою терористичних випадів, набувало політичної детермінованості, незалежно від того, бажали цього терористи чи ні. Проте загального страху (крім ймовірної загрози ядерної війни) не було, оскільки люди мали впевненість у відносній сконцентрованості терористичних атак.

За сучасних умов “залякування” вже стає не тільки методом, але й метою терористів: шляхом впливу на людський фактор підірвати стійкість систем національної безпеки, у тому числі через відмову країн від своїх фундаментальних демократичних цінностей. При цьому можуть ставитися такі завдання: з одного боку, паралізувати волю людей, внести дезорганізацію, зруйнувати соціальний мир, а з іншого -- продемонструвати свою безкомпромісність і рішучість, довести свою психологічну перевагу, підірвати довіру громадян до органів влади через нібито їх неспроможність ефективно протистояти терористам.

Терористичні акти дедалі частіше спрямовані на масові людські жертви, спричиняють руйнування матеріальних і духовних цінностей (національних і загальнолюдських святинь, що іноді не піддаються відновленню), провокують війни, недовіру і ненависть між соціальними, національними і релігійними групами, що сприяє виникненню і поглибленню антагонізмів, які вкорінюються в історичну пам'ять цілих поколінь.

Цілком очевидно, що, за сучасного рівня розвитку світових інформаційних, фінансових, транспортних й інших ресурсів, насиченості індустріальних мегаполісів небезпечними виробництвами і розгалуженими системами життєзабезпечення наслідки від можливих терористичних атак можуть бути катастрофічними. Вчорашні інтелектуальні, технологічні, інформаційні та фінансові бар'єри для новітніх терористів вже не є гарантованою перешкодою на шляху оволодіння і застосування ними хімічної, біологічної, радіоактивної та кібернетичної зброї.

Підживлює міжнародний тероризм загострення суперечностей, що пов'язані з системною кризою у світовому співтоваристві. Прірва між розподілом сукупних матеріальних благ (80 % припадає на 3 відсотки жителів Землі і, відповідно, 20 % -- на решту 97 відсотків) одним дає занадто багато, а інших прирікає на голодну смерть. Все це не може не спотворювати ціннісні орієнтири.

Усвідомлення можливостей застосування якісно нового інструментарію (зброї масового ураження) призводить до формування у терористів та їхніх натхненників нових і дуже небезпечних світоглядних установок. Під впливом зазначених чинників зароджується повне заперечення будь-яких моральних обмежень для застосування насильства.

Трагічні події 11 вересня у США змусили світ здригнутися. Мільйони людей зрозуміли, якою вразливою є наша цивілізація, і наскільки все у світі взаємозалежне. Тероризм постав як загальнолюдська загроза, що не має чітко вираженого політичного обличчя.

На мій погляд, ми є свідками зародження і розвитку нової світової ідеології -- ідеології тероризму (насильства, яке викликає масове почуття жаху), що спрямована на масове знищення людей і цивілізованих суспільно-економічних відносин.

Проте було б суттєвою помилкою безпосередньо пов'язувати ідеологію тероризму, про яку йде мова, з певними національними чи релігійними факторами. Терористичні акції останнього часу - це злочинні діяння, продиктовані ідеологією тероризму, яка має тоталітарне коріння і паразитує на особливостях людської свідомості, у тому числі на національних і релігійних почуттях людей. Не виключено, що сепаратизм або ісламський фундаменталізм, з якими зараз пов'язують більшість терористичних актів, завтра поблякнуть перед небезпекою визрівання на ґрунті ідеології тероризму масштабних злочинів, що чинитимуться, наприклад, під прапором боротьби з расизмом або з “робінгудівських” міркувань.

Природно виникає запитання: “Чи є принципові відмінності тероризму від расизму, фашизму, фундаменталізму, що також становлять небезпеку для людства?” Безумовно, у правовому відношенні такі відмінності є: за об'єктом, суб'єктом, мотивацією тощо. Однак сучасний тероризм несе в собі об'єднуючі засади усіх вкрай радикальних течій.

Формування ідеології тероризму обумовлюється глобальними політичними, економічними, соціальними суперечностями й загалом - системною кризою розвитку світового співтовариства. Інакше кажучи, сучасний світ з його устроєм, матеріальними і моральними реаліями (злиденність, неуцтво, подвійні стандарти, диктат та ін.) прямує у безвихідь. Ідеологія тероризму сповідує культ насильства і стимулює його розвиток, намагаючись обґрунтувати його виправданість і переваги перед соціальними, політичними і правовими методами розв'язання суперечностей і конфліктів. Саме ідеологія тероризму надихає на акції, спрямовані на згортання конституційних гарантій прав і свобод людини, провокуючи такі контрзаходи, які не завжди відповідають демократичним нормам.

