Законодавчий процес

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Теорія держави і права України

на тему: «Законодавчий процес»

Зміст

Вступ

1. Поняття і правове регулювання законодавчого процесу4

2. Стадії законодавчого процесу

3. Законодавча техніка

4. Ефективність законотворчої діяльності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України закріпила здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу i судову (стаття 6). Це загальне положення, що втілюється нормою-принципом, враховується i віддзеркалюється у нормативному визначенні Конституцією Верховної Ради України, яка конституюється єдиним органом законодавчої влади в Україні - парламентом (стаття 75). [1]

Головними функціями Верховної Ради є: законодавча; установча (державотворча, організаційна); функція парламентського контролю. [1]

Пріоритетною функцією Верховної Ради є законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії. Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо. [1]

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури. [2]

1. Поняття і правове регулювання законодавчого процесу

Верховна Рада України функціонує на підставі Конституції України та нещодавно притятого Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010р.

Актуальність теми «Законодавчий процес та його стадії» полягає в тому, що прийняття законів - це створення власної правової системи, побудованої на національному і міжнародному досвіді становлення і розвитку державності. Кожен закон має відповідати об'єктивним потребам суспільного життя і можливостям для їх задоволення, враховувати пріоритети загально людських цінностей, максимально використовувати досягнення юридичної науки та законодавчої техніки.

Створення розвинутого і дійового законодавства в Україні є можливим лише за умови розробки і прийняття законодавчих актів на належній науково-аналітичній основі.

Метою дослідження даної теми - є дослідження пов'язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу, визначення основних учасників законодавчого процесу.

Завданням теми є дослідження основних стадій законодавчого процесу, передбачених Конституцією та законами України, а саме: законодавча ініціатива, розгляд законопроекту в декількох читаннях «обговорення законопроекту», прийняття закону, опублікування та набрання ним чинності.

Об'єктом дослідження є законодавчий процес - шлях який проходить закон від розробки законопроекту до набрання ним чинності.

Предметом теми є участь органів влади в розробці та обговоренні законопроектів та прийнятті законів.

Згідно з Законом “Про закони і законодавчу діяльність”, який був прийнятий Верховною Радою України, однак не вступив в силу у зв'язку з вето Президента України, законодавча діяльність визначалась як нормотворча діяльність, спрямована на розробку, прийняття і забезпечення дії законів, яка здійснюється громадянами, державними органами, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, об'єднаннями громадян, науковими установами та іншими суб'єктами, в порядку, встановленому Конституцією України та іншими нормативними актами України[12].

З законодавчою діяльністю тісно пов'язане правове поняття "законодавчий процес". За часів радянської науки поняття законодавчого процесу ототожнювалось з правотворчим процесом і було наступним: “правотворчість в соціалістичному суспільстві визначається як виражаюча волю народу, направлена на досягнення цілей розвитку суспільства, організаційно-оформлена діяльність держави по виявленню потреби в нормативно-правовому регулюванні суспільних відносин і створенні у відповідності з ними нових правових норм, заміні і відміні діючих”[13;С.16]. Зараз поняття правотворчого процесу і законодавчого відокремлені, але не існує одностайної думки щодо цих понять.

У науковій літературі законодавчий процес вживається в двох значеннях: в широкому його розумінні та більш вузькому. Прибічники широкого розуміння законодавчого процесу початком його вважають підготовку законопроекту на основі пізнання об'єктивних закономірностей і потреб суспільного розвитку[14;С.150]. На основі цього, І. Л. Дюрягін виділяє два етапи законодавчого процесу. Перший - попереднє формування державної волі, яке виражається у створенні законопроекту. На даному етапі можна виділити ряд самостійних стадій: прийняття рішення про розробку законопроекту, підготовка законопроекту, його обговорення, узгодження і доопрацювання. На мою думку ці дії не породжують правових норм, а лише створюють основу для стадії внесення законопроекту суб'єктом права законодавчої ініціативи.

Другий - офіційне зведення державної волі в норму права. Сюди відноситься внесення проекту суб'єктом права законодавчої ініціативи, обговорення проекту, прийняття самого закону та його опублікування[15;С.157]. Автори посібника “Наукові основи правотворчості" також притримуються позиції, що початком законодавчого процесу є прийняття рішення про підготовку законопроекту[16;С.15].

Законодавчий процес або парламентський, як його називають прибічники вузького розуміння, обмежується процесом проходження законопроектів у парламенті. "Законодавчий процес пов'язаний з поданням до законодавчого органу проекту закону, розглядом, прийняттям (зміною чи скасуванням) і введенням в дію законів, а також формуванням єдиної системи законодавства"[17;С.7]. Законодавчий процес слід починати із внесення проекту нормативного акту суб'єкту нормотворення (внесення суб'єктом права законодавчої ініціативи проекту до парламенту). Лише парламент забезпечує перетворення законопроекту в закон і, тим самим сприяє здійсненню суб'єктами даних процесуальних відносин своїх процесуальних прав і обов'язків. Тому прибічники вузького розуміння законодавчого процесу називають його парламентським.

