Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання робочого часу

ПЛАН

• Вступ
• 1. Поняття робочого часу
• 2. Види тривалості робочого часу
• 3. Поняття та види режиму робочого часу
• 4. Порядок встановлення режиму робочого часу
• 5. Облік робочого часу
• 6. Надурочні роботи
• 7. Ненормований робочий час
• 8. Чергування
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Виходячи з цього є важливим саме правове регулювання робочого часу, оскільки у всі часи було помічено, що роботодавець хоче бачити свого працівника на робочому місце довше, а кожний працівник, якщо це не пов'язано з погодинною оплатою, прагне якнайшвидше залишити своє місце роботи. У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах для більшості працюючих -- тільки у колективних договорах.

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і торкається інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.

Трудове законодавство не подає визначення поняття робочого часу. Тому його визначено в науковій літературі.

Метою роботи є визначення основних аспектів правового регулювання робочого часу.

Об'єктом дослідження в роботі роботи є робочий час як інститут трудового права.

Предметом роботи є механізм правового регулювання робочого часу.

1. Поняття робочого часу

Робочий час -- це встановлений законом, колективним договором чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень -- це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день -- це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

Тривалість робочого часу може бути предметом централізованого, локального, колективно-договірного та індивідуально-договірного регулювання. За нових умов господарювання централізоване закріплення нормування робочого часу є юридичним засобом охорони праці та найважливішою гарантією реалізації конституційного права на працю. Кодекс законів про працю визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу (ч. 2 ст. 50 КЗпП). Норма робочого часу також може визначатись і на індивідуально-договірному рівні. У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору.

Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний -- це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім -- надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні [9].

У більшості західних країн нормальна тривалість робочого часу також закріплюється в законах і колективних договорах, хоча у деяких країнах (Великобританії, Данії) для більшості працюючих -- тільки у колективних договорах. При цьому для першої групи країн колективними договорами встановлена менша тривалість робочого часу порівняно із законом. Найбільш поширеним стандартом на Заході є 40-годинний робочий тиждень за законодавством та 35--40-годинний робочий тиждень за колективними договорами.

2. Види тривалості робочого часу

Стаття 51 КЗпП встановлює, що скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 16 до 18 років -- 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) -- 24 години на тиж¬день. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом нав¬чального року у вільний від навчання час, не може перевищува¬ти половину максимальної тривалості робочого часу, передбаче¬ної в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умо¬вами праці, -- не більш як 36 годин на тиждень [12].

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Скорочений робочий день -- це робочий день, що встанов¬люється для окремих категорій працівників тривалістю менше нормального робочого дня з метою надання їм додаткового від¬починку і створення умов для підвищеної охорони праці. При цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю ро¬бочих годин робочий тиждень.

Коментована стаття передбачає кілька різновидів скорочено¬го робочого дня та відповідно скороченого робочого тижня, що визначаються категоріями працівників, яким вони надаються, своєю тривалістю та спеціальним пільговим призначенням. Ско¬рочена тривалість робочого часу встановлена з метою посилення охорони праці працівників певних категорій, а також створення найбільш сприятливих умов для поєднання праці з навчанням.

Заробітна плата працівникам молодше вісімнадцяти років при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в та¬кому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи. Це стосу¬ється і учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч¬них закладів освіти та вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації, які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємствам надано право встановлювати учням доплати до заробітної плати [11].

Скорочена тривалість робочого часу для працівників, зай¬нятих на роботах із шкідливими умовами праці, не може переви¬щувати 36 годин на тиждень. Диференціація скороченої тривалості робочого часу в цих межах залежить від виробництва, професії, посади з шкідливими умовами праці, в яких виконується робота.

Скорочений робочий час встановлено також для деяких категорій працівників розумової праці, діяльність яких пов'язана з підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них зокрема, належать викладачі, вчителі, лікарі. Професорам, доцентам, асистентам і викладачам вищих закладів освіти встановлено шестигодинний робочий день, що охоплює навчальну, методичну і науково-досліднницьку роботу.

Скорочений робочий час встановлено і для деяких катего¬рій інвлідів. Робочий тиждень інвалідів по зору першої та другої групи, що працюють на державних підприємствах, становить 36 годин. Таку саму тривалість робочого часу встановлено інвалідам першої та другої груп, які працюють на навчально-виробничих підприємствах глухих.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена також для працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва.

Підприємствам і організаціям надано право встановлювати за рахунок власних коштів скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або ди-тину-інваліда. При цьому частиною четвертою ст. 51 не зазначено наявності певної кількості дітей віком до 14 років. Отже, жінці достатньо мати одну дитину цього віку.

Встановлення за колективним договором скороченої тривалості робочого часу жінкам, які мають дітей до 14 років або ди-тину-інваліда, за рахунок власних коштів підприємства відповідає і ст. 9і Кодексу, якою надано право підприємствам, установам, організаціям за рахунок власних коштів встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників. Це стосується також і скороченого робочого часу, який може бути встановлений для будь-якої категорії працівників. Більш того, при укладенні колективних договорів підприємства можуть встановлювати для всіх працівників меншу норму тривалості ро-бочого часу, ніж передбачено законодавством.

Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиден-ний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється власником або уповноваженим ним органом спільно з проф-спілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою радою [8].

Переведення працівників підприємств, установ і організацій на п'ятиденний робочий тиждень (п'ять робочих днів і два вихідних) здійснюється із збереженням встановленої загальної тривалості робочого часу за тиждень. При п'ятиденному робочому тижні робота провадиться за графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Графіки роботи залежно від конкретних організаційно-технічних умов складаються на певний обліковий період, тобто відрізок часу, в рамках якого повинна бути дотримана в середньому тривалість робочого тижня. При цьому для всіх категорій працівників як з нормальним, так і скороченим робочим днем має забезпечуватися збереження річного балансу їх робочого часу при шестиденному робочому тижні. Тривалість робочої зміни підлітків віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) не повинна перевищувати п'яти годин, а від 16 до 18 років -- семи годин.

Графіки роботи доводяться до відома працівників не пізніше як за два тижні до їх запровадження. Переробіток або недоробі-ток нормального робочого часу (обчислений за календарем шестиденного робочого тижня) в окремому місяці не може бути підставою для перегляду графіка, якщо загальний баланс робочого часу відповідає встановленій нормі робочих годин протягом облікового періоду і календарного року.

Оскільки при п'ятиденному робочому тижні тижнева норма годин розподіляється не на шість, а на п'ять днів, тривалість щоденної роботи (зміни) відповідно збільшується з тим, щоб зберегти встановлену законом тривалість робочого часу за тиждень.

Працівникам, зайнятим допоміжним обслуговуванням основного виробництва (наприклад, тим, що виконують планово-попереджувальний або інший ремонт устаткування), при застосуванні графіків п'ятиденного робочого тижня вихідні дні, вихо-дячи з інтересів виробництва, можуть надаватися протягом робочого тижня в ті дні, які не збігаються з днями відпочинку працівників основного виробництва [8].

Стаття 52 КЗпП обмежує установленими нормами тривалість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем. Зокрема, при шестиденному робочому тижні працівники з нормальним робочим днем не можуть працювати більше 7 годин, а працівники з скороченим робочим днем -- більше 6 годин при тижневій нормі 36 годин та більше 4 годин при тижневій нормі 24 години. Так само чітко обмежується встановленими нормами тривалість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем при п'ятиденному робочому тижні, що заздалегідь визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Отже, робочий день працівників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем є нормованим робочим днем.

У деяких випадках, які становлять виняток із загального правила, вводиться ненормований робочий день. Але й для цього виду режиму робочого дня важливою ознакою є законодавче закріплення тривалості робочого дня протягом доби, тобто встановлення норм робочого часу. Відмінність ненормованого робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників з ненор-мованим робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робочого часу є також коло й обсяг обов'язків, які покладаються на них Ненормований робочий день -- це особливий режим, при якому працівник в окремих випадках може залишатися на роботі понад встановлену норму робочого часу без спеціального дозволу (на відміну від залучення працівників до надурочних робіт).

Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі нормованого робочого дня (надурочна робота) означає перевищення міри праці, у зв'язку з чим передбачається гарантія додаткової оплати праці. Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі ненормованого робочого дня не означає перевищення міри праці, оскільки вона визначається колом і обсягом виконуваних обов'язків. У зв'язку з цим і не передбачається додаткова оплата перепрацьованого часу. Як компенсація за роботу в надурочний час працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка тривалістю до 7 календарних днів.

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу, праця яких не піддається облікові в часі (консультанти, інструктори, агенти тощо); працівників, що розподіляють час для роботи на свій розсуд; працівників, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

Юридичною підставою для віднесення працівника до категорії осіб з ненормованим робочим днем на підприємствах, в установах, організаціях є списки посад, робіт та професій, визначених колективним договором.

Перебування на роботі понад норму робочого дня без додаткової оплати, що допускається при режимі ненормованого робочого дня, не перетворює його в подовжений, оскільки власник або уповноважений ним орган не має права таке перебування запроваджувати постійно для осіб з ненормованим робочим днем, заздалегідь зобов'язуючи їх приходити на роботу раніше або залишати місце роботи пізніше. Лише в тих випадках, коли робота в надурочний час викликана гострою потребою, працівники з ненормованим робочим днем зобов'язані виконувати її без додаткової оплати.

Оскільки для працівників з ненормованим робочим днем мірою праці є не тільки тривалість робочого часу, але й коло та обсяг їх трудових обов'язків, власник або уповноважений ним орган повинен у трудовому або колективному договорі, правилах внутрішнього розпорядку навести всі основні обов'язки, що становлять обсяг роботи таких працівників. У разі виконання працівником з ненормованим робочим днем робіт, що не зв'язані з його трудовими обов'язками, передбаченими трудовим договором, колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, ці роботи оплачуються йому за трудовою угодою як виконання окремих завдань.

Як виняток з загального правила, в окремих передбачених законом випадках за роботу працівників в умовах ненормованого робочого дня проводиться доплата. Зокрема, вона встановлена для шоферів, що працюють на легкових автомобілях або на інших автомобілях в експедиціях і розвідувальних партіях. Працівники з ненормованим робочим днем звільняються від роботи в дні щотижневого відпочинку, святкові та неробочі дні на загальних підставах. Отже, їх праця у ці дні підлягає компенсації згідно зі статтями 72 і 107 КЗпП.

Напередодні 1 і 7 січня, 8 березня, 1, 2 і 9 травня, 28 червня, 24 серпня, а також Пасхи і Трійці при п'ятиденному робочому тижні тривалість робочої зміни працівників, які при шестиденному робочому тижні мали семигодинний робочий день, скорочується на одну годину. Щодо працівників, робочий день яких при шестиденному робочому тижні становив шість годин і менше, для них тривалість робочої зміни при п'ятиденному робочому тижні напередодні святкових і неробочих днів не змінюється. Отже, при п'ятиденному робочому тижні, як і при шестиденному, тривалість роботи напередодні святкових і неробочих днів працівників з нормальним робочим днем скорочується на одну годину, а працівників з скороченим робочим днем -- залишається незмінною.

В тих випадках, коли святковому або неробочому дню передують дні щотижневого відпочинку, скорочення тривалості робочої зміни не провадиться.

У разі, коли святковому чи неробочому дню передує день щотижневого відпочинку за графіком, тривалість робочої зміни при п'ятиденному робочому тижні не скорочується.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи працівників, для яких встановлено шестиденний робочий тиждень, не повинна перевищувати п'яти годин. Це правило, встановлене частиною другою коментованої статті, випливає з тривалості робочого часу на тиждень (40 годин), який розподіляється таким чином: п'ять робочих днів по 7 годин, а шостий робочий день (перед вихідним) -- 5 годин. Отже, при шестиденному робочому тижні тривалість усіх шести робочих днів встановлена законом: тривалість щоденної роботи при тижневій нормі 40 годин не може перевищувати семи годин

Тривалість роботи напередодні вихідних днів при п'ятиденному робочому тижні законом не регламентовано. Тривалість щоденної роботи (в тому числі і напередодні вихідних днів) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності.

На безперервних виробництвах, а також в окремих галузях або видах робіт, у яких за виробничими умовами неможливо запровадити скорочений робочий день напередодні вихідних, святкових і неробочих днів, працівникам за час переробітку повинні надаватися додаткові дні відпочинку.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

Встановлення неповного робочого часу дозволено без будь-яких обмежень при досягненні між працівником і власником або уповноваженим ним органом відповідної угоди. Мета цього заходу -- залучити на виробництво жінок, зайнятих у домашньому господарстві, інвалідів, пенсіонерів за віком та інших осіб із зменшеною працездатністю, а також осіб, що поєднують роботу з навчанням. Робота з неповним робочим часом може застосовуватись на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, де власник або уповноважений ним орган визнає це за доцільне в інтересах виробництва.

Насамперед неповний робочий час введено в інтересах жінок, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, вагітних жінок, а також жінок, що доглядають за непрацездатними членами сім'ї. На прохання зазначених працівників власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їм неповний робочий день або неповний робочий тиждень [8].

Розрізняють неповний робочий день і неповний робочий тиждень. При неповному робочому дні працівник щоденно працює меншу кількість часу, ніж це вимагається за графіком або правилами внутрішнього розпорядку (наприклад, не 8 годин, а 4 чи 6 годин). При неповному робочому тижні замість зменшення тривалості робочого дня може бути зменшено кількість робочих днів протягом тижня, зокрема, може бути обумовлено про роботу через день тощо. Неповний робочий час може становити одночасно зменшення робочого дня і робочого тижня.

Домовленість про встановлення неповного робочого часу (неповного робочого дня або неповного робочого тижня) може відбутися як при прийнятті на роботу, так і тоді, коли працівник вже працює на підприємстві, в установі, організації на умовах повного робочого дня.

При встановленні неповного робочого дня або неповного робочого тижня відповідно зменшується обсяг трудових обов'язків та заробітної плати працівника, яка виплачується йому пропорційно відпрацьованому часу, а при відрядній оплаті -- за фак-тичним відробітком. У цьому полягає одна з основних відмінностей неповного робочого дня від скороченого робочого дня, при якому праця, зокрема, неповнолітніх, оплачується в такому самому розмірі, як і праця відповідних категорій працівників при повній тривалості щоденної роботи.

Робота на умовах неповного робочого часу не призводить до будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників: зокрема, не обмежує їх права на щорічну відпустку такої самої тривалості, що й при роботі протягом усього робочого часу; не змінює загальновстановленого порядку обчислення трудового стажу; не позбавляє права користуватися вихідними, святковими і неробочими днями відповідно до чинного законодавства тощо.

Неповний робочий час може бути встановлено як без обмеження строку роботи на умовах неповного робочого часу, так і на певний термін (до досягнення дитиною певного віку, на період навчального року, до поліпшення стану здоров'я тощо).

3. Поняття та види режиму робочого часу

трудовий законодавство режим відпочинок праця

Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу. Елементами режиму виступають:

1) час початку і закінчення роботи;

2) час і тривалість перерв;

3) тривалість і правила чергування змін.

На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" передбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних (місцевих) графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності.

Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду.

Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності.

При режимі змінної роботи працівники чергуються в змінах рівномірно.

Найбільш поширена робота в дві зміни, на деяких підприємствах робота провадиться в три і більше змін. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, повинен проводитися через кожний робочий тиждень у години, встановлені графіками змінності (ст. 58 КЗпП). Тривалість перерв у роботі між змінами у відповідності до ст. 59 КЗпП повинна бути не менше подвійної тривалості роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Недопустиме призначення працівника на роботу протягом 2 змін підряд. Встановлені роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом графіки змінності є обов'язковими для сторін трудового договору.

Режим роботи з роздробленим робочим днем -- вводиться в таких галузях, де обсяг робіт нерівномірно розподіляється протягом дня (наприклад, водії міського транспорту, робота яких інтенсивна вранці та увечері, у часи пік, вдень же водії відпочивають; для тваринників час годівлі і доїння корів призначається у певний час). На таких роботах робочий день може бути поділений на частини з умовою, що загальна тривалість роботи не повинна перевищувати встановленої тривалості робочого дня [12].

Гнучкий графік роботи -- форма організації робочого часу, при якій для окремих працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку, закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому потрібне повне відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду (робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Уперше такий режим роботи був передбачений Положенням про порядок і умови застосування (гнучкого) змінного графіка роботи для жінок, що мають дітей, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1984 p. Неодмінною умовою має бути дотримання річного балансу робочого часу, максимальна тривалість робочого часу -- не більше 10 годин, а час перебування на підприємстві -- не більш 12 годин, включаючи перерви.

Режим з вахтовим методом організації робіт регламентується Основними положеннями про вахтовий метод організації робіт, затвердженими постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Секретаріату ВЦРПС, Міністерства охорони здоров'я СРСР від 31 грудня 1987 p. №794/33-82, у редакції від 17 січня 1990 p., a також Тимчасовим положенням про вахтовий метод організації робіт на підприємствах Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, затвердженим наказом МНС України 20 травня 1999 p. №147.

Вахтовий метод -- це особлива форма організації робіт, що ґрунтується на використанні трудових ресурсів поза місцем їх постійного проживання за умов, коли щоденна доставка працівників до місця роботи і назад до місця постійного проживання неможлива. Вахтовий метод організовується за допомогою підсумованого обліку робочого часу, а міжвахтовий відпочинок надається працівникам у місцях їх постійного проживання.

На роботу вахтовим методом можуть переводитись як підприємства в цілому, і їх окремі підрозділи або створюватися комплексні бригади для виконання визначеного обсягу робіт.

До робіт, що виконуються вахтовим методом, забороняється залучати осіб віком до 18 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, а також осіб, які мають медичні протипоказання для такої роботи.

Обліковий період охоплює весь робочий час, час у дорозі та час відпочинку, який припадає на цей календарний відрізок часу. Робочий час і час відпочинку регламентуються графіком змінності, затверджуються власником за погодженням з профспілковим комітетом і доводяться до відома працівників не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Тривалість вахти не може перевищувати 1 місяця, а в окремих випадках, з дозволу міністерства та відповідної профспілки, -- 2 місяців. Тривалість робочого дня не повинна перевищувати 10 годин.

Власник зобов'язаний забезпечити працівників соціально-побутовими умовами -- проживанням, транспортом, спецодягом, щоденним гарячим харчуванням, медичним обслуговуванням [12].

Режим ненормованого робочого дня відповідно до Рекомендацій про порядок надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 p. №7 встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. Міра праці таких працівників визначається не тільки тривалістю робочого часу, але й колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням). У разі необхідності ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу.

На працівників з ненормованим робочим днем поширюється встановлений на підприємстві, в установі, організації режим робочого часу. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Обов'язки працівників з ненормованим робочим днем повинні бути зафіксовані в трудовому договорі, посадових інструкціях, правилах внутрішнього трудового розпорядку таким чином, щоб була передбачена можливість виконувати ці обов'язки, як правило, в ме-. жах нормального робочого часу.

4. Порядок встановлення режиму робочого часу

Централізоване трудове законодавство визначає порядок запровадження на підприємстві режиму робочого часу, його найбільш важливі елементи, а також закріплює гарантії при застосуванні того чи іншого з його видів. Звичайно режим робочого часу на підприємстві закріплюється у колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, графіках змінності. Він може бути єдиним для всіх працівників підприємства або ж регулюватись у межах окремих підрозділів. Режим робочого часу може бути предметом індивідуально-договірного регулювання та визначатися сторонами при укладенні трудового договору.

Залежно від сфери застосування режими робочого часу можна поділити на загальні та спеціальні.

При загальних режимах робочого часу розподіл норми тривалості робочого часу, при якому досягається її виконання, відбувається за тижневий або інший обліковий період. До загальних режимів робочого часу належать: п'ятиденний робочий тиждень, шестиденний робочий тиждень та сумований облік робочого часу.

При режимі з денним обліком робочого часу встановлена законом тривалість робочого часу реалізується протягом кожного робочого дня. Причому норма робочого дня при п'ятиденному чи шестиденному робочому тижні складає однакову кількість годин. Встановлена законом тижнева норма робочого часу реалізується в межах кожного календарного тижня з повною кількістю робочих днів. При режимі, який базується на тижневому обліку робочого часу, тривалість щоденної роботи визначається розпорядком (графіком) і може бути неоднаковою в різні дні тижня [8].

Найбільш поширеним є п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Тривалість щоденної роботи визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності. Виходячи із загальної норми тривалості робочого тижня 40 годин, робочий день може тривати 8 годин щоденно, або ж 8 годин 15 хвилин щоденно зі скороченням робочого часу на одну годину напередодні вихідного дня.

Стаття 52 КЗпП передбачає випадки встановлення на підприємстві шестиденного робочого тижня. На тих підприємствах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при нормі 40 годин і відповідно 6 годин при нормі 36 годин та 4 години при тижневій нормі 24 години. П'ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з виборним органом первинної профспілкової організації з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу та за погодженням з місцевою радою.

На безперервно діючих підприємствах, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і деяких видах робіт, де за умовами виробництва не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації запровадження підсумованого обліку робочого часу (ст. 61 КЗпП). Зокрема, підсумований облік робочого часу може використовуватись для працівників залізничного транспорту, водіїв автомобілів, працівників експлуатаційних підприємств міністерства зв'язку тощо.

5. Облік робочого часу

Облік робочого часу -- це фіксування відомостей про явку працівників на роботу і виконання ними встановленої тривалості робочого часу. Облік робочого часу ведеться в табелях встановленої форми.

У складі відпрацьованого працівником часу окремо враховуються надурочні роботи, чергування, відрядження тощо.

Облік робочого часу буває поденним і підсумованим. При поденному обліку підраховується робочий час протягом кожного дня. Така система обліку робочого часу застосовується при точно встановленому робочому часі, який має однакову щоденну тривалість. При поденному обліку переробка протягом робочого дня не може бути компенсована недоробкою в інші робочі дні. У відповідності до ст. 61 КЗпП на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана встановлена для даної категорії працівників щоденна або щотижнева тривалість робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації введення підсумованого обліку робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин (40-годинного робочого тижня або скороченого робочого часу для окремих категорій працівників).

В якості облікового періоду може встановлюватися місяць, квартал. Для працівників залізничного транспорту обліковим періодом є тур -- час з моменту явки на роботу для поїздки до моменту явки на роботу для наступної поїздки після відпочинку в пункті постійної роботи. При підсумовуваному обліку робочого часу норма робочого часу визначається шляхом множення тривалості робочого дня на число робочих днів за календарем, що припадають на обліковий період. При неповному місяці роботи (наприклад, у разі хвороби, відпустки) від встановленої місячної норми віднімаються робочі години, що припадають на дні відсутності на роботі. Тривалість робочої зміни при підсумовуваному обліку робочого часу може збільшуватися, але не більш ніж до 10 годин. При підсумовуваному обліку робочого часу можлива переробка двох видів. Переробка понад норму годин і водночас понад встановлений графік є надурочною роботою і компенсується підвищеною оплатою. Переробка понад норму годин, але відповідно до встановленого графіка не визнається надурочною роботою. Переробка за графіком компенсується не підвищеною оплатою, як надурочна робота, а додатковими днями відпочинку.

Працівникам, для яких встановлений підсумований облік робочого часу, щотижневі дні відпочинку можуть встановлюватися в різні дні тижня відповідно до графіків змінності [10].

Взагалі сьогодні на Заході спостерігається тенденція до індивідуалізації та персоналізації режимів праці. Це важлива риса сучасного виробництва, саме вона буде відзначати застосування робочої сили в XXI ст., коли будуть враховуватися вік, сімейний стан, психіка, особисті схильності, життєвий біологічний ритм тощо та залежно від цього визначатиметься трудове навантаження кожного працівника. Саме це відповідає інтересам працюючих та дасть змогу підвищити продуктивність праці. За цим -- майбутнє.

6. Надурочні роботи

Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

1) при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2) при проведенні громадське необхідних робіт по водо-, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв'язку -- для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

3) при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може привести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

4) при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5) для продовження роботи при нез'явленні працівника, який заступає на зміну, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником, оскільки забороняється залучення працівника до роботи протягом двох змін підряд.

Законодавством встановлені й інші випадки застосування надурочних робіт. Так, у п. 15 Положення про порядок та умови проходження служби в митних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1993 p., вказується на службову необхідність як підставу для застосування надурочних робіт.

Забороняється залучати до надурочних робіт:

-- вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до З років;

-- осіб, молодших 18 років;

-- працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою. Залучення інвалідів до надурочних робіт можливе лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (ст. 63 КЗпП).

Для проведення надурочних робіт необхідна згода профкому і видання наказу (розпорядження) власником.

Надурочна робота компенсується підвищеною оплатою.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік.

Необхідно розрізняти надурочну роботу і ненормований робочий день. До надурочних робіт можуть залучатися будь-які працівники, а працювати за режимом ненормованого робочого часу -- лише ті, професії і посади яких містяться в списку, що є додатком до колективного договору підприємства, установи, організації. Якщо стосовно надурочних робіт встановлені граничні норми їх застосування протягом календарного року, то подібне правило не встановлене відносно ненормованого робочого дня. Власнику лише забороняється систематично залучати працівників, які працюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу. Надурочні роботи виконуються у виняткових випадках, які носять характер заздалегідь непередбачених і не-планованих ситуацій, перелік яких є вичерпним та міститься в ст. 62 КЗпП, а роботи понад нормальну тривалість робочого часу -- в режимі ненормованого робочого дня проводяться у міру виробничої необхідності.

Надурочні роботи компенсуються підвищеною оплатою, а ненормований робочий час компенсується наданням щорічної додаткової відпустки.

Як бачимо, законодавством України про працю надурочною вважається лише робота, до виконання якої власник або уповноважений ним орган залучає працівників у виняткових випадках, передбачених законодавством і ч. З ст. 62 КЗпП. Тобто якщо працівник добровільно бажає працювати понад встановлену тривалість робочого дня, така робота не вважається надурочною і не оплачується. Між тим на Заході правове регулювання надурочної роботи є більш гнучким і ефективним. Надурочна робота, як правило, носить добровільний характер і лише у випадках, передбачених законом, є обов'язковою. У деяких країнах встановлено, що надурочна робота обов'язкова, якщо інше не обумовлено у колективному договорі.

7. Ненормований робочий час

Одним із спеціальних режимів робочого часу відносять ненормований робочий день.

Ненормований робочий день -- це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреб ця категорія працівників виконує роботу понад нормальний робочий час (ця робота не є надурочною). Обсяг виконуваної роботи визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов'язків і обсягом виконаних робіт (навантаження).

Застосування ненормованого робочого часу здійснюється на підставі "Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці", затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7.

Ненормований робочий день на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників, а саме: осіб, праця яких не піддається обліку в часі; осіб, робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське господарство); осіб, які розподіляють робочий час на свій розсуд. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади за погодженням з відповідними галузевими профспілками можуть затверджувати орієнтовні переліки робіт, професій і посад працівників з ненормованим робочим днем.

Конкретний перелік посад працівників з ненормованим робочим днем встановлюється в колективному договорі чи будь-якому іншому локальному акті, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (прфспілковим представником). Коло обов'язків працівників з ненормованим робочим часом має уточнюватись при укладенні трудового договору, в правилах внутрішнього трудового розпорядку, в посадових інструкціях та інших локальних актах так, щоб була можливість виконувати ці обов'язки в межах нормального робочого часу.

Ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем. Для працівників, які працюють на умовах неповного робочого тижня, ненормований робочий день може застосовуватись. Залучення працівників з ненормованим робочим днем до роботи понад норму робочого часу допускається лише у виняткових випадках (у разі виробничої потреби). На осіб, які працюють в режимі ненормованого робочого часу, поширюються правила, що визначають час початку та закінчення роботи, перерв протягом робочого дня, порядок обліку робочого часу. Вони також на загальних підставах звільняються від роботи в дні щоденного відпочинку та святкові дні. Роботодавець не має права систематично залучати їх до роботи в позаробочий час чи завчасно передбачати для цієї категорії працівників продовжену тривалість щоденного робочого дня чи норми обов'язкового переробітку в тиждень. Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь напруженості, складність і самостійність у роботі, необхідність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу працівникам надається додаткова відпустка до 7 календарних днів. Конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється в колективному договорі щодо кожного виду робіт, професій та посад чи трудовим договором. Додаткова відпустка за ненормований робочий день надається пропорційно часу, відпрацьованому на роботі, посаді, що дають право на цю відпустку.

8. Чергування

Чергування -- це знаходження працівника на підприємстві за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу до початку або після закінчення робочого дня, у вихідні або святкові (неробочі) дні для оперативного розв'язання невідкладних питань, які не входять в коло обов'язків працівника за трудовим договором. Чергування може застосовуватися у виняткових випадках і лише за згодою профспілкового комітету. Не допускається залучення працівника до чергувань частіше одного разу на місяць. Чергові не повинні виконувати обов'язків щодо перевірки перепусток на вході й виході з підприємства, обов'язків сторожів, прийому пошти, прибирання приміщень тощо. У разі залучення до чергування після закінчення робочого дня початок наступного робочого дня має бути перенесено на пізніший час. Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого дня.

Чергування у вихідні й святкові (неробочі) дні компенсуються наданням відгулу тієї ж тривалості, що і чергування в найближчі 10 днів. До чергувань не залучаються особи, які не можуть бути залучені до надурочних робіт (ст. 63 КЗпП). Чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов'язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за графіком у вихідні, святкові (неробочі) дні, в нічний час. Наприклад, не є чергуванням, врегульованимі названою постановою Секретаріату ВЦРПС, нічне чергування медичних працівників, чергування водія тощо. Під час таких чергувань працівники виконують свої безпосередні трудові обов'язки з оплатою праці на загальних підставах.

Висновки

Тривалість робочого часу встановлюється як у централізованому порядку, так і на рівні локального регулювання. У сучасних умовах спостерігається тенденція до колективно-договірного та індивідуального (в рамках трудового договору) регулювання тривалості робочого часу. Держава лише встановлює певну межу тривалості робочого часу, яка не може бути збільшена. Конституція України в ст. 45 передбачає, що працівникові гарантується встановлена законом тривалість робочого часу. Норма робочого часу -- це встановлена законом, колективним або трудовим договором для даного працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період -- день, тиждень, місяць. Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров'я. Розподіл норми робочого часу протягом конкретного календарного періоду називається режимом робочого часу. На законодавчому рівні встановлюються лише окремі елементи режиму робочого часу. Так, Указом Президента України від 26 квітня 1995 р. "Про введення на території України регіональних графіків початку робочого дня" передбачено введення рішеннями виконкомів обласних рад регіональних графіків початку робочого дня для однозмінних підприємств всіх форм власності. Режим робочого часу передбачає 5- або 6-денний робочий тиждень, початок і кінець робочого дня, час і тривалість обідньої перерви, число змін протягом облікового періоду. Відповідно до ст. 57 КЗпП час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності. Надурочними роботами вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (статті 52, 53 і 61 КЗпП). Як правило, застосування надурочних робіт не допускається. Проведення їх можливе лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і ст. 62 КЗпП.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР.

2. Кодекс законів про працю України: Кодекс вiд 10.12.1971 № 322-VIII (В редакція від 01.01.2011 на пiдставi 1724-17)

3. Закон України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 р. № 3356-XII.

4. Бенедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки /'/ Право України. -- 2007. - №7. - С. 104-106, 131.

5. Гинцбург Л. Я, Регулирование рабочего времени в СССР. - М., 1966.

6. Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій. -- К.: Вілбор, 2007. -- 208 с.

7. Глазырин В. В. Рабочее время и время отдыха иностранного гражданина // Право и экономика. -- 2002. -- №5. - С. 64-66.

8. Науково-практичний коментар Кодексу законів про працю України: Під ред. Прокопенко В. I., Козак 3. Я., Кузнецова Л. О. та ін. - Харків: Спільне колективне підприємство фірма "Консум". - 2008

9. Процевский А.И. О ненормированом рабочем дне // Правовведение.--2005.--№4.--С. 132--135.

10. Снигирева И.О. Рабочее время и время отдыха. Учебно-практическое пособие. - М.: "Проспект", 2005.

11. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Бо-Т78 лотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2005. -564 с.

12. Трудовое право Украины: Учебн.-справ. пособие // Под ред. Г. И. Чанишевой, Н. Б. Болотиной. -- Х.: Одіссей, 2007. -- 480 с.

Размещено на Allbest.ru