Особливості застосування апеляційних та касаційних рішень в суді

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ І. АПЕЛЯЦІЙНЕ І КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

1.1 Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (вироку, ухвали і постанови), строки оскарження

1.2 Форма і зміст апеляційної та касаційної скарги

1.3 Доповнення, зміна та відкликання апеляційної і касаційної скарги

РОЗДІЛ ІІ. ПРИЧИНИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО РІШЕННЯ В СУДІ

2.1 Особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень захисником, який не брав участі у судовому розгляді справи

2.2 Узгодження правової позиції з засудженим при участі адвоката-захисника у засіданнях суду апеляційної та касаційної інстанції

2.3 Дії адвоката занововиявленими обставинами

РОЗДІЛ ІІІ. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО ТА КАСАЦІЙНОГО СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ

3.1 Звернення судових рішень до виконання

3.2 Порядок оскарження судових рішень до Верховного Суду України

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

В умовах створення правової держави та необхідності зміцнення економіки все більшого значення набуває захист прав та інтересів суб'єктів господарювання. Перехід до ринкових умов господарювання зумовив ускладнення у здійсненні господарської діяльності й зростання кількості конфліктних ситуацій, які призводять до виникнення спорів між суб'єктами господарювання. Правовою формою захисту інтересів конфліктуючих сторін є судовий захист прав суб'єктів господарювання. Цим обумовлено зміцнення авторитету господарських судів серед суб'єктів господарської діяльності, які мають можливість вирішувати господарські конфлікти шляхом прийняття обґрунтованих та законних судових актів. Основним судовим актом є рішення, яке виноситься господарським судом по суті спору і, як правило, завершує розгляд справи. Рішення підсумовує проведену роботу щодо дослідження спірних відносин та захисту прав суб'єктів права.

Разом з тим у судовій практиці мають місце скасування рішення суду через невиконання норм процесуального права чи їх невірного тлумачення щодо таких рішень. Це підтверджується даними Вищого господарського суду України та Єдиного державного реєстру судових рішень, згідно з якими у 2007 - 2008 р.р. було оскаржено понад 50% рішень місцевих господарських судів. Це свідчить про те, що невиконання норм матеріального та процесуального права, невірне їх тлумачення призводить до скасування або зміни рішення суду та затягування кінцевого розгляду справи, чим порушуються загальні принципи господарського процесу.

З огляду на викладене дослідження питань щодо рішення господарського суду є необхідною умовою подальшого удосконалення судового захисту прав та інтересів суб'єктів господарювання, більш повного урегулювання процесу прийняття рішення господарським судом та подальшої практичної реалізації запропонованого.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є специфічні правовідносини, які виникають між суб'єктами в процесі застосування заходів касаційного та апеляційного рішень в суді.

Предметом дослідження виступають причини забезпечення апеляційного та касаційного рішення в суді.

Мета дослідження - з'ясувати зміст, правову природу, особливості застосування апеляційних та касаційних рішень в суді.

Завдання курсової роботи :

1. Дослідити теоретичні основи заходів апеляційного та касаційного рішень в суді

2. Використовуючи нормативно-правову базу та наукові дослідження з'ясувати сутність, правову природу, особливості та процесуальний порядок апеляційного та касаційного рішень в суді.

Структура курсової роботи зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаних джерел.

РОЗДІЛ І. АПЕЛЯЦІЙНЕ І КАСАЦІЙНЕ ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ

апеляційний касаційний судовий адвокат

1.1 Апеляційне і касаційне оскарження судових рішень (вироку, ухвали і постанови), строки оскарження

Апеляційне провадження -- самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляційного подання та апеляційних скарг перевіряє законність і обґрунтованість вироку, ухвали суду першої інстанції та постанови судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру ухвалених місцевими судами.

Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:

а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав законних інтересів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції[8].

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першої інстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи нижчестоящих судів та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального закону.

Апеляційне провадження судових вироків є окремим інститутом і самостійною стадією кримінального процесу. Вироки, що не набрали законної сили, можуть бути оскаржені сторонами у встановленому законом порядку до вищестоящого суду, тобто до апеляційного суду, який перевіряє законність і обґрунтованість оскарженого вироку.

Та ідея, яку закладено в основу апеляції, полягає у тому, що сторонам надано право і можливість до набрання законної сили вироком, винесеним судом, оскаржувати вирок, вказуючи на порушення при провадженні по справі й неправильність самого вироку, а вищестоящий (апеляційний) суд за наявності апеляційного подання повинен повно і всебічно перевірити законність і обґрунтованість оскарженого вироку, який може набрати законної сили і бути приведеним до виконання лише якщо його складено апеляційним (касаційним) судом.

Кримінально-процесуальний закон закріплює ряд важливих положень, що виражають сутність, характер і демократизм апеляційного провадження, Ці положення в юридичній літературі прийнято називати основними рисами апеляції (касації):

1) свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду кримінальної справи;

2) поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості вироку;

3) ревізійне начало апеляційного провадження;

4) можливість подання в апеляційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів;

5) обов'язковість вказівок апеляційній інстанції для нижчестоящого суду тощо.

Апеляцію може бути подано: 1) на вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; 2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами; 3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; 4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом; 5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених ст. 347 КПК[9],

Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції, а має спрощений порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, що дозволяє апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити допущені порушення кримінально-процесуального закону.

Забезпечуючи швидкість процесу, що є необхідною передумовою успішного розкриття кожного злочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотності викриття та покарання кожного винного, і, тим самим, здійснюють попереджувально-виховний вплив як на самого злочинця, так і на оточуючих нестійких членів суспільства. Про роль строків у кримінальному процесі свідчить і те, що вони цілком достатні для здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників кримінального процесу. Строки слугують для досягнення найбільш високих результатів при найменших затратах засобів і часу, оптимальності судочинства, а також принципу процесуальної економії.

Кримінально-процесуальні строки слід розглядати не як технічну норму, а як дуже істотну правову категорію, зміст якої полягає в забезпеченні публічно-правових інтересів. Іншими словами, процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства по кожній конкретній справі й разом з тим охорону прав і законних інтересів учасників процесу, в тому числі обвинуваченого і потерпілого.

Традиційно в українському судочинстві єдиною формою перевірки законності й обгрунтованості вироків, ухвал, постанов суду, що не набули законної сили, було касаційне провадження.

Згідно зі змінами у кримінально-процесуальному законодавстві (ст. 347 КПК), крім касаційного застосовано провадження з перевірки вироків, постанов і ухвал, винесених місцевими судами, так зване апеляційне провадження.

Зміст, порядок підготовки і перелік документів, які додаються до апеляції, визначається ст. 350 КПК.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженому, який перебуває під вартою -- в той самий строк з моменту вручення йому копії вироку[6]. Не вважається пропущеним вказаний строк, якщо до його закінчення апеляцію було здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення. Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду, протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи (ст. 349 КПК). Тут важливо зазначити, що апеляційний суд повинен перевіряти вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції в межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і щодо яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 3011 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. Якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення (ст. 365 КПК).

Про надходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших зазначених у ст. 348 КПК заінтересованих осіб, інтересів яких стосується апеляція. Протягом п'яти діб, з часу поміщення оголошення на дошці об'яв суду, зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз'яснюється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення.

Щодо засудженого, який утримується під вартою, повідомлення про надходження апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи. При цьому засудженому також роз'ясняється право протягом указаного часу (п'яти діб) з моменту вручення цих документів подавати свої заперечення на апеляцію.

Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 351 КПК).

У разі подання апеляції з пропуском встановленого у ст. 349 КПК строку і за відсутності клопотання про його відновлення постановою головуючого вона визнається такою, що не підлягає розгляду[4].

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, виніс ухвалу, постанову про відновлення пропущеного строку.

Кримінально-процесуальне законодавство не вказує, які саме причини пропуску апеляційного строку визнаються поважними і можуть бути основою для відновлення строку. Проте практика свідчить, що це може бути тяжка хвороба учасника процесу, який має намір подати апеляційне оскарження, порушення транспортного повідомлення через стихійне лихо, самі стихійні лиха, несвоєчасне виготовлення протоколу судового засідання. Цей перелік не є вичерпним. Можливі й інші поважні причини, які визначає суд[1].

Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Вона повинна надійти до апеляційного суду не пізніше як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

У касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов.

Касаційні скарги і подання розглядаються:

1) колегією суддів палати Верховного Суду України з кримінальних справ-- на судові рішення, постановлені Верховним судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, вироки районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

2) колегією суддів військової палати Верховного Суду України-- на судові рішення, постановлені військовими судами регіонів і Військово-Морських Сил, вироки військових судів гарнізонів[3].

Касаційні скарги і подання на судові рішення можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою,-- в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині другій статті 383 КПК, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який виконує судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції.

У разі подачі скарги чи подання з пропуском встановленого частинами першою і другою цієї статті строку і при відсутності клопотання про його відновлення скарга чи подання постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду. Цей строк може бути відновлений у випадках і в порядку, передбачених статтею 353 КПК.

1.2 Форма і зміст апеляційної та касаційної скарги

В апеляції зазначаються:

1) назва суду, якому адресується апеляція;

2) особа, яка подає апеляцію;

3) вирок, ухвала чи постанова, на які подається апеляція, і назва суду, який їх постановив;

4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, постанови та доводи на її обґрунтування;

5) прохання особи, яка подає апеляцію;

6) перелік документів, які додаються до апеляції.

При обґрунтуванні захисником необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали, постанови апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 КПК, подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, а на інші рішення-- безпосередньо до касаційного суду. До скарги, подання додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується. Цей обов'язок не поширюється на засудженого, який перебуває під вартою.

Зміст касаційних скарг і подання повинні відповідати вимогам, зазначеним у статті 350 КПК. Про які йшлося раніше.

Повідомлення про надходження касаційних скарг і подання на судові рішення, зазначені у частині першій статті 383 КПК, здійснюється судом, який постановив оскаржуване рішення, з додержанням вимог статті 351 КПК[3].

1.3 Доповнення, зміна та відкликання апеляційної і касаційної скарги

Відповідно до статті 355 КПК, до початку розгляду справи в апеляційному суді особа, яка подала апеляцію, має право доповнити, змінити або відкликати її, а також подати свої заперечення на апеляцію іншого учасника судового розгляду.

Внесення до апеляції змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого або виправданого за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.

Захисник засудженого чи виправданого може відкликати свою апеляцію тільки за згодою підзахисного і його законного представника. Захисник, який вступив до справи в апеляційному провадженні, може змінити чи доповнити апеляцію захисника, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, лише за згодою засудженого чи виправданого та їх законних представників.

Засуджений або виправданий вправі відкликати свою апеляцію, а також апеляцію свого захисника, крім випадків, передбачених частиною першою статті 45 КПК[3].

Апеляція представника потерпілого може бути відкликана ним лише за згодою потерпілого, а також самим потерпілим.

Відповідно до статті 390 КПК, до початку розгляду справи в касаційному суді особа, що подала скаргу, прокурор, який вніс подання, та особи, зазначені у частині четвертій статті 384 КПК,-- щодо подання прокурора в межах його позицій, мають право доповнити, змінити або відкликати їх, а також подати свої заперечення на скаргу, подання іншого учасника судового розгляду, додержуючись при цьому вимог статті 355 КПК України.

РОЗДІЛ ІІ. ПРИЧИНИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО РІШЕННЯ В СУДІ

2.1 Особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень захисником, який не брав участі у судовому розгляді справи

Кримінально-процесуальний закон не передбачає обов'язкової участі захисника в касаційній інстанції. Єдиною підставою для участі адвоката в касаційному провадженні є його запрошення підсудним, його законними представниками, а також іншими особами за дорученням або з відома підсудного. Таке доручення оформляється шляхом висновку угоди між довірителем і адвокатом. Документом, підтверджуючим наявність повноважень у адвоката на участь в касаційній інстанції, є ордер відповідної адвокатського об'єднання.

Юридичну допомогу підсудному в суді другої інстанції має право надавати як адвокат, що брав участь в судовому розгляді, так і будь-який інший захисник, якому буде доручений захист осудженого.

Роботу адвоката в касаційній інстанції можна розділити на два етапи:

1) підготовка до касаційного та апеляційного розгляду справи;

2) безпосередня участь адвоката в касаційному або апеляційному засіданні.

Підготовка адвоката до участі в касаційному або апелційному засіданні включає:

1) вивчення матеріалів кримінальної справи;

2) бесіду з підсудним;

3) складання касаційної (апеляційної) скарги і направлення її до суду;

4) ознайомлення з іншими касаційними скаргами, представленням прокурора (якщо вони подані) і подачу на них заперечень;

5) збір додаткових матеріалів;

6) підготовку додаткової скарги (при необхідності);

7) підготовку виступу в суді другої інстанції[5].

Вивчення матеріалів справи необхідно починати з аналізу вироку суду. При цьому захиснику слід пам'ятати, що вирок повинен бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Відповідність вироку вимогам встановлюється шляхом зіставлення і аналізу його структури і змісту та дотримання вимог норм кримінально-процесуального кодексу, матеріалами кримінальної справи і керівними роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду з цих питань.

Висновки, висловлені у вироці, про подію злочину, про винність або невинність особи в здійсненні злочину і обставинах справи повинні відповідати змісту протоколу судового засідання.

Зіставляючи вирок і протокол судового засідання, адвокат виявляє наявність суперечностей в цих актах, невідповідність висновків, висловлених у вироку, фактичним обставинам справи, як вони відображені в протоколі судового засідання, допущені судом порушення закону в процесі судового розгляду.

Після вивчення вироку суду і протоколу судового засідання захисник, що не брав участь в судовому засіданні, приступає до вивчення всіх матеріалів справи в повному обсязі.

2.2 Узгодження правової позиції з засудженим при участі адвоката-захисника у засіданнях суду апеляційної та касаційної інстанції

Узгодження правової позиції з засудженим при участі адвоката-захисника у засіданнях суду апеляційної та касаційної інстанції ним позицію по справі, вирішувати, що оскаржити і в якому об'ємі, що прохати в скарзі, які додаткові матеріали представити в касаційне засідання, виробляти тактику захисту в суді.

На побаченні з підзахисним необхідно обговорити питання про участь підсудного в касаційному (апеляційному) засіданні. При позитивному рішенні цього питання адвокат надає допомоги підзахисному в складанні клопотання в суд про його виклик в касаційне (апеляційне) засідання, роз'яснює йому порядок розгляду касаційної (апеляційної) скарги в суді.

Після вивчення матеріалів кримінальної справи і бесіди з підзахисним адвокат приступає до складання касаційної скарги[5].

У резолютивній частині скарги висловлюються відповідні прохання адвоката, приводиться перелік прикладених до скарги матеріалів і ставиться підпис адвоката, що подав скаргу.

Адвокат, зокрема, може просити:

- вирок суду відмінити і провадження припинити;

- вирок суду змінити; виключити з вироку певний епізод звинувачення і зменшити підсудному міру покарання; перекваліфікувати дії підсудного з певної статті на іншу статтю і понизити міру покарання; понизити міру покарання;

- вирок суду відмінити і справу спрямувати на новий судовий розгляд в суд першої інстанції із стадії попереднього судового слухання або судового розгляду..

У прохальній частині касаційної скарги недопустима альтернатива. Така позиція породжує непослідовність і суперечність захисту, підриває аргументування і висновки адвоката.

Навряд доречно включати в прохальну частину скарги адвоката вказівку на шляхи і способи усунення допущених порушень закону при провадженні по справі. Думки про це логічно і фактично вписуються в мотивувальну частину скарги.

Підготовлену касаційну скаргу адвокат спрямовує в суд. На цьому підготовлена частина роботи адвоката до участі в касаційному засіданні не закінчується. Адвокат має нагоду познайомитися з іншими касаційними скаргами або представленням прокурора і при необхідності подати на них заперечення. Захисник має право подати додаткову касаційну скаргу, де він може розширити аргументування мотивувальної частини раніше поданої їм касаційної скарги або змінити прохальну частину у зв'язку з появою додаткових матеріалів, заявляти клопотання про виклик в суд свідків і експертів.

Про день розгляду справи в касаційному порядку суд зобов'язаний сповістити адвоката своєчасно. Адвокат має право просити суд другої інстанції перенести розгляд його касаційної скарги на інший день за наявності поважних причин (відрядження, хвороба, зайнятість в іншому процесі і т.і.). Участь адвоката в касаційному засіданні не повинна зводитися тільки до дачі пояснень за скаргою. В касаційному виробництві адвокат бере участь як рівноправний і незалежний суб'єкт кримінально-процесуальних відносин[6].

Основна задача адвоката в касаційному засіданні - довести незаконність і необгрунтованість вироку, розкрити допущені у справі порушення процесуального закону і показати, як вони перешкодили суду всесторонньо розібрати справу і вплинули або могли вплинути на ухвалу законного і обгрунтованого вироку.

2.3 Дії адвоката занововиявленими обставинами

Залишення судом другої інстанції касаційної скарги адвоката без задоволення не позбавляє його можливості оспорювати правосудність прийнятих у справі рішень в наглядовому порядку.

Проте адвокат має право подати скаргу в порядку нагляду на вирок тільки по проханню засудженого, його законних представників, а також інших осіб за дорученням або з відома засудженого, виправданого, про що складається угода з адвокатом. На основі цієї угоди адвокатська організація видає адвокату ордер на ведення справи в наглядовому порядку. Скарга в порядку нагляду може бути подана на будь-яке рішення суду першої інстанції, на касаційну ухвалу і на ухвалу нижчестоячої наглядової інстанції. Такі скарги адвокат спрямовує безпосередньо в суд наглядової інстанції.

Для складання обгрунтованої, юридично грамотної скарги в порядку нагляду необхідне бездоганне знання всіх матеріалів справи. При вивченні кримінальної справи необхідно звертати особливу увагу на відповідність висновків суду, викладених у вироку, визначенні, ухвалі, фактичним обставинам кримінальної справи; порушення кримінально-процесуального закону, які вплинули або могли вплинути на ухвалення законного, обгрунтованого і справедливого вироку; неправильне застосування кримінального закону. Саме порушення цих вимог закону є підставами до відміни або зміни вироку, визначення, ухвали[2].

Після вивчення кримінальної справи адвокат може зустрітися з засудженим, виправданим і обговорити з ним позицію по захисту його прав і законних інтересів в наглядовій інстанції, зокрема підстави, по яких приноситиметься скарга в порядку нагляду, аргументи, які можуть бути використані захисником при обгрунтовуванні скарги, додаткові матеріали, прохальну частину скарги.

Наглядова скарга по структурі не відрізняється від касаційної. Проте за об'ємом і змісту ця скарга значно ширше. Скарга в порядку нагляду містить критику не тільки вироку, але і інших рішень, що полягали по кримінальній справі (касаційного визначення, визначення (ухвали) наглядової інстанції). Всі доводи, висловлені в скарзі, повинні підкріплюватися матеріалами кримінальної справи з вказівкою листів справи, де вони знаходяться.

До наглядової скарги додаються:

1) копія вироку або іншого рішення, які оскаржують;

2) копії вироку або визначення суду апеляційної інстанції, визначення суду касаційної інстанції, ухвали суду наглядової інстанції, якщо вони виносилися по даній кримінальній справі;

3) у необхідних випадках копії інших процесуальних документів, підтверджуючих, на думку адвоката, доводи, висловлені в наглядовій скарзі;

4) ордер адвоката на виконання доручення.

Суддя, що розглядає наглядову скаргу адвоката, після її вивчення виносить одну з наступних ухвал:

1) про відмову в задоволенні наглядової скарги адвоката;

2) про порушення наглядового провадження і передачу наглядової скарги на розгляд суду наглядової інстанції[11].

Адвокат, як і інші учасники процесу, допускається до участі в судовому засіданні за умови заяви їм відповідного клопотання. Звичайно це указується в наглядовій скарзі. До початку судового засідання за наявності клопотання адвокату надається можливість ознайомитися з наглядовими скаргами.

Нез'явлення адвоката, своєчасно сповіщеного про дату, час і місце засідання суду наглядової інстанції, не перешкоджає розгляду кримінальної справи в його відсутність.

У тому разі якщо рішення суду наглядової інстанції не задовольнить адвоката і його довірителя, то адвокат має право звернутися з наглядовою скаргою у вищестоящу наглядову інстанцію. Проте для цього необхідна нова угода з своїм довірителем.

РОЗДІЛ ІІІ. ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО ТА КАСАЦІЙНОГО СУДОВИХ РІШЕНЬ В УКРАЇНІ

3.1 Звернення судових рішень до виконання

Стаття 259. Виконання постанови або ухвали суду 1. Постанова або ухвала суду виконується після набрання ними законної сили на підставі виконавчого листа, виданого судом, який ухвалив судове рішення. Суд може призначити строк для виконання судового рішення, який обчислюється з дня набрання постановою чи ухвалою законної сили. Рішення або ухвала суду виконуються негайно в передбачених законом випадках або якщо суд у передбачених законом випадках звернув постанову чи ухвалу суду до негайного виконання. 2. Постанова суду про скасування або нечинність акту, яка набрала законної сили, оприлюднюється відповідачем у порядку, у якому було офіційно оприлюднено даний акт. 3. У випадках поновлення судом апеляційної інстанції строку апеляційного оскарження, він своєю ухвалою зупиняє виконання постанови або ухвали. 4. У разі втрати оригіналу виконавчого листа суд, який ухвалив рішення, може видати дублікат на підставі заяви про видачу дубліката[3].

Стаття 260. Строк для пред'явлення судового рішення до виконання Судове рішення може бути пред'явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили або закінчення строку після прийняття ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення рішення до виконання. У цей строк не зараховується строк, на який виконання судового рішення було зупинено.

Стаття 261. Зміна способу та порядку виконання судового рішення 1. При наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця або за своєю ініціативою суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, й у виняткових випадках, залежно від обставин справи може змінити спосіб та порядок їх виконання. 2. Про зміну способу та порядку їх виконання приймається ухвала, яка може бути оскаржена у загальному порядку. У необхідних випадках ухвала надсилається державному виконавцю.

Стаття 264. Постанови, які підлягають негайному виконанню 1. Негайному виконанню підлягають постанови суду: 1) про стягнення заробітної плати, але не більше як за два місяці; 2) про поновлення державного службовця, службовця в органі місцевого самоврядування на державній службі, службі в органі місцевого самоврядування; 3) про заборону проведення страйку, зборів, мітингу, походу, демонстрації;

4) про припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) про заборону діяльності об`єднання громадян чи його окремих видів діяльності; 6) в інших передбачених законом випадках. 2. Суд за клопотанням осіб, які брали участь у справі, або з власної ініціативи може звернути до негайного виконання постанову суду: 1) прийняту щодо вимог, які випливають із законів про державну службу, про службу в органах місцевого самоврядування; 2) зволікання при виконанні якої може призвести до значної шкоди (збитків) для особи, на користь якої прийнята постанова суду; 3) про визнання неправомірними рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, дій чи бездіяльності, про скасування або нечинність акту чи його окремих положень; 4) про зобов`язання відповідача вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій; 5) про примусове видворення іноземного громадянина чи особи без громадянства. 3. Якщо питання про негайне виконання не було вирішено у постанові суду, то клопотання осіб, які беруть участь у справі, про негайне виконання постанови розглядається в судовому засіданні і вирішується ухвалою суду. 4. Ухвала про негайне виконання постанови суду може бути оскаржена у порядку, передбаченому цим Кодексом для оскарження судових рішень[6].

Стаття 265. Порядок виконання судових рішень 1. Примусове виконання судових рішень, перелік яких встановлено законом, покладається на органи державної виконавчої служби. 2. Виконання судових рішень здійснюється згідно з Законом України "Про виконавче провадження".

Стаття 267. Поворот виконання судових рішень 1. Питання про поворот виконання судових рішень вирішує адміністративний суд після перегляду судового рішення, якщо він, скасувавши його, закриває провадження у справі, залишає заяву без розгляду або, змінивши рішення або прийнявши нове, відмовляє у задоволенні вимог заявника повністю чи частково або задовольняє вимоги заявника у меншому розмірі. 2. Якщо судове рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, а при новому розгляді справи у задоволенні вимог заявника відмовлено або вони задоволені в меншому розмірі, суд, приймаючи нове судове рішення, повинен зобов'язати заявника повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням. 3. Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом, клопотання відповідача про повернення стягненого з нього за скасованим рішенням майна розглядається адміністративним судом першої інстанції, в якому знаходиться справа. Клопотання про поворот виконання можна подати протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання без сплати державного мита. 4. Суд розглядає таке клопотання в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, і приймає ухвалу, яку може бути оскаржено у загальному порядку.

3.2 Порядок оскарження судових рішень до Верховного Суду України

Із прийняттям 21 червня, 12 липня 2001 р. та 7 березня 2002 р. Верховною Радою України Законів про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України (далі -- КПК), Цивільного процесуального кодексу України (далі -- ЦПК), а також із прийняттям Закону від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України" істотно змінився порядок перевірки та перегляду Верховним Судом України судових рішень, ухвалених місцевими та апеляційними судами. Відповідно до зазначених Законів передбачений попереднім процесуальним законодавством перегляд у порядку судового нагляду рішень, ухвал і постанов суду, що набрали законної сили, скасовано. Конституцією України та зазначеними Законами громадянам забезпечується право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Згідно із положеннями статей 319, 320 ЦПК та статей 383, 385, 386, 387 КПК (в новій редакції Законів) Верховний Суд України є судом касаційної інстанції.

Касаційне оскарження судових рішень у цивільних справах

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подаються до Верховного Суду України через суд першої інстанції, в якому знаходиться справа, протягом одного місяця з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга за формою та змістом повинна відповідати вимогам, визначеним законом. Зокрема, вона викладається чітким машинописним текстом, і в ній зазначаються:

1) назва суду, до якого подається скарга; 2) особа, яка подає скаргу, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 3) посилання на рішення чи ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження; 4) обгрунтування касаційної скарги: назва закону, з порушенням якого постановлено рішення чи ухвалу; в чому полягає порушення або неправильне його застосування та яке свідчить про те, що рішення чи ухвала постановлені внаслідок цього порушення; 5) прохання особи, яка подає скаргу; 6) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги (судові рішення та інші додаткові матеріали)[8].

Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, додаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо у справі немає такого документа. До касаційної скарги долучаються її копії з доданими до неї матеріалами відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі, а також квитанція про сплату державного мита. Ухвалені судом касаційної інстанції рішення або ухвали набирають чинності після їх ухвалення і оскарженню не підлягають. За наявності пільг щодо сплати мита необхідно подати чи надіслати разом зі скаргою ксерокопію відповідного документа (довідки чи посвідчення).

Перегляд судових рішень, ухвал, постановлених у цивільних справах, у зв'язку з нововиявленими обставинами

Згідно з ч. 1 ст. 347-4 ЦПК рішення чи ухвали переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який їх постановив, а за винятковими обставинами -- колегією суддів у складі суддів Верховного Суду України. Заяви про перегляд судових рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами можуть бути подані сторонами, іншими особами, які беруть участь у справі, та прокурором протягом трьох місяців із дня встановлення обставин, що є підставою для їх перегляду. Верховний Суд України розглядає справи за винятковими обставинами в порядку касаційного провадження. Форма і зміст заяви про перегляд судових рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам, що встановлені законом стосовно оформлення заяв до суду першої інстанції.

Касаційне оскарження судових рішень у кримінальних справах

Відповідно до положень ст. 385 КПК єдиною касаційною інстанцією по перегляду кримінальних справ є Верховний Суд України, і зокрема його Судова палата у кримінальних справах та Військова колегія. В касаційному порядку можуть бути перевірені:

1) вироки, ухвали, постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку.

Касаційні скарги на вироки, ухвали, постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, а також вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, подаються до Верховного Суду України через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, -- у той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого; 2) виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання; 3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, -- у частині, що стосується інтересів неповнолітнього; 4) законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; 5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав закриття справи; 6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування; 7) цивільний відповідач чи позивач або їх представники -- у частині, що стосується вирішення позову; 8) потерпілий і його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; 9) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду.

Касаційне подання має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського) суду, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов. Касаційні скарги на зазначені вироки чи ухвали подаються безпосередньо до Верховного Суду України протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. Ці касаційні скарги мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого; 2) виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання; 3) позивач, відповідач або їх представники -- у частині, що стосується вирішення позову; 4) потерпілий, його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого[2].

Касаційне подання на зазначені судові рішення має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

До розгляду касаційну скаргу, подання на зазначені судові рішення призначає касаційний суд, про що повідомляються відповідні особи, які вправі подати заперечення на подання чи скаргу після ознайомлення зі скаргою чи поданням або подати власні подання, скарги про перегляд справи в 1) засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого; 2) виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання; 3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, -- у частині, що стосується інтересів неповнолітнього; 4) законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру; 5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав закриття справи; 6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування; 7) цивільний відповідач чи позивач або їх представники -- у частині, що стосується вирішення позову; 8) потерпілий і його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції; 9) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду.

Касаційне подання має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок. У касаційному порядку також можуть бути перевірені вироки та постанови районного (міського) суду, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов. Касаційні скарги на зазначені вироки чи ухвали подаються безпосередньо до Верховного Суду України протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили. Ці касаційні скарги мають право подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник -- у частині, що стосується інтересів засудженого; 2) виправданий, його законний представник і захисник -- у частині мотивів і підстав виправдання; 3) позивач, відповідач або їх представники -- у частині, що стосується вирішення позову; 4) потерпілий, його представник -- у частині, що стосується інтересів потерпілого.

Касаційне подання на зазначені судові рішення має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції. До розгляду касаційну скаргу, подання на зазначені судові рішення призначає касаційний суд, про що повідомляються відповідні особи, які вправі подати заперечення на подання чи скаргу після ознайомлення зі скаргою чи поданням або подати власні подання, скарги про перегляд справи в касаційному порядку. Касаційна скарга та подання за формою і змістом повинні відповідати вимогам, передбаченим законом. Подаються вони в друкованому вигляді. В касаційній скарзі, поданні зазначаються:

1) назва суду, якому вони адресуються; 2) особа, яка їх подає; 3) судові рішення, на які подаються касаційна скарга чи подання, і назва суду, який їх постановив; 4) вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали, та доводи на їх обгрунтування; 5) прохання особи, яка подає касаційну скаргу чи подання; 6) перелік документів, які додаються до касаційної скарги чи подання.

Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, у цьому разі до скарги долучаються довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо у справі немає документа про визнання даної особи представником. До касаційної скарги додаються належним чином завірені копії судових рішень, які оскаржуються. На ствердження або спростування доводів, викладених у касаційній скарзі або поданні, особи, що їх подали, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було у справі, але ці матеріали не повинні отримуватися шляхом слідчих дій. У заяві про необхідність долучення додаткових матеріалів повинно бути вказано, яким шляхом вони одержані та яке значення вони мають для вирішення справи.

Перегляд судових рішень, постановлених у кримінальних справах, що набрали законної сили в порядку виключного провадження

Згідно зі статтями 400-4, 400-9 КПК підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є:

1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення.

Клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами можуть подавати прокуророві учасники процесу, а також інші особи, якщо таке право їм надано законом. Подання про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається апеляційним чи касаційним судом. Клопотання про перегляд судового рішення у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону можуть подати засуджений, його захисник чи законний представник, прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції, Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень. Подання про перегляд справи з цих підстав розглядаються Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду України.

Перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України

Постанову Вищого господарського суду України, відповідно до положень статей 111-14--111-16 Господарського процесуального кодексу України (далі -- ГПК), прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого апеляційного господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) мають право оскаржити до Верховного Суду України сторони у справі та Генеральний прокурор України. Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України подаються до Верховного Суду України не пізніше одного місяця з дня їх прийняття через Вищий господарський суд України. Згідно зі ст. 111-20 ГПК постанова Верховного Суду України є остаточною й оскарженню не підлягає. Судові рішення господарського суду, що набрали законної сили, прийняті судом першої інстанції, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців із дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду рішення, тим господарським судом, який прийняв ці судові рішення. Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове рішення.

ВИСНОВОК

Аналіз сучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усі вимоги щодо забезпечення права оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку. До "малої судової реформи" 2001 року переглянути справу по суті міг лише суд першої інстанції у разі скасування його рішення касаційною чи наглядовою інстанцією. Тобто права на повноцінний перегляд справи судом вищого рівня як такого не існувало. У касаційній та наглядовій інстанціях відбувався перегляд судових рішень тільки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленні обставин справи, то справа поверталася на новий судовий розгляд. Після "малої судової реформи" у зв`язку із запровадженням інституту апеляції загальні суди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодо перегляду справи із правом досліджувати докази і встановлювати нові обставини. Однак поряд з цим за ними збереглися функції суду першої інстанції у деяких категоріях справ, насамперед кримінальних.

Організація судоустрою, яка після "малої судової реформи" мало змінилася, не дала можливості передбачити право на апеляційний перегляд справ, вирішених апеляційними судами у першій інстанції. Це той випадок, коли організація судових ланок не відповідає засадам судочинства і стає перешкодою для реалізації прав щодо судового захисту. Виправлення такої ситуації пов`язувалося із втіленням однієї з наступних пропозицій. Перша полягала у тому, щоб вирішення усіх справ у першій інстанції віднести до компетенції місцевих судів. Ця ідея була успішно реалізована у системі господарських судів у ході "малої судової реформи": усі справи, які раніше вирішував Вищий арбітражний суд України у першій інстанції, були передані місцевим господарським судам. Новостворені апеляційні господарські суди передбачені виключно як суди апеляційної інстанції. Принцип "судова ланка = судовій інстанції" у системі господарських судів зберігся згідно із Законом "Про судоустрій України" 2002 року. Під час "малої судової реформи" учасники процесу одержали право оскаржити судове рішення до Верховного Суду України у касаційному порядку. Раніше це можна було зробити тільки щодо рішень загальних судів обласного рівня, ухвалених у першій інстанції, а в усіх інших випадках - через вищих посадових осіб судової влади чи прокуратури (останні мали право опротестувати судові рішення в порядку нагляду[1]).

Право на безпосереднє звернення зі скаргою до Верховного Суду призвело до надмірного напливу скарг, у зв`язку з чим проходження справ у Верховному Суді відбувається дуже повільно. Вирішення цієї проблеми пов`язувалося зі створенням Вищого цивільного та Вищого кримінального судів, які б здійснювали повноваження суду касаційної інстанції. Однак відповідно до Закону "Про судоустрій України" має бути утворений один Касаційний суд України через відмову від спеціалізації загальних судів, який би виконував функції касаційної інстанції щодо судових рішень, ухвалених загальними судами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адвокатура: Учебные материалы / Составители В.А. Жураковский, В.В. Калинин. - М.: ИКФ "Омега-Л", 2001 - 228 с

2. Загальні принципи етики юристів (затвердженні Міжнародною асоціацією адвокатів) // Адвокат. - 1996. - № 1

3. Закон від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України"

4. Закон України "Про адвокатуру", від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 9. - Ст. 62

5. Кальний В. Проблеми реформування адвокатури в Україні // Право України. - 1998. - № 7

6. Кримінальне право України: Особлива частина / за ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002

7. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2001. -208с.

8. Основи конституційного права України / За ред. В.В. Копєйчікова. - К., 2001

9. Стефанюк В. Судова система України та судова реформа. - К.: Юрінком Інтер, 2001

10. Указ "Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України" від 1 жовтня 2002 року

11. Указ "Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України" від 7 листопада 2002 року.