Охорона сім’ї як один із напрямів соціальної політики держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Охорона сім'ї як один із напрямів соціальної політики держави

Статтею 1 Конституції України наша держава проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою. Проте, як слушно відзначається багатьма науковцями, хоч проголошення України соціальною державою, безумовно і є кроком вперед у розвитку української державності, однак, воно ще не означає, що держава дійсно є соціальною, а лише свідчить про наміри держави та спрямування її соціальної політики. Таким чином, стаття 1 Конституції України, в частині проголошення держави соціальною, по суті, являє собою програмне положення, керівництво до дії.

Проблема визначення сутності соціальної держави на сьогоднішній момент є досить актуальною темою наукових досліджень, що обумовлено, насамперед, її новизною. Вона вже стала предметом дослідження у декількох дисертаціях на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а також в численних монографіях, статтях, наукових доповідях. Проте, попри велику кількість публікацій з даного питання, уявляється що воно ще й досі не втратило своєї актуальності.

Як відомо, «нове покоління» прав людини (соціально-економічні права) включаючись до системи пріоритетів держави, зобов'язує її вживати заходів щодо забезпечення цих прав, впливати на економічні процеси на основі принципів права. Збагачення каталогу прав людини дає імпульс розвиткові нових функцій держави, нових напрямків її діяльності. У цьому і полягає пріоритет прав людини як системоутворюючої ознаки соціальної, правової держави, як головного орієнтира її діяльності. Правильно відзначається, що соціальне реформування - це нова стадія правової держави, яка полягає в прагненні подолати різку поляризацію різних верств суспільства, гуманізувати соціальні умови життя. Тому слід погодитися з думкою тих правознавців, які розглядають соціальну державу як різновид правової, як певний етап у розвитку правової держави.

Отже, соціальну державу необхідно розуміти як таку правову державу, яка орієнтована на проведення соціальної політики. І, навпаки, правова держава, яка проводить соціальну політику, є соціальною. У зв'язку з цим досить точно відзначено, що «соціальна політика - це пріоритетний напрямок діяльності соціальної держави, а соціальна держава, у свою чергу - це суб'єкт здійснення соціальної політики». Виходячи з вище викладеного, логічним буде почати характеристику України як соціальної держави з аналізу її соціальної політики.

На міжнародно-правовому рівні загальні вимоги до здійснюваної державою соціальної політики визначені в статті 1 Конвенції МОТ №117 про основні цілі та норми соціальної політики. Нею, зокрема, передбачено, що всяка політика держави повинна, насамперед, спрямовуватися на досягнення добробуту і розвитку населення, а також на заохочення його прагнень до соціального прогресу.

В національному законодавстві України термін «соціальна політика» визначений стосовно досить вузької сфери суспільних відносин - відносин у Збройних Силах України. Відповідно до Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних Силах України соціальна політика в Збройних Силах - «це діяльність органів військового управління щодо розвитку і управління соціальною складовою з метою задоволення соціальних потреб та інтересів військовослужбовців, членів їхніх сімей і працівників, соціальної реабілітації, підтримки та захисту військовослужбовців і осіб, звільнених у запас або у відставку». Якщо не брати до уваги те, що дане визначення стосується лише вузької сфери суспільних відносин, воно, в цілому за своїм змістом має бути підтримане. Дійсно, соціальна політика - це діяльність органів держави щодо розвитку і управління соціальною складовою з метою задоволення соціальних потреб і інтересів людей. При цьому під соціальними потребами необхідно розуміти потреби росту матеріального добробуту і культурного рівня народу, задоволення яких є передумовою розвитку особистості. Саме таке розуміння поняття соціальної політики і характерне для сучасних досліджень, при чому не лише правових, але й політологічних.

Ю.М. Тодика слушно звертає увагу на те, що з характеристики держави як соціальної випливає, що вона повинна відображати інтереси не тільки якогось класу або соціальної групи, а виступати засобом соціальної злагоди і партнерства. Загальнолюдське призначення держави полягає саме в тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом'якшення і подолання протиріч, пошуку злагоди і співробітництва різних верств населення і соціальних сил, забезпечення загальсоціальної спрямованості у змісті всіх здійснюваних нею функцій. Саме переслідуючи мету досягнення соціального компромісу в суспільстві, держава виділяє з усього суспільства найбільш вразливі верстви і групи населення і надає їм підвищеного захисту. Для досягнення такої мети перед державою на сучасному етапі стоять, зокрема, такі завдання:

1) захист найбільш вразливих верств населення від жорстокого впливу ринку, що формуються;

2) сприяння активізації різних верств населення і на цій основі сприяння звільненню держави від функції безпосереднього «опікуна» своїх громадян, подолання радянської спадщини державного патерналізму в соціальній сфері.

Зрозуміло, що однією з найбільш вразливих соціальних груп, яким держава має надавати особливої охорони і захисту, є сім'я, зокрема - сім'я, в якій народжена та виховується дитина. Підставою підвищеної турботи про сім'ю з боку суспільства і держави є те, що сім'я являє собою особливу суспільну цінність, виконуючи властиві лише їй одній соціальні функції, які, в першу чергу, виражаються в «відтворенні» життя, тобто народженні і вихованні дітей, формуванні їхньої індивідуальної свідомості. І хоча для суспільства становить цінність здійснення сім'єю усіх її функцій (репродуктивної (продовження роду), продуктивної (економічної) та виховної), проте особливого соціального значення набувають саме має репродуктивна і виховна. Так у соціологічній літературі слушно відзначається, що сім'я впливає на все життя людини, але найбільш значна її роль на самому початку її життєвого шляху, коли закладаються моральні, психологічні, емоційні засади особистості.

Суспільство і держава зацікавлена в міцній і сильній сім'ї ще й тому, що від цього залежить доля членів сім'ї, доля поколінь, а отже і доля самого суспільства, і самої держави. Турбота з боку суспільства і держави про сім'ю обумовлена також і тим, що сім'я дуже чутливо реагує на всі зміни, що відбуваються в економічному та політичному житті суспільства. Кризи, які переживає держава, особливо кризи в економіці, насамперед відображаються на сім'ї, а отже на її членах. Особливо гостро реагує на економічні катаклізми сім'я, в якій виховуються діти - майбутнє суспільства і держави. Саме тому держава бере на себе зобов'язання по захисту осіб, які народжені чи виховують дітей.

Саме тому на міжнародному і національному рівнях вживаються заходи до посилення захисту сім'ї, і, особливо, тій сім'ї, в якій виховуються діти. Так, пункт 16 частини І Європейської соціальної хартії проголошує право сім'ї на відповідний соціальний, юридичний і економічний захист, покликаний забезпечити її повний розвиток, а стаття 16 частини ІІ цього ж документа визначає засоби такого захисту: виплата сімейних допомог, податкові пільги, будівництво сімейного житла, допомоги для щойно одружених та інші підходящі заходи.

В останні роки економіка України переживала кризовий період, що не могло не позначитися на сім'ї. І це знаходить розуміння на найвищому державному рівні. Так, у Концепції державної сімейної політики, затвердженій Постановою Верховної Ради України від 17 вересня 1999 р., відзначається, що за останні роки економічне становище сім'ї в Україні погіршилося. Сьогодні відповідальність за утримання і виховання дітей покладена на батьків значно в більшій мірі, ніж на державу. Зростає роль сім'ї в життєзабезпеченні і вихованні дітей, їхньому оздоровленні і лікуванні, одержанні освіти і спеціальності. Така переорієнтація відображається і на функціонуванні та розвитку сім'ї, впливає на її репродуктивність. Більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Тому як ніколи гостро постає питання про активну поведінку держави щодо сім'ї, а, особливо, тих сімей, у яких виховуються діти. Відповідно до частини 5 статті 51 Конституції України «сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою». Таке ж положення закріплене і в статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України). В чому ж полягає державна охорона сім'ї?

З.В. Ромовська вважає, що «державна охорона сім'ї означає, насамперед, опрацювання законодавства, яке утверджувало би сім'ю як особисту та суспільну цінність; забезпечення умов для повної реалізації його положень; посилення виховного впливу на подружжя, батьків та дітей; вироблення і утвердження «сімейної ідеології»; створення соціально-економічних умов, необхідних і достатніх для виконання сім'єю важливих соціальних функцій». О.М. Нечаєва тлумачить це поняття значно вужче. На її думку «захист сім'ї державою полягає у створенні соціально-економічних передумов існування здорової, потенційно міцної сімейної спільноти, здатної повною мірою задовольнити потреби осіб, які до неї об'єдналися». Більш широке розуміння даного ж поняття викладене в роботі О.М. Корольової, яка вважає, що держава повинна сприяти вирішенню сім'єю двох груп проблем. Перша група - це фонові або зовнішні проблеми, що виникають при взаємодії сім'ї із зовнішнім світом і пов'язані з особливостями соціально-економічної ситуації (різке падіння рівня життя, невпевненість у завтрашньому дні, соціальна незахищеність тощо), друга - внутрішні проблеми, пов'язані з внутрішніми змінами, пережитими сім'єю у зв'язку із зміною її історичного типу, з новими тенденціями в її розвитку в якості соціального інституту і взаєминами з суспільством (малодітність, недостатня кількість соціалізації дітей, нестабільність шлюбів тощо). Саме на вирішення таких проблем, на думку О.М. Корольової, повинна бути спрямована державна сімейна політика. До такої позиції приєднується і С.В. Дармодєхін.

На наш погляд, беззаперечним є те, що охорона сім'ї державою повинна проводитися за допомогою здійснення цілеспрямованої державної сімейної політики. Це поняття для України є відносно новим: навіть в науковій літературі відповідний термін, за твердженням Ф.О. Дзгоєвої, почав вживатися лише з кінця 80-х років ХХ століття. Проте, на нинішньому етапі він вже починає використовуватися і на законодавчому рівні. Зокрема, в Україні прийняті Декларація про загальні засади державної політики України щодо сім'ї і жінок, вже згадувана Концепція державної сімейної політики, створені Міжвідомча комісія з питань сімейної політики, Державний департамент молодіжної і сімейної політики. Разом з чим, на законодавчому рівні поняття «сімейна політика» досі не визначене.

У науковій літературі також немає єдності думок щодо нього. Так, А.В. Вишневський писав про три можливі визначення сімейної політики. Перше - вузьке поняття - визначає сімейну політику як сферу впливу на поширення тих чи інших типів або моделей сім'ї, форм сімейної поведінки. Друге - більш широке поняття - визначає сімейну політику за допомогою включення до себе всієї діяльності держави, безпосередньо спрямованої на зміну або збереження умов життя сімей, підвищення їхнього добробуту і поліпшення соціального самопочуття, нейтральну щодо конкретних типів або моделей сім'ї та форм сімейної поведінки. І, нарешті, найбільш широке визначення сімейної політики, яке полягає в пов'язаності її з усіма побічними наслідками всіх рішень, що приймаються в різних сферах соціального життя (в економіці, політиці тощо), не спрямованими спеціально на сім'ю, але такими, що тим чи іншим чином чинять на неї вплив.

Достатньо поширеним у літературі є визначення сімейної політики як самостійного напрямку соціальної політики, як частини соціальної політики, основна дія якої спрямована на сім'ю. Тобто, поняття соціальної політики вважається більш широким, таким, що включає до свого змісту, поряд з іншими (політика в сфері соціального забезпечення, у сфері зайнятості, у сфері праці тощо) також і сімейну політику. Такий підхід певною мірою відображений в українському законодавстві. Так, відповідно до Концепції державної сімейної політики державна сімейна політика повинна стати складовою всієї соціальної політики України.

Однак у науці існує й інший підхід до визначення співвідношення соціальної і сімейної політики. Так, наприклад, А.І. П'янов вважає сімейну політику самостійним напрямком державної політики. Зокрема, він відзначає, що предмет сімейної політики включає сукупність специфічних проблем сім'ї, що характеризують її як такий інститут. У зв'язку з цим, на його думку, принципово важливо диференціювати їх від загальносоціальних проблем, властивих усьому населенню країни, всім індивідуумам незалежно від їхньої приналежності до сім'ї, і таких, що розв'язуються засобами соціальної політики. І хоча він і відзначає вплив на сім'ю заходів, що вживаються в рамках соціальної політики, однак пише, що вони недостатньо враховують її інтереси як соціального інституту. На його думку, сімейна політика прямо пов'язана зі зміцненням соціального інституту сім'ї, вона захищає її інтереси і права в процесі суспільного розвитку, а також дозволяє виявити і вирішити специфічні проблеми сім'ї, з чого він робить висновок про те, що ототожнення соціальної політики із сімейної неправомірне і може привести фактично до заперечення останньої.

На нашу думку, слід підтримати судження про неможливість ототожнення сімейної і соціальної політики. У той же час, як уявляється, сімейна політика повинна проводитися в рамках соціальної політики. Це обумовлено, насамперед тим, що сімейні відносини є різновидом соціальних відносин, а останні, в свою чергу, є таким зрізом суспільних відносин, який в кінцевому рахунку характеризує становище особистості в суспільстві. Сімейний статус людини також характеризує становище людини в суспільстві. Тому сімейні відносини є різновидом соціальних відносин, а, отже, сімейна політика - частина соціальної політики. Крім того, визначення сімейної політики як частини соціальної політики не виключає, а навіть навпаки, підкреслює необхідність застосування специфічних заходів стосовно такого особливого соціального інституту як сім'я. У зв'язку з таким розумінням співвідношення сімейної і соціальної політики можна зробити висновок, що поряд із загальними заходами, прийнятими в рамках усієї соціальної політики, для проведення державної сімейної політики використовуються специфічні заходи, що викликані особливостями об'єкта такої політики. Цей висновок випливає з посилки про те, що соціальна політика - більш широке за обсягом поняття, ніж сімейна політика, тому сімейна політика крім загальних ознак, властивих соціальній політиці, включає специфічні ознаки, що дозволяють виділити її в особливий різновид державної соціальної політики.

