Кабінет Міністрів України – вищий орган виконавчої влади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

На тему:

«Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика виконавчої гілки влади в Україні

1.1 Система органів виконавчої влади

1.2 Реформування системи органів виконавчої влади

РОЗДІЛ ІІ. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України

2.1 Місце Кабінету Міністрів в системі органів виконавчої влади

2.2 Порядок формування та припинення повноважень уряду

2.3 Повноваження Кабінету Міністрів України

РОЗДІЛ ІІІ. Взаємодія КМУ з Президентом та Верховною Радою України

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Уряд є важливою складовою частиною і центральною ланкою всього державного механізму. Він виступає як основний державний орган, що забезпечує проведення внутрішньої та зовнішньої політики держави, під його керівництвом знаходиться державний апарат, фінанси, іноземні справи. Парламент, відповідно до своїх законодавчих функцій, розробляє та видає закони, які регулюють найбільш значущі, найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов'язкових правил. Відповідно уряд забезпечує виконання Конституції України, законів України та актів Президента України. Важливою функцією також є спрямовування і координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади. Саме на уряд покладена важлива справа по забезпеченню політики держави.

Актуальність теми. Органи державної влади варто розглядати як систему, надзвичайно важливо, щоб вона мала чітку структуру, а у змісті враховувалися всі аспекти суспільного розвитку. Перш за все органи повинні відповідати реаліям сучасного життя і тоді вони дійсно стануть потужним засобом впливу на суспільство і ефективним регулятором існуючих відносин. Тобто формуватися органи повинні на професійних засадах. Побудова правової держави передбачає досягнення ефективності дії державних органів, яка визначається з огляду на цілі, що ставилися при формуванні даного органу, та реально досягнутими в процесі його функціонування результатами.

Виконавча влада має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд, який забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Призначенням органів виконавчої влади є управління, що охоплює: виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади; розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Виконавча влада діє безупинно і скрізь на території держави, спирається на людські, матеріальні та інші ресурси, здійснюється чиновниками, армією, адміністрацією тощо.

Більшість сформованих після прийняття Конституції урядів не спиралась на підтримку з боку парламенту, але через постійну загрозу розв'язання політичної кризи в результаті висловлення резолюції недовіри, продовжувала здійснювати свою діяльність. Проблема правового статусу Кабінету Міністрів є на сьогоднішній день надзвичайно актуальною, адже тільки маючи сильний уряд, підконтрольний парламенту, ми можемо говорити про проведення сильної економічної та соціальної політики, формулювання національної стратегії розвитку і, врешті-решт, зовнішньої політики України.

Метою дослідження є аналіз законодавства України, що регламентує статус Кабінету Міністрів України, а також практичні аспекти взаємодії уряду України з Верховною Радою та Президентом, виявлення проблем у правовому регулюванні статусу Кабінету Міністрів України та надання пропозицій по їх розв'язанню.

З огляду на поставлену мету автором поставлено наступні завдання:

- розкрити природу, специфіку та сутність Кабінету Міністрів;

- визначити структурні елементи уряду;

- визначити його повноваження та компетенцію;

- проаналізувати взаємодію уряду із парламентом та президентом.

Об`єктом дослідження є правовідносини, які виникають у зв'язку з виникненням, функціонуванням та реалізацією своїх повноважень Кабінетом Міністрів України.

Предметом дослідження роботи є Кабінет Міністрів України та його конституційно-правовий статус.

В даній роботі застосовуються логічний, структурний, порівняльний, інституціональний методи.

РОЗДІЛ І. Загальна характеристика органів виконавчої гілки влади в Україні

1.1 Система органів виконавчої влади

Виконавча влада посідає особливе місце серед гілок державної влади. Адже саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку [1, 8].

Виконавча влада є складною ієрархічно побудованою системою інстанцій, що здійснює управління адміністративно-політичною, соціально-культурною й економічною діяльністю. Кожен елемент виконавчої влади здійснює різнопланові завдання управління та поділяється на відповідні структурні підрозділи - управління, департаменти. Виконавча влада наділена великим комплексом повноважень і можливостей, спирається на великі території, фінансові та матеріальні ресурси. Крім цього, до органів виконавчої влади входять силові структури: армія, ОВС України, Служба безпеки України тощо. Це надає виконавчій владі особливої ролі в процесі забезпечення правопорядку [2, 3].

Виконавча влада серед гілок державної влади має свої особливості, які полягають у тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання й управління важливими процесами суспільного розвитку [3, 125]. Вона складається із сукупності державних органів та установ, які здійснюють владно-політичні та владно-управлінські функції в зазначеній царині, забезпечують реалізацію ухвалених законів і рішень на всій території країни [4, 8].

Виконавча влада здійснює свої повноваження самостійно й не має права виходити за їх межі [5, 64]. Вона взаємодіє із законодавчою і судовою гілками влади на підставі системи стримувань і противаг [6, 320].

Головна мета виконавчої влади обумовлена її соціальним призначенням та особливим місцем у системі розподілу влади, яке полягає в якісному виконанні завдань і функцій державного управління. Отже, функції виконавчої влади визначаються цілями та функціями державного управління. Однак виконавча влада як самостійна і незалежна виконує і власні функції, що визначають основні напрями діяльності її органів, які реалізують особливі державно владні повноваження та забезпечують публічні інтереси [7, 100].

На думку М. В. Черноголовкіна, структурна складність та особливості виконавчої гілки державної влади такі, що ретельний її аналіз дає змогу дійти висновку про два рівні її функцій.

Перший рівень функцій виконавчої влади охоплює основні функції виконавчої влади, що мають глобальне значення для життя суспільства. Кожна з них визначається об'єктом управління та способом впливу на нього органів виконавчої влади. Це:

- суспільний правопорядок і національна (державна) безпека. Цей надзвичайно важливий об'єкт управління, що є необхідною умовою збереження громадянського суспільства і функціонування політичних, економічних і соціальних структур держави, зумовлює такі функції виконавчої влади, як охорона громадського порядку й забезпечення національної (державної) безпеки;

- економічна, соціально-культурна, адміністративно-політична сфери (економіка, фінанси, освіта, охорона здоров'я тощо). Функціонування всього названого комплексу можливе лише при постійному управлінському впливі на нього органів виконавчої влади, що виражається в керівництві, підборі кадрів, плануванні, регулюванні тощо. Цей об'єкт визначає регулятивно-управлінську функцію виконавчої влади.

Другий рівень функцій цієї влади становлять ті, що мають допоміжний характер і спрямовані на обслуговування основних функцій, а саме:

- нормотворча, що полягає у створенні органами виконавчої влади нормативних актів управління;

- оперативно-виконавча, що полягає в тому, що органи виконавчої влади забезпечують реалізацію правових норм, що містяться як у законах, так і в підзаконних актах;

- юрисдикційна, яка може бути представлена як діяльність її органів із застосування адміністративних, дисциплінарних, матеріальних і фінансових санкцій до громадян і працівників апарату державного управління, які вчинили правопорушення [8, 8-10].

Варто виокремити ще одну функцію допоміжного характеру, а саме сервісну, яка спрямована на забезпечення умов для реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб та здійснюється за ініціативою.

Виконавча гілка влади є об'єктивною необхідністю для держави й суспільства, без неї державна влада не могла б бути реалізованою. Авторитет же останньої значною мірою залежить від ефективності функціонування її виконавчої гілки, яка покликана здійснювати верховне врядування в суспільстві, управління громадськими справами, виконання рішень законодавчої гілки й забезпечення дотримання законів, формувати та провадити загальну політику держави й окремих її підрозділів, управляти процесами забезпечення життєдіяльності суспільства.

В системі органів виконавчої влади виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

вищий рівень - Кабінет Міністрів (в функціональній взаємодії з Президентом);

центральний рівень - міністерства, державні агенції та інші підвідомчі Кабінету Міністрів центральні органи виконавчої влади;

місцевий, або територіальний рівень - на якому діють:

- органи виконавчої влади загальної компетенції - Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації;

- органи спеціальної - галузевої та функціональної - компетенції, котрі як безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади, так і перебувають у підпорядкуванні водночас і центральному, і місцевому органу виконавчої влади [1, 12].

До центральних органів виконавчої влади України відносяться такі групи органів: міністерства, державні комітети, інші центральні органи виконавчої влади, які мають різноманітні назви -- агентства, комітети, служби і т.ін. (часто вони узагальнено визначаються як «відомства»).

Зазначені органи у своїй діяльності представляють інтереси всієї держави, а не окремих територій, місць, їх компетенція поширюється з відповідного кола питань на всю територію країни.

За своїм призначенням центральні органи виконавчої влади забезпечують або сприяють формуванню і втіленню в життя державної політики у відповідних сферах управління, здійснюють керівництво дорученими їм сферами і несуть відповідальність за стан їх розвитку перед Президентом і Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра у межах коштів, передбачених Державним бюджетом на утримання органів виконавчої влади (пункт 15 ст. 106 Конституції). Президент призначає за поданням Прем'єр-міністра міністрів, голів державних комітетів, керівників інших центральних органів та припиняє їхні повноваження на цих посадах (п. 10 згаданої статті).

Поряд з цим для деяких центральних органів Конституція (п. 14 ст. 106) передбачає особливий порядок вирішення кадрових питань. Так, голів Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, Державного комітету телебачення і радіомовлення призначає на посади та звільняє з посад Президент за згодою Верховної Ради України.

Провідне місце серед центральних органів посідають міністерства України. Лише їх керівники - міністри - входять до складу Кабінету Міністрів і безпосередньо беруть участь у визначенні урядової політики в країні [16, 166-175]. На сьогоднішній день діють 12 міністерств.

Виконавча влада на місцях здійснюється головним чином місцевими - обласними і районними, а також Київською і Севастопольською міськими - державними адміністраціями.

Організація та порядок діяльності місцевих органів виконавчої влади в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим мають певні особливості, які мають бути відображені в окремих законах.

Згідно із ст. 118 Конституції України склад місцевих державних адміністрацій формується головами місцевих державних адміністрацій, які, у свою чергу, призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом за поданням Кабінету Міністрів.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом та Кабінетом Міністрів, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, тобто районні держадміністрації - обласним держадміністраціям, обласні держадміністрації - Кабінету Міністрів. Вони також підзвітні і підконтрольні відповідним органам місцевого самоврядування (радам) у частині повноважень, делегованих їм цими радами (частини 3-7 ст. 118 Конституції).

Місцеві державні адміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади, владні повноваження яких реалізуються одноособово їх керівниками - головами. Голова місцевої державної адміністрації формує її склад, до якого входять голова місцевої державної адміністрації, його перший заступник, не більше трьох заступників, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів [16, 175-185].

1.2 Реформування системи виконавчих органів

У відповідності до Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 [9] з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління був розпочатий перший етап новітньої адміністративної реформи і затверджена схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади.

До оновленого складу Кабінету Міністрів України увійшло шістнадцять міністерств. Була затверджена структура інших центральних органів виконавчої влади, п'ятдесяти трьох центральних органів виконавчої влади та трьох центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

При цьому визначено, що діяльність інших центральних органів виконавчої влади спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України.

Наприклад, через Першого віце-прем'єр-міністра України - Міністра економічного розвитку і торгівлі України: Державна служба експортного контролю України; Державна служба статистики України; Державна служба технічного регулювання України; Державне агентство з енерго-ефективності та енергозбереження України; Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України; Державне агентство резерву України; Державне агентство України з управління державними корпоративними правами та майном [10].

З метою сприяння належній реалізації заходів з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, підготовки узгоджених пропозицій щодо визначення повноважень центральних органів виконавчої влади, Розпорядженням Президента України від 23 грудня 2010 р. №1203-рп була утворена Робоча група з опрацювання питань, пов'язаних з оптимізацією системи центральних органів виконавчої влади, керівником якої призначений Міністр юстиції України. До компетенції Робочої групи віднесено: розробку плану першочергових заходів щодо забезпечення оптимізації системи центральних органів виконавчої влади; здійснення аналізу проектів положень про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та підготовку висновків щодо оптимізації повноважень міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх завдань і функцій та ін. [11].

Указом Президента України від 24 грудня 2010 року № 1199 затверджене Типове положення про міністерство України, яке входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в одній чи декількох сферах.

Основним завданнями міністерства є формування та реалізація державної політики у визначеній Президентом України сфері. Міністерство відповідно до покладених на нього завдань: визначає пріоритетні напрями розвитку відповідної сфери; забезпечує нормативно-правове регулювання у визначеній сфері; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України; інформує та надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у відповідній сфері; здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Визначено, що центральний орган виконавчої влади України (державна служба, державна інспекція, державне агентство), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в одній чи декількох сферах. Основними завданнями центрального органу виконавчої влади є реалізація державної політики у визначеній Президентом України сфері, а також внесення пропозицій щодо її формування. Центральний орган виконавчої влади відповідно до покладених на нього завдань: надає адміністративні послуги; здійснює державний нагляд (контроль); здійснює управління об'єктами державної власності; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правових актів та ін. [12].

Є потреба законодавчо врегулювати статус центральних органів виконавчої влади, діяльність національних регуляторів, модернізувати підхід до держслужби в Україні; міністерства є ключовими органами виконавчої влади, що формують державну політику в межах своєї компетенції, контролюють діяльність інших центральних органів виконавчої влади, які перебувають у його підпорядкуванні. Практично, в кожному міністерстві ці органи будуть створені на базі теперішніх державних комітетів, служб, фондів та адміністрацій. Головна функція служб -- надання державних послуг громадянам та юридичним особам. Виокремлення цієї функції мусить якісно покращити систему державного управління та створити сприятливі умови для подолання корупційної діяльності. Інспекція має здійснювати нагляд та контроль за дотриманням і виконанням законодавства. Агентства будуть наділені управлінськими функціями щодо державного майна й надаватимуть послуги юридичним особам, які пов'язані з об'єктами державної власності; діяльність центральних органів виконавчої влади координує і спрямовує відповідний міністр, але не оперативно, а через нормативні акти; подальші кроки адміністративної реформи будуть стосуватимуться місцевих державних адміністрацій. Більшість представництв міністерств у регіонах будуть ліквідовані, проте залишаться деякі територіальні органи, наприклад, МВС, МНС, Мін'юсту [13].

Таким чином, особливість виконавчої влади серед гілок державної влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління важливими процесами суспільного розвитку.

Виконавча гілка державної влади виконує функції, які можна розподілити на два рівні :

- основні функції виконавчої влади, що мають глобальне значення для життя суспільства;

- функції, що мають допоміжний характер і спрямовані на обслуговування основних функцій.

Додатковою є сервісна функція, яка має на меті забезпечення умов для реалізації прав та свобод юридичних і фізичних осіб.

Очолює систему Кабінет Міністрів України -- вищий орган виконавчої влади.

Середньою ланкою цієї системи є міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України.

Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організовують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.

2010 року Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. N1085 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" було розпочато реформування органів виконавчої влади і замість 112 центральних органів виконавчої влади було утворено 72 (16 міністерств та 56 інших центральних органів виконавчої влади). Було утворено Робочу групу з опрацювання питань, пов'язаних з оптимізацією системи центральних органів виконавчої влади. Типове положення про міністерство України закріпило компетенцію міністерств.

Затвердження зазначених положень окреслить розподіл компетенції міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також зафіксує способи організації їхньої діяльності.

На сьогодні робота над положеннями про міністерства та центральні органи виконавчої влади знаходиться на завершальному етапі.

виконавчий влада кабінет міністр уряд

РОЗДІЛ ІІ. Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України

2.1 Місце Кабінету Міністрів в системі органів виконавчої влади

Конституція України визначає статус Кабінету Міністрів України як вищого органу в системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113). Аналіз конституційних засад організації та діяльності Кабінету Міністрів дозволяє характеризувати його як уряд України.

У науці конституційного права під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі. Найчастіше уряд іменується Кабінетом Міністрів або Радою Міністрів, хоча в окремих країнах використовуються й інші назви, наприклад, Державна Рада (Норвегія, Швеція), Федеральна Рада (Швейцарія), Федеральний уряд (ФРН), Адміністративна Рада (КНДР) тощо. Уряд відіграє особливу роль у механізмі виконавчої влади та в системі органів, які її здійснюють, під його керівництвом функціонує вся система органів виконавчої влади. Зазначимо, що конституційний статус уряду (обсяг його компетенції, порядок формування і характер взаємовідносин з іншими вищими органами державної влади) суттєво різниться в різних країнах та обумовлюється існуючою формою правління і формою державного устрою.

Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України як уряду України обумовлює дві його основні функції.

1. Керівництво та спрямовування виконавчо-розпорядчої діяльності в різних сферах державного життя.

2. Спрямовування і координація діяльності органів виконавчої влади, контроль за їх діяльністю.

Характеризуючи місце Кабінету Міністрів України в конституційній системі органів державної влади, необхідно виділити найбільш суттєві риси та особливості, які, по-перше, притаманні системі органів виконавчої влади в цілому, котру очолює Кабінет Міністрів України, по-друге, відрізняють уряд від інших органів виконавчої влади, по-третє, визначають його взаємовідносини з Верховною Радою України та Президентом України.

У системі поділу влади уряд здійснює державну владу поряд з іншими органами державної влади: главою держави, законодавчими та судовими органами. Але предмет і сфера діяльності уряду мають свої особливості порівняно з іншими органами. Так, на відміну від органів законодавчої влади уряд не приймає законів, а організує їх виконання, забезпечує управління державним апаратом. Система органів виконавчої влади, яку очолює уряд, характеризується підпорядкованістю «по вертикалі» (нижчі органи і посадові особи підпорядковані вищим), що дозволяє забезпечити реалізацію управлінських функцій та виконання не лише рішень парламенту і глави держави, а й рішення вищих органів і посадових осіб виконавчої влади (акти нижчих органів можуть бути скасовані вищими).

У системі органів виконавчої влади положення Кабінету Міністрів України характеризується такими рисами:

1) згідно з Конституцією України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. З цього конституційного положення випливає, що уряд здійснює керівництво органами виконавчої влади, забезпечуючи при цьому об'єднання, координацію та погодженість їхньої діяльності;

2) Кабінет Міністрів України є загальнодержавним органом виконавчої влади загальної компетенції, його діяльність поширюється на всю територію України, а компетенція охоплює практично всі найважливіші питання, віднесені, згідно з принципом поділу влади, до сфери виконавчої влади. За характером компетенції в системі органів виконавчої влади більше немає органів, подібних до уряду;

3) Кабінет Міністрів України - це колегіальний орган виконавчої влади, тобто він працює в системі колегіального прийняття рішень. До складу Кабінету Міністрів України згідно з ч. 1 ст. 114 Конституції України входять: Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри. В Конституції України здійснено спробу визначити самостійний статус Прем'єр-міністра України шляхом надання йому самостійних владних повноважень. Так, до його повноважень Конституція України відносить: формування пропозицій щодо персонального складу Кабінету Міністрів України; керівництво роботою Кабінету Міністрів України, спрямування її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України; формування пропозицій щодо утворення, реорганізації та ліквідації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Слід підкреслити, що посади Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра, віце-прем'єр-міністрів, міністрів за характером повноважень, порядком призначення на посади та звільнення з посад належать до політичних і не належать до категорій посад державних службовців, визначених Законом України «Про державну службу».

Взаємовідносини Кабінету Міністрів України з іншими вищими органами державної влади будуються на засадах принципу поділу влади і характеризуються:

1) формуванням уряду непарламентським шляхом. Участь Верховної Ради України у формуванні Кабінету Міністрів по суті обмежується наданням згоди Президентові України на призначення Прем'єр-міністра України, що, своєю чергою, забезпечує автономність уряду від парламенту і самостійне здійснення органами виконавчої влади відповідної гілки влади. Водночас, взаємовідносини уряду з парламентом не обмежуються лише номінальною участю останнього у формуванні Кабінету Міністрів України. Вони будуються за трьома основними напрямками і реалізуються, по-перше, через прийняті Верховною Радою України закони, що їх уряд повинен виконувати і втілювати в життя; по-друге, в рамках бюджетного процесу; по-третє, в процесі законопроектної діяльності (Кабінет Міністрів України як суб'єкт законодавчої ініціативи забезпечує підготування значної кількості законопроектів, вносить їх до Верховної Ради України, призначає своїх офіційних представників для їх обговорення тощо);

2) відповідальністю Кабінету Міністрів України перед Президентом України. Власне, Конституція України встановлює подвійну відповідальність Кабінету Міністрів України: його може відправити у відставку Президент України як за власним бажанням, так і з огляду на прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри уряду, але безпосереднє рішення щодо відставки Кабінету Міністрів України може прийняти лише Президент України;

3) підконтрольністю і підзвітністю Кабінету Міністрів України Верховній Раді України [14, 314-315].

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах:

Поділу державної влади - уряд здійснює виконавчу владу у встановлених Конституцією межах незалежно від органів законодавчої та судової влади, крім випадків, передбачених Конституцією України. Неправомірне втручання будь-яких органів, посадових осіб, об'єднань громадян у вирішенні питань, віднесених до відома уряду, не допускається.

Верховенства права - Кабінет Міністрів у своїй діяльності дотримується вимог утвердження та гарантування прав і свобод людини, відповідальності держави перед громадянами за забезпечення їм гідних умов життя.

Законності - він здійснює свої повноваження на основі та відповідно до Конституції та законів України, указів Президента України.

Колегіальність - Кабінет Міністрів є колегіальним органом, що приймає рішення після вільного демократичного обговорення питань на своїх засіданнях.

Науковості - уряд України у своїй діяльності спирається на наукове обґрунтування здійснюваної ним державної політики, активно використовує новітні досягнення наукових досліджень, організаційно-технічні засоби та інформаційні технології.

Гласності - Кабінет Міністрів регулярно інформує громадськість про свою діяльність, працює у режимі постійного діалогу з населенням; прийняття таємних рішень можливе лише у випадках, визначених законом. [15, 9]

2.2 Порядок формування та припинення повноважень уряду

Склад Кабінету Міністрів України визначає ст.114 Конституції України [17], а також ст. 6 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» [18]. Відповідно до цих статей, до складу Кабінету Міністрів України входять : Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, три віце-прем'єр-міністри та міністри України.

Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України.

Прем'єр-міністр є главою Кабінету Міністрів України, який керує роботою Кабінету Міністрів і спрямовує її на виконання програми діяльності, схваленої Верховною Радою. Прем'єр-міністр визначає і розподіляє обов'язки між першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами та міністрами, координує їхню діяльність, застосовує заходи дисциплінарної відповідальності (крім звільнення з посади) до членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади та їх заступників. У випадках і в межах, визначених Конституцією, він виконує обов'язки Президента України у разі дострокового припинення його повноважень [1, 16].

Перший віце-прем'єр та віце-прем'єр-міністри як заступники Прем'єр-міністра виробляють стратегію і тактику реалізації програми діяльності Кабінету Міністрів у закріплених за ними напрямках і сферах діяльності уряду, спрямовують, координують та контролюють роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади для виконання завдань Кабінету Міністрів, а також попередньо розглядають і погоджують проекти рішень Кабінету Міністрів, вживають заходів щодо врегулювання розбіжностей щодо них серед членів Кабінету Міністрів. У разі відсутності Прем'єр-міністра вони його заміняють, діючи в межах, визначених Прем'єр-міністром, який визначає також і черговість такого заміщення [1, 16].

Міністри України очолюють міністерства або ж є призначеними на посаду міністра керівниками інших центральних органів виконавчої влади. Вони забезпечують формування і проведення державної політики у доручених їм сферах і несуть політичну відповідальність за виконання покладених на них завдань і повноважень [1, 16-17].

Як вже зазначалося вище, посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.

Прем'єр-міністр України призначається на посаду Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України після прийняття рішення про відставку Кабінету Міністрів України або про припинення повноважень Прем'єр-міністра України вносить до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України.

Президент України подає до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України.

Верховна Рада України розглядає подання Президента України про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня внесення подання.

Голосування у Верховній Раді України щодо надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення про надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України приймається у формі постанови Верховної Ради України.

Постанова Верховної Ради України про надання згоди на призначення Прем'єр-міністра України невідкладно направляється Президенту України.

У разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення Прем'єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про надання згоди на призначення на зазначену посаду.

Аналізуючи Закон України «Про Кабінет Міністрів», важливо зазначити, що у ньому не вказано про те, що у разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення Прем'єр-міністра України Президент України не може вносити ту ж саму кандидатуру.

Особа, призначена Прем'єр-міністром України, набуває повноважень за цією посадою з моменту видання Указу Президента України про призначення цієї особи Прем'єр-міністром України.

Призначення на посаду членів Кабінету Міністрів України регламентується ст. 9 Закону України «Про Кабінет Міністрів».

Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, призначаються на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем'єр-міністр України вносить Президенту України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України.

Подання Прем'єр-міністра України стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання також можуть вноситися окремо на кожну посаду члена Кабінету Міністрів України. На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністром України вноситься одна кандидатура.

За результатами розгляду подання Прем'єр-міністра України Президент України приймає рішення щодо призначення внесених кандидатур на посади членів Кабінету Міністрів України або доручає Прем'єр-міністрові України внести нове подання щодо персонального складу Кабінету Міністрів України або щодо кандидатур на окремі посади членів Кабінету Міністрів України. Нове подання вноситься Прем'єр-міністром України у визначений Президентом України строк із додержанням вимог, передбачених цією статтею.

Рішення про призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад членів Кабінету Міністрів України.

Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України) здійснюється у порядку та з додержанням вимог, передбачених цією статтею.

Особа, призначена членом Кабінету Міністрів України, набуває повноважень за посадою з моменту видання Указу Президента України про призначення цієї особи членом Кабінету Міністрів України.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається за таких підстав:

1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;

2) прийняття Президентом України рішення про відставку Кабінету Міністрів України;

3) відставки Прем'єр-міністра України;

4) смерті Прем'єр-міністра України.

Припинення повноважень Прем'єр-міністра України у разі його смерті має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Аналізуючи передбачувані випадки дострокового припинення повноважень уряду, треба відзначити, що в Конституції раніше не була врахована одна підстава, а саме - пов'язна із смертю Прем'єр-мінстра. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» 2010 р. влучно передбачив цю підставу. Адже, виходячи із об'єктивної необхідності надати новому керівникові уряду можливість для повноцінної участі у визначенні персонального складу уряду, яким він керуватиме, слід вважати, що смерть Прем'єр-міністра повинна мати наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів [19, 11].

Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів України від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не пізніше ніж через десять днів після внесення пропозиції розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України, на яке запрошуються всі члени Кабінету Міністрів України. Під час розгляду питання про відповідальність Кабінету Міністрів України у пленарному засіданні Верховної Ради України може брати участь Президент України.

Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за це проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України, що має наслідком відставку Кабінету Міністрів України. Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України у день прийняття Верховною Радою України такої резолюції.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше ніж один раз протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Президент України має право прийняти рішення про відставку Кабінету Міністрів України. У день прийняття рішення Президента України Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президенту України заяву про відставку Кабінету Міністрів України Прем'єр-міністр України має право заявити Президенту України про свою відставку. У такому разі він звільняється з посади з дня видання Президентом України указу про відставку Прем'єр-міністра України. Прийняття Президентом України рішення про відставку Прем'єр-міністра України має наслідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраним Президентом України або перебуває у за дорученням Президента України продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України, але не довше ніж шістдесят днів.

У разі смерті Прем'єр-міністра України повноваження Прем'єр-міністра України на період до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України виконує Перший віце-прем'єр-міністр України або віце-прем'єр-міністр України згідно з визначеним Кабінетом Міністрів України розподілом повноважень.

Усі члени Кабінету Міністрів України, які склали повноваження перед новообраним Президентом України або перебувають у відставці, звільняються зі своїх посад з початку роботи новосформованим Кабінетом Міністрів України.

2.3 Повноваження Кабінету Міністрів України

На підставі статті 116 Конституції України до відання Кабінету Міністрів України належить:

забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України;

здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави;

виконання Конституції та законів України, актів Президента
України;

вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини й громадянина;

забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та
податкової політики;

забезпечення здійснення політики у сферах праці й зайнятості
населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;

розробка і здійснення загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального та культурного розвитку України;

забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності;

управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

розробка проекту закону про Державний бюджет України і забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання до Верховної Ради звіту про його виконання;

здійснення заходів забезпечення обороноздатності й національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

організація й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної
діяльності України, митної справи;

спрямування і координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади;

виконання інших функцій, визначених Конституцією України та законами України, актами Президента України.

Більш детально розглянемо урядовий бюджетний контроль, тобто контрольна діяльність з боку Кабінету Міністрів України, адже на кожній стадії бюджетного процесу Уряд є його важливим учасником.

Відповідно до нової редакції Бюджетного кодексу України, що набула чинності з 1 січня 2011 р., встановлюється право КМУ на визначення обсягу міжбюджетних трансфертів, розмірів соціальних виплат з бюджетів, надання пільг, визначення порядку безспірного списання коштів з бюджетів тощо. Бюджетний кодекс встановлює, що діяльність центральних органів виконавчої влади, які забезпечують проведеня державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, спрямовується, координується та контролюється КМУ. Також, відповідно до ст. 26 БКУ, уряд визначає основні засади здійснення внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту та порядок утворення підрозділів внутрішнього аудиту.

Контрольні повноваження КМУ в бюджетному процесі не визначаються окремою статтею Бюджетного кодексу України як повноваження інших державних органів виконавчої влади - Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад (ст. 115 БКУ). Проте контрольна функція належить до компетенції КМУ. Так, відповідно до ст. 118 Конституції України, голови місцевих державних адміністрацій за здійснення своїх повноважень відповідають перед Президентом України та КМУ, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. До того ж, відповідно до Закону «Про Кабінет Міністрів України» уряд України здійснює виконавчу владу безпосередньо через міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Ради міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює їх діяльність (ст. 1).

Отже, контрольна функція в бюджетному процесі притаманна Кабінету Міністрів як головному суб'єкту в державній вертикалі управління.

У бюджетному процесі контрольні повноваження уряду зумовлені тим, що система виконавчих органів створена державою для повсякденного здійснення управлінської діяльності, складовою якої є контроль. Процесуправління постійно потребує «коригування» бюджетного процесу, пошуку та усунення недоліків.

Отже, вищим органом системи органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Статус Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади підтверджується пунктом 9 частини 1 статті 116 Конституції України, згідно з яким Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств та інших органів виконавчої влади.

Закон України “Про Кабінет Міністрів України” відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України.

Діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах: гласності, науковості, колегіальності, законності , верховенства права , поділу державної влади. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, якого призначається Президент України за згодою Верховної Ради; Перший віце-прем'єр-міністр; три віце-прем'єр-міністри; міністри, які очолюють міністерства.

Припинення повноважень Кабінету Міністрів України відбувається за таких підстав:

1) прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України;

2) прийняття Президентом України рішення про відставку Кабінету Міністрів України;

3) відставки Прем'єр-міністра України;

4) смерті Прем'єр-міністра України.

РОЗДІЛ ІІІ. Взаємодія КМУ з Президентом та Верховною Радою України

З моменту проголошення незалежності України актуальним залишається питання про співвідношення компетенції Президента та Верховної Ради України щодо формування уряду і здійснення контролю за його діяльністю. Відповідно до Конституції України формування уряду здійснюють два основних органи держави - Верховна Рада України та Президент України. Сам процес формування уряду базується на широкому застосуванні системи стримувань і противаг, спрямованої на тісну взаємодію Верховної Ради України з Президентом України. Але як показує історичний досвід, причиною багатьох конфліктів, які виникали між Президентом та Верховною радою - є відсутність взаємодії у питанні формування уряду [20].

Найбільш розгалужені й тісні зв'язки Кабінету Міністрів України - з Президентом України і Верховною Радою України.

Серед повноважень Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України слід насамперед зазначити його участь у законотворчій діяльності. Відповідно до ст. 93 Конституції України уряд має право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України.

Законодавча пропозиція чи законопроект Кабінету Міністрів України вносяться у Верховну Раду України з обсв'язковою пояснювальною запискою, у якій має бути необхідне фінансово-економічне обгрунтування та пропозиції щодо покриггя передбачених матеріальних та інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів України має право вимагати термінового розгляду Верховною Радою України внесеного ним законопроекту, або визначення його у встановленому порядку невідкладним. Він також має право за письмовою заявою відкликати власні законодавчу пропозицію чи законопроект, а після включення їх до порядку денного сесії Верховної Ради України - за її згодою.

Щодо діяльності Кабінету Міністрів України здійснюється парламентський контроль. Перш за все уряд повинен надавати обов'язкові відповіді на депутатські запити, розглядати звернення комітетів, тимчасових комісій Верховної Ради України, регулярно інформувати народних депутатів про роботу уряду на «днях уряду». До того ж уся діяльність Кабінету Міністрів України щодо додержання конституційних прав і свобод людини та громадянина перебуває під постійним парламентським контролем з боку Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (ст. 101 Конституції України).

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює від імені Верховної Ради України Рахункова палата. Вона є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований й підзвітний їй. Кабінет Міністрів України кожного року доповідає перед Верховною Радою України про хід виконання Державного бюджету України поточного року, а також подає відповідно до закону звіт про виконання Державного бюджету України за минулий рік. Цей звіт має бути оприлюднений.

Згідно із ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією не менш як однієї третини народних депутатів від її конституційного складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри уряду більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Після цього Прем'єр-міністр України невідкладно подає Президенту України заяву про відставку Кабінету Міністрів України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України, як передбачено частиною другою ст. 85 Конституції України, не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності уряду.

Незалежно від обставин припинення повноважень Кабінет Міністрів України, відставку якого прийнято Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого уряду, але не довше як шістдесят днів [22, 257-258].

Відповідно до статті 28 Закону України «Про Кабінет Міністрів» Кабінет Міністрів України має певні повноваження під час розгляду питань Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України на виконання рішення Верховної Ради України за зверненням відповідного комітету Верховної Ради України або з власної ініціативи подає Верховній Раді України висновки щодо повноти економічного обґрунтування та фінансового забезпечення законодавчих пропозицій і проектів законів, реалізація яких потребує матеріальних та інших витрат за рахунок державного чи місцевих бюджетів.

Кабінет Міністрів України забезпечує проведення експертизи внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб'єктами права законодавчої ініціативи проектів законів, які надіслані Верховною Радою України.

Важливе значення у відносинах Кабінету Міністрів України з Верховною Радою України має право Прем'єр-мінісіра України, інших членів уряду бути присутніми на засіданні Верховної Ради України і бути вислуханими. Уразі порушення народними депутатами України питань щодо діяльності Кабінету Міністрів України або його членів, Прем'єр-міністр України має право на одержання необхідних роз'яснень з цих питань.

У разі якщо на засіданні Верховної Ради України народні депутати України порушують питання, що стосуються діяльності Кабінету Міністрів України або окремих центральних органів виконавчої влади, Прем'єр-міністр України та інші члени Кабінету Міністрів України мають право на репліку та на виступ.

Члени Кабінету Міністрів України або за їх дорученням посадові особи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Секретаріату Кабінету Міністрів України мають право брати участь у засіданнях комітетів, тимчасових спеціальних та тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України з розгляду питань, що стосуються повноважень Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно законодавча влада в особі Верховної Ради законами України визначає організацію і діяльність органів виконавчої влади. Тому виникає закономірне запитання, як може інший орган, який не знає специфіки діяльності виконавчої влади, вирішувати питання правового статусу всіх елементів системи цієї влади, зокрема Кабінету Міністрів.