На думку автора, який розуміє законодавчий процес як парламентський, всі відносини, що протікають у парламенті з приводу продування законів є предметом законодавчого процесу. Це означає, що розуміння законодавчого процесу має спиратися на уявлення прозаконодавчий процес, як процес, який відбувається за ініціативи парламенту, охоплює її реалізацію у парламенті і завершується введенням в дію закону. Тому, на думку автора, вузько-парламентське розуміння законодавчого процесу повинно включати і ініціацію парламентом законопроекту.

Можна уточнити з цього приводу позицію А. Тихомирова, який визначає законодавчий процес як процес діяльності вищих органів державної влади щодо видання законодавчих актів, що складається з ряду стадій. Таких стадій, на думку вченого, є шість: прогнозування і планування законодавства; внесення пропозицій про зміну закону; розробка концепції закону і підготовка законопроекту; спеціальне та громадське обговорення проекту закону; розгляд і прийняття закону; опублікування закону і набрання ним чинності[18;С.181]. Таке визначення комплексно характеризує законодавчу діяльність. Для законодавчого процесу основним суб'єктом, який ініціює його, здійснює остаточне опрацювання закону є парламент.

Законодавчий процес характеризується:

суб'єктним складом; стадіями; правовим регулюванням

1) законодавчий процес, як будь - яка процесуальна діяльність - це офіційний порядок здійснення юридично значимих дій. Законодавчі правовідносини характеризуються своїм суб'єктним складом. Основними учасниками законодавчого процесу є визначені в Конституції суб'єкти права законодавчої ініціативи - народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України і народ, якщо закон приймається через референдум[1;С.115]. Крім того, допоміжним учасниками законодавчого процесу на різних етапах можуть бути структурні підрозділи апарату Верховної Ради. Суб'єкти розробки законопроектів і суб'єкти права законодавчої ініціативи не завжди співпадають (наприклад, коли законопроект розробляється на замовлення вченими з вузів, а вноситься суб'єктом законодавчої ініціативи) .

2. Стадії законодавчого процесу

Основу законодавчої діяльності становить законодавчий процес. Законодавчий процес -- це діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов`язана з поданням до законодавчого органу проекту закону, розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням в дію законів, а також з формуванням єдиної системи законодавства України, яка здійснюється за процедурою, визначеною Конституцією України і законами України.

Стадіями законодавчого процесу є:

а) законодавча ініціатива;

б) підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

в) розгляд проекту закону Верховною Радою України;

г) прийняття та введення в дію закону;

д) підписання прийнятого Верховною Радою України закону Президентом України;

е) набрання чинності законом.

Особливою формою здійснення законодавчої діяльності є прийняття закону за народною ініціативою всеукраїнським референдумом.

Суб'єктами законодавчого процесу в Україні є визначені Конституцією України суб'єкти права законодавчої ініціативи та Верховна Рада України.

Законодавча ініціатива

Перша стадія законодавчого процесу -- законодавча ініціатива, зводиться до внесення на розгляд Верховної ради законопроекту. Право на здійснення такого роду дій іменується правом законодавчої ініціативи. Згідно Конституції України право законодавчої ініціативи належить Президентові України, ВР, депутатам Верховної Ради, Урядові України, законодавчим (представницьким) органам суб'єктів України. Це право належить також Конституційному судові України, Верховному Судові України і Вищому Арбітражному Судові України із питань їхнього ведення.

Таким чином, Конституція України розрізняє дві групи суб'єктів права законодавчої ініціативи. У першу з них входять суб'єкти, чиє право законодавчої ініціативи не зв'язано якими-небудь компетенційними рамками. В другу ж группу цих суб'єктів входять ті з них, що користуються правом законодавчої ініціативи лише з питань їхнього ведення.

До цього варто додати, що відповідно до Регламенту Верховної ради право законодавчої ініціативи має також група депутатів, що складають комітет Верховної ради.

Законодавча ініціатива -- це звернення суб'єкта права законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону, припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України. Законодавча ініціатива підлягає обов`язковій реєстрації у Верховній Раді України і прийняттю її до розгляду.

Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України

Розробка проектів законів здійснюється за правом, визначеним законом, за дорученням Верховної Ради, на замовлення на договірній основі, а також в ініціативному порядку. Порядок розробки проектів законів визначається Положенням про порядок розробки проектів законів. Розробка законопроекту про державний бюджет є обов'язком Уряду України, передбаченим законом, і здійснюється ним за правом.

Верховна Рада може доручити розробку проекту закону (його структурної частини) постійній або тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради, а також Уряду. Фінансування розробки проекту закону, дорученої Верховною Радою, здійснюється за рахунок державного бюджету. Розробку проекту закону (його структурної частини) на договірній основі замовляє Президія Верховної Ради за рахунок кошторису витрат Верховної Ради, про що повідомляється на пленарному засіданні.

В ініціативному порядку законопроекти мають право розробляти громадяни і юридичні особи. Розроблені ними законопроекти вносяться до Верховної Ради згідно з положеннями глави 6.2 від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи, чи за їх підтримкою з обов'язковим зазначенням всіх авторів (прізвище, ім'я, по батькові, місце роботи, посада, освіта, поштова адреса, телефон), які розробили законопроект або його структурні частини.

Законопроекти повинні бути оформлені відповідно до вимог глави 6.2 Регламенту Верховної та Положення про структуру, виклад, зміст і оформлення проектів законів. Законопроекти, розроблені за дорученням або на замовлення Верховної Ради, а також ті, що вносяться Президентом України або Урядом, повинні супроводжуватися пояснювальною запискою, виконаною в повному обсязі згідно з Положенням про порядок розробки проектів законів.

До доручення чи замовлення Верховної Ради на розробку проекту закону (його структурної частини) додаються:

1) завдання на розробку проекту закону (його структурної частини); рішення Верховної Ради з питань, зазначених у стаття 6.4.4, якщо таке є;

2) законодавча пропозиція, за наслідками розгляду якої було прийнято рішення про необхідність розробки проекту закону;

3) стенографічні бюлетені засідань Верховної Ради, на яких розглядалася законодавча пропозиція про необхідність розробки проекту закону;

4) інші документи щодо розроблюваного законопроекту (його структурної частини).

Розгляд проекту закону Верховною Радою України

Законодавча пропозиція чи законопроект після поширення їх серед депутатів згідно з ч.2 стаття 6.2.10 для попереднього розгляду та підготовки висновку про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії, а також про порядок подальшої роботи над ними передаються Президією Верховної Ради відповідним комісіям Верховної Ради з визначенням спільно з Погоджувальною радою депутатських груп (фракцій) терміну виконання і одночасно передаються постійній комісії, до компетенції якої входять питання конституційності актів. При цьому для підготовки висновку визначається головна комісія, якій інші комісії у визначений термін подають свої висновки про наслідки розгляду ними законодавчої пропозиції чи законопроекту.

Стосовно законопроектів і пропозицій, зазначених в ч.2 стаття 6.2.7, головна комісія і постійна комісія з питань бюджету на спільному засіданні приймають рішення щодо повноти їх фінансового обгрунтування і забезпечення. З цього питання комісії можуть запросити висновок Уряду України, а також внести свої пропозиції та обгрунтування.

У разі, коли щодо закріплення законопроекту за комісіями вносяться інші пропозиції, Верховна Рада приймає процедурне рішення з цього питання.

Постійні комісії опрацьовують законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки та інші документи згідно з Законом України про постійні комісії Верховної Ради України.

Порядок розгляду комісією законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок та підготовки висновків щодо них визначається відповідною комісією Верховної Ради.

Законодавча пропозиція чи законопроект після попереднього розгляду у відповідних постійних комісіях з їх висновками передаються Президією Верховної Ради на розгляд Верховної Ради для прийняття рішення щодо включення їх до порядку денного сесії відповідно до стаття 6.4.1.

Висновки комісій щодо законодавчої пропозиції чи законопроекту повинні обов'язково містити обгрунтування доцільності прийняття Верховною Радою того чи іншого рішення щодо відповідного законопроекту, а також пропозиції щодо порядку подальшої роботи над ним. У разі необхідності комісія вносить пропозицію про застосування положень стаття 6.4.4 та рекомендує перелік питань, щодо яких, на її думку, Верховна Рада має прийняти рішення.

Головна комісія повинна дати свої висновки і пропозиції щодо альтернативних законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради.

У необхідних випадках Верховна Рада, Президія Верховної Ради (за своєю ініціативою або за поданням головної комісії) направляють законодавчу пропозицію чи законопроект на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного пошуку чи наукового дослідження; при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені. Щодо законодавчих пропозицій чи законопроектів можуть запитуватися висновки Уряду України, Верховної Ради Республіки Крим, відповідних міністерств і відомств, інших органів, установ і організацій, а також окремих фахівців.

Головна комісія з залученням юридичного та редакційно-видавничого відділів Секретаріату Верховної Ради запрошує ініціатора законопроекту, представників інших комісій та органів, яким доручено доопрацювання законопроекту, і розглядає внесені і не відкликані у встановленому стаття 6.2.11 порядку пропозиції, поправки та готує законопроект до визначеного Верховною Радою читання.

Альтернативні законодавчі пропозиції і законопроекти розглядаються комісіями одночасно з основною законодавчою пропозицією чи законопроектом.

Депутат, який вніс пропозицію чи поправку (або за його письмовим дорученням інший депутат), має право уточнювати їх текст у ході обговорення законопроекту в комісії чи іншому органі, якому доручено доопрацювання проекту, а також відкликати та вносити за власною підтримкою пропозиції і поправки згідно із стаття 6.2.11.

Внесені і не відкликані в ході доопрацювання законопроекту пропозиції, поправки додаються до тексту законопроекту для розгляду їх у другому чи третьому читанні; вони повинні мати суцільну нумерацію. Пропозиції та поправки, відхилені головною комісією і не відкликані у встановленому порядку, подаються комісією на обговорення при розгляді законопроекту на засіданні Верховної Ради.

Прийняття і введення в дію законів

Тексти законів та інших законодавчих актів, прийнятих Верховною Радою, оформляються Секретаріатом Верховної Ради і в п'ятиденний термін підписуються Головою Верховної Ради України, після чого закони (разом з законами або постановами Верховної Ради про порядок введення їх в дію) передаються на підпис Президенту України. Президент України підписує закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію і приймає їх до виконання. Закон, переданий Президенту України, повинен бути підписаний ним протягом 10 днів з дня отримання і не пізніше 24 годин направлений до Президії Верховної Ради України для реєстрації і опублікування.

