Поняття співучасті та її форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: “ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ ТА ЇЇ ФОРМИ”

ВСТУП

Забезпечення захисту інтересів громадян і держави в процесі здійснення правосуддя не можливе без точної, відповідної до вимог закону кваліфікації скоєних злочинів. Тому є необхідність правильно кваліфікувати злочини, що скоєні кількома особами, які зустрічаються досить часто. Злочини скоєні в співучасті складають значну частину посягань на власність, зґвалтувань, деяких господарських та інших злочинів. Співучасть в більшості випадків значно підвищує суспільну небезпеку злочинного посягання, тому розроблення інституту співучасті займає важливе місце в кримінальному праві, і особливо це стосується питання злочинної організації. Саме вона створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам.

Проте в радянський період було заявлено, що в СРСР ліквідовано організовану і професійну злочинність і, починаючи з 1960 року з нормативних актів Міністерства внутрішніх справ зникають навіть такі терміни, як "злочинні угруповання", "кримінально-злочинні формування", "злочинець у законі" та ін. А таке послаблення боротьби з організованою злочинністю, безкарність сприяли активному її відтворенні, зміцненню структурних зв'язків на чолі зі "злочинними авторитетами", які найпослідовніше поширювали і пропагували ідеї згуртування та організації злочинного світу. Отже організована злочинність України стала не наслідком розпаду СРСР чи переходу до нових економічних відносин, як стверджують деякі вчені, а об'єктивним наслідком цього попереднього ходу розвитку України. Організована злочинність виникає на відповідному етапі розвитку суспільства, їй притаманні власні закони розвитку, які пов'язані з розвитком самого суспільства в якому вона існує.

На даний час спостерігається активне поєднання кримінальних інтересів злочинців від економіки і так званих професійних (чистих) злочинців, їхня взаємодія, на противагу недавній протидії. Вчорашні "вимагачі" своєї частки від прибутку починають надавати злочинцям у сфері економіки певні послуги: охорона майна, особи, побутові послуги, а згодом і складніші - залякування або фізичне знищення конкурентів, розширення сфери реалізації не зовсім легальної продукції. 3'явилася нова форма співучасті - організоване злочинне угрупування, що на Заході носить назву "мафія". Тому найближчим часом необхідно внести деякі доповнення до кримінального кодексу, що стосуватимуться визначення злочинного угрупування та особи його керівника, що має суттєві відмінності від наявного в КК визначення особи організатора злочину (див. далі).

Отже, розроблення інституту співучасті на даному етапі розвитку Української держави має суттєве значення. Дана праця має на межі систематизувати праці різних вчених, що займалися розробленням інституту співучасті, в єдину закінчену роботу, а саме: визначити поняття співучасті, її органи, форми та види співучасті.

РОЗДІЛ 1. Поняття, ознаки та форми співучасті у злочині

1.1 Поняття співучасті

Злочин може бути скоєно як однією особою, так і декількома, що діють у співучасті. Інститут співучасті дає можливість вирішити питання: кола осіб, які можуть і повинні нести відповідальність за спільно скоєний злочин, а також встановлення підстав і меж відповідальності цих осіб; співставлення суспільної небезпеки винних з врахуванням характеру і ступеня участі в злочині, а також індивідуальних особливостей окремих злочинців.

Співучасть у злочині розглядається як особлива Форма скоєння злочину, що характеризується в ряді випадків більш високим ступенем суспільної небезпеки. Поєднання зусиль декількох осіб для скоєння одного і того ж злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо при попередній змові про злочинну діяльність, не тільки можуть полегшити скоєння злочину, але й дозволяють нерідко спричинити більшу шкоду суспільним відносинам, забезпечити більшу латентність (скритність) злочину і містять небезпеку для злочинця бути відкритим і покараним.

Підвищена небезпека злочинної діяльності при співучасті особливо проявляється, коли йде мова про злочини скоєні неповнолітніми.

Вперше в кримінальному законі визначення поняття співучасті було дано в Основах кримінального законодавства СРСР і нині відображається в ст.26 КК України: Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасть у злочині, в більш повному її розумінні, - це умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні одного і того самого злочину.

В багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визначається найбільш небезпечною нормою злочинної діяльності або виділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, як наприклад, - бандитизм (ст-257 КК) масові безпорядки (ст-7І КК), а також злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ст.28 КК).

У багатьох випадках вчинення злочину в співучасті визначається законом (ч.3 ст. 29 КК) обставиною, що обтяжує відповідальність.

При оцінці впливу співучасті на ступінь небезпеки злочину необхідно враховувати, що спільність дій співучасників в ряді випадків підвищує його суспільну небезпеку. Разом з тим співучасть неоднорідна за шкідливістю складників її дії і за небезпекою особливості співучасників. Серед них зустрічаються активні організатори і підбурювачі, а частіше - пасивні суб'єкти втягнуті в злочин через недостатню свідомість.

Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше особами, що має вищий ступінь суспільної небезпеки.

1.2 Об'єктивні ознаки співучасті

Визначення співучасті включає дві об'єктивні ознаки співучасті:

1) участь в злочині двох чи більше осіб,

2) спільність їх діяльності.

Найменше число винних при співучасті - дві особи, їх обов'язковими юридичними ознаками являються: досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Взаємодія винного в процесі скоєння небезпечного діяння з неосудним або з малолітнім не створює співучасті, оскільки не виникає спільного умисного посягання двох і більше осіб на охоронювані кримінальним законам суспільні відносини. Використання в злочинних цілях особи, яка не може керувати своїми вчинками, розцінюється як посереднє виконання злочину.

Обов'язкова ознака співучасті - спільність діянь винних. Спільне скоєння злочину означає: взаємну обумовленість злочинних діянь двох і більше осіб, єдиний для них злочинний наслідок, причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і загальним злочинним наслідком, ці елементи спільності тісно пов'язані і практично проявляються в нерозривному зв'язку.

В об'єктивній стороні співучасті розрізняються таким чином два різновиди об'єктивних зв'язків: зв'язок між діями співучасників і зв'язок між діями кожного і загальним злочинним результатом. Значення для них дій окремого співучасника неоднакове. В першому випадку коли - умова посягання інших осіб, а в іншому - частина загальної причини злочинних наслідків.

Кожен співучасник злочину в певній мірі допомагає здійсненню намірів інших співучасників. Але він не викликає невідворотної дії, оскільки співучасник по своїй волі вирішує, чи брати йому участь у спільному злочині. Між співучасниками існує взаємообумовлюючий зв'язок, тобто така об'єктивна залежність, при якій дії одного співучасника служать умовою дій іншого.

Найбільш значний елемент спільності скоєння злочину - причинний зв'язок між дією кожного співучасника і загальним для співучасті злочинним результатом. Причинний зв'язок в даному випадку означає таку об'єктивну залежність, при якій дія будь-якого співучасника за часом передує настанню наслідків і закономірно, невідворотно викликає його. З вказаного зв'язку за часом випливає, що суб'єкт може приєднатися до задуманого чи розпочатого посягання тільки на стадіях попередньої злочинної діяльності або в процесі закінчення злочину, але до його тактичного завершення. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб - заздалегідь не обговорені ними - співучасть у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не може.

Особливість спричинення злочинного наслідку при співучасті є в тому, що він викликається спільними зусиллями спільно-діючих осіб. Наслідок тут один і неподільний на частини за числом співучасників, але це не виключає принципу персональної (особистої) відповідальності.

Випадки, коли особи беруть участь, здавалося б в одному замаху, але прагнуть до досягнення різних наслідків, не створює співучасті.

Отже, для наявності об'єктивної сторони співучасті необхідна:

1) спільність дій кількох співучасників;

2) спричинення одного й того самого, єдиного для всіх співучасників, злочинного результату;

3) причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиним злочинним результатом.

1.3 Суб'єктивні ознаки співучасті

Обов'язковою суб'єктивною ознакою співучасті є умисел. В ст.26 КК вказано на "умисне спільне" скоєння злочину при співучасті, тобто спільна діяльність співучасників об'єднується умислом , спрямованим на досягнення одного і того самого результату. Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, але й за результат дій усіх інших співучасників.

Співучасть передбачає наявність у кожного з співучасників прямого умислу що до спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.

Інтелектуальні елементи умислу включають:

а) усвідомлення суспільної небезпеки власної дії;

б) усвідомлення суспільної небезпеки дії іншого (інших) співучасників.

в) передбачення настання спільних наслідків.

Суть вольового моменту умислу полягає в тому, що співучасник бажає настання спільних наслідків, або свідомо допускає їх настання. Випадки, коли винні об'єктивно допомагають один одному, при скоєнні злочину, але не усвідомлюють цієї взаємодії, не відносяться до співучасті.

Вид умислу частково залежить і від ролі суб'єкта в спільно скоюваному злочині. Організатор і підбурювач діють, як правило, з прямим умислом; виконавець і пособник можуть діяти і з непрямим умислом.

Якщо в диспозиції статті Особливої Частини вказується ціль чи мотив, то співучасником визначається тільки той, хто знає про наявність вказаної цілі, мотиву в спільному діянні і свідомо допомагає їх здійсненню.

За суб'єктивними ознаками співучасть відрізняється від не узгодженого співпадання умисних дій двох і більше осіб за місцем, часом від тісно пов'язаних необережних дій винних, а також від поєднання умисного посягання однієї особи з необережною дією іншої.

Не є співучастю необережне сприяння умисному посяганню, або, навпаки, умисне сприяння діянню, що скоюється з необережності.

Отже, для наявності суб'єктивної сторони співучасті необхідний умисел співучасників, який включає:

1) взаємну проінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них;

2) неповідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню;

3) бажання або свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.

РОЗДІЛ 2. Форми співучасті у злочині

Форма співучасті - це зовнішня сторона, що розрізняється за способом обєднання діянь двох і більше осіб в єдине посягання, тобто за способом взаємодії винних. Формою співучасті визнається зовнішній прояв злочинної діяльності двох і більше осіб. Розподіл співучасті за формою має значення не тільки для розуміння його зовнішнього образу, але я для вивчення внутрішніх якостей, для всіх елементів співучасті. Встановлення форми співучасті необхідне для правильної кваліфікації спільних посягань і для визначення меж відповідальності кожного із співучасників.

Форми співучасті розрізняють:

1) за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть;

2) за суб'єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація.

2.1 Проста форма співучасті

Проста форма - це форма співучасті, при якій всі спільно діючі особи безпосередньо виконують об'єктивну сторону злочину.

Вона поділяється на:

співвиконавство без попередньої змови та співвиконавство з попередньою змовою. Співвиконавство без попередньої змови передбачає відсутність між учасниками злочину попереднього договору. Воно, як правило, дістає вияв у приєднанні однієї особи до вже розпочатої іншими особами злочинної діяльності.

Співвиконавство з попередньою змовою буде мати місце в тих випадках, коли між всіма учасниками злочину мав місце договір про спільне вчинення злочину до його початку. При цьому між співучасниками такого злочину може мати місце і розподіл ролей. Важливо встановити, що всі учасники злочину до моменту його вчинення дали згоду на виконання будь-якої відведеної кожному з них ролі для досягнення спільної злочинної мети.

Отже при простій формі співучасті кожен з співучасників є виконавцем злочину.

2.2 Складна форма співучасті

Співучасть з розподілом ролей, має місце тоді, коли один співучасник безпосередньо скоює злочин (виконавець),а інші сприяють йому. Характер сприяння може бути різним, тому розрізняють організаторів, підбурювачів і пособників. Особливість співучасті організаторів підбурювачів та пособників полягає в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об'єктивну сторону злочину. Співучасть з розподілом ролей звичайно існує за попередньою змовою. Взаємодія винних тут більш тривала, чим при співвиконавстві, хоч і дія даної форми має типові випадки короткочасного зв'язку. Для наявності цієї форми співучасті необхідне усвідомлення кожним учасником того, що він бере участь у спільній злочинній діяльності. У складній співучасті відповідальність співучасників залежить від відповідальності виконавця (так звана акцесорність).

2.3 Співучасть без посередньої змови

Найпростішою і небезпечною формою співучасті є співучасть без попередньої змови, коли узгодженість злочинної діяльності співучасників або незначна, або відсутня. Суб'єктивний зв'язок між ними мінімальний і обмежується знанням одного співучасників про приєднання злочинної діяльності іншого, що звичайно встановлюється чи в момент початку скоєння злочину чи навіть в процесі його скоєння. Все це не дає можливості співучасникам узгодити свої дії заздалегідь продумати все необхідне, а також прийняти міри до схову слідів злочину. Тому співучасть без попередньої змови частіше всього суттєво не підвищує суспільну небезпеку всього скоєного в цілому. Тільки в деяких випадках в силу певних обставин, місця скоєння злочину, і тд. наявність співучасті без попередньої змови підвищує суспільну небезпеку скоєного. В цих випадках дана форма співучасті, що звичайно іменується групою передбачається в Особливій частині КК в якості кваліфікуючої ознаки відповідних злочинів.