За останні десятиліття відбулася зміна загальнопланетарних реалій, котрі, на жаль, не до кінця враховуються лідерами провідних країн світу. На тлі досягнень науково-технічного прогресу різко загострилися екологічні та демографічні проблеми, а відставання і без того слабких країн стає неймовірно великим. Потужні потоки легальної й нелегальної міграції до розвинутих країн неминуче роблять Захід і, ширше, -- Північ все більш залежними від тих негативних процесів, що відбуваються у своєрідній “світовій резервації”. З імпортом злиденності, так чи інакше пов'язаної з досить спірною світовою політикою кредитування за програмою МВФ пострадянських країн і тих, що розвиваються, відбувається зворотний експорт корупції, наркотиків і “брудних” грошей.

Водночас багато терористичних організацій і груп мають у своєму розпорядженні значні фінансові можливості. Наприклад, доходи секти “Аум Сенрикьо” на момент здійснення хімічної атаки в токійському метро в 1995 році становили близько 100 млрд єн, що дорівнює приблизно 9 млн доларів США. Річний бюджет ХАМАС (ісламський рух опору, Палестина) оцінюється в 30 млн американських доларів, а щорічні надходження з Ірану на фінансування діяльності організації ісламських фундаменталістів шиїтської гілки Хезболла (Ліван) -- у 100 млн доларів. Лише особистий статок організатора і спонсора міжнародного тероризму Усами бен Ладена обчислювався в 300 млн доларів США. Ірландські терористи з ІРА витрачають на свої потреби в середньому 12 млн доларів на рік. Основну частку фінансів організації баскських сепаратистів - ЕТА (“Країна Басків і волі”, Іспанія) становить “революційний податок”, що складає у середньому 1,5 млрд песет.

Наведені приклади є переконливим свідченням того, що до терористичної діяльності сьогодні залучаються не тільки представники бідних верств населення. Без значного фінансового супроводження неможливо було б здійснити такі масштабні теракти, як у США, Росії, Японії, Індонезії та ін. Це також стосується і масової підготовки терористів-самогубців. Означена тенденція не в останню чергу підводить до висновку, що тероризм як своєрідна бунтарська стратегія боротьби “слабких проти сильних” зазнає у сучасному світі серйозної трансформації. Після трагедії 11 вересня в США одним з центральних напрямків контртерористичного удару стали саме фінансові мережі терористичних організацій. Тільки за перші три місяці були блоковані їхні активи в банках США на суму близько 33 млн доларів.

Сьогодні наявні суперечності глобального масштабу фактично заганяються всередину, і тоді тероризм починає виступати їхнім своєрідним наслідком, індикатором проблемних зон у становленні нового світового порядку.

Світове співтовариство визначило загрозу міжнародного тероризму як головний виклик людству і проголосило про необхідність довгострокового всеохоплюючого підходу до боротьби з цим явищем. Резолюцією 1373 Ради Безпеки ООН створено Контртерористичний комітет, до складу якого увійшла й Україна. Нині є підстави стверджувати, що про даний факт, а тим більше про діяльність цього Комітету, наша громадськість інформована недостатньо.

2. ТЕРОРИЗМ В УКРАЇНІ

Характерні для попереднього періоду історії нашої держави протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур, корумпованість державного апарату, тінізація економіки, активізація в окремих регіонах організованої злочинності, незаконний обіг зброї, значна девальвація моральних та духовних цінностей сприяли тому, що прояви тероризму в Україні значно посилились. Наприклад, тільки у 1995 р. на території України було зареєстровано майже 240 кримінальних акцій терористичного спрямування, з них 164 - вибухи, 55 - обстріли з гранатометів, автоматів та іншої зброї, захоплено 11 заручників, вчинено посягання на 14 депутатів усіх рівнів та 8 працівників правоохоронних органів. Унаслідок цих акцій загинуло понад 70 чоловік, було зруйновано або пошкоджено близько 170 різних будівель і 70 автомобілів. У злочинців було вилучено десятки одиниць вогнепальної зброї та набоїв до неї, вибухових пристроїв тощо.

Загрозливого характеру набувала в останні роки тенденція вчинення злочинів терористичної спрямованості з використанням саморобних вибухових пристроїв. Аналіз свідчить, що ці прояви, як правило, здійснюються кримінальними елементами під час боротьби за розподіл сфер впливу в незаконній підприємницькій діяльності з метою усунення конкурентів, а також вбивства або залякування представників органів державної влади та управління.

Тривожні передумови активізації екстремізму й тероризму, пов'язані з розшаруванням громадян за майновою ознакою, розмиванням соціальних орієнтирів, низьким рівнем правосвідомості, політичної культури існують і в сучасній Україні. Значний ступінь криміналізації суспільства також є живильним середовищем для тероризму. Ці та інші фактори мають, на думку багатьох дослідників, об'єктивний довгостроковий характер. Сьогодні збільшується кількість злочинів терористичного “відтінку” - підпали, вибухи, замовні вбивства. Крім того, існує можливість використання території нашої держави для забезпечення терористичної діяльності, зокрема для переховування терористів, відмивання “брудних” грошей, створення бізнес-структур, які фінансують терористичні угруповання, придбання зброї і засобів масового ураження тощо. Негативні соціально-економічні фактори сприяють зростанню загрозливого потенціалу, який може призвести до створення та активізації терористичних осередків.

В умовах розвитку світових інформаційних, фінансових, транспортних та інших ресурсів, насиченості індустріальних мегаполісів небезпечними виробництвами і розгалуженими системами життєзабезпечення збиток від можливих терористичних атак може бути катастрофічним. Розуміння цього і можливості застосування якісно нового інструментарію (зброї масового знищення) призводять до формування в терористів нових світоглядних понять, зароджується повне заперечення будь-яких моральних обмежень у застосуванні насильства, посилюється жорстокість терористичних акцій.

Значно ускладнилася в Україні ситуація з нелегальною міграцією. Протягом 1990-х рр. кількість порушень державного кордону нелегальними мігрантами помітно зростала. Після 2000 р. їх обсяг дещо знизився, але це свідчить не тільки про ефективність боротьби з цим явищем, а й про вдосконалення тактики дій нелегальних мігрантів та появу нових каналів нелегальної міграції. Організатори нелегального переправляння мігрантів використовують можливості легального прибуття їх в Україну під виглядом навчання, туризму з метою подальшого прямування до країн Західної Європи. Щороку в Україну за службовими запрошеннями прибуває 69 - 70 % іноземців - потенційних нелегальних мігрантів. Нелегальна міграція, криміналізація суспільства, контрабандна діяльність мають стійку тенденцію до зростання. Цілком можливе використання каналів нелегальної міграції міжнародними терористичними організаціями та спецслужбами іноземних держав. Зазначені небезпеки посилюються через те, що в останні роки поширюється тенденція поступового перетворення України з країни-транзитера на країну-нагромаджувача нелегальних мігрантів. Підрозділи Державної прикордонної служби України, МВС, СБУ та Міністерство оборони посилюють взаємодію щодо запобігання нелегальній міграції, виконуючи програму боротьби з тероризмом, контрабандою та наркотрафіком, але кардинально ситуація ще не змінилася.

Опитування громадської думки щодо реальності загроз тероризму та наявності в держави засобів протистояння таким загрозам, проведені в попередні роки, свідчили про те, що широка українська громадськість особливої уваги цій проблематиці не приділяла. Прояви міжнародного тероризму у США, Російській Федерації, Іспанії, Великобританії тощо, на думку переважної більшості українців, дуже далекі від нас і не повинні зачепити наше життя, а терористичні акти на самій українській землі досить маловірогідні.

Факторами посилення загроз тероризму в Україні є:

сучасне політичне напруження в країні, акції громадянської непокори та активізація молодіжних рухів;

можливий вступ нашої країни до НАТО.

У цьому контексті питання протистояння сучасним загрозам тероризму стають особливо актуальними.

3. ПРОТИДІЯ ТЕРОРИСТИЧНИМ ЗАГРОЗАМ В УКРАЇНІ

Проблеми, пов'язані із завданнями влади щодо протидії терористичним загрозам в Україні, привертають увагу вітчизняних дослідників. Зокрема цю проблематику розглядали у своїх роботах В. Антипенко [1], Ю. Землянський [5], В. Крутов [6], С. Телешун [12], Г. Фердман [13], В. Ліпкан [8] та ін. Окремі аспекти протидії тероризмові на національному та реґіональному рівнях досліджують і зарубіжні науковці, зокрема російські - В. Вітюк, Є. Гайдук та ін. Загалом ця проблематика вимагає особливої уваги науковців, зокрема щодо розробки питань координації діяльності всіх владних структур, до компетенції яких входить протистояння терористичним загрозам на національному рівні, створення в суспільстві умов для консолідації громадськості у розв'язанні тих проблем сучасного українського суспільства, наявність яких може сприяти проявам тероризму.

На державному рівні терористичні загрози, безумовно, усвідомлюються, українська влада адекватно реагує на виклики часу. Сьогодні у внутрішньому правовому полі України діє близько 150 законодавчих та підзаконних актів, які охоплюють найбільш імовірні напрями, де можна очікувати терористичні прояви. Найбільш вагомими нормативно-правовими актами, які регулювали питання боротьби з тероризмом, були Закони України “Про Службу безпеки України”, “Про розвідувальні органи України”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання” тощо [21]. Поточні питання боротьби з тероризмом регулювалися Указами Президента України, зокрема “Про заходи щодо дальшого зміцнення обороноздатності держави” від 6 грудня 2001 р., “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 р. тощо. Питанням удосконалення взаємодії центральних органів виконавчої влади та координації здійснюваних ними заходів щодо реалізації державної політики у сфері запобігання і подолання кризових ситуацій, що спричинені екстремістськими або терористичними проявами, був присвячений Указ Президента України “Про Антикризовий центр” від 5 листопада 2002 р. Прийняття Закону України “Про боротьбу з тероризмом” у 2003 р., з поправками 2005 р., Закону України “Про реабілітацію осіб, потерпілих від терористичного акту” від 17 березня 2006 р. свідчать про те, що питання організації загальнодержавної системи протидії терористичним загрозам - на порядку денному відповідних владних структур. Практична діяльність спецпідрозділів, зокрема Антитерористичного центру СБУ, Українського бюро Інтерполу, реформування структур сектору безпеки з метою їх оптимізації, участь України в європейських та світових антитерористичних структурах свідчать про існування дійової владної вертикалі, яка здатна здійснювати організаційну роботу та оперативне керівництво антитерористичною діяльністю в національному масштабі [21].

Принципово важливим, з моєї точки зору, є те, що превенція терористичної діяльності внаслідок своєї багатофакторності передбачає різні рівні та способи комплексної протидії і матиме перспективу лише в тому разі, коли вона відповідатиме справжньому статусові даного явища як системно-соціального.

Створення дієздатної стратегії боротьби з тероризмом вимагає застосування найсучасніших засобів, форм та прийомів попередження цього явища. Зважаючи на це, вельми суттєвим є розуміння того, що ефективне запобігання проявам міжнародного тероризму можливе лише за умов, коли до зусиль протидії цьому явищу на державному і міжнародному рівнях приєднається громадянське суспільство, всі його інституції, коли ідеологія тероризму блокуватиметься позитивним потенціалом співтовариства. Історичний досвід вчить, що силовими методами можна боротися з носіями ідеології, але не з нею самою.

Консолідація громадянських зусиль. Виходячи з власного бачення ролі громадянських сил суспільства в протиборстві з тероризмом, хочу виділити два концептуальних блоки задач міжнародного і національного рівнів, спрямованих на вирішення, з одного боку, вузлових проблем глобалізації, а з іншого -- внутрішньосуспільного розвитку, що мають єдину стратегічну мету -- зменшення соціальної бази тероризму й екстремізму, розшарування і знесилення їх політичної і моральної основи, формування суспільної ізоляції носіїв терористичної ідеології.

По-перше, вірус ідеології тероризму не знає кордонів. За умов глобалізації та участі України як активного гравця у системі міжнародної безпеки було б недалекоглядним та безвідповідальним вважати, що системний тероризм обійде нас.

По-друге, живильне підґрунтя для активізації екстремізму і тероризму є і в Україні. Обумовлено це насамперед сучасною соціально-економічною ситуацією в країні, різким розшаруванням громадян за майновою ознакою (83,2% населення животіє за межами прожиткового мінімуму), напруженою атмосферою політичного протистояння, проявами моральної неосвіченості і нетолерантності, низьким рівнем правосвідомості, кризовими тенденціями у забезпеченні законності, криміналізацією майже усіх сфер суспільства. Наголошу також на такому негативному явищі, як чиновницький терор.

Йдеться про те, що сьогодні загалом наш громадянин практично беззахисний перед чиновницькою сваволею, не завжди має реальні можливості довести свої проблеми до представників влади, зокрема, не знає, де одержати необхідну інформацію, до якої інстанції звернутися і як домогтися конкретної відповіді.

Доречно нагадати, що тероризм паразитує на почуттях людей, у тому числі національних і релігійних. Тому не слід залишати поза увагою таку загрозу теророгенного характеру в Україні, як поширення деструктивних релігійних сект. На проведеній у Вінниці Міжнародній науково-практичній конференції “Тоталітарні секти -- загроза правам людини у Східній Європі” було прийняте звернення, у якому до культів, що викликають стурбованість, віднесено понад півсотні релігійних і езотеричних організацій.

Характерно, що практично у діях всіх тоталітарних сект проглядається прагнення до влади, а у деяких сектантських лідерів -- навіть манія величі. Внутрішній устрій таких сект являє собою модель того, як має бути організоване «нове суспільство», у якому, з огляду на їхні доктрини, здебільшого, не припускають свободи мислення. До речі, у доктрині одного з релігійних рухів описано, як і для чого треба використовувати ядерну зброю. За даними директора єврейської антисектантської Ліги “Маген” Ігоря Куперберга (заснована Асоціацією єврейських громад України для протидії новим культам), одна з відомих сект американського походження в Україні щороку витрачає близько 10 млн дол. США.

