Главная
Коллекция "Otherreferats"
Государство и право
Відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством
Відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством
Забезпечення прав людини в питаннях відшкодування завданої шкоди. Юридичний механізм забезпечення прав людини та їх конституційні гарантії. Відшкодування моральної шкоди відповідно до норм трудового законодавства. Визначення розміру відшкодувань.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 17.04.2011 |
| Размер файла | 60,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на httр://www.аllbest.ru/
Міністерство освіти і науки України
Національний транспортний університет
Кафедра транспортного права та логістики
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни
"Трудове право України"
на тему:
"Відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством"
Підготувала
Студентка гр. ТП-ІІІ-3
Чепурко Наталія
Перевірила
Дегтярьова О.М.
Київ, 2010
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Особливості забезпечення прав людини в питаннях відшкодування завданої шкоди
- 1.1 Юридичний механізм забезпечення прав людини та їх конституційні гарантії
- 1.2 Особливості законодавства щодо реалізації прав громадян в питаннях відшкодувань
- Розділ ІІ. Відшкодування моральної шкоди відповідно до норм трудового законодавства
- 2.1 Загальна характеристика моральної шкоди
- 2.2 Умови настання відповідальності за заподіяну моральну шкоду
- 2.3 Визначення розміру відшкодувань
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Головним завданням будь-якої демократичної держави є створення ефективної системи захисту прав і свободи людини, адже вони є невід'ємними від соціальної діяльності людей, від їх суспільних відносин, способів буття особистості. Такі права, як право на життя, честь та гідність, недоторканість особи, свобода думок та переконань, автономія особистості тощо, є необхідною умовою життя людини, а тому повинні бути визнані та охоронятись державою. Надзвичайно важливою для кожного з нас є можливість реалізувати себе, свої навички та вміння, цим самим заробити певний соціальний статус та досягнути успіху в житті, забезпечити всім необхідним себе та своїх близьких, саме тому Конституція України серед всіх інших прав закріпила право кожного громадянина на працю і встановила умови для його реалізації. Зокрема, вона гарантує рівні можливості у виборі професії, роду трудової діяльності й захист від незаконного звільнення. Трудове законодавство встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові у разі порушення його законних трудових прав. Актуальність даної теми зумовлена необхідністю дослідження проблем, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, адже на даному етапі проблема відшкодування моральної (немайнової) шкоди є однією з найбільш гостро дискусійних у сучасній вітчизняній юриспруденції. Це пов'язано з певною новизною функціонування зазначеного кола правових норм, що регламентують інститут моральної шкоди, та суперечливістю судової практики, що є наслідком наявності прогалин в чинному законодавстві щодо застосування інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди, реалізації його ключових норм та механізмів. Саме тому, вирішення теоретичних та практичних аспектів цієї проблеми є надзвичайно важливим для забезпечення реалізації та захисту конституційних прав та свобод. Отже, можна зазначити, що проблема відшкодування шкоди не просто актуальна, вона є надзвичайно болючою для більшості населення будь-якої країни. Нам доводиться спостерігати, скільки людей звертається до суду за захистом свого порушеного права. Хотілося б, щоб кількість заяв, поданих до суду, відповідала кількості розглянутих, а в результаті прийнятих правильних рішень щодо відшкодування заподіяної шкоди. Через те, що весь механізм відшкодування шкоди потребує значного доопрацювання, розмір компенсації дуже мізерний. А кількість громадян, які знають, що право на компенсацію моральної шкоди взагалі існує, ще менша, у результаті чого людина в демократичній державі почуває себе незахищеною.
Метою роботи є розробка визначень основних теоретичних понять, визначення сфери правового регулювання відносин, що складаються в процесі відшкодування заподіяної порушенням трудових прав моральної шкоди. Для досягнення цієї нами були поставлені такі завдання:
· дослідити юридичний механізм забезпечення прав людини та їх конституційні гарантії;
· визначити поняття моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав;
· провести класифікацію моральної шкоди за найбільш суттєвими ознаками;
· визначити особливості відшкодування моральної шкоди при порушенні трудових прав працівника;
· дослідити порядок визначення розміру відшкодування заподіяної шкоди;
· вивчення чинного законодавства, яке регулює питання щодо відповідальності за заподіяну шкоду.
Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають між власником або уповноваженим ним органом та працівником внаслідок заподіяння порушенням трудових прав моральної шкоди, а також сфера дії цього правового інституту. Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що містять норми щодо відшкодування моральної шкоди, та наукові джерела, у яких викладені теоретичні обґрунтування доцільності цього способу захисту суб'єктивних прав особи. Слід сказати, що над питанням відшкодування моральної (немайнової) шкоди працювало чимало дослідників. Серед останніх потрібно відмітити: Бакірову І.О., Бєлякову А.М., Бєлявського О.В., Донцова С. Є., Йоффе О.С., Калмикова Ю.Х., Крикунова О.В., Майданика Л.А., Тархова В.А., Шимінова М.Я., Чернадчука В.Д. Серед сучасних українських і закордонних вчених можна назвати Азімова Ч.Н., Беляцкина С.А., Боброву Д.В., Загорулько А.І., Корчевну Л.О., Малеїну М.М., В.П. Паліюка, Підопригору О.А., Підопригору О.О., Ромовську З.В., Саніахметову Н.О., Шимон С.І. та інші.
Розділ І. Особливості забезпечення прав людини в питаннях відшкодування завданої шкоди
1.1 Юридичний механізм забезпечення прав людини та їх конституційні гарантії
На сучасному етапі розвитку світової спільноти проблема прав і свобод людини є однією з найактуальніших. У цьому напрямку прийнято низку міжнародних нормативно-правових актів, котрі визначають людину найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави.
Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те, що визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру [2]. Преамбула до Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права проголошує, що всі права людини "випливають із властивої людській особі гідності".
В умовах розвитку демократії, додержання прав і свобод людини створення належної та ефективної національної системи судового захисту, порушених прав, у тому числі й права на відшкодування моральної шкоди, стає одним з головних завдань держави. Віднині головним змістом і спрямованістю діяльності нашої країни стають права і свободи людини та гарантії їх здійснення. Утвердження та забезпечення цих прав і свобод Конституція України покладає на державу як її головний обов'язок. Недарма, на відміну від існуючого раніше наголосу: "Людини для держави" Конституція України 1996 року проголосила "Держава для людини". Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком. Вступ України Вступ України в 1997 році до Ради Вступ України до Ради Європи, з одного боку, став суттєвим кроком нашої держави в процесі європейської інтеграції, а з другого - засвідчив прийняття Україною на себе цілої низки міжнародно-правових зобов'язань, насамперед, щодо поваги та захисту прав людини. [33, с. 56]
Повага до демократичних цінностей, верховенство права та захист прав людини визначені в основних документах, пов'язаних з інтегруванням України до Європи, таких, як Копенгагенські критерії - перепустка для вступу до Європейського Союзу, План дій "Україна - ЄС", План дій "Україна - НАТО" та ін. У більшості демократичних держав основними механізмами захисту прав людини є суд (США, Канада), конституційна скарга (ФРН, Австрія, Іспанія), омбудсмен (Швеція, Норвегія, Фінляндія) тощо [28, с. 115].
Реалізуючи свою правоохоронну функцію, держава створює систему судових та правоохоронних органів, що дозволяє глибше зрозуміти суть державно-правових явищ, усвідомити механізм захисту прав людини та громадянина від протиправних посягань, скласти уявлення щодо реалізації в практичній діяльності відповідних органів правових норм. У правовій науці не має усталеного визначення механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Термін "забезпечення" має досить широке значення, що трактується: як створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що-небудь від небезпеки [34,c. 81]. У зв'язку з цим у правничій літературі використовується різне його термінологічне позначення, таке як: механізм "забезпечення", "реалізації", "здійснення", "гарантування" прав і свобод людини і громадянина. Крім того, до його структури включають неоднакову кількість елементів, однак найбільш загальними з них є: "гарантування", "реалізація", "охорона", "захист" і "відновлення". На думку М.Д. Савенко, основу механізму забезпечення прав і свобод людини і громадянина становлять правові принципи, норми (юридичні гарантії), а також умови і вимоги діяльності органів влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, громадян, які в сукупності забезпечують дотримання, реалізацію і захист прав та свобод громадян. Є думка, що це система взаємопов'язаних конституційних норм, які закріплюють основні права та свободи громадян і встановлюють гарантії їх реалізації, а також систему органів державної влади, місцевого самоврядування, інших інституцій держави, які забезпечують, охороняють і захищають основні права та свободи громадян [32, с. 68].
1.2 Особливості законодавства щодо реалізації прав громадян в питаннях відшкодувань
Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя та здоров'я честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави.
Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої таким порушенням.
У зв'язку з цим набуває особливої актуальності створення розвиненого механізму реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди.
Законом України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав - це компенсація моральної шкоди.
Цивільний Кодекс України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами.
Нині позов про відшкодування моральної шкоди набуває все більшої популярності. Це свідчить про зростання правосвідомості, правової культури громадян - ще один крок до правової держави, у центрі уваги якої перебуває кожна окрема особа.
На сьогодні відшкодування моральної шкоди передбачають: Закон України "Про захист прав споживачів", Закон України "Про інформацію", Закон України "Про телебачення і радіомовлення", Закон України "Про авторське право і суміжні права" та інші [12].
Розділ ІІ. Відшкодування моральної шкоди відповідно до норм трудового законодавства
2.1 Загальна характеристика моральної шкоди
Практично кожне правопорушення має своїм результатом певні негативні наслідки такі як зменшення наявних майнових, особистих благ. Відповідно шкода може бути майновою (заподіяною майну особи) та такою, що завдається самій особі (особистості). Якщо майнова (матеріальна) шкода має економічний зміст і підлягає грошовій, вартісній оцінці, то шкода, заподіяна особі, далеко не завжди може бути виміряна грошима, бо носить зовсім інший (неекономічний) характер. Мова йде про немайнову, або моральну шкоду [22, c. 65].
З відшкодуванням майнової шкоди не виникає особливих проблем, так як майно має грошову оцінку, а сума відшкодування відповідає розміру збитків, завданих майну. Інакше виглядають справи з моральною шкодою: грошима вона не вимірюється в принципі, але, водночас, особа, якій заподіяно немайнову шкоду, потребує захисту. Питання, пов'язані з відшкодуванням майнової шкоди, достатньо законодавчо регламентовані, глибоко досліджені доктриною цивільного права і відображені в судовій практиці. Цього не можна сказати про питання моральної шкоди та її компенсацію [21,c. 123].
У теорії і практиці нерозв'язаними або дискусійними залишаються ряд важливих питань щодо самого поняття моральної (немайнової) шкоди, кола осіб, які мають право на її компенсацію, а також стосовно самої можливості відшкодування моральної шкоди у майновій формі. Досить часто відстоюється думка про те, що моральна шкода не може бути оцінена і компенсована у грошовій або іншій матеріальній формі, оскільки за своєю природою така шкода належить до нематеріальної (духовної) сфери людського життя. Зокрема, видатний російський правознавець початку ХХ століття Г.Ф. Шершеневич зазначав: “Треба настільки зневажати людину як особистість, щоб переконувати її, що гроші здатні задовольнити всі моральні страждання. Переведення моральної шкоди в гроші - результат буржуазного духу, який вимірює все грошима і вважає все продажним [36, с. 89]. Такий погляд протягом довгого часу панував в радянській цивілістичній літературі. Звісно, ніхто не стане заперечувати, що у грошовій або іншій матеріальній формі не можна точно визначити обсяг втрат немайнового характеру, таких, як фізичні або душевні страждання, втрата або зниження репутації, престижу, приниження честі, гідності, втрата нормальних життєвих зв'язків. Ніхто не буде стверджувати, що грошима або іншим майном можна у повній мірі відшкодувати, відновити такі втрати, адже, скажімо, наслідки перенесеного душевного або фізичного болю не можна безслідно викинути з свідомості людини, примусити її забути про них. Якщо майнова шкода у вигляді збитків традиційно визначається в цивільному праві як така, що виникає в майновій сфері потерпілого, немайнова шкода виникає в іншій площині - сфері людської психіки, що й визначає суттєві особливості цього виду шкоди. Проте це не означає, що моральна шкода не повинна і не може бути відшкодована, адже іноді посягання на деякі особисті блага є набагато відчутніші для особи, ніж зменшення її майна.
Подібної думки ще на початку ХХ ст. дотримався видатний юрист С.А. Беляцкін, який в одній із своїх праць зазначав: “Нічого дивного в тому немає, що людина, в якої через чужу провину відібрано життєві радощі, задоволення, душевні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень… Цілком справедливо. що законодавець, забезпечуючи відшкодування такому потерпілому за рахунок правопорушника, зосереджує свою увагу на потерпілому і повністю ігнорує, наскільки це вигідно для правопорушника…" [15, с. 77].
Тому можна сміливо стверджувати, що компенсація моральної шкоди може мати не тільки немайнову (скажімо - публічне вибачення, публікація спростування відомостей, що не відповідають дійсності), а цілком матеріальну форму - гроші або інші види майна. Однак, таке відшкодування повинно проводитися у тій же площині, де і виникла моральна (немайнова) шкода, тобто у сфері людської психіки. Психічна сфера людини побудована таким чином, що моральні страждання (за своєю природою є негативними емоціями) як такі, чи пережиті внаслідок фізичних страждань є психічною реакцією свідомості людини на певні, негативні для неї зовнішні подразники (порушення суб'єктивних прав). Якщо ж після негативного подразника, який спричинив моральні страждання, на свідомість починає діяти інший, позитивний у людини виникають інші, позитивні емоції (заспокоєння, радість, задоволення тощо). При цьому можна з урахуванням індивідуальних особливостей людини підібрати настільки сильний позитивний подразник, що він викличе такі позитивні емоції, які здатні згладити негативні, нівелювати перенесені особою моральні страждання. Звичайно, певні наслідки пережитих страждань, залишаються у свідомості людини, проте у повсякденному житті вони не відчуваються або майже не відчуваються. Таким чином компенсація моральної шкоди відбувається в духовній сфері людини, а саме на емоційному рівні. Тому щоб відшкодувати моральну шкоду, нанесену особі, необхідно викликати у індивіда такі позитивні емоції, які б за своєю глибиною і силою були аналогічні (еквівалентні) моральним стражданням (негативним емоціям), які становлять сутність моральної шкоди [17,c. 231]. Подразником, здатним викликати в людини позитивні емоції, можуть бути як немайнові, так і майнові блага, адже ніхто не стане заперечувати, що факт набуття майна, майнової вигоди вже сам по собі зумовлює позитивні емоції. Що стосується грошової форми відшкодування моральної шкоди, то слід відзначити, що гроші, як особливий вид майна, який є загальним еквівалентом вартості, можуть бути витрачені особою для набуття саме тих майнових і немайнових благ, що здатні викликати позитивні емоції. При цьому призначення майнової компенсації полягає лише у тому, щоб викликати позитивні відлуння, здатні компенсувати моральні чи фізичні страждання [21,c. 89]. З точки зору трудового права моральна шкода - це втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних, психічних або фізичних страждань, заподіяних порушенням законних трудових прав, неправомірними діями або бездіяльністю з боку власника або уповноваженого ним органу, що призводять до приниження професійної честі, гідності, трудової репутації; ушкодження здоров'я; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного суспільного життя; порушення спілкування із оточуючими людьми; вимушених змін або обмежень у виборі трудової діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків. Будь-яке неправомірне діяння власника або уповноваженого ним органу може викликати у працівника тією чи іншою мірою моральні страждання, що спричиняє ушкодження здоров'я. Оскільки чинне законодавство визначає здоров'я як стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів, то очевидно, що неправомірне діяння власника або уповноваженого ним органу позбавляє працівника, щонайменше, одного з цих елементів. Таким чином, відсутність душевного або соціального благополуччя є ушкодженням здоров'я [21,c. 67].
Класифікація моральної шкоди в залежності від факторів, якими завдається моральна шкода, вона поділяться на: моральну шкоду, заподіяну фізичними стражданнями; моральну шкоду, заподіяну психічними (душевними) стражданнями; моральну шкоду, заподіяну фізичними та психічними (душевними) стражданнями (їх поєднанням). Перші два види являють просту моральну шкоду, тобто заподіяну одним видом страждань, а третій вид - складну моральну шкоду, тобто заподіяну поєднанням різних видів страждань. Залежно від виду протиправної поведінки власника або уповноваженого ним органу розрізняють активну моральну шкоду, тобто таку, що заподіяна неправомірними діями власника або уповноваженого ним органу; та пасивну моральну шкоду, заподіяну бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу, а саме невиконанням або неналежним виконанням покладених на нього обов'язків [24,c. 98]. Отже, на підставі всього вищезазначеного, можна зробити висновок, що моральна шкода - це шкода завдана насамперед емоційному стану людини, її духовній рівновазі. Довгий час у вітчизняній юриспруденції не приділялося достатньої уваги вирішенню даного питання, через що в законодавстві є певні прогалини, які не дозволяють на практиці об'єктивно вирішувати питання, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди.
2.2 Умови настання відповідальності за заподіяну моральну шкоду
Питання щодо умов, при наявності яких настає моральна шкода, котра підлягає відшкодуванню, є доволі дискусійним, адже завдання душевних чи фізичних страждань ще не достатньо, щоб у суб'єкта виникло право на відшкодування моральної шкоди. Цивільно-правова відповідальність в українському праві ґрунтується на понятті делікту як єдиної підстави такої відповідальності. Відповідальність за заподіяну працівникові моральну шкоду настає за наявності наступних умов:
· заподіяння (наявність) моральної шкоди;
· протиправність дій власника або уповноваженого ним органу;
· наявність причинного зв'язку між протиправним діянням заподіювача шкоди і моральною шкодою, що настала;
· вина власника або уповноваженого ним органу [25,c. 96].
Ці умови є загальними і їх наявність є обов'язковою для настання відповідальності в усіх випадках заподіяння моральної шкоди. Заподіяння (наявність) моральної шкоди - це наявність негативних змін у психічній сфері працівника внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, що завдає йому душевних, психічних або фізичних страждань. При встановленні факту заподіяння моральної шкоди необхідно керуватися критеріями загальнолюдських цінностей. З одного боку, це критерії, що визначають суб'єктивні відчуття потерпілого, а саме: честь, гідність, авторитет, його трудова репутація. З іншого, це критерії, що характеризують зовнішній прояв наслідків порушення трудових прав, і саме тут моральна шкода виявляється в порушенні звичайного для працівника способу життя, в реальній втраті працівником можливості нормально спілкуватися з оточуючими (співробітниками, друзями, знайомими), жити повноцінним життям, що спричинено порушенням його трудових прав [21,c. 44]. Моральна шкода вважається заподіяною, якщо потерпілий і заподіювач моральної шкоди перебувають в трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав з боку власника або уповноваженого ним органу; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв'язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Протиправність діяння заподіювача моральної шкоди (власника або уповноваженого ним органу) полягає в невиконанні ним своїх обов'язків щодо забезпечення законних трудових прав працівника, порушенні ним законних трудових прав працівника, а також недотримання обов'язку щодо забезпечення безпечних умов праці і нездійснення ним усіх залежних від нього заходів щодо охорони праці працівників якщо це порушення призводить до душевних, психічних або фізичних страждань останнього [10]. Причини і умови заподіяння моральної шкоди - це система негативних для трудових правовідносин явищ, що детермінують порушення трудових прав як свій наслідок, а також ті явища, які, перебуваючи у подвійному зв'язку, породжують і відтворюють ці порушення і заподіяну ними моральну шкоду як закономірний наслідок. Причинний зв'язок як елемент правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки власника або уповноваженого ним органу і моральної шкоди, що настала, де протиправність виступає причиною, а моральна шкода - наслідком [26,c. 156]. Вина власника або уповноваженого ним органу при заподіянні працівникові моральної шкоди має подвійне значення: при наявності вини настає відповідальність за заподіяну працівникові моральну шкоду, а її форма та ступінь впливають на визначення розміру відшкодування. Вина власника - це його психічне ставлення до здійснюваного порушення трудових прав працівника, яке може діставати свій вияв у формах умислу, необережності (простої та грубої), а також неосвіченості (необізнаності). Форма вини власника або уповноваженого ним органу - це окреслене в законі поєднання певних ознак (елементів) його свідомості та волі, в якому відображається психічне ставлення до свого протиправного діяння та його негативних наслідків. Ступінь вини власника - це оціночна, кількісна категорія, яка багато в чому визначає тяжкість вчиненого ним діяння і впливає на визначення розміру відшкодування заподіяної працівникові моральної шкоди. Підставою для звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності є випадок, коли працівникові заподіяно шкоду з причин, що не залежали від волі й свідомості власника [23,c. 90]. Чинне цивільне і трудове законодавство передбачає можливість компенсації моральної шкоди у грошовій або іншій майновій формі [23,c. 99]. Закон не визначає поняття “іншої матеріальної форми”. Під нею, вважаємо, слід розуміти, наприклад, надання безкоштовних путівок в лікувально-оздоровчі заклади, в туристичну подорож, надання інших матеріальних благ: телевізора, магнітофона, комп'ютерної та побутової техніки, меблів, зібрання творів літератури, художніх виробів тощо, які зумовлюють позитивні емоції і цим частково компенсують ті негативні наслідки, яких зазнала особа.
Проте у разі якщо необхідність лікування у зазначених закладах зумовлена ушкодженням здоров'я, то надання путівки чи відшкодування її вартості потерпілому здійснюється у порядку відшкодування додаткових витрат, викликаних ушкодженням здоров'я.
Отже, можна зробити висновок, що для того, щоб власник або уповноважений ним орган поніс відповідальність за завдану ним шкоду, працівникові потрібно довести наявність всіх необхідних умов, а саме: протиправність діяння, наявність причинно-наслідкового зв'язку, вину власника або уповноваженого ним органу.
2.3 Визначення розміру відшкодувань
Питання щодо визначення розміру компенсації за причинену моральну шкоду працівникові, є надзвичайно актуальним у наш час, адже на даний момент у чинному законодавстві України не передбачено чіткого механізму визначення розміру відшкодувань. Трудове законодавство передбачає як судовий, так і досудовий розгляд справ, пов'язаних з компенсацією, завданої моральної шкоди [14,c. 98]. У разі розгляду справи в суді суд має декілька варіантів для визначення розміру відшкодувань:
1. Взяти за основу суму, яку заявляє в позовній заяві позивач, і прийняти остаточне рішення, користуючись принципами розумності та справедливості.
2. Призначити судово-психологічну експертизу
У даному випадку експерт, як свідчить досвід, оцінює розмір моральної шкоди в сумі, що дорівнює певній кількості мінімальних заробітних плат в залежності від різноманітних чинників, що зазначені в ч. 3 ст. 23 ЦКУ. Позивач може звернутися до експерта і за власною ініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не може визначити його самостійно. Однак, у випадку самостійного звернення позивача (без призначення експертизи судом) до експерта, останній буде виступати в якості спеціаліста. Однак, не дивлячись на такий, полегшений для суду варіант визначення розміру відшкодування моральної шкоди, він не завжди є прийнятним, скільки, як свідчить практика, період проведення судово-психологічної експертизи може бути занадто довгим (рік і більше). Відповідно, на даний термін затягується і сама справа.
3. Визначити розмір відшкодування моральної шкоди самостійно
відшкодування моральна шкода трудовий
При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦКУ, відповідно до якої розмір моральної шкоди визначає суд з урахуванням певних обставин:
· характер правопорушення;
· глибина фізичних та душевних страждань;
· погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації;
· ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування;
· інших обставин, які мають істотне значення.
Обов'язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Розділ ІІІ. Особливості відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням трудового законодавства
У питаннях регулювання відносин щодо відшкодування роботодавцем моральної шкоди відбулися суттєві зміни. Ці питання регулювалися ст. 173-1 "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди", яка містилася у главі ІХ "Охорона праці". Обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди передбачався лише в тому разі, коли небезпечні або шкідливі умови праці призводили до моральних втрат потерпілого, до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Тобто сфера застосування моральної шкоди обмежувалася лише порушеннями охорони праці. Вважалося, що інші порушення трудових прав працівників, зокрема, незаконне накладення дисциплінарного стягнення, переведення, звільнення, затримка заробітної плати, збільшення норм праці, що призвело до підвищення інтенсивності праці тощо, - не спричиняють моральних втрат у працівника, отже, й не дають підстав для притягнення роботодавця до відшкодування моральної шкоди.
І лише Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 року було кардинально змінено підхід до розуміння моральної шкоди у трудових правовідносинах. Цим Законом виключено статтю 173-1 і внесено нову статтю 237-1 "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди", яка передбачає: "Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних інтересів призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством" Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 31 березня 1995 р. №4" Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зі змінами внесеними, внесеними постановою від 25 травня 2001 року №5) у п. 13 роз'яснив: "Судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових правовідносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсним". Відшкодування моральної шкоди може мати місце у зв'язку з втратою працездатності на виробництві. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" у пп. "е" ч. 1 ст. 21 передбачав серед обов'язків Фонду загальнообов'язкового державного страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Окрім цього ч. 3 ст. 34 передбачає відшкодування Фондом моральної немайнової шкоди, заподіяної умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, але підтверджена заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) визначається в судовому порядку, але при цьому не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати. Однак на сьогодні зазначені положення Закону щодо відшкодування моральної шкоди втратили чинність. Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" зі ст. 1, 21,28, 34,35 виключено норми про зобов'язання Фонду виплачувати грошову суму за моральну шкоду потерпілому внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. Це означає, що обов'язок відшкодування такої шкоди відтепер покладається тільки на роботодавця.
Залишається актуальною проблема відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівником роботодавцю при виконанні трудових обов'язків або у зв'язку з не виконанням трудових обов'язків. Пленум Верховного Суду України у постанові "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" конкретизував, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. 3 в редакції від 25 травня 2001р.) На сьогоднішній день законодавство про порядок відшкодування моральної шкоди дає відповіді на багато запитань, але одне з них Трудове законодавство передбачає досудовий порядок відшкодування моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав. У досудовому порядку виділяються дві форми: на підставі угоди сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи) і на підставі рішення комісії по трудових спорах (суспільна форма). Змістом досудового порядку є те, що працівник, трудові права якого порушено і цим порушенням йому заподіяно моральну шкоду, може пред'явити вимогу про відшкодування заподіяної моральної шкоди власнику або уповноваженому ним органу без звернення з позовом до суду. Першою формою досудового порядку відшкодування заподіяної моральної шкоди є угода сторін. Метою угоди є позасудове врегулювання індивідуального трудового спору та припинення зобов'язань з відшкодування працівникові моральної шкоди в судовому порядку.
Змістом суспільної форми є діяльність третьої особи (комісії по трудовим спорам) з метою надання допомоги сторонам спору з приводу відшкодування заподіяної порушенням трудових прав моральної шкоди у зменшенні суперечностей і досягненні взаємної угоди між працівником та власником або уповноваженим ним органом щодо відшкодування цієї шкоди. Розгляд трудового спору складається з двох стадій: встановлення факту заподіяння моральної шкоди та визначення розміру і строків відшкодування. Досудовий порядок розгляду вимог про відшкодування моральної шкоди передбачено чинним трудовим законодавством з метою сприяння врегулюванню між сторонами відносин, що виникли внаслідок заподіяної порушенням трудових прав моральної шкоди, що дозволяє швидко відновити порушене трудове право і психічний статус працівника. Важливим для вирішення даного питання є розмір відшкодування моральної шкоди в трудових правовідносинах, який законодавчо закріплено в п. 11 Постанови У У постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" від 23. 06.1993 (далі - Правила) зазначено, що моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи за висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на різних підставах. Такими підставами є:
· домовленість сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи);
· рішення комісії по трудових спорах;
· рішення суду.
Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат. Застосування п. 11 Правил позначається деякими особливостями, зокрема:
- тільки потерпілий наділений правом визначити наслідки ушкодження здоров'я і відносити їх до категорії моральної шкоди;
- саме потерпілому надано пріоритет бути ініціатором порушення спору з приводу відшкодування цієї шкоди;
- розмір відшкодування, з одного боку, визначає, а потім і вимагає потерпілий, з іншого - шкода остаточно встановлюється за згодою сторін, або за рішенням органів по розгляду трудових спорів.
Проаналізувавши цей пункт постанови, ми бачимо, що знову таки, чітко не прописано, як визначається розмір відшкодування моральної шкоди. Визначено тільки максимальна межа виплати такої шкоди, мінімальна межа не встановлена. Виходячи з вищезазначеного, ми можемо сказати, що суддям доводиться проводити важку роботу. Вони повинні враховувати всі особливості психології кожної окремої особи при визначенні розміру відшкодування моральної немайнової шкоди. Зокрема, В. Паліюк зазначає, що деякі судді, як, наприклад, в країнах англосаксонського права, ставлять себе на місце потерпілого і намагаються визначити, скільки б вони запросили за відшкодування такої шкоди. Але проблема такого способу полягає у крайній суб'єктивності судового рішення. Отже, можна зробити висновок, що інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди в трудових правовідносинах треба удосконалити, а саме усунути труднощі, які виникають при визначенні саме розміру відшкодування моральної шкоди. Крім того, постає питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди без втрати працездатності. На нашу думку, з огляду на різноманітність особистісних якостей різних людей, необхідно встановлювати істотність для потерпілого шкоди, що настала, оскільки одні й ті ж наслідки для різних категорій потерпілих мають неоднакове значення. КЗпП України, ЦК України, а також інші законодавчі акти не встановлюють мінімальний розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди в трудових правовідносинах. Зрозуміло, що неможливо встановити розмір для кожного конкретного випадку, але необхідно закріпити на законодавчому рівні мінімальний розмір, що буде унеможливлювати випадки занадто незначного розміру компенсацій.
Висновки
Конституція України, як Основний Закон, закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої насамперед на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. У Конституції втілена надзвичайно цінна ідея, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини спрямовані норми Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди як наслідок порушених прав фізичних і юридичних осіб. Відшкодування шкоди - один з найважливіших інститутів сучасної правової науки. Створення ефективної системи захисту прав і свобод людини - основне завдання будь - якої демократичної держави. Саме в цьому напрямку наша держава намагається будувати дієвий правовий механізм, що дозволить кожному громадянину, який потребує захисту своїх прав, інтересів та свобод, реалізувати своє конституційне право на захист. Тема "Відшкодування моральної шкоди за трудовим законодавством", якій була присвячена ця курсова робота, має на даний час як теоретичний так і практичний інтерес, що змушує багатьох науковців, практикуючих правознавців, роботодавців вступати у дискусії з приводу найбільш спірних питань: визначення розміру моральної шкоди; порядку відшкодування моральної шкоди; встановлення складових елементів правопорушення (шкода, протиправність, причинно-наслідковий зв'язок, вина), що завдає моральної шкоди особі (фізичній або юридичній). Відповідно до чинного трудового законодавства моральна шкода - це втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних, психічних або фізичних страждань, заподіяних порушенням законних трудових прав, неправомірними діями або бездіяльністю з боку власника або уповноваженого ним органу, що призводять до приниження професійної честі, гідності, трудової репутації; ушкодження здоров'я; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного суспільного життя; порушення спілкування із оточуючими людьми; вимушених змін або обмежень у виборі трудової діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Враховуючи специфічні особливості наслідків заподіяння моральної шкоди, слід передбачити в трудовому законодавстві можливість стягнення грошового відшкодування за заподіяну моральну шкоду у вигляді періодичних платежів у випадках тяжкого пошкодження здоров'я, яке спричиняє прогресуючі порушення життєвих процесів в організмі людини. Залежно від обставин справи такі виплати можна призначати довічно або на певний період часу. Також уявляється доцільним передбачити поєднання стягнення основної суми відшкодування з встановленням додаткових періодичних виплат або поділу одноразової грошової виплати на частини і стягнення їх у вигляді періодичних платежів. У даній роботі досліджено зміст і сформульовано визначення поняття моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав; проведено її класифікацію; визначено поняття відповідальності за заподіяну працівникові моральну шкоду; а також визначено умови настання цієї відповідальності, проведено дослідження цих умов і зроблено висновки щодо їх застосування при вирішенні питання про притягнення до відповідальності за заподіяну працівникові моральну шкоду. Обґрунтовано доцільність виділення та виділено критерії визначення розміру відшкодування заподіяної працівникові моральної шкоди, а також визначено систему цих критеріїв. Запропоновано методику визначення розміру відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом моральної шкоди, заподіяної працівникові.
Список використаних джерел
І. Нормативно-правові акти
1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30
2. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. - Львів, 1990. - 10 с.
3. Конвенція про захист прав і свобод людини від 4. 11. 50 р. // Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи - К: Факт, 2001 р.
4. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 // Українська Інвестиційна Газета 2003, N24-25 від 17. 06.2003.
5. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР),2003, № 40-44, ст. 356
6. Закон України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 року № 1280-ІV // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 12, ст. 155
7. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року № 2694-XІІ // Відомості ВР України - 1992. - № 49. - ст. 668.
8. Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 24 грудня 1999 року // Голос України. - 1999. - №77
9. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
10. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 лютого 2007 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 2007-№717
11. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків" від 23. 06.1993 // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 1993-№75
12. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями) Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 липня 1994 р. № 7 // Право України. - 1995. - № 11. - с. 55-56.
13. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах відшкодування моральної (немайнової) шкоди" // Право України. - 1995. - № 7. - с. 53-54.
14. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року N 5 "Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".
15. Лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797 "Методичні рекомендації "Відшкодування моральної шкоди".
16. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - № 6: Відшкодування матеріальної і моральної шкоди. - 400 с.
ІІ. Наукова література
17. Бакірова І. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди: проблемні питання // Право України. - 2006. - №5. - с. 89 - 92.
18. Беляцкин С.А. Возмещение морального (неимущественного) вреда. - М., 1997.
19. Белякова А.М. Имущественная ответственность за причинение вреда. - М.: Юрид. лит., 1979.
20. Відшкодування моральної шкоди: психологічний аспект // Адвокат. - 1998. - № 4
21. Васькин В.В. Возмещение убытков предприятием. Пособие. - К.: Імпреза, 2005. - 96 с
22. Грищук О.В. Право людини на компенсацію моральної шкоди (загальнотеоретичні аспекти): Спец. 12. 00. 01. Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юридич. наук. - К, 2002. - 20 с.
23. Забара І.М. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди при порушенні особистих немайнових прав: порівняльно-правові аспекти // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. - 2001. - Випуск 27 (частина ІІІ). - с. 79 - 89.
24. Ковальський В.С. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди // К. - Юрінком Інтер - 2008 р - с. 384
25. Копайгора І.Д., Іваненко Г.В., Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. - К.: Знання,2005. - 583 с.
26. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К.: Істина, 2006. - 944 с.
27. Крикунов О. Психологічний підхід до тлумачення поняття "моральна шкода" // Вісник Львів. Ун-тету, 2003. Вип. 38. - с. 523 - 52.
28. Козлов С. "Моральна шкода: соціально-правові аспекти" // "Юридична газета". - 28 лютого 2006 року - № 3 (39).
29. Моральна шкода: погляд юриста // Інтернет-видання "Хай-Вей". - 20. 12.2005 р.
30. . Малеин Н.С., Возмещение вреда, приченённого личности. - М., 1965. - 250 с
31. Наливайко Л.Р. Конституційні права, свободи та обов'язки в Україні: Метод. Рекомен. Для студ. ІІ курсу заочн. Відділ. Юр. Фак. / Л.Р. Наливайко, Х.В. Приходько. - Запоріжжя: ЗДУ, 2005. - 31 с.
32. Наулік Н.С. Український омбудсмен - елемент конституційно-правового механізму забезпечення прав і свобод людини та громадянина // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 1. - 2005. - С. 109-115;
33. Павловська Н. Відшкодування моральної шкоди при посяганні на недоторканність особистого життя // Право України. - 2001. - № 3. - с. 45-47.
34. Палиюк В.П. Моральный вред (монография). - Одесская государственная юридическая академия. - 2000.
35. Права і свободи людини та громадянина. Матеріали до бібліографії. - Львів:, 2006 - 264 с.
36. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 1. - С. 68-83;
37. Соловйов О.В. Поняття "цивільні права і обов'язки" у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 2. - 2005. - С. 71-77;
38. Чуйко, З.Д. Конституційно-правовий механізм забезпечення національної безпеки України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - № 8. - 2006. - С. 81-89;
39. Чернадчук В. До питання про поняття моральної шкоди // Право України.
40. Шершеневич Г.Ф., Общая теория права. - М., 1997. - С. 683.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Реституція. Компенсація. Цивільний позов. Відшкодування моральної шкоди. Порядок роз'яснення прав особі яка зазнала шкоди від злочину. Обставина, що підлягає доказуванню. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди.
курсовая работа [44,3 K], добавлен 21.03.2007Особливості цивільно-правової відповідальності. Підстави виникнення зобов’язань щодо відшкодування шкоди. Особливості відшкодування майнової, моральної шкоди. Зобов’язання із заподіяння матеріальної та моральної шкоди в цивільному праві зарубіжних країн.
дипломная работа [98,5 K], добавлен 19.07.2010Відшкодування шкоди - один з інститутів сучасного українського права. Шкода, спричинена внаслідок правопорушення, адміністративного делікту, злочину, зловживання правом, має бути відшкодована у випадках і в розмірах, установлених законодавством.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 06.06.2008Зобов'язання щодо відшкодування шкоди та їх відмінність від інших зобов’язань. Підстави звільнення від обов'язку відшкодування шкоди. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної спільно декількома особами. Дослідження умов відшкодування ядерної шкоди.
курсовая работа [33,8 K], добавлен 17.03.2015Дослідження особливостей правових механізмів охорони та захисту майнових прав учасників договірних відносин у договорах, предметом яких є надання послуг. Особливості застосування механізму відшкодування спричиненої шкоди, завданої стороні договору.
статья [21,6 K], добавлен 17.08.2017Визначення суб'єктного складу закладів охорони здоров'я . Розгляд управомочених та зобов'язаних суб'єктів з відшкодування моральної шкоди, заподіяної при наданні медичних послуг в Україні. Класифікації суб'єктів правовідносин із надання медичних послуг.
статья [47,8 K], добавлен 19.09.2017Правове забезпечення відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Загальна характеристика зобов'язань за завдання шкоди. Форми, види, обсяги та її відшкодування, встановлений порядок.
научная работа [38,9 K], добавлен 12.04.2014Умови настання цивільно-правової відповідальності за шкоду здоров'ю. Види шкоди при наданні медичної допомоги, порядок і розмір її відшкодування. Визначення суб'єкта надання згоди на медичне втручання при лікуванні малолітніх. Сутність та види евтаназії.
контрольная работа [27,9 K], добавлен 06.10.2013Правове регулювання відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду. Загальна характеристика деліктних зобов'язань. Умови відповідальності за завдану шкоду, обсяг та порядок покриття збитків.
курсовая работа [48,2 K], добавлен 20.12.2010Вимоги законодавства щодо випадків дострокового розірвання договору оренди. Поняття ділової репутації та її захист. Суть недобросовісної конкуренції, прийняття рішень Антимонопольним комітетом України. Вирішення спорів відшкодування моральної шкоди.
контрольная работа [23,2 K], добавлен 18.09.2010
