Міжнародний досвід застосування альтернативних видів покарань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний досвід застосування альтернативних видів покарань

У різних країнах світу вже досить давно застосовуються нев'язничні види покарання. У різних державах з різними системами виконання покарань альтернативні їх види формувалися під впливом індивідуальних для кожної окремої країни геополітичних і соціально-економічних факторів. Проте цілі, які ставляться при їх застосуванні, багато в чому спільні. Накопичений позитивний досвід свідчить про необхідність подальшого розвитку практики застосування досліджуваних нами покарань і про необхідність вивчення соціального ефекту цієї практики. У переважній більшості кримінально-правових систем Західної, Центральної, а останнім часом і Східної Європи широкого застосування набули нев'язничні санкції, які можна розділити на 2 групи - на 1) монетарні (штраф, компенсаційні виплати, конфіскація особистого майна тощо) й 2) запобіжні (застереження, прийняття зобов'язання правопорушника поводитися згідно з законом, повне звільнення, умовне засудження без нагляду, тимчасове припинення виконання покарання, відстрочка від застосування санкцій на певний період часу, домашнє ув'язнення тощо) .

Не акцентуючи в цьому підрозділі уваги на сутності кожного з них, відзначимо, що, наприклад, соціальне запобігання - це різновид, свого роду характерна особливість, зазначена у кримінальному законодавстві Болгарії; застереження з відстроченням штрафу міститься в законодавстві Федеративної Республіки Німеччини; прийняття до уваги - в Ірландії; зобов'язання додержуватися порядку й нормативної поведінки з порукою - на Кіпрі; відвідування центру порядку - в Англії та Уельсу; ув'язнення на вихідні дні - в Голландії та Португалії; попереджувальний нагляд, умовна відстрочка з наглядом або порукою - у Польщі та ін..

Але особливий інтерес для нас становлять саме громадські роботи або їх аналоги, нехай навіть і з іншим найменуванням, оскільки цей вид покарання сьогодні є найбільш адаптованим, апробованим і прийнятним для української кримінально-виконавчої системи. Взагалі вважається, що громадські роботи за останні 25 років є успішно діючою санкцією, у багатьох зарубіжних країнах вони посідають третє місце у списку альтернатив тюремному ув'язненню після штрафів, відстроченого покарання або пробації.

У процесі дослідження ми звернулися до кримінального законодавства понад 20-ти держав різних регіонів світу, які належать до різноманітних правових систем. Нас цікавила в основному тривалість запровадження в їх законодавстві альтернативних видів покарань. Із цієї позиції слід виділити країни зі значними строками апробації останніх і ті, для яких це є новою справою. До останньої групи належать колишні радянські республіки, інтерес до яких не є випадковим, оскільки протягом багатьох років ці країни були єдиним геополітичним простором з єдиною правовою культурою й науковим полем. В останні роки процеси, пов'язані з реформуванням кримінально-виконавчої системи взагалі-то і системи покарань, зокрема, набувають у них все більшого поширення. Побудова кримінально-виконавчої системи європейського рівня - одне з найактуальніших завдань для законодавства цих країн. Але для отримання повного уявлення і створення цілісної картини щодо принципів, підстав і практики застосування альтернативних видів покарань недостатньо проаналізувати досвід лише власної країни й пострадянських республік. Це можливо лише в частині вивчення практики застосування такого виду покарання, як виправні роботи. Проте дослідження принципово нових для вітчизняної системи видів покарань, до яких слід віднести й громадські роботи, оцінка ефективності та визначення шляхів якомога більшої їх адаптованості саме для України не уявляється без всебічного розгляду зарубіжної практики їх застосування, яка нараховує вже декілька десятиліть. Нідерландський вчений Антон М. Ван Калмтаун у доповіді на ХІ Міжнародному конгресі з кримінології, що проходив у 1993 р. у Будапешті (Угорщина), визнав за необхідне констатувати, що з усіх альтернатив покаранням, пов'язаним з позбавленням волі, які були розроблені за останній час у багатьох західноєвропейських державах, лише відбування покарання з виконанням суспільно корисних робіт застосовується у широкому масштабі . Особливо це стосується Англії, Франції й Нідерландів, де щорічно дорослим правопорушникам призначається відповідно 30 тис., 13 тис. і 9 тис. судових санкцій на відбування подібних покарань - чи то як основне покарання, чи то як особлива умови на додаток до відстрочки вироку .

Вивчення спеціальних джерел щодо громадських робіт виявило, що декілька країн навіть борються за пріоритет вважатися першими в застосуванні цього виду покарання. Так, стверджується, що громадські роботи вперше у світовій практиці були введені до Кримінального кодексу Швейцарії, причому вони застосовувалися на той час лише щодо неповнолітніх у віці від 7 до 18 років . А вже пізніше громадські роботи в деяких кантонах країни стали призначатися як основне покарання неповнолітнім і як додаткове - дорослим.

Згідно з іншим науковим джерелом громадські роботи в їх сучасному вигляді вперше були введені в Англії та Уельсі в 1975 р. як санкція, що є альтернативною тюремному ув'язненню . За мету застосування зазначеного виду покарання ставилося запобігання злочинності і сприяння ресоціалізації правопорушників шляхом залучення до примусової безоплатної праці й виконання різних видів суспільно корисної діяльності для неприбуткових організації, асоціацій, церков тощо .

Незважаючи на різночитання щодо часу запровадження такого виду альтернативних видів покарань, як громадські роботи, що міститься у спеціальних джерелах, важливим є те, що вони поряд з іншими нетюремними санкціями поступово поширилися в багатьох країнах світу з достатньо відмінними правовими системами. На сучасному етапі вони використовуються у Великій Британії, Данії, Голландії, Швеції, Португалії, Франції, Російській Федерації, Азербайджані, Грузії та в багатьох інших державах. Вважаємо, слід погодитися з думкою В. Павленко стосовно того, що важливим є те, що законодавець України при конструюванні правових норм, пов'язаних з громадськими роботами, використав корисний зарубіжний кримінально-правовий досвід . Дійсно, практика застосування громадських робіт у зарубіжних країнах свідчить про високе профілактичне значення вказаної санкції і про її високу ефективність. Як аргумент цього висновку дослідниками наводяться, зокрема, дані щодо рецидиву серед осіб, яким призначалися громадські роботи, порівняно з аналогічними відомостями стосовно засуджених до позбавлення волі, про що вже йшлося раніше.

Але перш ніж перейти до вивчення українського досвіду застосування громадських робіт, вважаємо за доцільне докладніше зупинитися на практиці їх використання в окремих країнах. Аналіз зарубіжного законодавства показав, що незважаючи на єдину сутність громадських робіт, визначенню їх назви притаманна термінологічна різноманітність. Так, за КК Франції досліджуване покарання йменується “роботи у громадських інтересах”, за КК США - “обов'язкові суспільно корисні роботи”, за Законом про повноваження кримінальних судів Англії - “надання послуг суспільству” та ін. .

Стислий огляд матеріалів щодо громадських робіт за зарубіжним кримінальним законодавством дозволяє отримати певні уявлення про цей вид покарання та провести порівняння, яке корисне для оптимізації процесу відбування-виконання аналогічного покарання в Україні. Так, у Великій Британії громадські роботи призначаються як дорослим, так й неповнолітнім в якості міри покарання, альтернативної позбавленню волі, за наявності, (а) згоди засудженого на цю альтернативну санкцію й бажанні виконувати всі приписані вимоги; й (б) при впевненості суду у відповідності особистісних рис винного зазначеному покаранню. Загальна кількість годин, яка повинна бути відпрацьована повнолітнім злочинцем протягом року, складає 40 - 240 год. Для неповнолітніх вона може досягати максимум 120 год. Роботи виконуються у вільний час правопорушника, як правило, увечері та у вихідні дні і обов'язково під наглядом офіцера пробації. Вважається, що громадські роботи сприяють самодисципліні винного, покращанню мотивації його поведінки. Однак з метою зведення до мінімуму потенційного ризику вчинення особою нового злочину або будь-якої іншої протиправної поведінки службою пробації здійснюється постійний нагляд.

Правопорушники виконують різноманітні громадські роботи, як-то: прибирання, оформлення й наведення порядку в парках, скверах, садах, на вулицях; фарбування заборів і ремонт громадських будівель; виробництво в майстернях служби пробації товарів широкого споживання на продаж; вирощування овочів для літніх людей; надання допомоги людям похилого віку та догляд за хворими; участь у реалізації соціальних програм місцевих громад тощо. Призначене покарання вимагає, щоб засудженому призначалася активна роль у виконанні передбачених завдань і щоб він суворо дотримувався заздалегідь складеного плану, мав обмежений вільний час, працював за основним місцем роботи або інтенсивно прагнув працевлаштуватися.

У Швеції залучення правопорушника до громадських робіт за рішенням суду було вперше введено в 1993 р. Це також є специфічною формою пробації, тому вважаємо, що детальніше слід пояснити термін “пробація”. Пробація (випробування) поряд з умовним засудженням, спеціальною опікою, домашнім арештом, належить до санкцій, що передбачають контроль і нагляд. Як альтернативна тюремному ув'язненню санкція, вона полягає у встановленні нагляду за злочинцем, який залишається в суспільстві, але на якого судом покладаються певні обов'язки й обмеження. Наприклад, від правопорушника, до якого вона застосована, вимагається відвідувати денні центри пробації, періодично зустрічатися з офіцером цієї служби, який здійснює нагляд, брати участь у певних видах діяльності, передбачених положенням про цю санкцію, дотримуватися правослухняної поведінки тощо. У Швеції такий засуджений, повинен безвідплатно відпрацювати у вільний від основної роботи час та у вихідні дні на благо суспільства від 40 до 200 год. Ця санкція призначається переважно молодим правопорушникам у віці 18 - 24 років.

У Португалії громадські роботи як санкція, альтернативна позбавленню волі, призначаються судом за ненавмисні або нетяжкі злочини. Кількість годин робіт, що виконуються засудженим на благо суспільства, може досягати 180. Якщо ця особа має постійне місце роботи, вона додатково до 8-годинного робочого дня відпрацьовує ще 2 години на день безвідплатно і примусово під наглядом.

У Голландії кримінальним законом передбачається, що суд, постановляючи вирок, в обов'язковому порядку вказує й можливу міру громадських робіт замість ув'язнення. Останні можуть бути призупинені, якщо засуджений під час їх виконання вчиняє інший злочин або порушує вимоги, які пред'являються до його поведінки, вживає спиртні напої чи наркотичні речовини, не виконує ті види робіт, які він повинен виконувати, ігнорує вказівки офіцерів пробації тощо. У таких випадках суд вправі замінити громадські роботи тюремним ув'язненням.

Видається цікавим і досвід Іспанії, кримінальним законодавством якої громадські роботи термінологічно визначаються як “роботи на користь суспільства”. За своєю сутність це теж безоплатна суспільно корисна діяльність, що призначається судом. У цьому розходжень із законодавством вищезгаданих країн немає. Але тривалість таких робіт може досягати аж 8-ми годин на день. Крім того, ст.49 КК Іспанії встановлюються вимоги, яким в обов'язковому порядку повинні відповідати умови роботи, до яких належать такі: 1) робота не повинна принижувати гідності засудженого; 2) засуджений користується захистом передбаченим законодавством у сфері соціальних гарантій; 3) роботу засудженого не можна використовуватися для досягнення певних економічних цілей . Контроль за виконанням цього виду покарання здійснює суд або трибунал, який постановив вирок.

У Сполучених Штатах Америки покарання у виді обов'язкової суспільно корисної роботи призначається, як правило, особам, які вперше вчинили малозначні злочинні діяння, а також дорожні проступки. ЇЇ характер і тривалість встановлюється вироком суду. Вона може призначатися як з огляду на професію засудженого, так і без урахування його фахових навичок. Приміром, лікар, винний у злочині, не пов'язаному з його професійною діяльністю, може бути засуджений до безоплатної праці за спеціальністю у дитячому будинку або притулку для людей похилого віку. Цікавою вбачається практика США, пов'язана з використанням розглядуваного виду покарання у виховних цілях. Наприклад, водія, який учинив дорожній проступок, суд зобов'язує працювати санітаром у травматологічному пункті, куди поступають постраждалі в автомобільних аваріях, але на це потрібна згода правопорушника .

Особливо треба відмітити, що обов'язковою умовою призначення громадських робіт у всіх без винятку країнах Західної Європи є згода злочинця на їх застосування, оскільки примусова праця заборонена. Тому в разі відмови засудженого від призначення саме цього виду покарання громадські роботи повинні бути замінені іншою мірою покарання .

Деякі з пострадянських республік, а сьогодні незалежних держав, теж передбачали у своєму кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві такий вид покарання, як громадські роботи (іноді під іншою назвою).

Так, у Російській Федерації зазначений вид покарання має назву “обов'язкові роботи”. Для Росії це новий вид покарання, встановлений КК РФ у 1996 р. і невідомий її попередньому кримінальному та кримінально-виконавчому законодавству. Отже, Особлива частина КВК РФ регламентує виконання різноманітних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Вони можуть бути певним чином класифіковані залежно від того, застосовується під час їх відбування обов'язкова трудова діяльність чи ні. До покарань, пов'язаних з означеною діяльністю, належать обов'язкові роботи, виправні роботи та обмеження волі. Друга група включає покарання, безпосередньо не пов'язані з працею; це штраф, позбавлення права займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, воїнського або почесного звання, класного чину і державних нагород .

Відповідно до ст.49 КК РФ цей вид покарання полягає у виконанні засудженим у вільний від основної роботи або навчання час безоплатних суспільно корисних робіт. Передбачається, що це можуть бути роботи по благоустрою міст і селищ, прибиранню вулиць і майданів, догляду за хворими, вантажно-розвантажувальні та їм подібні, які не потребують особливої кваліфікації. Вони призначаються на строк від 60 до 240 год. і тривають не більше 4-х год. на день. Їх вид визначається органами місцевого самоврядування, які інформують про потреби в таких роботах орган, що виконує покарання, - кримінально-виконавчу інспекцію. Відбуваються обов'язкові роботи за місцем проживання засудженого. Строк покарання обчислюється годинами, протягом яких засуджений їх виконував. Як справедливо зазначає С.Ф. Мілюков, обов'язкові роботи законодавець запровадив до сучасної системи покарань як ще один вид покарання, покликаний замінити виправні роботи у сферах, де вони не застосовуються або ж мало застосовуються .

Статтею 49 КК Бєларусі також передбачається таке альтернативне позбавленню волі покарання як притягнення до громадських робіт. Його сутність полягає у виконанні засудженим у вільний від основної роботи або навчання час безоплатної праці на користь суспільства, вид якої визначається органами, що відають застосуванням громадських робіт. Тривалість останніх робіт може встановлюватися від 60 до 240 год. і відбуватися не більше 4-х год. на день.

Майже аналогічне визначення поняття “громадські роботи” містяться є також у КК Казахстану (ст.39). Відмінність від інших полягає в тому, що кримінальним законодавством цієї республіки прямо вказується, що виконання громадських робіт покладається на місцеві виконавчі органи чи органи місцевого самоврядування.

Певний позитивний досвід щодо застосування цього виду покарання, накопичено, як вже згадувалося, у Латвії. Безоплатні громадські роботи введено в країні з квітня 1999 р. Контроль і відповідальність за їх проведення покладено на органи місцевого самоврядування, а тривалість, встановлена законом, становить 40 - 200 год. Засуджений працює у вільний від основної роботи або навчання час по 2-4 год. на день, що дозволяє відбути покарання повністю протягом 3-4-х місяців. Однак введення громадських робіт у практику, як зазначають латвійські спеціалісти, не було простою справою, оскільки рішення про їх застосування було прийнято без будь-якої підготовчої діяльності, виділення додаткових коштів і підготовки кадрів. Особлива ставка була зроблена на громадські роботи й досвід їх застосування низці зарубіжних країн. Разом із тим необхідно було переконати державні структури, що беруть участь у їх проведенні, у перспективності такого виду покарання, його корисності, оскільки фінансувати його виконання повинен був місцевий бюджет, у той час як тюрми утримуються центральним урядом. Але згодом переважив головний аргумент, сутність якого в тому, що громадські роботи обходяться набагато дешевше, ніж програми соціальної реінтеграції колишніх засуджених, які створюють значні проблеми для місцевої влади. Велика роль у справі інформування широкого загалу в цьому зв'язку покладалася на засоби масової інформації. Достатньо регулярне висвітлення у ЗМІ проблем введення альтернативних покарань надало можливості підготувати позитивну громадську думку. Деяким муніципалітетам Латвії ще до введення цього виду покарання вдалося встановити контакти з потенційними роботодавцями, які готові були забезпечити робочі місця для такого роду засуджених. Як правило, це були міські або сільські комунальні структури, школи, лікарні, навіть дитячі садки. У результаті на сьогоднішній день правопорушники, до яких застосована міра покарання у виді громадських робіт, становлять 5-8% від загальної чисельності всіх засуджених у цій країні. Статистика показує, що такий відсоток становлять люди, до яких розглядуване покарання застосовано за повторне водіння автомобілем у нетверезому стані, дрібні крадіжки, нелегальну порубку лісу тощо.

Такий докладний розгляд практики Латвії не випадковий, оскільки він дозволяє виробити вітчизняному законодавцеві та правозастосувачу найоптимальніші шляхи запровадження громадських робіт в Україні. Принаймні стає зрозумілим, що значна ділянка роботи щодо висвітлення актуальності проблем, пов'язаних зі скороченням чисельності позбавлених волі й усе більшого застосуванням альтернативних видів покарань покладається й на засоби масової інформації .

Але треба зазначити, що законодавство не всіх колишніх радянських республік передбачає можливість застосування до засуджених громадських робіт, оскільки вони просто не входять до системи покарань, передбаченої кримінальним законом. Указане стосується, зокрема, Таджикистану і Естонії.

Ось чому цікавим вбачається питання про місце, яке займають громадські роботи в системі покарань. Як відомо, законодавці пострадянських республік у національних кримінальних кодексах пішли шляхом побудови так званої сходинки покарань за принципом викладення покарань від їх найлегших видів до найсуворіших. Якщо проаналізувати в цій системі позицію саме громадських робіт, то виясниться наступне. За КК Бєларусі громадські роботи віднесені до найлегшого виду покарань, передбачених кримінальним законом. За КК РФ, Казахстану цей вид покарання займає хоча й не перше місце, але одне з перших; він поміщений між такими покараннями, як штраф, позбавлення права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю і виправними роботами. Проміжне місце між штрафом, позбавленням воїнського, спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, позбавленням права обіймати певну посаду або займатися певною діяльністю, з одного боку, і виправними роботами - з іншого займають громадські роботи й за кримінальним законом України.

Вважаємо за необхідне у контексті розгляду міжнародної практики застосування громадських робіт докладніше зупинитися на проблемі згоди засудженого на застосування щодо нього зазначеного виду покарання. Дійсно, кримінальне законодавство країн дальнього зарубіжжя акцентує увагу на обов'язковості такої згоди засудженого. Вочевидь, зарубіжний законодавець при створенні нормативного припису щодо вибору застосування до винного покарання у виді громадських робіт фактично керувався вимогами Міжнародної Організації Праці про заборону примусової праці. А за кримінальними кодексами колишніх радянських республік навпаки подібної згоди було не потрібно. І сьогодні за законодавством країн СНД такої згоди теж не потрібно. На нашу думку, такий підхід до вирішення досліджуваної проблеми є більш правильним, оскільки дотримання вимог МОП щодо заборони примусової праці саме у цьому плані не відповідає природі та поняттю покарання як заходу державного примусу, так як у противному разі втрачається найважливіша мета покарання - примушення і незалежність від волі винного.

У зв'язку з викладеним можна зробити наступні висновки:

1) закон будь-якої країни орієнтує правозастосувача на вибір винному

з достатньо значного переліку такого покарання, яке уявляється найбільш адекватним вчиненому правопорушенню;

2) є сенс вважати, що не є обов'язковою згода засудженого на застосування до нього альтернативних видів покарань, пов'язаних з працею. Можливо, на наш погляд, лише врахування думки засудженого стосовно застосування до нього подібного покарання;

3) виправні роботи за своєю суттю - це альтернатива позбавленню волі, але разом з тим вони є надбанням виключно радянського законодавства й деяких країн колишнього соціалістичного табору;

4) у світлі поширення у міжнародній практиці тенденцій до якомога активнішого застосування альтернативних позбавленню волі видів покарань законодавець багатьох країн СНД останнім часом надає громадським роботам неабияке значення, заохочуючи тим самим правозастосувача до ширшого їх призначення на практиці. В цьому плані уявляється доцільним підтримувати на міждержавному рівні постійний обмін досвідом практичних працівників та науковців щодо теорії та практики застосування альтернативних видів покарань;

5) громадські роботи віднесені законодавцем до найлегших видів покарань порівняно з багатьма іншими, випереджаючи, наприклад, за кримінальними кодексами країн СНД такі з них, як виправні роботи;

6) орієнтація громадських робіт на реінтеграцію засудженого до суспільства передбачає безпосередню активну участь у їх виконанні місцевих органів самоврядування, територіальних громад тощо. Іншими словами, йдеться про тісну взаємодію громадянського суспільства і кримінально-виконавчої системи у справі збереження комплексу соціально корисних якостей правопорушника;

7) аналіз багаторічної міжнародної практики застосування альтернативних покарань дозволив виявити, що сутність і цілі громадських (обов'язкових) робіт, незважаючи на дещо відмінні їх назви, залишаються однаковими: входячи до системи покарань різноманітних держав, вони пов'язані з виконанням суспільно корисних видів робіт на безоплатній основі на користь суспільства, громади тощо, а їх застосування значно полегшує процес ресоціалізації там, де він є потрібним;

8) застосування альтернативних видів покарань сприяє реальному втіленню на практиці принципу гуманізму кримінально-виконавчої системи.

громадський робота покарання засуджений

ЛІТЕРАТУРА

1. Панасюк М.Б. Проблеми реабілітації ув'язнених: Західний підхід // Проблеми пенітенціарної теорії і практики.: Бюл. Київ. ін-ту внутр. справ. - К., 2001. - № 6. - С. 144 -157.

2. Петрашев В.Н. К вопросу о проблеме наказания в новом УК Российской Федерации // Северный Кавказ: борьба с преступностью: Сб. науч. тр. - Ростов-н-Д., 1997. - С.75-77.

3. Поваляев О.Б. Про існуючу систему пенітенціарних закладів в Україні та шляхи її вдосконалення // Адвокат. - 1997. - №9. - С.22-24.

4. Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань: Затв. Указом Президента України від 31 лип. 1998 р. № 827/98 // Офіц. вісн. України. - 1998. - № 31. - Ст. 1162.

5. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. - М.: Наука, 1990. - 142с.

6. Посмаков П. Применение в Казахстане наказаний, альтернативных лишению свободы // Аспект: Інформ. бюл. - Донецьк, 2001. - №3. - С.33-40.

Размещено на Allbest.ru