Слід враховувати також, що на території України перебувають (у постійному чи транзитному режимі) представники іноземних організацій, що мають відношення до терористичної діяльності. При цьому варто зауважити, що через наявність низки перешкод, головним чином правового змісту, нашим правоохоронним органам доводиться бути надто коректними при звинуваченні якихось осіб чи організацій у причетності до терористичної діяльності. Досі в Україні немає законодавчо затверджених списків організацій, що підпадають під чинність закону про боротьбу з тероризмом, як це практикується в США та Росії. За таких умов громадськість, на відміну від державних структур, може використовувати набагато більше можливостей для “інформаційних викриттів”, спираючись на міжнародний досвід і практику.

Вкрай актуальною є проблема масового насильства, що демонструється на наших телеекранах. Її джерела, на мою думку, лежать у площині руйнування соціокультурних норм, відсутності духовності, загальної культури і порядності у деяких натхненників психологічної атаки на наших співгромадян. Питання щодо підвищення рівня моральності вітчизняного телебачення досить делікатне. Тут не може бути диктату. Необхідна кропітка робота пропагандистського, законотворчого плану, щоб вийти на цивілізовані правила ефірної політики.

Протидія сучасному тероризму потребує винятково системного підходу, де, поряд з комплексом державно-правових заходів, найважливішою складовою має стати активна позиція громадянських інститутів нашого суспільства. Необхідно консолідувати різні громадські течії для підтримки глобальної стратегії з протидії тероризмові й екстремізмові, створити багатофункціональну систему антитерористичних дій. Така система мала б передбачати оптимальне використання інтелектуального потенціалу нації, людського фактора країни і його мобілізацію для вирішення проблем боротьби з тероризмом.

Пріоритетність у боротьбі з тероризмом належить профілактичній діяльності. У її здійсненні мають знайти своє місце органи законодавчої та виконавчої влади, авторитети офіційної церкви, лідери політичних партій, засобів масової інформації та широка громадськість. Для того, щоб виключити з нашого життя тероризм, необхідно насамперед розкривати і знищувати корені цього явища, а не лише боротися з виявами тероризму, тобто з тим, що з цих коренів виростає.

Це неможливо без тісної взаємодії всіх державних і громадських структур, що спрямована на запобігання державним злочинам, усунення інших загроз безпеці особистості, суспільства і держави. Виділю у цьому зв'язку три рівні попередження злочинів, що зазіхають на безпеку країни:

1) індивідуальна профілактика, тобто запобігання вчиненню протиправних діянь з боку окремих осіб чи їхніх груп;

2) профілактика окремих видів злочинів;

3) профілактика злочинності у цілому.

І якщо завдання першого рівня (індивідуальної профілактики) повинні самостійно вирішувати правоохоронні органи і спецслужби, то на рівні профілактики окремих видів злочинів істотне значення має участь органів влади, державних структур, громадських організацій, засобів масової інформації. Завдання третього рівня превенції тероризму, як соціального явища, повинні розв'язуватися переважно з використанням соціально-економічних і політичних важелів. І в такому разі ефективність запобіжних заходів значною мірою залежатиме від залучення наукового і громадського потенціалу України, консолідації зусиль на засадах виваженого соціального партнерства.

Про інституювання недержавної складової системи національної безпеки України. Сучасний світовий досвід розвитку суспільного життя свідчить, що неодмінним атрибутом сильної держави є ефективно діюча система національної безпеки, яка включає державну і недержавну складові. На думку фахівців, говорити сьогодні про збалансовану систему національної безпеки України не доводиться ні в теоретичному, ні в практичному плані. Хоча компоненти державної системи безпеки в основному концептуально розроблені, конкретизовані за сферами життєдіяльності і функціонально задіяні, однак роль і місце недержавної системи безпеки (НСБ) у вітчизняному законодавстві не визначено. І це незважаючи на те, що введені поняття “громадські організації”, “громадянське суспільство” та ін.

Не буде перебільшенням також сказати про деяке гіпертрофоване уявлення про НСБ як у самих громадян, так і в деяких посадових осіб держави, що вбачають у ній тільки конкурента, а іноді -- зброю опозиції. За відсутності реального громадського контролю, створюються передумови для криміногенних тенденцій у суспільному житті.

На думку аналітиків, актуальність проблеми удосконалювання управління у сфері безпеки визначається складними соціально-економічними процесами сучасності, появою нових загроз безпеці, об'єктивною потребою розвитку демократичних процесів. У цьому зв'язку постає завдання акцентувати увагу громадськості на тому, що ефективне функціонування недержавного сектору безпеки -- лише питання часу і залежить від усвідомлення, нагромадження і реалізації конструктивного громадського потенціалу.

