Спільна власність подружжя

Нарешті, третій спосіб поділу майна може застосовуватися у поєднанні з першими двома, які розглянуто, або самостійно. У першому випадку потреба у його застосуванні виникає тоді, коли суд, наприклад, здійснив розподіл спільного майна подружжя, внаслідок якого вартість виділення одному з них речей перевищує вартість речей другому з них відповідно до їх часток. За таких обставин суд зобов'язує дружину, якому присуджено речі вищої вартості, сплатити другому відповідну грошову компенсацію.

Третій спосіб поділу майна може застосовуватися і самостійно. Як правило, у "чистому вигляді" присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми має місце, як правило, тоді, коли один з них звертається з позовом про присудження йому в натурі одного неподільного об'єкта (жилого будинку, автомобіля, тощо). Відповідно до п. 4 ст. 71 СК присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. В принципі така норма може бути підтримана. Але вона не містить відповіді щодо вирішення тих ситуацій, коли на присудження компенсації немає згоди того з подружжя, якому вона присуджується. На жаль, ні закон, ні судова практика поки що не створили належних гарантій реального виконання такого обов'язку. Тому може виникнути ситуація, коли дружина, на користь якого присуджено грошову компенсацію, не зможе її своєчасно отримати і змушений буде звертатися до державної виконавчої служби. Тому у сімейному законодавстві мають бути передбачені гарантії щодо сплати дружиною-боржником присудженої грошової компенсації.

3.2 Поділ окремих видів майна, що знаходиться у спільній власності подружжя

На перший погляд правові засади поділу спільного майна подружжя прості і не повинні спричиняти труднощі у розгляді справ даної категорії. Однак насправді у розгляді таких справ виникає ще чимало проблем, особливо при поділі окремих видів майна, на чому необхідно зупинитися докладніше.

Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтеня 1991 р. № 7, зокрема, зазначено, що виходячи з правил ст. 71 СК за неможливості поділу будинку, що є спільною власністю подружжя в натурі, і відсутності згоди подружжя про спосіб поділу спільного майна суд з урахуванням інтересів неповнолітніх дітей та інтересів одного з подружжя, що заслуговують на увагу, забезпеченості житлом в іншому місці другого з них може залишити будинок одному з подружжя і покласти на нього обов'язок компенсувати право на частку в будинку другого за рахунок іншого спільного майна або грішми (п.5). Як бачимо, Пленум вважає за доцільне встановлювати компенсацію за частку у будинку не лише грішми, як про це записано в ст. 71 СК, а й і іншим спільним майном. Такий підхід у принципі не суперечить закону, оскільки сприяє більш ефективному гарантуванню компенсації тому з подружжя, який позбавляється права власності на належну йому частку у будинку.

У постанові Пленуму від 4 жовтня 1991 р. детально роз'яснено порядок та умови проведення поділу жилого будинку, який перебуває у спільній частковій власності. Однак ці роз'яснення можуть бути цілком прийнятними при поділі жилих будинків, що перебувають у спільній власності подружжя. Повною мірою вони можуть застосовуватися при вирішенні спорів між подружжям, якщо вони уклали шлюбний контракт (договір) про режим спільної часткової власності щодо майна, яке буде ними набуватися у період шлюбу.

Одним з найважливіших положень постанови Пленуму від 4 жовтня 1991 р. є роз'яснення про те, що при вирішенні справ про виділення в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що виходячи зі змісту ст. 115 ЦК це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру) або за умови наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Таким чином, за відсутності такої технічної можливості утворити відокремлену частину будинку або ізольовану квартиру суд не може здійснити поділ спільного будинку (квартири) в натурі. Проте тут виникає питання про допустимість виділу всього жилого будинку в натурі кожному з подружжя на його вимогу, але за наявності заперечень щодо цього зі сторони другого з подружжя. Виходячи з конституційних основоположних прав на житло та принципу непорушності права власності, суд не повинен мати право присуджувати на вимогу одного з подружжя жилий будинок, квартиру, щодо яких неможливе технічне переобладнання у відокремлену частину або ізольовану квартиру, якщо проти цього заперечує другий з подружжя, посилаючись на відсутність у нього іншого житла. Інша справа, що коли цей з подружжя створює умови неможливі для проживання сім'ї, щодо нього можуть бути застосовані заходи, передбачені житловим законодавством.

У разі неможливості поділу квартири суд може врахувати житлові інтереси подружжя іншим чином. Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. суд має право за таких обставин встановити порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов¹.

Існують певні особливості у розгляді позовних вимог про поділ квартир у житлово-будівельних кооперативах. Так, відповідно до ст. 15 Закону України "Про власність" член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Таким чином, при розгляді спорів між подружжям щодо поділу квартири у ЖБК насамперед необхідно виходити з того, на якому праві вона належить їм, тобто на праві користування чи на праві власності. Якщо така квартира належить подружжю на праві спільної власності, то її поділ здійснюють за загальними правилами, встановленими для жилих будинків та квартир, які не є кооперативними.

До вимог про поділ спільного майна можуть бути включені і приватизовані жилі приміщення. При розгляді таких вимог необхідно додержуватися правил, встановлених також приватизаційним законодавством. Тут насамперед необхідно виходити з того, що приватизоване житло не повинно вважатися майном спільно нажитим у період шлюбу, тобто їх спільною сумісною власністю, на яку має поширюватися сімейне законодавство, на що вже зверталася увага в юридичній літературі.

Дещо складнішою може бути ситуація, коли подружжя приватизували квартиру на праві спільної часткової або спільної сумісної власності (саме такі два варіанти правового режиму приватизації передбачалися п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р.). На поділ приватизованої подружжям квартири на праві часткової чи на праві спільної сумісної власності також повинні поширюватися не правила сімейного законодавства, а відповідні загальні положення цивільного права про приватну власність громадян, оскільки у такому випадку одночасна спільна приватизація подружжям житла не підпорядковується нормам сімейного права.

Вищевикладені положення сімейного права про поділ спільного майна подружжя поширюються на паєнагромадження в дачних, гаражних чи інших кооперативах чи товариствах або на дачу, гараж, іншу будівлю, надані одному з них у користування та на які в нього виникло право власності. Буде мати практичне значення також правовий режим ділянки дачного, садівничого товариства, тобто чи перебуває вона у користуванні, чи у власності члена такого кооперативу або товариства. При вирішенні справ даної категорії суд враховує й інші обставини. Наприклад, Луцький міський суд Волинської області у справі за позовом В. Н. до В. М. про поділ спільного майна, нажитого в період шлюбу, відмовив позивачці у поділі дачного будинку садівничого товариства "Озерце" і зазначив у своєму рішенні, що, беручи до уваги особистий вклад відповідача в його будівництво, а також думку правління садівничого товариства про залишення земельної ділянки за відповідачем, дачний будинок необхідно виділити відповідачеві, зобов'язавши його компенсувати позивачці її частку грішми, виходячи з погодженої в судовому засіданні між сторонами вартості будинку. Як бачимо, суд на обґрунтування свого рішення у частині дачного будинку навів кілька аргументів. Однак найвагомішим з них є необхідність визнати недоцільність поділу земельної ділянки. Інша справа, що суд міг би дослідити можливість встановити порядок спільного користування будинком та дачним будинком, якщо б про це звернувся з вимогою один з подружжя.

Певні труднощі можуть виникати при поділі земельних ділянок, що перебувають у спільній власності подружжя. Правовий режим земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, визначається Конституцією України, Законом України "Про власність", Земельним кодексом України та іншими законами і нормативно-правовими актами. На жаль, усі вони майже не містять спеціальних правових норм про поділ земельних ділянок, які є спільною власністю подружжя. Тому при вирішенні цього питання необхідно виходити переважно з загальних засад цивільного, сімейного та земельного законодавства.

У Земельному кодексі України, прийнятому Верховною Радою України 25 жовтня 2001 р., вище зазначених недоліків певною мірою вдалося уникнути. Так, відповідно до пунктів 4 і 5 ст. 89 ЗК України "співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або виділення з неї окремої частки". При цьому "поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом". Безумовно, наведені положення є конструктивними і сприятимуть удосконаленню порядку реалізації співвласниками права спільної сумісної власності. Однак у них не передбачені випадки, в яких неможливо здійснити поділ земельної ділянки.

На нинішньому етапі розвитку суспільних відносин найскладніші проблеми при розв'язанні спорів між подружжям виникають з приводу поділу майна, що використовується у підприємницькій діяльності.

У період ринкових реформ в Україні сформувалася розгалужена система суб'єктів підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм. Так, відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні"¹ в Україні можуть діяти: приватне підприємство, основане на власності фізичної особи; колективне підприємство, основане на власності трудового колективу підприємства; господарське товариство; підприємство, основане на власності об'єднання громадян; комунальне підприємство; державне підприємство. В контексті даного дослідження науковий інтерес являють ті суб'єкти підприємництва, засновниками (учасниками) яких можуть бути фізичні особи, у тому числі і подружжя (приватні підприємства, господарські товариства).

Досить складні майнові правовідносини виникають у селянському (фермерському) господарстві, яке після державної реєстрації набуває статусу юридичної особи. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" членами такого господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, що об'єдналися для роботи в цьому господарстві². Таке широке коло членів господарства звичайно зумовлює різноманітність майнових відносин. У власності членів господарства може бути різноманітне майно споживчого і виробничого призначення для ведення фермерського господарства і заняття підсобними промислами, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Це правило також знайшло своє підтвердження у ЗК України, в якому зазначається, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 89 ЗК). Тобто угодою між членами фермерського господарства може бути передбачено режим спільної часткової власності щодо всього набутого господарством, а якщо члени господарства є подружжям, то між ними може виникати також спільна сумісна власність на підставі сімейного законодавства. Тому при розв'язанні майнових спорів між членами господарства, як уже зазначалося в літературі³, суд має керуватися як нормами цивільного, так і сімейного законодавства України. На жаль, чинне законодавство України взагалі не містить норм, які хоч би орієнтовно визначали правові засади поділу (виділу) спільного майна членів фермерського господарства.

Наприклад, Т. П. Проценко без посилання на законодавство доходить висновку, що частка у спільному майні фермерського господарства є у таких випадках: утворення з одного господарства двох і більше (поділ); виходу особи зі складу господарства без утворення нового (виділ). При цьому при поділі господарства і виділенні майна необхідно керуватися принципом рівності, але розмір частки в майні визначається члену господарства з урахуванням його участі у створенні спільного майна. Водночас виділення частки в майні при виході особи з господарства має здійснюватися так, щоб не позбавити господарство необхідного для його діяльності майна, а у разі неможливості виділити в натурі частку майна слід присуджувати грошову компенсацію¹. Викладені судження багато в чому є вірними, але вони не мають достатньої нормативно-правової основи. Водночас не можна погодитись з автором у тій частині його суджень, де він вважає, що розмір частки в майні фермерського господарства має визначатися з урахуванням участі у створенні спільного майна. Такий підхід певною мірою суперечить сутності права спільної сумісної власності, в якій кожний з її учасників має рівне право на майно, незалежно від ступеню участі співвласників у створенні цього майна. Інша справа, що суд залежно від конкретних обставин повинен мати право зменшити частку того члена господарства, який не брав участі у створенні спільного майна без поважних причин. На практиці може постати питання про права подружжя на майно фермерського господарства. Багато чого тут залежить від його суб'єктного складу. Так, якщо обоє подружжя є членами фермерського господарства, то кожний з них звичайно має рівне право на його майно, яке необхідно ділити за правилами цивільного законодавства. Може бути й інша ситуація, коли єдиним членом господарства, наприклад, є чоловік, а дружина працює на виробництві і не є членом господарства. Думається, за таких обставин у разі поділу майна подружжя майно фермерського господарства може бути включено до переліку такого, що підлягає поділові. Проте у будь-якому разі майнові відносини членів фермерського господарства мають бути детальніше відображені в Законі України "Про селянське (фермерське) господарство", адже зміст його нині може дати підстави для висновку, що майно фермерського господарства є спільною власністю тих осіб, які є його членами, а відтак складається враження, що таке майно не входить до спільної сумісної власності подружжя.

При цьому обов'язково має бути законодавче визначено порядок поділу майна у зв'язку зі створенням нового фермерського господарства та порядок поділу майна чи вірніше виділу майна господарства без створення іншого господарства. В першому випадку поділові може підлягати все рухоме й нерухоме майно, у тому числі може постати проблема можливості поділу земельної ділянки. Однак у ст. 6 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають. За наявності такої норми, очевидно, при поділі майна може бути встановлено судом лише порядок спільного використання земельної ділянки. Між тим, у юридичній літературі стала утверджуватися думка про допустимість поділу тих земельних ділянок, які були придбані членами господарства у власність за рахунок спільних коштів.

У другому випадку, тобто при виділенні майна, суд повинен виносити таке рішення, щоб залишити господарству усе те майно, яке необхідне для збереження його функціонування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про господарські товариства" до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Найпоширенішими видами товариств, засновниками чи учасниками яких можуть бути подружжя, є акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

В юридичній літературі не піддається сумніву входження акцій, належних одному з подружжя як акціонеру, до складу спільної сумісної власності подружжя. Однак при поділі акцій між подружжям мають враховуватися особливостіправогорежимуакцій.Так,акціяналежить дорухомогомайнаі є неподільною, як і відповідна їй частка у статутному фонді акціонерного товариства. Це, однак, не виключає, як зазначалося в літературі, можливості володіння однією акцією двома або більше особами на праві спільної часткової чи сумісної власності. Зрозуміло, якщо один з подружжя є акціонером і має 20 акцій, то на прохання другого з подружжя суд має усі підстави виділити йому в натурі 50 відсотків акцій (іменних чи на пред'явника). Однак, якщо одному з подружжя належить лише одна акція, то логічно, що вона не може бути поділена в натурі, а має бути присуджена одному з них (іменна -- бажано тому з подружжя, на ім'я якого вона оформлена), а іншому присуджується відповідна грошова компенсація.

Дещо складнішою може виявитися ситуація щодо прав подружжя на вклад (частку) в товаристві з обмеженою відповідальністю, яким визнається товариство, що має статутний фонд, розділений на частки. При цьому установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю повинні обов'язково містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів (ст. 51 Закону України "Про господарські товариства"). Тобто в товаристві з обмеженою відповідальністю право на вклад (частку) пов'язується безпосередньо з особою засновника, учасника. Тому поділ вкладу одного з подружжя доцільно робити лише за умови згоди товариства прийняти другого з них учасником цього товариства. В інших випадках дружині, який не є учасником товариства, має присуджуватися компенсація у грошовій або натуральній формі, яка має виплачуватися товариством. Підставою для такого висновку є зміст ст. 55 Закону України "Про господарські товариства", за якою, зокрема, у зв'язку зі смертю громадянина -- учасника товариства правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства. При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, вартість якої визначається на день смерті учасника. Тому варто було покладати на дружину -- учасника товариства та на товариство солідарний обов'язок сплатити відповідну грошову компенсацію у порядку, передбаченому статтями 54 і 55 Закону України "Про господарські товариства".

До складу спільного майна подружжя можуть входити також речі їх професійних занять. Відповідно до п. З ст. 71 СК вони визнаються спільною сумісною власністю подружжя. У разі поділу майна подружжя суд може присудити ці речі одному з подружжя, в користуванні якого вони були, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми.

До складу майна, яке підлягає поділові за правилами сімейного законодавства, включаються також різноманітні цінні папери, вклади на ім'я одного з подружжя у кредитних установах, страхові суми та страхові відшкодування за договорами страхування, сплачені за рахунок спільних коштів подружжя страхові платежі, повернуті при достроковому розірванні договору, та страхові суми (викупні суми), які міг би одержати один з подружжя у разі дострокового розірвання договору.

При поділі спільного майна подружжя суд має враховувати також їх боргові зобов'язання, визначати, які з них є особистими, а які -- спільними. Власне поділ спільного майна може бути спричинений необхідністю погашення заборгованості одного або обох подружжя перед третіми особами.

Так, згідно з п. 1 ст. 67 СК України за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути звернене лише на його роздільне майно і на частку в спільній сумісній власності подружжя, яка належала б йому при поділі цього майна. Зрозуміло, що визначення частки дружини-боржника за таким зобов'язанням повинно здійснюватися за правилами статей 70,71 СК України. Тут варто лише додати, що особа, яка не є боржником, має переважне право залишити за собою майно, на яке звертається стягнення, за умови сплати грошової компенсації позивачу-кредитору.

В усіх випадках роздільним має вважатися борг, спричинений вчиненням одним з подружжя злочину. Відповідно до ст. 73 СК України при відшкодування шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, стягнення може бути звернене на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли вироком суду в кримінальній справі встановлено, що це майно було придбано на кошти, здобуті злочинним шляхом. Зрозуміло, що коли такого факту не буде встановлено, то стягнення може бути звернено лише на частку у спільному майні того з подружжя, який вчинив злочин.

За законом, стягнення може бути звернене і на все майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, коли рішенням суду встановлено, що зобов'язання одного з подружжя було видано в інтересах усієї сім'ї і одержане використано на її потреби (ст. 73 СК України). Таким чином, при розгляді справ даної категорії насамперед необхідно встановити обставини, які засвідчили спільність боргових зобов'язань подружжя.

Юридичною наукою вже напрацьовані певні критерії розмежування спільних і роздільних боргів подружжя. Так, спільними вважаються ті борги, які виникають:

з угод, укладених подружжям спільно;

з заподіяння шкоди спільними діями подружжя;

з безпідставного придбання чи збереження подружжям спільного майна зарахунок іншої особи;

з зобов'язань,щовиникають узв'язку з заподіянням шкоди неповнолітніми дітьми подружжя.

Для перелічених випадків характерно те, що боргові зобов'язання тут виникають із спільної для обох подружжя правової підстави, а тому не можуть виникнути сумніви щодо необхідності визнання їх спільними боргами. Однак на практиці спільність боргу також може бути результатом самостійних правових дій лише одного з подружжя. У такому випадку, якщо ці дії підпадають під вимоги ст. 73 СК України, безперечно, можуть виникнути проблеми стосовно того, що необхідно розуміти під зобов'язанням одного з подружжя таким, що видано в інтересах усієї сім'ї. В юридичній літературі спільними визнаються борги, що виникли з угод одного з подружжя, спрямовані на ведення спільного господарства, ремонт спільного майна¹. В принципі до таких можна віднести угоди, спрямовані на одержання в позику коштів на лікування другого з подружжя, дітей, на виховання та утримання дітей.

Невирішеною в юридичній літературі та в законодавстві продовжує залишатися проблема правового характеру відповідальності подружжя за угодою, що спричинила спільний борг. З цього приводу в науці сформувалося два підходи. Одні автори вважають, що вона має бути солідарною , інші віддають перевагу частковій⁴. На думку Ю. С. Червоного, оскільки у спільній сумісній власності частки завідомо не визначені, тому за спільними боргами відповідальність подружжя не може бути частковою і вона може настати лише тоді, коли це було передбачено договором між дружиною і кредитором або шлюбним контрактом.

І. В. Жилінкова обґрунтовує частковий характер відповідальності тим, що ст. 174 ЦК серед випадків солідарної відповідальності не передбачена відповідальність подружжя. Тому, на її думку, після звернення стягнення на спільне майно залишок боргової суми розділяється між подружжям порівну і на вимогу кредитора у відповідних частках звертається стягнення на майно кожного з подружжя⁶.

Обидві вищевикладені позиції можуть бути прийнятними, але лише в певних ситуаціях. Так, якщо спільний борг виник з угоди, укладеної за участю обох подружжя, то їх відповідальність має бути солідарною. Подружжя може нести солідарну відповідальність також у разі заподіяння шкоди спільними злочинними діями як співучасники¹. Водночас частковою має бути відповідальність за спільним боргом, який виник з угод, укладених одним з подружжя, але в інтересах усієї сім'ї.

Дискусійним у літературі е питання про правові підстави покладення відповідальності за спільним боргом на того з подружжя, який не брав участі в угоді, яка спричинила борг. Юристи тут схиляються до думки, що підставою для відповідальності цього з подружжя є його безпідставне збагачення, а тому він має відповідати в межах своєї частки в спільному майні подружжя². З таким обґрунтуванням важко погодитись, адже у дружини, який не є стороною в угоді, вчинюваною другим з подружжя, виникає право спільної власності на майно, одержуване за такою угодою на підставі сімейного законодавства. Відповідно виникає обов'язок нести і переобтяження щодо набутого майна.

3.3 Висновки по розділу III

Поділ спільної власності подружжя відбувається зазвичай лише при розірванні шлюбу, але може мати місце і незалежно від цього. Подружжя має право самостійно розділити своє майно, проте якщо виникла суперечка, то поділ здійснюється судом. При поділі майна суд виходить з рівності часток подружжя незалежно від того, скільки кожний з них фактично заробляв. Рівною вважається частка і того з подружжя, який взагалі не працював, оскільки був зайнятий веденням домашнього господарства або доглядом за дітьми, або не працював із інших поважних причин.

Суд має право відійти від принципу рівності часток, якщо цього вимагають:

- інтереси неповнолітніх дітей (наприклад, присудити одному з подружжя більшу частину житлового будинку, щоб забезпечити дітям необхідні умови);

- беручи до уваги інтереси одного з подружжя (так, суд має право зменшити частку того з подружжя, хто витрачав спільне майно подружжя не на користь сім'ї, або збільшити частку непрацездатного чоловіка, чоловіка-інваліда і т.п.).

Законодавство не передбачає обов'язкового нотаріального посвідчення угод подружжя про поділ їх спільного майна. Таку форму вони можуть обрати за власним бажанням або обмежитись усною чи простою письмовою формою, залежно від суми угоди.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється на підставах:

1. За взаємною згодою членів подружжя.

2. За позовом одного з подружжя.

3. У зв'язку з необхідністю звернення стягнення на частку за борговими зобов'язаннями одного з них (на вимогу третіх осіб).

4. При застосуванні конфіскації за винесенням щодо одного з подружжя судового вироку.

Висновки по роботі

Тема дослідження дипломної роботи - майнові відносини подружжя. Підводячи підсумки виконаної роботи необхідно відзначити: пріоритетами сучасного сімейного права Україні є захист прав членів сім'ї; правове регулювання сімейних відносин; охорона прав дитини і встановлення розумного балансу між інтересами особи, сім'ї і суспільства в цілому.

В українській правовій доктрині сім'я визначається як коло осіб, зв'язаних особистими немайновими а також майновими правами і обов'язками, заснованими на шлюбі, спорідненості і прийнятті дітей на виховання.

Власність в сім'ї безумовно входить в кожний з цих пріоритетів. Проте сімейне право саме по собі не в змозі забезпечити ефективного регулювання відносин власності навіть між членами сім'ї: для цього необхідна його злагоджена взаємодія з іншими галузями права (перш за все з цивільним, податковим, земельним і ін.).

