Поняття фізичної особи і її юридичні властивості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поняття фізичної особи та її юридичні властивості

2. Філії юридичної особи

3. Припинення опіки і піклування

4. Поняття й об'єкти права інтелектуальної власності

5. Зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої життю і здоров'ю

6. Поняття договору поставки і його видова характеристика

Список використаної літератури

1. Поняття фізичної особи та її юридичні властивості

Особами у цивільному праві називаються учасники цивільно-правових відносин. Всі особи поділяються на фізичних та юридичних осіб. Статус осіб регулюється Розділом ІІ ЦК.

Фізичною особою вважається кожна людина. При цьому основними категоріями, які її характеризують, виступає її правоздатність та дієздатність. Окремі вчені виділяють також деліктоздатність як окрему категорію, зміст якої полягає у можливості особи нести цивільну відповідальність за свої дії, проте деліктоздатність можна включати до дієздатності особи.

За ст. 25 ЦК здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Вона виникає у момент народження, а припиняється у момент смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. При цьому фізична особа як суб'єктивне право має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК і потенційно володіє здатністю набути усіх майнових прав. Таким чином, цивільною правоздатністю володіють усі люди від моменту народження і до моменту смерті.

Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки.

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. На відміну від правоздатності обсяг дієздатності людини змінюється в залежності від обставин (віку, громадянства) і є різним для різних груп осіб.

Цивільна дієздатність - це здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки, а також нести цивільну відповідальність. За обсягом цивільну дієздатність поділяють на: часткову, неповну, повну, обмежену та недієздатність.

Часткову дієздатність має малолітня особи, яка не досягла чотирнадцяти років. Вона має право:

1. самостійно вчиняти дрібні побутові правочини

2. здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК).

Неповну дієздатність має неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, яка, окрім прав, якими наділено малолітніх, також має право:

1. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами

2. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом

3. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи

4. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку) (ст. 32 ЦК).

Повну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу, а у разі його припинення до досягнення повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Повна цивільна дієздатність також може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

2. Філії юридичної особи

фізичний юридичний особа опіка поставка

Цивільний Кодекс не дає визначення поняття "юридична особа". Натомість, ст. 80 ЦК, яка має назву "Поняття юридичної особи", містить вказівку на деякі характерні ознаки цього поняття, зазначаючи, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, тут маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це організація, тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона повинна бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права та обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Серед цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи - таких як: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Цивільна правосуб'єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.

Цивільна правоздатність юридичної особи - це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.

Цивільна дієздатність юридичної особи - це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки.

Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва (ст. 95 ЦК).

Філією є такий відокремлений підрозділ, який виконує всі або частину функцій юридичної особи від її імені. Філії створюються для здійснення діяльності юридичної особи поза її місцезнаходженням. Найчастіше вони створюються навчальними і науковими закладами, проте можуть створюватися і підприємствами з виробництва товарів, надання послуг, здійснення іншої підприємницької діяльності.

Філії не визнаються суб'єктами цивільного права, а їх посадові особи можуть діяти від імені юридичної особи, частиною якої є філія або представництво. Посадовим особам на їх ім'я (а не на ім'я філії або представництва) видається довіреність, якою визначається коло повноважень. Відповідальність за дії філій, представництв та їх посадових осіб несе юридична особа, яка утворила ці філії і представництва.

Таким чином, філії, хоча і є відокремленими підрозділами юридичної особи, проте продовжують залишатися її складовими. Власною юридичною правосуб'єктністю і правоздатністю вони не наділені.

Відомості про відкриття філій заносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Обов'язкова реєстрація встановлена для представників іноземних суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України (ст. 5 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Отже, філія юридичної особи - це структурно і територіальне відособлена її частина, яка за місцем свого знаходження виконує всі або найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.

3. Припинення опіки і піклування

Сімейний кодекс України розрізняє припинення опіки (піклування) над дитиною (ст. 250) і звільнення опікуна (піклувальника) дитини від таких обов'язків. Згідно зі ст. 250 СК опіка (піклування) над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Виходячи зі змісту цієї статті, слід вважати, що припинення опіки та піклування не відноситься до предмета сімейного права. Але такий висновок потребує певного уточнення. Як уже зазначалось, опіка і піклування є міжгалузевими правовими інститутами. Вони є одночасно інститутами адміністративного, цивільного і сімейного права. Враховуючи те, що прийняття рішення про звільнення опікуна (піклувальника) дитини від їх обов'язків є складовою частиною правосуб'єктності органу опіки і піклування, а також те, що опіка, як правило, припиняється не автоматично, а за рішенням органу опіки та піклування, можна стверджувати, що опіка (піклування) припиняються у випадках, встановлених цивільним та адміністративним законодавством України.

Припинення опіки, як правило, відбувається тоді, коли відпала необхідність у її продовженні. Підставами для припинення опіки є:

В усіх зазначених випадках піклування знімається автоматично. Якщо припинення опіки (піклування) пов'язане з настанням певного юридичного факту, часто не заснованого на волевиявленні особи, то звільнення опікуна (піклувальника) від його обов'язків має безпосередній зв'язок з певною поведінкою опікуна (піклувальника) щодо підопічного.

Обставини, внаслідок яких можливе звільнення опікунів і піклувальників на їх прохання від виконання обов'язків, можуть бути різними. Це - хвороба опікуна чи піклувальника, яка зробила неможливим здійснення нагляду за підопічним, зміна умов життя опікуна чи піклувальника, погіршення не з вини опікуна (піклувальника) взаємин з підопічним та ін.

4. Поняття й об'єкти права інтелектуальної власності

Термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно.

Поняття «інтелектуальна власність» має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб'єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання й охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності - це право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Особливість об'єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату. Як відомо, володіння може бути також двох видів - володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, що здійснюється від імені власника третіми особами.

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншим законом (ст. 418 ЦК).

Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ і навпаки.

До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

· літературні та художні твори

· комп'ютерні програми

· компіляції даних (бази даних)

· виконання

· фонограми, відеограми, програми організацій мовлення

· наукові відкриття

· винаходи, корисні моделі, промислові зразки

· компонування (топографії) інтегральних мікросхем

· раціоналізаторські пропозиції

· сорти рослин, породи тварин

· комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення

· комерційні таємниці

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦК.

5. Зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої життю і

здоров'ю

Підставою для виникнення зобов'язань по відшкодуванню шкоди, завданої життю і здоров'ю є цивільне правопорушення (делікт), що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. Суб'єктами зобов'язання є: потерпілий - особа, якій завдано шкоду, виступає як кредитор; особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб'єкти такого зобов'язання не перебувають у договірних правовідносинах, бо дане зобов'язання виникає незалежно від останніх. Змістом такого зобов'язання є право потерпілого вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації моральної шкоди, а також обов'язок заподіювача шкоди вчинити зазначені дії.

Заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи породжує відповідний обов'язок відшкодувати заподіяну моральну шкоду. Однак порівняно із загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди цей вид деліктних зобов'язань наділений цілою низкою специфічних ознак.

Насамперед, протиправність діяння полягає в тому, що будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'ю фізичної особи, як правило, презумується протиправним. Це зумовлюється тим, що життя та здоров'я фізичної особи визначаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, мають абсолютний характер. Однак в окремих випадках, прямо передбачених у законі, шкода, що заподіюється життю та здоров'ю, є правомірною, наприклад необхідна оборона. При цьому протиправним вважається також заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення (ст. 1196 ЦК України).

Що стосується шкоди, то слід відмітити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.

Поняття “смерть” законодавством не визначається, однак під ним слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступили внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (серцево-судинної, дихальної, нервової).

Поняття “каліцтво”, у свою чергу, охоплюються дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я. Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Наприклад удар, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров'я, що передбачене чинним законодавством та стало наслідком неодноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії.

Поняття “інше ушкодження здоров'я” охоплюється будь-яке, не пов'язане з каліцтвом пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому дане загальне захворювання не пов'язане ні із специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров'я внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.

Специфіка моральної шкоди, завдана життю та здоров'ю фізичної особи, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена в грошовому еквіваленті.

Для більш детального розгляду цього делікту доцільно диференціювати його на два підвиди залежно від благ, яким заподіюється шкода:

- відшкодування шкоди, завданої здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я;

- відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого.

Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого. Важливим різновидом цих деліктних зобов'язань є завдання шкоди життю фізичної особи, тобто заподіяння смерті потерпілому. Специфіка цього делікту полягає в тому, що у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ч.1 ст. 1167 ЦК України).

За ч.1 ст. 1200 ЦК України шкода відшкодовується:

- дитині, яка має право на відшкодування шкоди до досягнення нею 18 років, а у разі, якщо вона є учнем або студентом - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23 років;

- чоловікові, дружині, батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом - довічно;

- інваліду, якого потерпілий зобов'язаний був утримувати, відшкодування виплачується впродовж строку його інвалідності;

- одному з батьків або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, відшкодування виплачується до досягнення останніми 14 років;

- іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, відшкодування виплачується протягом 5 років після його смерті.

Зазначеним особам впродовж зазначеного строку відшкодовується шкода у розмірі середньомісячного заробітку потерпілого з вирахуванням частки, що припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди.

Окрім розміру середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого, особи, яким завдано шкоди смертю годувальника, мають право вимагати відшкодування моральної шкоди, пов'язаної зі смертю годувальника (ч. 2 ст. 1168 ЦК України), витрат на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника - особі, яка зробила ці витрати (ст. 1201 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров'я або смерті. Відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (ч. 1 ст. 1202 ЦК України). Цей принцип виходить з того, що особа, яка має відшкодувати цю шкоду, отримує свій заробіток (доходи) переважно в щомісячному режимі. Проте за наявності обставин, що мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки наперед (абз. 2 ч. 1 ст. 1202 ЦК України).

Оскільки витрати щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, мають переважно строковий характер, то слід зважити і на те, що за цей період може відбутися і ряд якісних змін з таким особистим немайновим благом фізичної особи, як здоров'я. Воно, зокрема, може покращитися, внаслідок чого працездатність збільшиться чи відновиться, або погіршиться, що спричинить зменшення або припинення працездатності. І тому в цих випадках має йтись про зміну розміру відшкодування платежів.

Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди

І навпаки, особа, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я потерпілого, має право вимагати зменшення розміру відшкодування шкоди, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання (ст. 1204 ЦК України).

6. Поняття договору поставки і його видова характеристика

Найдоцільнішою правовою формою регулювання господарських відносин з постачання продукцією і товарами є договір поставки. Договір поставки - це договір, за яким постачальник (підприємець) зобов'язується в обумовлені строки (строк) передати у власність (повне господарське відання чи оперативне управління) покупцеві товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням, а покупець зобов'язується приймати товар і платити за нього певну ціну.

Порівняно з традиційним договором купівлі-продажу договір поставки має певні особливості, а саме:

між моментом укладання і моментом реального виконання існує великий проміжок часу;

в момент укладення договору товар у постачальника, як правило, відсутній, тобто угода укладається під майбутній товар;

предметом поставки не може бути нерухоме майно;

предметом поставки є товар, призначений для підприємницької чи іншої господарської діяльності, тоді як предметом купівлі-продажу може бути товар будь-якого призначення;

сторонами в договорі поставки є юридичні особи (переважно суб'єкти підприємства) і громадяни-підприємці.

Сторонами цього договору є постачальник та покупець, які займаються підприємницькою діяльністю.

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, який призначається для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням. Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (сировина, матеріали, обладнання тощо), або товари, призначені для продажу на ринку чи для промислової переробки (наприклад, цукор для кондитерської фабрики).

Безпосередньо договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним.

Як консенсуальний договір вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. До згоди сторін прирівнюється і відсутність належного протягом певного строку реагування постачальника на зроблені покупцем у протоколі розбіжностей пропозиції щодо умов договору або рішення арбітражного чи третейського суду з переддоговірного спору у випадках, передбачених угодою сторін або законодавством.

Договір поставки двосторонній, бо права і обов'язки виникають для обох контрагентів. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержана від постачальника продукція оплачується покупцем за погодженими цінами.

Договір поставки як угода між організаціями укладається у письмовій формі і оформляється як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, підписаними стороною, яка їх надсилає. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Порядок і строки укладення договору поставки залежать від форми договірних відносин, обраної учасниками. При укладенні договорів застосовують уніфіковані форми замовлень, протоколів розбіжностей, придатні для машинної обробки. Крім того, при оформленні конкретного договору сторони можуть використовувати договори, що розробляються і рекомендуються для прискорення і спрощення договірної роботи на підприємствах.

Однією з істотних умов договору, яка характеризує предмет поставки з точки зору придатності його до використання за цільовим призначенням є умова щодо якості продукції. За якістю продукція і товари повинні відповідати стандартам, технічним умовам, еталонам, зразкам або умовам договору. Якість за договором поставки - це сукупність властивостей і характеристик, які відображають рівень новизни, надійність, довговічність. економічність продукції і зумовлюють здатність її задовольняти відповідно до свого призначення потреби споживачів.

До найважливіших умов договору поставки цивільне законодавство відносить строки поставки. В договорі поставки розрізняють загальні та окремі (часткові) строки. Загальний строк поставки збігається, по суті, із строком дії договору. Істотною умовою договору поставки є ціна. Від цін та обсягу поставки залежить загальна сума договору. Ціна на продукцію, а також на тару й упаковку встановлюються в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім розглянутих умов у договорі можуть обумовлюватись порядок відвантаження, доставки і здачі продукції покупцеві, порядок розрахунків та інші умови поставки.

Виконання договору поставки полягає у здійсненні сторонами усіх прав та виконанні ними всіх обов'язків, що передбачені договором. Відповідно до статті 171 Цивільного кодексу України взаємні зобов'язання за договором повинні виконуватись одночасно, якщо інше не випливає із закону, договору або змісту зобов'язання. Свій головний обов'язок - передати покупцеві або за його дорученням (рознарядкою) іншому підприємцю певну продукцію - постачальник здійснює таким чином: він або відвантажує продукцію на адресу покупця чи іншої особи, або повідомляє їх про готовність продукції до здачі. В останньому випадку покупець вибирає продукцію на складі постачальника і вивозить її своїми чи найманими засобами і за свій рахунок.

Отже, договір поставки відіграє неодноразову роль у створенні відносин між суспільством, а також у створенні нових ринків.

Список використаної літератури

1. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. - М.: Юрид. лит., 1999. - С. 64.

2. Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Істина, 2004. - 224 с.

3. Борисова В.I. Цивільне право України. - К.: Юрінком інтер, 2004. - 552 с.

4. Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 269 с.

5. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

6. Харитонов Є.О. Цивільне право України - К.: Істина, 2003. - 776 с.

7. Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

8. Ярошенко К.Б. Спеціальні випадки відповідальності за заподіяння шкоди. - М.: Юрид. літ., 1999. - 254 с.

Размещено на Allbest.ru