Роль конкретної життєвої ситуації у вчиненні злочинів жінками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль конкретної життєвої ситуації у вчиненні злочинів жінками

Під конкретною життєвою ситуацією ми розуміємо певний збіг об'єктивних обставин життя людини, які безпосередньо впливають на його поведінку. У кримінологічному смислі - це подія або стан, що викликали рішучість вчинити суспільно небезпечну дію, яка призводить до злочинного результату внаслідок умислу або через необережність.

Злочинець, вчиняючи злочин, завжди діє у певній "кримінологічній ситуації". Але він привносить у неї свої особистісні якості, - результат формуючих впливів іншої ситуації (передкримінальної або конкретної життєвої). Передкримінальна або конкретна життєва ситуація - це сукупність зовнішніх стосовно суб'єкта обставин, що безпосередньо передували злочину і взаємодіяли з особистісними якостями суб'єкта, який вчинив злочин.

Конкретній життєвій ситуації належить важлива роль у генезисі та структурі індивідуальної злочинної поведінки. Вольовий акт вчинити злочин виникає внаслідок взаємодії трьох ліній причинних зв'язків: 1) антисуспільних поглядів, звичок особи; 2) конкретної життєвої ситуації, у якій перебувала особа перед вчиненням злочину; 3) уявлення моделі свого вчинку і усвідомлення його наслідків. Тому без урахування особливостей ситуації у ряді випадків неможливо правильно зрозуміти причини прийняття особою рішення скоїти кримінально караний вчинок.

Кожна життєва ситуація має об'єктивний зміст, який визначається подіями, що дійсно відбулися, та суб'єктивне значення, яке залежить від того, наскільки ця ситуація пов'язана з інтересами, життєвими планами і цілями даної особи.

Виходячи з об'єктивного змісту ситуацій, їх можна поділити на криміногенні, які містять об'єктивні передумови злочину і некриміногенні, нейтральні або навіть такі, що створюють перешкоди вчиненню злочину. Ситуації криміногенного характеру виникають у зв'язку з різними обставинами. Це можуть бути ситуації, які злочинець сам собі створює з метою полегшити вчинення злочину; ситуації, створювані злочинцем, не спеціально для вчинення злочину, але детермінуючі його; ті, що виникли внаслідок негативних вчинків інших осіб; ті, що викликані стихійними явищами.

Конкретна життєва ситуація, маючи об'єктивний зміст, може містити обставини, що реально впливають на особистість. Але ситуація має і суб'єктивне значення, яке залежить виключно від суб'єкта і не обов'язково збігається з її об'єктивним змістом. І в цих оцінках реально проявляється результат формування особистості, чим і пояснюється, що в одній і тій самій ситуації один суб'єкт вчиняє злочин, а інший - ні.

Ситуації можуть не тільки викликати тимчасові зміни у поведінці, а й стимулювати перебудову особистості. До таких ситуації належать емоційно насичені події, що торкаються інтересів або совісті особистості, ситуації громадського вираження гніву, презирства, захоплення; ситуації втрати всіх надій або, навпаки, ті, які породжують віру.

Людина поводить себе по-різному за звичайних обставин і за екстремальних умов. Тому при оцінці дій, які призвели до злочинного результату, слід з'ясувати, чи передбачав злочинець заздалегідь такий збіг обставин, чи він був для нього несподіваний. Це необхідно перш за все для правильного розуміння морального стану особистості, для висвітлення її моральної та емоціональної стійкості. Нерідко обставини ситуації такі, що часу на її обмірковування і аналіз у суб'єкта нема, і він діє спонтанно, неначе автоматично. Суб'єктивно він може усвідомлювати свої дії як випадкові, інстинктивні, але насправді тут працюють особистісні установки, звичні оціночні стереотипи і стереотипи поведінки; таким чином причинні зв'язки між початковим і кінцевим етапами ситуації простежуються з достатньою очевидністю.

Ситуація не у всіх випадках дає суб'єкту варіант рішення. Експерименти показали, що при розв'язанні складної проблеми у нього взагалі не може бути готового варіанта рішення. В таких випадках суб'єкт має його формувати. Цей процес нової стратегії за умов проблемної задачі і становить зміст евристичної діяльності людини.

Природно, не кожна ситуація вимагає такого рішення. У більшості випадків рішення приймаються автоматично і перетворюються на звички; свідомий елемент, що асоціюється з ідеєю вибору, зникає. Тільки нова, або та, що рідко виникає ситуація може примусити волю суб'єкта діяти і розглядати можливі варіанти розв'язання цієї життєвої ситуації, вибираючи ті, що є, на його думку найпридатніші.

Таким чином, в одному випадку спонукання особистості до певної поведінки містить у собі свідому оцінку ситуації і вибір на цьому підгрунті варіанта поведінки, в іншому ж випадку спонукання функціонує без попереднього мисленого аналізу наслідків і оцінки поведінки. При цьому як мотив вчинку виступає стереотипна поведінка.

Більшість ситуацій у житті людини виникає під впливом різних соціальних факторів. Тому у цілому їх можна розглядати як один з проявів соціального середовища, яке відіграє вирішальну роль у формуванні особистості та її поведінки. Вплив соціального середовища має актуалізований характер, тому що особистість взаємодіє з ним у певний момент, перед скоєнням вчинку. Але це середовище впливає на суб'єкта не тільки перед яким-небудь вчинком, воно впливало на нього і в минулому, формуючи його як особистість. Саме в цьому і полягає різниця між конкретною життєвою ситуацією і умовами морального формування особистості. криміногенний поведінки жінка моральний соціальний

Слід зазначити, що життєві ситуації можуть створюватися не тільки під впливом соціальних чинників, але й у результаті дії сил природи, а також можуть виникати ситуації, причини яких не залежать ні від особистості і її мікросередовища, ні від більш широких соціальних спільнот.

Взагалі, питання про детермінаційне значення зовнішніх для суб'єкта обставин дуже складне. Відомо, що у кримінології під причинами злочину розуміють явища або процеси, що породжують злочин, а під умовами те, що сприяє реалізації причин. Але такий розподіл умовний, тому ті самі обставини в одному випадку можуть бути причинами, а в інших - умовами, що сприяють вчиненню злочину.

Ситуація може бути причиною конкретного злочину за умови, що вона містить обставини, які штовхають суб'єкта на злочинні дії. Вона впливає на волю, свідомість, почуття і безпосередньо спонукає його до протиправних вчинків. Але це не означає, що зовнішньо виражені обставини можуть виглядати як привід до вчинення злочину, якщо об'єктивні спонукальні мотиви інші.

На відміну від приводу, поштовхом до вчинення злочину можуть бути обставини, що є вихідною кримінологічною складовою механізму злочину. Вони дають злочинцю мотив і рішучість вчинити злочин. Це свого роду поштовх, який є елементом об'єктивної ситуації, причому поштовхові елементи можуть бути як негативними, так і позитивними, якщо негативний поштовх частіше за все відіграє роль зовнішнього причинного чинника, то позитивний - компонента ситуації некриміногенного характеру. Ситуація має поштовховий характер незалежно від того, чи реалізувався поштовх у злочині чи ні. Якщо поштовх реалізувався, то він виступає у вигляді приводу до вчинення злочину, тоді як привід може і не містити у своєму підгрунті поштовху. Таким чином, можна сказати, що привід - це суб'єктивне відбиття об'єктивного змісту ситуації, причому обов'язково з негативних позицій, що визначає її "достатність" для вчинення злочину, навіть за відсутності об'єктивно поштовхових моментів. Інакше кажучи, ситуація виконує роль приводу до вчинення злочину, хоч об'єктивно вона іноді і не містить ніяких "провокуючих" моментів.

Ситуації, що мають поштовховий характер, як правило, трапляються при вчиненні умисних злочинів. Не може бути поштовхових ситуацій, якщо умови, що передують злочину, створені самим злочинцем.

Характерна риса більшості конкретних життєвих ситуацій, які можна спостерігати по матеріалах слідчої та судової практики, полягає в тому, що вона вимагає від людини визначення лінії своєї поведінки, прийняття рішення. У випадках, що розглядаються, йдеться про прийняття рішення вчинити злочин або не вчинити, тому такі ситуації можуть називатися конфліктними.

Під конфліктною ситуацією розуміють таку, у якій відбувається зіткнення протилежних інтересів, поглядів, бажань, виникають серйозні суперечності сторін, що тягнуть за собою складні форми боротьби. Конфліктні ситуації можуть бути двох видів: із суворим суперництвом, коли інтереси учасників діаметрально протилежні і виграш однієї сторони означає програш другої, і несуворим суперництвом, коли схрещуються інтереси не такі діаметрально протилежні один одному .

Сторонами у конфліктній ситуації є люди, групи людей, колективи, діяльність яких так чи інакше пов'язана з постановкою і розв'язанням задач, прогнозуванням і прийняттям рішень, а також плануванням цілеспрямованих дій. Ті ж самі ситуації, у яких однією з сторін є сили природи, слід віднести, на наш погляд, до проблемних ситуацій, тобто ситуацій, пов'язаних з екстремальними, незвичайними умовами, у межах яких існує перешкода на шляху до поставленої мети.

Конфліктні ситуації, які є проявом боротьби протилежностей, не завжди тягнуть за собою аморальну або протиправну поведінку. Конфлікти розрізняють за характером їх впливу на окремо взяту людину, групу людей. Кожен конфлікт у своєму розвитку проходить декілька стадій: 1) початкова стадія - виникнення протилежних почуттів, інтересів, думок; 2) формування конфліктних відносин; 3) апогей - відкрите зіткнення конфліктуючих сторін; 4) заключна стадія - розв'язання суперечностей, що виникли .

Характер розв'язання цих суперечностей у кожному конкретному випадку залежить від спрямованості поглядів і орієнтації особистості. Тому одна людина прагне розв'язати конфлікт законним шляхом, а друга - протиправним.

Поведінка кожної особи, в тому числі і протиправна, є результатом взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів, особистісних властивостей людини, які, у свою чергу, детерміновані минулим впливом соціального середовища. До зовнішніх факторів, що зумовлюють вчинення злочину, належать несприятливі умови морального формування особистості злочинця, а також ті особливості ситуації, які сприяють виникненню злочинного наміру і містять у собі об'єктивні можливості для вчинення злочину. Внутрішні фактори - це соціально негативні погляди, інтереси, відносини, орієнтації.

Як вже зазначалося вище, об'єктивний зміст конкретної життєвої ситуації містить у собі привід до вчинення злочину. Найчастіше у кримінальних справах, що нами розглядалися, як привід слугували вчинки інших осіб, причому самі ці вчинки можуть бути протиправними, правомірними або нейтральними.

Протиправні дії потерпілого та інших осіб можуть полягати у обрaзі, насильстві, погрозах, обмані, підбурюванні, провокації, брутальному поводженні та інших негативних обставинах, що впливають на волю і свідомість особи і викликають у нього рішучість вчинити злочинні дії. Нерідко вбивство, хуліганство, побої, тілесні ушкодження та інші злочини агресивного характеру виникають у таких ситуаціях, де неправомірні дії вчиняються як обвинуваченими, так і потерпілими. Звичайно, приводом до цих злочинів є сварки, конфлікти, які досить часто виникають через пияцтво. Прикладом цього може бути справа К. Він познайомився з Р., яка з легкістю погодилась на спільне з ним проживання. Р. подобалися шумні компанії, він часто не ночував вдома, після чого К. і Р. сварилися. При цьому Р. ображав, принижував К. і неодноразово бив її. Під час однієї з таких сварок, коли Р. бив К., вона, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, схопила кухонний ніж і нанесла Р. два удари, від яких він помер.

Роль ситуації при вчиненні насильницьких злочинів, а також хуліганських вчинків часто полягає у тому, що створюється (звичайно з вини самої злочинниці, але нерідко і з вини потерпілого) напружена, стресова ситуація, що впливає на емоції і почуття жінки, яка вступає у безпосередні психічні контакти з іншими учасниками ситуації. Все це створює "мотивуючу" обстановку, певним чином впливає на поведінку особи, викликаючи неправомірні вчинки. Не випадково значна частина зазначених злочинів вчиняються у побуті і стосовно родичів, рідних.

Кримінологічні дослідження показують, що для виникнення конфліктних та інших ситуацій, які відіграють роль безпосередніх приводів до вчинення злочинів, характерні деякі типові риси. Досить стійким є, наприклад, розподіл місць і часу вчинення злочинів, що відрізняються "ситуаційним" характером, - це особливо агресивні злочини. Багато які з них, особливо умисні вбивства і умисні тяжкі тілесні ушкодження нерідко вчиняються під впливом миттєвих переживань і є прямим наслідком конфліктних ситуацій. За даними нашого дослідження, джерелом більшості насильницьких злочинів проти особистості є конфлікт, що виникає із повсякденних міжособистісних стосунків, що склалися у особистісно-побутовій сфері.

Сучасні кримінологи все частіше використовують таке поняття як "синдром доведеної жінки", поява якого позначена початком 80-х рр. На їх думку, синдром є головним спонукальним мотивом, який штовхає слабку стать на відчайдушний крок.

Приводом до вчинення злочину можуть бути і правомірні вчинки. Прикладом є така справа. Дві 17-річні подруги А. та Н. обрали для проведення дозвілля під'їзд будинку, де вони жили. Вони палили і розпивали спиртні напої із своїми друзями. Сусідка, що проживала з ними на одному поверсі, неодноразово робила їм зауваження, на які А. та Н. реагували грубо та агресивно. Коли сусідка пообіцяла розповісти батькам А. та Н. про поведінку дівчат, вони ввечері підстерегли її у під'їзді і вбили. В даному випадку ситуація сама по собі не була такою, яка могла спровокувати вчинення злочинну. Тут головною обставиною були негативні риси неповнолітніх злочинниць, які поводили себе протиправно і на цілком правомірне зауваження зреагували вчиненням вбивства. В даному випадку це і була основна причина вчиненого злочину.

Слід підкреслити, що в значній кількості злочинів, вчинених жінками, основною причиною були негативні риси винних. Так за даними нашого дослідження, з 55 жінок, засуджених за насильницькі злочини, 25 осіб вчинили їх на грунті пияцтва і алкоголізму, причому жертвами злочинниць були їх чоловіки, коханці, родичі. Стосовно хуліганства всі ці злочини були скоєні жінками у стані алкогольного сп'яніння.

Взагалі вчинення таких "безпривідних" злочинів характерне лише для неповнолітніх дівчат і осіб до 20 років, для дорослих же жінок такі злочини не характерні. Причина скоєних дорослими жінками вбивств полягає у відносинах, які не можна розв'язати, або здається, що їх не можна розв'язати. Справи жінок вбивць здаються нагромадженням образ і саме ця обставина дозволяє стверджувати, що вбивства у більшості випадків вчиняються жінками один раз і дуже рідко мають повторний характер.

При вчиненні загальнокримінальних корисливих і економічних злочинів роль ситуації дещо змінюється. Наприклад, крадіжки є таємним викраденням майна, і тому учасники ситуації не входять у безпосередні психологічні контакти. Сприятлива обстановка для вчинення цих злочинів може виникати через недоліки і упущення у діяльності державних, громадських організацій, а також приватних осіб, зокрема через погану охорону державного, колективного або приватного майна. В таких випадках конкретна життєва ситуація виступає в якості умови, яка сприяє здійсненню прийнятого особою рішення.

Звичайно, крадіжки і розкрадання та інші загальнокримінальні корисливі і економічні злочини можуть бути вчинені і внаслідок збігу тяжких особистих і сімейних умов, матеріальних недостатків. Але в цілому ці злочини вчиняють, як правило, через такі негативні особистісні властивості, як прагнення до наживи і незаконного збагачення. Саме ці властивості особливості відіграють тут вирішальну криміногенну роль. Особи, що вчиняють такі злочини, самі створюють сприятливі умови хоч, звісна річ, використовують обстановку, що склалася, у власних цілях.

Досить важливим є питання про роль конкретної життєвої ситуації у генезисі злочинів, вчинених з необережності. Вона може бути вирішальною при вчиненні таких злочинів. Але неправильною є думка, що при вчиненні злочинів з необережності завжди створюється такий стан. Ї у цьому разі, у комплексі причин помітну, а інколи вирішальну роль відіграють суб'єктивні властивості особистості. Достатньо сказати, що злочинна самонадіяність або недбалість вже самі по собі є відбиттям таких негативних властивостей, як завищена самооцінка своїх здібностей, навичок і досвіду, легковажність, самовпевненість. Для осіб, які вчинили злочин з необережності, нерідко характерна зневага до правових заборон.

В кримінології поки що нема однозначного уявлення про значення конкретної життєвої ситуації у механізмі вчинення злочину. Ясно одне, що ситуація завжди передує вчиненню злочину, і її кримінологічне значення в тому, що вона є сполученням об'єктивних обставин життя людини, впливає на його поведінку, сприяючи або перешкоджаючи рішучості вчинити злочин.

Значущість ситуації для виникнення злочину варіюється у доволі широкому діапазоні і багато в чому визначається особистісним компонентом причинної взаємодії. Отже, особистісні різниці визначають мінливість значущості ситуації. В реальності ця залежність проявляється у тому, що особи з різними ступенем кримінальної ураженості і типами нервової системи неоднаково сприймають одну і ту саму ситуацію і можуть діяти по-різному. Так, особа з незначним ступенем відхилення від норми поведінки у ситуації негострого конфлікту найімовірніше знайде правомірне її розв'язання. Особа, якій притаманні антисуспільна установка і певні відхилення характерологічного порядку у тій самій ситуації скоріш за все обере суспільно небезпечний і протиправний спосіб вирішення конфлікту.

Практика свідчить, що існує безліч співвідношень між властивостями особистості злочинця і обставинами, що передували вчиненню злочину. Крайні точки цих співвідношень, зазначає В.Н.Кудрявцев, такі: 1) сильний вплив конкретної життєвої ситуації у разі відсутності антисуспільної установки; 2) глибока та стійка антисуспільна установка у разі відсутності будь-якого тиску зовнішньої ситуації. Між цими крайніми точками розміщений ряд перехідних випадків, коли взаємодіють більш-менш напружена ситуація та більш-менш розвинуті антисуспільні якості особистості.

Таким чином, ситуація відіграє певну роль у механізмі злочину, іноді ця роль вирішальна. Але слід також враховувати, що при цьому не виключений суб'єктивний фактор механізму злочину, суб'єктивне ставлення як рушійний спонукальний елемент. Не може бути детермінації злочину тільки за рахунок виникнення криміногенної ситуації, тому що ситуація завжди оцінюється особистістю.

Але треба враховувати, що у цьому випадку ми розглядаємо тільки взаємодію з конкретною життєвою ситуацією, що безпосередньо передувала злочину. Якщо ж виходити з уявлення про кримінологічну ситуацію, то роль ситуативних факторів цілком незаперечна: те, що особистість набула на етапі формування, реалізується у взаємодії з передкримінальною ситуацією, і, тим самим, суб'єктивний фактор у механізмі злочину як би набуває об'єктивних ситуативних рис.

У кінцевому підсумку слід зазначити, що при аналізі причин і умов конкретних злочинів, вчинених жінками, на перший план висуваються властивості і стан особистості жінок у взаємодії з оточенням, обставинами життєдіяльності і виховання, ситуаціями, у які жінка потрапляє. Інакше кажучи, в поняття детермінант конкретного злочину входять особливості формування особистості жінки, її соціального і психологічного статусу, діяльності і комплексу об'єктивно існуючих зовнішніх обставин, за яких вона функціонує. У взаємодії з особливостями середовища, у якому функціонує особистість, конкретної життєвої ситуації, ці особливості визначають мотиви і мотивацію злочинної поведінки, вибір і реалізацію її цілей і способів.

У свою чергу, криміногенні особливості особистості жінок не виникають раптово, тобто не виявляються відразу у готовому вигляді, а є результатом більш-менш тривалого процесу деформованого розвитку таких жінок у несприятливому середовищі. Мірою формування особистості з соціально негативною позицією, остання все активніше опредмечує (тобто засвоює як свої) криміногенні псевдоцінності, прискорюючи тим самим і поглиблюючи власну соціальну дезадаптацію.

ЛІТЕРАТУРА

Фейнберг Ц.М. Из международной криминологической жизни // Преступник и преступность. - 1927. - Сборник 2. - С. 339-340.

Шаргородский М. Преступность в Европе и в СССР в 1926 году // Изучение преступности и пенитенциарная практика. - 1930. - Вып.3. - С. 58 - 77.

Шестакова А. Преступления против личности в деревне // Проблемы преступности. - 1926. - Вып. 1. - С. 215 - 222.

Шестакова А. Убийство матерью новорожденного ребенка // Проблемы преступности. - 1927. - Вып. 3. - С. 154 - 162.

Гедеонов Н. Содержатели притонов разврата // Проблемы преступности. - 1926. - Вып. 1. - С. 141 - 149.

Укше С. Женщины - корыстные убийцы // Проблемы преступности. - 1926. - Вып. 1. - С. 150 - 172.

Терентьева А.Н. Два случая женщин - растратчиц // Преступник и преступность. - 1927. - Сборник 2. - С. 290 - 299.

Краснушкин Е.К., Холзакова Н.Г. Два случая женщин убийц-гомосексуалисток // Преступник и преступность. - 1926. - Сборник 1. - С. 105 -120.

Маннс Г. Деревенские убийства и убийцы // Проблемы преступности. - 1927. - Вып. 2. - С. 25 - 40.

Власов В. Хулиганство в городе и в деревне // Проблемы преступности. - 1927. - Вып. 2. - С. 51 - 75.

Внуков В.А. Женщины - убийцы // Убийства и убийцы. - М.: Мосздравотд. - 1928. - С. 45 - 52.

Размещено на Allbest.ru