Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут громадянства: проблеми та перспективи

Вступ

У науковій літературі, юридичних документах широко застосовуються поняття «людина», «особа», «громадянин», кожне з яких має своє, лише йому притаманне значення. Поняття «людина» означає біосоціальну істоту, тобто одну з форм земного життя, яка має здатність мислити, створювати і використовувати для задоволення своїх потреб знаряддя праці, володіє членороздільною мовою і може нормально розвиватись лише за умови широкого і тісного спілкування з собі подібними.

Поняття «особа» характеризує людину як суб'єкта, що має притаманні лише цій конкретній людині індивідуальні ознаки: рівень інтелекту, моральні та інші якості, сформовані в ході її суспільного життя, і яка усвідомлює себе членом спільності собі подібних, і відповідним чином корегує свою поведінку, щодо правил, вироблених цією спільністю.

Однак, на нашу думку, найбільш тісний зв'язок із суспільством та державою має громадянин. Під ним розуміють людину, яка перебуває у сталих, тобто необмежених у просторі і часі, зв'язках з конкретною державою, які знаходять своє юридичне втілення в наявності у неї відповідного громадянства. Саме громадянство обумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов'язків і змушує державу забезпечувати реалізацію і захист прав та інтересів таких осіб як на своїй території, так і за її межами. Це поняття розкриває державно-правові характеристики особи, вказує на її належність до певної держави, на існування між ними певних юридичних зв'язків, які для особи виступають у формі прав, свобод і обов'язків, тобто її правового статусу.

Громадянство, як і більшість інших інститутів Конституційного права України має свої принципи. Щодо нього законодавством передбачено особливий порядок набуття та припинення, а також інші питання пов'язані з цими процедурами. Саме висвітлення їх є основним завданням даної роботи.

1. Поняття інституту громадянства в Україні

1.1 Поняття громадянства

Основна частина населення України - це особлива категорія фізичних осіб - громадян. Правовий статут їх істотно відрізняється від статусу інших осіб, які проживають в країні.

Громадянство - це такий правовий зв'язок особи з державою, який не обмежений у часі і просторі, ґрунтується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і, як наслідок, обумовлений взаємними правами та обов'язками громадян і держави у випадках, зазначених у законі.

Згаданий зв'язок полягає у поширенні на згадану особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання.

Проте, громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території держави, оскільки за цією ознакою утворюється населення країни - категорія демографічна, а не правова.

Не можна визнати громадянами і всіх осіб, на яких поширюється влада держави, оскільки вона є обов'язковою рівною мірою і для іноземних громадян, які проживають на її території.

Юридичні норми, за допомогою яких регулюються питання громадянства, поділяються на такі групи:

1. Провідне місце серед них посідають норми Конституції (статті 4, 25 та 26 Конституції).

2. Закони про громадянство України, які регулюють на основі Конституції всі питання, пов'язані з громадянством. Такими законами є закони України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. (вступив у силу 13 листопада 1991 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про громадянство України» від 16 квітня 1997 р. і чинний Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 p., який відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

3. Підзаконні акти, які регулюють процесуальні та інші питання, що безпосередньо пов'язані з громадянством України.

4. Питання громадянства України регулюються також міжнародними договорами України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

1.2 Історія розвитку інституту громадянства

Поняття «громадянин» виникло ще за середньовіччя, коли в результаті подіту праці виникають міста, а в них складається суспільно-політичний лад із своїм інститутом середньовічного містового громадянства. Тоді поняття «городянин» ототожнювалося з поняттям «громадянин», як синонімом вільної людини, яка наділена визначальною повнотою політичних і майнових прав.

Пройшло чимало часу, поки наприкінці XVIII - на початку XIX ст. громадянство стало предметом правового регулювання, тільки тоді почав формуватися інститут громадянства, який відповідає сьогоденню.

Протягом тривалого часу у вітчизняній літературі громадянство визначалось як належність особи до держави, а інколи - при визначенні поняття громадянства - держава порівнювалася з організацією, яка має фіксований склад членів, а громадянство - із членством у такій організації. В радянській літературі громадянство визначалось як особливий політико-правовий зв'язок особи з державою, який базується на юридичному визнанні державою даної особи своїм громадянином і який реалізується в поширенні на таку особу суверенної влади держави незалежно від місця проживання.

У цих визначеннях відображена концепція примату держави над особою, а це, звичайно, є не досить вдалим. Тому що, по-перше, людина не належить державі: громадянство - стійкий юридичний зв'язок особи і держави. По-друге, це й не членство конкретної людини в держава, адже держава - не асоціація людей.

Першими кроками на шляху становлення інституту громадянства України після проголошення незалежності нашої держави був Закон «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р., у ст. 9 якого закріплено, що «всі громадяни Союзу РСР, які на момент проголошення незалежності України проживали на території України, є громадянами України», а також Закон України «Про громадянство України» від 8 жовтня 1991 р. Указом Президента України від 31 березня 1992 р. Було затверджене «Положення про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України». Цими нормативними актами вперше було визначено поняття громадянства України, коло осіб, які стали громадянами незалежної Української держави, порядок набуття та припинення громадянства України. У зв'язку з припиненням Конституції України 28 червня І996 р. виникла необхідність, приведення всіх нормативних актів у відповідність до Конституції України. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію Закону про громадянство України 16 квітня 1997 р. Цей Закон набув чинності 20 травня 1997 р. Відповідно до Закону «Про громадянство України» і в його розвиток 6 листопада 1997 р. був виданий указ Президента України « Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства».

Закон України «Про громадянство України» Визначає громадянство України які «постійний правовий зв'язок особи та Української держави; що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках». Дане правове визначення дає змогу розкрити істотні ознаки громадянства України.

Вчені, які розгляділи громадянство як певний зв'язок, і Закон про громадянство України також підтверджує, що це саме зв'язок, визначили його постійний характер. Так, не всякий правовий зв'язок особи з державою буде розглядатись як громадянство. Наприклад, характер відносин між іноземцем, який постійно приживає в Україні, та Українською державою визначається також як правовий зв'язок. Але він відмінний того, що існує між громадянином України та Українською державою. Відмінність правового зв'язку Української держави зі своїми громадянами та з іноземцями полягає насамперед у тому, що правовий зв'язок між громадянином України та Українською державою є стійкий, він виникає з моменту набуття особою українського громадянства і продовжується до її смерті (або припинення українського громадянства). А зв'язок іноземця чи особи без громадянства з країною перебування тимчасовий, бо припиняється після його виїзду за межі країни і може бути поновлений тільки при поверненні, в даному разі, в Україну. Зв'язок між громадянином та Українською державою не притіняється навіть в разі виїзду громадянина за межі України.

Законодавство України виходить з того, що це двосторонній зв'язок, який може припинитися тільки у встановленому законом порядку і за наявності відповідних умов не в однієї, а в обох сторін. Стійкість правового зв'язку - одна з характерних рис громадянства України. Тобто цей правовий зв'язок не змінюється й не послаблюється від того, цю громадянин виїжджає за межі своєї держави. Громадянство не змінюється під впливом зовнішніх факторів.

Для набуття чи зміни громадянства необхідні дії як певної особи, так і держави.

У визначенні громадянства України, яке дається в преамбулі Закону «Про громадянство України», підкреслюється правовий характер зв'язку особи й Української держави. Громадянство - правовий, а не фактичний стан. Громадян держави не можна розпадати як сукупність осіб, що проживають на її території, оскільки за цією ознакою останні утворюють населення країни - категорію демографічну. Терміном «населення» охоплюються не тільки громадяни певної держави, а й іноземці та особи без громадянства, які проживають в країні. Громадянином держави особа є не в силу того, що проживає на її території, а внаслідок існування між особою і державою певних правових зв'язків.

Законодавство України закріплює положення про те, що цей зв'язок правовий і тим самим визначає громадянство як правовий інститут. Але визначення громадянства, наведене в Законі, не відповідає на питання: є громадянином України? Законодавець на перше місце ставить правовий зв'язок. Наведене в преамбулі Закону визначення показує, чим є громадянство, але не визначає, хто є громадянами, і не дає. відповіді на питання про зміст прав і обов'язків даних суб'єктів конституційного права України.

Аналізуючи Закон про громадянство України, необхідно звернути увагу на ст. 3 Закону, яка має назву «Належність до громадянства України».

Визначаючи коло осіб, які є громадянами України, законодавець використовує термін - «належність». Належність, за Законом про громадянство України, є однією з найважливіших характеристик громадянства України.

Проблема громадянства винятково важлива як д науки конституційного права України, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство однією з істотних ознак державного суверенітету, а п суверенітеті Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства України.

Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону «Про громадянство України» зазначається, що «право на громадянство є невід'ємним правом людини». Це положення повністю відповідає Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб'єктивне право людини, визнається в Україні невід'ємним правом людини. І в ньому плані законодавство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав та свобод людини.

На підставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій науці погляди, можна визнали ти громадянство України як невід'ємне право людини суть якого полягає у постійному правовому зв'язку особи з Українською державою, що породжує у них взаємні права та обов'язки, визначає належність особи до Української держави, і в силу якого держава гарантує й захищає конституційні права та свободи своїх громадян як в країні, так і за й межами.

Термін «громадянство» можна розглядати і як правовий інститут, тобто як сукупність правових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних відносин між особою і державою. За характером та значенням цей інститут має конституційний характер. При вирішенні питання про місце інституту громадянства в системі конституційного права, передусім виходимо із відповідних норм і положень Конституції України та чинного законодавства України.

У першому розділі Конституції України зазначається, що «в Україні існує єдине громадянство» (ст. 4). Також про громадянство йдеться у другому розділі Конституції, який закріплює права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Законом України «Про громадянство України».

Держава, реалізуючи свій суверенітет, визначає юридичні підстави, за якими та чи інша особа визнається громадянином України. Ч. 1 ст. 3 Закону про громадянство стосується тих осіб, які набули громадянство України в порядку правонаступництва держави. Це положення повністю відповідає Законові про правонаступництво України і визначає, що громадянами України є усі громадяни СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України. Ч. 2 ст. 3 Закону враховує положення першої редакції Закону про громадянство і визначає належність до громадянства України тих осіб, які постійно проживали на території України на момент набрання чинності Законом про громадянство від 8 жовтня 1991 р., тобто 13 листопада 1991 р.

Принципово нове положення, порівняно з попередньою редакцією Закону, міститься у ч. З ст. 3 Закону про громадянство. Ця частина стосується етнічних українців та їхніх нащадків, які виявили бажання повернутися на Батьківщину і підтвердити українське громадянство, за умови, що вони не перебувають у громадянстві іншої держави. Зазначена категорія осіб може визначитися з українським громадянством шляхом подання заяви в органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання або у відповідне дипломатичне представництво чи консульську установу України за кордоном якщо особа постійно проживає за кордоном, до 31 грудня 1999 р.

Належність до громадянства України забезпечує широке коло прав і свобод у різноманітних сферах життя Так, згідно із чинним законодавством України, громадяни України мають право брати участь у керівництві державними справами шляхом участі у виборах та у всеукраїнському й місцевих референдумах. Громадяни України наділені також іншими, не менш важливими правами й свободами і мають право вимагати від держави захисту своїх прав.

Так, дипломатичні представництва та консульські установи України зобов'язані вживати заходів для забезпечення громадянам України можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, у встановленому законодавством порядку захищати їхні інтереси, що охороняються законом, а в разі необхідності - вживати за ходів для поновлення порушених прав громадян України.

Належність до громадянства України є найважливішою передумовою обов'язку держави захищати в повному обсязі права і свободи своїх громадян, які за кріплені в Конституції та Законах України не тільки ш території держави, а й за її межами. Важливими є положення Конституції України і Закону України про громадянство про те, що «громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі».

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років - свідоцтво про народження. Підтвердження громадянства України провадиться в індивідуальному порядку. Перші роки після проголошення незалежності України у паспортах СРСР проставлялася відмітка проте, що особа належить до громадянства України. Тепер громадянство України підтверджується паспортом громадянина України.

2. Принципи громадянства

Повністю розкрити поняття громадянства з науці конституційного права можна лише тоді, коли проаналізувати не тільки його зміст, функціональне призначення, а й принципи громадянства України. Саме принципи є тим началом, основою, яка цементує, зв'язує різноманітні аспекти громадянства.

У своїй сукупності принципи громадянства складають своєрідну систему, кожен елемент якої відображає характер і сутність громадянства. Генезис цих принципів випливає із самої природи інституту громадянства. А ця природа, як відомо, має двоякий характер.

Громадянство - це невід'ємна частина всієї системи права, а відтак їй властиві загальні принципи, які характеризують цю систему. Проте інститут громадянства відносно відособлена частина правової матерії з притаманними їй структурними і функціональними характеристиками, конкретним правовим наповненням.

Принципи громадянства поділяються на загальні і спеціальні. Загальні принципи громадянства втілені в Конституції України, Декларації прав національностей України, Законі про національні меншини. Законі про громадянство України. Це, зокрема, принцип повновладдя народу; демократизму; інтернаціоналізму; втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави, поєднання інтересів суспільства, держави і особи; повага до норм міжнародного права тощо.

Ці принципи властиві не тільки інститутові громадянства, а й іншим політичним, соціальним та правовим інститутам. Вони виступають як структуроутворюючі елементи взаємовідносин особи і держави.

Спеціальні правові принципи - це, по суті, принципи громадянства України, тобто ті вихідні засади, ідеї, які закріплені в законодавстві, взаємовідносинах між державою та особою, і які складають цілісну систему, що є основою всього законодавства про громадянство України. Ці принципи лежать в основі конкретних відносин особи і держави з приводу виникнення чи припинення громадянства. Такі принципи реалізуються в конкретних правовідносинах на основі відповідних фактів - народження, клопотання про надання статусу громадянина України, вихід з нього тощо.

До таких принципів належать: єдність громадянства України; рівне громадянство як основа правового статусу особи; загальний порядок прийому до громадянства У країни; поєднання принципу ґрунту і принципу крові; невизнання автоматичної втрати громадянства; недопустимість позбавлення громадянства; єдність громадянства членів сім'ї; невизнання подвійного громадянства; дозвільний порядок виходу з громадянства; принцип невидачі громадян України іноземній державі; свобода і добровільність вибору громадянства; збереження громадянства України особами, які проживають за кордоном.

Принцип єдиного громадянства України закріплений у ст. 4 Конституції України. Єдине громадянство є необхідною умовою існування суверенної, унітарної держави. До України входить Автономна Республіка Крим, але її наявність не порушує принципу єдиного громадянства України.

У ст. 1 Закону України про громадянство в редакції від 8 жовтня 1991 р зазначалось, що в Україні існує єдине громадянство. Але припускалась можливість існування подвійного громадянства на підставі двосторонніх і міжнародних договорів. Конституція України і Закон про громадянство в новій редакції не мають інституту подвійного громадянства в Україні. Світовим співтовариством не схвалюється практика біпатризму, тобто існування осіб з подвійним громадянством. Подвійне громадянство часто створює ускладнення як для осіб з подвійним громадянством, так і для держав, громадянами яких є зазначені особи, адже кожна із держав вимагає від громадянина виконання необхідних саме їй громадянських обов'язків. Чимало держав, згідно із нормами міжнародного права, укладають договори про запобігання випадків подвійного громадянства і тим самим зобов'язують осіб вибрати одне з можливих для них громадянств.

Законодавство України про громадянство спрямоване на скорочення випадків біпатризму та апатризму (без громадянства). Воно дає можливість особам, що проживають на території України, отримати громадянство України і володіти всіма конституційними правами і свободами, відповідними обов'язками громадянина України. Наше законодавство виходить з того, що кожний має право набути та припинити громадянство України відповідно до Закону. При цьому не приймаються до уваги походження, соціальне положення, расова та національна належність, стать, освіта, відношення до релігії, політичні та інші переконання. Належність особи до громадянства України дає змогу брати участь у здійсненні державної влади. Законодавство України про громадянство не робить відмінностей у правовому статусі громадян від підстави набуття громадянства: за народженням, у зв'язку з прийняттям громадянства, поновленням у громадянстві тощо. Громадянство України є рівним незалежно від підстав його набуття.

Принцип єдності громадянства членів сім'ї реалізується передусім при визначенні громадянства дітей віком до 16 років у випадку зміни їх громадянства, але українське законодавство не забороняє членам сім'ї мати різне громадянство.

Принцип недопущення автоматичної втрати громадянства України закріплений у Законі України про громадянство України. Громадянство України втрачається тільки після настання юридичного факту, а саме - видання Указу Президента України, при наявності підстав, зазначених в Законі про громадянство.

Суть положення про право кожної людини на громадянство в тому, що всім комплексом прав людини можна володіти, тільки маючи громадянство тієї чи іншої держави, оскільки є права людини, невід'ємно пов'язані з існуванням у особи громадянства.

Ніхто з громадян України не може бути позбавлений права змінити

громадянство. Проте стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання особи в громадянстві. Це обмежувало б її свободу, тому в законодавстві передбачені нежорсткі правила виходу з громадянства України.

Громадянин України не може бути позбавлений свого громадянства. Ця заборона виходить з права людини, на громадянство, двостороннього характеру зв'язків по громадянству між людиною і державою, який передбачає неприпустимість розірвання цих зв'язків як однією, так другою стороною без взаємної згоди.

Принцип збереження громадянства України особами, які проживають за межами держави, закріплений у ст. 7 Закону про громадянство України. Ця норма гуртується на природному праві людини вибирати місце свого проживання, вільно виїжджати за кордон і без перешкод повертатися. Це закріплює Конституція України у ст. 33.

Громадянство як правовий зв'язок людини з державою існує й за межами територіальної юрисдикції держави. Тому ст. 8 Закону передбачає, що «Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які перебувають за її межами». Принцип захисту і піклування, про громадян України відповідає ст. 25 Конституції України, яка проголошує: «Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебуває за її межами».

Громадянство України засноване на запереченні тематичної його зміни при укладенні або розірванні шлюбу громадянином України з особою, яка не належить до громадянства України, а також при зміні громадянства одним з подружжя. Ст. 7 Закону про громадянство України відображає сутність громадянства як індивідуального, персонального зв'язку особи з Українською державою, неприпустимість автоматичного припинення громадянства без відповідного волевиявлення особи і збереження встановленого порядку. Ця стаття має істотне значення тому, що за законодавством деяких країн вступ до шлюбу з іноземною особою або розірвав шлюбу з нею часом призводить до змін громадянства. Так, у деяких латиноамериканських країнах жінка, я вступила до шлюбу з іноземцем, автоматично набуває громадянство свого чоловіка. У таких випадках іноді ви никають складнощі з визначенням громадянства дітей, колізії з подвійним громадянством.

Ст. 25 Конституції України закріплює таке положення: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій держав» Це підтверджує принцип неприпустимості видачі громадянина України іноземній державі, якій закріплений у ст. 9 Закону.

Обсяг прав і свобод, якими може користуватися людина в державі, а також обсяг обов'язків, які на неї покладаються цією державою, перебувають у прямій залежності від наявності чи відсутності у неї громадянства відповідної держави. Громадянки перебуває під суверенітетом держави, її вона може вимагати від нього виконання обов'язків, навіть якщо він перебуває за межами держави.

Конституційне законодавство України виходить з того, що людина, й життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, що права й свободи людини та їх гаранта визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У зв'язку з розпадом колишнього СРСР, законодавство якого формально визнавало лише принципи єдиного громадянства СРСР, практично існувало ще два різновиди громадянства внаслідок федеративного устрою Союзу РСР - республіканське та громадянство автономних республік. Через це виникла проблема належності відповідних фізичних осіб до громадянства України. На жаль, у законах 1991 та 1997 pp. цю проблему не було вирішено до кінця.

Згідно зі ст. З нового Закону громадянами України визнаються:

- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.) постійно проживали на території України;

- особи незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 р.) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

- особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Закон визначає термін, з якого особа вважається громадянином України.

Особи, які постійно проживали на території України, вважаються громадянами України з 24 серпня 1991 p., які постійно проживали в Україні і не були громадянами інших держав, а також особи, які прибули в Україну після 13 листопада 1991 р. - з моменту внесення напису про громадянство України.

Значно збільшився перелік документів, що підтверджують громадянство. Якщо раніше таких документів було лише два - паспорт і свідоцтво про народження, то в новому Законі згідно зі ст. 5 документами що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; свідоцтво про належність до громадянства України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; проїзний документ дитини; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

3. Підстави та порядок набуття громадянства

Законодавство України, як і законодавство інших держав, закріплює порядок набуття громадянства відповідними категоріями осіб за наявності певних підстав, проте основними з них є набуття громадянства окремо дітьми за народженням (філіація) і дорослими (в порядку натуралізації), тобто внаслідок прийняття громадянства.

У ряді країн можливий також виключний порядок набуття громадянства (колективна натуралізація, оптація, тобто вибір людиною громадянства певної держави, реінтеграція - поновлення у громадянстві).

Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів:

- за «правом крові» (jus sanguinis), коли береться до уваги громадянство батьків особи незалежно від місця її народження. «Право крові» діє не тільки під час народження дитини, а й може поширюватися на випадки, коли батьки неповнолітньої особи набувають інше громадянство;

- за «правом ґрунту» (jus soli), коли громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства або за обставин, пов'язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі.

Застосування кожного з цих принципів неоднакове. Перевага може надаватися одному з них або ж вони можуть поєднуватися. У законодавстві більшості держав пріоритетним вважається принцип «права крові», а принцип «права ґрунту» застосовується як додатковий, коли родинні зв'язки не дають змоги цілком певно визначити громадянство особи. «Право ґрунту», зокрема властиве законодавству США, латиноамериканських країн, в тому числі Кубі, а також Індії та ін.

В українському Законі зазначені принципи поєднуються, причому «право крові» превалює, а «право ґрунту» застосовується лише для дітей, батьками яких є особи без громадянства (апатриди) 1.

1 Коментар до Закону «Про громадянство України». - К., 1999. - С. 48.

І - Відповідно до ст. 6 Закону України «Про громадянство України» громадянство України набувається:

- за народженням;

- за територіальним походженням;

- внаслідок поновлення у громадянстві;

- внаслідок усиновлення;

- внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

- внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

- у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

- внаслідок встановлення батьківства;

- за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон передбачає різні варіанти набуття громадянства за народженням: від батьків - громадян України; коли дитина народжена за межами України тощо. Визначається, що особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, вважається громадянином України з моменту народження (ст. 7).

Заслуговує на увагу специфіка набуття громадянства за територіальним походженням.

Попередні закони достатньою мірою не визначали, які категорії фізичних осіб мають право за цією підставою набути громадянство.

Згідно зі ст. 8 Закону особа, яка сама або хоч би один з її батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України відповідно до ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української держави, Української Соціалістичної Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної республіки (УРСР), є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її діти реєструються громадянами України.

Найбільш поширеним способом набуття громадянства вважається так зване укорінення або набуття громадянства

в порядку натуралізації, тобто надання органами державної влади громадянства особі, яка про це просить. При цьому, прийняття до громадянства даної країни тягне за собою втрату громадянства, набутого за народженням. Це стосується трьох категорій осіб: громадян іноземних держав, осіб без громадянства і осіб з невизначеним громадянством.

Натуралізація має два основні різновиди: індивідуальна і натуралізація внаслідок правонаступництва держав. Остання, як правило, відбувається в момент виникнення нової держави.

У свою чергу індивідуальна натуралізація поділяється на натуралізацію, яка базується на особистому виборі, і натуралізацію за законом. Остання являє собою юридичний наслідок одруження іноземця з громадянином даної держави, а також усиновлення, опіки, визнання батьківства тощо. Згадані вимоги, як уже зазначалося, відображено у ст. 6 Закону України «Про громадянство України». Законодавство всіх країн передбачає певні передумови натуралізації (досягнення повноліття, письмова заява, знання мови тощо).

Перш за все для подання заяви про натуралізацію вимагається досягнення певного віку, як правило повноліття, тобто 18 років, у ряді країн - 21 року і більше (наприклад, у Греції і Бельгії).

В Україні Законом цей вік визначено у 18 років.

Питанню натуралізації присвячена ст. 9 Закону «Прийняття до громадянства». Згідно з цією статтею іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

- визнання і додержання Конституції України та законів України;

- зобов'язання припинити іноземне громадянство або неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони);

- зобов'язання припинити іноземне громадянство, підставою якого є письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство іншої держави і протягом одного року з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства іншої держави до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України.

Особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати про це документ, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття їх до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства. Це правило не поширюється на осіб, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими дозволяють особам звертатися для набуття громадянства України за умови, якщо доведуть, що вони не є громадянами іншої договірної сторони.

Декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, в якому особа засвідчує свою відмову від громадянства іншої держави і зобов'язується не користуватися правами цієї держави і не виконувати обов'язків, пов'язаних з належністю до її громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства;

Наступна вимога до осіб, які бажають натуралізуватися, - постійне проживання у країні протягом певного строку (наприклад, в Швейцарії - 12 років, Австрії і Іспанії - 10, в Італії, Фінляндії, Швеції та США - 5 років).

При цьому можуть бути і додаткові вимоги. Так, відповідно до американського законодавства необхідно фізично перебувати у країні не менш як 2,5 року і проживати у штаті, в якому подано заяву, не менш як 6 місяців; у Швейцарії із загального строку в 12 років необхідно постійно проживати у країні 3 роки протягом 5 років, які передували поданню заяви.

В Україні згідно з Законом для набуття громадянства в порядку натуралізації необхідно безперервно проживати на законних підставах на території України протягом останніх 5 років. Безперервне проживання на території України - це проживання особи в Україні, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Ця умова не поширюється на особу, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад 2 роки та постійно проживає в Україні на законних підставах, і на особу, яка постійно проживає в Україні на законних підставах та перебувала з громадянином України понад 2 роки у шлюбі, який припинився внаслідок його смерті.

Для осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, термін безперервного проживання на законних підставах на території України встановлюється на 3 роки з моменту надання їм статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства, - на 3 роки з моменту одержання дозволу на проживання в Україні.

Отримання дозволу на постійне проживання в Україні не поширюється на осіб, які мають у паспорті зразка 1974 р. громадянина колишнього СРСР, відмітку про постійну або тимчасову прописку на території України, а також на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Умовою набуття статусу натуралізованої особи є володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування. Ця умова не поширюється на осіб, які мають певні фізичні вади (сліпі, глухі, німі).

У багатьох країнах (США, Канада, Франція) необхідно достатнє знання мови.

Наявність законних джерел існування. Ця умова не поширюється на осіб, яким надано статус біженця в Україні або притулок в Україні.

Законодавство ряду країн (Фінляндія, Норвегія, Швеція) вимагає, щоб особа, яка бажає натуралізуватися, могла б забезпечити матеріально як себе, так і свою родину.

Згідно з Законом України «Про громадянство України» до законних джерел існування належать: заробітна плата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога, власні фінансові заощадження або фінансова допомога від членів сім'ї, інших фізичних та юридичних осіб, що мають законні доходи.

У той же час, положення про необхідність проживання на законних підставах на території України протягом останніх 5 років, отримання дозволу на постійне проживання в Україні, володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, і наявність законних джерел існування не поширюються на осіб, які мають визначні заслуги перед Україною, та на осіб, прийняття яких до громадянства України становить державний інтерес для України.

Закони багатьох країн (США, Канада, Грузія) передбачають, що бажаючий натуралізуватися повинен вести добропорядній спосіб життя, мати бездоганне моральне обличчя. Тому серйозною (скоріше нездоланною) перепоною для натуралізації у ряді країн є вчинення кримінального злочину, а в деяких країнах і судимість за злочин, вчинений до в'їзду в країну.

Закон України в цьому зв'язку передбачає, що до громадянства України не приймається особа, яка: вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид; засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості); вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким злочином.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених законом, є дата видання відповідного Указу Президента України.

Слід зупинитися і «а такій підставі набуття громадянства, як поновлення у громадянстві України.

Згідно зі ст. 10 Закону особа, яка після припинення громадянства України не набула іноземного громадянства і подала заяву про поновлення у громадянстві України, реєструється громадянином України незалежно від того, проживає вона постійно в Україні чи за кордоном, за відсутності обставин, які передбачають володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування.

Особа, яка після припинення громадянства України набула іноземне громадянство, повернулася в Україну на постійне проживання, подала заяву про поновлення у громадянстві України, за відсутності підстав щодо володіння мовою, реєструється громадянином України. Особа бере зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до органу, що прийняв документи про поновлення її у громадянстві України, протягом року з моменту поновлення її у громадянстві України. Якщо особа, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від неї причин не може його отримати або їй надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, вона подає декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, зазначена у ч. 2 ст. 10, яка є громадянином держави, міжнародний договір України з якою дозволяє особі звертатися для набуття громадянства України, за умови, якщо вона доведе, що не є громадянином іншої договірної сторони, може подати заяву про поновлення у громадянстві України лише після припинення іноземного громадянства.

Зобов'язання припинити іноземне громадянство не вимагається від громадян держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави або міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України, а також від осіб, яким надано статус-біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства.

У громадянстві України не поновлюються особи, які втратили громадянство внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Датою набуття громадянства України є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов'язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Закон України «Про громадянство України» також докладно регламентує порядок набуття дітьми громадянства України внаслідок усиновлення (ст. 11); набуття громадянства внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування (ст. 12); особою, визнаною судом недієздатною, внаслідок встановлення над нею опіки громадянина України (ст. 13); набуття громадянства України дитиною у зв'язку з перебуванням у громадянстві України її батьків чи одного з них (ст. 14); набуття громадянства дитиною внаслідок встановлення батьківства (ст. 15).

Передбачається також, що набуття громадянства України дітьми віком від 15 до 18 років може відбуватися лише за їхньою згодою (ст. 16 Закону).

4. Підстави припинення громадянства України

громадянство державний проживання постійний

Поряд з питаннями щодо набуття громадянства, Закон визначає і підстави припинення громадянства України.

Згідно зі ст. 17 громадянство України припиняється:

- внаслідок виходу з громадянства України;

- внаслідок втрати громадянства України;

- за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Закон визначає підстави і порядок виходу з громадянства України.

Громадянин України, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

В Законі окремо визначено підстави виходу з громадянства України дітей.

Якщо дитина виїхала разом з батьками на постійне проживання за кордон і батьки виходять з громадянства України, за клопотанням одного з батьків разом з батьками з громадянства України може вийти і дитина.

Якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов: з громадянства України.

У разі якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Дитина також може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків, якщо вона виїхала на постійне проживання за кордон і її батьки вийшли з громадянства України.

За умови, якщо один з батьків виїхав разом з дитиною на постійне проживання за кордон і виходить з громадянства України, а другий залишається громадянином України, дитина може вийти з громадянства України разом з тим із батьків, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.

Нарешті, за умови, якщо дитина виїхала на постійне проживання за кордон з одним із батьків і він вийшов з громадянства України, а другий є іноземцем чи особою без громадянства, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням того з батьків, який вийшов з громадянства України.

Крім того, дитина, яка набула за народженням громадянство України, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з батьків незалежно від місця проживання дитини.

Дитина, усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий іноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є іноземцем.

Дитина, усиновлена іноземцями або особами без громадянства, може вийти з громадянства України за клопотанням одного з усиновителів.

Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбуватися лише за їхньою згодою.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка подала клопотання про вихід з громадянства України, в Україні притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Датою припинення громадянства України є дата видання відповідного Указу Президента України.

Втрата громадянства в країнах світу, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива з таких підстав: внаслідок виходу з громадянства за власним бажанням (експатріація); примусового позбавлення громадянства особи, яка набула його за погодженням (денаціоналізація); або примусового позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація).

Щодо позбавлення громадянства, то воно має персональний характер і звичайно є санкцією держави щодо особи, яка вчинила протиправну дію. Як правило, такий захід застосовується лише стосовно натуралізованих громадян, причому протягом досить невеликого строку після натуралізації (ФРН, Іспанія).

В Законі колишнього СРСР «Про громадянство СРСР» від 1 грудня 1978 р. позбавлення громадянства було передбачено ст. 18, в якій зазначалося: «Позбавлення громадянства СРСР може мати місце у виняткових випадках за рішенням Президії Верховної Ради СРСР, якщо особа вчинила дії, які ганьблять високе звання громадянина СРСР і завдають шкоди престижу або державній безпеці СРСР».

В Україні згідно з ч. 3 ст. 2 Закону діє принцип неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.

Щодо втрати громадянства України, то відповідно до ст. 19 Закону, громадянство України втрачається, якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України за своїм вільним волевиявленням, вираженим у формі письмового клопотання, набув громадянство іншої держави або якщо він добровільно отримав документ, що підтверджує наявність набуття ним іноземного громадянства, за винятком випадків, якщо: діти при народженні одночасно з громадянством України набувають також громадянство іншої держави; діти, які є громадянами України і усиновлені іноземцем, набувають громадянство усиновителя; громадянин України автоматично набув громадянство іншої держави внаслідок одруження з іноземцем; згідно із законодавством іншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровільного волевиявлення і він не отримав добровільно документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього; якщо він набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство; якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

5. Повноваження державних органів України у вирішенні питань громадянства

Згідно з Законом України «Про громадянство України» визначаються повноваження у вирішенні питань громадянства, які здійснюють Президент України, Комітет при Президентові України з питань громадянства, Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та підпорядковані йому органи, Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва та консульські установи України.

Слід зазначити, що в ряді країн ці повноваження здійснюють органи внутрішніх справ, причому на досить високому рівні, а у США ці повноваження реалізуються судами.

Повноваження Президента України. Президент України: - приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції і Закону України «Про громадянство України» про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

- визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

- затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Повноваження Комісії при Президентові України з питань громадянства. Комісія при Президентові України з питань громадянства:

- розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;.

- повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;

- контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.