Правосуддя в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет Сучасних Знань

Житомирська філія

Курсова робота

з дисципліни: Конституційне право України

На тему: Правосуддя в Україні

Виконавець:

студентка заочного відділення ІІІ курсу

групи РП4-9-04-Б1П (4.6з)

Самченко Марина

Науковий керівник:

А.Б. Войтенко

Житомир 2007 рік

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ СУДОЧИНСТВА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1.1 Судово-адміністративний устрій Київської Русі

1.2 Судові установи Великого князівства Литовського

1.3 Суди в період національно-визвольної війни

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Виникнення ідеї правової держави та її поняття

2.2 Ознаки правової держави та система поділу влад

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

3.1 Основні принципи та засади судочинства

3.2 Суди загальної юрисдикції

3.3 Верховний суд України

3.4 Військові суди

3.5 Конституційний суд України

3.6 Арбітражні суди

3.7 Третейські суди

3.8 Апеляційні суди. Апеляційний суд України

3.9 Суд присяжних

3.10 Статус суддів. Суддівське самоврядування

3.11 Органи юстиції та їх участь в організації діяльності судів

3.12 Судово-правова реформа в Україні 10 грудня 1994 року

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

(Стаття 6 Конституції України)

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

(Стаття 55 Конституції України)

історія судочинство правовий держава

Світовий довід показує, що рівень демократії в кожному суспільстві визначається місцем суду в системі органів державної влади, його спроможністю об'єктивно й неупереджено прийняти рішення за конкретним спором виключно на основі чинних норм права, відновити порушені права і свободи людини. Саме судова гілка влади як складова державної влади має служити ефективним механізмом „стримування” діяльності законодавчої і виконавчої влад у межах Конституції та законів України.

Відомий теоретик вчення про поділ влади Ш. Монтеск'є писав, що політична свобода може бути виявлена тільки там, де немає зловживання владою. Проте багаторічний досвід підказує нам, що кожна людина наділена владою, схильна зловживати нею і утримувати її в своїх руках до останньої можливості. Для тог, щоб запобігти подібному зловживанню владою, необхідно, як це випливає із самої природи речей, щоб одна влада стримувала іншу. Коли законодавча і виконавча влада об'єднуються в одному й тому ж органі, не може бути свободи, з іншого боку, не може бути свободи й тоді, коли судова влада не відокремлена від законодавчої та виконавчої. І настане кінець усьому, якщо одна й та ж особа або орган стане здійснювати всі три влади. (19)

Судова влада має власну специфіку, тому що вона являє собою особливу форму державної діяльності, яка організаційно оформляється як здійснення правосуддя і виявляється у правозахисних, упорядчих та правозастосовних елементах змісту влади.

Оскільки завданням судової влади є здійснення судочинства, яке в Україні здійснюється виключно судами, то дуже важливими є питання правового визначення організації та діяльності різноманітних судових органів.

Отже, у своїй курсовій роботі я хочу більш ширше розкрити судову гілку влади, а саме: виникнення судової влади на Україні, різні види судових органів, передбачених Конституцією та чинним законодавством, питання їх організації, складу, структури, визначені Конституцією, законами ті іншими нормативними актами.

РОЗДІЛ І. ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ СУДОЧИНСТВА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1.1 Судово-адміністративний устрій Київської Русі

З прийняттям християнства на території України з'являються церковні закони, які були систематизовані і стали відомі під назвою Устава Володимира. Між іншим, Устав затверджує існування церковного суду, який мав карати за здійснення язичницьких обрядів, розглядав справи про неосвячений церквою шлюб, розлучення, майнові спори, побиття батька або матері. Діяльність цього суду базувалася на нормах церковного права.

В Х ст. був створений збірник законів “Закон руський”- прототип “Руської правди”, на основі якого велося судочинство.

“Руська правда” Ярослава Мудрого продовжує регламентувати діяльність судів, тут досить добре простежується трансформація звичаїв у норми права, що стосується процесуального права. За “Руською правдою”, якщо відносини, присутні у справі, не врегульовані нормативно- або звичаєво-правовими засобами, то судді мали приймати рішення, керуючись власною правосвідомістю. З часом такі рішення перетворювались в юридичну норму щодо подібних справ. (18)

Важливою рисою судово-адміністративного устрою Київської Русі був поділ судочинства на світське і церковне.

Найнижчою судовою інстанцією були громадські суди, які складалися із сільських старшин. Складні справи розглядали за участю представників декількох сіл.

На рішення громадських судів можна було скаржитися до княжих судів. В них засідали або самі князі, або їх представники. В процесі княжого судочинства брали участь “ябетник” (обвинувач), “метальник” (писар), “істці” (слідчі).

Існував також суд феодала-землевласника. Під його юрисдикцію підпадали холопи, наймити та закупи, причому щодо холопа рішення феодала оскарженню не підлягало.

Церковні суди - це суд митрополита і владики. Їх юрисдикція поширювалась на духовенство і на так званих церковних людей.

Таким чином, в Київській Русі існувала станова судова система.

1.2 Судові установи Великого князівства Литовського

Найвищою судовою установою Великого князівства Литовського був суд Великого князя або його довіреної особи. Поруч із судом князя існував і суд Ради. Також судові функції виконували намісники, а потім воєводи та старости.

Судебником 1468р. було узаконено одноособовий панський суд, тобто пан-шляхтич вершив суд над селянами.

Існував також копний (народний) суд, діючий на основі звичаєвого права, до якого могли звертатися представники усіх станів населення.

За статутом 1566р. у кожному повітовому міст було створено три судові установи: земські (обиралися шляхтою), гродські (одноособові) і підкоморні суди.

У містах з Магдебурзьким правом судові справи міщан розглядала судова колегія.

Як бачимо, судова система за польсько-литовської доби теж була становою.

1.3 Суди в період національно-визвольної війни

В період національно-визвольної війни було введено систему козацьких судів, які складалися з сільських, сотенних та полкових судів. Діяли ці суди на основі законів, прийнятих ще за польських королів та литовських князів. У 1760р. була проведена судова реформа, яка поновлювала в Україні станову систему та відокремила судову владу від адміністративної. За цїєю реформою судді були виборними, найвищою інстанцією був Генеральний суд.

Слід підкреслити велику роль звичаєвого права в Україні. Наприклад, в Січі вищою судовою установою був кошовий суд, який у своїх рішеннях виходив з норм звичаєвого права та здорового глузду.

Після приєднання України до складу Російської імперії в Україні діяли загальноросійські джерела процесуального законодавства. Веденням слідства і виконанням вироків займалася поліція, вона ж була і судовим органом при розгляді незначних справ. Поміщики мали право чинити одноосібно чинити суд над селянами.

У 1864р. було проведено судову реформу: станові суди скасовувалися і вводилися загальні судові установи, було введено інститут мирових суддів.

В цей час в західноукраїнських землях діяла австрійська судова система, де верховна судова влада належала імператорові.

В УНР за конституцією найвищою судовою установою УНР був Генеральний Суд, який обирався Всенародними зборами. В період гетьманату вищою судовою інстанцією був Сенат.

Щодо судової системи України за часів Радянського Союзу, слід відмітити те, що вона не охоплювала весь об'єм справ, пов'язаних із засудженням (особливо до 50-х років). Йдеться про позасудові процеси щодо “ворогів народу”. Було створене Державне політичне управління, яке користувалося правом проведення позасудових репресій. Також слід відмітити так звані “трійки”, коли декілька партійних керівників вирішували справу щодо вчинків, що в той час кваліфікувалися як державні злочини.

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ Й ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

2.1 Виникнення ідеї правової держави та її поняття

Уявлення про державу як про організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, що забезпечували б гармонічне функціонування суспільства. Вчені давнини вважали, що найбільш розумна і справедлива лише та політична форма спільного життя людей, при якій закон обов'язковий як для громадян, так і для самої держави.

Державна влада, що визнає право, і одночасно обмежена їм, на думку древніх мислителів вважалася справедливою державністю. “Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і якійсь формі державного ладу”. (20) Цицерон говорив про державу як про “справу народу”, як про правове спілкування і “загальний правопорядок”. Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Рима зробили помітний вплив на становлення і розвиток більш пізніх прогресивних вчень про правову державу.

У період розпаду феодалізму ідеї правової державності виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж.Боден. У своїй теорії Макіавеллі зробив спробу накидати контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам свого часу. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для кожного. Боден визначав державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить. У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок внесли прогресивні мислителі Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон і інші.

Гроцій був першим видатним теоретиком школи природного права. Ціллю держави він вважав охорону приватної власності за допомогою таких правовстановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування своїм надбанням за згодою усіх.

Спіноза одним із перших дав теоретичне обгрунтування демократичної держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсні права і свободи громадян. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки цілість життя, але і задоволення його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу й інші блага підданних.

Гоббс розробив ряд прогресивних положень про панування права в громадському житті. До них відносяться, наприклад, обгрунтування формальної рівності перед законом, непорушність договорів.

Локк також говорив про панування закону, як забезпечуючого природні, невідчужувані права власності, індивідуальної свободи і рівності.

Монтеск'є пояснював установлення правової державності необхідністю свободи в цивільному товаристві. “Свобода є право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється законами, то в нього не було би свободи, тому що теж саме могли б робити й інші громадяни”. (19) Таким чином, політична свобода в Монтеск'є означає встановлення законності і безпеки.

Значний внесок у розробку основних елементів правової державності в цей період внесли Вольтер, Гельвецій, Руссо, Кант, Пейн і інші значні мислителі.

Кант обрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в якій займає людина. Верховенство народу через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як “об'єднання множини людей, підпорядкованих правовим законам”.

Філософська концепція правової держави по Канту зробила значний вплив на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва.

Мислителі Західної Європи вдосконалювали елементи теорії з позицій свого часу і досвіду минулого. Якщо відвернутися від суб'єктивних оцінок, то більшість авторів сходилися в думці, що правовою можна вважати лише ту державу, де законодавець також відповідальний перед законом, як і громадянин.

Після жовтневої революції ідея правової держави була замінена вимогами революційної правосвідомості, а пізніше цілком виключена з дійсності.

Останнім часом у результаті реформ знову усі заговорили про правову державу. Це знайшло свій відбиток у ст. 1 Конституції, де говориться, що “Україна є демократична, правова держава... ” (1)

Для того, щоб зрозуміти глибинну суть правової держави, недостатньо обмежитися набором хоча і важливих, але усе ж зовнішніх характеристик (обмеженість держави правом, поділ влади, наявність конституції), визначеною системою принципів, інститутів і норм. Суть правової держави не в дотриманні законів, так само як і не в достатку законодавчих актів, - і те й інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть держави правової - саме в характері законів, їхній відповідності правовій природі речей, спрямованості на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а вільна власність є основною умовою блиску його.

Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників) (21) . Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п.

Отже, кажучи простими словами, правова держава - це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загально-людських політико-юридичних ідеалів.

2.2 Ознаки правової держави та система поділу влад

1. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства

2. Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

3. Взаємна відповідальність особистості і держави.

4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.

5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.

6. Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.

До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне, можна віднести такі:

* подолання правового нігілізму в масовій свідомості;

* виробітка високої політико-правової грамотності;

* поява діючої спроможності протистояти сваволі;

* розмежування партійних і державних функцій;

* встановлення парламентської системи керування державою;

* торжество політико-правового плюралізму;

* виробітка нового правового мислення і правових традицій, у тому числі:

а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту владно-примусової нормотворчості;

б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого законодавства;

в) подолання декоративності юридичних норм;

Правова держава - шлях до відродження природно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини.

Правова держава як і всяка держава має загальні риси, що зводяться до таких:

1. Їй властива державна влада як засіб проведення внутрішньої і зовнішньої політики.

2. Вона являє собою політичну організацію суспільства, засновану на відповідному соціально-економічному базисі суспільства .

3. Має у своєму розпорядженні спеціальний державний механізм.

4. Має визначену адміністративно-територіальну організацію на своїй території.

5. Існує завдяки податкам і іншим зборам.

6. Має державний суверенітет. (22)

Особливості механізму правової держави полягають у наступному. Усі його структурні частини й елементи функціонують на основі принципу поділу влади, строго у відповідності зі своїм цільовим призначенням. Наділені владними повноваженнями, структурні частини й елементи правової держави у своїй специфічній формі діяльності реалізують волю суспільства. Функції правової держави реалізуються за допомогою її механізму.

Державна влада в правовій державі не є абсолютною. Це обумовлено не тільки пануванням права, обмеженістю державної влади правом, але і тим, як організована державна влада, у яких формах і якими органах вона здійснюється. Тут необхідно звернутися до теорії поділу влади.

Поділ влад- це політико-правова доктрина і конституційний принцип, що лежить в основі організації влади демократичної правової держави. (23)

Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову означає, що кожна з влади діє самостійно і не втручається в повноваження іншої. При його послідовному проведенні в життя виключається всяка можливість присвоєння тією або іншою владою повноважень іншої. Принцип поділу влади стає життєздатним, якщо він ще й обставляється системою "притримань і противаг" влади.

Конституцiя України закрiпила здiйснення державної влади на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу i судову (ст. 6).

Судова влада грає особливу роль, як у механізмі державної влади, так і в системі утримок і противаг. Особлива роль суду визначається тим, що він - арбітр у суперечках про право. У правовій державі тільки судова влада може відправляти правосуддя.

Судова влада - специфічна, незалежна гілка державної влади, здійснювана шляхом свідомого, колегіального розгляди і вирішення в судових засіданнях суперечок про право. Роль судової влади в механізмі поділу влад виражається в стримуванні двох інших влад в рамках конституційної законності і права і насамперед шляхом здійснення конституційного нагляду і суднового контролю за цими гілками влади.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ДІЯЛЬНОСТІ СУДОВИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

3.1 Основні принципи та засади судочинства

На даний момент організація і діяльність судів в Україні регламентується розділом VIII Конституції, Законом “Про судоустрій України”, Законом “Про Конституційний Суд України”, Законом “Про Верховний Суд”, Законом “Про арбітражний суд”, Законом “Про статус суддів”, Цивільним процесуальним кодексом, Кримінальним процесуальним кодексом, Арбітражним процесуальним кодексом та іншими нормативними актами. (1,2,3,4)

В основному законі не дається повного визначення судової системи, а лише визначаються основні принципи та засади її створення та функціонування. Більш детальна регламентація щодо організації та діяльності різних судових органів подається у відповідних законах.

Ст. 124 Конституції визначає, що судова система України поділяється на дві гілки - суд конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції. Єдиним судовим органом конституційної юрисдикції є Конституційний суд.

Згідно ст. 125 Конституції судова система України будується за принципом територіальності та спеціалізації; що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. За цією статтею відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Принцип територіальності означає, що юрисдикція окремих ланок судової системи поширюється на певні території, які можуть збігатися, а можуть і не збігатися з адміністративно-територіальними одиницями. Побудова судової системи за принципом територіальності з урахуванням транспортних комунікацій і зв'язку між населеними пунктами забезпечує наближеність судів до населення та їх доступність. Спеціалізація суддів або цілих судів з розгляду справ певних категорій сприяє підвищенню професіоналізму суддів завдяки поглибленому вивченню окремих галузей законодавства та практики його застосування.

На сьогодні до спеціалізованих судів можна віднести арбітражні(господарські) суди, функціонуючі як самостійний суб'єкт судової влади; та військові суди.

Згідно з Законом України “Про судоустрій”, систему загальних судів України складають Верховний Суд України, Верховний Суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Місцеві суди (районні(міські), військові суди гарнізонів та арбітражні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя) є основною ланкою цієї системи. Це є суди першої інстанції, які розглядають переважну більшість цивільних, господарчих, кримінальних та адміністративних справ. Саме тут повинна широко запроваджуватися спеціалізація судів. Конституція дає можливість в новому законі про судоустрій створення спеціалізованих ланок місцевих судів, наприклад, сімейних, адміністративних, фінансових тощо. Передбачені конституцією вищі спеціалізовані суди мають виконувати функції судового нагляду за діяльністю відповідних судів нижчого рівня.

Ст. 129 Конституції визначає основні засади судочинства:

1. законність;

2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3. забезпечення доведеності вини;

4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6. забезпечення обвинуваченому права на захист;

7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9. обов'язковість рішень суду.

В п.4 мова йде про змагальність у судовому провадженні кримінальних справ, і цей принцип повинен активно втілюватися в судове провадження. Можливості захисту та обвинувачення у провадженні кримінальних справ щодо збирання і представлення судові доказів повинні бути однаковими. Сьогодні ж підсудний і його захисник не мають таких прав, як державний обвинувач. Реалізація принципу змагальності тісно пов'язана із здійсненням прав і свобод людини.

Важливим є положення ст. 130 Конституції, що фінансування та належні умови функціонування судів та діяльності суддів забезпечує держава. На утримання судів у Державному бюджеті визначається окрема видаткова стаття.

За ст.3 Закону “Про судоустрій” діяльність суду спрямована на зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопорушенням і має завданням охорону від посягань на закріплені у Конституції суспільний лад, його політичну та економічну системи; на права і свободи громадян; права і законні інтереси державних підприємств, установ та організацій; а також виховання у громадян неухильного виконання Конституції та законів.

За ст.4 Закону “Про судоустрій” суди здійснюють свою діяльність шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ по спорах, що стосуються прав та інтересів громадян, підприємств, установ та організацій, та кримінальних справ, рішення за якими пов'язані з застосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Згідно зі ст.8 всі суди України утворюються на засадах виборності суддів і народних засідателів.

Ст. 10 передбачається як колегіальний, так і одноособовий розгляд справ. В судах першої інстанції кримінальні і цивільні справи розглядаються судом у складі трьох суддів, двох суддів і трьох народних засідателів або суддею одноособово у випадках, передбачених Кримінально-процесуальним та Цивільним процесуальним кодексами. Розгляд справ судами другої інстанції в касаційному та порядку нагляду, здійснюється тільки колегіально.

Народні засідателі користуються всіма правами суддів.(ст. 11).

Розгляд справ у всіх судах України є відкритим, крім випадків, встановлених законом.

Закон передбачає участь в судовому процесі прокурора, який сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справи. Також в суді можуть приймати участь захист (адвокат) та представники громадських організацій та трудових колективів.

Порядок провадження справ в судах визначається процесуальними кодексами.

Носіями судової влади є судді (ст. 1 Закону “Про статус суддів”), вони є недоторканими (ст.13). Згідно ст.9 Закону “Про статус суддів” судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються відповідно обласними, Київською і Севастопольською міськими Радами народних депутатів. В Республіці Крим судді районних (міських), міжрайонних (окружних) судів обираються Верховною Радою Республіки Крим. Судді інших судів обираються Верховною Радою.

3.2 Суди загальної юрисдикції

Відповідно до ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Організаційні основи побудови системи судів загальної юрисдикції в Україні регламентуються гл. 3 Закону України „Про судоустрій України”. Згідно зі ст. 18 Закону України „Про судоустрій України” систему судів загальної юрисдикції становлять:

ь місцеві суди;

ь апеляційні суди, Апеляційний суд України;

ь вищі спеціалізовані суди;

ь Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

ь єдиними засадами організації та діяльності судів;

ь єдиним статусом суддів;

ь обов'язковістю для всіх судів визначених законом правил судочинства;

ь забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;

ь обов'язковістю виконання на території України судових рішень;

ь єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

ь фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

ь вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування. (1)

Отже, виходячи з конституційної норми побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності та спеціалізації, в Україні створюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. Згідно із законом у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ цієї юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються президентом України відповідно до Закону України „Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна системи судів, а також інші передбачені законом підстави.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим з головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду і в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Залежно від обсягу наданих їм законом повноважень суди загальної юрисдикції можуть діяти як суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Суди першої інстанції - це суди, які розглядають справу і вирішують її по суті своїм вироком, рішенням чи постановою. Судами першої інстанції є місцеві адміністративні суди. Як суди першої інстанції справи, що віднесені законом до їх підсудності, можуть розглядати також апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил (ВМС) України.

Суди апеляційної інстанції - це суди, які за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, якщо це рішення не набрало законної сили. Як суди апеляційної інстанції діють апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів. апеляційний суд ВМС України, апеляційні господарські та адміністративні суди, Апеляційний суд України.

Суди касаційної інстанції - це суди, які за касаційною скаргою чи касаційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість судових рішень, які набрали законної сили. У касаційному порядку справи переглядають вищі спеціалізовані суди України, судові палати та військова судова колегія Верховного Суду України.

3.3 Верховний суд України

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Верховний Суд України має такі повноваження:

· розглядає в касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації всі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у передбачених законом випадках розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

· дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики й аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає не чинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду у випадках, передбачених законом;

· складає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

· звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

· веде й аналізує, вивчає та узагальнює судову практику, ознайомлюється в судах з практикою застосування законодавства;

· як і вищий спеціалізований суд, має офіційний друкований орган, що публікує матеріали судової практики, рішення з організаційних питань його діяльності та діяльності відповідних спеціалізованих судів, інші матеріали;

· у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України;

· представляє суди загальної юрисдикції у зносинах із судами інших держав;

· здійснює інші передбачені законом повноваження.

До утворення касаційного суду України відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України „Про судоустрій України” Верховний Суд України здійснює касаційний розгляд справ, віднесених законом до компетенції Касаційного суду України. Крім того, до внесення відповідних змін у процесуальний закон Верховний Суд України відповідно до ст. 243-6 та 243-17 ЦПК України розглядає окремі категорії справ у першій інстанції - справи щодо скарг на заяви Центральної виборчої комісії про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата у Президенти України.

Для розгляду справ у складі Верховного Суду України діють:

- судова палата у цивільних справах;

- судова палата у кримінальних справах;

- судова палата у господарських справах;

- судова палата в адміністративних справах;

- Військова судова колегія.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України. До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.

Для вирішення питань, визначених Конституцією України „Про судоустрій України”, у Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України.

При Верховному Суді України створюється Науково-консультативна рада.

Верховний Суд України має офіційний друкований орган і може бути співзасновником інших друкованих видань.

Верховний Суд України розташовується в місті Києві.

Голова Верховного Суду України обирається Пленумом Верховного Суду України сnроком на п'ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду України вважається обраним, якщо за нього подано більшість голосів від загального складу Пленуму.

Процедура обрання Голови Верховного Суду України і звільнення його з посади встановлюється Регламентом Пленуму Верховного Суду України, який затверджується Пленумом. Не допускається зміна регламентної процедури пізніше шести місяців до закінчення строку повноважень Голови Верховного Суду України. Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посаду понад два строки підряд.

Відповідно до наданих йому повниважень Голова Верховного Суду України:

- організовує діяльність Верховного Суду України;

- розподіляє обов'язки між заступниками Голови Верховного Суду України;

- організовує роботу Президії і скликає Пленум Верховного Суду України, вносить питання на їх розгляд і головує на їх засіданнх;

- може головувати в судових засіданнях колегій суддів Верховного Суду України при розгляді будь-якої справи;

- погоджує подання про створення та ліквідацію судів загальної юрисдикції;

- вносить подання про призначення і обрання, а також звільнення з посади суддів; вносить подання про призначення суддів на адміністративні посади у випадках і порядку, передбачених законом; вносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії про надання висновку щодо можливості обрання або призначення суддів на посади;

- на підставі актів про обрання суддею Верховного Суд України або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

- вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України пропозиції щодо кількості суддів у складі Президії Верховного Суду України; вносить пропозиції Президії Верховного Суду України щодо персонального складу судових палат;

- вносить подання до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про проведення кваліфікаційної атестації суддів відповідних судів;

- вносить Президенту України подання про затвердження переліку штатних посад військових суддів та відповідних цим посадам військових звань, а також про присвоєння відповідно до закону військових звань військовим суддям;

- організовує фінансування і здійснює керівництво організаційним забезпеченням діяльності Верховного Суду України, затверджує штатний розпис і кошторис витрат на утримання Верховного Суду України;

- керує організацією роботи судових палат; здійснює керівництво роботою апарату Верховного Суду України; приймає на роботу та звільняє працівників апарату, присвоює їм ранги державного службовця в установленому законом порядку, застосовує щодо них заохочення і накладає дисциплінарні стягнення відповідно до законодавства;

- інформує Пленум та Президію Верховного Суду України про діяльність Верховного Суду України;

- представляє Верховний Суд України та систему судів загальної юрисдикції у зносинах з іншими органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.

Голова Верховного Суду України має Першого заступника та заступників Голови Верховного Суду України. У разі відсутності Голови Верховного Суду України його повноваження здійснює Перший заступник Голови, а за відсутності Першого заступника - заступник Голови Верховного Суду України згідно з розподілом обов'язків.

Президія Верховного Суду України діє у складі Голови Верховного Суду України, його заступників, голів судових палат секретаря Пленуму Верховного суду України та суддів Верховного Суду України, кількісний склад яких визначається Пленумом Верховного Суду України. Судді Верховного Суду України обираються до складу Президії Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України чи пропозицією суддів Верховного Суду України шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Обраним вважається суддя, за якого подано більшість голосів суддів, присутніх на засіданні Пленуму. У такому ж порядку судді звільняються достроково від обов'язків члена Президії.

Повноваження Президії Верховного Суду України:

- розглядає питання організації діяльності Верховного Суду України, судових палат і апарату Верховного Суду України;

- затверджує персональний склад судових палат; заслуховує інформацію голів судових палат і Військової судової колегії про їх діяльність;

- розглядає матеріали узагальнення і аналізу судової статистики, приймає відповідні рекомендації;

- розглядає питання фінансування та організаційного забезпечення діяльності Верховного Суду України і виробляє пропозиції щодо їх поліпшення; схвалює пропозиції до проекту Державного бюджету України щодо фінансування діяльності Верховного Суду України;

- розглядає питання роботи з кадрами суддів і працівників апарату Верховного Суду України та підвищення їх кваліфікації;

- затверджує положення про преміювання суддів і працівників апарату Верховного Суду України, про подання матеріальної допомоги; встановлює надбавки до посадових окладів суддів, які обіймають адміністративні посади;

- заслуховує інформацію голів апеляційних загальних судів, Касаційного суду України та вищих спеціалізованих судів щодо організації роботи цих судів;

- виробляє пропозиції щодо кількості суддів у відповідних судах на основі нормативів навантаження суддів у судах усіх рівнів;

- вирішує питання про заснування друкованих видань верховного Суду України та заслуховує звіти про роботу редакційних колегій цих органів; затверджує за поданням Голови Верховного Суду України положення про Науково-консультативну раду при Верховному Суді України та її персональний склад;

- вносить на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання відповідно до його Регламенту;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.

Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом, повноваження якого визначаються Конституцією України та Законом України „ Про судоустрій України”. До складу Пленуму Верховного Суду України входять усі судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх перші заступники, голова Касаційного суду України та голова Апеляційного суду України.

Повноваження Пленуму Верховного Суду України:

- відповідно до конституції України обирає на посаду і звільняє з неї шляхом таємного голосування Голову Верховного Суду України, а також здійснює призначення та звільнення суддів з інших адміністративних посад у Верховному Суді України у встановленому законом порядку;

- утворює судові палати Верховного Суду України, визначає їх кількісний склад, призначає голів судових палат та їх заступників;

- визначає кількісний склад суддів Президії Верховного Суду України і обирає їх у порядку, передбаченому законом;

- призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України за поданням Голови Верховного Суду України і звільняє з посади секретаря Пленуму Верховного Суду України;

- заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України, голів судових палат Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та апеляційних судів щодо організації діяльності судових палат та відповідних судів;

- дає роз'яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає не чинними відповідні роз'яснення вищих спеціалізованих судів;

- приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

- відповідно до Конституції України схвалює висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину, а також ухвалює подання до Верховної Ради України про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

- затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України;

- здійснює інші передбачені законом повноваження.

Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин складу Пленуму. У роботі Пленуму Верховного Суду України беруть участь Голова Вищої Ради юстиції, Генеральний прокурор України та Міністр юстиції України. Пленум Верховного Суду України скликається за необхідності, але не рідше як один раз на три місяці.

Організаційно-методичне та інформаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України здійснює апарат Верхового Суду України. Загальну чисельність і структуру апарату затверджує Президія Верховного Суду України за поданням голови Верховного Суду України, а положення про апарат - Голова Верховного Суду України.

При Верховному Суді України діє Науково-консультативна рада, яка утворюється з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов Пленуму Верховного Суду України щодо роз'яснення законодавства, надання висновків щодо проектів законодавчих актів та з інших питань діяльності Верховного Суду України, підготовка яких потребує наукового забезпечення. (11)

Верховний Суд України має офіційний друкований орган, у якому публікуються матеріали судової практики Верховного Суду України та інших судів загальної юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності загальної юрисдикції та інші матеріали.

3.4 Військові суди

Військові суди здійснюють правосуддя у Збройних силах України та інших військових формуваннях, передбачених законодавством України. Утворення військових судів обумовлено рядом причин.

Так, розгляд справ у військових злочинах потребує від суддів знання військової служби, умов життя та побуту армії. Структура управління армією ускладнює використання загальних судів, оскільки управління армією здійснюється не за адміністративно-територіальним поділом. Військові суди діють на тих самих принципах, що і всі інші судові органи, а судді військових судів керуються лише законом.

Їх діяльність спрямована на охорону від будь-яких посягань безпеки України, боєздатності і боєготовності її військових формувань, захист прав і свобод військовослужбовців та інших громадян.