Ознаки:

а) наявність двох і більше осіб;

б) участь кожного з них у виконанні дій, які охоплюють ознаки об'єктивної сторони складу злочину;

в) виконання злочину об'єднаними зусиллями - спільно;

г) наявність умислу кожного з співучасників на спільне скоєння злочину;

д) узгодженість дій учасників злочину двостороннім зв'язком, що відображає їх взаємну усвідомленість про спільне скоєння злочину.

Отже, співучасть без попередньої змови має місце там і тоді, де і коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших (20) в процесі виконання злочину, коли він вже почався, але ще до його закінчення.

2.4 Співучасть з попередньою змовою

Намір вчинити злочин виникає передчасно, як і змова. Отже, співучасть з попередньою змовою має місце тоді, коли декілька осіб домовляються про спільну діяльність до скоєння злочину. За своїм характером попередня змова може бути різноманітною, може зупинятись тільки на окремих моментах скоєння злочину, не створюючи чисельних зв'язків між співучасниками і не узгоджуючи в цілому їх діяльність. Але змова може бути і суттєвою наприклад, в розкраданні майна в особливо великих розмірах.

Змова може бути про:

1) час, місце чи способи вчинення злочину;

2) про розподіл ролей;

3) про приховування слідів, здобутого .

Небезпечна форма співучасті:

1) згуртованість співучасників, більша їх злочинна стійкість, наполегливість;

2) попередність змови визначає більшу енергійність дій всіх співучасників .

Ознаки цієї форми такі, як і у співучасті без попередньої змови, лише додається: попередня змова на скоєння злочинною групою.

Отже співучасть з попередньою змовою - наявність узгодженої злочинної поведінки між співучасниками злочину, яка досягається до початку злочинної діяльності.

2.5 Злочинна організація

Злочинна організація найбільш небезпечна форма співучасті. Формування її частіше всього свідчить про хотіння винних скоїти посягання, яке неможливе для однієї особи,

Злочинною організацією визначається стійке об'єднання двох і більше осіб, що організувалися для спільної злочинної діяльності.

Основними ознаками злочинної організації є:

1) згуртованість співучасників - відданість кожного співучасника організації, готовність жертвувати всім для досягнення мети.

2) стійкість організації - утворення організації для вчинення багатьох злочинів, намір надовго чинити злочини або вчинити один, який би вимагав спеціальної злочинної діяльності.

Іншими ознаками також є:

1) розроблений і схвалений учасниками організації план злочинної діяльності або вчинення певного злочину;

2) розподіл ролей;

3) наявність організатора (керівника) організації;

4) прикриття своєї діяльності, як своїми силами, так із допомогою сторонніх осіб;

5) вербування нових членів;

6) наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків, наявність матеріальної бази.

Особливість кримінальної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що створення такої організації містить в діях співучасників закінчений злочин.

Але учасники злочинної організації несуть кримінальну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньо участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності за членство в цій організації.

Чинне кримінальне законодавство передбачає такі види злочинної організації:

1) банда - елементарна форма злочинної організації.

Ознаки: стійкість, озброєність, наявність спеціальної мети;

2) злочинна група. Специфічною ознакою є: наявність мети.

3) група контрабандистів;

4) антидержавна організація. Мета: повалення існуючого ладу України;

5) організована група.

В останні роки намітилося зростання загального рівня злочинності і зміни в її структурі. Тому деякі вчені наголошують на закріпленні відповідальності за ті види суспільно - небезпечних діянь, які не передбачені кримінальним законодавством, але криміналізація яких є об'єктивно необхідною.

До них належать і організована злочинність, боротьба з якою визнана сьогодні пріоритетним напрямком боротьби зі злочинністю. Організована злочинність повністю охоплюються поняттям складної форми співучасті, але проаналізувавши цю форму співучасті з точки зору суб'єктивної ознаки, яка характеризує рівень стійкості взаємозв'язків можна прийти до висновку, що зміни в структурі злочинності, зародження розвиток організованої злочинності - дасть підстави говорити про виникнення нової Форми співучасті, яка відокремлюється вищим рівнем сталості суб'єктивних зв'язків між злочинцями.

Отже, в кримінальному законодавстві необхідно закріпити поняття організованої злочинності та поняття організованого злочинного (мафіозного) угрупування, що мав відмінності від звичайного організованого переліку співучасників організованого злочинного угрупування, ввести норму про відповідальність юридичних осіб.

Організована злочинність - це кримінальне системне структурне явище, що являє собою сукупність чисельних керованих злочинних формувань (груп, угрупувань, співтовариств та злочинного середовища), які займаються здійсненням злочинів, як промислом і створюють систему власної безпеки, що ґрунтується на використанні комплектних протиправних засобів та методів продукції насильства, погроз тощо.

Під поняттям організованої злочинності розуміють виключно нове явище, те, що на Заході позначається терміном "мафія". Організована злочинність є закономірним результатом розвитку злочинності в будь-якому суспільстві.

Організованому злочинному угрупуванню притаманні такі ознаки:

1) Наявність в групі не менше п'яти чоловік;

2) Стійкість;

3) Озброєність;

4) Структурність і розподіл ролей.

Загальновідома схема організованої злочинної групи - це пірамідальна структура, на верхівці якої знаходиться керівник (дон), радник, керівник загонів, керівники груп, рядові члени "бики", “торпеди”. Ієрархічність побудови приводить до чіткого розподілу владних і виконавчих функцій всередині структури, що викликає надзвичайні складнощі в питаннях прийняття до кримінальної відповідальності представників корінного ядра злочинної групи.

Кримінологічні ознаки:

1) Високий рівень зв'язків з корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів;

2) Регіональний контроль;

3) Наявність загальних правил поведінки;

4) Вербування нових членів;

5) Тісний зв'язок з верхівкою традиційної злочинності;

6) Масштабний характер злочинної діяльності,

7) Політизація злочинної діяльності - тобто встановлення організованого зло чинного угрупування відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами;

8) Проникнення в легальний бізнес, встановлення контролю над банківсько-комерційною діяльністю,

9) Легалізація (відмивання) капіталу,

10) Встановлення контролю над засобами масової інформації.

Ці ознаки вказують на особливість організованої злочинності, як форми злочинної діяльності. Саме вони підлягають доведенню в процесі кваліфікації діяння за частиною статті КК, яка передбачає обтяжуючу обставину - вчинення злочину організованою групою. Отже, організоване злочинне угрупування - це найвища форма злочинної співучасті.

РОЗДІЛ 3. Види співучасників злочину

У ч.1 ст.27 ККУ дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підбурювача і пособника. В основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії - ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину. Ступінь участі - це інтенсивність діяння кожної із осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину. характер участі визначає функціональну роль кожного співучасника в спільному злочині. Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, підбурювача і пособника слід вважати характер дій, який вчиняв кожен із них.

3.1 Виконавець

злочин співучасть змова контрабандист

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо скоїла злочин, тобто виконала ті дії, які входять в склад злочину. При цьому вказані дії можуть бути виконанні повністю однією особою, або декількома по частинах, які будуть співвиконавцями злочину, Співвиконавцем буде і та особа, яка знаходячись разом з іншими на місці злочину, надала їм допомогу в скоєнні злочину.

Проте злочин може бути скоєно з використанням малолітньої або неосудної особи, в такому випадку матиме місце посереднє виконання злочину. Тому визначення виконавця потрібно дещо розширити: отже, виконавцем визнається особа, яка повністю чи частково, виконала діяння, що передбачено статтею Особливої частини ККУ.

3.2 Організатор

Організатором, визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням (ч.3 ст.27 ККУ).

Дії організатора можуть бути різними і виражатись в:

1) керівництві, підготовкою і скоєнням окремих злочинів;

2) складенні плану їх здійснення, вербуванні співучасників;

3) розподілі ролей між ними і тд.

Найважливішим являється те, що організатор об'єднує зусилля інших співучасників, направляє їх спільну діяльність на стадії готування чи безпосереднього виконання злочину. Організатор завжди діє з прямим умислом, тобто він знає: про характер тих дій, які повинні бути виконані рядовими учасниками, знає про склад групи, про методи її злочинної діяльності.

В якості організаторів частіше всього виступають небезпечні злочинці з великим досвідом, які можуть замаскувати свою роль в злочині.

3.3 Підбурювач

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Специфічною рисою діяльності підбурювача, що відрізняє його від інших співучасників є те, що він здійснює вплив на волю особи і викликає в неї прагнення скоїти певний злочин. Підбурювачів може бути і кілька.

Підбурювання завжди конкретне. Не можна схиляти до скоєння злочину взагалі без вказівки визначеного об'єкту посягання. Тому не буде підбурювання, якщо хто-небудь, не викликаючи рішучості на скоєння певного злочину, розвиває в інших осіб нездорові погляди на ті чи інші явища життя чи навіть схвалює в загальній формі той чи інший, вид злочинної діяльності (наприклад проповідує "воровську романтику").

