Суспільні відносини, що становлять предмет регулювання трудового права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУСПІЛЬНІ ВІДНОСИНИ, ЩО СТАНОВЛЯТЬ ПРЕДМЕТ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВОГО ПРАВА УКРАЇНИ

План

1. Визначення об'єкту регулювання трудового права України.

2. Межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці.

3. Трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві, в кооперативних і колективних підприємствах.

4. Конституційне право на працю.

Список використаних джерел

1. Визначення об'єкту регулювання трудового права України

Трудові відносини як об'єкт правового регулювання досить різноманітні і за підставами їх фактичного виникнення об'єктивно потребують і різних підходів до їх правового забезпечення.

Трудові відносини найманих працівників, в основі яких лежить трудовий договір, повинні знаходити своє юридичне оформлення через трудове законодавство.

Трудові відносини інших осіб (службово-трудові відносини військовослужбовців та прирівнених до них осіб, трудові відносини примусової праці -- засуджених), які теж потребують правового регулювання і щодо яких не застосовується трудове законодавство, регулюються спеціальним законодавством. Тому якщо взяти трудове законодавство і законодавство інших галузей права, з допомогою якого регулюють трудові відносини осіб, що не укладали трудового договору, то у такому складі його можна вживати у широкому значенні -- законодавство про працю. Трудовому праву як самостійній галузі має відповідати галузь законодавства -- трудове законодавство, яке за своїм змістом є вужчим від більш узагальнюючого поняття -- законодавство про працю.

Будь-яке виробництво неможливе без застосування праці людей. Матеріальні цінності і блага, що створюються в процесі виробництва,-- це результат праці людей, результат їх цілеспрямованого впливу шляхом певних дій, рухів, прийомів на окремі предмети навколишнього світу з метою створення інших предметів чи отримання результатів; з іншого боку -- це результат взаємодії, взаємостосунків і взаємовідносин між людьми в процесі застосування праці з тією ж метою. Право, як сукупність норм і правил поведінки, регулює певні сфери суспільних відносин, і будь-які з них набувають форму правових, якщо вони врегульовані нормами права. Що ж до трудових відносин, то таку функцію виконує трудове право.

Все вищесказане підкреслює роль і значення трудових відносин, які виникають в процесі застосування праці, і тим самим обумовлює місце, роль і значення трудового права в правовій системі.

Слід зазначити, що характер трудових відносин визначається формою власності на застосовувані в процесі праці засоби виробництва і характером розподілу та привласнення результатів праці, що, власне, і є проявом форми власності.

Природа людини така, що її діяльність, а значить і результати її праці, залежать від зацікавленості людини в ній. Зацікавленість же в значній мірі визначається її зв'язком з матеріальними цінностями в процесі праці: засобами виробництва, предметами праці, створеними матеріальними благами. Якщо працівник виступає їх власником, він прямо і максимально зацікавлений в позитивних результатах своєї праці. Найманий працівник зацікавлений не стільки в кінцевих результатах праці, скільки в вигідному продажу своєї праці, і його участь у виробничому процесі спрямована на отримання максимальної платні, а не найбільших досягнень і найкращих результатів.

Власність на засоби і предмети виробництва та результати праці зумовлює поділ учасників трудових відносин на роботодавців і найманих працівників. Узгодження їх інтересів викликає необхідність регулювання трудових відносин, що виникають між ними. Саме це відноситься до компетенції трудового права.

Головними є питання, що стосуються трудових відносин, які виникають безпосередньо в процесі застосування праці -- у сфері виробництва матеріальних і духовних благ, в сфері обслуговування. Слід зазначити, що трудові відносини, як об'єкт регулювання трудового права, базуючись на найманій праці, є ланкою виробничих відносин, які виникають внаслідок приєднання робітника до складу трудового колективу підприємства чи організації шляхом укладення трудового договору з його власником чи уповноваженою ним особою. В результаті робітник, влаштовуючись на роботу, бере на себе обов'язок виконувати певні трудові функції в умовах дотримання вимог правил внутрішнього трудового розпорядку, що діють на цьому підприємстві. Лише трудові відносини, які виникають на вище означених умовах, є предметом регулювання трудового права. Тобто змістом трудового права є регулювання трудових відносин, які виникають безпосередньо в процесі застосування праці, до того ж найманих працівників.

Трудові відносини, засновані на праці власників (власників-підприємців, працівників, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю), не відносяться до сфери регулювання трудового права. Останнє стосується і праці суддів, прокурорсько-слідчих працівників, служби в органах Міністерства внутрішніх справ. Збройних силах, в воєнізованій охороні, де регулювання відносин здійснюється спеціальними законами, положеннями, затвердженими відповідними постановами Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, а також Дисциплінарними статутами.

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли трудящий уклав з власником чи підприємством, установою, організацією трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно добувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що продовжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб'єктів у зв'язку з виходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права відносяться також відносини, які виникають навколо трудових: межують з ними чи є похідними від них,-- так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться:

-- організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для досягнення поставленої мети потребує належної організації і керування її процесом;

-- соціально-партнерські відносини, які відображають колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представниками працюючих і адміністрацією з приводу застосування норм трудового права, покращення умов праці та ін.;

-- відносини, які виникають під час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створених на підприємствах (в установах, організаціях), на примирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем;

-- відносини, які приходять на зміну трудовим і залишаються між роботодавцем і працівником в разі тимчасової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю.

Таким чином, предмет трудового права складають трудові і супутні їм чи похідні від них суспільні відносини, існування яких обумовлене безпосереднім зв'язком з трудовими відносинами.

2. Межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці

Для того, щоб з'ясувати предмет певної галузі права необхідно встановити, що є об'єктом його регулювання, яке коло питань він охоплює, яке місце, значення і роль цієї галузі в загальній системі права.
Проблема предмета трудового права України -- проблема не абстрактна. В предметі проявляються ті сторони суспільного життя, які повинні знайти відображення в праві, повинні бути урегульованими в правовому порядку.
В основі життя людей завжди лежать потреби матеріального характеру. З метою досягнення того чи іншого результату люди вступають у відносини між собою. Це створює в суспільстві різноманітні соціально-економічні відносини -- майнові, особисті немайнові, адміністративні, трудові, шлюбно-сімейні, фінансові та інші.

В предмет права входить не вся система суспільних відносин. Оскільки право пов'язане з волею, то в предмет права входять лише ті суспільні відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права обумовлений тим, що природа, взята поза зв'язком з людиною, не може самостійно стати предметом уваги законодавця.

Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно незворотне. Те ж саме можна сказати і про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не урегулювати.

Реалізовуючи конституційне право на працю, громадяни України мають можливість вступати в різного роду суспільні відносини по застосуванню своєї здатності до праці. Обгрунтованість такої системи правового регулювання різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час піддана сумніву рядом вчених, які висловились за розширення предмету трудового права шляхом включення до нього відносин по участі в праці колгоспників. Була зроблена пропозиція про віднесення до предмету трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні відносини по праці.

Значна кількість представників науки трудового права підтримувала концепцію «вузької сфери» дії трудового права, стверджували, що ця галузь права регулює працю лише робітників та службовців.

Громадянам надається реальна можливість займатись працею в різних формах: робота на державних підприємствах, в установах, організаціях; робота в кооперативних промислових і сільськогосподарських підприємствах; індивідуальна трудова діяльність; робота на підставі цивільно-правових договорів тощо.

Поєднання з працею є такою загальною особливістю більшості відносин, що не дає ще можливості визначити межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці. Ще в 50-х роках А.Є. Пашерстник відзначав, що трудове право регулює відносини по застосуванню праці громадян незалежно від форм власності, з якою вона пов'язана, і галузі господарського управління або соціально-культурного будівництва, в якій вона застосовується.

У застосуванні праці при кооперативних формах власності, в тому числі і колгоспах, є певні особливості. Ці особливості знайшли своє відображення в окремих законодавчих актах, що можуть і не відноситись до галузі трудового права. Так виникло колгоспне право, яке поряд з управлінськими відносинами охоплювало регулювання відносин по застосуванню праці тільки в колгоспах, але не в інших кооперативних організаціях і навіть не в міжколгоспних організаціях, хоч працівник залишався членом колгоспу, що входив в міжколгоспну організацію.

З введенням терміну «сільськогосподарське право» для регулювання праці в сільськогосподарському виробництві під регулювання цієї галузі штучно стали відносити працю не тільки колгоспників, а й інших працівників сільськогосподарського виробництва, наприклад, державних сільськогосподарських підприємств, хоч праця в цих господарствах створює саме трудові відносини робітників і службовців.

Праця громадян в державних сільськогосподарських підприємствах регулюється трудовим правом. Статутом колгоспу, як і статутами інших кооперативних організацій, можуть встановлюватись в межах, визначених законом, особливості регулювання трудових відносин працюючих. Але це зовсім не означає, що ці особливості в правовому регулюванні створюють окрему галузь права: колгоспне або сільськогосподарське.
Тому в усіх випадках застосування правових норм до працюючих, при відсутності особливостей, встановлених статутами чи положеннями, що затверджуються у встановлених законом випадках і межах, повинні застосовуватись норми трудового законодавства.

Встановлення відмінностей в правовому регулюванні праці робітників та службовців і колгоспників проводилось, в радянський період для посилення експлуатації колгоспного селянства, для підтримання кріпосницької системи організації праці. В умовах набуття Україною незалежності немає потреби зберігати ці відмінності. Тому праця громадян, де б вона не застосовувалась, навіть на базі індивідуальної приватної власності, повинна регулюватись єдиною галуззю -- трудовим правом, тим більше, що Закон України «Про підприємства в Україні» не перешкоджає застосуванню норм трудового законодавства на всіх видах підприємств.

Таким чином, об'єктом регулювання трудового права є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає праця. Будучи урегульованими нормами права, суспільні трудові відносини набувають форму правових відносин. Саме ці відносини становлять головну, найбагаточисельнішу групу відносин, що регулюються трудовим правом.

Однак предмет трудового права не тотожній з трудовими відносинами. Трудове право регулює й інші відносини, що безпосередньо пов'язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов'язковим, оскільки трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.

В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі об'єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини, які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються з участі робітників і службовців в управлінні виробництвом, при встановленні умов праці, при застосуванні цих умов і законодавства про працю.

Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин по їх розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється в формі заробітної плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини по розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх обов'язків.

Працівник, тимчасово втративший працездатність, матеріально забезпечується за рахунок коштів державного соціального страхування тільки при наявності трудових правовідносин, що при цьому не припиняються. Працівник лише замість заробітної плати забезпечується допомогою, розмір якої визначається в залежності від заробітку, який він одержував раніше.

На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк приходять пенсійні правовідносини, які також виникають в залежності від трудової діяльності робітників і службовців.

Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної організації праці створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих, які також відносяться до предмету регулювання трудового права України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.

Звідси можна визначити предмет трудового права України як суспільні трудові відносини, що виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців у випадку тимчасової або постійної втрати працездатності.

Трудове право України встановлює порядок виникнення, змінення і припинення трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру винагороди за працю, основи внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.

Система правовідносин адекватна предмету права за умови, що право правильно відображає життя. Але це не означає, що предметом права є самі правовідносини хоч би тому, що предмет права незалежний від правових норм, а правовідносини як фактичні відносини, урегульовані правом, проявляються лише в силу того, що існує право.

3. Трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві, в кооперативних і колективних підприємствах

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній -- виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва.

Основними працівниками в селянських (фермерських) господарствах повинні бути члени цього господарства. І лише «у разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою»(п.1 статті 23 Закону про СФГ). Таким чином, у господарствах можуть бути дві категорії його працівників: 1)члени СФГ та 2) не члени СФГ, тобто, так звані наймані працівники. Окрім того, окремі певні види робіт у СФГ можуть виконуватись і на цивільно-правових засадах (переважно на засадах договору підряду) .

Особливий правовий трудовий статус мають працюючи в ньому члени господарства. Його специфіка насамперед пов'язана з суб'єктним складом працюючих: отже йдеться про СФГ як про сімейно-трудове об'єднання осіб, а тому працювати в ньому повинні подружжя, їх батьки, діти та інші родичі, «які об'єдналися для роботи в цьому господарстві» (п.2 етапі 2 Закону про СФГ). Ці особи, будучі співвласниками майна, що є в господарстві, мають право самостійно встановлювати свій трудовий режим за загальною узгодженістю .

Трудові відносини членів СФГ визначаються і регулюються ними самими. Проте, таке регулювання практично обов'язково повинно бути, і знаходити свій офіційний вираз воно повинно або в Статуті СФГ, або (поза тим для великих господарств) і в Правилах внутрішнього (розпорядку селянського (фермерського) господарства. У цих правових документах слід встановити весь процес спільної праці, чіткий трудовий режим, періоди відпочинку, відпусток, заходи заохочення та дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків. Звичайно, враховуючи сімейно-родинний склад членів СФГ і презумпцію їх добрих взаємних стосунків, їх трудові права та обов'язки повинні розумно поєднуватись і суміщатись, що теж треба оговорити у зазначених документах .

При регламентації праці в СФГ необхідно всіляко враховувати особливості сільськогосподарської праці, її сезонний характер, органічний зв'язок з природними факторами тощо.

Таким чином, на членів селянських (фермерських) господарств не поширюється законодавство про працю (Кодекс Законів про працю). Проте, самостійно регламентуючи свій трудовий статус, вони можуть запозичити ідеї певних норм трудового законодавства .

У різних СФГ певні трудові відносини можуть регламентуватись по різному. Але, деякі загальні принципи при цьому повинні бути однаковими для всіх них. Так, наприклад, члени СФГ оплату праці одержують у наслідок розподілу натуральних і грошових доходів господарства, а не заробітну щомісячну плату у заздалегідь визначених розмірах .

Оплата праці членів СФГ встановлюється за їх взаємною згодою. Вони можуть використати її для розширення виробничої бази господарства, або ж розподілити одержані доходи повністю або частково пропорційно вкладеної праці кожним з них .

Наймані працівники можуть брати певну участь в розподілі доходів СФГ лише за умовою, коли на це є спільна загальна згода всіх членів господарства і коли це спеціально передбачено окремою угодою (вона ж встановлює і всі умови такої їх участі).

Контракт є особливою формою трудового договору і є найбільш придатною для роботи в фермерському господарстві, оскільки він дає більші, ніж звичайний трудовий договір, можливості для аграрної конкретизації умов праці та прояву ініціативи самого працівника. Трудовий договір (у т.ч. і контракт) укладається у письмовій формі. В них необхідно вказати на термін дії договору, умови праці та побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Сторонами в договорі слід вважати СФГ (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві .

Особливістю порядку укладення трудового договору (контракту, угоди) в селянських (фермерських) господарствах є те, що він підлягає реєстрації у районній Раді народних депутатів (якщо СФГ є основним місцем роботи особи, яка наймається на роботу в господарство). Цим забезпечується певний державний контроль за дотриманням гарантій трудових прав працівників, а також боротьба з фіктивними трудовими договорами в СФГ .

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для всіх тих, хто працює в господарстві (як членів, так і найманих працівників). Йдеться про забезпечення всіх вимог техніки безпеки, виробничої гігієни, санітарних правил та пожежних правил.

Особливостями трудових відносин у кооперативі є: 1) наявність двох категорій працівників: членів кооперативу та найманих працівників; 2) стороною трудових відносин, а саме роботодавцем, є кооператив - юридична особа; 3) трудові відносини працівників-членів кооперативу крім загальних статей КЗпП України регулюються спеціальними статтями чинного трудового законодавства; 4) з членами і з найманими працівниками укладається трудовий договір; 5) статутами або іншими нормативним актами кооперативу може бути визначений перелік посад, які можуть займати виключно члени кооперативу; 6) трудові відносини членів виробничого кооперативу виникають із складу юридичних фактів: членства та трудового договору, а з найманими працівниками - лише з трудового договору.

Трудові відносини у кооперативних підприємствах регулюються Законом України Про сільськогосподарську кооперацію вiд 17.07.1997 № 469/97-ВР зі змінами і доповненнями від 29.06.2004.

Стаття 35 цього Закону визначає, що для виконання статутних завдань і цілей кооператив (об'єднання) може залучати до роботи за трудовим договором осіб, які не є членами кооперативу. За згодою сторін між кооперативом та найманим працівником може укладатися договір у формі контракту.

Кооператив самостійно визначає форми і систему оплати праці членів кооперативу (об'єднання) і найманих працівників з урахуванням норм і гарантій, встановлених законодавством.

Трудові відносини колективного підприємства регулюються статутом та Законом України Про колективне сільськогосподарське підприємство від 14.02.1992 № 2114-XII зі змінами і доповненнями від 03.03.2005.

Стаття 19 даного Закону визначає особливості організації та оплати праці працівників.

Колективне підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників.

Оплата праці здійснюється залежно від кількості та якості трудового внеску кожного члена підприємства і зумовлюється кінцевими результатами.

Оплата праці може провадитися як грішми, так і натурою.

Підприємство має право вільного найму працівників.

Оплата праці найманих працівників визначається за погодженням сторін, але не може бути нижчою за встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати (мінімальний рівень оплати праці за професійно-кваліфікаційними групами працівників) і не залежить від кінцевих результатів господарювання.

Стаття 21 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство визначає соціальні та трудові гарантії працівників.

Підприємство дбає про поліпшення умов праці та побуту своїх
членів, а також осіб, які працюють у ньому за трудовим договором.

Підприємство гарантує своїм працівникам належні умови праці,
забезпечує регламентований робочий тиждень, дні щотижневого
відпочинку, щорічні відпустки.

Члени підприємства мають рівні права з працівниками державних
підприємств щодо мінімального рівня оплати праці, її індексації, умов і розмірів соціального страхування, пенсійного забезпечення, охорони материнства і дитинства, соціального захисту одиноких громадян і громадян похилого віку, інвалідів, багатодітних сімей та одиноких матерів, ветеранів праці.

3. Конституційне право на працю

У ст. 42 Конституції України закріплене право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і п ро надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Конституція гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Роботодавець може відмовити в прийнятті на роботу лише у таких випадках:

-- відсутність вакантних місць;

-- недостатність або відсутність належної кваліфікації у працівника, що наймається на роботу;

-- обмеження, встановлені законодавством щодо прийому на роботу окремих категорій працівників (вік, стан здоров'я, важкі та шкідливі умови праці (щодо неповнолітніх і жінок), заборона в судовому порядку обіймати певні посади, робота близьких родичів ст. 25-1 КЗпП України, громадянство (на окремі посади можуть прийматися тільки громадяни України) та ін.

У всіх інших випадках відмова у прийнятті на роботу буде вважатися порушенням законодавства і може бути оскаржена до суду.

Гарантуючи або в будь-якому разі прагнучи гарантувати громадянам право на працю, законодавство про працю у ряді випадків встановлює обмеження для прийому на роботу. Так, відповідно до ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком пропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

На державну службу можуть прийматись лише громадяни України (ст. 4 Закону України «Про державну службу»). Капітаном морського торгового судна може бути тільки громадянин України (ст. 53 Кодексу торгового мореплавства), Згідно п. 2 ст. 24 Закону України «Про загальну середню освіту», посаду керівника загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності може обіймати особа, яка є громадянином України. Стаття 2 Закону України «Про підприємництво» забороняє особам, що мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво чи інші корисливі злочини, обіймати у підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади та посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю.

Не можуть бути прийняті на роботу особи, яким за вироком суду упродовж певного часу (від 1 до 5 років) заборонено займатися певною діяльністю чи обіймати певні посади. У разі звільнення з роботи державного службовця за скоєння корупційних діянь такій особі забороняється обіймати посади у державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня їх скоєння. Жінки не можуть бути прийняті на важкі роботи і роботи із шкідливими і небезпечними умовами праці згідно спеціального переліку, затвердженому Міністерством охорони здоров'я України. Крім того, жінки не можуть бути прийняті на ті роботи, виконання яких потребує підіймання і переміщення важких речей. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України.

Неповнолітні не можуть бути прийняті на роботи, зазначені у переліку важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.

Не допускається прийняття на роботу працівників, які підлягають попередньому (при прийнятті на роботу) та періодичному медичному огляду, якщо за результатами медичного огляду працівник визнаний «непридатним до праці».

Інваліди можуть бути прийняті на роботу лише відповідно до рекомендацій медико-санітарної експертної комісії (МСЕК).

У законодавстві містяться й інші обмеження на прийняття на роботу. Так, наказом Міністерства охорони здоров'я України і Державного комітету України з питань державних таємниць затверджений порядок психічних захворювань, за наявності яких громадянин не може бути допущений до державних таємниць, а отже, і не може бути прийнятий на роботу, яка пов'язана з допуском до державної таємниці.

трудовий право праця селянський

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Кодекс законів про працю України № 322-VІІІ від 10.12.71. з наступними змінами і доповненнями.

3. Про колективне сільськогосподарське підприємство: Закон України від 14.02.1992 № 2114-XII зі змінами і доповненнями від 03.03.2005 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. Загол. з екрана.

4. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 р. з наступними змінами і доповненнями [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. Загол. з екрана.

5. Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України вiд 17.07.1997 № 469/97-ВР зі змінами і доповненнями від 29.06.2004 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. Загол. з екрана.

6. Бабаскін А.Ю. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. - К.: А.С.К., 2004. - 608 с.

7. Болотіна Н.Б. Трудове право України. - К.: Вікар, 2004. - 725 с.

8. Бурак В.Я. Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів. - К.: Ін Юре, 2003. - 536 с.

9. Мельничук В.А. Трудове право України. - М.: Наука, 2001. - 325 с.

10. Михащук В.К. Трудове право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 736 с.

11. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підруч. - Х.: Консум, 2001. - 480 с.

12. Титова Н.І. Фермерство в Україні. Основні правові засади. - Л.: Світ, 2003. - 256 с.

13. Чанишева Г.І. Трудове право України: Підруч. - К.: Знання, 2000. - 460 с.

Размещено на Allbest.ru