Якщо Президент України протягом встановленого терміну не повернув закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію на повторний розгляд Верховній Раді або не направив їх Конституційному Суду України як такі, що не відповідають Конституції чи іншим законам, закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію вважаються підписаними Президентом України і публікуються відповідно до положень стаття 6.10.3. У випадках, коли Президент України використав право відкладального вето, закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертаються в Секретаріат Верховної Ради із зауваженнями і можливими пропозиціями у встановлений ч.1 цієї статті термін для повторного розгляду Верховною Радою. Відкладальне вето Президента України скасовує результати голосування в цілому відповідно за закон або закон чи постанову Верховної Ради про порядок введення його в дію.

Повторний розгляд закону (разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію), повернутого Президентом України, є невідкладним. Зауваження Президента України до повернутого ним закону (чи закону або постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію) розглядаються за процедурою внесення змін і доповнень, скасування законів (глава 6.8) з новим голосуванням щодо закону в цілому. Розгляду підлягають структурні частини закону (чи закону або постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію), щодо яких Президент України зробив зауваження, а також пов'язані з ними. Наслідки повторного розгляду закону визначаються Конституцією України.

Якщо Верховна Рада вносить сформульовані нею поправки до закону, який був повернутий їй (чи до постанови про порядок введення закону в дію), Президент України може знову повернути виправлений закон (чи відповідну постанову) до Верховної Ради з новими зауваженнями. Якщо Верховна Рада приймає закон (чи відповідну постанову) у незміненому вигляді або із сформульованими Президентом України пропозиціями чи поправками (всіма або їх частиною), Президент України повинен підписати його.

Підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються державною та російською мовами Президією Верховної Ради у "Відомостях Верховної Ради України" протягом 30 днів, а також в газеті "Голос України" протягом 5 днів є офіційною публікацією.

Закони та інші акти Верховної Ради можуть бути опубліковані в інших органах друку, обнародувані по телебаченню, радіо, передані телеграфом, розіслані відповідним державним органам, установам, органам місцевого і регіонального самоврядування, об'єднанням громадян. Президія Верховної Ради сприяє публікації зазначених актів у перекладі на інші мови, якими користується більшість населення відповідних місцевостей.

Підписаний Президентом України закон є оригіналом і зберігається в Секретаріаті Верховної Ради. Всі інші примірники закону є копіями.

У разі виявлення невідповідності опублікованого закону, іншого акта Верховної Ради його оригіналу виправлення проводиться негайно, але не пізніш як через 3 дні з дня виявлення невідповідності.

Закон України набирає чинності відповідно до положень, встановлених Конституцією України.

Порядок опублікування і набрання чинності іншими актами, прийнятими Верховною Радою та її органами, встановлюється законом.

Проекти найважливіших постанов та інших актів Верховної Ради з питань державного, господарського, соціально-культурного життя, екологічної безпеки і зовнішньої політики розглядаються у трьох читаннях відповідно до правил, встановлених Регламентом ВР щодо розгляду законопроектів.

Президія Верховної Ради України приймає постанови, Голова Верховної Ради, його заступники видають розпорядження, постійні і тимчасові комісії Верховної Ради приймають рішення, рекомендації, висновки.

Постанови та інші акти Верховної Ради, постанови Президії Верховної Ради України підписує Голова Верховної Ради.

Постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою, не пізніш як у семиденний після їх прийняття термін публікуються в друкованих засобах інформації Верховної Ради України.

3. Законодавча техніка

законодавчий процес верховна рада

Коли часто говорять, що той чи інший закон не діє, то при цьому виникає принаймі декілька можливих причин. Найчастіше вважають, що закон не діє, бо його не застосовують, часто з причин простого незнання закону тими суб'єктами на яких він поширюється або з причини неможливості його застосування без підзаконних актів виконавчої влади: постанов Уряду, галузевих Інструкцій чи Положень. Значно менше уваги звертається на іншу причину низької ефективності законів, а саме низьку якість підготовки самого тексту закону, недосконалість його структури та викладу, адже від того наскільки повно і зрозуміло виписаний текст закону дуже сильно залежить можливість його застосування. Дуже часто застосуванню законів перешкоджають самі закони, або через неповноту регулювання ними суспільних відносин, або через нечіткість та неточність формулювань нормативних положень чи недосконалу структуру. [3, с.5]

Правова сфера державного і громадського життя переповнена багатьма явищами і процесами. В ній задіяно багато юридичних осіб, громадян. Сили влади спрямовані безпосередньо на прийняття законів і дотримання законності. В насиченому руслі юридичних подій мало поміченим залишається такий елемент законотворчості і правозастосування як законодавча техніка.

Перш за все розглянемо, що ж таке законодавча техніка і постараємось знайти найбільш точне і правильне визначення цього поняття.

Як правило, законодавча техніка традиційно розглядається в контексті правотворчості в якості однієї з її елементів. Це система правил і прийомів підготовки найбільш досконалих по формі і структурі проектів нормативних актів, які забезпечують максимально повну і точну відповідність форми нормативних приписів їх змісту, доступність, простоту нормативного матеріалу, який вичерпує обсяг питань, що регулюються. До них відносяться вимоги до форми актів, зміні чи виключенню раніше прийнятих актів, усуненню протиріч, оформленню нової редакції статей і т.п., а також формальні реквізити, структурні розмежування, специфічна мова, визначення термінів, спеціальні засоби забезпечення норм.

В інших наукових працях мова йде про юридичну техніку як сукупність правил, засобів і прийомів розробки, оформлення і систематизації всіх нормативних актів в контексті джерел права і правотворчості. Об'єктом юридичної техніки є текст нормативного документу, до якого законодавець застосовує інтелектуальні зусилля. [4, с.5-6]

Більш предметним є розмежування техніко-юридичних засобів - викладу змісту правових приписів (термінологія, нормативний виклад, юридичні конструкції), прийомів формулювання норм чи положень правових актів, засобів і прийомів побудови правових актів (поділ на розділи, статті і т.п.). Є специфіка законодавчої техніки і правозастосувальної техніки, пов'язана з обробкою індивідуальних актів.

Ще в правотворчості поряд з діяльністю по моделюванню громадських відносин з ціллю створення правових норм і сукупністю прийомів мислення виділяють конкретно-технологічний елемент - юридична техніка. Вона охоплює, по - перше технічні засоби і операції - нормативну побудову, юридичні конструкції, галузеву типологію. Це свого роду типові схеми, методики переведення волі законодавця в правові норми, по - друге, засоби і операції як нематеріальні субстрати, по - третє, юридична техніка відображає класовий напрямок громадськості, коли юридичні прийоми надають нормам соціально визначеного змісту. [5, с.267-289]

Неважко помітити, що в вищевказаних працях мова йде скоріше про просту сукупність прийомів, ніж про чітку і послідовно застосувальну систему правил. Кожне з яких застосовується на своїй стадії підготовки тексту правового акту. Отже більш вірним буде таке визначення, законодавча техніка - це система правил, які використовуються і є спеціально призначені для пізнавально-логічного і нормативно-структурного формування правового матеріалу і підготовки тексту закону. Дане визначення і належна йому структура розширюють рамки законодавчої техніки і у якійсь мірі наближують її до елементів законодавчого процесу. І все ж автори рахують таке „розширення” виправданим, оскільки воно сприяє більш чіткому зв'язку змістовних і формально-юридичних засобів підготовки законів. Цим і відрізняється поняття законодавчої техніки від поняття юридичної техніки.

Також не слід правотворчість зводити до законотворчості. Законотворчість є виключною монополією представницьких вищих органів держави (в Україні - Верховної Ради) або народу (громадянського суспільства) у передбачених законом випадках. Законотворчість - важлива складова частина правотворчості, яка закінчується прийняття законів. [6, с. 122-124]

Отже, в данному визначенні можна виділити шість взаємопов'язаних елементів цього явища:

а) пізнавально-юридичний;

б) нормативно-структурний;

в) логічний;

г) мовний;

д) документально-технічний;

е) процедурний.

Все це і є загальною характеристикою законодавчої техніки і її елементів.

І тим не менше є особливі юридично-технічні прийоми в різних галузях законодавства. Їх різниця обумовлена неоднаковим об'єктом і методами правового регулювання, а звідси і неминуча специфіка в побудові структури текстів законів в галузях законодавства, структурі правових норм і т.п., яку не можна залишати поза увагою.

Наприклад, в конституційному законодавстві більше застосовується норм-дефініцій, норм-цілей і норм-принципів. Самі ж норми нерідко складаються лише з диспозиції. В цивільному законодавстві традиційною є чітка і детальна структуризація інститутів і норм. Щодо кримінального закону розроблені прийоми законодавчої техніки, які сприяють правильній побудові кримінально-правових норм. Перша група - це точність описаних складів злочинів, це вибір загальних чи спеціальних складів злочину, це визначення санкції і її меж, це термінологія кримінального закону. Друга група - це міра використання казуїстичних і узагальнюючих прийомів в конструюванні складів злочинів. Третя група - це використання або простої, або описової, або бланкетної, або відсилочної диспозиції. Четверта група пов'язана з вирішенням питання про взаємовідношення загальних і спеціальних складів. П'ята група стосується правильного встановлення санкції за описані в диспозиції злочинні дії. Шоста група - це межі і види санкцій. Як бачимо, при подібному трактуванні змістовна і технічна сторони правотворення зливаються в одному руслі. Сильним фільтром на шляху просування законопроектів служить юридична експертиза. Її проводять правові служби парламентів і інших структур. Як бачимо, законодавча техніка служить важливим фактором внутрішнього розвитку правових актів і набрання ними офіційно визнаних властивостей. Її значення не можна применшувати, навпаки, воно збільшується в умовах стрімкої правотворчості і масштабного оновлення, розвитку законодавства. Можна виділити чотири основних напрямки комплексного застосування законодавчої техніки.

По-перше, систематичний і планомірний вплив на законодавчу діяльність, коли з її допомогою вдається юридично коректно і детально „вирощувати”, формувати нормативне полотно майбутнього закону, проводити юридичну експертизу з точки зору дотримання правил законодавчої техніки, не допускати і виправляти законодавчі помилки.

По-друге, законодавча техніка впливає на правозастосовчу діяльність, сприяючи правильному розумінню змісту законів і правових норм, [7, с. 8] правильному їх застосуванні як основи для видання підзаконних актів, для здійсненння юридичних дій, для використання правового захисту громадян і юридичних осіб.

По-третє, законодавча техніка виступає як засіб міжнародного обміну інформацією, як спосіб зближення національних законодавств і введення загальних, погоджених режимів. Так, Законом України від 21 листопада 2002 р. №228-IV схвалено Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Згідно з зазначеною Концепцією адаптація законодавства України до законодавства ЄС передбачає поетапне прийняття й впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Євросоюзу. Одним із головних завдань адаптації є забезпечення високого рівня підготовки в Україні проектів законів та інших нормативно-правових актів, вдосконалення порядку планування законотворчої діяльності, розробка єдиних правил підготовки нормативно-правових актів. Одним із головних завдань такого вдосконалення нормотворчої діяльності органів державної влади в Україні є вдосконалення законодавчої техніки. [8, с. 27]

По-четверте, законодавча техніка є засобом для вивчення основ правотворчості і правозастосування. [9, с. 9-11]

Після з'ясування природи і призначення законодавчої техніки розглянемо характеристику її елементів більш детально. Кожен з яких являє собою набір вимог та правил, яких необхідно сумлінно дотримуватись. Їх застосування повинно бути послідовним, з врахуванням свого роду етапів зародження і просування законопроекту, і взаємопов'язаним, оскільки випадіння чи обмеження одного з них зменшує ефект інших.

Перший елемент - пізнавальний - означає оцінку права і закону як способів пізнання громадського життя і його відображення. Це концентроване відображення, причому попереднє. При визначенні предмету законодавчого регулювання відбувається вибір і аналіз процесів, явищ і відносин, які пожуть бути об'єктом законодавчої дії. Не всі відносини повинні бути предметом закону, оскільки існують та використовуються і інші регулятори - підзаконні акти і способи саморегулювання. Недооцінка їх і штучне перебільшення ролі закону в кінцевому результаті зменшують його ефективність. Тому виправдано виходити з наступних принципів законодавчо регулювальних відносин: високе їх значення для громадськості, держави і громадянина; стабільність ; первинно-нормативне регулювання; відповідність Конституції; правоздатність суб'єкта законодавчої техніки. . [10, с. 11-13]

З цим пов'язаний і правильний вибір форми правового акту з врахуванням його місця в правовій системі і класифікації ознак як офіційних, так і доктринальних. [11, с. 26]

В рамках концепції закону дуже важливим є «набір понять», які необхідно використовувати. Це перш за все науково-юридичні поняття, які розроблені правовою наукою і необхідні для правильної побудови закону.

Важливим елементом законодавчої техніки є нормативна структуризація тексту закону. Мається на увазі чітка послідовність операцій. До них належить віднести дії по розробці композиції акту, встановленню його складових частин, формулюванню правових приписів (норм), використанню посилань і інших «юридичних зв'язок», визначенню способів і порядку вступу акта в силу, відміни і зміни інших правових актів.

Законодавча техніка включає в себе і такий елемент, як мова закону. Мова йде про більш широке явище мови права як особливого логічно-лексичного виду мови. Ця проблема отримала розробку в юридичній літературі. [12, с. 41] З'ясування і правильне застосування лексичних засобів вправі означає, по - перше, використання юридичної мови як способу виразу і викладу нормативних приписів, по друге - лаконічність, концентрацію, однозначність і простоту розуміння, по - третє, необхідно просто чітко дотримуватись „мовних заборон” - уникати метафор і уявних виразів, архаїзмів, іноземних слів і термінів, спрощених і умовних словосполучень.

Для законодавчої техніки є характерним і такий елемент, як правова логіка. Взагалі логіка в праві і для всіх юристів - вчених і практиків - є абсолютно необхідним знанням. [13, с. 50] Використання формальної логіки в правотворчому процесі при правильному застосування закону тотожності дозволяє уникнути полісемії (багатозначності) і інших помилок. Не менш є важливий закон достатньої підстави, закон виключеного третього.

Елементом законодавчої техніки є і набір засобів документального оформлення законопроекту. При всій звичності загальних і спеціальних правил діловодства і документообігу стосовно закону необхідно дотримуватись певних вимог щодо оформлення його тексту. До таких правил відносять: чіткий заголовок (найменування), загальна нумерація, зазначення частин статей арабською цифрою чи буквою, зазначення дати прийняття , підписання закону, реєєстрацінйи номер і т.п.

Елементом законодавчої техніки є дотримання процедурних правил підготовки законопроекту. Це: підготовка первинного тексту, обговорення і погодження тексту, отримання висновку, підготовка необхідних документів - пояснювальної записки, висновків та ін.

