Господарські договори

Визначення необхідності спеціального правового регулювання господарських договорів. Особливості укладання господарських договорів на біржах, публічних торгах, за державним замовленням, на основі вільного волевиявлення сторін, примірних, типових договорів.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.11.2011
Размер файла 55,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Господарські договори

ЗМІСТ

  • Вступ
  • Розділ 1. Поняття та функції господарського договору
    • 1.1 Особливості господарського договору
    • 1.2 Функції господарського договору
  • Розділ 2. Порядок укладання господарських договорів
    • 2.1 Загальний порядок укладання господарських договорів
    • 2.2 Особливості укладання попередніх договорів
    • 2.3 Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням
    • 2.4 Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів
    • 2.5 Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах
    • 2.6 Укладання організаційно-господарських договорів
    • 2.7 Укладання господарських договорів за рішенням суду
  • Розділ 3. Порядок зміни та розірвання господарських договорів
  • Висновки
  • Література

Вступ

Створення гармонійної та ефективної системи господарського законодавства України є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки. Оскільки одним з головних завдань господарського законодавства є координація дій суб'єктів господарювання, нормам, що регулюють договірні відносини в сфері господарювання, має належати чільне місце в системі господарського права.

В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Господарський договір як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв'язку та узгодити його з типізованими моделями організації господарських зв'язків того чи іншого виду, а також із загально-нормативним режимом правового регулювання.

Здійснення загально-дозвільного принципу регулювання суспільних відносин (i це підтверджується господарською практикою) веде до значного поширення договірних відносин, що прямо не передбачені законодавством та потребують особливого правового регулювання, яке виходить за межі цивільного законодавства. Вибір теми дослідження визначається тим, що в останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розробка доктринального поняття господарського договору та способів його укладення, а також використання теоретичних здобутків в процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслені межі договорів, які мають назву господарських, залежить якість та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами. В умовах ринкового конкурентного середовища набуло широкого розповсюдження укладення господарських договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, проте ці питання майже не висвітлено в українському правознавстві.

Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформація відносин власності, розвиток різноманітних органiзацiйно-правових форм господарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарських договорів та його теоретичного обґрунтування. З початку 90-х років “жорсткий” нормативний режим господарських договорів почав поступово перетворюватися на такий, в якому мають гармонійно поєднуватися диспозитивні та імперативні засади правового регулювання. Проте в чинному законодавстві України існують суттєві білі плями у правовому регулюванні господарських договірних відносин, які зумовлюють потребу в подальшому дослідженні теоретичних питань господарського договору та розробці на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку спеціального законодавства про господарські договори. Необхідність дослідження особливостей господарського договору як правової форми господарських зв'язків між суб'єктами господарювання викликана також тим, що в останні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципів недоторканості власності та свободи договору в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайного цивільно-правового договору, а самий поділ договорів на цивільно-правові та господарські є неадекватним сучасним суспільним відносинам. На мою думку, причинами цього є, зокрема, уява про господарський договір лише як специфічний “атрибут” планово-розподільчої економіки, який є несумісним з ринковими відносинами та принципами свободи підприємницької діяльності, та необґрунтоване ототожнення публічного суспільного інтересу з інтересами тоталітарної держави. Внаслідок цього в України існує недооцінка публiчно-правових засад регулювання господарської діяльності, хоча досвід країн з розвинутою економікою свідчить про існування детальної регламентації з боку держави тих господарських правовідносин, які зачіпають інтереси суспільства в цілому. Специфічне правове регулювання господарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб'єкти господарювання у відносинах диспозитивностi чи підпорядкування, а з того, на досягнення якої мети спрямовані їх дії. Цією метою є певний суспiльно-корисний результат господарювання, тобто задоволення потреб всього суспільства в певних матеріальних та нематеріальних благах. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність застосування публiчно-правових регуляторів господарської діяльності.

Передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів, на мою думку, є те, що в умовах ринку автономія суб'єктів господарювання і державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні знаходитися в тісній взаємодії.

Ступінь дослiдженостi теми. Теоретичні проблеми правового регулювання господарських договорів були предметом тривалої дискусії в радянському правознавстві. Проте в українському правознавстві останніх років ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювалися лише в окремих наукових статтях, хоча очевидним, на мій погляд, є те, що в умовах становлення нової системи господарювання питання поняття господарського договору, його суттєвих ознак, порядку укладання наповнилися новим змістом та потребують нових творчих підходів до їх теоретичного осмислення та юридичного аналізу. Незважаючи на те, що за роки незалежності України було прийнято ряд законодавчих актів, які певною мірою регулюють i договірні відносини в сфері господарювання, господарське законодавство в цій частини потребує подальшого удосконалення.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання договірних відносин у сфері господарювання. Дослідженню підлягають:

1) поняття господарського договору крізь призму його суттєвих ознак: спеціального суб'єктного складу та особливої цільової спрямованості господарського договору; 2) питання державного регулювання господарських договірних відносин, а також проблема свободи договору та її меж у господарських відносинах в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки; 3) особливості традиційного та нетрадиційних способів укладання господарських договорів.

Об`єктом дослідження курсової роботи є нормативні акти господарського законодавства України, судова практика Вищого господарського суду України та господарського суду м. Києва з розгляду спорів, пов'язаних з укладанням господарських договорів, а також нормативні акти цивільного законодавства України.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження. Застосовано також формально-логiчний, порiвняльно-правовий, історичний методи дослідження.

Нормативною базою курсової роботи є Конституція України, Цивільний кодекс України., Господарський процесуальний кодекс України, інші джерела господарського і цивільного законодавства. Теоретичну основу дослідження складають праці правознавцiв у галузях загальної теорії держави та права, філософії права, господарського та цивільного права.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки господарського права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють господарські договори, дати комплексний теоретичний аналіз поняття господарського договору, способів його укладення, а також зробити висновки i внести пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

Мета дослідження визначається його теоретико-прикладним характером i включає в себе:

- визначення об'єктивної необхідності спеціального правового регулювання господарських договорів;

- дослідження сутності господарського договору з точки зору його суттєвих ознак: суб'єктного складу та особливої цільової спрямованості;

- з`ясування питання участі окремих суб'єктів господарювання у господарських договірних відносинах;

- доведення необхідності диференціації правового регулювання господарських договорів в залежності від ступеня обов'язковості укладення, встановлення особливого правового режиму для планованих господарських договорів та господарських договорів, що укладаються вільною угодою сторін;

- дослідження суті державного регулювання господарських договірних відносин;

- дослідження практики укладання попередніх договорів;

Теоретичне i практичне значення роботи. Теоретичне значення курсової роботи полягає в тому, що матеріали дослідження дають комплексну характеристику правового регулювання господарських договорів та способів його укладення нормами матеріального та господарсько-процесуального права, а також визначення перспектив розвитку законодавства про господарські договори.

Курсова робота має цільову практичну спрямованість. Висновки i пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані для подальшого розвитку господарського та господарсько-процесуального законодавства України, а також можуть сприяти вдосконаленню практики господарських судів України по розгляду спорів, що виникають при укладанні господарських договорів, в тому числі таких, що укладаються нетрадиційним способом (на аукціонах, за конкурсом).

Окремі положення, які сформульовано у курсовій роботі, мають дискусійний характер i можуть бути базою для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання договірних відносин у сфері господарювання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в курсовій роботі комплексно досліджені питання про поняття господарського договору як правової форми господарських зв'язків та способів його укладення з точки зору правового забезпечення господарської діяльності в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки. Вперше досліджено питання правового регулювання нетрадиційних способів укладення господарських договорів в умовах конкуренції покупців (на біржах, аукціонах, за конкурсом).

Аналіз чинного законодавства України, практики його застосування та спеціальної літератури з тематики дослідження дав можливість сформулювати положення, які містять наукову новизну, та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

Розділ 1. Поняття та функції господарського договору

1.1 Особливості господарського договору

Договір служить ідеальною формою активності учасників господарського обороту, він є найбільш оперативним і гнучким засобом зв'язку між виробництвом і споживанням, вивчення потреб і негайного реагування на них з боку виробництва. У силу цього саме договірно-правова форма здатна забезпечити необхідний баланс між попитом та пропозицією, наситити ринок тими товарами, які потребує споживач.

Договірні відносини виникають на певній економічній основі, отже, вони тісно зв'язані з відносинами власності. У відношенні свого майна власник вправі здійснювати будь-які дії, які не суперечать закону. У числі дій, за допомогою яких власники розпоряджаються своїм майном, найбільше значення мають договори.

Розвиток торгівлі, збут промислової і сільськогосподарської продукції, постачання підприємствам і іншим господарюючим суб'єктам необхідної сировини, матеріалів й устаткування, надання фізичним і юридичним особам різноманітних послуг у сфері обслуговування - у всьому цьому розмаїтті господарського життя договір служить найважливішим засобом задоволення матеріальних і культурних потреб суб'єктів господарського права. Договір також е найважливішим регулятором фактичної поведінки, оскільки ним безпосередньо визначаються взаємні права та обов'язки сторін у цих зобов'язальних правовідносинах. Договір є і найважливішим засобом, що дисциплінує господарський обіг, оскільки покладає відповідальність на сторони, які не виконують права й обов'язки, передбачені договором.

Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому найважливішою вимогою є співпадання волі сторін стосовно прав і обов'язків, що виникають у них, причому воля повинна бути не тільки взаємною, але і погодженою, тобто співпадати за обсягом та змістом.

Договір являє собою одне із самих унікальних правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити таку організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, яких неможливо домогтися за допомогою самих жорстких адміністративно-правових засобів.

Уся сукупність умов, які визначають права та обов'язки сторін у зобов'язанні, що виникає з договору, називається змістом договору.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту [29].

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У змісті договору прийнято розрізняти істотні, звичайні і випадкові умови.

Істотними визнаються ті умови, без яких даний вид договору не може вважатися укладеним. Тому істотні умови визначають обов'язковий зміст договору (наприклад, ціна в договорі купівлі-продажу).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

До звичайних умов відносяться ті, які самі по собі передбачаються і, як правило, у договір не включаються тому, що передбачені у нормах права. Невключення звичайних умов у договір не впливає на його юридичну чинність, тому що в цьому випадку застосовуються правила відповідної правової норми. Наприклад, при відсутності в договорі вказівки на місце здійснення зобов'язання застосовуються правила, зазначені в статтях Цивільного кодексу [4].

Випадковими умовами договору визнаються ті, які найчастіше не передбачаються в договорах такого типу, але можуть бути включені в його зміст за згодою сторін.

1.2 Функції господарського договору

Господарський договір, як і будь-який інший, виконує в економіці ряд функцій.

Функції господарського договору - це передбачені або санкціоновані законом регулятивні властивості його як юридичного акта, завдяки яким врегульовуються відповідні господарські відносини.

Господарському договору властиві загальні договірні і специфічні, тобто господарсько-договірні, функції.

Загальними функціями договору є:

ініціативна (договір як акт вияву ініціативи і узгодженої волі сторін врегулювати певні відносини);

програмно-координаційна (договір як програма поведінки сторін щодо здійснення господарських відносин і засіб узгодження, координації їхніх дій відповідно до економічних інтересів і намірів);

інформаційна (договір завдяки формальній визначеності його умов включає в себе інформацію про правове становище сторін у договорі, яка необхідна сторонам, у відповідних випадках - юрисдикційним органам, третім особам);

гарантійна (лише завдяки договору включаються в дію такі правові гарантії виконання договірних зобов'язань, як неустойка, завдаток, застава тощо);

правозахисна (договір є правовою формою відносин, тобто формою, в межах якої забезпечується примусове виконання зобов'язань сторін шляхом використання майнових санкцій, засобів оперативного впливу) [40].

Специфічними, властивими господарському договору, є такі функції:

правового забезпечення економічних потреб стосовно тих споживачів, потреби яких централізовано враховуються державою і фінансуються за рахунок Державного бюджету. Цю функцію виконує такий особливий господарський договір, як державний контракт;

правового засобу реалізації державних замовлень. Державні замовлення - це обов'язкові для виконавців юридичні акти централізованого планування виробництва. У формі держзамовлень планується: виробництво дефіцитної продукції; заходи щодо розвитку пріоритетних галузей народного господарства; виконання міждержавних економічних угод; експортно-імпортна діяльність; вирішення соціальних проблем тощо. Державне замовлення реалізується шляхом укладання господарських договорів (державних контрактів) між його виконавцями і споживачами продукції, послуг, замовниками робіт. Інакше кажучи, господарський договір у цьому разі є функціональним правовим засобом реалізації державного замовлення;

правового інструмента (засобу) децентралізованого планування господарської діяльності. Вона полягає в тому, що:

а) юридичними актами планування діяльності підприємств є їхні плани виробничого і соціального розвитку (затверджуються як локальні правові акти). Плани на перспективу розробляються підприємствами, виходячи з попиту на продукцію, роботи, послуги;

б) попит визначається двома правовими формами: державним замовленням та господарськими договорами, які підприємства укладають із споживачами та постачальниками матеріально-технічних ресурсів [40].

Таким чином, істотні умови господарських договорів є обов'язковою економічною інформацією для складання планів підприємств.

Розділ 2. Порядок укладання господарських договорів

2.1 Загальний порядок укладання господарських договорів

Згідно ст. 181 ГК:

1. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона-виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

8. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України [2].

Таким чином, загальний порядок укладення господарських договорів, встановлений у статті 181, має відмінності від порядку укладення цивільно-правових договорів, визначеного у главі 53 ЦК [4]. Це пояснюється, зокрема, складністю багатьох господарських зв'язків, що часто зумовлює недостатність здійснення двох дискретних дій (оферти та її акцепту).

Загальний порядок укладення господарського договору складається з таких стадій:

проекту договору;

протоколу розбіжностей;

безпосереднього врегулювання розбіжностей;

господарського розгляду переддоговірного спору [33].

На кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершений, якщо сторони дійшли згоди з усіх його істотних умов. У разі недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.

На стадії протоколу розбіжностей фактичний склад (оферта - акцепт), достатній для визнання договору укладеним, доповнюється, оскільки до нього приєднується закінчення строку, встановленого законом для спільного врегулювання розбіжностей. І в цьому випадку договір вважається укладеним на умовах, запропонованих автором протоколу розбіжностей. Однак у сучасних умовах дане правило не може бути універсальним через розширення сфери дії договорів, які укладаються вільною угодою сторін.

Врегулювання спору є діяльністю контрагентів з ліквідації розбіжностей та конфліктів, які виникають при укладанні господарського договору. Оскільки сторони, які спорять, не мають юрисдикційних повноважень, то спір не вирішується, а усувається з правовідносин шляхом погодження сторонами усіх умов договірного зобов'язання. Така угода може бути досягнута шляхом взаємних поступок, відмови однієї сторони від своїх домагань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.

Договір - різновид правочину, і до його форми застосовуються правила щодо форми правочину, викладені у статті 205 ЦК [4].

Частина 1 статті 181 ГК [2] встановлює вимоги щодо форми господарських договорів. За загальним правилом господарські договори укладаються у письмовій формі, яка забезпечує визначеність позицій сторін щодо умов договору і сприяє з'ясуванню його змісту. Законодавчою новелою є правило стосовно обов'язкового скріплення печаткою договорів, що укладаються у вигляді єдиного документа.

Вимоги щодо письмової форми договорів закріплено в окремих законодавчих актах, якими регулюються окремі види господарських договорів (зокрема у ст. 16 Закону України "Про страхування", ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Різновидами письмової форми є:

а) повна письмова форма, під якою розуміється як єдиний документ, так і комплект документів, що об'єднуються одним змістом договору. У випадках, передбачених законодавством (ст. 60 Повітряного кодексу, ст. 134 Кодексу торговельного мореплавства України, статті 17, 23 Статуту залізниць України тощо) застосовується спеціальна (стандартна) письмова форма;

б) спрощена письмова форма у випадках, коли договір укладається шляхом обміну документами, що здійснюється поштою, телеграфом, телефонним, електронним та іншим зв'язком, або якщо договір укладається шляхом прийняття замовлення до виконання. При укладенні договору допускається використання сучасних засобів зв'язку, в тому числі електронних [33].

Якщо договір укладається у спрощеній форми, слід враховувати, що у документах, якими обмінюються сторони, мають міститися всі істотні умови договору певного виду.

Нотаріальне посвідчення господарських договорів є обов'язковим лише у випадках, зазначених у законодавстві, або за домовленістю між сторонами.

Спеціальними законодавчими актами передбачено обов'язкову державну реєстрацію господарських договорів певного виду, зокрема:

договорів купівлі-продажу державного майна у процесі приватизації;

договорів лізингу, якщо його об'єктом є державне майно, або договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів, або для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії;

договорів про передачу права власності на об'єкти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг) та ліцензійних договорів;

концесійних договорів тощо [33].

У частині 1 ст. 181 [2] не міститься заборони стосовно усної форми господарських договорів. Тому за відсутності спеціальних приписів щодо форми певного господарського договору може застосовуватися загальне правило статті 206 ЦК: усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, при цьому юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, який підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

Проект договору є офертою, яка адресована іншій визначеній стороні або сторонам у разі укладення багатостороннього договору. Проект договору або інший письмовий документ повинен виражати намір особи, котра зробила оферту, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття і містити всі істотні умови договору, укладення якого має на меті автор проекту договору.

Зважаючи на те, що в сучасних умовах більшість господарських договорів укладається за вільним волевиявленням сторін, оферентом може виступити будь-яка сторона. Наслідком оферти, у тому числі й публічної, є те, що, коли конкретний адресат (або невизначене коло адресатів) оферти відізветься й у будь-якій формі висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнавати укладеним.

Поширеною є практика розміщення пропозицій до укладення договорів через засоби масової інформації. Слід враховувати, що реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях (ч. 2 ст. 641 ЦК [4]).

Якщо договір укладається у письмовій формі (у вигляді єдиного документа, або у спрощеній формі - шляхом обміну документами чи підтвердженням прийняття замовлення до виконання), підписання адресатом запропонованого проекту договору без заперечень щодо його умов або надіслання іншого документа слід вважати акцептом.

Оскільки ГК не встановлює спеціального правила щодо моменту укладення договору, потрібно застосовувати норму статті 640 ЦК [4], відповідно до якої договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, він є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (наприклад передачі вантажу для перевезення).

Якщо договір укладається у вигляді єдиного документа, в ньому мають бути відображені реквізити договору. Іноді законодавець припускається плутанини щодо визначення реквізитів договору, ототожнюючи їх з умовами договору.

Відповідно до усталеної практики реквізитами договору є його назва (договір оренди, договір купівлі-продажу, договір поставки тощо), номер договору, дата та місце укладення, поштові адреси сторін, банківські реквізити (номер банківського рахунка, назва установи банку, її код (МФО).

Сторона, яка одержала проект договору, може, виявивши свою волю на укладення запропонованого їй договору, викласти свою редакцію окремих умов останнього (за змістом цієї частини даної статті це може бути як істотна умова договору, так і звичайна або випадкова) чи доповнити договір певними умовами. Прийняття запропонованого проекту договору із зауваженнями умовно можна назвати акцептом на інших умовах. Але, на відміну від положень статті 642 ЦК [4] щодо повноти та безумовності акцепту та статті 646 ЦК [4], у таких випадках підписання договору із складенням протоколу розбіжностей (акцепт на інших умовах) не вважається новою офертою, і укладання договору переходить до стадії протоколу розбіжностей (з перспективою проходження наступних стадій укладання договору).

Слід враховувати, що господарський суд розглядає справи саме у спорах, які виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів (п. 1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України [3]). Проект договору та протокол розбіжностей є доказами щодо вжиття заходів досудового врегулювання господарських спорів, вони є свідченням існування спору, котрий виник при укладанні договору і який сторони передають на вирішення господарського суду.

Врегулювання розбіжностей і конфліктів, які виникають при укладанні господарського договору, є діяльністю контрагентів, спрямованою на формування змісту договору компромісним шляхом. Такий результат може бути досягнутий шляхом взаємних поступок, відмови однієї сторони від своїх домагань, прийняття оферентом пропозицій іншої сторони тощо.

Якщо сторонами самостійно врегульовано всі розбіжності, що виникли при укладанні договору, це має бути підтверджено у письмовій формі (у спосіб, передбачений коментованою частиною даної статті). У цьому разі умови договору фіксуються у комплекті документів: тексті договору, протоколі розбіжностей і протоколі узгодження розбіжностей (інших письмових документах).

Імперативна норма даної частини закріплює пріоритет інтересів автора протоколу розбіжностей щодо контрагентів, які є державними замовниками або визнаними монополістами у встановленому законодавством порядку.

В умовах економічної нерівності суб'єктів господарювання економічна та юридична свобода укладення господарських договорів не завжди збігаються. Так, монопольне становище, яке займає потенційний договірний контрагент на ринку товарів і послуг, а також інші фактори спонукають економічно слабкіших суб'єктів господарювання приймати запропоновані їм умови договорів. Норма цієї частини спрямована на захист у процесі укладання господарського договору інтересів економічно слабкішої сторони від можливих зловживань монопольним (домінуючим) становищем контрагентом (нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту, встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) тощо).

Державний контракт, що укладається на підставі державного замовлення, вважається укладеним на умовах протоколу розбіжностей, якщо державний замовник не передасть розбіжності, які виникли при укладенні контракту, на розгляд господарського суду. В чинному законодавстві чітко не визначено, яка із сторін є автором протоколу розбіжностей, хоча йшлося, мабуть, про виконавця державного замовлення. Законом України "Про поставки продукції для державних потреб" не регулюються порядок і, що важливіше, строки, протягом яких повинна бути направлена оферта про укладання державного контракту, а також не визначений суб'єкт, на якого покладається обов'язок направлення проекту договору. У зв'язку з цим Вищий арбітражний суд України в листі "Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" від 12 березня 1996 р. роз'яснив, що розроблення і направлення іншій стороні проекту державного контракту може здійснювати як державний замовник, так і виконавець державного замовлення. Дійсно, у тих випадках, коли суб'єкт господарювання в силу пункту 8 статті 2 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" зобов'язаний укласти державний контракт, він може підготувати та направити державному замовнику свій проект договору. Але, якщо взяти на себе обов'язки виконавця державного контракту бажає інший суб'єкт, який не належить до переліку, наведеного в пункті 8 статті 2 зазначеного Закону, він може надіслати проект договору державному замовнику. Однак право обирати виконавця належить державному замовнику на підставі запропонованих проектів.

У господарській практиці випадки, коли сторони під впливом різних обставин не врегулювали всі розбіжності, що виникли при укладенні договору, однак почали виконувати інші його умови, вважаючи договір укладеним, трапляються досить часто.

Правові наслідки визнання договору неукладеним полягають у такому:

якщо зобов'язана сторона не почала виконання договору, то господарський суд повинен відмовити у задоволенні позовних вимог іншої сторони про спонукання боржника до виконання своїх обов'язків або про застосування до нього заходів господарсько-правової відповідальності за невиконання зобов'язань за договором;

якщо ж сторона вже передала певне майно іншій стороні, то при кваліфікації господарським судом такого договору неукладеним можливо подання позову щодо незаконного збагачення, а у разі знищення чи пошкодження майна - позову про відшкодування заподіяної шкоди [33].

Фактичні дії сторін можуть підтверджувати, що договір укладений, але на інших умовах. Договори, що не відбулися, слід відрізняти від недійсних договорів. Такі договори не виникають через відсутність передбачених правом загальних умов, необхідних для здійснення угоди (наприклад, неодержання на оферту акцепту, неправильний акцепт, відсутність згоди з істотних умов угоди). Таким чином, правові наслідки визнання господарського договору неукладеним (таким, що не відбувся) повинні регулюватися нормами глави 83 ЦК [4] про зобов'язання, які виникають у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

2.2 Особливості укладання попередніх договорів

правовий господарський договір державний

Відповідно до ст. 182 ГК:

1. За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

2. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

3. У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

4. Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

5. Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

6. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків [2].

Відповідно до статті 635 ЦК [4] попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Нормою частини 1 статті 182 такий строк обмежений одним роком.

Законодавством не встановлені обмеження стосовно того, якому договору (про передачу майна, виконання робіт, надання послуг) може передувати попередній договір. Тому останній може бути використаний для укладення у майбутньому будь-якого виду договору.

В силу попереднього договору сторони не мають права вимагати реального виконання зобов'язання, що випливатиме з основного договору (передати майно, виконати роботу тощо).

Термін "попередній" щодо договору не означає незавершеності вияву волі сторін (як це має місце стосовно виразу "попередні переговори"), а лише вказує на те, що за договором, який відбувся, має слідувати інший - основний договір. Таким чином, необхідно розрізняти два договори між сторонами. Перший, уже укладений, встановлює зобов'язання укласти у майбутньому інший, основний, договір, яким сторони мають на увазі встановити основне господарське правовідношення. Саме цей головний договір повинен привести до господарської мети, заради якої встановлюються юридичні відносини між сторонами.

За правилами частини 1 статті 635 ЦК [4] попередній договір укладається у формі, передбаченій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Враховуючи, що за загальним правилом господарські договори повинні укладатися письмово, попередні договори, спрямовані на укладення у майбутньому господарських договорів, також повинні мати письмову форму. У разі недодержання письмової форми попереднього договору мають застосовуватися правила статті 218 ЦК [4].

Для того, щоб попередній договір вважався укладеним, щоб його можна було кваліфікувати саме як договір (дво- або багатосторонній правочин), у ньому повинні міститися всі істотні умови майбутнього основного договору (умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або які є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Сторони можуть узгодити види забезпечення виконання зобов'язання з попереднього договору, передбачені статтею 546 ЦК [4].

Якщо сторони вважатимуть за необхідне змінити істотні умови майбутнього договору, то це можливо шляхом внесення за їх взаємною згодою змін до попереднього договору чи до основного договору під час або після його укладення.

Оскільки законодавством не передбачено інше, попередні договори можуть бути укладені тільки за вільним волевиявленням сторін, через що загальний порядок укладення господарських договорів, встановлений статтею 181 ГК [2], не застосовується. Попередні договори не можуть укладатися у примусовому порядку за рішенням суду. Загальний порядок укладання попередніх договорів підпорядковується правилам глави 53 ЦК [4].

Разом з тим за змістом статті 5 ГПК [3] сторони, які укладають попередній договір, можуть за взаємною згодою передати переддоговірний спір з умов договору на вирішення господарського суду.

Попередній договір трансформується в основний договір, як правило, за взаємною згодою сторін.

За змістом норми частини 3 статті 182 проект основного господарського договору може бути складений будь-якою стороною у договорі і надісланий іншій. Слід враховувати, що попередній договір та основний договір мають різну спрямованість. За наявності узгоджених істотних умов основного договору, викладених у попередньому договорі, проект основного господарського договору буде відрізнятися своїм предметом.

З укладенням основного договору попередній договір втрачає чинність: основний договір повинен вважатися таким, що замінив собою попередній договір та скасував або змінив всі ті умови, на яких сторони бажали укласти договір, але котрі за їх взаємною згодою не знайшли місця в основному договорі. Це стосується і тих випадків, коли сторони уклали основний договір на дещо інших, ніж у попередньому договорі, умовах.

Оскільки відповідно до частини 1 статті 182 строк дії зобов'язання суб'єкта господарювання укласти основний господарський договір обмежений одним роком, право сторони вимагати в судовому порядку трансформації попереднього договору в основний також може бути реалізоване протягом цього строку.

Згідно з частиною 2 статті 635 ЦК сторона, яка необґрунтоване ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

У разі коли сторони не вчинили будь-яких дій, спрямованих на укладення основного договору до закінчення передбаченого для його укладення строку, зобов'язання укласти основний договір припиняється. З припиненням цього зобов'язання будь-яка із сторін попереднього договору не має права в судовому порядку вимагати укладення основного договору, сплати неустойки, якою забезпечувалося виконання попереднього договору

Попередній договір укладається за правилами, визначеними главою 53 ЦК. Спеціальним правилом щодо укладення попереднього договору є норма частини 3 статті 182 щодо можливості укладення основного господарського договору в силу існуючого між сторонами попереднього договору в судовому порядку.

При укладанні попереднього договору необхідно погодження всіх його істотних умов, до яких належать всі істотні умови основного договору, оскільки відсутність хоча б однієї з істотних умов майбутнього договору виключає можливість кваліфікувати відносини між сторонами як договірні. Угоди про наміри, протоколи про наміри тощо не є договорами і не породжують зобов'язання укласти у майбутньому основний договір. Але при тлумаченні документів, що мають таку назву, слід звертати увагу на їх зміст: за наявності істотних умов основного договору сама лише назва такого документа (угода про намір, протокол про намір) не впливає на визнання його попереднім договором. Правила тлумачення змісту правочину та умов договору викладено відповідно у статтях 213 та 637 ЦК.

2.3 Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням

За ст. 183 ГК:

1. Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

2. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

3. Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

4. Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

5. Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним [2].

Відповідно до частини 8 статті 2 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" та частини 2 статті 8 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державне замовлення є обов'язковим для підприємств та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб'єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до чинного законодавства монополістами на відповідному ринку продукції.

Суб'єкти господарювання інших форм власності мають добровільно на конкурсних засадах укладати державні контракти, в основі яких лежить державне замовлення.

Як уже зазначалося, для суб'єктів господарювання, що засновані на недержавних формах власності, укладання договорів, заснованих на державному акті планування, не є обов'язковим. Однак у тому разі, коли вони добровільно вступають у договірні відносини як виконавці державного замовлення, їх волевиявлення буде обмежене позиціями державного замовлення.

Норма частини 2 статті 183 конкретизує положення частини 1 статті 2 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб", відповідно до якого гарантом за зобов'язаннями державних замовників виступає держава.

З метою організації робіт, пов'язаних з формуванням державного замовлення, розміщенням поставок продукції для державних потреб і контролем за їх виконанням, Кабінет Міністрів України визначає центральні органи виконавчої влади, які координують роботу державних замовників щодо розміщення поставок продукції для державних потреб, доводять до державних замовників збалансовані з фінансовими ресурсами обсяги поставок продукції для укладення державних контрактів з виконавцями державного замовлення, якщо інше не встановлене законом. Крім того, державні замовники забезпечуються Кабінетом Міністрів України фінансовими ресурсами в обсягах, необхідних для повної оплати державного замовлення, якщо інше не передбачено законом.

Гарантія як спосіб забезпечення виконання зобов'язання передбачена також статтею 200 ГК "Банківська гарантія забезпечення виконання господарських зобов'язань", і параграфом 4 глави 49 ЦК "Гарантія". Проте у зазначених статтях гарантами визначені банки, інші фінансові установи, страхові компанії. Таким чином, Кабінет Міністрів України не передбачений законодавцем як гарант. Через це відповідні положення про гарантію можуть застосовуватися за аналогією закону [33].

Законом України "Про поставки продукції для державних потреб" не визначені строки формування державних замовлень та строки, до сплину яких державний контракт повинен бути укладений.

Оскільки поставка продукції для державних потреб забезпечується за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів та інших джерел фінансування, що залучаються для цих потреб, то формування державним замовником державного замовлення можливе за наявності затверджених на черговий фінансовий рік обсягу та структури асигнувань.

На цей час строки і порядок формування державного замовлення визначаються пунктами 2-5 Порядку формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. (у редакції постанови КМУ від 13 грудня 2001 р.). Щодо строків укладання державних контрактів, то вони цим Порядком не визначені.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", який застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, закупівля може здійснюватися шляхом таких процедур: відкритих торгів; торгів з обмеженою участю; двоступеневих торгів; запиту цінових пропозицій (котирувань); закупівлі в одного постачальника (учасника). Таким чином, укладення державних контрактів на поставку продукції для державних потреб можливе як у конкурентний, так і неконкурентний спосіб.

Статтею 33 Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" визначено умови застосування процедури закупівлі в одного учасника (виконавця). Такими умовами, зокрема, є: відсутність конкуренції (у тому числі з технічних причин) на товари, роботи чи послуги, які можуть бути поставлені (виконані) тільки певним учасником, і при цьому немає альтернативи; закупівля товарів, робіт чи послуг, що у зв'язку з їх спеціальним призначенням становлять державну таємницю; виникнення нагальної потреби у здійсненні закупівлі у зв'язку з особливими економічними чи соціальними обставинами, яких замовник не міг передбачити. При цьому порядок укладення договору між замовником та учасником Законом не врегульований. Законодавець обмежився вказівкою на те, що процедура закупівлі в одного учасника передбачає укладення договору після проведення переговорів між замовником та учасником. Таким чином, у разі укладення державного контракту в неконкурентний спосіб має застосовуватися загальний порядок укладення господарських договорів, визначений статтею 181 ГК [2].

Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" встановлює обов'язок прийняття державного замовлення, а отже, і укладення державного контракту для певних категорій суб'єктів (виконавців), якщо виконання державного замовлення не заподіє збитків виконавцям.

Відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України "Про поставки продукції для державних потреб" у разі необґрунтованої відмови виконавця державного замовлення від укладення державного контракту на поставку продукції для державних потреб у випадках, коли обов'язковість його укладення встановлена цим Законом, та за наявності технічних можливостей його виконання виконавець сплачує державному замовнику штраф у розмірі вартості державного контракту.


Подобные документы

  • Поняття господарського договору. Укладання господарських договорів. Зміна, розірвання та пролонгація дії договору. Виконання договорів. Способи забезпечення виконання договорів. Відповідальність за порушення господарських договорів: поняття та форма.

    контрольная работа [55,5 K], добавлен 12.09.2007

  • Підприємство як суб’єкт правової роботи. Порядок укладання господарських договорів. Позовна робота на підприємстві та участь в ній юридичної служби. Шляхи вдосконалення правової роботи. Особливості укладання окремих видів господарських договорів.

    реферат [35,6 K], добавлен 21.07.2011

  • Поняття та характеристика дилерських договорів як правової форми посередництва. Особливості їх укладання в Україні. Правомірність обмеження здійснення права власності за документами цього типу. Класифікація дилерських договорів: їх види та зміст.

    курсовая работа [71,5 K], добавлен 08.10.2014

  • Загальна характеристика господарських зобов’язань. Поняття, ознаки та види господарських договорів. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів. Особливість зобов'язання особистого характеру. Господарський процесуальний кодекс України.

    контрольная работа [21,7 K], добавлен 28.10.2013

  • Роль договору як універсальної та найдоцільнішої форми опосередкування товарно-грошових відносин. Удосконалення правового регулювання порядку укладення господарських договорів в сучасній Україні. Способи їх укладення на біржах, аукціонах, конкурсах.

    курсовая работа [45,4 K], добавлен 11.03.2014

  • Правова природа господарського договору. Аналіз судової практики визнання господарських договорів неукладеними та недійсними: визначення підстав та настання наслідків. Пропозиції з удосконалення відносно неукладеності господарських договорів в Україні.

    курсовая работа [80,6 K], добавлен 09.04.2014

  • Види господарських договорів, критерії їх систематизації та співвідношення із правочином. Форма та умови договору, особливості його зміни. Консенсуальний та реальний договори, види ризиків. Визнання господарського договору недійсним, нікчемним, фіктивним.

    дипломная работа [66,6 K], добавлен 14.08.2016

  • Договір підряду: поняття і ознаки, істотні умови, права і обов'язки сторін договору. Особливості правового регулювання договорів підряду в законодавстві різних країн. Основні структурні елементи договору підряду. Укладення договорів міжнародного підряду.

    курсовая работа [66,8 K], добавлен 05.06.2011

  • Загальна характеристика договорів будівельного підряду: правова природа, сторони, особливості укладання. Поняття про проектно-кошторисну документацію. Виконання договору та прийняття робіт за договором будівельного підряду, відповідальність сторін.

    курсовая работа [45,3 K], добавлен 20.09.2012

  • Поняття і загальна характеристика цивільних договорів і аналогічних договорів у трудовому законодавстві. Особливості прав і обов’язків сторін в цих правових документах. Відповідальність сторін за цивільними договорами і за трудовим законодавством.

    курсовая работа [40,4 K], добавлен 16.11.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.