Колізія та конкуренція в кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття колізії та конкуренції в кримінальному праві

Походження та значення терміна «колізія». Термін «колізія» походить від лат. collisio -- зіткнення протилежних сил, устремлінь чи інтересів. В праві під колізією звичайно розуміють таке співвідношення між двома чи більше юридичними положеннями, коли вони спрямовані на регламентацію одного і того ж питання, але по різному його вирішують. Тому застосування одного з них виключає застосування іншого, з кількох правоположень, які перебувають у колізії, слід визначити лише одне, яке є чинним.

Походження та значення терміна «конкуренція». Термін «конкуренція» походить від лат. concur ere, яке означає бігти разом (наввипередки); стикатися, змагатися, зіштовхуватися. Сучасні словники української мови слово «конкуренція» визначають як: 1) боротьбу між товаровиробниками за вигідні умови виробництва та збуту товарів;

2) суперництво між окремими особами, заінтересованими в досягненні певної мети кожен для себе. Таким чином, врахування походження та семантичного значення слова «конкуренція» дає підстави вважати, що ним позначається суперництво, боротьба за досягнення кращих результатів, змагання, змагальність, боротьба, суперництво. Конкуренція як правове поняття означає наявність кількох правових положень, які «претендують» на застосування до певного випадку. При цьому суперництво між ними полягає лише у ході їх застосування до конкретних фактичних обставин. Поза правозастосуванням вони між собою не суперечать, можуть існувати одночасно.

Об'єкт колізії та конкуренції в кримінальному праві. Визначити об'єкт колізії та конкуренції означає встановити між чим (якими предметами, процесами) виникають відповідні явища. З'ясування питання про об'єкт колізії та конкуренції є передумовою розв'язання інших проблем, зокрема, про їх види та про правила вирішення. Питання про об'єкт колізії в кримінально-правовій теорії спеціально не висвітлювалося. Зі змісту публікацій випливає, що поняття колізії, звичайно, використовується в аспекті визначення того, статті (частини статей, пункти) яких нормативно-правових актів мають пріоритет при правозастосуванні. Тобто, об'єктом колізії визнаються нормативно-правові акти та їх структурні елементи (розділи або глави, статті, їх частини чи пункти). Такий підхід видається правильним. Уточнюючи його, можна вказати, що у відносинах колізії можуть перебувати:

· статті різних нормативно-правових актів (кримінального закону та актів інших галузей законодавства);

· статті, які відносяться до різних частин (Загальної та Особливої) одного кримінального закону;

положення, викладені в окремих структурних елементах статей (частин статей) Загальної та Особливої частини КК. Вчені ж, які аналізують конкуренцію в праві, це поняття використовують здебільшого для характеристики тих випадків, коли діяння передбачене (охоплюється) одночасно двома чи більше правовими нормами і при цьому виникає потреба визначити, яка ж саме з них підлягає застосуванню. Таким чином, об'єктом конкуренції найчастіше визнаються кримінально-правові норми. Уважний погляд на відповідну проблему свідчить, що кримінально-правові норми навряд чи правильно визнавати об'єктом конкуренції. Адже кожна правова норма (як юридичний феномен, що виражає суть правила поведінки вже вказувалося вище), правова норма в цілому, її поділ на окремі елементи відбувається лише в ході теоретичного аналізу, а не у зв'язку з правозастосовною діяльністю. Крім того, під час кваліфікації відбувається зіставлення фактичних ознак вчиненого з ознаками диспозиції статті (статей) КК, а не структурними елементами правової норми. Не можна абстрагуватися поза тим, що в цілому ряді випадків при кваліфікації береться до уваги не лише диспозиція, а й санкція статті КК. Також неприйнятним видається визнання об'єктом конкуренції складів злочинів. Склад злочину -- це абстрактна модель посягання, ознаки якої закріплені в кримінальному законі. Склад кожного злочину також індивідуальний, відрізняється від інших складів принаймні однією ознакою. Тому склади злочинів не можуть конкурувати, вони підлягають лише розмежуванню між собою. Не виступають об'єктом конкуренції окремі діяння, які підлягають кримінально-правовій кваліфікації. Кожне таке діяння індивідуально визначене, характеризується своїм місцем, часом, обстановкою вчинення, іншими специфічними ознаками. Кожне з них має бути кваліфіковане самостійно і окремо від інших діянь. Щодо таких діянь виникає потреба встановити, чи становить воно самостійний злочин (чи інше діяння, передбачене кримінальним законом), чи елемент іншого посягання. Питання конкуренції при цьому не вирішуються. Виходячи з викладеного, об'єктом конкуренції пропонується визнавати статті кримінального закону (їх частини, пункти). Саме щодо них виникає проблема вибору -- визначення того, яку із них застосувати до конкретного діяння. Саме окремі статті закону одночасно «претендують» на застосування до конкретних випадків. З викладеного можна зробити висновок, що колізія та конкуренція в кримінальному праві означає наявність кількох статей (частин статей, пунктів статей) нормативно-правових актів, які одночасно передбачають (охоплюють) діяння, яке підлягає кримінально-правовій кваліфікації. Вирішення ж питань колізії або конкуренції передбачає з'ясування того, яка ж із статей (частини статей, пунктів статей) повинна бути застосована в даному випадку або статтям якого із законів чи частин одного закону слід віддати перевагу.

Колізія, конкуренція і суміжні правові явища. З'ясування поняття конкуренції в кримінальному праві передбачає визначення місця цього поняття в системі правових категорій, його відмежування від подібних явищ. Такими явищами виступають:

· колізія статей закону;

· множинність (а саме, сукупність) злочинів;

суміжність статей кримінального закону. Для всіх них характерно, що скоєне насправді чи лише на перший погляд підпадає під ознаки двох чи більше правових норм, викладених у різних статтях (частинах, пунктах статей) Особливої частини КК. Визначення співвідношення понять «конкуренція» та «колізія» має важливе значення насамперед для з'ясування того, якими (одними й тими ж, чи різними) правилами слід керуватися при визначенні статті (статей) КК, що підлягає застосуванню. При цьому можливі, принаймні, такі варіанти:

· якщо це явища збігаючі, але позначені різними термінами (інакше кажучи, якщо конкуренція і колізія -- це одне і те ж саме), то подолання конкуренції і колізії має відбуватися з використанням одних і тих же правил, тобто, не існує окремих правил правозастосування при конкуренції та у випадку колізії;

· коли одне із цих понять ширше за обсягом і охоплює собою інше, то, відповідно, правила одного виду мають підпорядковуватися іншим;

у випадку, якщо ці явища хоча й однопорядкові, але не тотожні, то існують окремі, самостійні правила подолання колізії та конкуренції в кримінальному праві. Співвідношення конкуренції статей кримінального закону із сукупністю злочинів має вирішуватися виходячи з наступних засад:

· конкуренція статей кримінального закону має місце при кваліфікації одного діяння, щодо якого має бути застосована одна із конкуруючих між собою статей;

сукупність злочинів передбачає наявність двох чибільше складів злочинів, кожний із яких передбачений окремою статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини КК. При кваліфікації множинності злочинів застосовуються дві чи більше статті (частини, пункти статті) Особливої частини. Таким чином, сукупність злочинів пов'язана із сукупністю статей Особливої частини, якими вона передбачена. Кваліфікація за сукупністю пов'язана із застосуванням кількох кримінально-правових норм, а не з вибором якоїсь однієї статті, як це має місце при конкуренції. Співвідношення конкуренції статей кримінального закону та їх суміжності характеризується тим, що суміжні статті закону (чи передбачені ними суміжні склади злочинів) мають розмежувальні ознаки, за якими можна провести різницю між ними. Спільність (подібність, схожість) суміжних статей лише зовнішня -- при більш детальному аналізі вбачається різниця між ними. Одне і те ж діяння не може підпадати під ознаки кількох суміжних статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК, які відрізняються між собою. Адже посягання не може становити собою одночасно крадіжку і шахрайство, воно не може бути вчинене разом умисно і через необережність. На відміну від цього конкуренція статей кримінального закону передбачає, що діяння одночасно (і насправді, а не лише через недостатньо глибокий аналіз) підпадає під ознаки, закріплені в кількох статтях Особливої частини КК. Про те, що має місце саме конкуренція статей Особливої частини КК, а не їх суміжність, можна говорити на підставі уявного виключення цих статей, тобто, треба почергово припустити, що кожна окрема стаття взагалі не існує. Якщо у випадку відсутності якоїсь із статей діяння не може бути кваліфіковане за іншими (через відсутність ознак складу злочину), то маємо справу із суміжними статтями. У випадку, коли діяння при відсутності однієї із статей все одно підлягає кримінально-правовій кваліфікації (за іншою статтею), а при відсутності цієї іншої -- кваліфікується за тією, відсутність якої припускалася раніше, то наяву конкуренція статей (частин, пунктів статей) Особливої частини КК.

