Порівняльне конституційне право Фінляндії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльне конституційне право Фінляндії

Система державних органів Фінляндії, місце кожного з них у цій системі (у тому числі і місце парламенту) визначається як на основі конституційних та інших нормативних актів, так і в результаті сформованої практики.

Систему вищих державних органів влади та керування, їх компетенцію і взаємовідносини регламентують насамперед чотири конституційні закони, складаючи разом конституцію Фінляндії: «Форма правліня» 1919 р., Акт про парламент 1928 р., Акт про право парламенту контролювати законність діяльності Державної ради і канцлера юстиції 1922 р. і Акт про Державний суд 1922 р. з подальшими їх змінами.

«Форма правління» визначає Фінляндію як республіку на чолі з президентом, який обирається всіма особами, які мають право виборів, шляхом прямих виборів. Але якщо на прямих виборах президента проголосує менше половини всіх виборців, то він обирається шляхом непрямих виборів - особливою колегією виборщиків, в яку входить 301 представник від політичних партій або виборчих блоків партій, обраних у день прямих виборів президента за допомогою спеціальних виборчих бюлетенів.

На основі конституції та державно-правової практики головне місце в системі вищих органів державної влади належить президентові Республіки, який не тільки володіє великими правами в законодавчій і виконавчій сферах діяльності, а й реально ними користується. Згідно «Форми правління», законодавча влада належить президентові Фінляндської Республіки, а виконавча влада - президенту та Державним раді (кабінет міністрів). Державна рада знаходиться при президенті «для загального управління країною». Урядом є президент та Державна рада. При визначенні внутрішньої та зовнішньої політики країни Державна рада засідає на чолі з президентом.

Керівництво окремими галузями державної діяльності здійснюють міністерства і різні відомства: керування, бюро, контори, які не входять до складу міністерств і створюються і працюють під безпосереднім керівництвом Державної ради, але їх керівники, на відміну від міністрів, не входять до складу Державної ради. Особливістю складу Державної ради являється те, що в нього майже постійно включаються два або три міністри по окремих галузях державної діяльності, наприклад, перший, другий і третій міністри Охорони здоров'я, освіти, соціальних справ. На них покладається відповідальність за окремі ділянки роботи міністерств.

Парламент Фінляндської Республіки не займає, на відміну від деяких інших країн, провідного місця в державному механізмі. Але в останні роки він почав грати більш активну роль у державному житті країни, у визначенні її внутрішньої і зовнішньої політики. Голова парламенту вважається другою особою в державі після президента.

З початком російсько-японської війни радикальні групи фінських націоналістів отримали фінансову допомогу від японського уряду через полковника Акасі і закупили зброю для організації повстання з метою проголошення незалежності Фінляндії. Проте крах судна, який доставляв озброєння, призвело до провалу цього плану. Тим не менше, під час революції 1905 року в Фінляндії різко посилилося страйковий і страйковий рух, почастішали виступи опозиції, що вимагає відновлення конституції країни. Цей рух завершилося перемогою: Маніфестом 17 жовтня 1905 року імператор призупинив дію законів і особливих повноважень генерал-губернатора.

Ослаблене революційними виступами в 1905-1907 рр.. і поразкою в російсько-японській війні уряд Російської імперії з кінця 1905 р. припинило політику русифікації в Фінляндії і відновило дію старої фінської конституції. Більш того, в 1906 р. була проведена реформа представницького органу Фінляндії - застарілий становий сейм був замінений однопалатним парламентом (також за традицією іменувався сеймом), що обираються за принципом загального виборчого права. Число осіб з правом голосу збільшилася з 125 000 до 1125 тисяч чол. Фінляндія стала другою країною світу після Нової Зеландії, де виборчі права отримали жінки.

Принципи виборчого права та порядок організації і проведення виборів у едускунту визначаються «Формою правління» 1919 р., Актом про едускунте 1928 р. і Законом про вибори народних представників 1969 р. У відповідності з цими законами парламент обирається на основі загальних і прямих виборів при таємному голосуванні.

У Фінляндії раніше від інших країн Європи було введено загальне виборче право, в тому числі і для жінок (1906 р.). У той період виборчий вік був установлено у 24 роки, в даний час він становить 18 років як для активного, так і для пасивного (право бути обраний ним до парламенту) виборчого права. Цього віку громадянин Фінляндії повинен досягти до року виборів, і для здійснення цього права він повинен бути зареєстрований у списку виборців.

Певні обмеження встановлені для права бути обраним депутатом парламенту. На цей пост не можуть обиратися військовослужбовці, члени Верховного і Верховного адміністративного судів, канцлер юстиції, парламентські омбудсмани - спеціальні юридичні представники парламенту, які здійснюють контроль за законністю. У разі їх призначення на зазначені посади в період, коли вони були обрані депутатами, ці особи зобов'язані залишити депутатський пост.

Для організації та проведення виборів вся країна ділить ся на виборчі округи та виборчі дільниці. У наш час створюється 16 округів, у тому числі один на Аландських островах, що є автономним утворенням, від якого обирається один депутат.

Вибори проводяться за пропорційною виборчою системою (крім Аландських островів), що в умовах багато партійності дозволяє отримувати депутатські мандати не тільки найбільшим, але і менш великим політичним партіям. При цьому політичним партіям дозволяється організовувати різні виборчі блоки. Від кожного округу обирається від 6 до 22 депутатів, в залежності від чисельності населення того чи іншого виборчого округу.

Право бути зареєстрованим як кандидат має громадянин Фінляндії, якого підтримує не менше 30 виборців. У Законі про вибори йдеться не про політичні партії, а про «виборчі спілки», котрі можуть виступати зі своїми списками кандидатів у депутати.

Для голосування виборець повинен особисто з'явитися на виборчу дільницю. При виїзді зі свого постійного місця проживання під час виборів він має право голосувати на будь-який іншій виборчій дільниці, а також за кордоном. Поза країни такі дільниці утворюються в посольствах і місіях Фінляндії, в консульствах та на кораблях. У такому випадку голосування проводиться дещо раніше дня загальних виборів до парламенту, що дозволяє своєчасно отримувати результати голосування для проведення загального підрахунку голосів. Попередньо такий виборець отримує за місцем свого постійного проживання посвідчення на право дотермінового голосування.

У Фінляндії скомбіновано голосування за партію або виборчий блок і за конкретного кандидата. Кожному кандидату в депутати в списку для голосування надається номер і виборець відзначає в бюлетені не лише партію, за яку він голосує, але і номер кандидата від цієї партії, якому він віддає перевагу (преференція). Таким чином, голос виборця не лише дозволяє визначати число отриманих партією місць в парламенті, але і дозволяє вирішувати, хто в партійному списку стає депутатом, щоб не створювати переваг для тих кандидатів, які зазначені в списках партій першими. Такий порядок має важливе значення і для партій, що виступають на виборах єдиним блоком, щоб у відповідності з волею виборців розподілити мандати між такими партіями.

Застосовувана у Фінляндії різновид пропорційної виборчої системи, за якої розподіляються мандати між партіями у виборчому окрузі, створює переваги великим партіям.

У виборах до едускунту Фінляндії зазвичай беруть участь багато політичних партій. Але постійну парламентську основу складають Демократичний союз народу Фінляндії, до якого входить Компартія, Соціал-демократична партія Фінляндії, Партія центру (дрібнобуржуазна), Шведська народна партія, Партія дрібних - сільських господарів, Ліберальна народна партія і Національна коаліційна партія. Внаслідок того, що жодна політична партія не має більшості в парламенті, уряд створюється на коаліційній основі. Тому для Фінляндії нерідкими є урядові кризи і, як наслідок цього, дострокові розпуски парламенту.

Парламент Фінляндії був перетворений з станово-представницького органу в однопалатний в 1906 р., коли в усьому світі ще не було однопалатних парламентів. Проте своєрідною компенсацією верхньої, контрольної палати служить створювана протягом п'яти днів після скликання парламенту Велика, або Головна комісія, яка є як би «парламентом в мініатюрі». Вона грає вирішальну роль у визначенні долі внесених до парламенту законопроектів. Крім законопроектів на її розгляд виносяться міжнародні договори, в яких порушуються питання законодавчого характеру, а також питання, пов'язані з винагородою депутатів. Велика комісія складається з 45 депутатів, які обираються відповідно до співвідношення їхніх сил у парламенті. Практично в неї входять лідери парламентських фракцій і найпомітніші їхні члени.

Керівництво парламентом здійснює голова палати і два віце-голови, які разом утворюють президію едускунти. Зазначені особи обираються на кожній сесії парламенту, але практично вони переобираються в даному складі парламенту. При цьому, якщо головою парламенту є представник однієї партії, то його віце-голови вибираються з інших фракцій політичних партій. Найбільш часто зазначені особи обираються з СДПФ, Національної коаліційної партії і Партії центру.

Голові належать важливі права по керівництву роботою парламенту, визначення регламенту її пленарних засідань, порядку денного, забезпечення дисципліни непідготовленим засіданням. У випадку порушення депутатом дисципліни і депутатські етики голова закликає депутата до порядку і може у визначених випадках видалити його із засідання зі згодою більшості.

Голова є, точніше вважається, особою нейтральних і тому не може брати участь у дебатах і голосуванні, вносити будь-які пропозиції до парламенту, окрім резолюцій парламенту і пропозицій щодо реалізації конституційних законів. Якщо між головою і більшістю палати виникають розбіжності щодо порядку денного пленарного засідання або регламентом, то такий спір передається в конституційну комісію, рішення якої є остаточне.

При голові утворюється Рада, до якої поряд з нею і віце-головами парламенту входять голови постійних комісій. Цей орган є дорадчим ній. Він дає свої рекомендації голові парламенту з питань організації роботи пленарних засідань, внесення змін до кошторису витрат секретаріату (канцелярії), порядку проведення виборів у внутрішні органи парламенту і його посадових осіб та їх правового положення.

Протягом п'яти днів після початку роботи парламенту та його скликання він обирає Колегію вибірників у складі 45 депутатів і не менше трьох їх заступників, яка діє весь термін повноважень відповідного скликання. Склад цієї Колегії повинен відповідати співвідношенню сил у парламенті. Головним завданням Колегії вибірників являється підготовка виборів постійних комісій парламенту і його посадових осіб.

Відповідно до Акту про едускунте, крім Великий комісії повинні бути обрані не менше п'яти постійних комісій протягом семи днів після початку роботи парламенту на весь термін повноважень даного скликання. Колегія вибірників при підборі кандидатур до постійних комісій також повинна керуватися співвідношенням партійних сил у парламенті. Відповідно до Акту про едускунте в обов'язковому порядку повинні утворюватися конституційна комісія, комісія з питань закордонних справ, законодавча, фінансова та банківські комісії. Крім того, парламент має право утворювати інші постійні комісії, передавши їм частину функцій зазначених вище комісій.

В даний час поряд з вищезгаданими утворюються такі комісії: з питань економіки, економічного законодавства, освіти, сільського і лісового господарства, соціального забезпечення, транспорту, оборони і друга законодавча комісія. У складі фінансової комісії працює 21 депутат, банківській - 13, а у всіх інших-по 17 депутатів. Однак, якщо комісія визнає за необхідне збільшити число своїх членів у зв'язку з розширенням обсягу діяльності, вона може просити едускунту позитивно вирішити дане питання.

Поряд з членами комісій обирається відповідне число їх заступників, які можуть брати участь у їх роботі з правом дорадчого голосу - не менше 1 / 4 частини дійсних членів.

В інтересах справи будь-яка з комісій мають право вирішити питання про свій поділ на підкомісії, в які повинно входити не менше 2 членів. У такому випадку підкомісія представляє парламенту свої висновки від імені всієї комісії. Вона користується всіма правами комісії і діє згідно з регламентом її роботи.

Якщо президентом приймається рішення про скликання надзвичайної сесії, то в такому випадку утворюються спеціальні комісії для підготовки питань, що вносяться на її розгляд.

Справи між комісіями розподіляються наступним чином.

Конституційна комісія готує і розглядає проекти конституційних законів, контролює діяльність парламентського омбудсмана і Державної ради, готує пропозиції щодо процедури роботи, має право усувати розбіжності між головою парламенту й більшістю депутатів парламенту з питань регламенту його роботи. Вона дає тлумачення з усіх питань, пов'язаних з виконанням конституційних законів, їх зміною та скасуванням. Конституційна комісія дає також свої висновки на законопроекти, зачіпаючи питання порядку виборів внутрішніх органів парламенту і нормативних актів, що стосуються діяльності та організації роботи омбудсмана парламенту. Комісія дає свої висновки на звіти Державної ради і вправі поставити питання про юридичну відповідальність цієї ради, так само як про її політичну відповідальності перед парламентом. Ця комісія має право також перевіряти законність діяльності канцлера юстиції, здійснює функції нагляду за законністю в сфері ведення кримінальних справ і в місцях позбавлення волі, а також виступає в якості державного у справах, що розглядаються у Верховному суді і в Верховному адміністративному суді (канцлер юстиції є також юридичним радником уряду).

У функції двох законодавчих комісій входить підготовка переданих їм справ, що стосуються прийняття, зміна або скасування нения простих законів, не які мають конституційного характеру і не переданих іншим постійним до місій.

Протягом досить тривалого часу на практиці не дотримувалося положення Акту про едускунте щодо права цієї комісії заслуховувати звіти уряду про відносинах з іноземними державами. Всі ці питання фактично ставилися до ведення президента республіки. Проте після обрання президентом фінляндської Республики Мауно Койвісто парламентська комісія стала поступово відвойовувати свої позиції з цих питань.

Стосовно членів комісії у закордонних справах діє вимога про дотримання державної таємниці, якщо про це просить уряд.

Фінансова комісія контролює відповідну діяльність центральних адміністративних відомств, для чого їй надано право доступу до всіх звітів і документів казначейства. Вона дає висновки уряду, державних контролерів і може висловити свої міркування і пропозиції з питань, що стосуються цих звітів, а також в цілому господарства країни, ведення державного господарства. До компетенції ції фінансової комісії відноситься надання висновків щодо проектів державного бюджету та іншим пропозиціям уряду, які зачіпають фінансові питання. Одне тимчасово ця комісія повинна висловлювати свої міркування за всім проектам такого характеру, що виходить від парламенту. Акт про едускунте вимагає, щоб пропозиції комісії, в яких рекомендується збільшення асигнувань, супроводжувалися одночасними вказівками на джерела фінансування таких пропозицій. В іншому випадку президент Республіки при підписанні бюджету країни може відмовитися підписати цю частину бюджету, прийняту парламентом, і рекомендувати Державній раді використовувати державний бюджет без зазначених поправок парламенту.

Фінансова комісія дає також свої висновки у від носінні прийняття, зміни або скасування Інструкцій для державних контролерів.

Оскільки Державний банк Фінляндії знаходиться під контролем і управлінням парламенту, для здійснення поточного парламентського контролю за його діяльністю утворена спеціальна постійна банківська місія. До її відання належать всі справи, що стосуються управління та стану справ у Державному банку, діяльності обираних едускунтой уповноважених держбанку, його правління, управління фондами, гарантований ними парламентом.

Крім цього, зазначена комісія вносить пропозиції з питань, що зачіпають правила діяльності держбанка, інструкцій для уповноважених держбанку, а також повинна давати свої висновки на внесені до парламенту пропозиції уряду з цих питань. Без укладення банківської комісії парламент не може прийняти рішення стосовно розпорядження фондами держбанку.

До компетенції банківської комісії відносяться також справи, що стосуються регламентації діяльності всіх інших банків країни і грошової системи Фінляндії, а також і валютні питання.

Функції інших постійних комісій визначаються їх назвами. Слід при цьому зазначити, що жодна з комісій, крім банківської, не має права законодавчої ініціативи, тобто не може пропонувати парламенту підготовлені нею законопроекти.

Постійні комісії працюють за закритими дверима. Голова і віце-голови комісій формально з набираються ними самими. Але фактично про їх кандидатури домовляються лідери парламентських фракцій політичних партій з тим розрахунком, щоб у їх числі були представники фракцій пропорційно їх питомій вазі в парламенті.

Апарат, що обслуговує діяльність едускунти, яка скла дається з осіб, які не є депутатами. Важливу роль в організації та діяльності парламенту грає канцелярія (секретаріат). До її складу входять: генеральний секретар, його заступник, старші секретарі і секретарі, їх помічники, керуючий справами, секретарі постійних комісій парламенту і омбудсмана, їх заступники і управляючі, начальник і секретар інформаційного відділу, на чальників служби безпеки, перекладачі, а також ряд інших осіб.

Для контролю за її діяльністю обираються шість депутатів на чолі з головою парламенту, що складають Управління канцелярією. Одночасно обираються також їх заступники.

Значна частина контрольних повноважень, належать парламенту, здійснюється спеціальними особами. До їх числа відносяться вповноважені Державним банком, ревізори парламенту, довірені, омбудсман парламенту.

Контроль за діяльністю Державного банку Фінляндії здійснюється спеціальними уповноваженими у складі дев'яти депутатів, які обираються за списком, підготовлює оновлюють Колегією вибірників парламенту. З дев'яти уповноважених ця комісія виділяє трьох депутатів, складає малий комітет. При підготовці списку уповноважених Колегія вибірників враховує розстановку сил у парламенті. У разі розбіжностей між партійними фракціями проводиться закрите голосування в парламенті. Малий комітет здійснює оперативний контроль за правлінням держбанку. Рішення великого комітету дійсної присутності на його засіданнях не менше шести членів. Регулярно раз на рік уповноважені доповідають парламенту про результати своєї роботи, про недоліки, виявлені у діяльності правління держбанку. Термін повноважень зазначених осіб відповідає терміну повноважень самого парламенту.

У тому ж порядку, що і відносно виборів уповноважених держбанку, проводяться вибори ревізорів та їх заступників у складі п'яти ревізорів для перевірки управління держбанком, слушності витрачання банківських фондів на поточний фінансовий рік після перевірки звіту держбанку про використання цих фондів. Ці вибори проводяться строком на один рік.

Національний пенсійний фонд у Фінляндії є автономним. Для контролю за його діяльністю парламент обирає 12 довірених осіб з числа депутатів і по два їх заступники. Вибори здійснюються на термін повноважень парламенту, і довірені зберігають свої повноваження до виборів едускунтой нових довірених осіб. Списки довірених також готуються Колегією вибірників едускунти, яка враховує при цьому співвідношення сил у парламенті. У разі розбіжностей вибори проводяться за пропорційною системою, шляхом таємного голосування.

Подані в парламенти звіти про фінансову діяльність держави (виконавчої влади) перевіряються спеціально для цієї мети створюваним «Установою ревізії рахунків», до якої входять п'ять контролерів, уповноважений них стежити за станом і управлінням державної скарбниці. Парламент обирає цих контролерів і їх заступників за тими ж правилами, що і вибори уповноважених держбанку і довірених осіб Національного пенсійного фонду.

На одній із чергових сесій парламенту відповідно до тієї ж процедури, яка передбачена для виборів голови едускунти, вибирається в якості омбудсмана парламенту особа, «людина як найбільш розуміється в праві». Через два роки на той же чотирирічний період обирається заступник омбудсмана, який поряд з ним виконує зазначений ні функції і в разі, якщо омбудсман не може виконувати свої обов'язки, заміщає його в роботі. Але право контролю за діяльністю Державної ради і канцлера юстиції може здійснювати тільки сам омбудсман. У разі відходу омбудсмана зі свого поста його наступник залишається на цій посаді тільки до закінчення строку його законних повноважень.

Відповідно до прийнятої парламентом в 1919 р. Інструкції для омбудсмана, він повинен виконувати функції контролю за законністю Державної ради, канцлера юстиції, посадових осіб, судових органів та органів комунального самоврядування. Він може досліджувати як дотримання матеріального закону, так і правил процедури, за допомогою яких досліджено ту чи іншу справу і прийнято рішення. При цьому широко трактується як поняття законності, так і поняття посадової особи.

При розгляді питання про законність дій тієї чи іншої посадової особи чи органу враховується, не перевищені межі свободи повноважень цієї особи, зазначені законом, чи прийняті до уваги юридично вагомі факти, чи вчасно прийнято рішення і т.д.

Омбудсман не втручається в роботу судових органів і не може скасовувати їх вироків або рішень. Але він вправі порушувати справи проти тих суддів, які грубо порушують законність, нехтують своїми обов'язками.

Омбудсман контролює законність діяльності всіх державних службовців та службовців органів комунального самоврядування. Під поняття «посадові особи» під падають все ті особи, які відповідно до кримінального кодексу несуть відповідальність за посадові злочини. Юрисдикція омбудсмана включає навіть законність діяльності посадових осіб євангелічно-лютеранської та ортодоксальної церкви та інших релігійних громад у тій мірі, в якій їх діяльність зачіпає світські питання (наприклад, реєстрація шлюбу або його розірвання).

виборчий право едускунт голосування

Література

1. http://www.oprave.ru/Const-zarubegnoe/zar-16.html

2. http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0% A0% D1% 83% D1% 81% D0% B8% D1% 84% D0% B8% D0% BA % D0% B0% D1% 86% D0% B8% D1% 8F_%D0% A4% D0% B8% D0% BD % D0% BB % D1% 8F % D0% BD % D0% B4% D0% B8% D0% B8

3. http://www.auportal.ru/history/ita5.php

Размещено на Allbest.ru