Джерела конституційного права України як галузі права

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Відомо, що кожна наука має певну сукупність джерел. Джерела права -- це форма існування правових норм, яка перетворює право в об'єктивовану реальність.

Світова практика знає чимало джерел права. Це -- акти, документи, традиції, правові (у тому числі конституційні) звичаї, правові прецеденти. У більшості випадків вони становлять систему джерел права (галузі права).

Україна так само має глибинні історичні джерела конституційного права, але їх генезис і особливості науковці оцінюють по-різному.

Джерела конституційного права закріплюють найважливішу сферу політико-правових відносин, які виникають у процесі здійснення народовладдя. Це зумовлює багатство змісту таких джерел, оскільки народовладдя -- надзвичайно складний комплекс економічних, політичних, соціальних, соціально-психологічних та інших відносин.

Одна з особливостей джерел конституційного права полягає в тому, що значна їх частина має політичний характер, бо це найбільш політизована галузь національної правової системи.

Важливою ознакою джерел конституційного права є їх вольовий характер. Державна воля, яка матеріалізується у правових актах, -- надзвичайно складне суспільне явище. Тут переплітаються матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та інші фактори.

Розглянемо, що ж означає втілити волю в закон. У загальному вигляді це означає надати конкретній волі загальнообов'язкового характеру, втілити її у правовому акті, який у разі потреби охороняється державою.

Джерела конституційного права є результатом правотворчості державних органів і безпосереднього творення права власне народом, причому така правотворчість має особливий характер, оскільки закріплює найважливіші відносини -- відносини влади.

Джерела конституційного права мають комплексний характер, оскільки об'єднують і матеріальні, і процесуальні норми. Конституційне право не має "паралельної" галузі, як це властиво цивільному чи кримінальному праву. У конституційному праві матеріальні та процесуальні норми об'єднуються в одному акті, що зумовлено насамперед вимогами законодавчої техніки.

Множинність конституційних відносин і різноманітність їх об'єктів зумовлюють різні види правових приписів, а відтак -- різноманітність видів джерел конституційного права.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У своїй сукупності джерела конституційного права утворюють складну як за структурою, так і за змістом динамічну систему, елементами якої є акти, що містять конституційно-правові норми. Множинність конституційних відносин та різноманітність їх об'єктів обумовлюють різні види правових приписів, а відтак - різноманітність видів джерел конституційного права. Це зобов'язує законодавця дбати про форми вираження і способи інституціоналізації суспільних відносин, тобто про-опосередкування цих відносин відповідними конституційно-правовими нормами. Ось чому у більшості випадків вибір законодавця визначений наперед. В законі гранично чітко вказана форма актів, які приймає той чи інший орган, а започатковує цей пере-лік найважливіший політико-правовий документ - Конституція України.

Так, у відповідності зі ст. 91 Конституції, Верховна Рада України приймає закони України, постанови та інші акти. Така організована визначеність форм правотворчості й правозастосування має принципове значення: Верховна Рада зобов'язана приймати саме такі акти. Кожен із видів актів Верховної Ради має своє функціональне призначення, закріплює (регулює) певний вид суспільних відносин. Найважливіші із цих відносин регламентуються за допомогою законів, тобто актів нормативного характеру. Правозастосувальна діяльність знаходить своє опосередкування в актах-постановах, деклараціях, зверненнях, заявах. Практика знає випадки, коли Верховна Рада України приймала акти, яких немає у вказаному переліку. Так, 12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла застереження до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, підписаної від імені України 8 грудня 1991 р. в Мінську, в якому вона визначила своє ставлення до цієї організації.

В Конституції України у ст. 106 є вказівка на те, що Президент України на основі і на визнання Конституції і законів України видає укази й розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Кабінет Міністрів України видає постанови і розпорядження (ст. 117 Конституції України). Ст. 144 Конституції надає право органам місцевого самоврядування приймати рішення в межах повноважень, визначених законом.

Говорячи про згадані акти, треба мати на увазі, що не всі з них є джерелами конституційного права. Такими є ті з них, які містять норми конституційного права.

Класифікувати джерела конституційного права можна, наприклад, у залежності від способів правотворчості. У такому разі вони можуть поділятися на: акти референдумів; нормативні акти територіальних громад та органів місцевого самоврядування; санкціоновані державою звичаї, традиції; акти, що є результатом імплементації норм міжнародного права; угоди, договори, конвенції та ін. акти, які укладає Україна з ін. державами.

Закон у широкому розумінні - це встановлені державою загальнообов'язкові правила. У власне юридичному значенні закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Найбільш загальний характер має класифікація законів за такою ознакою, як юридична сила. Ця класифікація включає чотири різновиди законів: основний закон (конституція), конституційний закон, органічний закон, звичайний закон.

Перше місце в цій ієрархії законів посідає конституція - основний закон держави, акт вищої юридичної сили, головне джерело конституційного права. конституційний право україна джерело

Конституційний закон - нормативно-правовий акт, який вносить зміни і доповнення в конституцію, приймається в особливому, ускладненому порядку, має таку ж юридичну силу, що й конституція.

Теоретичною основою виділення конституційних законів в особливу категорію є доктрина про установчу і законодавчу влади. В порядку здійснення першої - приймається конституція і поправки до неї, в порядку здійснення другої - всі інші закони.

Органічний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається за прямим приписом конституції в порядку, який відрізняється від порядку прийняття як конституційних, так і звичайних законів.

Такі закони приймаються з питань, передбачених конституцією (закони про громадянство, про конституційний суд тощо). Як правило, конституційні закони приймаються кваліфіковано більшістю голосів депутатів.

Звичайні закони - є джерелами конституційного права, вони приймаються в порядку тієї ж законодавчої процедури, що й інші акти. Вони регулюють різноманітні види суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

В законодавстві деяких країн - Італії, Франції та ін. - термін "конституційний закон" чи його синонім - "органічний закон" зустрічається досить часто. Необхідність конституційного закону обумовлена не тільки предметом державного (конституційного) права, а й функціональними можливостями самої Конституції, яка регулює відповідні суспільні відносини лише певним чином. Вона має чітко окреслене коло правового регулювання. Межі такого регулювання не можна переступати, оскільки це загрожує перетворити Конституцію у звичайний закон і призведе до того, що вона стане надзвичайно громіздким і малоефективним політико-правовим документом. З огляду на це необхідність конституційних законів цілком очевидна. Такі закони є "малими" конституціями, яким належить особливе місце і значення в конституційній системі.

Які ж ті властивості та специфічні ознаки, що споріднюють конституційний закон з Конституцією і ставлять його над іншими, "звичайними" законами? Це, насамперед, предмет правового регулювання, яким є основоположні суспільні відносини, що визначають найголовніші соціально-економічні та політичні характеристики суспільства. Функція конституційного закону - законодавче оформлення таких відносин у вигляді провідних державно-правових принципів та інститутів: інститут виборчої системи, громадянства, прав і свобод громадян тощо. Нерідко норми і принципи Конституції вплітаються в текст, що підтверджує органічну єдність цих законів з Конституцією. Про це свідчать, наприклад, статті Конституції, що практично без змін переносяться в тексти законів про громадянство, регламент тощо.

Комплексність - одна з визначальних рис конституційного закону. До свого складу вони інкорпорують норми багатьох галузей права. Типовим у цьому відношенні є закон про громадянство України, який містить норми конституційного, цивільного, сімейного, міжнародного права. До речі, комплексність - неодмінна умова формування і законодавчого закріплення відповідного інституту як складного політико-правового утворення. Звідси - підвищений рівень процедурно-процесуального наповнення конституційного закону, оскільки однією з його функцій є створення необхідних процесуальних умов життєдіяльності матеріальних норм Конституції, особливо багато таких норм у регламентах, законах про вибори.

Конституційні закони відзначаються підвищеною стабільністю, що обумовлюється характером суспільних відносин, які ними, регулюються. Серцевину цих відносин складають відносини повновладдя народу, які об'єктивно вимагають особливої сталості правової основи. Саме таку функцію покликані виконувати конституційні закони.

В юридичній літературі зроблена спроба віднайти найбільш вагомі риси юридичної природи конституційного закону. Вони такі: по-перше, це закони, які з огляду соціально-політичної важливості займають після Конституції особливе місце і утворюють відносно самостійний масив взаємозв'язаних актів; по-друге, це закони, що мають пріоритет перед звичайними законами; по-третє, ці закони мають чітко окреслену сферу регулювання; по-четверте, за змістом і функціональним призначенням вони мають комплексний характер з широкою сферою застосування; по-п'яте, для них характерна підвищена стабільність і триваліші строки дії; по-шосте, для них притаманна конкретно-регулятивна дія, тобто реалізація норм в конкретних правовідносинах.

Порядок прийняття, набрання чинності і зміни номінальних конституційних законів ускладнений щодо порядку прийняття, набрання чинності та зміни ординарних (звичайних, на які є лише посилання в Конституції без зазначення їх назви) законів, але спрощений по відношенню до порядку прийняття і набрання чинності органічних конституційних законів.

АКТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ

Закони України, як вже зазначалось, можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським референдумом). Референдум - це безпосереднє волевиявлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Відповідно до ст. І Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. Референдум - особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади.

Санкціонуючи найважливіші загальнообов'язкові правові норми, народ підтверджує свою виняткову правомочність, вирішуючи безпосередньо будь-яке питання життєдіяльності країни. Це - вираз державної волі народу, належності влади в державі саме народу. Народ - носій влади, державного, народного і національного суверенітету. Референдум, нарешті, - це свідчення зрілості суспільства, його громадян, показник демократизму інститутів суспільства й держави.

Юридична природа актів референдуму досить багата і різноманітна. Вони можуть бути нормативно-правовими чи індивідуально-правовими, тобто містити норми права або бути актами застосування права. Рішення, прийняті в порядку референдуму, мають найвищу юридичну силу, оскільки безпосереднє волевиявлення народу має виключати в майбутньому можливість зміни чи будь-якого коригування його державними органами або посадовими особами. Про це прямо говорить закон: закони, прийняті референдумом, не потребують будь-якого затвердження державними органами і можуть бути скасовані референдумом, а також рішенням Верховної Ради України, прийнятим більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів з наступним його затвердженням на референдумі.

Іншими словами, акти референдуму володіють імунітетом, статусом "недоторканності": їх можна змінити чи скасувати лише референдумом. Закон або інше рішення, прийняті референдумом, вступають в силу з моменту їх опублікування, якщо в самому законі або рішенні не зазначений інший строк. Акти, прийняті референдумом, мають багато спільного з іншими актами і в той же час їм притаманні особливі ознаки, що відрізняють їх один від одного та від інших конституційно-правових актів.

Предметом референдуму може бути й скасування певного закону або окремих його положень. Законодавець також закріпив випадки, коли рішення можуть прийматись виключно референдумом. Це так званий імперативний (обов'язковий) референдум. Предметом такого референдуму є, відповідно до ст. 73 Конституції України, питання про зміну території України.

АКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

Конституційний Суд України - важлива ланка механізму правової охорони Основного Закону республіки. Конституційний Суд має досить широкі повноваження. Деякі його акти можуть містити конституційно-правові норми. Йдеться про ті рішення Конституційного Суду, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного права, Конституції і законам України. Такі рішення приймаються більшістю від загального складу суддів і є остаточними. Вони породжують певні юридичні наслідки: втрачають силу (стають нечинними) нормативно-правові акти (окремі їх положення) в разі їх невідповідності Конституції і законам.

Рішенням Конституційного Суду властива особлива юридична сила, оскільки вони стосуються конкретних нормативно-правових актів чи окремих їх положень. У зв'язку з цим виникає ряд питань щодо юридичної сили актів Конституційного Суду, тривалості їх дії, нормативності та інших елементів їх юридичної природи.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Кількість актів Кабінету Міністрів, які є джерелом конституційного права, досить незначна. Це й зрозуміло: переважна більшість постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів стосується його виконавчої діяльності, Що регламентується переважно нормами адміністративного права. В той же час трапляються акти, які містять норми конституційного права. Таким, наприклад, є "Положення про порядок легалізації об'єднань громадян", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Переважна більшість указів Президента є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правових норм. В той же час практика знає немало указів Президента нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому відношенні є Указ Президента "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р. їх нормативно-правовий характер не викликає сумніву: вони неперсоніфіковані, розраховані на неодноразове застосування, мають універсальний характер дії.

ВИСНОВКИ

Важливу роль у правовому регулюванні здійснення державної влади відіграють джерела конституційного права. Джерела конституційного права -- це нормативні акти, в яких містяться норми конституційного права, що торкаються невизначеного кола осіб. Основним джерелом конституційного права є Конституція України. Вона містить у собі найважливіші конституційні норми, які регулюють основні сфери суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення державної влади. До джерел конституційного права України також належать: Декларація про державний суверенітет України, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Конституція та нормативні акти Автономної Республіки Крим, рішення органів місцевого самоврядування, які містять певні норми конституційного права, регламенти Рад. До джерел конституційного права слід віднести рішення Конституційного Суду України, який дає офіційні тлумачення Конституції України та законів України, визнає ті чи інші акти невідповідними Конституції України. Ст. 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а отже, належать до джерел конституційного права України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змін., внес. Законом України від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30

2. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - 2-е вид. - К.: Юрінком Інтер, 2004

3. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. - 6-е вид. - К.: Атіка, 2007

4. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. - Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003

Размещено на Allbest.ru