2. Види колізій в кримінальному праві та їх подолання

Типовими видами колізії в праві є:

· темпоральна (між раніше чинним і чинним нормативно-правовим актом),

· ієрархічна (між нормативними актами різної юридичної сили),

· територіальна (між актами держави і окремих адміністративно-територіальних одиниць),

· міжнародно-правова (між актами внутрідержавного законодавства і міжнародно-правовими актами).

В теорії та на практиці давно (ще з часів римського права) вироблені правила подолання такого роду колізій, які є загальновідомими і загальновизнаними. Серед них ті, які встановлюють, що пріоритет мають норми, які містяться в нормативно-правових актах:

· прийнятих з цього ж питання пізніше;

· більш високої юридичної сили;

· загальнодержавних;

міжнародно-правових. Ситуації ж, які виникають при колізіях комплексного характеру -- коли поєднуються різні її види -- загалом не породжують особливих проблем для будь-якого грамотного юриста. Наприклад, навряд чи у кого виникає сумнів, що норми інструкції, навіть прийнятої пізніше, не повинні суперечити нормі закону, а якщо така суперечність має місце, то керуватися слід лише законом. Аналіз показує, що невідповідності за змістом можуть бути не лише між різними актами (які належать до різних галузей права), а й у межах одного і того ж нормативного акта. Це дає підставу виділяти колізії міжгалузеві та внутрішньогалузеві. Питання вирішення саме таких колізій є чи не найбільш актуальними для кримінального права. Це обумовлено рядом обставин, зокрема:

· актів положенням Конституції України (ч. 2 ст. 8 Конституції України). Отже, кримінально-правові норми жодним чином не повинні суперечити конституційним, а виявлені невідповідності мають вирішуватися на користь перших;

· необхідністю забезпечити відповідність кримінального закону положенням, які містяться в чинних міжнародно-правових договорах (ч. 5 ст. З КК України). Звідси випливає, що, по-перше, передумовою ратифікації Україною міжнародно-правових договорів є приведення кримінального закону України у відповідність з ними, а, по-друге, виявлені згодом невідповідності повинні вирішуватися на користь положень, які містяться в міжнародно-правових актах;

особливою роллю кримінально-правових засобів, як ultima ratio. Тому кримінально-правові норми повинні бутиузгоджені з положеннями «регулюючого» законодавства, на охорону яких спрямовані. Однозначно неприпустимою є ситуація, коли галузеві норми визначають правомірність певного діяння, а кримінально-правові передбачають за них відповідальність чи коли в нормативно-правових актах інших галузей права даються «рекомендації» щодо вирішення питань кримінальної відповідальності, які не узгоджуються з положеннями КК України; «засиллям» бланкетних диспозицій в Особливій частині КК. При цьому відсутність нормативно-правових актів, до яких відсилає банкет на диспозиція статті КК, невідповідність вказівки на банкетні акти в статті КК змісту самих таких актів істотно утруднює, а то й взагалі робить неможливим застосування відповідних кримінально-правових норм. Однак трапляються і колізії в межах окремого нормативно-правового акта. Аналіз КК України 2001 р. свідчить, що в ньому є види колізій, які не вписуються в жоден із звичних її видів. Це колізії між окремими складовими самого кримінального закону, а саме:

· між статтями Загальної і Особливої частини КК;

· між назвами розділів і їх змістом, між назвами статей і їх диспозиціями:

між окремими положеннями Особливої частини КК. Наявність колізій всередині одного і того ж закону обумовлена використанням понять різного ступеня узагальнення, які не узгоджуються за обсягом. До вирішення таких колізій не можуть бути застосовані вже існуючі правила подолання суперечностей між різними нормами, адже всі статті містяться в одному і тому ж законі, рівні за юридичною силою, прийняті, здебільшого, одночасно. До того ж, в колізії можуть перебувати не різні норми, а різні статті, кожна з яких містить складові однієї і тієї ж кримінально-правової норми. Тут слід шукати та обґрунтовувати інші правила. Поки що вони теорією кримінального права не вироблені, слідчо-прокурорською та судовою практикою -- не апробовані, на законодавчому рівні -- не регламентовані. Звідси випливає, що суперечливість між статтями одного і того ж КК дає великий простір для появи помилок у кримінально-правовій кваліфікації, утруднює їх виявлення і робить проблематичним виправлення. Адже один юрист може приймати рішення з питань кваліфікації, беручи за основу одну статтю, інший -- ту, яка передбачає зовсім не таке вирішення питання, і кожен із них вправі бути переконаним у своїй правоті, помилковим же вважати не своє, а саме інше рішення. В цілому ж слід констатувати, що наявність колізій між статтями одного і того ж нормативно-правового акта є неприпустимим явищем. Суперечливість же між положеннями різних галузей, а тим більше між положеннями однієї і тієї ж галузі законодавства свідчить про його недоліки. Такі недоліки доводиться долати при правозастосуванні, слід попереджувати в ході правотворчості, усувати під час вдосконалення законодавства.

Повертаючись до питання про види колізій, аналіз яких злободенний для кримінального права, необхідно виділити такі з них:

· між положеннями Конституції України та статтями

· КК України;

· між положеннями чинних для України міжнародно-правових договорів та статтями КК України;

· між статтями КК України та інших законів;

· між статтями КК України та підзаконних нормативно-правових актів;

між окремими положеннями самого КК України. Колізії між положеннями Конституції України та статтями КК України. Колізія між конституційними і галузевими нормами звичайно виникає тоді, коли конституція приймається пізніше, ніж нормативно-правові акти інших галузей права. Зараз же прямої невідповідності між положеннями, закріпленими в Конституції України, та статтями чинного КК не простежується. Зрештою, їх і не повинно бути. Адже КК приймався значно пізніше, ніж Конституція України, його розробники мали можливість і були зобов'язані врахувати декларації, принципи, вимоги Основного Закону держави. Однак окремі розбіжності між нормами, закріпленими в статтях КК та Конституції, все ж таки мають місце. Вони не завжди очевидні, наявність більшості із них не усіма визнається. Але заперечувати саму можливість відповідних розбіжностей навряд чи правильно. Очевидно, що колізії між конституційними і кримінально-правовими положеннями можуть бути лише одного виду. Це розбіжності, суть яких полягає у тому, що в КК України формально передбачена відповідальність за певні діяння, а з Конституції України випливає правомірність відповідної поведінки. Причому, йдеться не взагалі про діяння, описане в диспозиції статті Особливої частини КК, а про окремі їх різновиди, прояви. Інколи і в самому КК наводяться виключні норми, призначені для обмеження кримінальної відповідальності з врахуванням насамперед конституційних вимог (наприклад, ч. 2 ст. 385 КК). Пріоритет конституційних положень над галузевими, вища юридична сила Конституції, порівняно з актами поточного законодавства щодо кримінального права, означає обмеження дії цілого ряду статей КК. Проведений аналіз показує, що є принаймні півтора десятка випадків, коли КК формально передбачає відповідальність за певні діяння, а з норм Конституції випливає їх правомірність. Тому в таких випадках дія кримінально-правових норм обмежується -- вони не можуть застосовуватися у тій частині, в якій не відповідають конституційним положенням. Проблема невідповідності між нормативно-правовими актами інших галузей. З приводу вирішення змістовних колізій між кримінально-правовими нормами і нормами інших галузей законодавства в юридичній літературі висловлюються різноманітні підходи. В основному, вони зводяться до того, що перевагу пропонується віддавати або ж кримінальному закону, або ж тому, як регламентуються відповідні положення в нормативно-правових актах інших галузей. Так, Н. Ф. Кузнєцова зазначає, що при колізії норм кримінального закону і інших галузей права пріоритет за останніми. Видається, що універсального і придатного на всі випадки рішення бути не може. Адже в одних випадках з нормативно-правових актів інших галузей випливає правомірність діяння, яке формально заборонене кримінальним законом, і тоді фактично виключається його протиправність, оскільки діяння не може бути одночасно і дозволеним, і караним, і правомірним, і злочинним. В інших же випадках у нормативно-правових актах інших галузей те чи інше діяння проголошується злочином, інколи ще й визначається яким саме. Але при цьому на чільне місце виходить положення, згідно з яким злочинність діяння може бути визначена лише чинним КК (ч. З ст. 3). Тому, колізії, які виникають у випадку виявлення невідповідності між положеннями КК, і тими, що закріплені в нормативних актах інших галузей законодавства, слід, вважаємо, вирішувати так:

· якщо діяння є правомірним відповідно до положень чинних нормативно-правових актів, то воно не може бути визнане злочином, хоча б формально й було передбачене в КК;

· діяння, на злочинність чи щодо кримінально-правової оцінки якого є вказівка в нормативно-правових актах інших галузей права, кваліфікується відповідно до положень, регламентованих в КК.

Колізії між статтями Загальної та Особливої частин КК. Колізії чинного КК свідчить, що цілий Ряд положень, викладених у статтях його Загальної частини явно не відповідає положенням Особливої частини. Причому, йдеться не лише про термінологічну неузгодженість, дрібні «помарки», які не перешкоджають правильному застосуванню закону, а й про значні розбіжності, що стосуються самої суті положень, регламентованих у нормах, які перебувають у відносинах колізії.

Неузгодженість між окремими статтями Особливої частини КК в цілому не перешкоджає їх правильному застосуванню. Адже кожна із викладених у них норм відносно автономна, може застосовуватися незалежно від іншої. Тому, наприклад, неодноразово вказана у юридичній літературі невідповідність між визначенням поняття вбивства в ч. 1 ст. 115 КК як лише умисного діяння і використання цього ж терміна в ст. 119 КК для позначення відповідного необережного злочину, мабуть, не стає на заваді кваліфікації відповідних посягань та призначення за них покарання. Принципово інша ситуація має місце при колізії між положеннями, викладеними в статтях Загальної і Особливої частини КК. Відомо, що вони не застосовуються самостійно, у відриві одне від іншого. Тому суперечність між ними ставить питання про необхідність визначення, якими ж положеннями -- Загальної чи Особливої частини КК -- слід керуватися, яким із них віддати перевагу в конкретному випадку. Суперечності між статтями Загальної та Особливої частин КК Загальні засади ви значення співвідношення між статтями Загальної та Особливої частин КК. Інколи стверджують, що статті Особливої частини КК можуть і не відповідати, не бути строго підпорядкованими щодо статей його Загальної частини, що Особлива частина кримінального законодавства розвиває і уточнює Загальну частину, а відповідні норми перебувають у співвідношенні загальної та спеціальної. На цій основі робиться висновок, що у випадку невідповідності між ними питання кваліфікації і призначення покарання слід вирішувати так, як це випливає зі статей Особливої частини КК. Погодитися з таким підходом не можна, оскільки: колізія конкуренція кримінальний право

· співвідношення загальної і спеціальної норм далеко не тотожне співвідношенню загального і особливого. Перше характеризує співвідношення норм за обсягом та відмінність у колі випадків, які охоплюються кожною із ним, друге -- виражає взаємозв'язок окремих сторін одного і того ж явища, взаємне доповнення ознак, які стосуються єдиної норми;

· концепція про співвідношення загальної і спеціальної норм може бути застосована лише щодо правових норм, які в цілому виражені в статтях як Загальної, так і Особливої частини КК. Тому не можна говорити, що в такому співвідношенні знаходяться положення, які виражені окремо в статтях Загальної і Особливої частин КК. Адже в жодній із таких статей не викладена правова норма повністю;

· положення Особливої частини КК щодо положень Загальної частини цього закону перебувають у відносинах субординації, вони не можуть виходити за межі того, що визначено Загальною частиною КК. Це випливає перш за все з розуміння Загальної частини як того, що «винесене за дужки» з усіх норм кримінального закону, що спільне, однакове для відповідних статей Особливої частини;

виділення певного законодавчого матеріалу в Загальну частину служить не лише суто технічним потребам --уникнути повторень, скоротити обсяг закону. Це має набагато більший глибокий зміст -- задекларувати і закріпити найбільш принципові положення, встановити чіткі рамки, в яких мають вирішуватися часткові питання. Загальна частина КК виступає запорукою того, що при встановленні відповідальності за окремі злочини і її реалізації не будуть порушуватися обмеження, вироблені в ході багатовікового розвитку права, будуть дотримані гарантії прав особи, щодо якої застосовується кримінальний закон, реалізуються принципи даного нормативно-правового акта. Інакше, виділення Загальної частини КК, зрештою, втрачає своє значення. З викладеного випливає, що Загальна частина КК має пріоритет над його Особливою частиною. Це стосується як питань законотворчості, так і правозастосування. Інакше кажучи, законодавець зобов'язаний так формулювати статті Особливої частини КК, щоб вони не виходили за межі, не входили у суперечність зі статтями Загальної частини; особа ж, уповноважена на застосування кримінально-правових норм, має при виявленні колізії між частинами одного і того ж закону вирішувати певні питання так, як цього вимагає Загальна частина КК.

Шляхи усунення колізій між Загальною і Особливою частиною КК. Колізії повинні усуватися з КК шляхом внесення до нього змін. Однак це процес непростий і внесення в ході його найближчим часом більш-менш вдосконалення масштабних змін до закону, прийнятого внаслідок складного, тривалого, нерідко конфліктного процесу кодифікації кримінального законодавства України, чекати не доводиться. Це, однак, не виключає необхідності розроблення шляхів, якими можуть усуватися колізії між Загальною і Особливою частиною КК. Так, в Загальній частині КК можна викласти загальне правило про те, що регламентація злочинності та караності окремих злочинів в Особливій частині КК може відрізнятися від вирішення відповідних питань в Загальній частині. Тобто, йдеться про проголошення можливості розбіжностей між Загальною та Особливою частиною одного й того ж самого закону. Однак, по суті, це означає декларування необов'язковості Загальної частини, зрештою, її непотрібність. Враховуючи, що ступінь досконалості кримінального законодавства (як і будь-якої іншої галузі законодавства) багато в чому визначається тим, наскільки розвинутою є його Загальна частина, що саме в останній закріплюються найбільш важливі, принципового характеру питання, піти на такий крок не видається можливим. Ще один прийом подолання колізій може полягати в тому, що такого роду положення можуть міститися в окремих статтях Загальної частини. Викласти їх можна шляхом застережень типу: «За винятком випадків, передбачених статтями Особливої частини цього Кодексу». Тоді, як загальне правило, буде прийняте те, що Особлива частина підпорядковується Загальній частині КК, регламентує питання відповідальності в межах, визначених нею. Однак щодо вирішення певних питань допускається відхід від правил, унормованих в Загальній частині КК. Наприклад, ознакою злочинної організації визнаватиметься наявність в ній трьох чи більше учасників, окремі ж види такої організації, зокрема, банда, матимуть місце і тоді, коли вона утворена двома суб'єктами. Таке рішення також не видається бездоганним. Адже при його реалізації:

· все одно буде підірване значення Загальної частини

· КК як сукупності положень, що поширюються на всю Особливу частину;

· враховуючи динамічний характер кримінального законодавства, те, що зміни та доповнення переважно вносяться в статті Особливої частини КК, проблематично визначити коло випадків, щодо яких регламентація у Загальній та Особливій частині КК має відрізнятися;

вимагаються чіткі і однозначні формулювання в Особливій частині для того, щоб можна було визначити чи в конкретному випадку слід виходити з положень Загальної частини КК, чи має місце виняток. Сучасний же рівень законотворчості не дає підстав сподіватися на те, що відповідні норми будуть викладені належним чином. Крім того, це призведе до необхідності перехресних посилань між статтями Загальної і Особливої частин КК й збільшення обсягу нормативно-правового акта в цілому. Виходячи з викладеного вище, найбільш вдалим способом усунення аналізованих колізій видаються зміни в статтях Загальної та Особливої частини КК -- такі їх формулювання, при яких відповідні питання регламентувалися б на основі єдиних вимог. Ці зміни можуть і повинні стосуватися:

· статей Загальної частини -- розширення обсягу викладених там понять з тим, щоб вони охоплювали всі випадки, передбачені статтями Особливої частини КК. Так, доцільно змінити поняття повторності злочинів в ст. 32 КК, передбачивши, що нею визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті,а у випадках, встановлених Особливою частиною цього Кодексу, і різними її статтями. Що ж до статті, яка регламентує конфіскацію майна (ст. 59 КК), то в ній слід вказати, що так звана спеціальна конфіскація застосовується щодо злочинів будь-якого ступеня тяжкості. А ще краще, інститут спеціальної конфіскації взагалі регламентувати в кримінально-процесуальному законодавстві, а в КК передбачити лише загальну конфіскацію -- як вид покарання;

· статей Особливої частини -- звуження обсягу понять, що там застосовані, і зведення їх до тих, які містяться в Загальній частині КК. Так, поняття злочинної організації в ст. 255 КК, банди в ст. 257 КК належало б викласти так, щоб не викликало сумнівів, що вони створені для вчинення щонайменше двох тяжких чи особливо тяжких злочинів. Якщо ж законодавець дотримується іншої позиції щодо ознак злочинного співтовариства, то йому належить внести зміни в ч. 4 ст. 28 КК.

3. Види конкуренції в кримінальному праві та способи її вирішення

Основні види конкуренції кримінально-правових норм:

· конкуренцію частини і цілого; конкуренцію загальної і спеціальної норм;

конкуренцію кількох спеціальних норм. Звичайно, що види конкуренції кримінально-правових норм можна виділити і за іншими ознаками. Але це будуть допоміжні класифікації.

Наприклад, за кількістю норм, які конкурують, може виникнути:

1) одноступенева (одноетапна, одноразова) конкуренція - коли в такому процесі приймають участь дві кримінально-правові норми; 2) багатоступенева (багатоетапна, неодноразова) конкуренція - конкурують три або більше норми, тобто вказаний процес проходить вже два або більше етапи.

Крім того в теорії кримінального права виділяють неповну (часткову) конкуренцію на відміну від повної. Ці види виділяються за рівнем співпадіння обсягу загальних і спеціальних кримінально-правових норм.

Ще однією підставою для виділення видів конкуренції кримінально-правових норм може бути об'єкт суспільно небезпечного посягання. За цією ознакою можна виділити конкуренцію норм в межах:

а) безпосереднього об'єкта посягання - між нормами, що містяться в одній статті Особливої частини;

б) родового об'єкта посягання - між нормами, що містяться в одному розділі Особливої частини;

в) загального об'єкту злочину - між кримінально-правовими нормами взагалі;

Крім того, до наведеного ряду примикає конкуренція між кримінально-правовими нормами Особливої частини та охоронювальними адміністативно-правовими нормами.

Способи вирішення конкуренції кримінально-правових норм

Конкуренцію кримінально-правових норм повністю усунути неможливо, хоча в теорії кримінального права робляться такі пропозиції. Конкуренція кримінально-правових норм є об'єктивним явищем, яке проявляється в ході застосування норм до життєвих випадків (кваліфікації). Передумовою виникнення конкуренції є стан законодавства - наявність декількох кримінально-правових норм, які розраховані на регламентацію одних і тих самих суспільних відносин, або, іншими словами, одна і та сама ситуація підпадає під дію декількох норм.

Отже, доцільно визнати формою вирішення конкуренції кримінально-правових норм її подолання.

Засоби подолання конкуренції кримінально-правових норм можна визначити як юридичні інструменти, за допомогою яких вирішується питання про вибір однієї норми з кількох, що поширюються на даний випадок і претендують на застосування до нього. Конкуренція кримінально-правових норм долається за допомогою таких засобів:

1) колізійна (конкурентна) норма - формально визначене та нормативно закріплене в кримінальному законі правило кваліфікації злочинів при конкуренції кримінально-правових норм.

2) правоположення - сприйняте практикою та об'єктивоване в актах правозастосування правило подолання конкуренції кримінально-правових норм певного виду;

3) теоретичне правило - вироблена теорією кримінального права та науково обгрунтована рекомендація спеціалістів в галузі кримінально-правової кваліфікації по вибору кримінально-правової норми у випадку конкуренції певного виду. В теорії права (кримінального зокрема) одним з способів подолання суперечностей правового регулювання (колізій) називають тлумачення правових норм (офіційне та неофіційне (доктринальне) Однак з цього приводу, враховуючи специфіку конкуренції кримінально-правових норм та її відмінність від колізії, більш вдалим видається твердження про те, що при кваліфікації виходять з ознак закону вже усвідомлених і витлумачених, інакше недовго дійти до того, що закон “підганяється” під конкретний випадок. Тому, видається, тлумачення правових норм як процес з'ясування (роз'яснення) їх змісту не може визнаватися способом подолання конкуренції кримінально-правових норм як нетипової ситуації при кваліфікації злочинів. Важливим є питання про ієрархію та взаємодію вказаних засобів, в якій послідовності до них потрібно звертатися, як вони взаємообумовлені.

У взаємозв'язку:

Теоретичне правило - Правоположення - Колізійна (конкурентна) норма, прослідковується шлях об'єктивізації певного правила подолання конкуренції кримінально-правових норм, шлях від теорії до правової норми. Так, нерідко, органи правозастосування звертаються до науковців з проханням роз'яснити певні ситуації, порекомендувати можливі шляхи виходу з них. Теоретичне ж правило, яке сприйняте практикою правозастосування може отримати нормативне закріплення.

Коли вже йде мова про подолання конкуренції у процесі правозастосування, то з урахуванням існуючої правової системи спорстерігається зворотня послідовність: Норма - Правоположення - Теоретичне правило. Тобто, у ситуації, коли наявне правоположення суперечить конкурентній нормі при правозастосуванні повинна враховуватись саме правова норма. У випадках суперечності між правилом, закріпленим у правоположенні, та теоретичним правилом керуватися при кваліфікації слід все ж таки правоположенням.

Способи вирішення конкуренції частини і цілого.

Проблему конкуренції частини і цілого часто порівнюють з поглинанням злочинів. Ці поняття, видається, співвідносяться як явище (конкуренція частини і цілого) та процес, який відбувається у цьому явищі (поглинання злочинів). З точки зору проблеми вирішення конкуренції частини і цілого проблема поглинання має бути висвітлена в такому аспекті.

Способи вирішення конкуренції загальної та спеціальної норм.

Важливим питанням вирішення конкуренції загальної та спеціальної норм є питання про можливість кваліфікації посягання, яке підпадає під ознаки норм, які можна визначити як загальна та спеціальна, за сукупністю. Вказана проблема повинна вирішуватись з використанням вироблених наукою правил про множинність (повторність, сукупність, рецидив) злочинів. Тобто, якщо вчинено декілька злочинів, то всі вони повинні бути кваліфіковані самостійно, кожен акт злочинної поведінки повинен бути так чи інакше врахований при кримінально-правовій оцінці вчинених посягань. Застосування ж правил про конкуренцію кримінально-правових норм для вирішення питань реальної сукупності злочинів не дозволяє врахувати ці моменти і буде суперечити принципу повноти кримінально-правової кваліфікації.

Види конкуренції спеціальних норм та способи їх вирішення.

В теорії кримінального права виділяють в основному три види конкуренції спеціальних норм між собою та правила їх вирішення:

1) про кваліфікований та особливо кваліфікований склади злочину (за умови відсутності між ними підпорядкування). Пропонується таке правило її вирішення: більш тяжка кваліфікуюча ознака поглинає менш тяжку; при конкуренції декількох частин статті, які передбачають кваліфікуючі обставини, повинна застосовуватися та частина, яка передбачає найбільш небезпечні ознаки з числа наявних в даному конкретному випадку ;

2) про привілейований та особливо привілейований склади злочинів (за цієї ж умови). При цьому має застосовуватись повинна норма про більш привілейований склад злочину. Обргунтовується таке вирішення питання тим, зокрема, що наявність декількох пом'якшуючих обставин не повинно погіршувати становище винного порівняно з тим, якщо була б тільки одна з них;

3) про привілейований та кваліфікований склади злочинів (за цієї ж умови). Для цієї ситуації пропонується правило, згідно якого застосовуватись повинна норма, що передбачає привілейований склад злочину. Це правило грунтується на тому, що всі сумніви при застосуванні кримінально-правових норм, зокрема про пріоритет однієї з конкуруючих норм, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного, засудженого).

Список використаної літератури

1. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації. - К., 2005.- с. 275

2. Словник іншомовних слів / Ред. О. С. Мельничук. -- К.: Гол. ред. УРЕ, 1975. -- С. 352. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. -- М.: Юристъ, 1999. -- С. 210; Марія О. К. Кваліфікація злочинів при конкуренції кримінально-правових норм. -- С. 53.

3. Благов Е. В. Квалификация преступлений (теория и практика). -- С. 54.

Размещено на Allbest.ru