Поняття законності і дисципліни та їх аналіз у службовій діяльності працівників міліції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття законності і дисципліни та їх аналіз у службовій діяльності працівників міліції

З наукової точки зору актуальність проблеми законності полягає у тому, що вона належить до універсальних провідних категорій юриспруденції. Її значимість обумовлюється тим, що категорія законності нерозривно пов'язана з такими інститутами і сторонами державно-правового життя суспільства, як сутність і функції держави, в реалізації її політико-правового потенціалу щодо забезпечення і охорони соціально-правового устрою і правопорядку в суспільстві. У контексті реалізації цих важливих завдань законність висувається на перше місце, хоч і раніше привертала до себе увагу з огляду на її актуальність і складність.

Проблемі законності присвячено значну кількість публікацій як у радянський, так і пострадянський періоди, де розглядалися різні аспекти її стану і ролі в суспільно-правових відносинах.

У сучасній юридичній літературі, як підкреслюється науковцями, «існує багато визначень законності, однак більшість публікацій на цю тему є застарілими» [1, с.29]. З таким висновком слід погодитися, оскільки як у суспільстві, так і в науці постійно відбуваються зміни.

В радянському суспільстві і науці існували поняття «революційна законність» і «соціалістична законність». «Революційна законність» ототожнювалася партією більшовиків з диктатурою пролетаріату. «Наукове розуміння диктатури, - писав В.І. Ленін, - означає, не що інше, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими правилами не обмежену, спрямовану на насильництво ... владу» [4, с.383]. На думку відомого російського філософа М.Б. Капустіна, «законність в епоху застою носила формальний характер, по суті вона була двоповерхова: внизу - для народу, а зверху - для влади» [8, с.17]. Як влучно зазначає він, «у казарменому суспільстві і законність казармена, тобто ворожа людині, антигуманна, це - моноліт єдиної петлі, яка одягнута на шиї всіх громадян» [7, с.36]. Їх суть зводилася до суворого і неухильного виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма суб'єктами радянського права - державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. «За таких режимів, - пише Ю.І. Римаренко, - людина як індивідуальність стає додатком держави, втрачає власне «Я». КПРС фактично була над державою, здійснювала нагляд за суспільством і кожним громадянином» [16, с.51].

У наукових дослідженнях того періоду основна увага зверталася на таку функціональну особливість, як режим законності. Слід підкреслити, що останнім часом все більше науковців схиляється до думки, що такий підхід до розуміння поняття законності є одностороннім і не враховує всіх соціально-економічних, політичних змін, що відбуваються в суспільстві. Так, на думку В.І. Степанова, «сама по собі вимога точного і неухильного дотримання права, взята у відриві від практики демократії, реалізації суб'єктивних прав, виконання обов'язків, не розкриває повністю змісту законності, перетворює її у формальний борг» [1, с.7]. Слід погодитися з авторами «Енциклопедії законодавства» у тому, що «керуючись вимогами сучасності, багато аспектів законності потребують переосмислення, інших підходів, оцінок, висновків, урахування правових реалій» [5, с.29]. В радянський період проблемі законності та її ролі в функціонуванні суспільних відносин присвятили свої фундаментальні дослідження С.С. Алєксєєв, М.М. Вопленко, Д.А. Керімов, В.М. Кудрявцев, В.В. Лазарєв, Т.І. Ойзерман, П.М. Рабинович та ін.

Існують труднощі розуміння категорії «законність». Тепер є понад двадцять різних підходів до її визначення [5, с.11]. На думку С.В. Околіти, законність - це «реалізована в політико-правовому режимі певної держави система ідеологічних, психологічних, політичних та юридичних вимог правової поведінки, котра адресується до вcix суб'єктів суспільної життєдіяльності» [14, с.12]. В.П. Ворушило вважає, що законність виражається «у точному i неухильному дотриманні й виконанні законів i заснованих на них нормативних актів державними органами, громадськими організаціями, посадовими особами i громадянами» [3, с.7]. В.В. Іванов зазначає, що «законність досить складне правове явище. Вона завжди пов'язана з державою i законодавством i обумовлена вимогами до населення, громадян, посадових та юридичних ociб дотримуватися її приписів» [6, с.8]. А.А. Стародубцев розглядає законність як «принцип державної діяльності, як метод державного керівництва суспільством i як режим суспільних відносин, що відповідає вимогам законів» [8, с.6]. Своє визначення законності пропонує І.В. Строков. На його думку, законність виступає як «правовий режим державного i суспільного життя та метод управління суспільством, що складається на основі комплексу правових i моральних норм та є засобом захисту прав громадян від порушень, несправедливості і свавілля» [18, с.9].

На наш погляд, оптимальним за змістом можна вважати визначення, запропоноване О.Ф. Скакун: «Термін «законність» походить від терміна «закон», будучи комплексним поняттям, обіймає yci сторони життя права - від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права i влади, права i держави, права і суспільства. Вимоги законності в рівній мірі відносяться до вищих органів державної влади і до інших державних органів, котрі приймають в межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), до безпосередніх виконавців законів посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації)» [17, с.483]. Аналізуючи суть законності, слід виділяти її правовий і психологічний аспекти.

Враховуючи вищевикладене, спробуємо сформулювати дефініцію цього поняття. Отже,законність - це соціально-правове явище, що включає принципи, методи і режим дотримання та виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин, спрямованих на захист держави, прав і свобод громадян України.Особливе місце у комплексі норм займають нормативно-правові акти, покликані сприяти забезпеченню законності і дисципліни серед особового складу ОВС. У цьому аспекті суттєву роль відіграє розпорядження Президента України від 26 березня 2002 р. №53/2002-рп «Про заходи щодо зміцнення дисципліни працівників та вдосконалення кадрової роботи у правоохоронних органах».

Соціологічний підхід до аналізу законності як важливої складової права і суспільства, як системи слід розглядати у контексті соціальної діяльності людей (прав і правових відносин в соціальній діяльності людей з їх соціальним статусом, який вони займають, соціальними функціями (ролями), які вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній системі соціально-правових відносин, а також індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, цінності, орієнтації тощо).

Виходячи з положення про загальне і конкретне в понятті «законність», вкажемо на те, що загальним в законності тут слід вважати обов'язкове дотримання законів і підзаконних актів усіма суб'єктами права. Конкретне стосується дотримання норм права працівниками міліції в конкретних ситуаціях, обставинах, місці і часі. Отже, абстрактної законності не існує, вона постійно конкретизується, що й проявляється у службовій діяльності працівників міліції.

Службова діяльність працівників органів внутрішніх справ - це сукупність адміністративно-організаційних засобів і морально-психологічної готовності виконання професійних функцій, які ґрунтуються на вимогах Конституції, законів, присяги, наказів МВС і статутів, спрямованих на суворе дотримання законності і дисципліни. Службова діяльність за своїм змістом і обсягом як вид входить до ширшого родового поняття «діяльність».У філософії - «специфічний людський спосіб ставлення до оточуючої дійсності. Вона має суспільний характер і визначається суспільними умовами життя» [4, с.180].

Службова діяльність як соціально-правове явище має свій зміст, форму, принципи і методи функціонування, тісно пов'язані із законністю і дисципліною працівників міліції.

Теоретико-методологічний аналіз засобів, прийомів і форм аналізу законності і дисципліни в службовій діяльності працівників міліції вимагає, по-перше, чіткого визначення ролі та місця нормативно-правових актів і приписів, їх сутності в управлінні процесами і явищами, що відбуваються в органах і підрозділах міліції; по-друге, наукового аналізу діалектики взаємозв'язку і взаємовідносин законності і дисципліни та їх впливу на всю правоохоронну діяльність; по-третє, визначення їх функцій, приписів і методів щодо удосконалення правових відносин і зміцнення правопорядку в державі.

Основними засадами, на яких ґрунтується вся службово-професійна діяльність міліції із забезпечення законності і дисципліни, є Конституція України, що має найвищу юридичну силу гаранта забезпечення законності і правопорядку в державі. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Наступними за юридичною силою правовими актами є закони, що приймаються Верховною Радою України. Президент України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України. Постанови і розпорядження, які видаються Кабінетом Міністрів України, мають відповідати Конституції, законам України та указам і розпорядженням Президента України.

У своїй службовій діяльності працівники міліції керуються нормативно-правовими актами МВС України, які мають прийматися відповідно до Конституції, законів, актів Президента і Кабінету Міністрів України.

Таким чином, закони і будь-які інші нормативно-правові акти, що приймаються в державі, мають відповідати Конституції України, а акти, що мають нижчу юридичну силу, - відповідати актам, що мають вищу юридичну силу за своєю ієрархічною підпорядкованістю.

Діалектика функціонування нормативно-правових документів і підзаконних актів у діяльності міліції щодо дотримання і зміцнення законності і дисципліни відображає загальний стан ідеології і політики держави, об'єктивних і суб'єктивних чинників взагалі правової культури законодавця і правоохоронців. Нормативно-правові приписи тоді будуть ефективними, якщо вони правильно відображають не тільки загальний стан суспільних відносин як цілого, а й, насамперед, рівень і специфіку службової діяльності міліції як частини.

Реалізація функцій законності в службовій діяльності працівників міліції може відбутися завдяки принципам і методам, серед яких: 1) верховенство закону; 2) єдність і всезагальність; 3) об'єктивність; 4) справедливість; 5) ясність і доступність; 6) державний контроль; 7) невідворотність покарання за вчинене правопорушення [20, с.66].

Методи реалізації законності в практичній діяльності правоохоронних органів ґрунтуються на конкретних принципах. Основний принцип законності, який втілений у верховенстві закону, означає, що «людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнається в Україні найвищою соціальною цінністю. Права та свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Це підкреслено у ст. 3 Конституції України.

Законність в службовій діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ може бути реалізована завдяки методам. На наш погляд, їх слід розділити на організаційно-службові, правові та виховні. Організаційно-службові методи - це види службової діяльності працівників органів і підрозділів внутрішніх справ, спрямовані на забезпечення законності, що повинно ґрунтуватись на науково-методичному та організаційному забезпеченні. Власне правові методи ґрунтуються на суворому і неухильному дотриманні всіма працівниками міліції вимог чинного законодавства.

В службово-професійній діяльності працівників міліції, окрім законності, суттєву роль відіграє дисципліна. Поняття «дисципліна» полягає у дотриманні особою певних, встановлених у суспільстві, правил поведінки, встановлених нормами правопорядку взаємовідносин учасників суспільних відносин. Дисципліна - невід'ємний елемент функціонування суспільства, особливо, його силових структур.

Це, зокрема, підтверджує О.Ю. Синявська, яка дає таке визначення: «Службова дисципліна в органах внутрішніх справ - це система суспільних відносин, суб'єктами яких є працівники, які суворо і точно виконують згідно з порядком і правилами, встановленими законодавством України, присягою, статутами, нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України і наказами начальників ОВС, що видаються в межах їх повноважень та дотримуються обмежень по посаді в процесі своєї професійної діяльності» [13, с.6].

В умовах морально-психологічного перевантаження, деградації моральних цінностей в суспільстві, постійного зростання злочинності, політичного протистояння суттєву роль відіграє дисципліна особового складу органів і підрозділів міліції, яка фактично є основою функціонування системи і забезпечення стабільності в державі. Складність процесів соціальної трансформації, що відбуваються в державі, певним чином позначається на дисципліні особового складу міліції. По-перше, змінюється саме поняття «дисципліна» - обсяг, зміст і форма, а по-друге, складові частини дисципліни особового складу піддаються впливу соціальних змін, що призводить до значної трансформації службової дисципліни, появи та порушення деяких її форм. Як зауважує Д.О. Кобзін, в умовах глобальних змін, що охопили сучасне українське суспільство, «поняття «дисципліна» виходить за рамки режиму підпорядкування правилам. У свідомості індивіда воно набуває нових підстав, множинного і динамічного змісту» [2, с.2]. Суть поняття «дисципліна» полягає в дотриманні особою певних, встановлених у суспільстві правил поведінки, «встановленого нормами правопорядку взаємовідносин учасників суспільних відносин» [3, с.243].

Службова дисципліна, будучи одним із видів державної дисципліни, містить особливі форми зв'язків і стосунків між начальниками та підлеглими, фахівцями різних служб та підрозділів, між підрозділами (стосунки координації та субординації), а також способи діяльності керівників, підлеглих, засновані на правових та моральних вимогах і спрямовані на підтримання правопорядку як в міліції, так і суспільстві в цілому. З огляду на методологію законність і дисципліна виступають як два взаємопов'язані явища, що активно впливають на регулювання суспільних відносин. Дисципліна - це сполучний ланцюг між законністю і правопорядком. Висока організація і дисципліна - важливий стабілізуючий фактор правопорядку.

Законність виступає підсумковим інтегративним критерієм оцінки службової діяльності працівників міліції, а дисципліна - органічною складовою нормального режиму функціонування органів внутрішніх справ. Законність у правовій системі охоплює і впливає на більше коло її елементів, ніж дисципліна. Законність без дисципліни в службовій діяльності працівників міліції просто не може себе реалізувати, остання - необхідний атрибут її існування і функціонування. Законність виявляє і оцінює зміст, стан і рівень дисципліни, отже, володіє більшим обсягом. Разом з тим слід констатувати, що дисципліна за змістом і обсягом охоплює ширший спектр соціальних відносин і виступає в різних формах (наприклад, «трудова дисципліна», «технологічна» тощо). Слід мати на увазі, що без дисципліни і організованості законність може існувати лише чисто формально, на папері. Законність і дисципліна одночасно володіють змістом i обсягом. Постійне збільшення обсягу (нормативно-правових приписів,відомчих документів), негативно впливає на стан виконавчої дисципліни працівників, звужує зміст законності.

Отже, чим нищій рівень дисципліни i організованості в органах i підрозділах міліції, тим більш негативно впливає вона на законність, «розхитує» i підриває її з середини, i навпаки. Законність, по-перше, впливає на дисципліну, що позначається, у першу чергу, на чіткій службово-організаційній діяльності міліції; по-друге, законність спонукає точно визначати права i обов'язки, їx суворе дотримання в дисциплінарному аспекті; по-третє, вона закріплює i охороняє службово-професійний статус працівника міліції; по-четверте, забезпечує правопорядок, організацію i дисципліну у всій правоохоронній структурі; по-п'яте, закріплює традиції, порядок, форму i атрибутику дисципліни в органах i підрозділах внутрішніх справ, а також регламентує статутно-дисциплінарні відносини серед особового складу міліції.

Залежно від форми соціально-політичного устрою держави дисципліна може звужувати або розширювати правовий пpocтip законності. Так, жорстка дисципліна в авторитарно-тоталітарних режимах значно звужувала рамки «як всезагальної i необхідної форми свободи в суспільних відносинах» [13, с.35], що призводило до беззаконня i свавілля, в якому право i законність підпорядковувалися авторитарно-тиранічному диктату [5, с.189]. Слід мати на увазі, що вся дисципліна в авторитарно-політичній системі будувалася на принципі «партапарат + карально-репресивні органи». Основна функція цього тандему полягала в oxopонi соціально-політичного устрою держави. «Якщо філософія правозаконності, - пише С.С. Алєксєєв, - означає вимоги неухильного проведення в життя нормi принципів, заснованих на гуманістичному пpaвi, невід'ємних правах i свободах людини, то філософія соціалістичної законності виражає зовсім інше - «порядок» i «дисципліну», яка базується на всесильній партійно-ідеологізованій владі” [5, с.191]. Дисципліна відіграє важливу роль в організаційно-адміністративному упорядкуванні діяльності вcix елементів i їx функціонування в державному механізмі. Її слід розрізняти через призму структурно-функціонального аналізу в зовнішньому і внутрішньому аспектах. Зовнішня сфера функціонування дисципліни як елементасоціальної системи означає її підпорядкування загальним закономірностям, від яких залежить позитивний вплив на існуючий стан суспільних відносин.

Внутрішня сфера дисципліни включає внутрішній механізм її функціонування, в якому суттєву роль відіграють її функції, принципи, методи i гарантії дотримання в службовій діяльності працівниками міліції. Слід підкреслити, що службова дисципліна - один з елементів, що входить у загальне поняття дисципліна.

Для дисципліни характерні такі функції: 1) організаційно-управлінська, вона об'єктивно притаманна всім системам, елементи якої взаємодіють між собою i між ними icнyє чітка ієрархія i субординація; 2) дисциплінарно-стройова, вона виражається в чіткому i суворому виконанні вимог присяги, статутів, нормативно-правових актів, дотримання Стройового статуту ЗСУ, субординації i військового етикету; 3) виконавчо-розпорядча, полягає в своєчасному i оперативному виконанні наказів i розпоряджень керівництва, реагуванні працівниками міліції на заяви i скарги громадян, добросовісному виконанні своїх службових обов'язків; 4) виховна, вона формує позитивне ставлення до соціальної ролі i статусу в суспільстві, справляє відчутний вплив на особовий склад, на корекцію його поведінки i культури, на свідомо відповідальне ставлення до виконання покладених на нього обов'язків. Суттєву роль відіграє вона в функціонуванні інституту заохочення i покарання працівників міліції.

Етико-психологічна функція вказує на те, що на дотриманні законності i дисципліни серед особового складу міліції істотно позначається морально-психологічний стан колективів, тобто т.зв. «внутрішня дисципліна». На нашу думку, це внутрішня моралъно-психологічна готовність, яка ґрунтується на високому усвідомленні великої відповідальності за неухильне виконання службового i громадянського обов'язку, необхідності підпорядкування свого «Я» волі керівника. Внутрішня дисципліна тісно пов'язана з категорією «законослухняність». Законослухняність- високий рівень правової свідомості, культури i поведінки індивіда у дотриманні вимог правових приписів.

За дотримання дисципліни особлива відповідальність покладається на керівника - начальника органу чи підрозділу міліції. «Дисципліна може існувати тільки тоді, - наголошував єпископЗбройних сил Франції монсеньйор Мішель Дюбост, - коли командир є щирою людиною, вірить в те, що робить, i живе цим: дисципліна не можлива без особистого прикладу начальника» [5, с.74]. «Начальник, - підкреслюється у Дисциплінарному статуті ОВС, - повинен постійно бути прикладом у додержанні законності, дисципліни, бездоганному виконанні вимог присяги, статутів, наказів i норм моралі». Слід мати на увазі, що перед органами внутрішніх справ стоїть найближча мета добитись різкого перелому в організаційно-управлінській, кадровій i виховній сферах. У зв'язку з цим досить швидко ускладнюються управлінські завдання, зростає їх масштабність, підвищується значення на вcix рівнях вирішення нагальних проблем. У цьому аспекті суттєвий вплив мають науково-технічні i соціально-психологічні фактори, особисті якості i стиль управління керівного складу органів і підрозділів міліції.

Проблема зміцнення законності i дисципліни тісно пов'язана з управлінською діяльністю, з сучасним станом розвитку i функціонування, як суспільства, так правоохоронних структур, вимагає від керівників усіх рівнів бути не тільки тактиками, а й вмілими стратегами управління, мислити масштабно, вчасно готувати базу для виконання перспективних завдань.Управлінські відносини тісно пов'язані i переплітаються з моральними відносинами, оскільки визначальним в соціальному управлінні виступає людський фактор - особовий склад з їx інтересами, потребами, моральними настановами, емоціями. Для керівника необхідні такі високі моральні якості, як особиста дисциплінованість та законослухняність, культура, чесність, людяність, відвертість, вміння визнати свої помилки.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ базується на принципі єдиноначальності, суть якого в тому, що в одній особі повновладного керівника сконцентровані майже усі функції управління. Він виступає повновладним організатором підбору, розстановки і виховання кадрів, несе персональну відповідальність за стан законності і дисципліни своїх підлеглих. «Справжньому керівнику, - підкреслював Я.Ю. Кондратьєв, - властиві такі моральні риси, як дисциплінованість, порядність, чесність. Здатність сприймати нове, прислухатися до критики, любити людей» [11, с.19]. Вимогливість начальника-керівника буде найбільш ефективною, якщо вона систематична і поширюється на всіх без винятку підлеглих. При цьому керівник повинен бути обов'язково тактовним, не допускати грубості, приниження гідності підлеглих, поєднувати вимогливість з піклуванням про них. Проблема вимогливості та піклування виступає як єдність двох протилежностей, що відграє важливу роль у профілактиці правопорушень з боку особового складу.

Керівник повинен постійно займатися правовим, ідейно-політичним, моральним вихованням підлеглих, спрямовувати на виконання ними присяги, свого службового обов'язку.Забезпечення законності та правопорядку в підрозділах залежить i від того, наскільки вміло використає начальник професійний потенціал своїх підлеглих.

Дисципліна як соціально-правове явище має свою структуру, зміст, форму іпринципи. Основними принципами дотримання службової дисципліни працівниками міліції є принципи: відповідальності, системності, послідовності та обов'язковості. Працівник міліції виступає не тільки як державний службовець, a й як представник виконавчої влади, повноваження якого дають йому можливість, у paзі потреби, використовувати засоби попередження, припинення i протистояння правопорушенням iз метою захисту чинних законів та правових норм. Саме тому дисципліна в органах внутрішніх справ потребує, у першу чергу, системних, послідовних i чітких дій. Отже, дисциплінарна поведінка працівника міліції детермінована змінами у вcix сферах життя. Слід підкреслити, що терміни «обов'язковість» i «відповідальність» не є тотожними. Обов'язок за змістом - ширше поняття, включає, крім відповідальності, ряд категорій правового, професійного i етичного характеру.

Стан дисципліни та законності в органах і підрозділах міліції детермінується в основному трьома видами факторів, які слід розглядати в контексті філософських категорій загального, особливого й одиничного. До першого загального виду слід віднести детермінанти, що характеризують соціальні зв'язки i взаємодії в системі суспільних відносин на макрорівні (у контексті глобальних економічних та соціальних умов, демократизації i політизації суспільства, зміни в ціннісних орієнтаціях); на специфічно особливому рівні (процеси, що відбуваються в даний час безпосередньо у системі правоохоронних органів), на мікрорівні (процеси, що відбуваються у малих соціальних групах i в індивідуальній поведінці працівників міліції).

Служба в міліції, за своєю формою, воєнізована, будується на авторитарному варіанті стосунків i підпорядкувань. Тут превалює авторитарний стиль управління підлеглими. Підтримання дисципліни як складової частини режиму законності в правоохоронних органах містить у coбi, насамперед, розробку методології і методики аналізу стану дисципліни та законності особового складу органів й підрозділів. Слід погодитися з тими фахівцями, які вказують на відсутність єдиних критеріїв об'єктивної оцінки стану дисципліни, системи її показників у діяльності, з урахуванням специфіки окремих підрозділів i служб.

Стан дисципліни та законності вимагає такої методології i методики та наукового інструментарію, які здатні виявити i пояснити детермінаційну природу порушення дисципліни i законності, як на індивідуальному, так i груповому рівні. З метою поглибленого аналізу дисципліни та законності у правоохоронних органах, на наш погляд, необхідно проаналізувати існуючі суперечності, що впливають на їх стан i функціонування. Це, зокрема, суперечності між постійно зростаючим службовим навантаженням, небезпекою, стресами, відсутністю повноцінного відпочинку, великим тягарем сімейно-побутових проблем i системою управління, організацією служби, стимулюванням діяльності.

Суперечність між зміною ціннісно-мотиваваційної сфери, яка тяжіє до економічно зорієнтованого забезпечення правоохоронців, i відставанням економічно-матеріальних важелів її забезпечення.

Суперечність між екстенсивними адміністративними засобами підтримання дисципліни та законності в органах i підрозділах міліції iз змінами, що відбуваються у суспільних відносинах, у тому числі у внутрішньо світоглядно-орієнтаційній та мотиваційно-ціннісній сферах особистості працівника міліції.

Суперечність між соціальним статусом i роллю працівника міліції та існуючими реаліями (соціально-економічними, політичними, правовими, службово-професійними та іншими), що призводить до рольових конфліктів i правопорушень, підґрунтям яких є емоційно-вольовий протест проти несправедливості, грубості, зверхності, відкритого приниження, честі i гідності працівників міліції з боку прямих начальників.

Суперечність між постійно зростаючими вимогами з боку вищих управлінських керівних ланок i структур МВС та реальними можливостями реалізації їх у службовій діяльності. Службово-адміністративний прес керівних ланок, спрямований на виконання їx рішень нижчими структурами будь-якою ціною, як правило, призводить до бюрократизму, окозамилюванню, обману i правопорушенням.

Подолання вище перелічених суперечностей можливе шляхом здійснення адміністративної реформи в органах і підрозділах міліції, формування у керівників усіх рівнів високих професіональних, морально-психологічних якостей.

Службова діяльність працівників міліції має свою специфіку діяльності для якої характерна величезна кількість конфліктних ситуацій, серед яких найбільша частка припадає на конфлікти між міліцією і громадянами. Специфічна ознака таких конфліктів полягає у тому, що працівники міліції як їх учасники мають статус представника влади, діють від імені закону, захищають інтереси суспільства і тому наділені рядом переваг порівняно з правопорушниками, які переслідують особисті, часто протиправні, корисні цілі та інтереси. Але ж трапляється і таке, що особа відстоює законні права і гідність, а працівник міліції свідомо чи несвідомо їх порушує. Тоді між ними виникає конфлікт вже іншого характеру [7, с.67]. Аналізуючи причини конфронтаційних проявів між населенням і представниками міліції, котрі за службовим обов'язком повинні стояти на сторожі закону, відзначимо, що в основі таких випадків досить часто є порушення чинного законодавства і законності як з боку правоохоронців, так і з боку громадян.

Конфліктні ситуації нерідко виникають між керівником і підлеглим. Їх причинами можуть бути нетерпимість керівника до об'єктивної критики, неповага до потреб і турбот підлеглих, різкість та грубість у відносинах з підлеглими. З іншого боку, конфлікт може провокувати і підлеглий, порушуючи дисципліну, недостатньо професійно виконуючи службові обов'язки тощо.

Найбільш складним, на нашу думку, є внутрішньоособистісні конфлікти. Характерна ознака їх - наявність у працівника міліції внутрішньоособистісної суперечності між соціальною роллю, яку він змушений виконувати, і його готовністю, мотивом її належно реалізовувати. Невирішеність цього конфлікту іноді може стати причиною напружених стосунків у колективі, сім'ї, соціальному оточенні [1, с.41-43].

Як засвідчують наукові дослідження і практика, існування ряду невирішених соціально-економічних проблем, а також наявність конфліктів можуть призводити до суїцидів. Керівництво МВС цілком обґрунтовано висловлює стурбованість рівнем суїцидальної активності серед працівників міліції та військовослужбовцями ВВ МВС України. Свідченням чого є лист МВС України від 03.07.2001 р. «Про принципове ставлення керівництва МВС до випадків самогубства», а також вказівка МВС від 27.04.2005р. №344 «Про випадки загибелі персоналу внаслідок самогубства у 2005 році та заходи щодо організації профілактики».

Основними чинниками суїцидальної поведінки є: 1) психологічна вразливість працівників, неготовність до ефективного вирішення конфліктних ситуацій на службі і в побуті; 2) негативний соціально-психологічний клімат та конфліктні взаємини у сім'ях працівників.

На жаль, у сучасних сімейно-шлюбних відносинах з різних, як об'єктивних, так і суб'єктивних причин, виникають конфлікти, які часто закінчуються розлученням, або навіть суїцидом. Відомий фахівець з проблем суїциду Д.А. Іванов вказує, що «часто детонатором суїциду є алкоголь» [7, с.16]. Серйозною проблемою всього суспільства, в тому числі і працівників ОВС, є пияцтво і алкоголізм, що значною мірою детерміновано існуючими економічними і соціальними проблемами нашого суспільства, існуванням в ньому негативного, патологічного стану, пов'язаного з втратою соціальної солідарності, яку Е. Дюркгейм характеризував як аномію. Це стан кризи і хвороби суспільства, характерний для його перехідного періоду, коли старі цінності і норми перестають діяти, а нові ще не утвердились. З аномією він пов'язував і таке аномальне соціальне явище, як самогубство [5]. Сумна статистика самогубств свідчить про те, що кожного року в органах і підрозділах внутрішніх справ України у середньому 52 працівники гинуть у такий трагічний спосіб. Отже, проблема суїцидів у середовищі правоохоронців вимагає чіткого наукового, теоретичного, організаційно-методичного і практичного втілення в службово-професійну діяльність наукових рекомендацій і досвіду інших країн.

Важливу роль у службовій діяльності працівників міліції, спрямованої на зміцнення законності i дисципліни, відіграє правова свідомість, правова культура та поведінка.

Правова свідомість, як форма суспільної свідомості, нерозривно пов'язана із законністю та процесами, що відбуваються в суспільстві i міліції. Науковці пропонують різні підходи до визначення сутності правової свідомості. На нашу думку, це поняття заслуговує такої дефініції: «Правова свідомість - це відображення в свідомості індивіда характеру специфіки icymнocmi права в регулюванні суспільно-правових відносин».

Необхідною передумовою виникнення правосвідомості є знання про право.Якщо ці знання відсутні, то у свідомості індивіда не може виникнути ніяких понять,поглядів, уявлень про право. Отже, правова свідомість без знань про існуюче правонеможлива. Це теоретичне положення має важливе значення в аспекті формуванняправової свідомості i правової культури у правоохоронців.

Правова свідомість включає діалектичну єдність двох взаємопов'язаних між собою факторів - зовнішнього i внутрішнього. Зовнішні - це примус до виконання норм права, а внутрішній - це потреба i переконання чинити згідно з правовими вимогами.

Правова свідомість - складне структурне утворення, що об'єднує правосвідомість суспільства, соціальних груп i індивідів. У ньому тісно пов'язані i переплітаються правова ідеологія i соціальна психологія; воно має гносеологічні, регулюючі, моделюючі i прогностичні якості. Аналізуючи правову свідомість, слід підкреслити, що вона є багаторівневим системним утворенням, що містить велику кількість елементів, які утворюють складну структуру.

Правова ідеологія - це сукупність політико-правових ідей, концепцій, які відображають характер і політику держави щодо встановлення і формування у суспільстві готовності до виконання існуючих або пропонуючих нормативних актів і приписів.

Правова психологія - це сукупність правових почуттів, настроїв, переживань, які охоплюють емоційно-вольову сферу як індивіда, так і суспільства в цілому.

На основі пізнання об'єктивних процесів, що відбуваються в політико-правовій сфері, правова свідомість створює ціннісно-нормативну орієнтацію, яка спрямовує поведінку працівників міліції у правове русло, привчає їх поважати суспільну мораль і закон, формує глибоке переконання важливості дотримання правових приписів, законності і дисципліни у службовій діяльності. Сприйняття правових актів, реакція на процеси і явища, що відбуваються в правовій сфері, поняття справедливого і несправедливого формуються у працівника міліції не тільки під впливом його індивідуальної свідомості і умов життя, а й в результаті взаємодії з представниками соціальних класів, груп і прошарків.

Правова свідомість працівника міліції має певну специфіку, тісно пов'язану з його особистісними характеристиками. Чим вищий рівень правової свідомості, тим більша готовність правоохоронця захищати закон. Правова свідомість працівника міліції формується під впливом на нього ряду об'єктивних i суб'єктивних факторів, у першу чергу, умов матеріального та духовного життя, соціального оточення, рівня соціалізації, загального стану соціально-економічного й політичного розвитку суспільства, чинних нормативно-правових актів. Із суб'єктивних факторів слід виділити соціальне оточення, що може відігравати як позитивну, так i негативну роль у правовій поведінці.

Службова діяльність працівників міліції повинна, насамперед, спрямовуватися на забезпечення соціальної цінності права та законності, попередження правопорушень i надання допомоги населенню на основі принципів соціального партнерства, гуманізму, гласності, поваги до особи, що ґрунтується на високій правовій свідомості i культурі. «Правова культура, - підкреслює Н.М. Ахтирська, - це досягнутий суспільством рівень правового регулювання суспільних відносин, правової захищеності людини, забезпечення правопорядку» [1, с.24]. Висока правова культура суспільства i особи - одна з важливих рис правової держави. «Для того, щоб жити в праві, - писав відомий російський юрист О.С. Алексєєв, - необхідно, насамперед, щоб це право жило в нас». Зміст правової культури охоплює знання юридичних, а також соціально-культурологічних i психолого-педагогічних основ правових відносин. Правова культура як духовно-практична властивість особистості працівника міліції охоплює у своїй структурі ряд компонентів, а саме: знання норм чинного права, вміння i навички їx застосування у практичній діяльності.

Аналіз наукової літератури дозволив встановити, що залежно від носія правової культури виділяють три її види: правову культуру суспільства, правову культуру особистості, правову культуру професійної групи (правоохоронців).

Правову культуру особистості можна визначити як відносно стійке структурне поєднання розумово-вольових i морально-психологічних інтегрованих міжcобою складників, які, злагоджено й гармонійно взаємодіючи, проявляються у світоглядно-освітній i професійній діяльності та особистому житті [21, с.6].

Зміст професійної правової культури працівників міліції включає: знання чинного законодавства, а також відомчих i міжвідомчих нормативних документів, які регулюють належне виконання своїхслужбових обов'язків; переконання необхідності точного i неухильного виконання правових норм; усвідомлення того, що боротьба зi злочинністю, охорона громадського порядку i безпеки є найважливішими функціями в умовах формування правової держави. Суворе дотримання законності та дисципліни є проявом високої правової свідомості i культури.

Для того, щоб правильно судити про правову культуру працівників міліції, необхідно враховувати їх освіту, юридичний досвід і професійну кваліфікацію, що є однією з найважливіших критеріїв правової культури особистості працівників міліції. Правова культура працівників міліції передбачає, по-перше, досконале знання чинного законодавства як необхідної умови дотримання законності, правильного використання прав і обов'язків у службовій діяльності; по-друге, повагу до чинного законодавства, внутрішнє усвідомлення, впевненість у правильності і необхідності його забезпечення у службовій діяльності; по-третє, морально-психологічну готовність до дотримання закону, при якому працівник міліції не замислюється щоразу над тим, потрібно чи не потрібно виконувати вимоги закону; він сприймає ці вимоги як належне, оскільки формальна необхідність виконувати закон перейшла в його внутрішню потребу.

Отже, правова свідомість і правова культура відіграють у службовій діяльності працівників міліції важливу роль. Їх правова підготовленість повинна бути значно вищою, ніж у пересічних законослухняних громадян. Вона повинна відрізнятися за обсягом, глибиною і формалізованим характером знань принципів і норм права, а головне - за вмінням їх застосовувати.

Сформованість професійної культури працівника міліції залежить від правової освіченості, інтелектуально-правової розвиненості i правової вихованості, що зумовлюють його правову соціалізацію. Правова вихованість працівників міліції передбачає, по-перше, повагу до закону i законності, ставлення до них як до соціальних цінностей; по-друге, готовність i вміння цивілізовано вирішувати проблеми, фахово орієнтуватися у різних ситуаціях під час службової діяльності; по-третє, потребу i морально-психологічну готовність захисту прав i свободи людини; по-четверте, прагнення вибору правомірних способів i засобів задоволення своїхпотреб та вирішення проблем; по-п'яте, стримати пересічних громадян від правопорушень i девіантної поведінки. Реалізація забезпечення законності i правопорядку в суспільстві залежить не тільки від службової діяльності особового складу органів i підрозділів внутрішніх справ, але й від правової свідомості та правової культури громадян України, ставлення до права, законності i правопорядку. Слід відзначити, що рівень правової культури у багатьох пересічних громадян ще надто низький, про що свідчать доволі часті прояви правового нігілізму. Отже, порушена проблема надзвичайно актуальна для нашого суспільства.

Правова свідомість і правова культура мають важливе значення у профілактиці правопорушень з боку працівників міліції. По-перше, суттєву роль тут відіграє рівень і якість законодавчих актів, що характеризує правову і логічну культуру законодавця і значно звужує можливість порушень законності працівниками правоохоронних органів. По-друге, дотримання вимог законності правоохоронцями, залежить і від правової свідомості та культури керівного складу, щодо всієї організації адміністративно-управлінської і виховної діяльності. По-третє, на профілактику правопорушень значною мірою впливає світоглядно-аксіологічний чинник мотивації працівника міліції. По-четверте, стан і рівень правової свідомості і культури міліцейського колективу та його вплив на особистість працівника. По-п'яте, рівень правової свідомості, культури і моралі соціального оточення (сім'я, родичі, друзі) та їх вплив на працівника міліції.

Аналіз стану законності і дисципліни в органах і підрозділах міліції засвідчує, що на даному етапі вони не відповідають сучасним вимогам. Соціальна небезпека правопорушень працівниками міліції має підвищену ступінь загрози нормальному функціонуванню суспільних відносин, порушується реалізація принципу рівності усіх громадян перед законом, підривається авторитет державної влади, чим завдається величезна шкода авторитету та іміджу міліції, істотно знижується зацікавленість населення у підтриманні правопорядку, не забезпечується належна повага громадян до закону, підривається основа співпраці та партнерства населення з міліцією, відбувається процес моральних деформацій у суспільстві, що вкрай негативно позначається на ефективності боротьби зі злочинністю, на встановленні стабільного правопорядку в суспільстві.

службовий діяльність міліція дисципліна

Список літератури

1. Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Автореф. дис... канд.юрид. наук. - Харків, 1994. - 16 с.

2. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ: Навч. посібник. - Харків: Вид-во НУВС, 2001. - 220 с.

3. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. - Харків, 1998. - 480 с.

4. Безопасность: люди, город, власть // Вестник Московского университета. - 2001. - №2. сер.18. Социология и политология. - С.135-150.

5. Берегиням роду українського // Міліція України. - 2004. - №03. - С.1.

6. Білий П.М. Правова культура в адміністративній діяльності працівника міліції громадської безпеки: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 1998. - 16 с.

7. Блинська С. Обставини, що виключають злочинність діяння в зарубіжному та українському законодавствах // Міліція України. - 2003. - №9. - С.20-21.

8. Божович Л.И.Личность и ее развитие в детском возрасте. - М., 1968. - 159 с.

9. Большая Советская Энциклопедия. (В 30 томах). - М., 1972. - Т.28. - 592 с.

10. Бюджетні видатки МВС у 2004 році // Іменем закону. - 2005. - №12. - 25-31 березня. - С.3.

11. Васянович Г.П. Морально-правова відповідальність педагога (теоретико-методологічний аспект): Монографія. - Львів, 1997. - 163 с.

12. Ващенко І.В. Конфлікти у діяльності працівників органів внутрішніх справ і шляхи їх подолання (соціально-психологічний аспект): Автореф. дис... д-ра психолог. наук. - К., 2003. - 36с.

13. Введение в философию: Учебник для вузов. В 2ч.Ч.2 / Фролов И.Т., Араб-Оглы Э.А., Арефьева Г.С. и др. - М.: Политиздат, 1989. - 639 с.

14. Венедиктов В.С., Іншин М.І. Організаційно-правові засади проходження служби в органах внутрішніх справ України: Наук.-практ. посібник. - Харків: Вид-во НУВС, 2002. - 164 с.

15. Венедиктов В.С. Стан соціально-правового захисту працівників органів внутрішніх справ в сучасних умовах розвитку держави та суспільства // Право і безпека. - 2004. - №3'2. - С.37-40.

16. Венедиктов В.С. Юридична відповідальність працівників ОВС України: Монографія. - Харків: Вид-во НУВС, 2003. - 269 с.

17. Вопленко Н.М. Теоретические проблемы режима законности в применении норм социалистического права: Автореф. дис... д-ра юрид. наук. - М., 1984. - 33 с.

18. Воробей П.А.,Коржанський М.Й., Щупаковський В.М. Завдання і дія кримінального закону. - К., 1997. - 158 с.

19. Воробей П.А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину: Монографія. - К: Видавництво Національної академії внутрішніх справ України, 1997. - 184 с.

20. Ворушило В.П. Управлінські рішення щодо зміцнення законності та діяльності органів внутрішніх справ (організаційно-правові питання): Автореф. дис... канд. юрид. наук. - Ірпінь, 2003. - 16 с.

21. Гегель Г.В.Философия права / Пер. с нем.: Ред. сост. Д.А.Керимов и В.С. Нерсесянц; авт. вступит. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - 524 с.

Размещено на Allbest.ru