Такі загальні правила, яких необхідно дотримуватись в процесі прийняття і зміни законів. [14, с. 23-25] Відхилення від них призводять до юридичних помилок і утруднюють юридичні колізії в загальному процесі правозастосування. [15, с. 241-248]

Отже, узагальнюючи вищевикладене, можна сказати, що законодавча техніка включає в себе:

1. методологію створення проектів нормативних актів;

2. правила внесення в них виправлень (уточнень), змін і доповнень;

3. прийоми з'єднання нормативних актів, а також їх повної чи часткової відміни;

4. правила, способи, методи, прийоми найбільш досконалого та логічного викладу думки законодавця в стаття х нормативного акту;

5. способи визначення структури нормативного акту, адекватної її змісту;

6. правила застосування мови нормативного акту, в тому числі використання юридичної термінології;

4. Ефективність законотворчої діяльності

Під ефективністю правового регулювання розуміють співвідношення між очікуваними наслідками дії права на суспільні відносини та її фактичними результатами.

Одним з головних критеріїв ефективності правового регулювання є оцінка того, чи забезпечують (і якою мірою) обрані при юридичній регламентації суспільних відносин способи регулятивного впливу на поведінку людей (дозволи, заборони, зобов'язання) відповідні ним форми реалізації правових норм (використання, виконання, дотримання).

При визначенні ефективності правового регулювання необхідно брати до уваги ступінь наближення до всіх цілей (проміжних і кінцевих, основних і вторинних), що ставилися при його здійсненні. Інколи правове регулювання тягне за собою не тільки заплановані, але й не прогнозовані, в тому числі і негативні, наслідки, співвідношення між якими теж повинне враховуватися при з'ясуванні ефективності дії правових норм, особливо, якщо дані обставини переважують за своєю питомою вагою позитивні зміни. Так, аж ніяк не може бути визнана ефективною спроба уряду в середині 80-х років обмежити вживання алкогольних напоїв через посилення юридичної відповідальності за пияцтво, звуження асортименту згаданих виробів і підвищення цін на них, оскільки це не тільки не дозволило хоча б якоюсь мірою вирішити поставлені завдання, але й призвело до суттєвого скорочення доходів бюджету, значного поширення такого шкідливого явища, як наркоманія.

Важливим показником ефективності правового регулювання є сума витрат, пов'язаних з досягненням запланованого результату. За інших рівних умов більш ефективними слід вважати ті засоби (або їх систему) правового регулювання, що дозволяють вирішувати певні завдання через залучення меншої кількості людських та матеріальних ресурсів.

З'ясування ефективності правового регулювання може здійснюватися щодо окремих юридичних норм, а також на рівні правових інститутів, галузей, права в цілому. Причому, якщо в першому випадку для її вимірювання достатньо використання емпіричних методів пізнання, аналізу окремих проявів соціальної поведінки, то у всіх інших випадках потрібне проведення комплексних досліджень, вивчення загальних тенденцій впливу права на організацію суспільного життя.

Одним з підходів до визначення ефективності правового регулювання є його поетапний аналіз, що дозволяє з'ясувати, які саме ланки механізму правового регулювання не повною мірою виконують своє призначення, і розробити систему конкретних заходів з усунення цих недоліків.

Ефективність законотворчої діяльності залежить від багатьох факторів, які можуть бути розподілені на кілька груп.

До першої з них належать ті чинники, що стосуються досконалості нормативної основи правового регулювання, а саме: відповідність юридичних норм загальносоціальним закономірностям і особливостям предмета правового регулювання, наявність відпрацьованих процедурних механізмів реалізації норм матеріального права (передусім через синхронний розвиток поряд з матеріально-правовими процесуально-правових галузей та інститутів), оптимальність побудови системи законодавства (що полегшує орієнтацію правозастосовців та населення в масиві нормативно-правового матеріалу) і його своєчасне оновлення, дотримання при підготовці нормативно-правових актів правил юридичної (законодавчої) техніки, яка забезпечує прийняття логічних за побудовою і доступних за змістом нормативних правових документів.

Друга група таких факторів пов'язана зі станом юридичної практики на рівні правозастосування. Зокрема йдеться про якість підготовки і наявність стимулів для продуктивної праці фахівців, які здійснюють правозастосовчу діяльність (службовців держапарату, робітників правоохоронних структур і т. ін.), узгодженість дій різних юридичних установ, їх матеріальну оснащеність і авторитет серед населення.

Третя група чинників, що впливають на ефективність правового регулювання, охоплює соціально-правові передумови правового регулювання, і насамперед ступінь збігання інтересів і потреб учасників суспільних відносин, що піддаються правовій регламентації, з її цілями, стан правової інформованості цих осіб, узгодженість між собою систем правової і моральної регуляції соціальної поведінки, сталість у суспільстві традицій шанобливого ставлення до права і т. ін.

Висновок

Серцевину законодавчої діяльності будь-якої країни становить законодавчий процес. Він передбачений Конституцією та законами України і являє собою порядок здійснення законодавчих функцій та реалізації законодавчих повноважень.

Аналізуючи чинне законодавство, законодавчий процес можна охарактеризувати як суворо регламентовану процедуру прийняття закону, починаючи із законодавчої ініціативи і завершуючи опублікуванням прийнятого закону.

У парламентах різних країн світу законодавчий процес здійснюється у найрізноманітніших формах, що, насамперед, зумовлено політичною системою, правовою свідомістю, правовою культурою суспільства, політичною та економічною ситуацією в країні, складом парламенту та іншими факторами. Разом з тим, законодавчі процедури мають чимало спільного. Так, стадії законодавчого процесу можна назвати «аналогічними» майже в усіх сучасних державах, діяльність яких ґрунтується на принципах розподілу влад, верховенства права, демократизму тощо.

Законодавчий процес включає в себе декілька пов'язаних між собою і взаємообумовлених етапів законодавчої діяльності, які є стадіями законодавчого процесу. Вони здійснюються послідовно, в установленому порядку, і діяльність по створенню законів повинна пройти всі ці етапи.

Законодавчий процес складається з таких основних стадій: законодавчої ініціативи; розгляду законопроекту в декількох читаннях (обговорення законопроекту); прийняття закону; опублікування та набрання ним чинності.

Законодавчий процес в Україні повинен бути побудований таким чином, щоб сприяти найповнішому вираженню в законах волі народу, виробленню найбільш правильних і доцільних форм законодавчого регулювання суспільних відносин.

Основними учасниками законодавчого процесу є визначені Конституцією України суб'єкти права законодавчої ініціативи та законодавчий орган влади. Крім того, учасниками законодавчого процесу на різних етапах можуть бути підрозділи законодавчого органу влади (комітети, погоджувальні комісії, структурні підрозділи апарату, які здійснюють правову та лінгвістичну експертизи), різні державні, наукові та громадські організації, які готують проекти законів чи піддають їх експертизі.

Розробляти законопроекти, пропозиції щодо чинного законодавства в ініціативному порядку мають право всі громадяни України та юридичні особи. Однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради лише від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи визначене в стаття 93 Конституції України - це Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України.

Створення розвинутого і дійового законодавства в Україні можливе лише за умови розробки і прийняття законодавчих актів на належній науково-аналітичній основі. Аналіз узагальнень дає можливість зробити відповідні висновки і сформулювати необхідні пропозиції. Саме цілеспрямоване застосування науки про державу та право, яка зокрема покликана забезпечити плодотворну законотворчу діяльність в Україні, дозволити отримати систематизовану суму знань про державно-правові явища, процеси тенденції і закономірності, які характеризують нинішнє становлення і розвиток нашого суспільства, правових основ його функціонування.

Без відповідного наукового досліду неможливо за короткі строки домогтися ефективності законотворчого процесу, високої юридичної якості законодавчих актів. Відсутність у ряді випадків такого підходу призводить до негативних наслідків.

Після проголошення незалежності, за минулий період Верховною Радою було прийнято безліч важливих законодавчих актів в галузі конституційного, адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінального, цивільно-процесуального та кримінально-процесуального законодавства.

Однак на даний час існує велике коло питань, які потребують законодавчого врегулювання. А отже потрібно на вищому рівні (а саме суб'єктам законодавчого процесу) проаналізувати дані питання та прийняти відповідні закони, які б усунули наявні прогалини в законодавстві.

Саме налагоджена робота та тісний взаємозв'язок учасників законодавчого процесу надасть можливість вдосконалити національну правову систему, враховуючи національний та міжнародний досвід.

Питання створення розвинутого власного законодавства особливо є актуальним для України в обстановці посилення інтеграційних процесів в Європі. Постають й питання, із зближенням національного законодавства із законодавством пострадянських країн. Адже у специфіці правового регулювання суспільних відносин є чимало спільного.

Законотворча діяльність - це діяльність уповноважених державних органів, посадових осіб, а у передбачених законом випадках усього народу України, по творенню законопроектів, яка протікає з моменту виникнення потреби у правовому регулюванні і закінчується набранням законом чинності.

Список використаної літератури

1. Косинський В. Законодавчий процес та процедура, їх основні стадії і етапи // Право України. - 1999. - № 6 - С. 26 - 27.

2. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Атіка, 2007. - 568 с. - С. 289 - 290.

3. Інформаційне законодавство.- К.: ТОВ "Вид-во "Юридична думка", 2005.- 384с.

4. Навчання: законодавство, оподаткування, облік.- К.: Бліц-Інформ, 2006.-

5. Законодавство України про відпустки.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- 398с.

6. Антимонопольне законодавство України..- К.: Юрінком Інтер, 2001.- 416с.

7. Законодавство України про дорожній рух..- К.: Юрінком Інтер, 2000.- 417с.

8. Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку.- К: , 2000.- 208с.

9. Екологічне законодавство України.- Харьков: Одіссей, 2002.- 928с.

10. Законодавство України про громадянство.- К: Юрінком Інтер, 2001.- 416с.

11. Законодавство України про землю.- К: Юрінком Інтер, 2001.- 352с.

12. Трудове законодавство для головбуха.- К: Універсал- бізнес, 2005.- 302с.

13. Законодавство України про охорону здоров'я.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- 526с.

14. Законодавство України про надзвичайні ситуації.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- 416с.

15. Законодавство України про адміністративну відповідальність.- К.: Юрінком Інтер, 2000.- 473с.

16. Конституція України

Размещено на Allbest.ru