Кримінальне право та його система

Ч.2. Злочин є вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (? 2), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Ч.3. Злочин є вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (? 3), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Ч.4 Злочин є вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (? 3), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Організована група - це стійке об'єднання декількох, осіб (трьох і більше), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є:

1) наявність декількох осіб (трьох або більше);

2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів;

3) стійкість такого об'єднання;

4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану;

5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою.

Вона відрізняється від групи з попередньою змовою:

1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов'язковою);

2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину);

3) кількістю учасників - організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою - з двох і більше.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи:

1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об'єднання;

2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів;

3) можливістю визнання нею об'єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

51. Ексцес виконавця та його види.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на кваліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що він вчинив.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу.

52. Поняття причетності до злочину та її види.

Причетність до злочину - це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою КВ. Що ж стосується недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

Приховування злочину - це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. В силу ч.2 ст.396 не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім'ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі. Ними вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, - це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна.

Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається.

Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення - це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не визнається.

53. Одиничний злочин та його види.

Одиничний злочин має місце там, де він передбачених кримінальним законом як одиничний самостійний склад злочину.

Одиничні злочини поділяються на прості та ускладнені одиничні злочини.

Прості одиничні злочини передусім мають місце в тих випадках, коли одній дії (бездіяльності) відповідає і один наслідок, передбачений у кримінальному законі.

Ускладнені одиничні злочини характеризуються більш складною структурою складу, в них більш складні об'єктивна і суб'єктивна сторони вчиненого.

Види ускладнених одиничних злочинів:

триваючі;

продовжувані;

складені злочини;

злочини, які кваліфікуються за настанням додаткових тяжких наслідків (злочини, кваліфіковані за наслідками).

Триваючий злочин - одиничний злочин, який розпочавшись дією або бездіяльністю особою далі вчиняється безперервно протягом більш менш тривалого часу.

Продовжуваний злочин - злочин, який складається з кількох тотожних злочинних діянь, що спрямовані до єдиної мети і складають в цілому єдиний злочин.

Складений злочин - складається з двох або більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо їх розглядати окремо один від одного, являє собою самостійний злочин, але внаслідок їх органічної єдності утворюють один одиничний злочин, який охоплюється ознаками однієї статі або частиною статті.

Ускладнений одиничний злочин, що кваліфікується за наслідками - складається з двох наслідків - основного (проміжного) та додаткового (похідного). Ці наслідки настають хронологічно (послідовно) один за одним, в результаті вчиненого особою діяння. Причому основний (проміжний) наслідок тягне за собою додатковий (похідний) наслідок, тому що містить у собі реальну можливість настання цього похідного наслідку.

54. Повторність злочинів та її види.

Повторністю злочинів (ст.32) визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями КК, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Ознаки повторності злочинів:

а) особою (групою осіб) вчинено два або більше самостійних одиничних злочинів;

б) одиничні злочини, що утворюють повторність, вчиняються неодночасно;

в) для повторності не має значення була або не була особа засуджена за раніше вчинений нею злочин;

г) повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від КВ, закінчилися строки давності або на цей злочин поширилася амністія чи за нього була погашена або знята судимість.

Види повторності злочинів:

1) повторність злочинів, не пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин;

2) повторність злочинів, пов'язана з засудженням винного за раніше вчинений ним злочин (рецидив).

55. Сукупність злочинів та її види.

Сукупністю злочинів (ст.33) визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

При сукупності злочинів кожен з них підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини КК.

Ознаки сукупності злочинів:

1) особою вчинено два або більше злочини;

2) кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК;

3) за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.

Види сукупності:

Ідеальна сукупність - те, де одним діянням особа вчиняє два або більше злочинів.

Реальна сукупність - має місце там. Де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочинів.

56. Державна зрада.

Ст.111 “Державна зрада”

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

2. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

1. Об'єктом злочину є національна безпека України у будь-якій її сфері (політичній, інформаційній, економічній, науково-технологічній, воєнній).

Державна безпека - захищеність державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних посягань з боку злочинних організацій, груп чи осіб.

2. Об'єктивна сторона:

1) шпигунство;

2) перехід на бік ворога у воєнний час;

3) надання допомоги у проведенні підривної діяльності проти України.

Іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи визнана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання, орган іншої країни, у тому числі політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а також міждержавну чи міжнародну організацію, у тому числі неофіційну, нелегітимну чи злочинну (“тіньовий” уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації - це особа, яка уповноважена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави (іноземної організації) та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у тому числі таємним (не офіційним). До представників іноземних держав слід, зокрема, відносити глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах, радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консульських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною. Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєстрована в Україні, а представником іноземної організації не обов'язково є іноземець чи особа без громадянства.

3. Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпигунські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього.

5. Ч.2 ст.111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності:

1) суб'єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх злочинне завдання;

2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників;

3) він добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

57. Диверсія.

Ст.113 “Диверсія”:

Вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

1. Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище.

2. Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю;

2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення: епідемій, епізоотій, епіфітотій.

Диверсія, вчинена у будь-якій із її форм, є закінченою з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв'язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

Масове знищення людей - це позбавлення життя багатьох людей. Конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років.

4. Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Саме за ознакою спеціальної мети диверсію треба відмежовувати від суміжних умисних злочинів (вбивства, терористичний акт, забруднення моря тощо).

Вказана мета означає наявність прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо. При цьому не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу. Склад злочину побудований як формальний, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

58. Шпигунство

Ст.114 “Шпигунство”:

1. Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства.

2. Звільняється від КВ особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.

1. Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах.

Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі.

Відомості, що становлять державну таємницю, - це інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення, якої може завдати шкоди національній безпеці України і які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею та включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). З моменту опублікування вказаного Зводу (змін до нього) ці відомості підлягають охороні з боку держави як такі, що становлять державну таємницю, хоча б на цей час вони ще не були матеріалізовані.

2. З об'єктивної сторони шпигунство полягає у таких діях:

1) передача іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю;

2) збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю.

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як виконавцю, так і адресату шпигунства. Для кваліфікації злочину це значення не має.

Передача відомостей - це їх усне повідомлення іноземній державі, іноземній організації, їх представникам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання. Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є злочином.

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні, придбанні будь-яким способом з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях.

Іноземна держава у даному випадку поняття збірне. Передача іноземній державі певних відомостей передбачає передачу їх не державі як субстанції, а офіційному державному органу, у т. ч. розвідувальному.

3. Суб'єкт злочину, передбаченого ст.114, тільки іноземець або особа без громадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до ст. ст.7-8). Шпигунство, вчинене громадянином України, кваліфікується за ст.111.

4. Суб'єктивна сторона даного злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.

5. Ч.2 ст.114 передбачає спеціальну підставу звільнення від КВ особи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну таємницю. Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи:

а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність;

б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України;

в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було відвернено шкоду інтересам України.

59. Умисне вбивство.

Ст.115 “Умисне вбивство”:

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

3) заручника або викраденої людини;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким за-, доволенням статевої пристрасті неприродним способом;

11) вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК.

1. Об'єктом злочину є життя особи.

Вбивство - винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від вини суб'єкта злочину вбивство може бути умисним (ст. ст.115-118) або необережним (ст.119).

Життя - динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується:

1) діянням - посяганням на життя іншої особи;

2) наслідками у вигляді фізіологічної смерті потерпілого;

3) причинним зв'язком між вказаними, діянням та наслідками.

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпілого. З цього моменту даний злочин вважається закінченим.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона умисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.

Мотив і мета злочину підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками цього злочину. Ч.2 ст.115 передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п.6), з хуліганських мотивів (п.7), у зв'язку з виконанням потерпілою особою службового або громадського обов'язку (п.8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п.9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст.116), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст.117).

60. Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини.

Ст.117 “Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини”:

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після пологів.

1. Об'єктом злочину є життя новонародженої особи.

Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується:

1). діями - посяганням на життя іншої новонародженої дитини;

2) наслідками у вигляді її смерті;

3) причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідком;

4) часом і певною обстановкою - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.

Пологи - фізіологічний процес народження людини, який розпочинається з регулярних скорочень мускулатури матки вагітної жінки і закінчується вигнаннями плоду з утроби матері та виділення плаценти, плодової оболонки і пуповини.

3. Суб'єктом злочину може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини може бути вчинене у співучасті. Співвиконавець цього вбивства підлягає кримінальній відповідальності залежно від обставин справи за відповідною частиною (і пунктом ч.2) ст.115. Дії підбурювача і пособника кваліфікуються, відповідно, за ч.3 або ч.4 ст.27 і ст.117.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості:

1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами);

2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною.

Якщо умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини вчинено із заздалегідь обдуманим умислом, у т. ч. за взаємною згодою подружжя, вчинене слід кваліфікувати за п.2 ч.2ст.115, а за наявності підстав - і за іншим пунктом ч.2 цієї статті.

61. Доведення до самогубства.

Ст.120 “Доведення до самогубства”:

1. Доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідност.

2. Те саме діяння, вчинене щодо особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого, або щодо двох або більше осіб.

3. Діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті, якщо воно було вчинене щодо неповнолітнього.

1. Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується:

1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з особою; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого;

2) наслідками у вигляді доведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство;

3) причинним зв'язком між вказаними діянням і наслідками.

Самогубство - це умисне позбавлення себе життя.

Жорстоке поводження може проявитися у безжальних, грубих діяннях винного, які спричиняють потерпілому фізичні чи психічні страждання - мордування, позбавлення їжі, ліків, води, сну, одягу, житла, систематичне нанесення тілесних ушкоджень чи побоїв, примушування до вчинення дій сексуального характеру тощо.

Шантаж передбачає погрозу розголошення компроментуючих або інших відомостей, які потерпілий бажає зберегти у таємниці. Змістом шантажу може бути також залякування заподіяння іншої шкоди - звільненням з роботи, розлученням, позбавленням засобів до існування, виселенням, відібранням дитина тощо.

Примус до протиправних дій означає домагання від іншої особи шляхом погрози, насильства чи інших подібних дій вчинити дії, які заборонені чинним законодавством.

Систематичне приниження людської гідності полягає, зокрема, у багаторазових образах, глумлінні над потерпілим, цькуванні, поширенні наклепницьких вигадок, іншому принизливому ставленні до потерпілого. Самогубство або замах на самогубство, що стало наслідком перевищення влади або службових повноважень, охоплюється ч. З ст.365 і не потребує додаткової кваліфікації за ст.120.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення потерпілим дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення себе життя.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю. Якщо винний умисно схилив до самогубства особу, яка не усвідомлює значення своїх дій, вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати за відповідною частиною (і пунктом ч.2) ст.115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо:

1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого;

2) двох або більше осіб (ч.2 ст.120);

3) щодо неповнолітнього (ч.3 ст.120).

62. Умисне тяжке тілесне ушкодження.

Ст.121 “Умисне тяжке тілесне ушкодження”:

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

1. Об'єктом злочину є здоров'я особи. КВ за заподіяння шкоди власному здоров'ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов'язано з посяганням на інші суспільні відносини, крім здоров'я іншої особи (зокрема ч. ч.1 і 2 ст.409).

Обов'язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина - громадянин України, особа без громадянства, іноземець.

2. Об'єктивну сторону злочину утворюють:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб.

5. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження (ч.2 ст.121) є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення;

5) спричинення ним смерті потерпілого.

63. Наруга над могилою.

Ст.297 “Наруга над могилою”:

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

1. Об'єкт злочину - моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків. Ставлення до померлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших соціальних цінностей.

Предметами злочину є:

1) могила;

2) інше місце поховання;

3) труп;

4) урна з прахом;

5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

2. Об'єктивна сторона злочину проявляється у:

1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного;

2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Наруга - це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного.

Викрадення відповідних предметів - це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб.

Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об'єктивних і суб'єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом.

64. Залишення в небезпеці.

Ст.135 “Залишення в небезпеці”:

1. Завідоме залишення без допомога особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.

2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки.

1. Об'єктом злочину є життя і здоров'я особи.

Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених ст. ст.136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами”, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона:

а) перебуває в небезпечному для життя стані;

б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст.135.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які:

1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу;

2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває, у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

5. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини (ч.2 ст.135), а особливо кваліфікованим - діяння, передбачене ч. ч.1 або 2 ст.135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини тягне КВ лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані.

65. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані.

Ст.136 “Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані”:

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого.