Кваліфікація та склад злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Наукові основи кваліфікації злочинів

2. Злочини проти здоров'я

3. Злочини проти волі, честі і гідності особи

4. Характеристика складу злочину «Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей державного реєстру виборців» (ст. 158 КК)

5. Характеристика складу злочину «Вимагання» (ст. 189 КК)

Список використаних джерел

1. Наукові основи кваліфікації злочинів

У диспозиціях статей Особливої частини КК встановлюються юридичні ознаки, що у своїй сукупності характеризують певне суспільне небезпечне діяння як злочинне і каране. Це означає, що диспозиція статті містить опис конкретного складу злочину. Наприклад, склад крадіжки визначений як таємне викрадення чужого майна (ст. 185). Проте диспозиції статей Особливої частини КК не вичерпують усіх ознак складу злочину. Деякі з них передбачені Загальною частиною КК, оскільки вони відносяться до всіх або більшості складів, закріплених у частині Особливій. Наприклад, у статтях Особливої частини нічого не сказано про такі ознаки складу злочину, як вік і осудність. Але про ці ознаки для всіх складів йдеться в статтях 19 і 22. У статті 15 дається характеристика замаху, а в статтях 26 і 27 -- співучасті. Отже, склад кожного злочину становлять ознаки, описані як в Особливій, так і в Загальній частині, що ще раз свідчить про нерозривну єдність останніх.

Застосування відповідних статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів. При цьому у разі застосування норм Особливої частини чітко проявляються функції складу злочину: фундаментальна, розмежувальна, процесуальна і гарантійна.

Перш за все, склад злочину є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності (фундаментальна функція складу злочину). Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільне небезпечному діянні якої є ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необхідні для кримінальної відповідальності, при відсутності яких вона виключається. Водночас встановлення цих ознак вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності.

Ознаки складу злочину виконують й іншу роль: вони відмежовують злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину -- від іншого (розмежувальна функція складу злочину).

Процесуальна функція складу злочину означає, що він виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження у кожній кримінальній справі. Сам опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити у справі, тим ширші межі дослідження. І, навпаки, якщо склад описаний у законі вужче, «економніше», це, безумовно, звужує межі. Нечіткість ознак складу злочину, введення так званих «каучукових» (розпливчастих) диспозицій робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі -- важлива умова ефективності самої процесуальної діяльності. Зазвичай, встановленням складу злочину не обмежуються межі дослідження у кримінальній справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут вирішальне значення.

Склад злочину виконує також функцію охорони прав і законних інтересів громадян. Шляхом опису точних складів злочинів і фіксації їх ознак законодавець гарантує громадянину захист від необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності (гарантійна функція складу злочину).

Склад злочину являє собою законодавчу модель кваліфікації злочину. Кваліфікуючи злочин, ми встановлюємо відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, описаному в законі. У цьому виявляється сутність кваліфікації. В ній дається не тільки юридична, а й соціально-моральна оцінка вчиненого особою діяння. В зв'язку з цим правильна кваліфікація злочинів має велике значення для зміцнення законності, охорони правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів громадян. Тому вчинений злочин має бути кваліфікований відповідно до закону, що передбачає кримінальну відповідальність за це діяння, і будь-які відступи від цієї вимоги неприпустимі.

Неправильна кваліфікація призводить до невірної правової і соціально-моральної оцінки діяння, визначаючи тим самим і неправильне уявлення про характер і ступінь його суспільної небезпеки. У цьому плані цілком неприпустима кваліфікація діяння, що не містить ознак складу злочину, як злочинного. Така кваліфікація може призвести до засудження особи, яка взагалі не вчинювала злочин. Не менш шкідливі також і випадки протилежного характеру, якщо в діях, що є злочинними, не встановлено ознак складу злочину.

Кваліфікація злочину передбачає повне і всебічне встановлення тих фактичних обставин справи, що відповідають ознакам складу злочину, зазначеним у законі. Якщо такі фактичні обставини не з'ясовано, не можна дати точну кваліфікацію злочину, що відповідала б об'єктивній істині.

Крім виявлення у справі певних фактичних обставин, необхідно знайти і точно усвідомити ознаки цього складу злочину відповідно до норми КК, потім встановити відповідність вчиненого особою діяння ознакам складу, описаного в законі. Кваліфікація злочину і є об'єднуючою ланкою між фактично вчиненим особою суспільно небезпечним діянням і тим складом злочину, якому це діяння відповідає.

Звідси випливає важлива вимога: кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Причому правильне встановлення елементів складу та їх ознак є необхідною передумовою правильної кваліфікації вчиненого. У відносно простих випадках, за чіткого знання закону досвідчений юрист вже при вивченні кримінальної справи може одразу зробити висновок щодо кваліфікації злочину, не вдаючись навіть до детального зіставлення виявлених обставин з нормою закону. Це кваліфікація на основі так званого симультанного (миттєвого) упізнання досліджуваних матеріалів. Але, як свідчить практика, кваліфікація на підставі такого упізнання містить серйозну небезпеку помилки, тому що виключає з'ясовування всіх необхідних ознак складу, їх зіставлення з фактичними обставинами справи.

Для визначення об'єкта злочину в ряді випадків істотне значення мають ознаки особи, яка потерпіла від злочинного посягання. Так, потерпілим від розпусних дій може бути тільки підліток, який не досяг 16-ти років, статева недоторканість якого і виступає об'єктом злочину, передбаченого ст. 156. Потерпілими в злочині, передбаченому ст. 345, є робітники правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними своїх службових обов'язків. Об'єкт цього злочину -- авторитет органів державної влади, а також безпека та здоров'я цих осіб.

Для кваліфікації злочину важливо встановити ті ознаки, що визначають об'єктивну сторону його складу. Вони в переважній більшості прямо вказані в диспозиціях відповідних статей КК.

Для визначення об'єктивної сторони істотне значення має встановлення суспільно небезпечних наслідків, які впливають на кваліфікацію злочину. У ряді випадків об'єктивну сторону злочину характеризують спосіб вчинення діяння, місце, час і обстановка його вчинення.

Для правильної кваліфікації слід також встановити ознаки суб'єктивної сторони злочину: вину, мотив і мету діяння. Наприклад, якщо тяжке тілесне ушкодження вчинене умисно, воно кваліфікується за ст. 121, а при необережному його заподіянні -- за ст. 128. Службове зловживання може бути кваліфіковане за ст. 364, якщо воно вчинене з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб. Для складу розбою необхідно встановити, що напад на особу відбувався з метою заволодіння чужим майном. Якщо такий напад мав на меті подавити опір особи і зґвалтувати, то це буде замах на зґвалтування. Якщо ж той, хто нападав, мав на меті познущатися над потерпілою, показати свою зухвалість -- це хуліганство, а, якщо він напав і побив потерпілу з ревнощів -- злочин проти особи.

Нарешті, правильна кваліфікація передбачає чітке встановлення ознак суб'єкта злочину. Так, за крадіжку може бути притягнута до відповідальності особа, яка досягла 14-ти років. За одержання хабара відповідає лише службова особа, ознаки якої описані в примітці до ст. 364, а за злочини проти встановленого порядку несення військової служби -- військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними відповідних зборів (ч. 1 ст. 401).

Висновок. Отже, необхідний відповідний аналіз, і, тим самим, встановлення всіх елементів складу злочину.

Врахування всіх ознак, які характеризують кожний елемент складу злочину, має вирішальне значення для кваліфікації злочину, тобто для вибору тієї норми КК, в якій цей склад описаний. Тут можуть виникнути серйозні труднощі, особливо в тих випадках, коли діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів, або одне і те саме діяння охоплюється ознаками двох або більше норм Особливої частини КК. В першому випадку, коли діяння містить ознаки двох або більше складів злочинів, має місце кваліфікація за сукупністю злочинів. Якщо те саме діяння підпадає під ознаки кількох статей КК, тут має місце конкуренція кримінально-правових норм. Теорія і судова практика виробили спеціальні правила кваліфікації в таких випадках. Так, за сукупності злочинів кожне з діянь, які її утворюють, має отримати самостійну кваліфікацію (ст. 33 КК). Якщо особа, яка вчинювала хуліганство, завдає потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то все вчинене підпадає під ознаки двох статей -- ч. 4 ст. 296 і ч. 1 ст. 121. Кваліфікація таких дій тільки за ст. 121 або за ст. 296 буде неправильною, тому що не відбиватиме усіх ознак вчиненого в їх повноті.

При кваліфікації злочинів неприпустимий формальний підхід до тлумачення норм кримінального закону. Застосовувати статті КК слід у тісному зв'язку з їх соціальним призначенням, з урахуванням обстановки й умов, за яких ця норма була прийнята, з'ясовувати дійсну волю законодавця та знати прийоми тлумачення кримінальних законів.

злочин кваліфікація фальсифікація вимагання

Злочини проти здоров'я

До злочинів проти здоров'я відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121-125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Одним з найважливіших особистих благ є здоров'я людини. Тілесне ушкодження -- це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини. У випадках, якщо заподіяння шкоди здоров'ю виступає як засіб заподіяння суспільне небезпечних наслідків будь-яким правоохоронним інтересам, відповідальність за цю шкоду може охоплюватися іншими статтями КК (наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при здійсненні розбою тягне відповідальність за ч. 4 ст. 187).

Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо.

Тілесне ушкодження -- це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину. Так, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження, містить склад злочину, передбаченого ст. 409.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.). Винний може використати різні знаряддя і засоби, фактори природи тощо.

При заподіянні тілесного ушкодження шляхом бездіяльності йдеться про нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров'ю, за умови, якщо він був зобов'язаний і мав можливість здійснити їх (наприклад, вигул злої собаки без намордника, внаслідок чого вона покусала перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і шкідливими наслідками для здоров'я потерпілого, які настали.

Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження. Згода потерпілого на заподіяння йому тілесних ушкоджень не усуває відповідальності особи, яка їх заподіяла, якщо згода була дана для досягнення суспільне небезпечних і, тим більше, злочинних цілей.

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі.

У частині 1 ст. 121 під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Фактичне заподіяння тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за наявності умислу, спрямованого на позбавлення життя, кваліфікується як замах на вбивство. Так само судова практика кваліфікує і випадки умисного нанесення ушкоджень життєво важливим органам тіла, що, як правило, спричиняють загибель потерпілого, і не призвели до смерті лише внаслідок випадкового збігу обставин, які не залежали від винного.

Тяжким визнається тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій. Правила відносять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

Для встановлення факту непоправності ушкодження призначається судово-медична експертиза, а наявність знівечення визначається слідчими та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду, виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський вигляд. Особистість потерпілого (стать, вік, професія, національність тощо) при вирішенні цього питання значення не має.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121, характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди.

Відповідальність за ст. 121 настає також у разі, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, а фактично було заподіяно тяжке тілесне ушкодження.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження тягне відповідальність за ч. 2 ст. 121 за наявності хоча б однієї з таких обставин: якщо воно було вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 -- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 121 -- позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо. Повна втрата органу або позбавлення його назавжди здібності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 кваліфікуватися не можуть. Разом з тим, склад злочину, що розглядається, може мати місце й у разі повної, але тимчасової втрати органом його функцій.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого органу було тривалим (більш ніж 21 день).

З суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений з прямим або непрямим умислом.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 -- виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 121 -- позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123), є тілесним ушкодженням за пом'якшуючих обставин. Поняття сильного душевного хвилювання та інші умови застосування ст. 123 аналогічні таким самим ознакам, висвітленим при аналізі складу умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116).

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується як прямим, так і непрямим умислом. Необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання тягне відповідальність за ст. 128, причому такий стан має розглядатися як обставина, що пом'якшує відповідальність (п. 7 ст. 66).

Якщо в діях винного поряд з ознаками, передбаченими ст. 123, є така кваліфікуюча ознака, як настання смерті потерпілого, відповідальність все одно настає за ст. 123.

Покарання за злочин: за ст. 123 -- громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 124). Відповідальність за цей злочин настає за наявності наслідків, зазначених у ст. 121. Умови, за яких тяжке тілесне ушкодження вважається вчиненим при перевищенні меж необхідної оборони або заходів щодо затримання злочинця, такі самі, як і при умисному вбивстві, передбаченому ст. 118.

Якщо цей злочин вчинений у стані сильного душевного хвилювання, викликаного протиправними діями потерпілого, відповідальність настає не за ст. 123, а за ст. 124.

Заподіяння середньої тяжкості і легкого тілесного ушкодження за обставин, зазначених у ст. 124, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Покарання за злочин: за ст. 124 -- громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

У частині 1 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження. Це таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 настає і в тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 125 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи строком до одного року; за ч. 2 ст. 125 -- громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Заподіяння через необережність легких тілесних ушкоджень не є злочином.

Суб'єктивна сторона при вчиненні передбаченого ст. 128 злочину може бути у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що призвело до смерті потерпілого, стосовно якої має місце необережна вина, кваліфікується як необережне вбивство.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 128, може бути особа, якій виповнилось 16 років.

Покарання за злочин: за ст. 128 -- громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до двох років.

У частині 1 ст. 126 встановлюється відповідальність за умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль. Побої характеризуються багаторазовими ударами. Під іншими насильницькими діями мають на увазі фізичний вплив на людину (крім ударів і побоїв), що викликав больові відчуття (придушення частин тіла, виривання волосся та ін.).

Передбачений у ст. 126 злочин не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин і органів людського тіла. Тому він і не заподіює тілесного ушкодження, але обов'язково викликає фізичний біль.

Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується умисною виною.

Суб'єкт злочину -- особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 126 -- штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або виправні роботи на строк до одного року; за ч. 2 ст. 126 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Катування (ст. 127). Ця стаття включена до КК відповідно до Міжнародної Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованої Україною 26 січня 1987 р.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в заподіянні сильного фізичного болю або фізичних чи моральних страждань шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій (наприклад, тілесних ушкоджень).

Від інших злочинів проти здоров'я катування відрізняється своєю суб'єктивною стороною. Вона вимагає не тільки умислу, а й встановлення спеціальної мети -- спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його видати гроші чи інші цінності і вказати місце, де вони зберігаються та ін.

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа якій виповнилось 16 років. Службові особи або працівники правоохоронних органів за застосування катування несуть відповідальність за ст. 365 або 373. Катування може мати місце при вимаганні, захопленні заручників, викраденні людей. У цих випадках крім ст. 127 підлягають також застосуванню відповідно ст. 189, ст. 147 або ст. 146.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 127 -- позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 127 -- позбавлення волі від п'яти до десяти років.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130) є спеціальним видом тілесного ушкодження.

З суб'єктивної сторони цей злочин передбачає усвідомлення, тобто знання особою про наявність у неї ВІЛ-інфекції або СНІДу чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людей, і усвідомлення ним того, що він своїми діями ставить потерпілого в небезпеку зараження.

Суб'єкт злочину -- будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, і яка знає про свою хворобу.

Частина 2 ст. 130 передбачає відповідальність за зараження іншої особи вказаними в ч. 1 цієї статті хворобами, особою, що знала про наявність у неї вірусу цієї хвороби.

Необхідною ознакою об'єктивної сторони цього злочину є причинний зв'язок між діянням і зараженням потерпілого, згода якого на таке зараження не виключає відповідальності винного. Якщо не можна встановити, чи заразився потерпілий саме від дій цієї особи, останній може відповідати за ч. 1 ст. 130 -- за поставлення в небезпеку зараження ВІЛ-інфекцією чи Іншою невиліковною інфекційною хворобою.

Суб'єктивна сторона цього злочину-- лише злочинна самовпевненість. Оскільки закон вимагає усвідомлення особою наявності у неї хвороби, вина у вигляді злочинної недбалості виключається. Умисне зараження вказаними в ст. 130 хворобами тягне відповідальність за ч. 4 цієї статті.

Суб'єкт злочину -- будь-яка особа, якій виповнилося 16 років і яка страждає на ці захворювання.

У частині 3 ст. 130 встановлена відповідальність за зараження вказаними хворобами двох чи більше осіб або неповнолітнього.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 130 -- арешт на строк до трьох місяців або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 130 -- позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. З ст. 130 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 4 ст. 130 -- позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Зараження венеричною хворобою -- це також спеціальний вид тілесного ушкодження (ст. 133).

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в зараженні однією особою іншої венеричною хворобою. До венеричних відносяться такі інфекційні захворювання, як сифіліс, гонорея, м'який шанкер та ін. Характер венеричного захворювання, методи і тривалість їх лікування, можливість лікування не впливають на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 досить зараження хоча б однією з венеричних хвороб. Не мають значення для кваліфікації і способи зараження. Воно переважно настає внаслідок статевих зносин, в тому числі і гомосексуальних, не виключається і зараження іншим чином, наприклад, шляхом передачі недопалків, внаслідок поцілунку.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений умисно (тобто з прямим або непрямим умислом) або внаслідок злочинної самовпевненості. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що хвороба знаходиться у неї в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

Зараження іншої особи венеричною хворобою внаслідок злочинної недбалості виключає таке знання, а, отже, і відповідальність за ст. 133.

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа чоловічої або жіночої статі, якій виповнилось 16 років, яка хворіє на венеричну хворобу і знає, що вона у неї є.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 133 -- виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 133 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 133 -- позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Висновок. Отже, до злочинів проти здоров'я відносяться: різні види тілесних ушкоджень (статті 121-125, 128), побої і мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133).

Тілесне ушкодження -- це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини. За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі.

У частині 1 ст. 126 встановлюється відповідальність за умисне нанесення удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

Від інших злочинів проти здоров'я катування відрізняється своєю суб'єктивною стороною. Вона вимагає не тільки умислу, а й встановлення спеціальної мети -- спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його видати гроші чи інші цінності і вказати місце, де вони зберігаються та ін.

Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 130) та венеричною хворобою (ст. 133) є спеціальним видом тілесного ушкодження.

2. Злочини проти волі, честі і гідності особи

Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК, своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю, честь та гідність особи.

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому її захопленні. Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.

За статтею 146 карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом і може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та ін.).

Суб'єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 -- обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення воді на той самий строк; за ч. З ст. 146 -- позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Захоплення заручників (ст. 147). Ця стаття включена до КК відповідної до міжнародної конвенції, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН у 1979 p., до якої приєдналася й Україна.

Об'єктом злочину є не тільки особиста воля, але і особиста безпека особи, яка захоплена як заручник.

З об'єктивної сторони захоплення заручника -- це його викрадення, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману, з насильством, в тому числі із застосуванням зброї або може обійтися без такого насильства. Тримання заручника -- це, як правило, логічний наслідок його захоплення, хоч тримання і може здійснюватися особою, яка не бере участі у захопленні. Тримання -- це позбавлення заручника волі.

Суб'єкт злочину -- будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 147 -- позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 2 ст. 147 -- позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Підміна дитини (ст. 148). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в підміні чужої дитини, тобто в заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим.

З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений лише з прямим умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є корисливі або інші особисті мотиви.

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або сестер пологового будинку, може потягти за собою відповідальність за ст. 140 за наявності всіх інших ознак складу злочину.

Покарання за злочин: за ст. 148 -- обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) -- злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями в своїх корисливих інтересах.

З об'єктивної сторони -- це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша сплатна передача (наприклад, передача людини в рахунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незаконної угоди (наприклад, угоди про вербування або інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі та ін.). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, інша сплатна передача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.

Суб'єктивна сторона цього злочину -- тільки прямий умисел, що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою).

Суб'єкт цього злочину -- будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь в здійсненні дій, вказаних у ст. 149.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 -- позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 -- позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. З ст. 149 -- позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Експлуатація дітей (ст. 150). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в експлуатації дітей або підлітків, які не досягли віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку. Це, наприклад, використання праці підлітків підприємцем в своїй майстерні без належної оплати або використання особою групи підлітків для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у них повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Суб'єктивна сторона злочину -- прямий умисел, пов'язаний з корисливою метою -- отримання від праці потерпілих прибутку.

Суб'єкт злочину -- будь-яка особа, в тому числі службова.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 -- арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 150 -- позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151) являє собою спеціальний вид незаконного позбавлення волі.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в поміщенні (оселенні) в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи. Для складу злочину не має значення, в який саме заклад поміщено потерпілого: із звичайним, посилений або навіть суворим наглядом. Однак ця обставина може враховуватися при призначенні покарання. Злочин вважається закінченим з моменту поміщення потерпілого в психіатричний заклад.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 151 -- арешт на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 151 -- позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Висновок. Злочинами проти волі, честі та гідності людини є: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147), підміна дитини (ст. 148), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149), експлуатація дітей (ст. 150).

3. Характеристика складу злочину «Фальсифікація виборчих документів, документів референдуму чи фальсифікація підсумків голосування, надання неправдивих відомостей до органів Державного реєстру виборців чи фальсифікація відомостей Державного реєстру виборців» (ст. 158 КК)

Об'єктивну сторону діяння, відповідальність за яке встановлена ст. 158 КК України, утворює вчинення однієї з форм фальсифікації виборчих документів: а) підлог - виготовлення документа невстановленого зразка чи внесення до нього неправдивих відомостей; б) приписки або в) завідомо неправильний підрахунок голосів, а також неправомірне використання виборчих бюлетенів.

Виборчими документами є: списки виборців; бюлетені для таємного голосування; протоколи підрахунку голосів; заяви кандидатів тощо.

За частиною 1 ст. 158 КК кваліфікується видача членом виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців, або видача виборчого бюлетеня виборцю замість інших виборців, а за частиною 2 ст. 158 КК кваліфікується фальсифікація виборчих документів.

Фальсифікація виборчих документів, вчинена членом виборчої комісії або іншою посадовою особою чи неправильний підрахунок голосів, кваліфікуються за ч. 3 ст. 158 КК.

Фальсифікація виборчих документів - злочин умисний.

Відповідальними за фальсифікацію виборчих документів є лише посадові особи адміністративних органів, що організовують і проводять вибори.

Об'єктом злочину є виборче право громадян, а також встановлений законом порядок голосування та порядок підрахунку голосів і оголошення результатів виборів.

Предметом цього злочину у певних його формах є виборчі документи, до яких, зокрема, належать: протоколи (рішення) з'їзду (конференції, загальних зборів) партії, виборчого блоку партій або зборів (конференцій) місцевих осередків партій чи блоку партій про висунення претендентом на кандидата у Президенти України, кандидатами у народні депутати України, кандидатами у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кандидатами у депутати місцевих рад або на посаду сільських, селищних, міських голів; списки виборців; відкріплювальні посвідчення; довідка про реєстрацію кандидатом; виборчі бюлетені; протоколи засідань виборчих комісій про реєстрацію особи кандидатом, про підсумки голосування; посвідчення кандидатів, їх довірених осіб, членів виборчих комісій та офіційних спостерігачів.

При використанні підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, вказані документи виступають засобом вчинення злочину.

Якщо у виборчому процесі мали місце підлог та використання підроблених не виборчих, а інших документів, вчинене залежно від суб'єкта слід кваліфікувати за статтями 358 або 366.

З об'єктивної сторони цей злочин може проявлятися у формі:

1) видачі виборчого бюлетеня будь-якій особі з метою надання їй можливості проголосувати за іншу особу або проголосувати більше ніж один раз у ході голосування;

2) видачі виборчого бюлетеня особі, не внесеній до списку виборців на виборчій дільниці;

3) видачі заповненого виборчого бюлетеня;

4) незаконній передачі іншій особі незаповненого виборчого бюлетеня;

5) підлогу виборчих документів (виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи у спосіб, не передбачений законом; внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей; будь-яка інша підробка виборчого документа);

6) використання завідомо підробленого виборчого документа чи виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом;

7) завідомо неправильного підрахунку голосів;

8) завідомо неправильного встановлення результатів виборів;

9) завідомо неправильного оголошення результатів виборів.

Перші чотири форми передбачені ч. 1, п'ята і шоста - ч. 2, а сьома, восьма і дев'ята -ч. З ст. 158.

Вчинення цього злочину у формі видачі виборчого бюлетеня будь-якій особі має місце лише тоді, коли така видача здійснюється з метою надання особі можливості: 1) проголосувати за іншу особу; 2) проголосувати більше ніж один раз у ході голосування.

У першому випадку фактично йдеться про видачу будь-якій особі виборчого бюлетеня замість іншої особи (виборця). Вказівка закону на будь-яку особу означає, що бюлетень може передаватися як виборцю, який здійснює голосування на цій дільниці, так і будь-яким іншим особам, які: а) мають право голосу, але реалізувати вони його можуть лише на іншій виборчій дільниці (на якій вони внесені у списки виборців); б) не мають права голосу взагалі (особи, які не досягай на момент голосування 18-річного віку, громадяни, визнані судом недієздатними, іноземці, особи без громадянства; в) залучені до організації та проведення виборів (інші члени цієї виборчої комісії, члени інших виборчих комісій, посадові особи органів державної влади чи органів місцевого самоврядування); г) є офіційними спостерігачами, довіреними особами кандидатів тощо.

Другий випадок передбачає видачу членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка включена до списків виборців даної виборчої дільниці, виборчого бюлетеня для голосування за іншого виборця, який також включений до списків виборців даної дільниці. Про той факт, що у даному разі йдеться про видачу бюлетеня саме виборцю, свідчить положення закону, згідно з яким бюлетень видається особі з метою забезпечення можливості проголосувати більше ніж один раз в процесі голосування (з цього випливає, що один раз вона вже проголосувала чи має право проголосувати на цій виборчій дільниці). При цьому не має значення, замість кого саме ця особа одержала виборчий бюлетень для голосування: членів своєї сім'ї, близьких родичів чи взагалі незнайомих їй виборців.

Під видачею виборчого бюлетеня особі, яка не внесена до списку виборців на виборчій дільниці, слід розуміти видачу членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня особі, яка не включена до списків виборців даної виборчої дільниці. Не утворює складу цього злочину, а так само будь-якого іншого правопорушення, видача бюлетеня виборцю, якого додатково включено в передбаченому законом порядку до списків виборців на підставі документів, які дають право на таке включення (відкріплю-вальне посвідчення) та/або засвідчують його особу та місце проживання, безпосередньо у ході голосування.

Видача заповненого виборчого бюлетеня полягає у тому, що виборець одержує від члена дільничної виборчої комісії бюлетень, який відповідним чином уже заповнений іншою особою (наприклад, членом виборчої комісії). Заповнення виборчого бюлетеня у даному випадку означає, що в ньому ще до видачі його виборцю іншою особою зроблено відповідно позначку («плюс» («+») або іншу), що засвідчує його волевиявлення, у квадраті проти прізвища кандидата чи партії (блоку), за яких він голосує, або у квадраті проти слів: «Не підтримую жодного кандидата...», «Не підтримую кандидатів... від жодної партії (блоку)».

Вчинення розглядуваного злочину у цій формі є порушенням встановленого виборчим законодавством правила, згідно з яким виборчі бюлетені заповнюються виборцем особисто.

Водночас не утворює складу злочину, передбаченого ст. 158, заповнення певною іншою особою виборчого бюлетеня виборця, який внаслідок фізичних вад не може самостійно заповнити бюлетень і звернувся за такою допомогою до цієї особи. Виборче законодавство дозволяє такому виборцю з відома голови дільничної комісії або іншого члена дільничної комісії скористатися допомогою іншої особи, крім членів виборчої комісії, кандидатів у депутати, їх довірених осіб, уповноважених осіб партій (блоків), офіційних спостерігачів.

Не утворює складу цього злочину заповнення іншою особою виборчого бюлетеня будь-якого виборця, який отримав від члена виборчої комісії не заповнений бюлетень, здійснене на його прохання або навіть всупереч його волі (наприклад, чоловіком - виборчого бюлетеня дружини, або навпаки). За наявності для того підстав (зокрема, у разі застосування для цього насильства, обману, підкупу) такі дії можуть бути кваліфіковані за ст. 157 або за відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Незаконна передача іншій особі незаповненого виборчого бюлетеня може полягати у: 1) будь-якій не передбаченій виборчим законодавством передачі членом вибори комісії незаповненого виборчого бюлетеня іншим особам (крім зазначених вище випадків незаконної видачі членом виборчої комісії виборчого бюлетеня іншій особі 2) передачі виборцем свого незаповненого виборчого бюлетеня іншій особі як з мето його використання для голосування, так і з іншою метою (виборче законодавство містить безальтернативну заборону щодо передачі виборцем свого виборчого бюлетеня іншим особам). У певних випадках передача виборцем незаповненого виборчого бюлетеня через свою малозначність (ч. 2 ст. 11) може і не визнаватися злочином. Це, зокрема, може мати місце тоді, коли виборець не використав свій бюлетень під час голосування, а після його закінчення передав бюлетень іншій особі. Малозначність такого діяння обумовлюється тим, що у цьому випадку бюлетень вже не може бути використаний для голосування. Не утворює складу цього злочину у розглядуваній формі передача заповненого виборчого бюлетеня іншій особі.

Заохочення або примушування виборця до передачі незаповненого бюлетеня іншим особам шляхом підкупу, погроз або іншим чином за наявності підстав може визнаватися підбурюванням до незаконної передачі іншій особі незаповненого бюлетеня (ч. 1 ст. 158), або злочином, передбаченим ст. 157, чи іншим злочином (зокрема, злочином проти життя та здоров'я особи). Отримання незаповненого виборчого бюлетеня від інших осіб хоча і забороняється виборчим законодавством, але за змістом диспозиції ч. 1 ст. 158 складу цього злочину не утворює.

Виготовлення виборчого документа невстановленого зразка передбачає виготовлення у будь-який спосіб виборчого документа, який не відповідає встановленим законом чи іншим нормативно-правовим актом формі або змісту. Це може бути невстановленої форми виборчий бюлетень, підписний лист, відкріплювальне посвідчення, бланк протоколу дільничної виборчої комісії тощо.

Виготовлення виборчого документа у спосіб, не передбачений законом, передбачає виготовлення виборчого документа встановленого зразка, але з недотриманням вимог, які висуваються законом щодо способу його виготовлення. Наприклад, це діяння може полягати у недотриманні вимог закону про те, що: бюлетені по виборах депутатів різних ланок рад, сільських, селищних, міських голів мають відрізнятися за кольором папера або за кольором фарби, якою надруковано бюлетень; бюлетені по виборах Президента України повинні друкуватися на одному папері, на одному аркуші з текстовою частиною лише з одного боку, бути однаковими за розміром і кольором; бюлетені для голосування на виборах народних депутатів України у виборчому окрузі друкуються на однаковому папері за формою, встановленою ЦВК, та текстом, затвердженим відповідною виборчою комісією, і повинні бути однаковими за розміром, кольором та змістом.

Внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей як один із способів підлогу таких документів передбачає внесення до них відомостей, які завідомо для винного не відповідають дійсності. До найбільш поширених такого роду діянь слід віднести заповнення підписних листів інформацією про виборців, які насправді не підтримують певного кандидата чи партію (виборчий блок), внесення до протоколів виборчих комісій про підсумки голосування даних, які не відповідають результатам голосування.

Під іншою підробкою виборчого документа слід розуміти зміну змісту дійсного документа шляхом його підчистки, виправлення окремих слів чи частини тексту, помітки іншою датою, а так само виготовлення будь-яким способом підробленого виборчого документа (наприклад, виборчих бюлетенів).

Використання завідомо підробленого виборчого документа або використання виборчого документа, виготовленого у спосіб, не передбачений законом, передбачає його подання для набуття певних прав у виборчому процесі (найчастіше - це пред'явлення такого документа до виборчої комісії або здійснення ним (бюлетенем) голосування).

Завідомо неправильний підрахунок голосів означає порушення встановленого порядку підрахунку голосів (недотримання послідовності, непогашення невикористаних бюлетенів тощо), неправильне встановлення загальної кількості виборців (на конкретній виборчій дільниці, у конкретному окрузі, в Україні загалом), безпідставне визнання дійсного виборчого бюлетеня недійсним чи, навпаки, недійсного - дійсним, умисне зменшення або збільшення фактично поданих голосів «за» чи «проти» кандидата (кандидатів), партію чи блок партій, неправильне встановлення кількості виборців, які не підтримали жодного кандидата.

Завідомо неправильне встановлення результатів виборів передбачає свідому констатацію у передбачений законом спосіб (шляхом складення протоколу, видання постанови) результатів виборів, які не відповідають дійсності. Це, зокрема, може бути: підбиття і фіксація підсумків голосування, які суперечать реальному волевиявленню виборців; визнання обраним кандидата, якого фактично не обрано чи навпаки - невизнання обраним кандидата, якого фактично обрано; визнання виборів недійсними за відсутності для цього підстав; невизнання виборів недійсними за наявності для цього підстав.

Завідомо неправильне оголошення результатів виборів полягає у свідомому оголошенні результатів виборів, які не відповідають дійсності. Це стосується як результатів виборів загалом по країні, так і результатів виборів по конкретних виборчих округах та виборчих дільницях. Змістом цієї ознаки охоплюється, наприклад, оголошення всупереч закону виборів такими, що не відбулися, або недійсними, оголошення всупереч фактичним результатам голосування кандидата обраним депутатом, сільським, селищним чи міським головою або, навпаки, не обраним на зазначені посади тощо.

Не охоплюється зазначеною формою цього злочину діяння, яке полягає у порушенні строків офіційного оприлюднення результатів виборів. За наявності підстав воно може бути кваліфіковане за ст. 157 як перешкоджання здійсненню виборчого права або за ст. 364 як зловживання владою або службовим становищем.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з описаних у диспозиціях частин 1, 2 та 3 ст. 158 дій.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 3 ст. 158, спеціальний, при цьому за ч. 1 відповідальність за вчинення цього злочину у перших трьох його формах може нести лише член виборчої комісії, а за вчинення його у четвертій формі - член виборчої комісії або виборець. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті,- загальний. У разі вчинення дій, описаних у ч. 2 ст. 158, членом виборчої комісії або іншою службовою особою вчинене слід кваліфікувати за ч. З цієї статті.