З суб'єктивної сторони діяльність підбурювача майже завжди характеризується наявністю прямого умислу, коли винний визнає, що своїми діями викликає рішучість у іншої особи скоїти конкретний злочин, активно направляє свою волю на досягнення саме цієї цілі, бажаючи, щоб був скоєний даний злочин. Проте можливі випадки підбурювання з непрямим або неконкретним умислом.

При наявності підбурювача умисел на скоєння злочину завжди є саме в нього, а підбурений приймає рішення про скоєння злочинних діянь не самостійно, а під впливом підбурювача.

3.4 Пособник

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти прихованню злочину (ч.5 ст.27 ККУ).

Дії пособника здійснюються, як правило до вчинення злочину. Вони можуть мати вигляд як активних дій (дав зброю, пораду), так і бути бездіяльністю (особами, що зобов'язані попередити чи відвернути злочин).

За характером змісту вчинених пособником дій розрізняють таких три види:

1) інтелектуальне пособництво - поради, вказівки тощо;

2) фізичне пособництво - надання засобів, знарядь, усунення перешкод;

3) пособництво - переховування - заздалегідь дана обіцянка сховати злочинця, знаряддя, сліди злочину або предмети, здобуті злочином.

З суб'єктивної сторони пособництво передбачає наявність прямого чи непрямого умислу, поки винний, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер злочину, передбачаючи можливість настання злочинних наслідків і бажаючи настання цих наслідків чи їх допускаючи, свідомо надав виконавцю суттєву допомогу у вказаних формах.

Висновки

Ґрунтовно вивчивши інститут співучасті можна зробити ряд висновків:

Отже, співучасть - це особлива форма скоєння злочину умисно двома і більше особами, що має вищий рівень суспільної небезпеки.

Об'єктивними ознаками співучасті :

1) участь у злочині двох чи більше осіб;

2) спричинення одного і того самого, єдиного для всіх співучасників. злочинного результату;

3) причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і єдиний злочинний результат.

Суб'єктивною ознакою є умисел співучасників, якій включає:

1) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них;

2) усвідомлення кожним із співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняв злочин або сприяв його вчиненню;

3) бажання або свідоме допускання настання єдиного злочинного результату.

Форми співучасті розрізняють:

1) за об'єктивною ознакою - проста і складна співучасть.

2) за суб'єктивною ознакою - співучасть без попередньої змови, співучасть з попередньою змовою, злочинна організація та необхідна законодавчо не закріплена форма: організоване злочинне угрупування.

Відповідно до ч.1 ст.27 ККУ співучасниками злочину є:

1) виконавець;

2) організатор;

3) підбурювач;

4) пособник.

Причетність до злочину може проявлятись в:

1) заздалегідь не обіцяному прихованні злочину;

2) недонесенні про злочин;

3) потуранні вчиненню злочину.

Відповідальність співучасників визначається з застосуванням відповідної частини статті та тієї статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за скоєний злочин.

При призначенні покарання необхідно враховувати питання, що потребують спеціального вирішення це :

1) посередня винність;

2) співучасть у злочині з спеціальним суб'єктом;

3) провокація злочину;

4) ексцес виконавця;

5) невдале підбурювання або пособництво;

6) добровільна відмова від співучасті.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Конституція України, 1996 р.

Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. -М.: Юрид. лит. - 1980. 80 с.

Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф. Л.С.Матишевського. - К.: Юрінком Інтре. 1997. - 500 с.

Кримінальний кодекс України (станом на 15 листопада 1997 р.) - К., 1997 - 168 с.

Коржанський М.И. Уголовное право Украины. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка, 1996 - 336 с.

Наукова-практичний коментар кримінального кодексу України: станом на 1 січня 1997 року. /За ред. В.Ф. Бойка. - К.: Юрінком, 19 1997.-960с.

Постанова Пленуму Верховного Суду України 1963-1996 рр.

Советское уголовное право. Часть общая / Здравосмыслов Б.В., Гальфер М.А. Гришаев П.И., и др. - М.: Юрид. лит. 1982 - 440 с.

Советское уголовное право. Обшая часть: Учебники / Под ред. Кригера Г. А., Кузнецовоцй И.Ф., Ю.М. Ткачевского, -2^е изд., доп. и перераб. - М.: Изд МГУ, 1998. - 386 с.

Талнов П.Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. М., Юрид. лит. 1974. - 208 с.

Фріс П.Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. №1 с. 39.

Фріс П.Л. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи. Збірник статей викладачів юридичного факультету. Випуск 1. Ів. Франківськ - Коломия, 1997. - 190 с.

Размещено на Allbest.ru