Цивілізоване співвідношення державної і недержавної систем має бути основою для розвитку й ефективного функціонування всієї системи національної безпеки, тобто забезпечувати можливості більш повної реалізації національних інтересів країни. Саме така збалансована архітектура дає можливість для гармонійного розвитку, а також інтеграції і широкомасштабної реалізації інтересів особистості, суспільства і держави.

Взаємодія з проблем антитерористичної діяльності на сучасному етапі історичного розвитку стає одним із істотних чинників зміни загальнопланетарних реалій, а створення широкої антитерористичної коаліції поза рамками окремих блоків і союзів (НАТО, ЄС, РЄ та ін.) сприятиме розбудові єдиної системи міжнародної безпеки без розподільчих ліній. Це в кінцевому підсумку має стати запорукою стабільності, співробітництва і взаємодопомоги у світі.

Щодо погляду на необхідність посилення превентивної функції вільних ЗМІ, на мою думку, є дуже слушними пропозиція “рекомендувати прийняти Хартію етики журналіста, в якій викласти основні морально-етичні та корпоративні правила поведінки журналістів”, а також низка організаційних заходів, запропонованих у проекті Концепції інформаційної безпеки, розробленої експертами УЦЕПД ім О.Разумкова.

З точки зору необхідності усунення соціальних чинників тероризму й забезпечення сталого суспільного розвитку, варто наголосити, що це питання безпосередньо пов'язане з антикризовою політикою, спрямованою на реалізацію заходів щодо запобігання впливові кризових явищ світової економіки на Україну. Це стосується створення більш стабільного економічного середовища і практичного застосування системи індикаторів економічної (фінансової) безпеки держави, у тому числі своєчасної оцінки наявних і потенційних загроз соціально-економічному розвитку країни. Підкреслю, що соціально-економічний аспект характеризує національну безпеку в плані гарантій економічної самостійності особи, захисту її приватної власності, матеріального добробуту народу України, стабільності соціально-економічної системи держави, її всебічного вдосконалення, подолання кризових явищ у соціальній сфері.

Безумовно, маємо виходити з широкого розуміння проблеми національної безпеки України, яка, поряд з соціально-економічним та інформаційним аспектами, включає й національно-культурний, екологічний і, насамперед, державно-правовий характер.

Переконаний, що протидія тероризму вимагає об'єднання зусиль усього суспільства, більш того -- це цілком реально і може стати прикладом змужнілості нашого суспільства, школою громадянськості.

На сучасному етапі історичного розвитку України плідна соціальна взаємодія державних інститутів і громадських об'єднань -- найкращий шлях протидії тероризму. Це стосується запобігання йому як у внутрішньодержавному, так і в міжнародному плані. Створення в Україні ефективної системи протидії тероризму та екстремізму було б істотним внеском у світову безпеку, при цьому образ України ХХІ століття в очах міжнародного співтовариства закріплювався б як образ цивілізованої демократичної держави, що дійсно відповідає національним інтересам українського народу.

4. БОРОТЬБА З ТЕРОРИЗМОМ В УКРАЇНІ

Головним принципом попередження та боротьби з тероризмом в нашій країні має стати постійне удосконалення відповідної вітчизняної законодавчої бази. Де добре було б врахувати позитивний досвід Італії у боротьбі з цим явищем, а саме:

визнати тероризм державним злочином, встановити за нього максимальний строк покарання, передбачити можливість використання положень цього закону разом з нормами Кримінального кодексу України з автоматичним збільшенням міри покарання у разі доведення терористичного характеру акту порівняно з загальнокримінальним злочином;

запровадити обов'язкову кримінальну відповідальність за дії, пов'язані з пропагандою тероризму;

розширити повноважень антитерористичного центру, спецпідрозділів СБУ та місцевих органів влади, задіяних в антитерористичній боротьбі;

дозволити правоохоронним органам та спецслужбам отримувати у випадках, пов'язаних із діяльністю терористичних організацій, відповідні санкції прокурора по телефону.

Не менш необхідним, на мій погляд, є відпрацювання механізмів злагодженої роботи всіх органів, задіяних в антитерористичній діяльності на місцевому рівні, тобто забезпечення дієвості горизонталі місцевих структур, до компетенції яких належать превентивні заходи та безпосередня реакція на можливі терористичні прояви. Мова йде про заходи, які б унеможливили діяльність терористів, тобто про те, що Україна не повинна викликати будь-яку зацікавленість у терористичних осередків як територія можливої терористичної дії.

Необхідне також інформування населення, у межах розумного, про проведення такої роботи. Залучення громадськості до антитерористичної діяльності, створення атмосфери засудження терористичної діяльності у всіх її проявах сприятиме недопущенню проявів тероризму в Україні [22].

Водночас не слід драматизувати сучасну ситуацію, зокрема стосовно її терористичної загрози. Наприклад, як тероргенну розцінюють деякі аналітики сучасну конфліктну ситуацію щодо статусу російської мови в Україні, зокрема на півдні та в Криму. Останнім часом ця ситуація активно використовувалася ще й у політичних спекуляціях у контексті перспектив міжнародного співробітництва та інтеграційних прагнень Україна - НАТО.

На мій погляд, зайвим було б драматизувати ситуацію зі статусом російської мови, тому що періодичне загострення цієї проблеми на хвилі політичної активності населення в період виборів або безпосередньо після них, свідчить про серйозність питання, що необхідно вирішувати в процесі спокійного діалогу та з конструктивних позицій, а не на мітингах або шляхом невиважених управлінських рішень, законність яких викликає сумніви. Тобто певна проблематика цілком свідомо використовується у політтехнологіях окремими політичними силами, хоча навряд чи може розцінюватись як криміногенна, або така, що здатна сама по собі, без спеціальних зусиль та заходів з боку зацікавлених політичних сил, спричинити терористичні акції.

Важливим завданням органів державного управління та місцевого самоврядування є вимогливе ставлення до державних та приватних охоронних структур, до компетенції яких належить безпека об'єктів, експлуатація яких є небезпечною або може викликати зацікавленість терористів. Створення правового поля діяльності недержавної системи безпеки, популяризація заходів щодо охорони небезпечних об'єктів сприятиме убезпеченню їх від терористичних зазіхань на превентивному рівні.

Таким чином, безпрецедентна ескалація тероризму у світі та наявність терористичних загроз в Україні вимагають поставитися до створення системи антитерористичної протидії з увагою на всіх рівнях і діяти рішуче, як цього вимагають інтереси пересічних українських громадян, особливо стосовно запобігання терористичної діяльності.

Спекуляції на тему “в Україні, на превелике щастя, не зафіксовано жодної терористичної організації” є нічим іншим, як недалекоглядністю та злочинною бездіяльністю. Необхідно вивчати позитивний досвід зарубіжних країн у створенні системи запобіжних заходів щодо проявів тероризму. Важливим аспектом подальших наукових розробок можуть бути проблеми, пов'язані з доцільністю створення додаткових спеціальних структур антитерористичного спектру дії, з якісним реформуванням існуючої системи антикризового реагування тощо.

Непоганим було б вровадження державних програм винагород за надання цінної розвідувальної або попереджувальної інформації щодо міжнародного ютероризму. Наприклад, в США існує можливість запропонувати інформаторові винагороду до 4 мільйонів доларів. Інформанти можуть контактувати зі співробітниками програми через поліційні канали, для чого існує вільна цілодобова міжнародна лінія; зв'язок відбувається й через комп'ютерну мережу ІНТЕРНЕТ, канали ФБР та Держдепартаменту США.

На думку фахівців ІНТЕРПОЛу “отримана інформація не може бути надбанням лише однієї держави”. Іншими словами, одним з головних методів боротьби залишається співробітництво країн у цій сфері.

Не можна також забувати про інститут видачі злочинців. Відповідні міжнародно-правові угоди Україна вже уклала з державами СНД,Польщею, Угорщиною, Словаччиною, ФРН та іншими членами міжнародного співтовариства. Проте багато проблем, що ускладнюють цей процес:

а) існуючі угоди не охоплюють усіх питань антитерору;

б)вибірковість існуючих норм;

в) невідповідність норм законодавства один одному;

г) відсутність ув'язки між міжнародним регулюванням та міжнародним комплексом заходів;

д) розрізненість зусиль країн.

В наш час досить поширеним став кримінальний тероризм злочинних формувань, тобто скоєння терористичних актів організованими і іншими злочинними групами для залякування чи знищення конкурентів, для впливу на державну владу з тим, щоб домогтися найкращих умов для своєї злочинної діяльності (вбивства відомих в Україні бізнесменів А. Табачника в Одесі, В. Щербаня в Донецьку).

Відомий російський дослідник сучасної злочинності В.В. Лунєєв говорить про особливу поширеність саме “комерційного” та “ідеологічного” виду тероризму, відносячи до першого названий вже кримінальний тероризм, а до другого виду - традиційний тероризм на політичному, націонал-сепаратистському, релігійному підґрунті. Спостерігається становлення інформаційного тероризму - не менш небезпечного за вже вказані види.

Особливу небезпеку становлять транснаціональні прояви тероризму. За визначенням К.Н. Салімова термін “транснаціональний” використовується для визначення потоків інформації, грошей, фізичних об'єктів, людей та інших матеріальних чи нематеріальних засобів через державні кордони, при цьому хоча б один з суб'єктів цього процесу не представлений державою. Без сумніву, що є непоодинокими випадки, коли терористичні акти скоюються в певній державі іноземними громадянами, чи з використанням терористичних засобів, виготовлених в іншій державі, чи з переховуванням терористів в іноземній державі.

Недостатню ефективність боротьби з транснаціональними (міжнародними) проявами тероризму можна пояснити недосконалістю чинного кримінально-процесуального законодавства, та міжнародних угод, що регламентують міжнародне співробітництво у сфері кримінального судочинства.

На перший план виступає інформаційне забезпечення цієї боротьби, та питання видачі гаданих терористів, і якщо останній проблемі присвячено достатьно монографій та публікацій, то питання інформаційного забезпечення боротьби з тероризмом (особливо кримінально-процесуальні аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі з цим явищем) не досліджене. В той же час злочинці користуються в своїх інтересах юрисдикційною неможливістю для правоохороних органів діяти через державні кордони з тією ж легкістю, що і злочинці.

Вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство, на відміну від законодавства інших європейських країн (наприклад, КПК Франції 1958 р. має розділ 10 “Правопорушення, скоєні за межами Республіки”, який передбачає екстериторіальність кримінальної юрисдикції Франції на акти тероризму скоєні за межами цієї країни, а також розділ 15 “Переслідування, попереднє слідство та суд над актами тероризму”, в Швейцарії в 1981 р. був прийнятий Федеральний закон про міжнародну взаємодопомогу у кримінальних справах) не знає детальної кримінально-процесуальної регламентації питань, пов'язаних з міжнародними відносинами.

Прискорити розслідування кримінальних справ відносно злочинів скоєних транснаціональними злочинними формуваннями, уніфікувати правозастосовчу практику доцільно шляхом створення міжнародних слідчо-оперативних груп (далі - СОГ), процесуальної регламентації дистантного провадження слідчих дій.

Створення та наступна діяльність СОГ викликає цілу низку питань, серед яких першим і найголовнішим є визначення їх правового статусу. На наш погляд створення та діяльність таких груп буде легальною тільки у разі підписання державами (Договірні держави) певної міжнародної угоди про створення і діяльність СОГ, а також при наявності відповідних положень у внутрішньому кримінально-процесуальному законодавстві Договірних держав. До речі, чинний КПК України передбачає в ст. 119 КПК провадження слідства в справі декількома слідчими при розслідуванні особливо складної справи. Повинне бути вирішене питання і про статус особи, яка очолювала б СОГ.

Створення СОГ дозволить, на мій погляд, вирішити проблему здійснення юрисдикції примусу, тобто влади держави примушувати до дотримання права чи актів його застосування [22] (наприклад, у випадках арешту особи у зв'язку з її екстадицією, чи обшуку в порядку виконання міжнародного слідчого доручення). Як зазначає Н.А. Дрьоміна, примусова юрисдикція може здійснюватись тільки запитуваною державою (мається на увазі держава, якій направлене міжнародне слідче доручення) згідно її законодавства, і відповідно дія актів іноземних держав (ордер на обшук, на арешт, тощо) не повинна поширюватись на зону територіального суверенітету держави без її згоди [23]. У випадку з СОГ слід говорити про політериторіальну юрисдикцію, коли влада Договірних держав в особі членів СОГ поширюється на території цих держав. Тому я вважаю, що виконання будь-яких рішень СОГ, в тому числі і про арешт, обшук не має пов'язуватися з приняттям якогось правозастосовчого акту Договірною державою, на території якої має провадитись примусова слідча дія.

Кримінально-процесуальне законодавство, ні вітчизняне, ні більшості іноземних держав не враховує потенційні можливості розвитку інформаційних технологій в розслідуванні багатьох транснаціональних злочинів, у тому числі й актів тероризму. В той час, як цивільно-процесуальне законодавство деяких європейських країн передбачає можливість використання в судочинстві можливостей Інтернету. Так, фінансовий суд Гамбурга з 02 серпня 1999 р. розпочав іспити системи без паперового судочинства, вперше в ФРН апробується подання позовних заяв та обмін документами по електронній пошті через Інтернет [26].

Внесення в кримінально-процесуальне законодавство України положення про можливість дистантного провадження слідчих дій (наприклад, допиту свідків, потерпілих, обвинувачених, та підозрюваних; впізнання і т.д.) з організацією відповідних пунктів дистантного провадження слідчих дій з використанням комп'ютерного зв'язку (свого роду “Процесуальний телеміст”) дозволить значно економити як матеріальні, так і людські та часові ресурси, дасть змогу адекватно слідчій ситуації змінювати тактику провадження слідчої дії (наприклад, формувати запитання під час допиту) і, як результат, більш оперативно розслідувати справу. До речі, застосування дистантного провадження такої слідчої дії як впізнання дозволить також реалізувати положення ч. 4 ст. 174 КПК України (в редакції Закону України “Про внесення змін в деякі законодавчі акти України” від 13.01.2000 р), згідно якої у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають...