Кримінально-правова характеристика "комп’ютерних злочинів" за кримінальним правом та законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема комп'ютерної злочинності набирає оберти як в Україні, так і на міжнародному рівні. Правоохоронні органи стикаються з великим обсягом проблем, які носять більше технічний та процесуальний характер. Однією з правових проблем є правильна кваліфікація злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку.

Взагалі, кваліфікація злочину є найскладнішим завданням у правозастосуванні. У кримінальному праві кваліфікація злочину це реалізація кримінального закону, застосування до вчиненого діяння конкретної кримінально-правової норми, або підведення певного злочину під ознаки конкретної норми [1].

Для правильної кваліфікації комп'ютерних злочинів треба, перш за все, правильно визначати об'єктивні та суб'єктивні ознаки видів злочинів, що характеризуються. З цією метою вірним є рішення звернутися до теорії кримінального права.

Об'єктом протиправного посягання взагалі є суспільні відносини, які є певними зв'язками між людьми (суб'єктами відносин), що складаються в процесі їх спільної матеріальної та духовної діяльності на засадах певного способу виробництва та специфіки, що проявляється на кожному ступені природничо-історичного розвитку суспільства [2].

Аналіз кримінального законодавства дозволяє зробити висновок, що законодавець бере під охорону тільки найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів держави та суспільства суспільні відносини, яким злочинні посягання можуть заподіяти значної шкоди [3].

Об'єкт злочину значною мірою характеризує його соціально-політичний зміст, ступінь суспільної небезпеки, від властивостей об'єкта також нерідко залежить характер наслідків злочинного діяння [4].

Щодо класифікації об'єктів злочину, то в даному випадку існує декілька точок зору. Наприклад, А.А. Піонтковський виділяє два види обєктів :

1. Родовий як визначена категорія суспільних відносин, за винятком тих злочинів, які об'єднуються по посяганню на суб'єкта суспільних відносин злочинів проти особи.

2. Безпосередній визначає специфічні особливості окремих злочинів [5].

В.Я. Тацій, М.А. Гельфер виділяють 3 види об'єктів:

1. Загальний об'єкт, на який посягає кожен злочин, сукупність суспільних відносин, що охороняються нормами кримінального законодавства.

2. Родовий (спеціальний) об'єднує групу однорідних взаємопов'язаних між собою суспільних відносин, що охороняються нормами кримінального права.

3. Безпосередній найбільш повно визначає сутність злочину, його специфічні ознаки й тому приймається за основу при класифікації окремих злочинів [6].

В.Я. Тацій, В.Б. Харченко та більшість фахівців, також, виділяють три види об'єктів, але безпосередній об'єкт, на їх думку, можна, в свою чергу, розбити на три види:

1. Основний безпосередній об'єкт найважливіші суспільні відносини, що охороняються кримінально-правовою нормою, благо, цінність, яким заподіюється шкода, або які ставляться в небезпеку заподіяння шкоди при вчиненні злочину.

2. Додатковий безпосередній об'єкт це суспільні відносини, благо, цінність, яким шкода завжди заподіюється попутно із основним об'єктом при вчиненні злочину.

3. Факультативний безпосередній об'єкт це суспільні відносини, благо, цінність, яким при вчиненні злочину шкода може бути заподіяна не завжди [7].

М.Й.Коржанський, вважаючи існуючу класифікацію правильною, також вважає, що безпосередній об'єкт потребує уточнення та доповнення. Він вважає, що об'єкт посягання, що є безпосереднім в загальноприйнятій класифікації, в дійсності є видовим. Видовий об'єкт це об'єкт, на який посягає злочин даного виду. Безпосередній об'єкт це суспільні відносини, тобто, об'єкт, який зазнав змін від окремого конкретного злочину або який поставлено в умови реальної небезпеки. На відміну від загального, родового та видового об'єктів, яким шкода безпосередньо злочином не заподіюється, шкода злочином завжди заподіюється безпосередньому об'єкту. Видовий, родовий та загальний об'єкти страждають тільки в тій частині, в якій шкода заподіюється безпосередньому об'єкту [8]. Таким чином, класифікація об'єктів «за вертикаллю» за М.Й.Коржанським має чотири ланки. Але, крім класифікації за вертикаллю, існує класифікація об'єктів «за горизонталлю». Сутність цього виду полягає у відокремленні загального, додаткового та факультативного об'єктів [9].

З наведеної класифікації об'єктів злочину, значну роль у визначенні ступеня та характеру суспільної небезпеки комп'ютерних злочинів відіграє родовий об'єкт.

У сучасній літературі під суспільною небезпекою розуміють об'єктивну властивість діяння, що тягне негативні зміни в соціальній дійсності, порушують упорядкованість системи суспільних відносин. Специфіка суспільної небезпеки злочинів виражається в її характері та ступені, які є кількісними та якісними характеристиками всіх злочинів [10]. Характер суспільної небезпеки дозволяє виділити злочин в силу лише йому притаманних об'єктивних та суб'єктивних ознак, які висвітлюють важливість суспільних відносин, на які спрямовано злочин, зовнішню форму діяння, що наносить шкоду цим відносинам.

Ступінь суспільної небезпеки є кількісною її властивістю, яка дозволяє аналізувати злочин з точки зору його об'єктивних та суб'єктивних ознак. Ступінь суспільної небезпеки виражає зовнішнє вираження злочину, ступінь розвитку його властивостей: цінність об'єкта, розмір шкоди, ступінь вини і т. ін.

Сутність самого права, як регулятора суспільних відносин говорить про те, що воно може застосовуватися лише відносно суспільно важливих, значущих явищ. Якими б дрібними ці явища не здавалися на перший погляд, якщо вони регулюються правом, то їх вчинення становить для суспільства і держави певну небезпеку. Якщо якесь явище є суспільно-небезпечним для суспільства, воно також суспільно-небезпечне для держави і навпаки. Оскільки природа правопорушень, за суттю одна, тобто, це діяння, що порушують норми права, то всі порушення являють собою суспільну небезпеку. Те, що ті чи інші відносини регулюються різними нормами права, значення не має, оскільки в основу розмежування регулювання різними галузями права можуть бути покладені різні властивості предмета регулювання, крім суспільної небезпеки.

Властивості об'єкта посягання дозволяють з'ясувати зміст і ознаки інших елементів складу злочину, а також, показують, які способи посягання на них найбільш небезпечні, а які небезпеки не складають. Таким чином, об'єкт посягання має велике значення при визначенні того, чи є діяння злочином. У даному випадку виникає питання: в чому полягає сутність суспільної небезпеки комп'ютерних злочинів ?

Л.Вішкі дає наступну класифікацію поглядів на сутність суспільної небезпеки:

1. Суспільна небезпека - це об'єктивна категорія, її ступінь залежить виключно від ступеня порушення або загрози порушення об'єкта посягання. Тобто, суспільна небезпека діяння залежить лише від елементів зовнішнього середовища.

2. Суспільну небезпеку утворюють як об'єктивні, так і суб'єктивні компоненти злочинного діяння, оскільки в реальності відокремлювати їх один від одного не можна.

3. Суспільна небезпека, в основному, визначається об'єктивними моментами, але окреме значення мають елементи, які безпосередньо пов'язані з суб'єктом злочину мотиви, емоційна сторона поведінки, дані, що характеризують особистість.

Поняття суспільної небезпеки відмінне в загально-філософському та кримінально-правовому значенні. У першому випадку в поняття суспільної небезпеки повинні включатися об'єктивні та суб'єктивні компоненти, а в другому тільки об'єктивні, бо саме вони покладені в основу протиправності, як юридичного виразу суспільної небезпеки [11]. Ці концепції, мабуть, хоч і не в чистому виді , але існують в теорії кримінального права. Таким чином, основу суспільної небезпеки комп'ютерних злочинів визначають об'єктивні ознаки, що характеризують діяння суб'єкта, які призвели до заподіяння шкоди або до можливості такого заподіяння.

Без визнання суспільних відносин об'єктом злочину, неможливо пояснити суспільну небезпеку діяння. Об'єкт злочину це мішень, по якій б'є злочин. Такою мішенню є суспільні відносини. Там, де немає посягання на суспільні відносини, де шляхом зміни суспільних відносин не завдається соціальна шкода, немає злочину [12]. Об'єкт посягання обумовлює не тільки виникнення кримінально-правової заборони, а й його юридичну структуру, межі й об'єм, коло заборонених дій, а також, ознаки складу злочину.

Якщо законодавець встановлює чітку систему об'єктів, посягання на які є злочинними, треба відмітити, що всі інші відносини об'єктами злочинів не є, а якщо ці відносини і охороняються законом, то не кримінальним.

Таким чином, коли правопорушник посягає на об'єкти, які охороняються нормами кримінального права, він вчиняє злочин, а якщо на будь-які об'єкти, які нормами кримінального права не охороняються він може вчиняти будь-яке правопорушення, але не злочин. Тобто, маємо альтернативу: при порушенні закону, має місце або злочин, або ні. Ніяких винятків з цього правила немає.

Але цілком правомірна оцінка властивостей предмета злочину, як одного з структурних компонентів об'єкта, бо для багатьох складів злочинів ознаки предмета є обов'язковими [13] .У випадку характеристики злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, характеристика предмета посягання є обов'язковою.

Вплив на певний предмет, спосіб цього впливу, а також, фізична зміна предмета, поряд з іншими ознаками діяння, дозволяє в багатьох випадках судити про характер злочину та його суспільну небезпеку [14].

У будь-якому разі, має місце предмет чи ні, перш за все, повинна оцінюватися шкода, заподіяна об'єктові. Встановлення предмета в кожному конкретному випадку дозволяє лише в повному обсязі з'ясувати об'єкт злочину та суспільну небезпеку посягання на нього [15].

Властивості об'єкта посягання дозволяють уяснити зміст і ознаки інших елементів складу злочину, а також показують, які способи посягання на них найбільш небезпечні, а які небезпечними не є.

Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку характеризуються наступними ознаками об'єкта. Якщо визначити родовий та безпосередній об'єкти “комп'ютерних злочинів” можна зазначити, що родовим об'єктом цієї категорії злочинів є встановлений порядок використання автоматизованих ЕОМ, їх систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку (ст.ст. 361, 362, 363 КК України). Безпосереднім об'єктом є право власності на інформацію, для якої її власником встановлюється обмежений (особливий) режим доступу або такий доступ забороняється взагалі з метою недопустимості її доступності з різних причин. Згідно з Законом України від 5 липня 1994 року «Про захист інформації в автоматизованих системах», предметом злочину можуть бути: автоматизовані системи, носії інформації, інформація, що циркулює в автоматизованих системах. Стосовно визначення предмета за кримінальним законодавством України, то, наприклад, в науково-практичному коментарі КК України станом на 01.12.2001р. за редакцією С.С.Яценка, предметом є: автоматизовані машини, системи ЕОМ, комп'ютерна мережа, носії комп'ютерної інформації, комп'ютерні віруси, комп'ютерна інформація, програмні і технічні засоби для незаконного проникнення [16].

Посягання на суспільні відносини в сфері використання електронно-обчислювальних машин було криміналізоване в зв'язку з тим, що науково-технічний прогрес, маючи як позитивні, так, у деяких випадках, і негативні соціальні наслідки, призвів до виникнення злочинів такого виду. Взагалі, НТР - явище глобального характеру, яке охоплює всі сторони внутрішнього і зовнішнього життя суспільства. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. НТП створює можливості для розвитку суспільства, а як використовуються науково-технічні досягнення - залежить від конкретної соціально-економічної побудови суспільства [17]. Ми вважаємо, що суспільно небезпечні посягання на цей вид відносин можуть мати незначні наслідки лише в тому випадку, якщо в сукупності будуть мати місце такі ознаки, як незначний спосіб дії, незначні наслідки як матеріальні, так і моральні, а також, характер суб'єктивної сторони, тобто, має значення з яким мотивом і метою вчиняється таке діяння. Враховуючи те, що відповідно до ст.12 КК України “комп'ютерні злочини” відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості, при їх кваліфікації та при вирішенні питання щодо порушення або закриття вже порушеної справи, правоохоронні органи повинні досконало вивчати обставини справи з метою законності реалізації кримінальної відповідальності особи, що вчинила такий злочин, а також з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів потерпілого.

Загальною ознакою “комп'ютерних злочинів” є те, що вони є злочинами з матеріальним складом. Тобто, закінченими вони вважаються або з моменту, коли втручання призвело до перекручення чи знищення комп'ютерної інформації (ст.361 КК України ); або коли в результаті втручання має місце фактичне викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, тобто коли така інформація перейшла у незаконну власність суб'єкта злочину (ст.362 КК України); або з настанням викрадення, перекручення чи знищення комп'ютерної інформації, засобів її захисту або незаконного копіювання комп'ютерної інформації, або істотного порушення роботи ЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж (ст. 363 КК України). Ця ознака свідчить про те, що саме лише порушення встановленого порядку використання автоматизованих систем може призвести до застосування ст.15 КК України, тобто діяння буде кваліфіковане, як замах на злочин, наприклад, ст.15 КК, ч.1 ст. 362 КК. Згідно зі ст.15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Відповідальність за замах на злочин виключається, якщо такий замах здійснюється з особливо непридатними засобами, які ні в якому разі не можуть заподіяти бажану винним шкоду, або погрожують дуже малозначними наслідками. Такий замах за ч.2 ст.11 КК не є злочином за відсутністю суспільної небезпеки. Але, при замаху на вчинення злочину варто обов'язково з'ясувати вид умислу суб'єкта щодо вчинених дій, а також його психічне ставлення до наслідків. Замахом на злочин буде вважатися втручання в роботу систем, коли головна мета не була досягнута суб'єктом з незалежних від нього причин. При цьому, не можна не враховувати те, що не завжди порушення порядку використання автоматизованих систем може супроводжуватися метою викрадення, заволодіння інформацією тощо. Таке втручання може бути викликане, наприклад, простою цікавістю. Головним для кваліфікації цього виду злочинів є саме обов'язкове настання злочинного наслідку, передбаченого однією із статей розділу, що розглядається (залежно від виду злочину).

Визначальну роль у створенні суспільної небезпеки діяння мають ознаки об'єктивної сторони. Обставини скоєного дозволяють певною мірою судити про мотиви та мету вчинку, оскільки суб'єктивні чинники впливають на суспільну небезпеку через зовнішні форми поведінки. Об'єктивна сторона злочину взагалі проявляється в способі дії або бездіяльності, у наслідках, що стали результатом такої протиправної діяльності, а також, у причинному зв'язку між діями (бездіяльністю) особи та наслідками. Академік В.М.Кудрявцев пише: “Об'єктивна сторона злочину є процес суспільно небезпечного та протиправного посягання на інтереси, що охороняються, з точки зору послідовного розвитку тих подій та явищ, які починаються із злочинної дії або бездіяльності суб'єкта та закінчуються злочинним результатом” [18].

У науці кримінального права відділяють об'єктивну сторону складу злочину від об'єктивної сторони злочину взагалі. Як елемент злочину, об'єктивна сторона - це реальне явище, об'єктивна сторона, як елемент складу злочину - це елемент наукової абстракції, яка необхідна для більш глибокого пізнання злочину. Кримінальне право, визначаючи поведінку особи, використовує дані психології та соціології, вносячи в це визначення свою специфіку. Кримінальне право не вивчає внутрішній світ людини, його думки, спонукання у відриві від дій або утриманні від виконання будь-яких обов'язків. Тільки активна дія або пасивна бездіяльність, як прояв поведінки людини, може бути віднесена до злочину. Тому підставою кримінальної відповідальності може бути тільки злочинна поведінка людей, що виявилася в конкретному діянні особи. Вчинки людей, на відміну від дій сил природи, поведінки тварин, носять усвідомлений характер. Особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, якщо вона мала можливість усвідомлювати зміст і значимість своїх дій та якщо в них були виявлені воля та свідомість.

Діяти - значить не просто вносити зміни в існуючий об'єктивний хід подій, але й вносити ці зміни цілеспрямовано [19]. Наука кримінального права виходить з поняття злочинної дії як вольового вчинку. Це значить, що злочинним та кримінально караним може бути лише таке діяння, що носить вольовий характер [20]. Вольовий акт - це акт, вільно та свідомо обраний людиною з урахуванням умов, часу, місця, обставин [21]. Особа не може притягуватися до кримінальної відповідальності, якщо вона діє проти своєї волі, під впливом фізичного примусу або непереборної сили (ст. 40 КК ). Не можуть бути визнані діями людини і рефлекторні реакції, які не підлягають контролю з боку свідомості.

Кримінальне право, проголошуючи вольовий принцип в якості найважливішого принципу кримінальної відповідальності, не може визначати підстави цієї відповідальності тільки фактом зовнішнього прояву волі і не зважати на умови, які визначають волю та викликають у житті суспільно небезпечну поведінку. Будь-який вчинок, що вибирається людиною з власної волі, має інший соціальний зміст, ніж коли така воля відсутня [22]. Свобода волі виражає свідому активність особи. Людина будує свою поведінку відповідно власним бажанням, прагненням та цілям [23]. Але свідомість і воля виражають не тільки суспільну небезпеку злочину, вони визначають і суспільну небезпеку самого злочинця, тобто його особи, встановлюють межі зобов'язання, характеристику вини та її форми. Єдиний вольовий процес - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак в людській поведінці, за допомогою яких здійснюється поставлена мета.

У кримінальному праві розрізняють дві форми злочинної поведінки: дію та бездіяльність. Ці форми протиправної поведінки покладено в основу конструкції конкретних видів злочинів, передбачених Особливою частиною кримінального законодавства [24]. Норми кримінального законодавства або забороняють під страхом покарання вчинення конкретних дій, або, навпаки, вимагають активно діяти певним чином. Таким чином, заборона, що міститься в нормі закону може бути порушена особою шляхом як активної, так і пасивної поведінки [25]. Кримінально-правова дія - це активний, свідомий, вольовий акт зовнішнього прояву поведінки, який виражається у вчиненні суспільно небезпечного посягання, передбаченого кримінальним законом [26]. Кримінально-правова бездіяльність - це суспільно небезпечна, вольова поведінка, яка за сутністю є невиконанням особою своїх юридичних обов'язків.

Таким чином, можна виділити наступні ознаки діяння:

1. Суспільна небезпечність діяння.

2. Протиправність діяння.

3. Конкретний характер.

4. Усвідомлення поведінки особи.

5. Поведінка - результат вольового акту [27].

Суспільна небезпека є основною ознакою, яка відрізняє кримінально-правову дію від дії, яка не носить протиправного характеру. Дія, яка не має суспільної небезпеки, не може бути об'єктивною стороною складу злочину. За своїми об'єктивними ознаками будь-який злочин є суспільно-небезпечним діянням, оскільки в ньому знаходить свій вираз посягання на певні суспільні відносини. Тобто, суспільна небезпека - це властивість кримінально-правового діяння в цілому, це його об'єктивна властивість [28]. Для того щоб у тому чи іншому напрямку впливати на явище, зокрема, загальмувати його розвиток, перешкодити нормальному ходу реалізації того чи іншого інтересу, необхідно застосовувати не будь-які, а певні засоби та методи, що можуть об'єктивно здійснити на явище відповідний вплив. Це значить, що шкода , заподіяна об'єктові, може бути заподіяна не будь-якими діями, а тільки тими, характер яких визначається властивостями самого об'єкту, наприклад, незаконне втручання в роботу ЕОМ, комп'ютерів та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку можливе лише з використанням ЕОМ, а нанесення тілесних ушкоджень можливе лише з застосуванням фізичної сили до потерпілого тощо. Кажучи про протиправність дії в кримінально-правовому значенні слова, ми, з одного боку, маємо на увазі дію, що містить у собі сукупність усіх ознак, що вказані в законодавчому визначенні злочину, а з іншого, виходимо з того, що протиправність дії в кримінальному праві є лише юридичним вираженням його суспільної небезпеки [29]. Вказуючи на складний характер дії, закон визначає, яка саме дія є суспільно небезпечною, тобто, визначає конкретність змісту дії. Іноді в законі не визначається форма дії, тобто будь-яка дія може бути визнана ознакою складу злочину. Вирішальне значення у цьому випадку має ступінь тяжкості вчиненого злочину, тобто, розмір шкоди, заподіяної об'єктові. Ознаками суспільної небезпечності та протиправності характеризуються як дія, так і бездіяльність особи.

За певних обставин, бездіяльність особи не є “нічим”, а є певною поведінкою [30]. Суспільна небезпека - це матеріальна характеристика дії, протиправність - правова характеристика, яку часто називають формальною в тому розумінні, що вона є юридичною формою свого матеріального змісту - суспільної небезпеки [31]. В.М. Кудрявцев визначає злочинну дію як суспільно небезпечний в даних умовах місця, часу та обставин протиправний акт зовнішньої поведінки особи. При цьому під зовнішньою розуміється поведінка, що є під контролем свідомості та те, що здійснюється власним порухом тіла даної особи [32]. Взагалі, категорія «суспільно небезпечна поведінка» може розглядатися в двох аспектах: змістовному (з точки зору відображення нею суспільно небезпечної поведінки, як соціального явища в цілому) та прикладному (в плані використання в науковому, законотворчому процесі уявлення, відображення та оцінки реалій антисоціальної поведінки). В.В. Мальцев виділяє три форми відображення та оцінки суспільно небезпечної поведінки у кримінальному праві: конкретно-юридичну, абстрактно-юридичну та абстрактно-соціолого-правову [33]. Перша форма - суспільно-небезпечна поведінка - відображається в кримінальному праві через всю множину встановлених законодавцем різновидів конкретних злочинів. Друга форма - така поведінка відображається через формулювання загальної законодавчої концепції злочину, та така, що вбирає в себе поняття злочину, визначаючи його більш важливі ознаки, стадії вчинення, характер участі його суб'єктів та обставини, що виключають суспільну небезпеку діяння. Третя форма вивчає співвідношення суспільно небезпечної поведінки з ознаками кримінального закону. Коли йде мова про суспільну небезпеку “комп'ютерних злочинів”, то мають на увазі ту шкоду, яка заподіюється інтересам суспільства, що охороняються. Якщо шкода вже має місце, то вірніше було б говорити не про небезпечність діяння, а про його тяжкість ( ст. 12 КК України ). Спосіб дії - певний порядок, метод, послідовність рухів та прийомів, що застосовуються особою. Спосіб - об'єктивна характеристика дії, що не залежить від того, з якою формою вини вона вчинена. Засоби вчинення злочину та знаряддя вчинення діяння - це матеріальні предмети, які використовує злочинець для втілення своєї мети. При характеристиці об'єктивного боку кримінальний закон у деяких випадках дає спеціальну вказівку про час та місце вчинення злочину, тому, що спосіб, місце, час, засоби, обстановка суттєво впливають на ступінь суспільної небезпеки діяння. У таких випадках вони вказуються у диспозиції кримінального закону та набувають значення обов'язкових ознак складу злочину. Спосіб, як ознака об'єктивного боку злочину, належить безпосередньо дії або бездіяльності, та надає їм якісну визначеність, уточнює, конкретизує їх, внаслідок чого злочинна дія або бездіяльність наділяється стійкими індивідуальними ознаками, які відрізняють її від інших діянь. У даному випадку, встановлення способу в кожному конкретному злочині має важливе значення як тоді, коли він вказаний у законі та є безпосередньою ознакою складу злочину, так і тоді, коли в законі спосіб не вказаний. Спосіб вчинення злочину має вплив на суб'єктивний бік злочину за типом зворотного зв'язку: суб'єктивний бік у деякій мірі визначається способом вчинення злочину. Формування мотивів, мети вчинення злочину здійснюється на базі та з урахуванням зовнішніх об'єктивних умов, в яких діє особа і які дозволяють здійснити дію (бездіяльність) певним способом. Таким чином, приймаючи рішення про вчинення злочину, особа обирає й можливий спосіб його здійснення [34]. Спосіб та об'єкт “комп'ютерних злочинів” знаходяться між собою в тісному зв'язку, оскільки спосіб обумовлюється об'єктом злочину. Спосіб завжди виступає як засіб вчинення злочинного посягання на об'єкт, він забезпечує виконання дій, які складають об'єктивний бік злочину. Об'єктивний бік злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку полягає в діях, які мають наступні форми:

- втручання в роботу АС (ст. 361 КК України);

- розповсюдження комп'ютерного вірусу (ст. 361 КК України);

- викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації, заволодіння комп'ютерною інформацією (ст. 362 КК України);

- порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем (ст. 363 КК України).

При кваліфікації “комп'ютерних злочинів” треба обов'язково враховувати такі факультативні ознаки об'єктивної сторони, як місце, час та обстановку вчинення злочину. Місце - це певна територія, на якій мала місце подія злочину. Час - певний проміжок (відрізок) часу, протягом якого вчиняється суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. Обстановка - передбачає такі об'єктивні умови, при яких було вчинено злочин. Такі умови можуть мати велике значення та впливати на характер вчиненого діяння. Для кваліфікації “комп'ютерних злочинів” визначальне значення має встановлення причинного зв'язку між діями суб'єкта та протиправними наслідками. Причинний зв'язок - це об'єктивна категорія, що існує поза нашою свідомістю між явищами зовнішнього світу. Вона характеризує таку залежність явищ, при якій одне явище (причина) неминуче породжує інше явище (наслідок ) [35]. При розгляді питання про наслідки конкретного суспільно небезпечного діяння або бездіяльності особи слід встановити, чи заподіяний даний суспільно небезпечний наслідок саме цією дією або бездіяльністю особи. Якщо причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) та злочинними наслідками відсутній, особа несе відповідальність лише за фактично вчинене діяння (бездіяльність). Кожний злочин завжди заподіює шкоду суспільним відносинам, що охороняються законом. Здатність діяння заподіювати шкоду об'єктові посягання або створювати реальну можливість заподіяння такої шкоди є підставою віднесення певних дій до злочинних. Об'єктивним наслідком будь-якого злочину завжди є заподіяння або можливість заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом [36]. Якщо проаналізувати систему злочинів за кримінальним законодавством, можна зробити висновок, що більшість злочинів мають декілька наслідків, заподіюють шкоду не одній групі суспільних відносин. Злочинні наслідки мають складний характер, власну структуру, зміст якої у наступному:

1. Порушення тих фактичних суспільних відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою (наприклад, при розкраданні - порушення економічних відносин власності), або заподіяння матеріальної чи моральної шкоди учасникам цих відносин. Цей елемент є головним, так як заради його охорони існує кримінальне законодавство.

2. Порушення відповідних правових відносин, які встановлені для охорони даного блага.

Другий елемент завжди має місце, бо саме через правову форму здійснюється порушення блага, що охороняється. Окрім цих двох елементів, може існувати й третій, а саме: матеріальний елемент, який не є визначальним, так як заподіяння шкоди предмету злочину ще не надає повної інформації про вирішення питання щодо об'єкта злочинного посягання. Злочинним результатом (наслідками) є такі передбачені кримінальним законом зміни, які заподіюються дією або бездіяльністю. Такі наслідки можуть мати матеріальний або нематеріальний характер. М.Й.Коржанський виділяє наступні: матеріальні, фізичні, моральні та політичні [37]. Матеріальними наслідками він називає заподіяння потерпілому матеріальної шкоди, фізичними - заподіяння шкоди здоров'ю та життю особи, моральні стосуються злочинів, що посягають на честь та гідність, а політичні мають місце при порушенні суб'єктивних прав громадян. А.Н.Ігнатов та Ю.А.Красиков серед наслідків виділяють ще престиж влади та державного апарату: хабарництво, перевищення влади або службових повноважень т. І. [38]. Реальна можливість настання шкідливих наслідків є результатом кожного злочинного діяння. В одних випадках ця можливість полягає виключно в самому злочинному діянні, в інших - у подальших змінах в стані об'єктивної дійсності, що викликані діянням. Тому реальна можливість настання шкідливих наслідків залежить від конкретних особливостей злочину. Для встановлення “значущості” наслідків слід відштовхуватися від ознак, що визначають характер суспільної небезпеки заподіяної шкоди. Взагалі, варто зауважити, що матеріальні і фізичні наслідки домінують над іншими. Такий висновок дає система Особливої частини Кримінального кодексу України. Матеріальні наслідки за змістом є найбільш розповсюдженими. Що стосується “комп'ютерних злочинів”, то в даному випадку визначення матеріальних наслідків має свою специфіку. Визначення істотності заподіяної шкоди, як кваліфікуючої ознаки залежить від багатьох обставин і визначення грошової межі не має. Слід враховувати, що саме сталося в результаті вчинення “комп'ютерного злочину”, яких збитків зазнали власники, користувачі, розпорядники АС та їх ділові партнери, скільки було витрачено коштів на ремонт машин, ліквідацію вірусу, відновлення програм, як визначаються розміри втраченої вигоди. Вважається, що при розрахунках не повинні враховуватися затрати на встановлення технічного захисту від несанкціонованого доступу до інформації та її приховування. Цінність об'єкта повинна враховуватися при визначенні небезпечності злочинних наслідків. Відсутність шкідливих наслідків означає, що діяння не має ознак злочинного і набуває змісту адміністративного, дисциплінарного або просто аморального проступку. Повна відсутність шкідливих наслідків деколи має місце й при готуванні до злочину, коли злочинні наслідки відсутні за умов, що не залежать від суб'єкта, а тому особа нестиме кримінальну відповідальність на загальних засадах. Взагалі, настання зазначених у законі наслідків щодо “комп'ютерних злочинів” є свідченням закінченого матеріального складу злочину та обставини, що надає злочинові кваліфікованого виду. Моральні наслідки мають місце при посяганні на честь та гідність особи, а також при будь-якому порушенні прав людини, де винний завжди своїми діями висловлює неповагу до законних інтересів особи, чиї права він порушує. Тому, при вчиненні комп'ютерного злочину суб'єкт, крім матеріальної шкоди, заподіює і моральну шкоду. Саме зневажання права іншої особи на збереження інформації і є змістом моральної шкоди злочину. Відмінністю моральної шкоди від будь-якої іншої є можливість її відшкодування в судовому порядку цивільного провадження, тобто, за цивільним позовом. Розмір моральної шкоди законодавчо не обмежений, тому що права людини - явища нематеріальні, їх не можна виміряти, порахувати, неможливо визначити обсяг порушення честі чи гідності. Політичні наслідки мають місце в тому випадку, коли винна особа посягає або на встановлений у державі устрій, або на права громадян, що може призвести до політичних наслідків глобального характеру. Наприклад, незаконне втручання в роботу автоматизованих ЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж може бути способом вчинення таких злочинів, як “Диверсія” (ст.113 КК України) або “Шпигунство” (ст. 114 КК України). Суб'єктивна сторона будь-якого злочину характеризує психічне ставлення суб'єкта злочину до суспільно небезпечного діяння, що ним вчиняється. Суб'єктивну сторону злочину утворює вина особи, мотив та мета злочину. При визначенні форми вини слід враховувати дві ознаки психіки людини: інтелектуальну та вольову, де інтелектуальна виражається в усвідомленні особою суспільної небезпеки діяння і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків, а вольова ознака має місце в бажанні чи свідомому допущенні настання суспільно небезпечних наслідків. Ст.23 КК України визначає, що виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Ст.ст. 24, 25 КК виділяють дві форми вини: умисел та необережність, де умисел поділяється на прямий умисел і непрямий (евентуальний ). Прямий умисел має місце, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, а непрямий умисел - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення, а необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити. Бажання настання суспільно небезпечних наслідків визначає спрямованість злочину на певний об'єкт та передбачає спрямованість дій винного. Таким чином, про бажання настання наслідків можна говорити у разі, коли наслідки: а) є кінцевою метою злочину, б) є проміжною метою, в) є засобом досягнення іншої, більш віддаленої мети. Злочинні наслідки в разі прямого умислу, що є метою дій винного, витікають з мотиву діяльності особи та визначаються цим мотивом. Таким чином, злочини, склад яких враховує у разі обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони мотив та мету, можуть бути вчинені лише з прямим умислом [39]. Якщо формулою прямого умислу є - усвідомлював, передбачав, прагнув, то при непрямому умислі ця формула виражається - усвідомлював, передбачав, припускав. Відмінність прямого умислу від непрямого, таким чином, полягає у вольовій сфері. Допущення наслідків значить, що винна особа прагне досягти інших наслідків, що осудні наслідки є супутні до головних, які утворюють мету, і що свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на “може бути”, який нехтує чужими інтересами. Заподіяння шкоди з необережності є результатом протиріччя між вимогами щодо особи з урахуванням об'єктивної ситуації та суб'єктивним моментом - поведінкою особи. В таких випадках особа є неспроможною перед вимогами ситуації. Діючи необережно, суб'єкт не використовує своєї властивості діяти зі знанням справи, тобто особа не реалізує власної свободи волі, хоч така свобода за нею і зберігається. Тому, на думку П.С.Дагеля, не можна розглядати злочин, вчинений з необережності, як акт вільного волевиявлення, але, також, не можна вважати особу, що вчинила необережний злочин, позбавленою такої свободи волі [40]. Незважаючи на це, в будь-якому випадку, свобода волі за суб'єктом зберігається, і тому при вчиненні діяння з необережності, для встановлення характеру суспільної небезпечності такого діяння слід враховувати значимість суспільних відносин та характер наслідків, заподіяних таким діянням. Крім цього, повинні бути встановлені причини, в силу яких особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоч повинна була і могла передбачати. Мотиви вчинення діяння можуть посилювати або пом'якшувати вину, змінювати не тільки ступінь суспільної небезпеки, а й характер злочину. Мотив злочину у диспозиції статті вказується не в кожному випадку. Це можна виправдати тим, що окремі злочини можуть вчинятися з будь-яких мотивів, проте встановлення мотиву в кожному діянні випливає з вимог кримінального закону. Мотивами можуть бути: помста, корисливість, ревнощі, заздрість і т.ін. Умисел та необережність, як форми вини, хоч і є важливими елементами суб'єктивної сторони діяння, але їх зміст повністю не розкривається без визначення мотиву та мети злочину. Мотив - це ті спонукальні причини, що штовхають особу на вчинення злочину. Мета - це уявлення про результат, до якого прагне злочинець. У ряді випадків, коли в статті КК відсутня конкретна вказівка на мотив та мету, це свідчить про те, що таке діяння може бути вчинене з будь-яким мотивом та метою. У таких випадках таке діяння є злочинним незалежно від того, з яким мотивом та метою діяла особа, яка вчинила таке діяння. Таким чином, за відсутності у статті КК вказівки на мотив та мету, проаналізувавши ознаки складу злочину, можна визначити, чи є потреба у встановленні мотиву та мети з опису ознак даного злочину, чи він може бути вчинений за наявності будь-яких мотивів та мети [41]. Дещо не збігається зміст умислу та фактично заподіяна шкода в злочинах з так званим невизначеним та альтернативним умислом. У таких випадках, при невизначеному умислі, суб'єкт готовий нанести об'єктові будь-яку, в тому числі й значну шкоду. Це може залежати від різних умов. Щодо альтернативного умислу, то він має місце тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного із кількох можливих злочинних наслідків. У таких випадках особа також відповідає за той наслідок, який настав фактично. Характеристика теорії кримінального права щодо суб'єктивного боку надає можливість правильно визначити суб'єктивний бік складів злочинів, передбачених ст.ст. 361, 362, 363 КК України. Суб'єктивний бік злочинів, передбачених ст.361 КК України, характеризується умислом щодо дій, що вчиняються злочинцем, а психічне його ставлення до наслідків може характеризуватися прямим чи непрямим умислом або необережністю. Розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних та технічних засобів, призначених для незаконного проникнення до АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до перекручення або знищення інформації чи її носіїв, вчинене з метою незаконного отримання інформації, характеризується лише прямим умислом. Суб'єктивний бік злочину, передбаченого ст.362 КК України, характеризується лише прямим умислом, тобто, при викраденні, привласненні, вимаганні комп'ютерної інформації або заволодінні нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Суб'єктивний бік злочину, передбаченого ст.363 КК України, характеризується умислом суб'єкта до порушення встановлених правил експлуатації АЕОМ, а стосовно наслідків - психічне ставлення суб'єкта може бути у вигляді умислу або необережності. Варто зазначити, що в кримінальному праві існують випадки, коли має місце помилка злочинця, що впливає на форму вини. Така помилка може мати юридичний або фактичний характер. Юридична помилка (error juris) є хибним уявленням особи відносно юридичної характеристики діяння: його суспільної небезпечності, кваліфікації, характеру покарання. Фактична помилка (error facti) є хибним уявленням особи відносно фактичних ознак діяння: об'єктивних ознак, кваліфікуючих ознак тощо. Юридична помилка має місце у тих випадках, коли особа, яка вчиняє певні дії, що Кримінальним кодексом України не визнаються злочином, вважає їх суспільно небезпечними і караними. Такі діяння мають назву уявних злочинів, тобто таких, що мають місце лише в уяві особи. Такі дії не є суспільно небезпечними та не тягнуть кримінальної відповідальності. Юридична помилка може мати місце у випадках, коли особа вважає, що вчиняє правомірні дії, але, насправді, вони є суспільно небезпечними і караються кримінальним законом. У таких випадках, справа вирішується з урахуванням обставин вчинення такого діяння. Фактична помилка може мати місце: щодо об'єкта злочину, щодо об'єктивної сторони, щодо обставин, передбачених як кваліфікуючі ознаки в складі злочину [42]. Таким чином, можна перерахувати обставини, що впливають на ступінь вини: форма вини; умови формування умислу або необережності, якщо вони усвідомлювалися винним; особливості змісту інтелектуальної та вольової ознак умислу; обсяг і певність свідомості; характер передбачення наслідків; наполегливість у досягненні мети, ступінь легковажності в оцінці обстановки; характер обов'язку передбачати наслідки; ступінь суспільної небезпечності мотиву та мети; усвідомлення особливостей об'єкта та об'єктивної сторони; усвідомлення особливостей предмета злочину т. ін. [43]. Суб'єкт злочину - це фізична особа, яка безпосередньо вчиняє суспільно небезпечне, протиправне, винне та кримінально каране діяння, та здатна нести за вчинене кримінальну відповідальність. Така здатність обумовлена певними властивостями особи: віком, з якого можлива кримінальна відповідальність, та осудністю, тобто здатністю особи усвідомлювати характер своєї поведінки та керувати своїми вчинками. У науці кримінального права розрізняють поняття суб'єкт злочину та особа злочинця. Вивчення особи злочинця з позиції кримінального права має за мету встановлення тих її рис та характерних ознак, які повинні враховуватися при вирішенні питання про наявність підстав кримінальної відповідальності, про кваліфікацію злочину та визначення міри покарання [44]. Конкретний злочин завжди вчиняється конкретною особою. В злочині виражаються воля, погляди, звички винного. Тому для характеристика злочину, з'ясування його сутності вимагається всебічний аналіз особи того, хто вчинив такий злочин. Велику увагу вивченню особи злочинця приділяє наука кримінологія. Встановлення таких характерних ознак може носити різноманітний характер. Одні з них охоплюються складом злочину: мотив, мета, спосіб вчинення, повторність; інші - знаходяться поза складом злочину, але виявляються в діянні: той же мотив, мета, спосіб у конкретних випадках; треті - за межами складу - молодість, недостатній досвід роботи, поведінка в побуті т. і. Перші дві групи ознак обумовлюють ступінь суспільної небезпеки діяння і можуть прийматися до уваги при визначенні його злочинності. Обставини третьої групи не повинні впливати на оцінку діяння як злочинного, вони можуть бути враховані лише при призначенні покарання [45]. Щодо поняття суб'єкта злочину, то мається на увазі суб'єкт як елемент будь-якого складу злочину, наділений ознаками досягнення віку кримінальної відповідальності, ознакою осудності, та в деяких випадках спеціальними ознаками (службова особа, військовослужбовець т. і.). Суб'єктом злочинів, передбачених ст.ст. 361, 362, 363 КК України є особа, яка на момент вчинення злочинів досягла 16 років, але для кваліфікації злочинів необхідно враховувати наступні умови:

- при кваліфікації злочину, передбаченого ст.361 КК, суб'єктами злочину можуть бути особи персоналу АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж і сторонні особи. Суб'єктами злочину у формі розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж і здатних спричинити перекручення або знищення інформації чи її носіїв, можуть бути розробники таких програмних і технічних засобів, зокрема виробники (розробники) програм з комп'ютерними вірусами (хакери) та інші;

- суб'єкт злочину у формі привласнення комп'ютерної інформації та заволодіння нею шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем спеціальний (особа, що має доступ до комп'ютерної інформації у зв'язку з виконанням нею роботи по управлінню, експлуатації чи обслуговуванню АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж або службова особа);

- суб'єкт злочину, передбаченого ст.363 КК спеціальний - особа, яка відповідає за експлуатацію АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж [46]. Кваліфікуючими видами складів злочинів, передбачених ст.ст. 361,362,363 КК України є :

- вчинення злочину повторно,

- вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб,

- вчинення злочину, що заподіяло істотну шкоду.

Повторним слід вважати повторне вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті за умови, що вони не охоплюються єдиним умислом і не утворюють у своїй сукупності єдиного продовжуваного злочину, тобто умисел на їх вчинення виникає кожного разу самостійно. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб - це вчинення злочину двома або більше особами, які попередньо домовилися про його спільне вчинення. Поняття “істотна шкода” в матеріальних складах злочинів передбачає:

- заподіяння матеріальних збитків (включаючи упущену вигоду) державі, громадській організації, окремим громадянам або суб'єктам підприємницької діяльності. Істотна шкода вважається такою, якщо вона в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

- порушення охоронюваних законом політичних, трудових, житлових та інших прав і свобод людини або заподіяння шкоди особистим благам потерпілого;

- підрив авторитету та престижу органів державної влади чи органів місцевого самоврядування? створення обстановки, що ускладнює установі, організації, підприємству здійснення основних функцій тощо [47]. Викликає цікавість питання про співвідношення суспільної небезпеки особи винного та суспільної небезпеки вчиненого нею діяння. В юридичній літературі неодноразово відзначалася неприпустимість протиставлення особи діянню, особи - складу злочину. Однак, окремі фахівці продовжують розвивати ці поняття [48]. Більшість авторів вважає, що суспільна небезпека особи знаходить вираження в суспільно небезпечному діянні. Причому, одні виводять її з усіх елементів складу [49], інші - тільки з суб'єктивного боку [50]. Щодо іншої точки зору, безумовно, вина, мотив, мета, характеризують особу, але й такі обставини, як об'єкт посягання, спосіб дії, наслідки і т. ін. Є виявленням суспільної сутності винного. Деякі з перерахованих ознак діяння можуть не охоплюватися складом злочину, але не можна заперечувати їх значення як показників морального, соціального обличчя порушника. Таким чином, суспільна небезпека особи винного, що вчиняє “комп'ютерний злочин” виражається в об'єктивних та суб'єктивних ознаках діяння, тих, що охоплюються складом злочину, і тих, що не охоплюються.

комп'ютер злочин кваліфікація мережа

Список використаної літератури

1. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К.: Атіка, 2002. - С.5.

2. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - Х.: Выща школа, 1988. - С. 16.

3. Там само.

4. Гельфер М.А. Советское уголовное право. Часть Общая. Выпуск 4: Состав преступления. - М.: Мин-во высшего и среднего образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный институт, 1960. - С. 6.

5. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. - М.: Гос. издат-во юрид. лит-ры, 1961. - С. 146.

6. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. - Х.: Выща школа, 1988. - С.78; Гельфер М.А. Советское уголовное право. Часть Общая. Выпуск 4: Состав преступления. - М.: Мин-во высшего и среднего образования РСФСР. Всесоюзный юридический заочный институт, 1960. - С. 9-10.

7. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. - К.: «Аттика», 2000. - С.31.

8. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М.: Академия МВД СССР, 1980. - С. 73-74.

9. Там само. - С.79; Михлин А.С. Последствия преступления. - М.: Юрид. лит-ра, 1969. - С. 14.

10. Уголовное право России. Учебник для ВУЗов. В 2 т. / Ответств. редакторы Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. - М.: Издат. Группа НОРМА-ИНФРА. - М., 1999. - Т. 1. - С. 57.

11. Ковалев М.И. Понятие преступления в советском уголовном праве. - Свердловск: Издат-во Уральского унив-та, 1987. - С.114.

12. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М.: Академия МВД СССР, 1980. - С. 16.

13. Там само.

14. Там само.

15. Коржанский Н.И. Предмет преступления. - Волгоград: Научно-исследовательский и редакционно-издательский отдел, 1976. - С.16.

16. “Про захист інформації в автоматизованих системах” Закон України від 5 липня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994р. - № 31; Науково-практичний коментар до КК України: за станом законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду на 01.12.2001р. / за редакцією С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - С. 783.

17. Надольний І.Ф. Філософія. Навчальний посібник. - К.: “Вікар”, 1998. - С. 503.

18. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. - С. 9.

19. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. - Казань: Издат-во Казанского унив-та, 1975. - С.39-40.

20. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. - Ростов-на-Дону: Издат-во унив-та, 1977. - С. 29.

21. Кузнецова Н.Ф. Цель и механизм реформы УК // Государство и право. - 1992. - № 6. - С. 14-31.

22. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. - Казань: Издат-во Казанского унив-та, 1975. - С. 39-40.

23. Там само.

24. Никулин С.И., Чугаев А.П. О проекте УК РФ // Государство и право. - 1992. - № 7. - С. 94.

25. Владимиров В.А., Кириченко В.Ф., Ляпунов Ю.И. Советское уголовное право. Общая часть. Состав преступления. - М.: Мин-во охраны общественного порядка СССР, 1968. - С. 23.

26. Харченко В.Б. Уголовное право Украины. - К.: «Аттика», 2000. - С. 34.

27. Там само. - С. 33-34.