Особисте селянське господарство: порядок створення та функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Особисте селянське господарство - суб'єкт господарювання

1.1 Поняття особисте селянське господарство;

1.2 Ознаки особистого селянського господарства

1.3 Суб'єкти, що мають право ведення особистого селянського господарства

2. Створення особистого селянського господарства

2.1 Загальний порядок створення особистого селянського господарства

2.2 Умови і порядок наділення осіб земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства

2.3 Особовий рахунок особистого селянського господарства

3. Діяльність особистого селянського господарства

3.1 Правовий режим майна особистого селянського господарства

3.2 Правовий режим земель особистого селянського господарства

3.3 Права та обов'язки членів особистого селянського господарства

3.4 Підтримка особистих селянських господарств з боку держави

4. Припинення ведення особистого селянського господарства

Висновки

Додатки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

Актуальність даної теми полягає в наступному. У економічній структурі сучасного сільськогосподарського виробництва важливе місце займає діяльність громадян України, які протягом останніх десяти років одержували земельні ділянки для ведення особистих підсобних господарств і займались вирощуванням сільськогосподарської продукції не лише для задоволення власних потреб у продуктах харчування, а й з метою реалізації продукції рослинництва і тваринництва на ринку.

З прийняттям Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. питання правового становища особистих підсобних господарств набули особливого значення, оскільки у цьому законі нічого не було сказано про надання земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств. Водночас у Земельному кодексі України передбачається передача земельних ділянок у власність громадян для ведення особистого селянського господарства. У цьому зв'язку набувають актуальності питання щодо визначення правової природи особистих селянських господарств. Необхідність у такому дослідженні зумовлена й тим, що потреба у доктринальному аналізі правового регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі виробництва сільськогосподарської продукції на земельних ділянках призначених для ведення особистих селянських господарств, зумовлена й тим, що у науці аграрного, земельного, цивільного, трудового та інших галузей права питання правового становища особистих селянських господарств, на відміну від правового забезпечення розвитку особистих селянських господарств, не висвітлювались. Проведені Вказані вище обставини й обумовили вибір теми курсової роботи.

Мета курсової роботи. Метою є проведення науково-теоретичного аналізу правового становища особистих селянських господарств в Україні.

Для досягнення мети курсової роботи були поставлені наступні завдання:

1. визначити поняття особистого селянського господарства;

2. детально описати порядок створення особистого селянського господарства;

3. описати як провадиться діяльність особистого селянського господарства;

4. та описати порядок припинення особистого селянського господарства.

Об`єктом дослідження є особисті селянські господарства як самостійний вид діяльності громадян з виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Предмет дослідження складають суспільні відносини, що виникають у процесі ведення особистих селянських господарств громадян в Україні і потребують адекватного правового регулювання.

Методологічну основу дослідження складають історичний, порівняльно-правовий, формально-логічний, структурно-функціональний, статистичний, системного аналізу та комплексний методи дослідження. Історичний та порівняльно-правовий методи дослідження застосовувались дисертантом при дослідженні розвитку законодавства України щодо ведення особистих селянських господарств, при порівнянні правового становища колгоспних дворів періоду Радянської України, які були однією з організаційно-правових форм ведення особистих підсобних господарств громадян, та правового становища особистих селянських господарств у сучасних умовах. Формально-логічний, структурно-функціональний, статистичний, системного аналізу та комплексний методи дослідження дозволили проаналізувати зміст чинних нормативно-правових актів, які визначають правове становище особистих селянських господарств громадян в Україні, виділити ознаки особистих селянських господарств та на їх основі сформулювати визначення поняття особистого селянського господарства як правової категорії, визначити суб'єкт та об'єкт права на ведення особистого селянського господарства. Використання названих методів пізнання дало можливість визначити необхідні напрямки правового регулювання ведення особистих селянських господарств та комплексно дослідити правове становище особистих селянських господарств громадян в Україні.

Науково-теоретичну основу дослідження склали наукові праці відомих вітчизняних вчених-правознавців у галузі аграрного, земельного права.

1. Особисте селянське господарство - суб'єкт господарювання

1.1 Поняття особисте селянське господарство

У сучасних умовах реформування аграрного сектора економіки України існує й буде зростати потреба в загальних (у масштабах країни) нормах, якими забезпечуються формування середовища, сприятливого для створення та ефективного функціонування сільськогосподарських товаровиробників, системи сільського розселення, яка б відповідала новим виробничим відносинам, а також відновлення, розвиток та утримання на цій основі соціальної та інженерної інфраструктури села. Особисте селянське господарство як первинна форма організації виробництва сільськогосподарської продукції особистою працею членів сільської сім'ї і як форма її реалізації, є в цьому процесі джерелом додаткових (а подекуди й єдиних) доходів, котрі забезпечують повне задоволення матеріальних, житлових, культурно-побутових потреб громадян. [22, c. 153]

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. «Про особисте селянське господарство», особисте селянське господарство являє собою господарську діяльність, здійснювану без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально (або тими особами, які перебувають у сімейних або родинних стосунках і спільно проживають), з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, перероблювання й споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг із використанням майна особистого селянського господарства, зокрема й у сфері сільського зеленого туризму.

Можна сказати, що особисте селянське господарство -- це форма організації індивідуального аграрного виробництва на основі приватної власності, побудоване на праці членів сім'ї. На відміну від селянського (фермерського) господарства воно не є юридичною особою і не може застосовувати працю найманих осіб за контрактом чи договором.

Особисте селянське господарство слід розглядати як форму сільськогосподарського виробництва аграрної продукції і отримання додаткового прибутку (до заробітної плати працюючих, пенсії) на основі приватної власності, де задовольняються інтереси громадян, які ведуть таке господарство, та суспільства. [25, c. 7-8]

Особистому селянському господарству як формі аграрного виробництва властивий набір функцій, які поділяються на соціальні та економічні. До соціальних функцій належать:

1. формування господарського бережливого ставлення до землі, природи;

2. виховання любові до сільськогосподарської праці, трудове виховання та професійна орієнтація молоді;

3. формування професійних якостей сучасного підприємця (ініціативність, діловитість, самостійність, навички економічного і дбайливого ведення господарства).

До економічних функцій цього господарства слід віднести:

1. отримання за рахунок високої якості робіт більшої кількості продукції з одиниці площі або голови продуктивної худоби;

2. більш оперативна реалізація малими партіями свіжої продукції, що швидко псується;

3. підвищення якості земельних ділянок, уніфікація виробничих і побутових відходів, які не можуть використовуватися у великому виробництві;

4. можливість повного використання в інтересах суспільства трудових ресурсів, не зайнятих у суспільному виробництві;

5. заощадження затрат на виробниче будівництво за рахунок використання дрібних господарських будівель;

6. вироблення продукції, яку неможливо за існуючими технологіями виготовляти в умовах великого виробництва. [20, c. 114]

1.2 Ознаки особистого селянського господарства

селянський господарство особистий

Вчені, керуючись визначенням даним в законі та, в результаті досліджень виділяють велику кількість ознак та властивостей особистого селянського господарства. Найбільш повним і узагальненим вважається перелік ознак даний професором В.В. Янчуком, який зазначає, що сучасному особистому селянському господарству притаманні такі ознаки:

1. це -- форма виробництва, яка ґрунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер;

2. це -- сукупність майна, що має вартісне вираження, ціну й належить громадянам на праві спільної в власності, тобто майно,що знаходиться у власності двох чи більше осіб;

3. особисте селянське господарство доповнює суспільне виробництво, має щодо нього підсобний характер, є додатковим (а не основним) джерелом прибутків;

4. воно має, в основному, споживчий характер;

5. його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження;

6. спеціальне нормативно правове регулювання: (Закон України віл 15 травня 2003 року «Про особисте селянське господарство»; Земельний кодекс);

7. чисельний суб'єктивний склад: може складатися з одного громадянина або з членів однієї сім'ї, що «спільно проживають і ведуть таке господарство»;

8. не потребують реєстрації, а підлягають обліку, який здійснюють сільські, селищні, міські ради - за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики;

9. суб'єктом права на ведення особистого селянського господарства є виключно фізична особа (фізичні особи) незалежно від місця проживання та громадянства;

10. метою ведення особистого селянського господарства є виробництво сільськогосподарської продукції, отримання доходів (основних або додаткових);

11. ведення особистого селянського господарства не є підприємницькою діяльністю. ст. 52 Господарського кодексу України визначає цей вид діяльності, як самостійну, систематичну господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку;

12. це господарська діяльність. При цьому відповідно до ч. 1 ст. З Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Однак слід зауважити, що дане визначення господарської діяльності суперечить іншій важливій рисі особистого селянського господарства, зокрема його переважно особистому, а не суспільному характеру. Вважаємо, що необхідно усунути цю суперечність у законодавстві для запобігання проблем у практиці застосування відповідних правових норм;

13. основним видом діяльності особистого селянського господарства є виробництво, переробка та споживання сільськогосподарської продукції, реалізація її надлишків та надання послуг, в тому числі у сфері сільського зеленого туризму. [16, c. 259-260]

Під сільським зеленим туризмом слід розуміти діяльність сільського населення, що пов'язана із сільським середовищем, сільським будинком і заняттями, що ставлять до центру уваги природу і людину.

З урахуванням наведених правових ознак особисті селянські господарства визначаються як урегульований нормами права вид самостійної господарської діяльності, яка здійснюється однією чи декількома фізичними особами переважно за рахунок власної праці, власного майна та фінансових коштів на одержаній належним чином земельній ділянці сільськогосподарського призначення з метою виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, одержання постійних (додаткових або основних) прибутків. [25, c. 10-11]

1.3 Суб'єкти, що мають право ведення особистого селянського господарства

Суб'єктами на право ведення особистого селянського господарства є громадяни, які не пов'язані трудовими та членськими відносинами із сільськогосподарськими підприємствами, а також ті громадяни, що перебувають у таких відносинах. Особисте селянське господарство ведуть працівники сільського господарства, інші громадяни, які здійснюють господарсько-трудову діяльність в особистому господарстві у вільний від основної праці в суспільному виробництві час. Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» право на здійснення діяльності в особистому селянському господарстві мають: без створення юридичної особи фізичні особи індивідуально чи особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають. Для того, щоб мати право на участь в особистому селянському господарстві особи мають відповідати, згідно Закону України «Про особисте селянське господарство» та інших нормативно-правових актів, наступним вимогам:

1. це завжди фізична особа (-и), тобто людина, яка може виступати як учасник цивільних відносин;

2. особа (-и) має володіти повною цивільною дієздатністю, яка набута в зв'язку з досягненням віку чи за рішенням органу опіки та піклування;

3. особа (-и) може бути будь-якого громадянства (підданства) чи апатридом;

4. наявність у фізичної особи земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Проте як зазначалося вище, особа може вести особисте селянське господарство не лише індивідуально, а й за допомогою інших осіб. Ними можуть бути фізичні особи, що відповідають таким вимогам:

1. перебувають у родинних чи сімейних зв'язках. Це родичі першого ступеня споріднення. До них належать, відповідно до ст. 2 Сімейного кодексу України, один з членів подружжя, діти, усиновлювачі, усиновлювані, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, брати, сестри, свояки;

2. спільно проживають з засновником. Спільне проживання - це таке, що пов'язує осіб спільним побутом та взаємними правами й обов'язками, а також визнає майно, набуте за час такого спільного проживання, спільною сумісною власністю цих осіб.

При визначення суб'єкта важливим для українського законодавства та правозастосовної діяльності є розмежування юридичного поняття «особисте селянське господарство» і «фізична особа, яка провадить підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (приватний підприємець)». Розмежування названих понять здійснюється на підставі того, що статус приватного підприємця - суб'єкта підприємницької діяльності набувається після здійснення державної реєстрації у відповідному органі державної реєстрації. Ведення особистого селянського господарства здійснюється після отримання відповідної земельної ділянки та не передбачає здійснення державної реєстрації. [25, c. 30-33]

2. Створення особистого селянського господарства

2.1 Умови і порядок наділення осіб земельними ділянками для ведення особистого селянського господарства

Діючий Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. на підставі ст. ст. 116, 118 і 121 статей передбачає безоплатну передачу громадянам України шляхом приватизації земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектарів.

Сьогодні найсприятливішим способом отримання землі для облаштування є приватизація (безоплатна передача із земель державної або комунальної власності) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром до двох гектарів. Ділянка повинна відноситися до земель сільськогосподарського призначення і знаходитися в запасі або бути в резервному фонді. Також є можливість оформити земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в оренду терміном до 50 років. Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства тільки на умовах оренди.

Згідно частини 2 статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать:

1. сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сінокоси, пасовища);

2. несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги і інші захисні насадження, окрім тих, які віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації і т.п.).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність і надаються в користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасу худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України).

Окрім цього, згідно ч. 2 ст. 56 Земельного кодексу України громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування і органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватися у власність замкнуті земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських і інших господарств. [22, c. 113-114]

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється у випадку:

1. приватизації земельних ділянок, які знаходяться в користуванні громадян;

2. отримання земельних ділянок в результаті приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ і організацій;

3. отримання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, визначених цим Кодексом, здійснюється один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України).

Згідно Цивільного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, окрім земель, переданих в приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Тобто, рішення про приватизацію землі для ведення особистого селянського господарства у межах населеного пункту приймає сільська (селищна) рада, а за межами населеного пункту - райдержадміністрація. [19, c. 200]

Після подання заяви настають процедурні правовідносини, які проходять у такому порядку:

1. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у розмірі не більше 2-х гектарів, подають клопотання (Додаток № 1) до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

2. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

3. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проект повертається заявнику у зазначений у цій частині строк.

Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

4. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (Додаток № 2).

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Також землі для особистого селянського господарства можуть надаватися в оренду. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній та комунальній власності, здійснюється на підставі рішення компетентних органів. Особа, що бажає взяти земельну ділянку в оренду подає клопотання (Додаток № 3) до про надання земельної ділянки відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Після подання клопотання процедура в цілому схожа на приватизацію. Оскільки відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, для ведення особистого селянського господарства не потрібно проводити тендер. Кінцевим етапом при отриманні земельної ділянки в оренду є рішення компетентних органів.

2.2 Облік особистих селянських господарств

Порядок обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними та міськими радами установлює правила організації збору первинних даних про особисті селянські господарства.

Питання обліку особистих селянських господарств регулюється Наказом Державного комітету статистики «Про затвердження Порядку обліку особистих селянських господарств» 26 жовтня 2009 року N 409 та Інструкцією з ведення погосподарського обліку в сільських, селищних та міських радах, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 18.04.2005 N 95. Що прийняті відповідно до статей 14, 18 Закону України «Про державну статистику», статті 4 Закону України «Про особисте селянське господарство», розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2009 N 685-р «Про заходи з розв'язання проблемних питань соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів» з метою встановлення кількості особистих селянських господарств та їхніх основних характеристик для інформаційного забезпечення органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. [17, c. 147-148]

Облік особистих селянських господарств здійснюється у складі погосподарського обліку, що ведеться сільськими, селищними, міськими радами за такими формами первинної облікової документації:

1. форма № 1 «Погосподарська книга N ___ на 2006 - 2010 роки»;

2. форма № 4 «Список домоволодінь, господарі яких не проживають постійно на території ради» ;

3. форма № 5 «Список осіб, яким надані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства».

Форма № 1 та форма № 4 використовуються для обліку особистих селянських господарств сільськими, селищними, міськими радами, на території яких розташовані сільські населені пункти, форма № 5 - міськими, а також селищними радами в частині міських поселень.

Форма № 1 та форма № 4 заповнюються на підставі суцільних обходів домогосподарств і опитування населення під час перезакладення документів погосподарського обліку, перевірки й уточнення даних погосподарського обліку в період з 1 до 15 січня та з 1 до 5 червня кожного року, даних книг реєстрації актів цивільного стану громадян, земельно-кадастрової документації, усних повідомлень громадян.

Форма № 5 заповнюється за потреби на підставі рішень органів місцевого самоврядування про надання громадянам землі з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», земельно-кадастрової документації, усних повідомлень громадян.

У разі ведення особистого селянського господарства для його обліку у формах № 1, № 4 та № 5 зазначаються:

1. прізвище, ім'я, по батькові особи, якій була надана земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства;

2. постійне місце проживання;

3. площа земельної ділянки, яка належить цій особі або перебуває у її користуванні в межах сільської, селищної, міської ради;

4. назва і дата документа, який засвідчує право власності або право користування земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства;

5. прізвище, ім'я, по батькові осіб, які разом з нею ведуть особисте селянське господарство;

6. у випадках, передбачених статтею 11 Закону України "Про особисте селянське господарство", проставляється дата припинення ведення особистого селянського господарства.

Протягом року сільська, селищна, міська рада систематично здійснюють відповідні записи про зміни, що відбуваються у веденні особистого селянського господарства: зміни членства в особистому селянському господарстві, зміни в складі та розмірах площ земельної ділянки/ділянок, їхньої оренди тощо, із зазначенням дати і причини змін та за потреби з посиланням на документи, що засвідчують ці зміни.

Під час перезакладення документів погосподарського обліку, перевірки й уточнення даних погосподарського обліку за Формо. № 1 всі записи в особовому рахунку домогосподарства проводяться безпосередньо в домогосподарствах шляхом опитування голови або іншого дорослого члена домогосподарства.

Особовий рахунок кожного домогосподарства після його заповнення під час обходів як у період закладення нових погосподарських книг, так і під час суцільної перевірки й уточнень записів у раніше заведених особових рахунках домогосподарств обов'язково повинен бути підписаний членом домогосподарства, що записаний першим, - головою домогосподарства або, в разі його відсутності, дорослим членом домогосподарства, а також особою, яка відповідає за ведення погосподарського обліку в сільській, селищній, міській раді, або особою, що робить перевірку та запис.

Облік особистих селянських господарств у формі № 4 подібним до Форми № 1 чином, проте має свої особливості. Якщо на території сільської, селищної, міської ради є домоволодіння з прилеглою земельною ділянкою з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства» або земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства без розташованих на ній будівель, власник якого/якої проживає постійно за межами відповідної ради, а право власності на нього/неї набув на підставі успадкування, придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, ренти, інших цивільно-правових угод, відомості про нього/неї заносяться до форми № 4.

У разі необхідності, якщо особа, місце проживання якої зареєстровано за межами відповідної сільської, селищної, міської ради і якій належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, здійснює господарську діяльність із ведення особистого селянського господарства, у Формі № 4 проставляються відповідні відмітки.

Що стосується до Форми № 5 то її складають міські, а також селищні ради в частині міських поселень за умови виділення громадянам із земель, закріплених за міськими радами, земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Записи до форми № 5 заносяться на підставі відповідних рішень міської, селищної ради з подальшим унесенням уточнень і змін до існуючих записів. Якщо на території селищ міського типу та міських поселень раніше вже були виділені земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, то особи, яким вони були виділені, також уносяться до цього списку.

Будь-які записи, до книги кожної із форм, відносно особи, яка здійснює господарську діяльність із ведення особистого селянського господарства, засвідчуються її підписом і підписом особи, яка відповідає за ведення погосподарського обліку в сільській, селищній, міській раді, або особою, що робить запис. [25, c. 68-70]

2.3 Особовий рахунок особистого селянського господарства

Особовий рахунок домогосподарства - це документ, що є складовою частиною погосподарського обліку, який вміщує основні показники, що безпосередньо характеризують особисте селянське господарство. Кожний особовий рахунок має свій номер. Номер особового рахунку є порядковим номером запису, який присвоюється йому при закладенні (перезакладенні) облікової документації з погосподарського обліку і є постійним протягом п'яти років. Під цим номером домогосподарству виписуються повідомлення, повістки тощо; він зазначається в списках домогосподарств, які складаються фінансовими, статистичними та іншими органами

Особовий рахунок відкривається на кожне особисте селянське господарство за фактом реєстрації постійного місця проживання його членів за даною адресою (включаючи піднаймачів). Якщо домогосподарство складається з однієї особи, для нього також відкривається особовий рахунок.

Після закінчення суцільного обходу дворів у всіх населених пунктах та запису всіх домогосподарств місцевої ради в погосподарські книги здійснюється присвоєння номерів відкритим для домогосподарств особовим рахункам. Для цього здійснюється безперервна нумерація особових рахунків домогосподарств, яка є єдиною щодо всієї місцевої ради та незмінною протягом усього періоду дії погосподарських книг (п'ять років). Якщо для записів про велике домогосподарство було використано декілька аркушів, номер особового рахунку дублюється на кожному з них. Установлювати окрему нумерацію особових рахунків домогосподарств для кожного населеного пункту забороняється.

Номер особового рахунку домогосподарства залишається незмінним:

1. При переїзді всіх членів домогосподарства на постійне місце проживання з одного населеного пункту до іншого в межах однієї місцевої ради;

2. При переїзді всіх членів домогосподарства на постійне місце проживання з однієї вулиці на іншу в межах одного й того ж самого великого населеного пункту;

3. У разі заміни члена домогосподарства, записаного першим, - голови домогосподарства (у зв'язку зі смертю або з інших причин). У цьому разі у верхній частині особового рахунку (з лівого боку) закреслюється старе прізвище, ім'я та по батькові і замість нього вписується нове прізвище, ім'я та по батькові члена домогосподарства, якого записано першим, - голови домогосподарства без зміни номера особового рахунку домогосподарства.

При утворенні на території ради нового домогосподарства після закладення погосподарських книг, для нього відкривається особовий рахунок, якому присвоюється черговий порядковий номер незалежно від того, в якому населеному пункті утворилося це домогосподарство та яким номером закінчена книга даного населеного пункту при закладенні книги.

При розділенні одного домогосподарства на два (чи більше) з особового рахунку виключаються (викреслюються) особи, які виділилися з його складу.

При об'єднанні двох (або більше) домогосподарств в одне (наприклад, у разі одруження членів домогосподарств) за ним зберігається номер особового рахунку одного з цих домогосподарств.

У разі, якщо домогосподарство в повному складі вибуває на постійне місце проживання за межі місцевої ради або ліквідується з будь-яких інших причин, особовий рахунок такого домогосподарства закривається.

Номери закритих особових рахунків залишаються вільними і протягом дії погосподарських книг більше ніяким іншим домогосподарствам не присвоюються.

Особовий рахунок домогосподарства складається з титульної частини, розділу I «Список членів домогосподарства», розділу II «Житловий будинок (квартира) в приватній власності громадян», розділу III «Худоба та птиця в приватній власності домогосподарства», розділу IV «Сільськогосподарська техніка в приватній власності домогосподарства», розділу V «Земля у приватній власності та оренді членів домогосподарства», розділу «Додаткові відомості» та спеціальної частини, відведеної для підписів голови домогосподарства та уповноваженої особи, що здійснювала записи.

3. Діяльність особистого селянського господарства

3.1 Правовий режим майна особистого селянського господарства

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать житлові будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини й птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства.

Своєрідною основою майна особистого селянського господарства є садиба. Відповідно до ст. 381 Цивільного Кодексу вона являє собою земельну ділянку разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними й підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. Специфіка правового статусу садиби полягає в тому, що в разі відчуження житлового буднику відчужується і вся садиба, якщо інше не встановлено договором або чинним законодавством.

Можливість будівництва житлового буднику та необхідних господарських будівель є принциповим моментом у процесі створення і діяльності особистого селянського господарство. Тому чинне законодавство містить низку положень, якими закріплюються пільги у сфері житлового будівництва на селі. Так, відповідно до ст. 9 Закону України від 17 жовтня 1990 р. «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» особи, які переселяються в трудонедостатні сільські населені пункти, і місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському господарстві, переробних та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або соціальній сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями за рахунок державного бюджету. Житло, збудоване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів, через 10 років передається в приватну власність цим громадянам, якщо вони працюють у зазначених галузях. Крім того, цей Закон встановлює переваги села порівняно з містом (у розрахунку на душу населення) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури й спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- та електропостачання, телефонізації, зв'язку, комунальних об'єктів, у послугах радіо й телебачення, забезпечуються рівні з містом умови постачання промисловими та продовольчими товарами, а також рівень медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування за науково обґрунтованими нормативами. Однак на практиці всі ці положення виявились декларативними. У сільській місцевості не тільки не існує переваг порівняно з містом, а, скоріше, -- навпаки.

Сільськогосподарські тварини та птиця використовуються для ведення особистого селянського господарства в межах правового режиму, встановленого для них ст. 180 Цивільного кодексу. У ній передбачається, що тварини є особливим об'єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, зазначених чинним законодавством.

Закон не дає вичерпного переліку майна, яке може використовуватись в особистому селянському господарстві. Тому, відповідно до ст. 325 Цивільного кодексу, у власності такого господарства може бути будь-яке майно, за винятком окремих видів майна, які, за чинним законодавством, можуть йому належати. Крім того, особисте селянське господарство може мати будь-яке майно на праві користування, придбане шляхом укладання договорів оренди, прокату, позички тощо.

Майно особистого селянського господарства може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю членів господарства, які разом володіють і користуються ним. Розпорядження майном особистого селянського господарства здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до положень ст. 346 Цивільного кодексу право власності на майно для ведення особистого селянського господарства може припинятися в разі:

1. відчуження власником свого майна;

2. відмови власника від права власності;

3. припинення права власності на майно, яке за законом не може належати певній особі;

4. знищення майна; викупу земельної ділянки через суспільну потребу;

5. викупу нерухомого майна у зв'язку із викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене;

6. звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

7. реквізиції;

8. конфіскації;

9. смерті власника.

Право власності може бути припинено в інших випадках, встановлених чинним законодавством.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду. Тобто підставою для цього можуть бути рішення та постанови судів у цивільних справах, вироки та постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень, постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення, рішення третейських судів, а також рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках. [25, c. 198-200]

3.2 Правовий режим земель особистого селянського господарства

Особистому селянському господарству належать земельні ділянки не більше 2 га., передані фізичним особам у власність або оренду чи придбані на підставі цивільно-правових угод. Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшено у разі виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами такого господарства. Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів господарства.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби знаходяться тільки в державній або комунальній власності і використовуються виключно як сіножаті та пасовища. їх можуть орендувати громадяни або користуватися ними як громадськими сіножатями та пасовищами. Земельні ділянки для городництва також є об'єктами виключно державної або комунальної власності й надаються в користування громадян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях обмежується можливістю зведення лише тимчасових споруд для зберігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторічних плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських споруд тощо. Порівнюючи зміст правового режиму земель для сінокосіння й випасання худоби, для садівництва та городництва зі змістом правового режиму земель особистого селянського господарства можна зробити висновки:

1. правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

2. члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосіння й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Іноземні громадяни та особи без громадянства також можуть мати такі ділянки, призначені для цієї мети, але, на відміну від громадян України, тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власності на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод, безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його членам у користування, прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову та спільну сумісну власність (подружжя). Відповідно до ст. 12 Закону України від 5 червня 2003 р. «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право спільної часткової власності чи спільної сумісної власності на земельні ділянки, виділені в натурі (на місцевості) єдиним масивом, посвідчується одним державним актом на право власності на земельну ділянку. Власнику однієї чи кількох земельних часток (паю) в межах земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, видається один такий державний акт. Оформлення державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв) здійснює землевпорядна організація, яка виконала землевпорядні роботи щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості). У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства розміром менше 2 га (на підставі положень Земельного кодексу), мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених ст. 121 Земельного кодексу для ведення особистого селянського господарства. [18, c. 123-124]

3.3 Права та обов'язки членів особистого селянського господарства

Права та обов'язки особистого селянського господарства можна поділити на ті що виникають у сфері діяльності та ті що виникають, щодо правового режиму земель.

Стосовно діяльності особистого селянського господарства члени особистого селянського господарства мають право:

1. самостійно господарювати на землі;

2. укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству на принципах передбачених в Цивільному кодексі України. . Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який має повну цивільну дієздатність;

3. реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам без комерційної мети. Сума має лише покривати витрати на виготовлення продукції;

4. самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва;

5. відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити відповідно до Цивільного кодексу України, та нормативно-правових актів, що обслуговують банківську сферу;

6. бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;

7. отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії. Тобто, ведення особистого селянського господарства в основному є додатковим джерелом доходу і тому не позбавляє право на пенсію у межах не менше прожиткового мінімуму;

8. надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства;

9. використовувати в для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості. Дане використання обмежене законом і видобування корисних копалин можливе лише на глибині не білеш двох метрів, а води на глибину не більше 25 метрів. Для видобутку корисних копалин на глибину, що перевищує ці норми потрібно придбавати гірничий дозвіл;

10. на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

Вчені зазначають, що право членів особистого селянського господарства на зовнішньоекономічну діяльність, закріплене в ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство", суперечить нормам Закону України від 16 квітня 1991 р. Про зовнішньоекономічну діяльність". Згідно зі ст. ст. З, 5 цього Закону, фізичні особи можуть бути суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності тільки за умов набуття ними цивільної дієздатності, відповідно до законів України, а також до умов реєстрації (якщо вони мають постійне місце проживання на території України) як суб'єктів підприємницької діяльності. Оскільки ведення особистого селянського господарства відбувається без створення юридичної особи, то громадяни, які ведуть таке господарство, не можуть виступати суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Отже, якщо член особистого селянського господарства зареєструється як суб'єкт підприємництва, він не зможе на законних підставах займатися зовнішньоекономічною діяльністю як член такого господарства. [25, c. 80]

Члени особистого селянського господарства зобов'язані:

1. дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;

2. забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;

3. підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

4. не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

5. дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

6. своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;

7. дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;

8. надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Відносно ж прав та обов'язків, щодо правового режиму земель то особисте селянське господарство має право:

1. продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2. самостійно господарювати на ній;

3. бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції;

4. використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

5. відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом;

6. споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов'язками особистого селянського господарства щодо належних йому земель є:

1. забезпечення використання їх за цільовим призначенням;

2. додержання вимог законодавства про охорону довкілля;

3. своєчасна сплата земельного податку;

4. непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

5. підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі;

своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиерозійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем. [25, c. 91-93]

3.4 Підтримка особистих селянських господарств з боку держави

Державна підтримка особистих селянських господарств здійснюється відповідно до загальнодержавних і регіональних програм за рахунок державного і місцевих бюджетів. Кабінет Міністрів України відповідно до загальнодержавних програм при підготовці проекту Державного бюджету України, а також органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, відповідно до регіональних програм, в проектах місцевих бюджетів щорічно передбачають відповідні кошти на підтримування таких господарств.

Органи виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані сприяти особистим селянським господарствам: в організації в сільській місцевості кредитних спілок, сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів та соціально-побутового обслуговування, забезпечення кормами й молодняком худоби та птиці; в організації діяльності з надання інженерно-технічних, ветеринарних, агрономічних, зоотехнічних та інших послуг, а також послуг із забезпечення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінною та продуктивною худобою, гібридами та кросами птиці, сільськогосподарською технікою та обладнанням; у виділенні земельних ділянок єдиним масивом; в отриманні кредитів для будівництва житла, господарських будівель і споруд, придбанні сільськогосподарської техніки та обладнання; в організації у сільській місцевості фахової підготовки та перепідготовки членів особистого селянського господарства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України 31 травня 1995 р. № 38 «Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств» на особисті селянські господарства поширено дію п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 1991 р. № 96 «Про розвиток селянських (фермерських) господарств і кооперативів по виробництву сільськогосподарської продукції»(в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 1992 р. № 133) в частині забезпечення їх насінням та племінним молодняком худоби й птиці.

Чинним законодавством закріплюється принцип захисту державою сільської поселенської мережі незалежно від категорії, розміру та місця розташування сільських населених пунктів. Будь-які перетворення сільських поселень (об'єднання, роз'єднання, перейменування, переведення до іншої категорії тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій районних рад лише з волі жителів цих поселень. Запроваджується постійне обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок здійснення моніторингу встановлює Кабінет Міністрів України. [16, c. 261-262]