В той же час, сім'я є об'єктом не лише сімейної політики, але й інших напрямів соціальної політики, таких, як політика в сфері соціального забезпечення, демографічна політика тощо. Таким чином, не слід ототожнювати соціальну політику і політику в сфері соціального забезпечення. Вони співвідносяться як родове та видове поняття. Політика в сфері соціального забезпечення є поруч з сімейною та демографічною політикою самостійними напрямками соціальної політики. При цьому, не дивлячись на те, що всі ці напрямки здійснюються в рамках єдиної соціальної політики держави, кожен з них має свою мету. Так, сімейна політика має на меті саморозвиток сім'ї як соціального інституту; політика в сфері соціального забезпечення спрямована на надання державою допомоги в тому випадку, коли сім'я не може самостійно забезпечити своїм членам гідного рівня життя; демографічна політика має на меті підвищення рівня народжуваності. Проте, не дивлячись на те, що всі напрямки соціальної політики є самостійними, мають власні специфічні цілі, сфери їхнього впливу часто пересікаються, і причиною такого пересічення є об'єкт політики. В якості одного з об'єктів, що об'єднує всі названі напрямки соціальної політики, виступає сім'я, в якій народилася та виховується дитина. Таким чином, політика в сфері соціального забезпечення у зв'язку з народженням та вихованням дитини здійснюється в рамках сімейної, демографічної політики та політики в сфері соціального забезпечення.

Будь-яка політика держави, в тому числі й соціальна політика повинна здійснюватися за допомогою правових засобів. Таким чином, «на перший план все більше виходить політика правова, оскільки в сучасних умовах без неї не можна цивілізовано і гарантовано реалізувати всі інші види політики». Більше того, якщо держава при здійсненні політики на спирається на право, то такий «неправовий» стан держави становить серйозну загрозу благополуччю особи, можливості здійснення нею прав і свобод».

Саме тому теоретичне дослідження принципів здійснення соціальної політики взагалі і окремих її напрямків є актуальним завданням сьогодення. Крім того, на даний час теоретичні дослідження питань, пов'язаних з соціальним забезпечення допомогами осіб, які народили та виховують дитину, набувають особливої актуальності ще й з тієї причини, що в Україні спостерігаються тенденції до кодификації соціального законодавства. І хоча всі проекти Соціального кодексу на разі законодавцем відхилені, очевидно, що прийняття такого кодексу є справою найближчого часу. У зв'язку з цим необхідно брати до уваги, що кодификація певної галузі законодавства має будуватися з урахуванням системи принципів, на яких базується відповідна галузь права. Тільки в тому випадку, коли принципи червоною ниткою проходять через всі інститути галузі, можна стверджувати про її цілісність і системність. Це також підтверджує актуальність дослідження вказаних принципів.

соціальний держава політика сімейний

Література

1. Теория государства и права. Курс лекций / М.Н. Марченко, А.В. Мицкевич, О.Э. Лейст и др.; Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало. 1998. - 475 с.

2. Теория государства и права: Курс лекций / Под. ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. - Саратов, 1995. - 560 с.

3. Теория права и государства: Учебник для вузов / С.В. Боботов, Н.В. Варламов, В.В. Лазарев и др.; Под ред. Г.Н. Манова. - М.: БЕК, 1995. - 336 с.

4. Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М.: БЕК, 1995. - 496 с.

5. Тодыка Ю.Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики - Х.: Факт, 2000. - 608 с.

6. Толкунова В.Н. Усиление государственной помощи семье, имеющей детей, в условиях развитого социализма // Вопросы трудового права и права социального обеспечения в свете решений XXVI Съезда КПСС: Сб. науч. тр. / Отв. ред. В.С. Андреев. - М.: ВЮЗИ, 1982. - С. 129-137.

7. Толстой Ю.К. К теории правоотношения. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1959. - 88 с.

8. Тощенко Ж.Т. Социология. Общий курс. - М.: Прометей, 1994. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru