Кримінальна відповідальність за злочини

26

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Задача № 1

Задача№2

Задача №3

Задача№4

Нормативні акти і література

Задача № 1

Громадянин України Щербицький, що постійно проживав в Ужгороді, гостював у родичів у Кракові (Республіка Польща), де в ресторані заподіяв громадянинові Польщі умисне тяжке тілесне ушкодження. В Польщі він затриманий не був і повернувся додому.

Варіант: Щербицький був громадянином Білорусі і вчинив у Кракові умисне вбивство, після чого повернувся в Ужгород.

Якими принципами визначається дія закону про кримінальну відповідальність у просторі та колу осіб? Охарактеризуйте ці принципи.

Визначте, який принцип потрібно застосовувати у даному випадку?

Дайте визначення екстрадиції. Назвіть види екстрадиції.

Ознайомтесь зі ст. 121 та 115 КК України, визначте вид диспозиції та санкції, цих норм.

Відповідь

1. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається наступними принципами1) територіальним, 2) громадянства, 3) універсальним, 4) реальним.

Територіальний принцип закріплений у ч.1 ст. 6 КК особи, що вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу. Ознаки територіального принципу:

1) злочин вчинюється на території України.

Територіальний принцип випливає із суверенітету України, влада якої поширюється на всю її територію, тобто на всій території країни діє верховенство закону про кримінальну відповідальність, а значить людина, що скоїла злочин, повинна нести відповідальність на його підставі.

Згідно ч.2 ст. 6 КК злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України. Тобто особа, що вчинила хоча б частину злочинного діяння на території України, підлягає кримінальній відповідальності на підставі вітчизняного законодавства. Під територією України розуміється лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, що визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору (Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопаду 1991р.).

До території України відносяться:

1) суша в межах державного кордону (материкова частина й острови, а також анклави (Калінінградська область у Російській федерації) - частина території держави, що не має загальних границь з основною територією країни,

2) внутрішні води, до яких відносяться морські води, води портів, заток, бухт, лиманів, проток, води рік, озер і інших водойм,

3) прибережні територіальні води - 12 морських миль від точки найбільшого відливу,

4) надра в межах державного кордону - частина земної кори, що знаходиться нижче ґрунту і дна водойм,

5) повітряний простір у межах державного кордону на висоту 100-110 км (вище знаходиться космічний простір, що має міжнародно-правовий режим),

6) військові кораблі і літаки де б вони ні знаходилися,

7) цивільні кораблі і літаки, якщо вони знаходяться у відкритому морському або повітряному просторі.

Якщо цивільні кораблі і літаки знаходяться в територіальному просторі іншої країни, то в даній ситуації питання юрисдикції держав у цій сфері регулюється Женевською Конвенцією ООН «Про територіальне море і прилягаючу зону» 1958 р., Токійською Конвенцією ООН «Про злочини і деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна» 1963 р., Конвенцією ООН «Про морське право» 1982 р., а також двосторонніми угодами між країнами.

Відповідно до п.1 ст. 27 Конвенції ООН «Про морське право» і п.1 ст. 19 Конвенції ООН «Про територіальне море і прилягаючу зону» кримінальна юрисдикція не поширюється на борт іноземного судна, що знаходиться в територіальних водах, для арешту якої-небудь особи або розслідування в зв'язку зі злочином, скоєному на борту судна під час його переходу, за винятком випадків, коли:

1) наслідку злочину поширюються на прибережну зону,

2) злочин порушує спокій у країні або добрий порядок у територіальному морі,

3) капітан судна, дипломатичний агент, або консульська посадова особа країни прапора звернеться до місцевої влади з проханням про надання допомоги.

На повітряні судна, що знаходиться в територіальному повітряному просторі іншої країни, поширюється Токійська Конвенція ООН «Про злочини і деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна». Повітряне судно знаходиться в польоті з моменту включення двигуна з метою злету і до моменту закінчення пробігу при посадці. Дана Конвенція ООН крім юрисдикції країни реєстрації повітряного судна, допускає юрисдикцію іншої країни в тому випадку, якщо:

1) злочин тягне наслідки на території цієї країни,

2) злочин вчинений громадянами або щодо громадян цієї країни або особою, що постійно проживає в цій країні, або щодо такої особи,

3) злочин спрямований проти безпеки цієї країни,

4) злочин містить у собі порушення діючих правил у цій країні або регламентів, що мають відношення до польотів або маневрів літаків.

Крім цього до території держави також прирівнюються об'єкти, на які поширюється його юрисдикція:

1) континентальний шельф - це продовження берега під водою до точки природного ухилу,

2) 200-мильна економічна зона або зона рибальства,

3) підвідні кабелі або трубопроводи,

4) наукові станції в Антарктиді й Арктиці,

5) об'єкти, запущені в космос, на які поширюється Конвенція ООН «Про реєстрації об'єктів, що були запущені в космічний простір» 1975 р.

2) Вітчизняне карне законодавство поширюється на всіх осіб, що знаходяться на території України.

До них відносяться: 1) громадяни України, 2) особи без громадянства (як постійно проживаючі в Україні, так і не проживаючі постійно в Україні), 3) іноземні громадяни незалежно від ролі, виконуваної під час здійснення суспільно небезпечного діяння.

Згідно ч.3 ст. 6 КК злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один зі співучасників (тобто співвиконавець, організатор, пособник, підбурювач) діяв на території України.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав і інших громадян, що за законами України і міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, не є підсудними по кримінальних справах судам України, у випадку вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом (ч.4 ст. 6 КК).

Ці особи виведені з-під юрисдикції органів правосуддя країни перебування, але не з-під чинності закону про кримінальну відповідальність (Віденська Конвенція ООН 1961 р., на підставі якої 23 травня 1966 р. Було прийняте положення про дипломатичні і консульські представництва іноземних держав). Дипломатичні представники і члени їхніх родин наділені дипломатичним імунітетом. Виділяють повний імунітет і частковий. Границі останнього залежать від двосторонніх домовленостей між країнами.

3) до осіб, що скоїли злочин, застосовується закон про кримінальну відповідальність, закріплений у діючому КК.

2. Принцип громадянства закріплений у ч.1 ст. 7 КК, відповідно до якої громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності по діючому Кодексу, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України. Ознаки принципу громадянства:

1) злочин вчиняється за межами України,

2) суспільно небезпечне діяння може бути скоєно тільки громадянином України або особою без громадянства, що постійно проживає в Україні,

3) перераховані вище особи підлягають кримінальній відповідальності відповідно до діючого КК України, якщо були віддані до суду в Україні.

При дії принципу громадянства Україна керується положенням, відповідно до якого своїх громадян ми судимо самі.

Якщо особа була притягнута до кримінальної відповідальності і понесла покарання за межами України, то по поверненню вона не може бути притягнута до відповідальності за один і той же злочин (ч.2 ст. 7 КК). Дане положення КК відповідає ст. 61 Конституції України. Однак у випадку здійснення нового злочину, вирок суду іноземної держави може бути врахований при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання при наявності рецидиву злочину, не відбуття покарання або інших наслідків злочину (ст. 9 КК).

3. Зміст універсального і реального принципів закріплено в ст. 8 КК. З неї випливає, що універсальний принцип діє, якщо іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексу у випадках, передбачених міжнародними договорами. Ознаки універсального принципу:

1) злочин вчинюється за межами України,

2) суспільно небезпечне діяння вчинюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні,

3) вищезгаданими особами вчиняються так називані міжнародні злочини (злочину проти світу, безпеки людства і міжнародного правопорядку, закріплені в розділі ХХ Особливої частини КК),

4) особи підлягають відповідальності по КК України у випадках, передбачених міжнародними договорами.

Екстрадиція проводиться на підставі двосторонніх угод між Україною й іншими країнами. Екстрадиція - це видача особи, що скоїла злочин, державою, на території якого вона знаходиться, іншій державі, громадянином якої особа є або на території якого було здійснено злочин. Владі іноземної держави можуть бути передані тільки іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин як на території України, так і за її межами, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (ч.2 і ч.3 ст. 10 КК). Громадяни України й особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, що вчинили злочини за її межами, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду (ч. 1 ст. 10 КК). Виключення складають випадки, що мають відношення до міжнародної юрисдикції, а не національної (наприклад, юрисдикція Міжнародного Гаазького трибуналу).

При цьому видача для виконання вироку може бути вчинена тільки щодо осіб, що скоїли діяння, що є кримінально караним відповідно до законодавства України і держави, зацікавленої у видачі. Видача осіб, що вчинили злочин, регламентується «Європейською Конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.», Мінською «Конвенцією про правову допомогу в правових відносинах по цивільним, сімейним і кримінальним справам» від 22 січня 1993 р.

4. Реальний принцип діє, якщо іноземці або особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, що вчинили злочин за її межами, підлягають в Україні відповідальності по діючому Кодексі у випадках, якщо вони вчинили, передбачені їм, тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свободи громадян України або інтересів України. Ознаки реального принципу:

1) злочин скоюється за межами України,

2) суспільно небезпечне діяння здійснюється іноземцями або особами без громадянства, що постійно не проживають в Україні,

3) вищезгаданими особами вчиняються тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України,

4) особи підлягають відповідальності по діючому КК України.

2. В даному випадку треба керуватися принципом громадянства. Щербицький постійно проживав в Ужгороді, а це територія України, то він буде нести відповідальність в Україні, тому що не поніс покарання у Польщі

3. Екстрадиція (видача злочинців) - форма міжнародної співпраці держав в боротьбі зі злочинністю. Полягає в арешті і передачі однією державою іншій (по запиту) особи, що підозрюється або обвинувачується в скоєнні злочину, або ж засудженого злочинця.

Розрізняють три види екстрадиції:

1) видача осіб, підозрюваних в яких-небудь злочинах, для притягнення до кримінальної відповідальності;

2) видача вже засуджених злочинців для виконання вироку;

3. видача на якийсь час (як правило, для участі в слідчих і судових процедурах).

3) видача на якийсь час (як правило, для участі в слідчих і судових процедурах).

4. Видом диспозиції ст. 121 КК України є описова - це диспозиція, що вказує на істотні ознаки злочинного діяння. Видом санкції цієї статті є відносно - визначена у якій як мінімальний, так і максимальний розмір покарання.

Видом диспозиції ст. 115 КК України є теж описова - це диспозиція, що вказує на істотні ознаки злочинного діяння. Видом санкції є альтернативна. Альтернативної є санкція, у якій закріплюється два або більше видів основних покарань, з яких суд може призначити тільки одне.

Задача № 2

П'яний водій Угрюмов, керуючи машиною ГАЗ-53, в якій були пасажири і вантаж, перевищив дозволену швидкість руху, внаслідок чого машина перекинулась. Під кузовом опинився Кочетков. Однак Угрюмов та інші пасажири - Колигін і Сигов, які при аварії не постраждали, заходів щодо врятування Кочеткова не вжили і одразу пішли в поряд розташоване селище. В селищі ніхто з них не заявив, що під кузовом перевернутої машини знаходиться Кочетков. Лише через тривалий час на місце події прибули робітники з трактором, які, піднявши машину, стали розбирати вантаж, під яким знайшли мертвого Кочеткова.

Угрюмова притягли до кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки руху, що спричинило смерть потерпілого.

Наведіть законодавче визначення поняття злочину та виділіть ознаки.

Чи правильно вирішено справу?

Ознайомтесь зі ст. ст. 135 та 286 КК України визначить, чи є в даному прикладі ознаки злочину?

Чи зміниться вирішення задачі, якщо шофер Угрюмов не знав про те, що він перевозить у кузові своєї машини Кочеткова?

Чи зміниться кваліфікація дій Угрюмова, якби Кочетков залишився живий?

Чи вплине на вирішення задачі та обставина, що в Угрюмова і пасажирів Колигіна і Сигова не було фізичної можливості надати допомогу Кочеткову ?

Відповідь

1. Злочином вважається передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України).

Поняття злочину виводиться за допомогою певних ознак, притаманних цьому явищу. Визначаючи поняття злочину, закон вказує на наступні ознаки:

- протиправність;

- суспільна небезпечність;

- винність;

- караність.

Суспільна небезпечність виступає матеріальним (соціальним) критерієм злочину. Він полягає в об'єктивній властивості злочину спричиняти шкоду об'єктам кримінально-правової охорони. Саме суспільна небезпечність допомагає відповісти на запитання чому ті або інші діяння визнаються злочинами. Суспільна небезпечність це та міра, яка допомагає законодавцю прийняти рішення про криміналізацію діяння.

Друга ознака визначення поняття злочину полягає у протиправності. Не будь-які суспільно небезпечні діяння визнаються злочинними, а тільки ті, що передбачені законом про кримінальну відповідальність.

В залежності від способу опису поняття в законі (використанні певних ознак) визначення поняття злочину поділяють на певні види:

1. Якщо при визначенні поняття злочину міститься вказівка тільки на юридичний (формальний) критерій - передбаченість діяння кримінальним законом - таке визначення вважається формальним. Саме передбаченість злочину законом є тією ознакою, яка, на думку багатьох фахівців, забезпечує дотримання прав та свобод людини.

Матеріальне визначення поняття злочину полягає у визнанні злочином тільки такого діяння, яке спричинює суспільну шкоду правоохоронюваним об'єктам (суспільна небезпечність діяння). При цьому особа притягається до кримінальної відповідальності в незалежності від того, чи передбачене дане діяння як злочинне кримінальним законодавством. Основне завдання правоохоронних органів у такому випадку полягає в тому, щоб довести суспільну небезпечність діяння у випадку притягнення особи до кримінальної відповідальності. Так, КК УРСР 1922 р. визнавав злочином суспільно небезпечну дію або бездіяльність небезпечну робітничо-селянського правопорядку.

Формально-матеріальне визначення злочину означає посилання на матеріальну та формальну ознаки злочину при його описі, тобто злочинним може бути визнане тільки суспільно небезпечне протиправне діяння. Саме сукупність двох ознак злочину дає підстави визнавати певне діяння злочином. Кримінальний кодекс України 2001 р. містить формально-матеріальне визначення злочину.

Ознаки злочину.

Згідно з ч. 1 ст. 11 КК України злочином вважається передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Законодавче визначення поняття злочину закріплює його обов'язкові ознаки:

- злочин це діяння (дія або бездіяльність). Особа підлягає кримінальній відповідальності за конкретні дії (активна форма поведінки) або бездіяльність (пасивна форма поведінки). Тільки конкретна поведінка, а не думки, переконання, у т.ч. виражені усно, письмово або жестами можуть визнаватися злочином;

- злочином є суспільно небезпечне діяння. Це означає властивість злочину спричинювати суспільно небезпечну шкоду або створювати загрозу спричинення такої шкоди право охоронюваним об'єктам;

- протиправність (передбаченість у якості злочину Кримінальним кодексом України) означає можливість визнання того чи іншого діяння злочином тільки у випадку передбачуваності його Кримінальним кодексом України у якості злочину.

Особлива частина Кримінального кодексу містить вичерпний перелік діянь, які визнаються злочинними в державі.

Стаття Особливої частини КК України складається з двох частин: диспозиції та санкції. В диспозиції статті описується злочинне діяння. Так, диспозиція ч. 1 ст. 185 КК України передбачає відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжку). Санкція цієї ж частини передбачає покарання за крадіжку у виді штрафу до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років. Таким чином, протиправність передбачає не тільки вказівку на злочинне діяння, але й передбачає покарання за такі діяння.

- караність - це передбаченість кримінального покарання за вчинення злочинного діяння;

- злочином вважається тільки винне діяння, тобто таке, яке вчинюється особою умисно або з необережності.

Новелою при визначені поняття злочину у ст. 11 КК України являється посилання на суб'єкта злочину при вчиненні суспільно небезпечного діяння. Таке посилання не є ознакою злочину, тим не менш, воно, характеризуючи особу, яка вчинює суспільно-небезпечне діяння, підтверджує наявність злочину тільки в діях фізичної, осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності. В іншому випадку, такі суспільно небезпечні дії ні в якому разі не можуть бути визнані злочином.

Відмінність злочину від інших правопорушень та від правомірної поведінки

Злочин відрізняється від інших правопорушень ступінню суспільної небезпеки вчиненого діяння. Кримінальний закон встановлює відповідальність за найбільш небезпечні посягання на суспільні відносини, шкода яким або взагалі не може бути усунена, або потребує суттєвих заходів для їх відновлення. Саме ступінь суспільної небезпеки скоєного дозволяє відмежувати злочинне діяння від адміністративного проступку, цивільно-правового делікту, дисциплінарного правопорушення.

У певних випадках, ступінь суспільної небезпеки, яка відмежовує злочинне діяння від інших правопорушень, має конкретні одиниці виміру - грошовий вимір, міру втрати працездатності тощо. Так, ст. 51 Кодексу про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за дрібне викрадення чужого майна, яке не повинно перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У такому разі на практиці не виникає проблем відмежування злочинного діяння від адміністративного правопорушення.

В інших випадках, законодавець визначає ступінь суспільної небезпеки через оціночні ознаки, правильність встановлення яких покладається на органи, які застосовуватимуть норми законодавства. Так, порушення вимог законодавства про працю передбачає адміністративну відповідальність відповідно до ст. 41 Кодексу про адміністративні правопорушення. У випадку грубого порушення трудових прав людини відповідальність настає за ст. 172 КК України.

Якщо злочинне діяння відрізняється від інших правопорушень ступенем суспільної небезпеки, то правомірна поведінка відрізняється від злочинного діяння саме відсутністю суспільної небезпеки. Кримінальний закон встановлює відповідальність за суспільно небезпечні діяння, прямо вказуючи у законі, які з таких діянь є злочинами. Вказане стосується також інших порушень у нашій державі, які закріплюються в законодавчих та підзаконних актах. На відміну від правопорушень правомірна поведінка не завжди зазначається у писаних нормах права однак є прямою протилежністю правопорушенню.

Правомірною поведінкою являється поведінка, яка відповідає нормам права (встановленим у суспільстві нормам поведінки), є соціально корисною та схвалюваною суспільством, а тому такою, в якій відсутня суспільна небезпечність. Так, допомога людині, що знаходиться в небезпечному для життя стану, є правомірною та корисною.

2. Справу вирішено частково правильно, тому що до звинувачень по ст. 286 КК України треба додати звинувачення по ч. 3 ст. 135 КК України, а саме Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, - якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки. Караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

3. У ст. 135 та 286 КК України є всі ознаки злочину, а саме це діяння (дія або бездіяльність), це суспільно небезпечне діяння, протиправне діяння.

4. Якщо шофер Угрюмов не знав про те, що він перевозить у кузові своєї машини Кочеткова, то звинувачення по ч. 3 ст. 135 не можливо буде призначити.

5. Кваліфікація дій Угрюмова, якби Кочетков залишився живий зміниться на ч.1 ст. 135 КК України, а саме завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, і карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

6. Якщо в Угрюмова і пасажирів Колигіна і Сигова не було фізичної можливості надати допомогу Кочеткову, то обвинувачення по ст. 135 КК України не буде висунуто.

Задача № 3

Полтавець, електрик за спеціальністю, з метою охорони своєї теплиці, огородив її дротом та підключив до електромережі. Сусід Полтавця Котов, перебуваючи у нетверезому стані, зайшов до двору Полтавця і, зачепив рукою дріт, який знаходився під напругою, внаслідок чого був смертельно травмований електрострумом.

Що таке суб'єктивна сторона злочину? Які ознаки її характеризують?

Що таке вина, чім визначається її зміст, сутність, ступінь та форми?

Проаналізуйте форму вини у злочині, вчиненому Полтавцем?

Чи зміниться рішення суду, якщо Полтавець перед підключенням електроструму попередив про це сусідів, в том числі й Котова, а також перед теплицею встановив попереджувальні щити з написом “Обережно напруга! Прохід заборонено!”?

Вирішення

1. Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину. Інакше кажучи, це психічна діяльність особи в момент вчинення суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК, що виражає його відношення до злочину та його наслідків.

Значення суб'єктивної сторони:

а) вона впливає на кваліфікацію злочину;

б) дає можливість відмежувати один злочин від іншого;

в) дає можливість відмежувати злочинне від незлочинного;

г) впливає на призначення покарання;

д) впливає на рішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Ознаки суб'єктивної сторони злочину.

Суб'єктивна сторона характеризується такими ознаками як вина, мотив та мета злочину.

При цьому вина є обов'язковою, необхідною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб'єктивної сторони складу злочину, а значить і самого злочину. Що ж стосується мотиву і мети, то за загальним правилом - це факультативні ознаки суб'єктивної сторони злочину, тобто вони необов'язкові для суб'єктивної сторони складу всіх злочинів. Однак, їх необхідно встановлювати в кожнім конкретному випадку для опису повної картини злочину. Їх необхідно встановлювати обов'язково, якщо про це прямо зазначено в законі про кримінальну відповідальність (диспозиції статті КК) чи, якщо їхня наявність випливає зі змісту складу злочину.

2. Зі ст. 21 КК випливає, що закон розуміє під виною - психічне відношення особи до вчиненого нею суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), передбаченого діючим КК, і його наслідків, виражене у формі умислу чи необережності.

Часто в теорії кримінального права ставиться питання про співвідношення вини і суб'єктивної сторони, вини і винності. Необхідно відзначити, що ці поняття ототожнювати не можна. Не можна ставити знак рівності між виною і суб'єктивною стороною злочину. Вина ознака суб'єктивної сторони, а значить є її невід'ємною складовою, тобто її характеристикою. З цього випливає, що суб'єктивна сторона більш широке поняття. Даний висновок підтверджує і той факт, що поряд із виною суб'єктивну сторону характеризують мотив і мета, а також емоції особи. Ці ознаки (вина, мотив і мета) тільки в їхній сукупності дають відповідь про наявність чи відсутність в діянні особи суб'єктивної сторони складу злочину.

Складніше обстоїть питання з розмежуванням понять вини і винності. Ці поняття тісно взаємозалежні, але значення їх розкривається в різних площинах. Вина - ознака суб'єктивної сторони складу злочину. Винність - ознака злочину поряд із суспільною небезпекою, протиправністю і караністю. Коли особа скоює суспільно небезпечне діяння, передбачене КК, то говорять, що вона винна в здійсненні злочину. Установлення ж наявності вини ще не дає достатніх підстав вважати особу, винною у вчиненні злочину, а дозволяє тільки зробити висновок, у залежності від конструкції суб'єктивної сторони злочину, про її наявність чи відсутність. На додаток до вищевикладеного можна додати і те, що винність особи в здійсненні злочину означає, що вона діяла в даній ситуації при наявності вини, умислу чи необережності.

З викладеного випливає, що винність більш широке поняття, чим вина. Можна умовно говорити, що винність - це наявність у поводженні людини складу злочину, чого не можна сказати при встановленні вини.

У визначенні вини міститься вказівка на форми вини і на те, що вони виявляються в чиненому особою діянні. У теорії кримінального права формула вини була дана задовго до прийняття нового КК України.

Розглядаючи поняття вини, треба виділити в ньому чотири важливих елементи. Потрібно розрізняти: зміст вини, сутність вини, форми вини, ступінь вини.

Зміст вини - це є відображення в психіці (свідомості) особи об'єктивних ознак вчиненого діяння, тобто фактичних ознак, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону. Таким чином, зміст вини визначається змістом об'єктивних ознак конкретного складу. Немає злочинів однакових по змісту вини.

Сутність вини визначає соціальну природу вини, оскільки вина проявляється в злочинному діянні. Отже, соціальна сутність вини складається в негативному відношенні особи до суспільних відносин, тим цінностям, благам, що охороняються нормами права. При необережності ж сутність провини складається в зневажливому відношенні до цих благ.

Форми вини - умисел і необережність. Якщо зміст визначається конкретними обставинами кожного злочину, то форми це узагальнені поняття, які у цілому характеризують відношення особи до злочину (безвідносно до конкретного діяння). Через це форми вини і вивчаються в Загальній частині кримінального права.

Ступінь вини - це категорія кількісна. Вона визначає вагу скоєного злочинного діяння. Хоча закон про кримінальну відповідальність прямо про ступінь вини нічого не говорить, вона впливає на юридичну оцінку вчиненого. Наприклад, навмисна вина більш небезпечна, за загальним правилом, чим вина необережна. Умисел, що раптово виник, у принципі, завжди менш небезпечний, чим умисел заздалегідь обміркований (навмисний) і т.д. Ступінь вини головним чином впливає на визначення ступеня суспільної небезпеки злочину й особистості винного, а також на призначення покарання.

Значення вини:

Вина особи в злочині обов'язково повинна бути встановлена, причому, вина - це об'єктивне явище, поза свідомістю судді і слідчого, психічне відношення особи до вчиненого. Вину треба установити, виходячи з об'єктивних обставин справи. Вина входить у зміст предмета доказування по кожній справі. Наше право виходить з того, що вина - це прояв психічної діяльності особи при вчиненні злочину. Вітчизняним кримінальним правом відкидається так названа "оціночна концепція вини", відповідно до якої виною вважається не дійсний, умисел чи необережність, а той докір, та оцінка, що дає суддя поведінці особи. Ця теорія дає в руки судді широкі можливості визнавати наявність вини, виходячи зі своєї правосвідомості, розсуду, у той час як він повинний спиратися на закон.

Вітчизняне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення в вину, тобто відповідальності за скоєне діяння і його наслідки лише при наявності вини. Воно виключає об'єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки безвинно. Така теорія далека від цивілізованої системи права. Однак порушення цього принципу іноді зустрічаються в практиці, коли, лише виходячи з тяжкості наслідків, і, не установивши меж вини, особу притягають до кримінальної відповідальності.

Відсутність вини означає відсутність суб'єктивної сторони і, отже, складу злочину, кримінальної відповідальності і покарання. Немає вини - немає і цього ланцюжка, він переривається.

Вина має велике значення для правильної кваліфікації злочину і для визначення міри покарання за вчинене.

Форми вини.

У діючому праві передбачені дві форми вини: умисел і необережність. Ці форми відображають саме ті психічні процеси, що роблять діяння злочинним.

У нашому праві поняття умислу та необережності (їхніх видів) закріплені в законі (КК), що виключає різні підходи до рішення даного питання. Кожна форма вини містить у собі ознаки, що характеризують свідомість (інтелект) особи і його волю. Тому перші з цих ознак називаються інтелектуальними ознаками (моментами, елементами), а другі - вольовими ознаками. Різне співвідношення інтелектуальної і вольової ознак психічної діяльності особи і дає можливість конструювати різні форми вини і їхні види.

Умисел. Злочин визнається скоєним умисно, якщо особа, яка його що вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер вчиненого їм діяння ( дії чи бездіяльності), передбачала суспільно небезпечні наслідки та бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків.

З цього формулювання видно, що закон знає два види умислу: умисел прямий та непрямий (евентуальний).

Прямий умисел має місце там, де особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого їм діяння, передбачає можливість чи неминучість настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння і бажає настання цих наслідків.

Непрямий умисел має місце там, де особа усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого їм діяння, передбачає тільки можливість настання суспільно небезпечних наслідків цього діяння, не бажає цих наслідків, хоч свідомо допускає їхнє настання.

У залежності від ступеня передбачення суспільно небезпечних наслідків у теорії кримінального права прийнято поділяти умисел на конкретизований (визначений) і неконкретизований (невизначений).

Конкретизований - це такий вид умислу, при якому особа чітко і ясно представляє наслідки свого діяння. Цей вид умислу підрозділяється у свою чергу на простий і альтернативний.

Неконкретизований умисел необхідно встановлювати й аналізувати по тим кримінальним справам, де винний, задовольняючи почуття помсти, ненависті, ревнощів шляхом здійснення протиправних дій, взагалі передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, але не представляє, у чому вони конкретно проявляться.

Необережність та її види (ст. 25 КК).

Злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа його що вчинила передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або хоч і не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але повинна була і могла їх передбачати.

Злочинна недбалість це вид необережної форми вини, при якій особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, хоч повинна була і могла їх передбачати.

Казус (випадок) - це невинне заподіяння шкоди суспільним відносинам, що виключає притягнення до кримінальної відповідальності особи, що вчинила дане діяння.

Казус полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, і по обставинах справи не могла і не повинна було їх передбачати.

Подвійна (складна) чи змішана форма вини.

У діючому праві маються склади злочинів, кваліфіковані по наслідках. Це такі склади, де як кваліфікуюча ознака фігурує якийсь наслідок, що обтяжує відповідальність (кваліфікацію). Прикладами можуть служити, зокрема, ч.2 ст. 121 КК, ч.3 ст. 133 КК, ч. 2 ст. 134 КК.

У цих складах злочинів певну складність має об'єктивна сторона, а слідом за нею і сторона суб'єктивна. Якщо сам основний злочин відбувається навмисно, то до обтяжуючого наслідку встановлюється необережність. Так, з "змішаною" формою вини відбувається навмисне тяжке тілесне ушкодження, що потягло з необережності смерть потерпілого.

3. Формою вини у злочині, вчиненому Полтавцем є злочинна недбалість має місце там, де особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків вчиненого їм діяння, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Злочинна недбалість містить у собі два елементи: інтелектуальний і вольовий.

Інтелектуальний елемент у злочині Полтавця проявляється у свідомому недотриманні правил обережності, у свідомій зневазі до існуючих, установлених правил обережності. Тому, що він електрик і мав би знати, що, якщо хтось доторкнеться до дроту то струм його вб'є і ніяк не захистив людей від цього.

Об'єктивний критерій виражений у законі в словах - Полтавець повинен був передбачати можливі наслідки своїх дій. Суб'єктивний критерій - Полтавець міг передбачати такі наслідки.

4. Якщо Полтавець перед підключенням електроструму попередив про це сусідів, в том числі й Котова, а також перед теплицею встановив попереджувальні щити з написом “Обережно напруга! Прохід заборонено!”?, то рішення суду зміниться.

Задача № 4

5 листопада 2001 р. 15-річний Петров прийшов до свого товариша Протасова на день народження, якому у цей день виповнилося 14 років. До приходу батьків Протасова, Протасов запропонував Петрову випити з ним спиртне .

Вживши спиртне Петров і Протасов вирішили вночі скоїти крадіжку майна із складського приміщення приватної фірми .

О 22 год. 25 хв. Протасов відпросився у своїх батьків піти заночувати у Петрова, який мешкав у сусідньому під'їзді . Приблизно о 22.50 вони прийшли до будови спортивної школи, у підвальному приміщенні якої було розміщено склад фірми, заздалегідь знаючи, що він охороняється сторожем. Зламавши замки Петров проник до приміщення складу, де став складати майно у принесені з собою пакети. Протасов залишився біля входу до складу спостерігаючи за оточуючими обставинами. В цей час до складу увійшов сторож Медвєдєв, у якого в руці була дерев'яна палиця. Протасов вирвав у сторожа палицю і наніс йому удар по голові, після чого сторож упав додолу. Петров, злякавшись, що Медвєдєв опритомніє і помітить їх, наніс ще кілька ударів палицею по голові потерпілого, після чого з Протасовим і викраденим майном втік із місця події.

За висновком судово-медичної експертизи Медвєдєву було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень. Крім цього, було встановлено, що ушкодження Медвєдєву було заподіяно приблизно о 00 год. 45 хв.

1. Дайте визначення суб'єкта злочину. Наведіть ознаки загального та спеціального суб'єкта.

2. Ознайомтеся із ст. ст.. 187, 121 КК України та визначте, чи є Протасов і Петров суб'єктами злочинів, що передбачені цими статтями КК України?

3. Чи зміниться кваліфікація, якщо буде встановлено, що Протасов завдав ударів по голові Медвєдєва близько 23 год. 45 хв.?

4. З якого віку настає кримінальна відповідальність за вчинення розбою?

Відповідь

1. Суб'єкт злочину -- осудна фізична особа, що вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Загальний суб'єкт злочину.

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за злочини, визначені в ст. 22 КК (умисне вбивство, бандитизм, зґвалтування тощо). Юридичні особи (підприємства, організації, установи, політичні партії, громадські організації і т. ін.) не можуть бути суб'єктами злочинів. Суб'єктом може бути тільки осудна особа. Ст. 19 КК визначає , що осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кодексом, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню. Тому особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, тобто перебувала у стані неосудності (ч. 2 ст. 19), не підлягає кримінальній відповідальності. В КК України встановлено поняття обмеженої осудності (ст. 20). Це коли особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, у повній мірі була не здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Поняття спеціального суб'єкта законодавче закріплене: "спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа". Звідси випливає, що спеціальним суб'єктом є особа, яка крім загальних ознак (осудність і вік) має ще додаткові ознаки, що характеризують її як виконавця того чи іншого злочину. Ці ознаки конкретного складу злочину або прямо названі в диспозиції відповідної норми КК, або визначається шляхом тлумачення цієї чи інших норм КК. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові.

У більшості випадків ознаки спеціального суб'єкта прямо зазначені у законі; наприклад у статтях КК про злочини, передбачені статтями 364-370, йдеться про те, що вони можуть бути вчинені тільки службовими особами. Більш того, у примітці 1 до ст.364 дається законодавче поняття службової особи. А в ст.375 зазначається, що спеціальними суб'єктами цього злочину є судді, винні в постанові завідомо неправосудного вироку, рішення, постанови.

В інших же випадках спеціальний суб'єкт у законі може бути прямо і не вказаний, але скоєний злочин припускає його наявність. Наприклад: "завідомо незаконне затримання або незаконний привід". В цій статті прямо не сказано, хто є суб'єктом, однак очевидно, що ці злочини можуть бути вчинені лише працівниками правоохоронних органів або суду, які наділені правом застосовувати затримання, привід або арешт.

Найчастіше ознаки спеціального суб'єкта законодавець вказує при описуванні основного складу злочину. Так, у ч.І ст. 114 передбачено, що суб'єктом шпигунства може бути тільки іноземець чи особа без громадянства, а в ст. 117 прямо вказується, що відповідальність за вбивство своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів несе тільки мати цієї дитини.

Однак нерідкісним є випадки, коли ознаки спеціального суб'єкта використовується законодавцем і при описуванні кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів злочинів. Наприклад: "одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища". В цій нормі кваліфікуючою ознакою одержання хабара є здійснення цього злочину службовою особою, яка обіймає відповідальну посаду.

За своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різноманітні, їх можна об'єднати у три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове становище суб'єкта; 2) фізичні властивості суб'єкта; 3) взаємовідносини суб'єкта з потерпілим.

Найбільш численною є перша група. Вона охоплює, зокрема, такі ознаки, як громадянство (громадянин України, особа без громадянства, іноземець), професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи (лікар, капітан судна тощо), участь у судовому процесі (свідок, потерпілий, експерт), судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально тощо).

Таким чином, ознаки спеціального суб'єкта певною мірою є обмежувальним, бо вони визначають, що той чи інший злочин може вчинити не будь-яка особа, а тільки та, яка має такі ознаки. Відсутність ознак спеціального суб'єкта, передбачених конкретним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає взагалі, а в інших настає за іншими статтями КК.

2. Суб'єктом тілесних ушкоджень, передбачених ст. 121 КК, можуть бути осудні особи, які досягли 14-річного віку. В даному випадку Протасов і Петров є суб'єктами злочину, тому що Петрову на момент скоєння злочину виповнилося 15 років, а Протасову на момент нанесення тяжких тілесних ушкоджень вже виповнилося 14 років. Суб'єктом розбою (ст. 187 КК України) є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення. По даній статті вони також будуть виступати як суб'єкти злочину.

3. Кваліфікація злочину не зміниться, тому що на момент злочину обидва злочинці досягли віку кримінальної відповідальності.

4. Кримінальна відповідальність за вчинення розбою настає з 14 років.

Нормативні акти і література

кримінальна відповідальність екстрадиція розбій злочин

1. Конституція України

2. Кримінальний кодекс України

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України;

4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - 414с.;

5. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. Теоретическое введение в изучение спецкурса: Учеб. пособие. - М., 1970. - 125 с.

Размещено на Allbest