Ст. 38-2. визначає, що в Україні утворюються військові суди гарнізонів, регіонів і Військово-Морських Сил.

Як уже зазначалося, військові суди в Україні виділені у спеціалізовану галузь системи судів загальної юрисдикції. Але ж справи, що ними розглядаються, не мають якихось особливостей, що були б перешкодою для розгляду їх у мирний час судами загальної юрисдикції. Виняток становить тільки спеціальний суб'єкт злочину. Проте це не перешкода для розгляду справ у таких судах, про що свідчить досвід Німеччини, Франції.

3.5 Конституційний суд України

Організація повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України встановлюються Конституцією України та Зако-ном України "Про Конституційний Суд України".

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст. 147 Конституції України).

Завдання Конституційного Суду України полягає в гарантуванні верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всю територію України.

Діяльність Конституційного Суду України грунтується на прин-ципах:

* верховенства права;

* незалежності;

* колегіальності;

* рівноправності суддів;

* гласності;

* повноти і всебічності розгляду справ;

* обгрунтованості прийнятих рішень.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конститу-ційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України.

Президент України при призначенні суддів проводить консультації щодо кандидатур суддів з Прем'єр-міністром України та міністром юстиції України. Призначеною вважається особа, щодо якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра України та міністра юстиції України.

Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів вносить Голова Верховної Ради України або щонайменше 1/4 народних депутатів України від Конституційного складу Верховноі Ради України. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандида-ти, яки набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

З'їзд суддів України призначає 6 суддів Конституційного Суду шляхом голосування. Призначеним вважається кандидат, який у ре-зультаті таємного голосування одержав більшість голосів делегатів з'їзду. За результатами голосування головуючим 1 секретарем з'їзду підписуються рішення з'їзду суддів України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше 10 років, володіє державною мовою і проживає на території України протягом останніх 20 років.

Суддя Конституційного Суду України призначається строком на дев'ять років без права бути призначеним повторно. Голова Кон-ституційного Суду України обирається на спеціальному пленарно-му засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційно-го Суду шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

Судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Вер-ховної Ради України, яке проводиться за участю Президента, Прем'єр-міністра, Голови Верховного Суду України не пізніше як через місяць після призначення. При виконанні своїх обов'язків на засіданні суддя Конституційного Суду повинен бути одягнений у мантію. Суддя має нагрудний знак.

Голова Конституційного Суду України:

- очолює Конституційний Суд України і організовує його робо-ту;

- організовує роботу колегій суддів, комісій та Секретаріату Конституційного Суду України;

* скликає і проводить пленарні засідання Конституційного Суду України;

* розпоряджається бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду України відповідно до кошторису, затвердженого Конституційним Судом України;

* здійснює інші передбачені законодавством повноваження, що регламентують організацію внутрішньої роботи Конституційного Суду.

Голова Конституційного Суду України має двох заступників.

Заступники Голови Конституцшного Суду України виконують за дорученням Голови Конституційного Суду України окремі його по-вноваження. У разі відсутності Голови Конституційного Суду України або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, старший за віком.

Суддя Конституційного Суду України:

- здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України, бере участь у розгляді справ;

- має право витребувати від Верховної Ради України, Президента України, Прем'єр-міністра України, Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду України, Конституційним Судом України;

- має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження в Конституційному Суді України лише тих справ, у яких Конституційним Судом України прийнято рішення чи дано висновок.

Повноваження Голови і суддів Конституційного Суду України не можуть бути обмежені, якщо введено воєнний чи надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються в таких випадках:

- закінчення строку призначення;

- досягнення суддею 65-річного віку;

- неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

- порушення суддею вимог щодо несумісності;

- порушення суддею присяги;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- припинення громадянства;

- визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим;

- подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

У складі Конституційного Суду України створюються дві колегії:

- для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними поданнями;

- для розгляду питань про відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.

Рішення про утворення колегій суддів, затвердження їх складу та призначення секретарів приймаються на засіданнях Конституційного Суду України протягом першого місяця кожного календарного року. Секретар колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до складу колегії, і очолює її. До повноважень колегії належить вирішення питань, пов'язаних з винесенням ухвал про відкриття провадження за конституційними поданнями і зверненнями чи відмови в них.

Конституційний Суд України проводить засідання та пленарні засідання.