В сучасних умовах сімейна власність втратила свої колишні, виключно споживацькі риси, саме тому до Сімейного кодексу включені нові для українського законодавства інститути і норми: шлюбний договір, угода про сплату аліментів, права дітей в сім'ї, приймальна сім'я і ін. Закріплені положення, вироблені судовою і прокурорською практикою, практикою органів опіки, органів загсу. Отримав віддзеркалення позитивний досвід реформування сімейного законодавства в зарубіжних країнах.

Особисті і майнові права і обов'язки,що виникають міжподружжям,складаютьне окреміправовідносини,як визначено в предметі сімейного права, ав сукупності зміст шлюбних правовідносин, які слідує включити як ціле в предмет сімейного права.

Взаємозв'язок особистих і майнових прав і обов'язків, реалізований через шлюбні правовідносини, побудований на пріоритеті особистих прав, що відрізняє його від цивільних правовідносин і зумовлює регулювання цих правовідносин окремою галуззю права.

Аналізуючи регулювання майнових відносин подружжя на підставі режиму, встановленого законом, можна дійти до висновку про необхідність уточнити підстави розмежування спільної і сумісної власності подружжя. Пропонується закріпити в законі положення про те, що доходи від використання роздільного майна подружжя слід відносити до сумісної власності, а на предмети професійної діяльності розповсюдити критерій цільового використання, розмежувавши їх з предметами професійного хобі і захоплення одного з подружжя. Останні при законному режимі майна повинні відноситися до спільною сумісної власності, як і предмети розкоші, які пропонується визначати виходячи з критерію їх необхідності для задоволення насущних потреб подружжя.

Відносно здійснення правочинів по розпорядженню спільною власністю подружжя, Сімейний Кодекс, закріплюючи презумпцію згоди іншого чоловіка на здійснення правочину по розпорядженню спільним майном, не містить способів дозволу ситуацій, коли отримати згоду не представляється можливим (він ухиляється від дачі згоди, або не бажає її давати). Потрібно передбачити в законі можливість в таких випадках звернутися до суду з позовом про дозвіл здійснення правочину. Присудження, виходячи з інтересів сім'ї, може містити дозвіл або заборону на здійснення конкретного правочину.

Правова конструкція шлюбного контракту істотним чином відрізняється від конструкції будь-якого цивільно-правового договору, у тому числі заснованого на особисто-довірчих відносинах між суб'єктами. Це припускає певну специфіку регулювання майнових відносин подружжя шлюбним договором, порівняно з договірним регулюванням відносин в цивільному праві. Перелік регульованих шлюбним контрактом майнових відносин між подружжям пропонується розширити за рахунок надання можливості визначати об'єм прав на житлове приміщення, що знаходиться у власності одного з подружжя, що дозволить захистити інтереси чоловіка-власника. Представляється доцільним, по аналогії з Французьким Цивільним кодексом, передбачити в Сімейному кодексі типові варіанти режимів майна, визначених шлюбним контрактом, замість законного. Це спростить судово-правову практику і сприятиме розповсюдженню інституту шлюбного договору.

Ґрунтуючись на специфіці відносин між сторонами шлюбного договору, пропонується, з урахуванням практики зарубіжних країн, розширити перелік питань, регульованих шлюбним контрактом, за рахунок надання подружжю можливості регулювати немайнові права і обов'язки, закріплені диспозитивними нормами гл. 6 Сімейного Кодексу.

Підставизміниірозірванняшлюбногодоговору пропонується доповнити можливістю в судовому порядку змінити або розірвати договір за ініціативою однієї із сторін на підставі істотної зміни її матеріального або сімейного положення, по аналогії з угодою про сплату аліментів.

Відносно майна, нажитого подружжям під час шлюбу, передбачено, що воно є їх сумісною власністю, якщо договором між ними не встановлений інший режим цього майна. Подружжя в шлюбному контракті може віднести це майно або до спільно часткової власності, або до роздільної власності кожного з них.

Аналогічний правовий режим розповсюджується на роздільне майно, отримане одним з подружжя під час шлюб в дар або по спадку, а так самона речі індивідуального користування (окрім предметів розкоші), хоча б вони і були придбаніпід час шлюб за рахунок загальних засобів. До роздільного майна слід віднести і приватизовану одним з подружжя квартиру, якщо інший чоловік, хоча і дав згоду на приватизацію, але її учасником бути не побажав, або подружжя і після висновку шлюб продовжували проживати роздільно. Правовий режим цього майна як роздільного в шлюбному договорі також може бути змінений. На нього в цілому або в частині може бути поширений правовий режим спільної власності, сумісної або часткової.

Проте майно, що належить одному з подружжя, може бути визнано об'єктом їх сумісної власності за умови здійснення в нього в період шлюб вкладень за рахунок загального майна або майна іншого чоловіка, значно що збільшили вартість цього майна. Частіше всього в таких випадках йдеться про об'єкти нерухомості (житловий будинок, дача і т. д.). Разом з тим подружжя може своїм договором виключити дію цього правила, зберігши реальність свого майна навіть за наявності вказаних умов.

В раніше діючому законодавстві правовий режим майна подружжя був визначений в сімейно-шлюбному законодавстві, причому проводився принцип нарізності дошлюбного майна подружжя і принцип спільності майна, спільно нажитого подружжям в період шлюбу, - вказане майно належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Проте теперішнє законодавство зазнало істотних змін в самому підході до правової регламентації майнових відносин між подружжям. По-перше, цілий ряд норм, що регламентують ці відносини, включені до Цивільного кодексу. А по-друге, подружжю надані достатньо широкі можливості самим визначити правовий режим майна, нажитого під час шлюбу.

Список використаних джерел

І. Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Сімейний Кодекс України від 10 січня 2002 р. - Х.: ПП «ІГВІНІ», 2005. - С.96.

3. Кодекс про шлюб та сім'ю Української РСР від 20 червня 1969 р. Науково-практичний коментар. - К., 1973.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. //Атіка. - К. - 2003.

5. Цивільний процесуальний кодекс України від К., 1988, зі змінами і доп.

6. Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради, 2002, №4.

7. Закон України “Про нотаріат” від 24 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39 Ст. 383.

8. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 року // Відомості
Верховної Ради України. 1991. № 20. Ст. 249; 1992. № 38. Ст. 562; Голос України. 1992. 12 лист.

9. Закон України від 7 лютого 1991р. "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - №14. Ст.168; Закони України.Т.1. 1990-1991рр.- К. - Українська Правнича Фундація. - 1996. С.53, (втратив чинність).

10. Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991р. // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №38. - Ст.509.

11. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р. // Відомості Верховної Ради України, 1991, № 49, ст.682; Право України, 1992, №3,С.61.

12. “Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, затверджена наказом Міністерства Юстиції України від 03.03.2004 р.- № 20/5.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок укладення шлюбного контракту ” від 16 червня 1993 року //Голос України. 1993.26 черв.

14. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України” від 12 червня 1998 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 16.

15. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на житловий будинок” від 19 квітня 1991 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1996. - № 1.

16. Постанова Пленуму Верховного суду України “Про судову практику у справах за позовом про захист права приватної власності” від 22 грудня 1995 р. // Право України. - 1996. - № 4.

ІІ. Спеціальна література:

17. Анташева Ю. Любовь по контракту? Контракт по любви! // Материнство. -1997. - № 5.

18. Антокольская М.В. Королев Ю.А. Кузнецова И.М. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации. - М.: Юристъ.- 1999.

19. Антокольская М.В. Семейное право. Ученик.- М.: Юристь, 2001. - С.149.

20. Боднов С.Н. Брачный договор. Учебное пособие. - М.: Юнити-Дана, 2000.

21. Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А., Цивільно-правові документи. - Київ. - 1997.

22. Вовк О. Права громадян на землю в сільській місцевості (проблемні питання) // Право України. - 1997. - №6. - С.48.

23. Воронина З.И. Семейное право. Учебно-методический комплекс. -Тюмень: Изд-во ТюмГУ. - 1998.

24. Гордон М.В. Из истории советского семейного права Украинской ССР // Ученые записки Харьковского юридического института. - 1958 - №2. - С.80.

25. Гражданское право. Учебник. Часть III // Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Проспект, 1996. С. 248.

26. Данилин В.И. Права супругов на имущество по новому советскому законодательству о браке и семье. - М. - 1971.

27. Дзюба Р.А. Равноправие супругов - основной принцип советского семейного права. - К.-1972.

28. Домашняя юридическая энциклопедия. - М.: Семья :АСТ, 1992.

29. Дорохлона Д.В. Раннее советское брачно-семейное законодательство мифы и реалии// Вестник МГУ. Соц.и политика. - 1998. -№4.

30. Жилинкова И.В. Брачный контракт. -Харьков. - 1995.

31. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков: Ксилон, 2000. - С.248.

32. Заїка Ю.О., Гопанчук В. С.Юридичний довідник. -Київ. - 1996.

33. Еремичев И.А., Страунинг Э.Л. Семейное право. - М.: ИНФРА-М, 1994.

34. Індиченко С.П., Гопанчук В. С. Сімейне право України. - Київ. -1997.

35. Игнатенко А.А., Скрыпников Н.Н.Брачный договор. Законный режим. - М. - 1991.

36. Калытенко О.М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна. - Харків. - 2001.

37. Клименко С.В., Чичерин А.Л. Основы государства и права. - М.. - 2003.

38. Коллонтай А. Семья и коммунистическое государства. - М. - 1918.

39. Комментарии специалистов. Брачный договор. - М.: Изд-во Юрид. лит., 1999.

40. Комментарий к Семейному кодексу // Под ред. Макевич М.Г., Кузнецова И.М. - Москва. - 1995.

41. Коржаков И. Доказывание по делам о расторжении брака.// Российская юстиция, 1997. - № 10.

42. Крашенников П.В. Седугин П.И. Комментарий к Семейному кодексу Российской Федерации. - М.: НОРМА, 1989.

43. Максимович Л.Б. Брачный договор (контракт). - М.: Ось-89, 2000.

44. Масевич М.Г., Сосипатрова Н.Е. Брачный договор.- М.: Филинъ, Юстицинформ, 2002.

45. Маслоу В.Ф. Вопросы общей собственности в судебной практике. - М. - 1963.

46. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. - К.: Изд-во КГУ, 1960.

47. Нечаева А.М. Семейное право. Курс лекций. Ин-т государства и права РАН - М.: Юристъ, 1993.

48. Основы государства и права. //Под ред. В.А. Ржевского и В.Т. Гайкова. - Ростов-на-Дону.: «Феникс», 1999.

49. Основы права. //Под ред. А.В. Мицкевича. - М.: «Норма», 2001.

50. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах. - 1993. - №2. - С.106.

51. Пчелинцева Л.М. Семейное право России. Учебник для вузов.-Москва: «Норма-Инфа», 2000.

52. Пчелинцева Л.М. Практикум по семейному праву. Учеб.пособие для вузов по спец. «Юриспруденция» - М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001.

53. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1998). Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ / Відп. ред. Шевчук П.І. - К.: Хрінком Інтер. - С.111.

54. Рыбченко А., Яценко И.. Брачный контракт. - М.: “Office”, 1996.

55. Радзівська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні. - К.: Хрінком Інтер, 2000. - С. 449.

56. Рейхель М. Законодательные итоги 2-й сессии ВУ.: ИК ХІ созыва // Вестник советской юстиции. - 1925. - №21. - С.315.

57. Харитонов Е.О. История частного (гражданского) права Европы. - Одесса. - 1998.

58. Юридическая антропология. Учеб.для вузов. // Под. ред. В.С.Нерсесянц; Пер.с фр. А.И.Ковлера - М.: НОРМА, 1999.

59. Шершеневич Г.Ф. Ученик русского гражданского права (по изданию 1907г.) - М.: Фирма «СПАРК», - 1995. - С.434.

60. Юридическая энциклопедия. // Под ред. Тихомирова М.Ю. - Москва. - 1998.

Додаток 1

Шлюбний контракт

м. Київ п'ятого листопада

тисяча дев'ятсот дев'яносто шостого року

Ми, Троцький Iгop Миколайович, що мешкає у м. Ромни Сумської області, по вул. Студентській, 15, та Євтушенко Оксана Миколаївна, що мешкає у м. Києві, по вул. Демивскій, 51, кв. 28, у присутності свідків Полив'ян Тетяни Дмитрівни, що мешкає у м. Києві по вул. 3абайкальській, 18, та Струка Анатолія Григоровича, що мешкає у м. Києві по вул. Столєтова, 127, маючи намір зареєструвати шлюб i врегулювати майнові права i обов'язки подружжя, уклали цей контракт про наступне:

1. Із майна, яке буде нажите нами за час шлюбу, 2/3 (дві тpeтi) його частини належатимуть мені, Євтушенко Оксані Миколаївні, а 1/3 (одна третя) частина -- мені, Троцькому Ігореві Миколайовичу.

Це право зберігається за нами i в разі, коли один iз нас буде зайнятий веденням домашнього господарства чи доглядом за дітьми.

2. Належний мені, Євтушенко Оксані Миколаївні, на підставі технічного паспорту НУ № 961236, виданого МРЕВ ДАЇ м. Прилуки Чернігівської області 12. 06. 92 р., автомобіль «Москвич-412», двигун № 653232, шасі N 841236, кузов № 121530, державний номерний знак А 5713 ЧН, зареєстрований в МРЕВ ДАЇ м. Прилуки Чернігівської області 11.06.92 p, після укладення шлюбу в органах, реєстрації актів громадянського стану переходить у нашу з чоловіком, Троцьким Ігорем Миколайовичем, спільну власність i підлягає перереєстрації на його (чоловіка) ім'я.

Медичні інструменти та обладнання, які придбані мною, Троцьким Ігорем Миколайовичем, до укладення шлюбу, а також тi, які я набуду за час шлюбу, належатимуть нам з дружиною, Євтушенко Оксаною Миколаївною, на пpaвi спільної cyмiсної власності.

3. До нашого спільного майна буде належати i майно, отримане в дар кожним iз нас у період перебування у зареєстрованому шлюбі а також придбані нами за цей час коштовності та предмети розкоші.

4. Інше майно, яке належало кожному iз нас до вступу в шлюб, а також одержане нами під час шлюбу в порядку успадкування, є власністю кожного iз нас.

5. Я, Троцький Iгop Миколайович, зобов'язуюсь разом зі своєю дружиною, Євтушенко Оксаною Миколаївною, утримувати її непрацездатного батька -- Євтушенка Миколу Івановича, надати йому можливість для проживання разом з нами, виділивши йому окрему кімнату, а також надавати щомісячно грошові суми розміром 100 грн. У зв'язку з цим у paзi можливого розділу майна, яке буде набуте під час шлюбу, розмір частки Євтушенко Оксани Миколаївни зменшується відповідно на суму, що буде витрачена на утримання її батька.

6. Я, Євтушенко Оксана Миколаавна, зобов'язуюсь ощадно ставитися до сімейного бюджету, здійснювати облік проведених витрат покупок на суму більше 20 грн. про що ставити до відома чоловіка.

Придбання речей на суму більше 50 грн. здійснюється за спільною попередньою домовленістю подружжя.

7. У разі втрати одним із подружжя працездатності інший зобов'язується надавати йому матеріальну допомогу poзмipoм не менше 1 мінімальної заробітної плати щомісячно.

8. Прізвище чоловіка обираєтьсяяк спільне прізвище подружжя.

9. Невиконання нами хоч однієї з викладених умов контракту чи прийнятих на себе зобов'язань може бути підставою для розірвання шлюбу.

10. Витрати по укладанню цього контракту сторони

несуть порівну.

II. Цей шлюбний контракт складено у трьох примірниках, один з яких зберігається у справахнотаріальної контори, а два інші видаються кожному із подружжя по одному.

Підписи: 1. Євтушенко О. М.Свідки: 1. Полив'ян Т. Д.

2. Троцький І. М. 2. Струк А. Г.

Посвідчення нотаріуса.

Додаток 2

У Обухівський районний суд

Позивач: Іванова Наталія Федорівна

проживає м.Обухів,

вул. Наличная, буд. №5,кв 14, т.350-00-00.

Відповідач: Іванов Іван Іванович

проживає м.Обухів,

ул.Наличная,буд.№24/2,кв.10, т.350-11-11.

Позовна заява про розірвання шлюбу:

"10 січня" 1990 року я одружилася з відповідачемІвановим Іваном Івановичем.

Від даного шлюбу є дітиІванов Василь Іванович, 11 вересня 1990 року народження.

Наше сімейнежиттяне склалося,шлюбнівідносиниприпинені з вересня 1996 року.

Суперечок про спільно нажите майно у нас немає.

Угода про виховання ізміст дитиниміж нами досягнута.

Відповідач на розірвання шлюбу згоден.

В суд з'явитися не можу, прошу розглянути справу в мою відсутність.

Проти виголошення заочного вироку не заперечую. Виписування з рішення суду про розірвання шлюбу прошу направити мені за адресою:м.Обухів ,вул.Наличная, буд.№5, кв.4.

На підставі ст. 112 СКУкраїни.

Прошу:

1. Розірвати шлюб між мною і відповідачем,укладенний "10 січня" 1990 р. і зареєстрований ОбухівськимРАГС.

2. Стягнути з відповідачаІванова Івана Івановича, 03 квітня 1970 року народження в м.Обухові, вул.Наличная, буд. №24/2, кв.10.

В мою користь на зміст Іванова Василя Івановича, 11 вересня 1990 року народження в м.Обухові, вул.Наличная, буд. №5, кв 14.

У розмірі25%частини всіх видів заробітку, але не менше 50% мінімального оплати праці в місяць на дитину, починаючи з 14 березнем 1997 рокудо його повноліття.

актовий запис № 8546325843 .

"14 березня” 1997 р.

(підпис)

Додаток (список документів)

1.Свідоцство про шлюб (оригінал).

2.Свідоцствопро народження неповнолітніх дітей (достатньо ксерокопії).

3.Справки з місця проживання.

4.Справки з місця роботи про заробітну платню (це необхідне для визначення розмірудержмита,а також якщо вам зручніше,щоб суднаправив виконавський лист про аліменти по місцю роботи відповідача).

5. Квитанція про сплату держ. под.

Додаток 3

У Обухівський районний суд

Позивач: Іванова Наталія Федорівна

проживає м.Обухів,

вул. Наличная, буд. №5,кв 14, т.350-00-00.

Відповідач: Іванов Іван Іванович

проживає м.Обухів,

ул.Наличная,буд.№24/2,кв.10, т.350-11-11.

Заява про згоду на розлучення:

Я, Іванов Іван Іванович, на розірвання шлюбу з Іванової Наталією Федорівною згоден.

З позовною заявою ознайомлений і її підтримую.

Іванової Наталії Федорівні згоден перераховувати у розмірі25%частини всіх видів заробітку, але не менше 50% мінімального оплати праці в місяць на мою дитину, Іванова Василя Івановича, починаючи з 14 березнем 1997 рокудо його повноліття.

В даний момент працюю в АОО “ВИМПЕЛ” на посаді комерційного директора, за адресою : вул. Шкільна, будинок 21/2, офіс 21, телефон 999-444-55.

Ніяких майнових і інших претензій до позивача не маю.

В суд з'явитися не зможу, прошу розглянути справу в мою відсутність.

"14 березня" 1997 р.

(підпис завірений)

Додаток 4

Рішення:

30 березня 1997 року м. Обухова

Обухівський районний суд

м. Обухова в складі :

головуючого суддіТРОФІМОВ А.М;

народних засідателів1. Смирновой М.С.

2. Чижов К.Т.

при секретарі Васильевой С.С, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою про розірвання шлюбу між подружжям Івановой Н.Ф. і Івановым І.І.

Встановив:

Сімейне життя не склалося, шлюбні відносини припинені. Сторони прийшли до спільної згоди розірвати шлюб. Від даного шлюб є неповнолітня дитина Іванов Валерій Іванович 11 вересня 1990 року народження. Згода про виховання і догляд дитини між сторонами досягнуто.

Неповнолітній Іванов В, І, проживатиме з матір'ю Івановою Н.Ф.

Сторони на розірвання шлюб згодні. Суперечок про спільно нажитого майна немає.

Вирішив:

1. Даний шлюб між сторонами Іванової Наталією Федорівною і Івановим Іван Івановичем ув'язнений “10 січня” 1990 року і зареєстрований Обухівським РАГСомв важається розірваним.

Відповідно до ст. 112 СК Україна.

2. Стягнути на користь Івановой Н.Ф. з Іванова І.І. працюючого в АОО “ВИМПЕЛ” комерційним директором, за адресою м. Обухів, вул. Шкільна будинок 16, офис54, аліменти на утримання Іванова В.І. у розмірі 25% частини всіх видів заробітку, але не менше 50%мінімального оплати праці в місяць починаючи з 14 березнем 1997 року до його повноліття.

Відповідно до ст. 200 СК Україна.

ГоловуючийТРАФІМОВА.М

(підпис)

Народний засідатель1. СМІРНОВАМ.С.

(підпис)

2. ЧИЖЕВК.Т.

(підпис)

Додаток 5

Позивач: Іванова Наталія Федорівна

проживає м. Обухів,

вул.Наличная, буд. №5,кв 14, т.350-00-00.

Відповідач: Іванов Іван Іванович

проживає м. Обухів,

вул.Наличная, буд№24/2,кв.10, т.350-11-11.

Позовна заява:

про визнання шлюбу недійсним

"10 січня" 1994 р.я одружилася з відповідачем, який зареєстрований у Обухівському РАГСм. Обухова.

Від шлюбу дітей не маємо. Шлюбні відносини між нами припинені з лютого1994 р.

Іванов Іван Іваничодружився зі мною, не маючи намірів створити сім'ю, керуючись мотивом отримання прописки. В лютому 1994 р. я прописала його в свою двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: м.Обухів, вул.Наличная,буд. №5, кв.14.

Зразу ж після отримання прописки Іванов Іван Іванович перестав з'являтися, заходив лише двічі та і то випивши, із причини позичити грошей. У віданні господарства участі не приймав, в магазин не ходив, з фінансової сторони не підтримував. Вдома не з'являється вже більше п'яти місяців.

Даний шлюб порушує мої законні права і інтереси, тому повинен бути визнаний недійсним.

На підставі висловленого і відповідно дост. 106 СК України

Прошу:

1. Визнати шлюб зареєстрований"10 січня 1994 року в Обухівському РАГСім. Обухова недійсним.

2. Викликати свідків, які можуть підтвердити обставини, висловлені в заяві,моя подруга з дитинства Смірнова Галина Федорівна проживає м. Обухів, вул.Наличная, буд. №5,кв 15 ; сусід по сходовому майданчику Тіхонов Ігор Васильович, проживає м. Обухів, вул.Наличная, буд. №5,кв 18;моя мама Степанова Галина Степанівна, проживає разом зі мной м. Обухів, вул.Наличная, буд. №5,кв 14.

Додаток:

1. Копія позовної заяви відповідачу.

2. Оригінал свідоцтва про шлюб.

3. Копія актового запису про шлюб за № 1110001 від 10.01.1994 р.

4. Квитанція про оплату держ. под.

"21липня" 1994 р. ______________

(Підпис)

Размещено на Allbest.ru